Розділ 35

Артізея подбала, щоб біля дверей до кімнати, де вона розмовлятиме з Лоуренсом, були тільки її люди. Вона не думала, що серед слуг герцога були шпигуни, але інколи інформація витікає навіть без злого умислу. Таким чином вона могла бути певна, що їх розмова залишиться строго приватною.

На майбутнє вона збиралася попіклуватися не тільки про можливість оберігати приватність, але й навпаки – прокласти таємні коридори для підслуховування та споглядання. Але це потребуватиме серйозної роботи. Тому поки що вона змогла побачити Лоуренса тільки після того, як зайшла до вітальні. Він сидів на дивані в розслабленій позі, відкинувши голову назад і закривши очі. Чарівна зовнішність, що дісталася йому від Мірайли та юнацький рум’янець – робили образ видивом з дівочих мрій.

Проте, Артізея надто добре знала брата і його розслаблений вигляд не міг ввести її в оману. Вона бачила, що насправді Лоуренс ледве стримує гнів. І прикрив очі не для відпочинку, а щоб приховати це від сторонніх.

Така здатність колись видавалася їй чудовою рисою для майбутнього імператора. Вона переконувала себе, що хоч Лоуренс і був розбещений матір’ю і перейняв від неї запальний характер та зарозумілість від батька. Але ця поміркованість і здатність приховати свої емоції – зробить його розважливим правителем.

Допоки йому доводилося боротися за владу, він саме так себе і вів. Адже справді знав, що імператорське крісло це не тільки успадкований приз, але й тонка політична гра. Проте, коли влада повністю перейшла до його рук, це виявилося справжньою катастрофою. І ось вони тут.

Цього разу Артізея більше не недооцінювала запальний, егоїстичний характер брата. Але знала, що він буде стримуватися, доки мусить балансувати в політичній грі. І не лише його прихильники, а навіть сам Імператор, прямо сказав йому, щоб він здобув підтримку Седрика. Тож наразі їй нічого не загрожувало, яким би потужним не був тамований Лоуренсом гнів.

Проте, заговоривши, вона приховала свою впевненість і прозвучала слабко та знічено:

— Ти тут, брате? — інколи добре, коли тебе всі бачать лише слабкою і невинною дівчиною.

Лоуренс розплющив очі, а Тія чемно вклонилася.

Замість того, щоб привітатися у відповідь Лоуренс уважно розглядав обличчя сестри. Синці на обличчі, та подряпини змінили свій колір з червоного на фіолетовий, а подекуди на зелений, чітко виділяючись на блідій, ніжній шкірі. Лоуренс не міг не знати, що якщо в Тії є сліди на обличчі, то і під одягом заховано не менше травм. Аби він не зміг удати, ніби нічого не помітив, Артізея не схиляла голови і не намагалася прикрити сліди побоїв.

Нарешті Лоуренс зітхнув і перервав мовчанку. — Сідай. — кивнув він Артізеї.

Слухняно сівши навпроти брата, вона чемно заговорила:

— Я чула, що ти покинув Літній палац.

— Вологе повітря мені набридло.

— То ти вже давно повернувся? Був удома?

— Так. А ти не збираєшся повертатися?

— Ні. Великий герцог Еврон, сказав, що краще залишитися в його резиденції до весілля.

— Розумію.

Хоча проживати в будинку нареченого до весілля молодій дівчині зовсім не личило, та Лоуренс не сказав жодного слова проти.

Ніхто зараз не став би засуджувати Седрика, побачивши таке дівоче обличчя. А Тія ще й була його нареченою.

Тому Лоуренс не міг заперечувати. Ця ситуація вислизнула з під його контролю раніше, ніж він про неї довідався.

— Як справи у мами? — тим часом продовжила Тія.

— В неї істерика.

Артізеї не потрібно було пояснювати більше. Вона добре пам’ятала всі ті рази, коли Мірайла в гніві била її. І як вона впадала в депресію після таких спалахів. Їй не складно було уявити гнітючу атмосферу в будинку.

— Якщо ти маєш хвилинку зайди до неї. — сказав Лоуренс, коли Артізея опустила голову, пригадуючи минуле.

— Ні. Я поки що не хочу бачитися з матір’ю. Думаю, це гарна нагода. Я скористаюся цією можливістю і розірву з нею всі зв’язки.

— Ти серйозно? — приголомшено вигукнув Лоуренс.

— Цілком.

— Тіє, тобі не слід так гарячкувати. Хіба ж ти не любиш свою матір?

