Розділ 9

Обличчя Седрика змінилося від шокованого до сердитого.

— Ти збираєшся втягнути мене в змову?

— Я говорю про право спадкування, а не про змову. Його Величність ще не назвав кронпринца. — спокійно відповіла Артізея. — Якщо Великий Герцог Ройгар має право на успадкування престолу, то і Ваша Світлість має такі ж права. Ваша мати була сестрою Великого герцога Ройгара, законною принцесою імперії, а Ваша Світлість — онук покійного імператора, народжений в законному шлюбі.

Седрик спересердя вдарив кулаком по столешниці і різко підвівся.

— Я більше не можу слухати, як ти про це говориш.

— Ваша Світлість.

Він стрімко розвернувся і пішов. Аліса, яка стояла віддалік, щоб не заважати, стурбована побігла до альтанки.

— Моя пані, з вами все гаразд?

— Звичайно, чому ти про це питаєш?

— Ну… Він був такий сердитий, коли пішов.

— Саме цього я і очікувала.

Артізея спокійно налила собі ще одну чашку чаю. Навпаки, вона була б розчарованою, якби герцог Еврон одразу ж погодився на такий сумнівний план. Позицію кронпринца не можна було обговорювати легковажно, а особливо в такий час. Будь яка розмова, що містить хоч натяк на можливу смерть Імператора, може бути трактована, як змова, особливо, коли в країні така нестабільна ситуація з престолонаслідуванням.

Кому як не Седрику було знати як легко можна опинитися на пласі зі звинуваченням в змові.

До того ж Артізея була сестрою Лоуренса, що змусило б його вести себе вдвічі обережніше. Було б дивно, якби він легко довірився їй.

“Йому потрібен час, щоб подумати.”

В попередньому житті Седрик нарешті вийшов на політичну сцену, тільки після падіння Ройгара, коли Лоуренс вже здобув статус кронпринца. Однак, доки боротьба за престол все ще йшла герцог Еврон тримався осторонь. Всі знали, що в нього немає амбіцій, як у Ройгара чи Лоуренса, тому навіть не розглядали його кандидатуру, як спадкоємця. Коли ж Седрик все таки вступив в політичну боротьбу, то зробив це не через амбіції, а задля виживання. Герцог Еврон був людиною, яка нітрохи не була зацікавлена ні у владі, ні у впливі. Але він також був тим, хто першим брався за роботу якої всі уникали, але яку слід було зробити.

Артізея знала це. Вона надто добре знала Седрика. В минулому житті вона двадцять років вела спостереження за герцогом Евроном, завжди знаючи, яким небезпечним він міг стати для Лоуренса.

“Було б краще, якби цього разу він вступив в політичну боротьбу до того як рівновага між претензіями на трон Лоуренса та Ройгара похитнулася б.”

Для Артізеї не було б складно дотиснути його просто сьогодні, так як вона зробила це на початку розмови, змусивши його вислухати її пропозицію до кінця. Вона могла розказати ще багато жахливих речей до яких призведе його зволікання. Але Артізея вирішила не робити цього.

Вона вважала Седрика своїм господарем в цьому житті. Отже, вона мала допомагати йому в його починаннях, а не змушувати його робити те, що хотілося їй. Звісно, зараз Седрик навіть не вважав її своєю помічницею. Тому вона мала дати йому час на роздуми.

Так, час був цінним ресурсом, але процес зважування всіх за і проти та вибір остаточного рішення надто важливий, щоб його ігнорувати. Якщо зрештою герцог Еврон вирішить, що вона йому не потрібна, вона знайде для себе іншу роботу. Інший шлях допомогти йому уникнути того майбутнього з якого вона повернулася.

— Моя пані, з’їжте щось. Ви ж нічого не їли сьогодні, окрім салату на сніданок.

— А, вибач, я замислилася. — вона взяла собі одну тарталетку і запропонувала Алісі приєднатися. Однак, їжі залишилося так багато, що вона одна цього б не з’їла.

— Моя пані, тепер ми повернемося додому?

— Давай ще трохи почекаємо.

— Чому? Великий герцог Еврон вже пішов.

— Просто почекаємо. Зрештою, чому нам поспішати додому?

— І справді. — зітхнула Аліса.

Однак довго їм чекати не довелося. Невдовзі до альтанки підійшов один з тих лицарів, що лагодили карету.

— Я Бенджамін Корнер із Західної армії. — сказав лицар салютуючи за військовим звичаєм. — Я прибув за наказом Великого герцога Еврона, щоб супроводжувати вас до дому маркізи Розан.

Ну, що ж Седрик був надто добре вихований, щоб залишити леді без супроводу, навіть якщо він на неї гнівався. Для Артізеї ж це давало можливість поки що не змінювати свого плану.

— Дякую за вашу доброту. Я також хотіла б, щоб ви передали слова подяки Його Світлості.

Аліса швидко зібрала речі, а Бенжамін допоміг їй донести все це до екіпажу.

Артізея неспішно рушила за ними, мальовничою стежкою в околицях храму. Вона зробила свій хід і тепер їй залишалося тільки з нетерпінням чекати рішення Седрика.

***

Коли вона поверталася до маркізату Розан, сонце вже сідало. І, як тільки на фоні призахідного неба вималювався маєток, дорогу кареті перекрила Імперська гвардія.

