Розділ 12 — Розділ 12

— І куди це він подівся?

Він біг так швидко, що я навіть не встигла простежити за ним поглядом.

Я залишилася стояти геть одна поруч із пакунками з одягом.

Трохи розгубившись, я швидко повернула собі спокій.

«Прийде, коли настане час».

Ют Белвіт — не п'ятирічна дитина, та й я вже у віці, коли не потрібен опікун.

«До речі, а скільки йому взагалі років»?

За весь той час, що мені подобався Ют Белвіт, я навіть і не подумала запитати про його вік.

Думала лише про те, що він точно повнолітній, тож яка різниця.

Все одно для янгола земний вік не має жодного значення.

«Він точно не молодший за мене».

Якщо рахувати, що він прибув до столиці одразу після отримання лікарської ліцензії, то десь так воно й виходило.

Я порахувала на пальцях, а потім подивилася на книжки, на які вказував Ют.

«Подвійне життя цієї лиходійки»

«Я що, справді зіниця ока герцогського роду?»

«Імператриця хоче розлучитися»

— Гм-м……

Геть нічого не розумію.

Я згадала пояснення, які Ют розгортав переді мною раніше.

Головна героїня й головний герой. Другий головний герой і лиходійка, тьмяна тінь-натхненник та вірні підлеглі.

«З одних лише пояснень нічого не зрозуміло».

На випадково розгорнутій сторінці якась людина відважувала ляпас покоївці.

Шелест.

В іншій книжці головна героїня в один день звільняла свою особисту покоївку.

Шелест.

Ще в іншій книжці покоївку шантажували, взявши в заручники її сім'ю.

Шелест.

А в ще іншій книжці покоївка діставала на горіхи замість непосидючої панночки.

Я закрила книжку.

Голова розболілася.

«Оце і є романтика»?

Оця штука, від якої кидає в жар і нестримно калатає серце…… це любов?

«Це що, не заява про протиправні дії на робочому місці»?

Я спробувала розгорнути книжку ще раз, але відчула запаморочення.

Чи це Ют Белвіт вибрав саме такі книжки, чи романтичні романи самі по собі є історією боротьби покоївки за виживання?

«У покоївок теж є права людини».

Чому це вони раптом отримують ляпаси, відправляються у відставку й отримують на горіхи замість інших?

Покоївка з роману здавалася не сторонньою людиною, тож у носі щипало від жалю.

Заради власного ментального здоров'я я залишила куток романтики. Варто було вийти з відділу романтики, як поле зору прояснилося, пульс повернувся до норми, а жар спав.

Я п'ять разів пройшлася кругом від входу до книгарні до кутка романтики.

Ют Белвіт так і не з'явився.

«Може, піти»?

Я збиралася розплатитися лише за обрану мною книжку й вийти, як позаду пролунав незнайомий голос:

— За пів дня чутки вже розійшлися по всьому місту.

Коли я обернулася, мені в очі впав палаючий погляд.

Темно-каштанове волосся розвивалося, мов лев'яча грива:

— Що ви — нова коханка Юта Белвіта.

— Ви хто?

— Я…

— Невже……!

— Еге ж, якщо ви не геть безпорадна, то вже здогадалися.

Загрозливий напір, яскраві червоні губи, хист привертати увагу з першого погляду!

«Ось воно…… Поява лиходійки»?

Це точно збігалося зі сценами з романтики, які я щойно проглядала.

«Але чому»?

Я ж не головна героїня.

Жінка, яка впевнено звернулася до мене, повільно підійшла ближче.

«Якби вона ще й погрожувати почала, то я б точно не заплуталася».

Адже лиходійки знущаються не лише з головної героїні.

Сім'я головної героїні, друзі, слуги……!

«Значить, вона знайома з пані…… Ні, стривайте. Вона ж щойно назвала ім'я Юта Белвіта».

До того ж вона назвала мене «новою коханкою Юта Белвіта».

«Це не має стосунку до романтики»?

Тим часом жінка підійшла впритул до мене.

Вираз її обличчя без тіні посмішки був непересічним:

— Здогадуєтеся, хто я?

— Ні, уперше бачу.

— Як це…… Ну так, я так і думала. Але ж ви розумієте, чому я з вами заговорила?

— Геть не розумію.

— О Боже! Як можна бути такою некмітливою!

Я отримала докір від незнайомої людини.

Жінка, яка кілька разів потерла обличчя руками, вигнула брови:

— Ну так. Це не ваша провина. Це все через те, що той чоловік надто підступний. Хіба ми з вами в чомусь винні?

— Чоловік?

Гаряча рука міцно стиснула моє зап'ястя.

Жінка, яка легенько потягнула мою руку до себе, голосно вигукнула:

— Ви повністю обдурені цим чоловіком!

— Яким чоловіком?

— Ютом Белвітом!

Коли жінка тупнула ногою, піднялася легка хмаринка пилу:

— Повсюди ходять чутки, що Белвіт розгулює жвавою вулицею з новою дівчиною! Якийсь час сидів тихо…… але горбатого хіба гріб вирівняє!

— Белвіт з новою дівчиною…… Це я?

— А хто ж ще, як не ви?

