Розділ 9 — Розділ 9

— Це гастрит на тлі стресу. Важливо харчуватися тричі на день у спокійній атмосфері, але……

По його обличчю видно, що про баланс між роботою та життям він і не чув.

Зітхнувши, Ют виписав діагноз:

— Я випишу вам ліки для шлунка.

— Дайте ще й щось від утоми, будь ласка.

— Чотири дні тому я виписав вам курс на десять днів…… Хм, зрозумів.

За його окулярами залягли глибокі тіні від утоми.

Було легко уявити, як він працює без душі, глушачи втому стимуляторами.

«Отож і кажуть, що не варто ставати чиїмось помічником».

Найближчий помічник графа.

Помічників у нього було чимало, але єдиним, кому граф повністю довіряв, був цей чоловік.

«Ото він один за всіх і виснажується».

І треба ж було йому народитися в цьому світі розумним шатеном в окулярах.

Шлях, вистелений тернами, який чекав на цього чоловіка попереду, викликав щирий жаль.

— Ви в порядку?

— ……Що?

— У вас дуже кепський вигляд.

— Як і завжди.

— A у графа все в порядку?

— Та що з ним станеться……

Ще ні, значить.

Легко подумати, що особистий лікар часто бачиться з господарським подружжям, але дійсність була інакшою.

Зазвичай у кожному маєтку був лікар, який служив поколіннями.

А до такого відносного новенького, як Ют Белвіт, приходили швидше наближені особи шляхтича, ніж сам граф.

«Завдяки цьому я й гадки не маю, як виглядають граф із графинею».

Хоча щодо графині він і покладався на Сонет Фосу……

«Але й вона навряд чи може зробити щось просто зараз».

На початку твору завжди важко зрозуміти, що до чого.

Якщо перед очима вимальовувався хоч якийсь загальний сюжет — це була удача, але частіше траплялося навпаки.

«Досі я саме так безглуздо й марнував усі можливості».

Цього разу все має бути інакше.

Уважно заповнюючи рецепт, Ют завів розмову:

— Якщо колір обличчя графа бодай трохи погіршиться чи він поводитиметься не як зазвичай, обов'язково дайте мені знати.

— Хм.

— Бо першими такі зміни зазвичай помічають саме люди з оточення.

Шатен підняв і опустив голову.

«Якщо отак потроху закидати вудочку, у потрібний момент він згадає про мене».

На щастя, помічник поставився до нового лікаря прихильно.

На сьогодні цього цілком достатньо.

— Якщо так поміркувати……

— Що?

— Цими днями він якось дивно…… ні, хм, поводиться не так, як завжди.

— Не так, як завжди? Це як?

У романтиці дивна поведінка головного героя була сприятливим знаком.

«Це ж підказка, що кохання зароджується».

Коли зазвичай байдужий чоловік починає дурнувато посміхатися, або холодний — апелює до почуттів, чи коли роздивляється вітрини магазинів, повз які раніше проходив байдуже.

— Як би це мовити, хм, трохи……

— Трохи?

— Вередливим став.

— Можете розказати…… детальніше?

— Не знаю вже, скільки разів він змушує мене переписувати один і той самий проєкт.

— …

— Доповіді, які він сам же й ухвалив, наказує переробити й принести знову, графік огляду володінь теж перескласти.

— …

— То вимагає принести увесь список слуг, то наказує заново провести розслідування, яке вже давно завершено…… Ха, ось так.

Це ж просто звичайнісінький жадібний і вимогливий працедавець, хіба ні?

Не знаю щодо діагнозу, але це схоже на звичайнісінькі капризи.

«Але не можна казати це вголос».

Ют зробив серйозне обличчя й поважно мовив:

— Ох, це й справді проблема.

— Та ні, нічого аж такого катастрофічного……

— Кажуть же, що стрес — джерело всіх хвороб. Можливо, поки ви не бачили, у тілі й душі графа відбулися якісь дрібні зміни.

— Справді……?

— Можна мені ненадовго завітати до нього й оглянути?

— Якщо на хвилинки три……

Граф був у кабінеті від самого світанку.

«Ото помічник і носить йому засоби від утоми щодня».

Тьху.

Трудоголізм начальника — це тяжка праця для підлеглого.

— З самого ранку займаєшся дурницями.

— Вам не завадить хоч раз пройти огляд. Навіщо ви наймали розумних лікарів, якщо не користуєтеся їхніми послугами?

— Роби…… що хочеш.

Щойно граф дав дозвіл, помічник швидко дав знак рукою.

Дивлячись на це виснажене обличчя, хотілося вигадати діагноз, навіть якби його й не було.

— Доброго ранку, пане графе.

— Закінчуй швидше.

— Звісно, як скажете.

Скоротивши дистанцію, Ют відчув дивне відчуття чужорідності.

«Оце так?»

Напруживши зір, він чітко розгледів джерело цього дивного відчуття.

