Розділ 17 — Розділ 17

— Здається…… ми у великій халепі.

Якщо йшлося про прохання Юта Велвіта, то варіант був лише один.

Згадавши про невиконане завдання, я відчула, як спиною пробіг мороз.

— Ми?

— Що ж нам робити?

Не хотілося робити таку недолугу заяву, але маємо те що маємо.

Я без потреби смикнула себе за недбало зав'язане волосся.

— Я намагалася непомітно дізнатися, але так нічого й не зрозуміла.

Найбажаніший подарунок для графині.

Щоб з'ясувати це, я ненароком піднімала тему «днів народження» або згадувала про подарунки, які справляли найбільше враження.

— Вона взагалі не показувала, що їй подобається, а що ні. Здається, трохи здивувалася, дізнавшись про майбутній бенкет, але й тільки.

— Зовсім жодної реакції?

— Узагалі. Не те щоб результату зовсім не було, але……

— Що таке?

— Це я отримала подарунок на свій минулий день народження.

Я дістала з-за пазухи синій мішечок завбільшки з долоню.

— Вона сказала, що його зроблено з бавовни, яку вирощують у королівстві Ронді.

— Гм……

— ……Мабуть, це через те, що я надто часто піднімала тему дня народження, намагаючись щось вивідати.

За таких умов це вже не відповідало початковим вимогам Юта.

Навіть дізнавшись про це, це не був подарунок, про який вона «нікому не казала».

Однак вгадувати наосліп я не могла, бо зовсім не знала графиню.

— А останнім часом не було нічого особливого?

— Усе як завжди. Прокидалася, запитувала, яке сьогодні число, дивилася вдалечінь, казала: «Десь у цей час, точно!», і бігла до письмового столу.

— Нічого особливого.

— Я ж кажу, усе звичайно.

Зміст цієї безглуздої розмови був очевидним.

Відповіді…… немає.

Ют акуратно накрив рану марлею й мовив:

— Із запізненням, але вітаю з днем народження.

— ……Дякую.

У такому стані, абсолютно нічого не підготувавши — розпочався перший бенкет на честь дня народження графині.

***

Початок бенкету було призначено на 9 годину вечора.

О 9 ранку я розбудила графиню, допомогла їй умитися та відправила до туалетної кімнати.

— Кажуть, господар дуже постарався.

— Граф? Та ну, правда?

— Чесно! Помічник сам так сказав!

— Ну, вона ж його дружина, от він і зберігає обличчя. Він же вихований пан.

— Ха-ха…… Не може ж це бути єдиною причиною.

Чому ви такі негативні? Ви що, уже прожили майбутнє й повернулися, як після регресії?

«Хто стане імпортувати прикраси, дорожчі за річну зарплату всіх слуг, лише для того, щоб зберегти обличчя?»

Через це, кажуть, відповідальні за бюджет маєтку один за одним отримують ліки від шлунку та стимулятори.

— Кохання видно, навіть якщо про нього не кажуть.

— О-о-о?

— Тож на майбутньому бенкеті…… ми дізнаємося, як сильно господар любить пані.

Зазвичай у романтичних романах так і буває.

Я підхопила ці слова, у які сама ані краплі не вірила, і заплела волосся пані.

«Чому макіяж і зачіску роблю я?»

У день бенкету можна було б скористатися допомогою інших, хіба ні?

«Швидше б у них із графом усе налагодилося».

Тоді принаймні одягав би її той, хто посміхається.

Від голови до п'ят Клара Еддівелл під моїми руками стала неймовірно красивою.

«Ще б пак».

Вона висмоктала з мене всі життєві сили.

Усе, що я з'їла досі — це чашка чаю та один шматок хліба.

— Сонет……

— Не хвилюйтеся так, пані.

Підкручені вій зробили її очі візуально втричі більшими.

Я рівномірно розтушувала перламутрову пудру під її ключицями й мовила:

— Запевняю вас, на бенкеті ви будете найкрасивішою.

Адже Юта Белвіта в залі не буде.

Тук-тук.

— Здається, це господар.

Коли двері відчинилися, за ними стояв граф у вбранні, підібраному під колір сукні пані.

Він кинув на мене один погляд, після чого супроводив пані.

— Ха……

Тепер усе.

Якщо точніше, більше я нічого зробити не могла.

«Не можу ж я піти за ними до зали».

Навіть якби могла, з моїм нинішнім настроєм я б відмовилася.

— Треба хоч щось з'їсти.

Спочатку запхаю щось у шлунок, а вже потім буду думати.

Коли я знесилено йшла коридором, чиясь груба рука раптово смикнула мене.

— Гей, ти зараз нічим не зайнята?

— Я тільки-но……

— Швидше ходи! Серйозно, тут терміново……

— Тож мої обов'язки……

— Ти знаєш, скільки гостей приїхало?! Навіть тих, хто був у відпустці, відкликали!

— Та, це, так……

Якщо кажуть робити — треба робити.

«Коли це я відпочивала досхочу?»