кучер, як і всі в домі Розан вже звик до такого, тож спокійно зупинив карету.

А от Бенджамін такого не очікував і стурбовано постукав у віконечко. Артізея опустила шторку:

— Що відбувається?

— Вибачте що турбую, але тут йде якась перевірка. Я зараз дізнаюся, що відбувається, і…

Саме в цей момент до карети наблизився один з лицарів Імперської гвардії і запитав:

— Хіба це не форма Західної армії? Що тут робить хтось із Західного війська?

— А! Я Бенджамін Корнер, лицар Четвертого Західного армійського корпусу! Я супроводжую леді додому за наказом Його Світлості, Великого герцога Еврона.

Напружено відповів Бенджамін виструнчившись в сідлі. Можна було подумати, що лицарі Західного війська і лицарі Імперської гвардії мали однаковий статус, але насправді це було не так.

Воїни Імперської гвардії мали доступ в палац і дозвіл носити зброю при імператорові. Ставлення до них було фактично таким як до знаті рівня графа.

Імператор не був дурнем. щоб оточувати себе воїнами, обраними через положення чи зв’язки. Він обирав лицарів до Імперської гвардії з Центральної армії, керуючись виключно їх військовими навичками та відданістю. Фактично це був найкращий соціальний ліфт, для простолюдинів, що бажали здобути владу рівня дворянства.

— Його Світлість Великий герцог Еврон? — здивувався лицар Імператорської гвардії.

Цей чоловік середнього віку на ім’я Генрі Кішор був одним з шести командирів Імперської Гвардії, а також одним з довірених людей Імператора. Не було нічого поганого в тому, щоб бути поруч з ним.

— Вітаємо вас, сер Кішор.

— Звідки ви так пізно, леді Артізея? — суворо запитав лицар.

— Я їздила до храму, але зі мною трапилася неприємність.

Сер Кішор був близьким помічником імператора з часів народження Артізеї. І часто, за наказом Імператора, їздив до маркізату Розан, щоб відвідати Мірайлу. Тож іноді він виступав у ролі дядька-захисника для Артізеї.

— Зрозуміло. Але чому з тобою солдат Західної армії?

— Великий герцог Еврон допоміг мені, коли моя карета зламалася по дорозі. Він був здивований, що я подорожую без екскорту і тому попросив сера Коннора супроводжувати мене додому.

Артізея навмисно почервоніла.

Імператор довіряв Кішору, бо той був чесною і безкорисливою людиною. Також він був безпартійною фігурою, вірною імператору та не пов’язаною з дворянськими інтригами. Міель, донька Кішора, була лише на рік молодшою за Артізею. З цієї причини Кішор був добрим та уважним до Артізеї. І враховуючи все це він був ідеальною кандидатурою, для того щоб донести звістку про її зустріч з Седриком до вух імператора. Вона не планувала цього навмисно, але вважала, що це найкраще, що могло статися.

— Ти виросла і більше не дитина. Ти стала дорослою жінкою, Артізея.

Він сказав це з теплою посмішкою і Тія знову почервоніла. Тільки цього разу не навмисно.

— О, зараз не час про це говорити. Я проведу тебе додому.

— Ну, тоді я покину Вас зараз.

— Ви мене сюди супроводжували. Якщо хочете, можете піти з нами та випити чашечку чаю, перш ніж повертатися.

— Ні. Великий герцог наказав мені безпечно супроводжувати вас додому. Але відтепер найбезпечніше, щоб вас супроводжував Лицар Імперської Гвардії. Я вже виконав свій обов’язок, тому повернуся.

— Добре. Дякую. — сказала Артізея з посмішкою, а Кішор поплескав Бенджаміна по плечу зі словами “Молодець!” Воїн від цього напружився, поспішно відсалютував і поїхав геть так, наче намагався втекти.

Артізея подумки засміялася. Хоча Бенджамін був шанобливим та ввічливим, він, мабуть, неабияк нервував. Зрештою, він був молодим лицарем Західної Армії, який зустрівся з командувачем Імперської гвардії.

Кішор прилаштувався їхати поруч з каретою і Артізея сказала у вікно:

— О, сьогодні я отримала молитовну свічку в храмі. Вона освячена і я хотіла б віддати її міс Міель.

— Дякую за вашу увагу.

Кішор говорив щиро.

— Сподіваюся, колись, коли здоров’я міс Міель покращиться, ми зможемо поїхати на пікнік.

— Міель буде рада, коли я їй це розкажу.

— Сер Кішор, ви теж запрошені.

Кішор усміхнувся у відповідь на посмішку Артізеї, а потім зітхнув хитаючи головою:

— Ця дитина, останнім часом вона нудьгує в моїй компанії…

Їй було сімнадцять, тож зрозуміло, що їй більше хотілося проводити час з друзями, а не з батьком, як би сильно вона його не любила.

Артізея засміялася.

— Я впевнена, що це не так. Доречі, якщо ви тут, чи значить це, що і Його Величність Імператор, також знаходиться в маєтку?

— Це вірно.

Артізея глибоко вдихнула.

Вона не пам’ятала кожнісінький день зі свого минулого життя. Однак вона пам’ятала день першого візиту Імператора після її вісімнадцятого дня народження. Бо того дня сталося “дещо”, що дозволило Артізеї усвідомити, як вона може допомогти Лоуренсу.