— Я щиро люблю її. — попри всі хитромудрі плани, говорячи це Артізея анітрохи не брехала. — Але, я не хочу присвятити їй все своє життя. Я хочу бути щасливою з Седриком. Така удача може більше ніколи не прийти до мене. Тому, я хочу зробити все, що в моїх силах. Я маю постаратися, щоб мене визнали дружиною Седрика і Великою герцогинею.

— Тія…

— Але хіба я зможу досягти всього цього, доки на мені лишатиметься тінь від ганебної слави нашої матері. Ти ж розумієш, що це правда?

Лоуренс вражено мовчав. Він розумів, що Седрика могла вразити сцена за участі Мірайли, але для Артізеї це не було щось нове. Вона переживала значно гірші побої. Тому, він не сумнівався, що сестра пробачить матір і погодиться прийти її втішити. Але слова Тії, раптово повернулися до холодної логіки. І він цього аж ніяк не очікував. Чи завжди в його сестри була така залізна воля?

Наче відчувши його здивування, Артізея повернулася до знайомого вигляду, опустивши голову і знічено додавши:

— І я не хочу знову бути такою жалюгідною в очах Седрика.

— Так, звісно. Якщо ти так хочеш. — швидко погодився Лоуренс.

Зрештою в нього не було жодної причини сперечатися з сестрою. На відміну від Мірайли, Лоуренса не цікавили багатства маркізату, які тепер мали відійти з сім’ї до герцога Еврон. Він від самого початку знав, що ці гроші успадкує Артізея і не бачив в цьому нічого поганого. Тому він спокійно додав:

— Мені потрібно тільки трохи часу, щоб виїхати з маєтку. У мене є кілька особняків, але потрібен час, щоб підготувати їх до переїзду.

— Ви можете не виїжджати. Я залишу маєток Розан вам з матір’ю. Також, я не збираюся скасовувати виділення коштів на його утримання. І я залишу виплати тобі та матері в тому ж розмірі, який ви отримували до цього.

— Так? Гаразд. Трохи зарано, але вітаю з весіллям. Шкода, що ти не повідомила мені про свої заручини заздалегідь.

Почувши це привітання, яке не обійшлося без докорів в її бік, Артізея відчула гіркоту в душі, хоча й давно відкинула всі свої сподівання на нормальну сім’ю. Проте, вона тільки посміхнулася, з вдячністю приймаючи привітання.

— Якби все так не закрутилося, ти, мабуть, оголосила б про свої заручини, коли я повернувся з літнього палацу?

— … так. Гадаю, що так.

Коли Артізея замислено і трохи відсторонено відповіла йому, Лоуренс відчув дивну атмосферу.

Ніби тривожне відчуття дежавю. Хоча нічого знайомого довкола не було і не могло бути. Перед ним була дуже звична, залякана і змарніла сестра, яка могла тільки відчайдушно прагнути схвалення та любові. Скарги Білла про те, що Артізея все спланувала і підняла справжній бунт в маєтку, здавалися нісенітницею. І навіть підтримка імператора, завдяки якій сестра стане маркізою Розан на два роки раніше все ще здавалася йому випадковою.

От тільки коли вона протягла: “Гадаю, що так”, її голос звучав скоріше задумливо, аніж невпевнено і в голові Лоуренса наче вибух, зринув образ когось такого схожого. Бліда і худа фігура в тіні конференц-залу, що так само вдумливо дивилася на карту…

— Що ти збираєшся робити, брате? — раптом запитала Тія і образ зник так само раптово, як і виник.

— Я? — спантеличено перепитав Лоуренс.

— Так. — впевнено продовжила Артізея. — Як довго ти збираєшся залишатися біля матері?

— Що ти маєш на увазі?

— Ймовірно ніхто ніколи не скаже тобі цього. Але я, як справжня донька своєї матері і справжня сестра свого брата, скажу прямо. — продовжила Артізея, підбираючи слова, які мали вдарити найсильніше. — Немає нікого, кому потрібно розірвати всі зв’язки з нашою матір’ю більше, ніж моєму братові.

— Про що ти?

— Моя мати, безперечно, отримує прихильність Його Величності Імператора, але це не та ласка, яка потрібна моєму братові. Бо ти син Його Величності і з маминою підтримкою чи без неї ти залишишся ним назавжди.

— І?

— Щоб стати кронпринцем, тобі потрібна не прихильність Його Величності, а законне право.

Вираз обличчя Лоуренса змінився. Йому завжди було огидно найменше нагадування, що він незаконнонароджений.

Артізея поспішила завершити свою думку, доки злість повністю не затьмарила увагу брата:

— Існує єдина людина, що здатна дати це тобі, і це Її Величність Імператриця. Єдиний законний спосіб для особи народженої поза шлюбом отримати право на спадщину – це всиновлення.