Я покірно одягла фартух, який мені хтось кинув, і пірнула в цей хаос.

— А коктейлі?

— Тільки-но віднесли!

— Пляшка вина порожня!

— Де старша покоївка?!

Прохід для слуг — це справжнє пекло.

Я проштовхнулася крізь натовп і вийшла до пишної зали.

«Ого».

Зала, охоплена розпалом свята, була повна людей.

Чеснота слуги — зробити так, щоб бенкет проходив бездоганно, залишаючись непомітним.

Я зіграла одну композицію замість непритомного скрипаля, після чого забрала порожні тарілки й зібралася піти.

Точніше, збиралася піти.

— Панно Сонет! Що ви тут робите?

Чоловік у білому халаті тримав у руках саквояж для викликів.

За винятком обличчя, його вигляд зовсім не пасував до бенкету.

— Не вистачає рук. А ви, пане Юте?

— Під час бенкету не знаєш, які події чи пригоди можуть статися.

Його світла рука природно забрала більшість тарілок, які я тримала.

— Насправді це я наполіг. Адже можуть виникнути непередбачувані обставини.

Він мило примружив свої довгі очі.

— Віддайте тарілки.

— Ні. Разом тримати легше.

Ділити роботу між слугами — це сигнал про бажання серйозно пов'язати долі на все життя.

Я не хотіла марити ілюзіями й прагнула зберегти серцево-судинне здоров'я, тому повторила ще раз:

— Особистий лікар не може ходити аж до кухні. Все одно туди йти мені.

— А…… І справді. Я про це й не подумав. Вибачте.

— Це не те, за що варто вибачатися……

У цей момент щось тепле…… Тепле?

Палець Юта торкнувся моїх губ.

Точніше, його довгий і рівний вказівний палець перетнув центр моїх губ.

«Убивство?»

«Чи може серце битися так швидко, що від цього помреш?»

«Це було задовільне життя…»

Раптово скоротивши відстань і затуливши мені рот, чоловік дивився в протилежний бік.

Це був не тільки Ют Белвіт.

Більшість людей у залі дивилися в одну точку.

Я опустила руку Юта й відкрила рот:

— Щось сталося?

— Та от……

Я піднялася на навпочіпки, щоб роздивитися ситуацію. Голоси змішалися, тому зрозуміти щось одразу було важко.

— Це щось серйозне?

— Кажуть, прибули графиня Кеблет та панна Еванджелін.

— Якщо це Кеблет……

Це людина з генеалогічного дерева родини Еддівелл.

Я згадала великі й малі гілки, які вивчала у свій перший робочий день.

«Доріс Кеблет».

Тітка нинішнього графа Еддівелла та сестра попереднього графа.

Жінка, яка взяла на себе виховання графа замість попередньої графині, що померла в молодому віці.

Ют зітхнув і пробурмотів:

— Зазвичай, коли старші родичі приводять неодружену дівчину в такий момент, мета одна……

Продовження можна було вгадати, навіть не знаючись на романтиці.

Адже хоч це й була епоха вільного кохання, серед вищого світу все ще переважали шлюби за розрахунком.

— Тітонько, ви в доброму здоров'ї?

— Не бачилися з самого весілля, Карлайле. Як ти?

У залі миттєво запанувала тиша, ніби нічого й не було.

Музика — спокійна п'єса з акцентом на струнні.

Тітка й племінник приязно обмінялися привітаннями.

Атмосфера змінилася, коли графиня вагаючись наблизилася.

— ……Між іншим, Карлайле.

— Так, тітонько.

— Кажуть, вона була принцесою, але, схоже, смак у неї не найкращий.

Плечі пані помітно заціпеніли. Граф Еддівелл квапливо пояснив:

— Бенкет організував я.

— Це теж смішно. Довірити перший захід після весілля чоловікові? Вона взагалі усвідомлює, що стала людиною роду Еддівелл?

— А, я, я……

Її рожеві зіниці затремтіли так сильно, що це було видно навіть здалеку.

Зовсім як опущені повіки кролика, що впав у воду.

— Престиж Еддівелів не на такому рівні, хіба ні? Продемонструвати його сповна — це обов'язок господині дому, але, як на мене……

Графиня Кеблет, яка ретельно вказувала на недоліки пані, раптом посміхнулася.

Зміною атмосфери був спантеличений навіть молодий граф.

У ту мить:

— Ти ж пам'ятаєш цю панночку? Панну Еванджелін.

Стара графиня з владною статурою стиснула плече своєї супутниці.

— Пам'ятаю.

— У дитинстві ви удвох були такими близькими. Та й брат так обожнював панну Еванджелін, хіба ні?

— ……Так і було.

Стара графиня відверто хвалила нову панночку, навмисно ігноруючи присутність пані.

— Ой-йой, що ж робити пані?

— А, от там не треба було піддаватися! З глузду з'їхати можна, та що з цим головним героєм, ха……

Чорні туфлі роздратовано застукали.

Подивившись по черзі на Юта та пані, пані виглядала відносно спокійно.

А через кілька годин……

Пані зникла.