Розділ 4

— Нам потрібно якось скинути Лоуренса. Проте, баланс сил зараз не на нашу користь. Ми з моїми людьми добре знаємося на військових справах, але не маємо уявлення, як змінити баланс на політичній арені.

Артізея дивилася на нього порожнім поглядом.

Обличчя Седрика, яке ще зовсім недавно вона порівнювала зі статуєю, зараз пашіло силою та жагою. Він не підвищував голосу, але його слова однак звучали для Тії як оглушливий рев.

— Я знаю наскільки ти розумна. До цього часу ти спрямовувала свої сили на допомогу тому хто цього не заслуговував. Але, думаю, тебе просто засліпила любов та обов’язок перед родиною. Ти здійснила багато жахливих планів, але все це було тільки заради Лоуренса. І зараз, єдина, кому під силу змінити ситуацію – це ти. Маркізо Розан, мені потрібна ваша допомога.

Седрик схилив голову. А, потім, наче цього йому було не достатньо, він опустився на коліна, сперся долонями на землю і зігнувся так низько, що його чоло мало не торкнулося землі.

Артізея була така вражена, що сіпнулася і, якби її не підтримував дворецький, впала б.

Седрік підняв голову. Його чорні очі зараз нагадували палючі вуглини.

— Лоуренс думає, що ти йому більше не потрібна, він підставив та викинув тебе. Та, коли ти дивишся на нашу імперію, хіба не шкодуєш, що все вийшло так? Я знаю, що про тебе говорять, як про самого диявола, але це не так. Ти мудрий політик, який просто виконував поставлену задачу. На відміну від Лоуренса, ти не жорстока. Невже тобі ніколи не хотілося зробити щось добре, з тією силою, яку ти маєш?

Артізея похитала головою.

Вона ніколи не дозволяла собі думати про таке. Вона знала, що люди мають рацію. Якщо когось і називати справжнім дияволом, то саме її. Вона знала що накоїла і давно вирішила ні про що не шкодувати.

— Маркізо Розан, у вас все ще є ваш блискучий розум. Ви можете писати тримаючи ручку в роті, або навчити писати за вас іншу людину. Поки ви живете, ви можете досягти чого завгодно, якщо маєте рішучість і бажання це зробити. Ви потрібні мені.

Артізея, якийсь час просто дивилася на Седрика і тільки, коли її очі затуманилися зрозуміла, що плаче.

Це було смішно.

Лоуренс, заради якого вона відкинула все в цьому світі, ніколи не казав, що вона йому потрібна.

А герцог Еврон, який мав всі підстави її ненавидіти, стояв перед нею на колінах. І все заради порятунку імперії, яку вона ж занапастила.

Артізея похитала головою.

Можливо її розум все ще був у неї, але в її тілі не залишилося сил для боротьби. Дисбаланс сил і справді був занадто нерівним, а вона надто втомилася.

— Розумію. Навіть ти нічого не можеш з цим зробити.

Артізея не могла відповісти, навіть якби все ще мала язика.

З найпершого вбивства, що заплямувало її руки, вона вирішила ніколи не шкодувати. Але вона все ще відчувала жаль. Провина і неможливіть все виправити накотилася на неї непідємною вагою і слози вже безупинним потоком лилися щоками.

— Вибачте, я був необачним в своїх словах. — підвівся герцог Еврон. — Я не можу забезпечити вас нормалними умовами, так як ми весь час живемо військовим табором, але, незабаром, я відправлю тебе за місто з декількома своїми людьми. Сподіваюся ти зможеш дожити своє життя в мирі.

Артізея все ще не могла спинити сльози.

Тієї ночі вона не спала. Відчай відступив, а сльози висохли. Артізея все думала про розмову з герцогом Евроном і про його прохання.

Ні, вона не помилилася. В нинішній ситуації сили занадто нерівні. Вона не могла просто розробити план, який все виправить. Але вона могла зробити дещо інше.

Артізея доклала зусиль, щоб скотитися з ліжка.

“Плану немає, але є метод.”

Зараз Седрик не міг здолати Лоуренса, бо той надто сильний, але можна спробувати здолати його тоді, коли він ще не здобув своєї сили. Повернути час назад.

