Розділ 23 — Розділ 23

«Гм, усе ж таки……»

Я підняла руку й подивилася на неї в променях світанкового сонця.

На тильних сторонах обох долонь залишалися червоні сліди, схожі на плями.

Десять пальців, які повільно ворушилися, нічим не відрізнялися від учорашніх.

«Рухаються нормально — і то добре» .

Я запхала в рот хліб, прихований ще з вечора, і почала готуватися до роботи.

Навіть якщо пані нікуди не виходила з маєтку, лише на те, щоб помити й одягнути її, ішло дві години.

Якщо не рухатися дуже швидко, то й обід пропустити можна запросто…… Але.

— Пані, пора встава…

— Доброго ранку, Сонет.

Я не те з'їла на сніданок, чи звідки цей німб?

Я міцно потерла очі.

Жінка, яка витончено сиділа на дивані, читала книжку.

Не що інше, як книжку!

— ……Пані?

— Сьогодні я прокинулася раніше.

Людина, яку зазвичай доводилося легенько штурхати, стягуючи ковдру, щоб вона хоч якось піднялася?

Людина, яка липла до ліжка, скаржачись, що то їй гаряче, то їй холодно?

Густе волосся було охайно зібране й зв'язане.

Шкіра сяяла зволоженістю.

— Без мене?

— Такого рівня речі я й сама цілком можу зробити.

— А……

Виходить, вона вміла це робити, але зазвичай повністю довіряла мені себе від голови до п'ят.

А як же мої минулі дні, коли доводилося обирати між сніданком і сном?

«Що взагалі на думці в цих аристократів?»

Примхи пані на цьому не закінчилися.

— Поклич, будь ласка, старшу покоївку.

— ……Так, зрозуміла.

Наразі старша покоївка замість графині фактично вела всі хатні справи.

«Навіщо вона раптом знадобилася?»

Я подумала, чи не було це оговорено заздалегідь, але старша покоївка теж збентежилася.

— Пані кличе мене?

— Так. Сказала, що має термінову розмову.

Після весілля графиня ніколи не викликала старшу покоївку окремо.

Жодного разу.

— Як ви знаєте, мені ще багато чого бракує.

— Що ви таке кажете……

— Тому мені потрібна ваша допомога.

Погляд за окулярами на мить ковзнув по мені.

Я знизала плечима й похитала головою.

«Я й сама не знаю, чого це вона» .

Розмова тривала досить довго.

— Надалі розраховую на вас.

— Що ви, які прохання. Я служитиму вам усім серцем.

Вийшовши в коридор, старша покоївка стиха мовила:

— Здається, пані трохи змінилася.

— Я теж так думаю.

— Хай там як, це добре. Незабаром подує свіжий вітер.

Зміни помітила не лише старша покоївка.

— Пані? Раптом?

— Еге ж! Учора вона приходила до пральні й просила зачекати цілу годину, поки не пішла!

— Чо-чому……?

— Хтозна. Але кажуть, вона пригостила всіх молочним бінсу* за старанність?

— Ого, справді? А до нас вона не завітає……

*Бінсу – це популярний корейський десерт з крижаної стружки, який складається з подрібненого замороженого молока чи фруктового льоду, прикрашеного смачними солодкими начинками: фруктами, згущеним молоком, моті, печивом та різними топінгами, що робить його освіжаючим та апетитним.

Їдальня для слуг вирувала через зміни в пані.

Дії пані не обмежилися просто перевіркою книг обліку маєтку та переглядом кадрових рішень.

Пані власними ногами уважно обійшла весь маєток.

Самого цього факту вистачило, щоб серед слуг зчинився галас.

«Хоча й були ті, кому це не подобалося» .

У кутку їдальні садівник та його помічники щось бурчали.

— Тут роботи по горло, а вона саме зараз з'явилася.

— Та ну, хіба це на довго? Їй просто нудно, от і ходить, дивиться.

— Здається лагідною, якщо нормально поговорити, може, вона й вислухає і щодо наших обставин?

— Слідкуй за язиком.

— Еге ж. Ще бовкнеш щось не те, як ті колишні з кухні…… Ой.

Наші очі зустрілися.

Я підняла вказівний палець і приклала його до губ.

«Вона й справді змінилася» .

Це стосувалося не лише її поведінки зі слугами.

— Доброго дня, тітонько.

Свідомість господині.

Пані елегантно посміхнулася навіть небажаним гостям, яких зустріла під час прогулянки садом.

— Ви виглядаєте чудово, панно Еванджелін.

— Це завдяки вашій турботі, пані.

— Мабуть, це нелегко — залишатися в незнайомому місці так довго. Чи не незручно вам спати?

Це означало: «Тобі подобається безсоромно гостювати тут так довго?»

— Я часто бувала тут у дитинстві. Мені так само затишно, як і у рідному домі.

Це означало: «Я знаю це місце краще за тебе».