— Тобто це…… Ви намагаєтеся мене усунути? Мета така?

Якщо так, то це цілком зрозуміло.

Справа не в тому, що я закохана й осліпла, а в тому, що Ют Белвіт і справді бісівсько вродливий.

«Крім мене, певно, є купа інших шанувальниць».

Коли ми жили по сусідству, скільки людей заходило й виходило з будинку Юта.

Голоси, які доносилися з-за стіни, щоразу були іншими.

«Насправді, це я в ролі лиходійки»?

Не головна лиходійка, а так, дрiбне дівчисько-перешкода.

Я вирішила смиренно прийняти долю, що постала передом мною:

— Що ж, звинувачуйте мене скільки завгодно.

— Що?

— Вас же дратує, що я кручуся біля Юта, правда? Розчаровані й відчуваєте себе неприємно?

— Дратує — це правда, але це…

— Я вислухаю все, що завгодно. Якщо хочете обізвати мене підступною чи лихою, у вас є 15 хвилин, аби…

— Людина, на яку я хочу розізлитись — це Ют Белвіт!

— ……

— Я намагаюся врятувати вас! Щоб ви не потрапили в халепу, як я чи інші люди!

— Він що, гроші у вас вкрав?

— Якби ж тільки це, було б куди краще!

Брови жінки високо злетіли вгору.

Її товста рука все ще тримала мою й не відпускала:

— Цей чоловік — жахливо жорстока людина!

Жорстокий?

Моє мислення зупинилося перед епітетом, який геть не пасував Юту Белвіту.

«Ну, зовнішність у нього дійсно жорстока».

Адже якщо людина поза стандартами вродлива, це має вважатися порушенням міжнародної угоди про мир.

— А як саме, конкретно?

— Навіщо чистити мені креветки, якщо він збирався так вчинити!

— ……Креветки?

Вона що, жартує?

Але очі жінки були серйозними. Вона обурювалася від щирого серця.

— Навіщо скидати свій одяг і віддавати мені, коли я казала, що мені холодно!

— Е-е……

— Навіщо було приносити ліки від застуди! Навіщо купувати ті смаколики, про які я сказала лише один-єдиний раз, що вони мені подобаються!

— ……

— А потім казати: «Що? Я не мав це на увазі? У мене немає жодного наміру зустрічатися»?

Жінка здавалася напівбожевільною:

— Як так можна чинити!

— Справді……

— Подібні дії — це нелегально! Чуєте?

— Це й справді нелегально?

— Ні. Але якби я тільки могла довести свій моральний біль, суд не раз прийняв би рішення на мою користь!

Знайдеться небагато облич, законність яких довести настільки ж важко, але про що це вона?

Закони ж не могли змінитися без мого відома.

— Як виявилося, я така була не одна. І молодша із фотосалону, і власниця пекарні — це ж просто безсоромність! Безсоромність!

— …

— Закохати в себе, а потім змусити людину помилятися — яке сміття!

Важко дихаючи від люті, жінка звірилася з наручним годинником і швидко поправила вираз обличчя:

— Час уже…… У будь-якому разі, якщо щось станеться, обов'язково зв'яжіться зі мною за цим номером.

На візитній картці були надруковані слова, які я найменше очікувала побачити:

«Спеціалізована адвокатка з розлучень»

Заяві про нелегальність це додало вагомості.

— Ніколи, ніколи не обманюйтеся Ютом Белвітом. У цього покидька немає людського серця!

Адвокатка із розлучень наголосила на цьому кілька разів, перш ніж вийти з книгарні.

Через кілька хвилин з'явився той самий «жахливо жорстокий» Ют Белвіт.

— Вибачте. Я дуже запізнився, правда?

Він розсипався у вибаченнях і розплатився за книжки, й за ту, що обрала я.

Незважаючи на те, що він ніс кілька пакунків з одягом та більше десятка книжок, виснаженим він не виглядав.

— Чому ви так раптово вибігли?

— Поворожити.

— Що……?

— Поруч з'явився дивовижний ворожбит, який приходить дуже рідко, тож я відлучився на хвилинку.

— А…… Скільки це коштує?

Ох.

Сума, яку озвучив Ют, дорівнювала щонайменше моїй зарплаті за пів місяця.

Мені від одних лише слів стало млосно, але чоловік мовив це без жодного жалю:

— Я й оберіг купив.

— А……

— Такі речі допомагають у критичний момент. Як і гороскопи.

Жахливо жорстокий чоловік?

Оцей хлопчина?

Чоловік, який щиро вірить у речі, створені явно для шахрайської торгівлі?

«Я…… Не мене розвели, а це я розвела наївного простака»?

Я якраз розмірковувала, чи не варто взяти його за руку й піти вимагати повернення грошей, як раптом перед очима з'явився невеликий відблиск.

— Тримайте.

— Намисто?

— Оберіг.

— Ви й для мене купили?

— Звісно. Каблучка чи браслет заважатимуть під час роботи, тому я вибрав намисто, ви не проти?

Сміття, яке змушує людей помилятися.

Жахливо жорстокий чоловік.

Я подивилася на намисто того ж кольору, що й мої очі, і запитала:

— Юте, я вам подобаюся?