Артізея сперлася на обрубки своїх кінцівок, прокусила губу і почала малювати кров’ю магічне коло.

Про магію давно забули. Вона вимагала людських жертвоприношень, а головне чіткого знання та вміння малювати магічні формули. Магічні кола писалися давньою мовою, яку наразі всі забули. Але Артізея її знала. Вона була однією з небагатьох людей, що знали ієрогліфи древньої мови, тому вона могла створити власне магічне коло.

Другого шансу не буде, тому їй слід було намалювати все правильно від початку і до кінця. Вона знову і знову кусала свої губи, долаючи слабкість і втому. Навіть коли її голова почала паморочитись, вона тільки ще раз вкусила себе і продовжила.

Артізея малювала коло всю ніч і тільки під ранок роботу, нарешті було завершено. Знесилена вона впала в центр свого малюнку.

“Це буде ідеальна людська жертва. Та, хто у всьому винна, віддасть своє життя, щоб дати шанс все виправити.”

Магічне коло, почало світитися синім.

Поліг намету раптово розчахнувся і всередину заскочив Седрик. Він приголомшено подивився на магічне коло. Потужний спалах відсік його від затуманеного погляду напівпритомної Артізеї.

“Сподіваюся твої бажання збудуться в наступному житті.” — це була остання думка Тії, коли світло довкола перетворилося в стовп енергії, що розчинив її в собі, рвучись до переддосвітнього неба.

***

У вікно було видно рожевий небосхил переддосвітнього неба.

“Майже ранок.” — подумала Артізея і раптово отямилася.

Спочатку вона поворушила ступнями, а потім підняла вгору руку. На секунду затримавшись поглядом на своїх руках, що видавалися зовсім тонкими і блідими в сутінках, вона гарячково торкнулася пальцем язика. Спробувала заговорити.

Голос в ранковій тиші прозвучав надто гучно і нереалістично.

Артізея збентежено сіла на ліжку.

“Чи могла я помилитися в заклинанні?”

Її магічна формула говорила: “За життя Артізеї Розан час повернеться назад, поверни назад час.”

Вона думала, що таким чином її життя стане платою за повернення в часі. Без неї тут в Лоуренса було б значно менше шансів зайняти престол. Їх матір була надто імпульсивною, щоб забезпечити надійну підтримку сину…

Але зараз вона була жива.

На тілі не було жодних слідів пережитих тортур, але всередині все ще тиснула важка брила жалю і відчаю, яку сколихнув в ній герцог Еврон.

Артізея підвелася. Запаливши лампу, вона підійшла до дзеркала.

“Я повернулася.”

У дзеркалі відображалася дівчина з яскраво білявим волоссям і бірюзовими очима. Вона торкнулася свого обличчя, перебуваючи в полоні химерного відчуття, що її обличчя насправді не її.

“Чи виглядало моє обличчя так? І якщо виглядало, то коли?”

Насправді вона не могла визначити в якому віці вона виглядала так. Тія з дитинства ненавиділа своє відображення, бо ніколи не знаходила в ньому спільних рис з братом і матірью. Говорили, що вона схожа на маркіза Розана у молодості. Мірайла весь час повторювала, що її донька така потворна, що на неї навіть дивитися гидко. От Артізея і не дивилася.

Вона повернулася до спальні і дістала з шухляди свого столу щоденник.

“2 червня 482 року за імператорським календарем”

Вісім днів тому Артізеї виповнилося 18 років.

Отже в неї є ще два роки до того моменту, як вона успадкує титул маркізи Розан.

Минулого разу вона використала все що в неї було, щоб підтримати Лоуренса. Але що їй робити тепер.

Вона не планувала повертатися. Вона хотіла дати цей шанс Седрику Еврону. В минулому житті він до останнього не здався і навіть зберіг свою армію. Тепер же він, як племінник імператора міг би боротися за престол. Адже вона більше не зв’язуватиме його по ногах і по руках на кожному кроці. А що вона робитиме?

“Мені потрібна твоя допомога.”

Артізея згадала, як Седрик схилився перед нею. Вона знову відчула тягар в грудях.

“За те що ти став на коліна перед самим дияволом, тепер диявол служитиме для тебе.”