Над головою графа висіли слова:

Чому ви знову й знову прив'язуєтеся до смертельно хворої дружини (141/998)

Він покліпав очима й подивився знову, але напис не змінився.

Те, що над головою людини висить назва романтичного роману та його обсяг, його вже навіть не дивувало.

Головне було……

— Цифри……

Змінилися.

Чисельник, який ще в день співбесіди зупинився на позначці «15»……

Зріс майже вдесятеро!

— Цифри?

— А, ви останнім часом працюєте з багатьма складними цифрами, чи не так?

— Якщо так……

— Це типове безсоння через перенавантаження мозку. Рекомендую зменшити обсяг роботи й добре виспатися.

Він же головний герой, тож від перевтоми не помре.

Поставивши абиякий діагноз, Ют вийшов із кабінету й одразу кинувся бігти з усіх ніг.

На щастя, був ранній світанок, тож перехожих майже не було.

«Що могло статися за кілька днів?!»

У довгих романтичних фентезі сюжет ніколи не робить таких різких стрибків.

«Я ж навіть сам ще не встиг повноцінно втрутитися».

Збирання чуток у маєтку взагалі ніяк не могло вплинути на сюжет.

А отже, змінна була лише одна.

— Що, в біса, ви зробили?

Сонет Фоса.

***

— Що ви зробили, що…

Чоловік, який важко й уривчасто дихав, квапливо опустив руки:

— А, вибачте.

Він міг і далі тримати мене за плечі.

Я легенько погладила свої плечі, де ще лишалося його ледве відчутне тепло:

— Усе в порядку. Але що ви маєте на увазі під «що зробила»? Я?

— Так. Якщо це не ви, панно Сонет, то справи……

Порухавши губами, він озирнувся й легко кивнув:

— Ви можете приділити мені трохи часу зараз?

— Так.

Якщо Ютові потрібен час, я навіть вежу з годинником розтрощу, аби його знайти.

Місцем, куди мене привів Ют Белвіт, виявився просторий кабінет лікаря.

Лише засмикнувши штори й зачинивши двері на засув, він заговорив:

— А тепер поясніть. Що ви робили весь цей час?

— Працювала.

— Справді тільки працювали?

Кут вигину його брів — це просто витвір мистецтва.

Золотий перетин — це і є Ют Белвіт?

— Я ж служниця, тож лише працювала. Першого дня я один раз подавала обід пані…… А!

Якщо розібратися, у мене й самої була купа запитань:

— А привид може бути головним героєм романтики?

— Такого майже не буває, але привид?

— Ну, і вчора це сталося, і першого дня……

Я коротко розповіла про те, що сталося з графинею.

Про її дивно прихильне ставлення, підозрілу манеру мовлення й навіть про те, як мене вдарило по щоці пелюсткою.

У міру того, як я розповідала, на його серйозному обличчі з'являлася посмішка:

— Ви пам'ятаєте мої перші слова?

— ……

— Я казав, що нам потрібно довести романтику до фіналу.

— Тобто навіть смерть — це теж фінал?

— Ні, я не про це……

Його червоні губи посмикувалися від сміху.

Його погляд, який на мить відвівся вбік, знову прикувався до мене:

— «Чому ви знову й знову прив'язуєтеся до смертельно хворої дружини?».

— Смертельно хворої, що?

— Ви нічого не відчуваєте?

— ……Що назва надто довга?

— Ні, ну, з назви можна ж передбачити якийсь сюжет чи щось подібне…… Ви взагалі нічого не розумієте?

— Так…… Е-ем, чому він прив'язується до смертельно хворої дружини? Може, вона винна йому грошей……

Я сказала щось не те?

Зіниці чоловіка розгублено затріпотіли:

— Що ви зазвичай робите у вихідні?

— Лежу з власної ініціативи.

— ……

— Будь-який рух коштує грошей. Якщо виходити на вулицю, даремно витрачаються гроші за оренду житла.

— Ні-ні, справа взагалі не в цьому……

— ……

— Панно Сонет, як ви гадаєте, що таке романтика?

Знову почалися ці солодкі дурниці:

— Це коли двоє роблять вигляд, ніби кохають одне одного, й капостять усім довкола.

— ……

— Я помилилася?

— Та ні, не те щоб зовсім неправильно…… І це… це все?

— Так.

Його біла, наче віск, шкіра стала ще блідішою:

— З таким підходом буде важко щось пояснити……

У його зелених очах залягла глибока тінь.

Мовчки загинаючи пальці по одному, він м'яко мовив:

— Панно Сонет, коли у вас наступний вихідний?

— Ще не знаю.

— Чудово. Ходімо на прогулянку разом.

Його великі долоні ніжно стиснули мої руки й легенько загойдали їх:

— Я навчу вас і поясню по кроках, що таке романтика.

***

Довгоочікуваний вихідний.

— Ви! Цей чоловік вас повністю дурить!

……І чому якась незнайома жінка кричить на мене?