— Хай там як, хіба це зрівняється з рідним домом? Напевне, є багато тих, хто сумує за панною Еванджелін.

А це означало: «Тож забирайся звідси швидше».

Не очікуючи на таку пряму відсіч, панна Еванджелін округлила очі.

Коли мовчанка затягнулася, графиня Кеблет втрутилася в розмову:

— Так. Кажуть, ти останнім часом скрізь показуєшся?

— Усе завдяки порадам тітоньки. Що б хто не казав, а я — господиня дому Еддівелл.

— Ха-ха……

— Наступного разу випиймо чаю разом. До речі, я ще й не пригощала гостей як слід.

Гостя й господиня дому.

Пані, яка чітко провела межу, гордо пішла далі.

Вона зовсім не була схожа на ту людина, яка ще кілька днів тому нервувала перед графинею Кеблет.

***

Зміни в пані змінили атмосферу в усьому маєтку.

Дехто сподівався, що тепер справи нарешті підуть як слід, але дехто……

«Мабуть, підпалює п'яти» .

Саме таким людям.

— Ти думаєш, ти перша така самозакохана дурепа, хто кинув роботу?

— Якщо хочеш працювати тут довго, краще поводься обачніше, ніж зараз.

— Бо якщо через твоє нахабство тебе виженуть, нам теж буде скрутно.

Обличчя, що заступили візок, були дивно знайомими.

«Це ж ті, що обслуговують панну Еванджелін» .

Обставини можна було й не питати. Вплив у маєтку розділився між теперішньою графинею та графинею Кеблет.

«Мабуть, занепокоїлися» .

До того ж слуги, які займали нейтралітет, ставали на бік пані.

Трісь!

Товста долоня штовхнула мене в плече.

Це був відвертіший спосіб, ніж попереднє звичайне цькування.

«Хоча це все одно лише сміховинний рівень» .

Ось чому ці дівчатка, які працювали лише у великих маєтках……!

«Мають таку вбогу фантазію» .

Якби справді хотіли мучити когось, треба було б зазіхнути хоча б на гроші.

«Мабуть, у них просто немає таких повноважень, от і роблять таке» .

— Чого це ти так очі витріщила?

— ……

— Та що ти так співчутливо дивишся! Маєш що сказати?

— Так.

— Ну, ти ж маєш голову на плечах, тож думаєш про щось. Кажи.

Жінка, яка штовхнула мене, удавано насупила брови й підняла підборіддя.

— Можна я піду?

— Що-що?

— На відміну від вас, я не можу піти з роботи, поки пані не ляже спати.

— Ти, новенька, яка й пів року не пропрацювала, тільки на пані й сподіваєшся……!

Широка долоня злетіла високо вгору.

У цей момент дівчина, що стояла поруч, смикнула жінку за рукав.

— Що таке? Чого ти мене зупиняєш?

— По-позаду……!

Цок, цок, цок.

Легкий стукіт черевичків.

У маєтку так легенько рухалася лише одна людина.

— Ви всі з головного будинку, чи не так?

Дзвінкий і чистий тембр, ніби дзюрчання струмка.

У куточку мого ока з'явилося морозно-біле волосся.

— Розі, Сіллі, Керон.

— П-пані.

— Сонет — єдина людина, яка може представляти мої інтереси за моєї відсутності.

Я ніколи не отримувала такого відповідального доручення.

Я опустила погляд і закотила очі.

Ніжний дотик торкнувся лопатки.

— Образити цю дитину — це те саме, що образити мене…

— ……

— Ви ж не можете цього не знати?

Голос, нижчий за її звичайний, підкорив усю атмосферу.

«Вона може говорить і так?»

Тон був схожий не стільки на звичайну графиню, скільки…… на її чоловіка.

«Я більше ніколи не дозволю тобі зазнати таких принижень» .

Тоді теж так було?

— Як ви смієте піднімати руку на мою людину?

Ті, хто ще мить тому підвищував голос, тепер і слова мовити не могли, бо бодай якийсь глузд мали.

— До речі, ви всі прислуговуєте панні Еванджелін.

— ……

— Приставляти до високоповажного гостя грубих людей — це теж неприпустимо. Керон.

— Та, так!

— Що ти про це думаєш?

Покоївка, що стояла в центрі, лише шевелила губами.

Я була трохи вражена.

«Вона запам'ятала імена всіх слуг?»

За весь час моєї роботи я ще не бачила такого працедавця.

Але……

«Так було і раніше» .

Пані точно знала імена та належність усіх трьох.

З погляду слуги, рідко що буває таким моторошним, як знання працедавцем твого імені.

Особливо у великому маєтку.

— Яке покарання для вас буде належним……

— П-пані. Будь ласка, змилуйтеся…

— Змилуйтеся? Яка кумедна річ.

Залунав холодний насміх.

— Ви ж усі знаєте правила роботи для слуг.

— …

— Ціна за розпускання рук чимала.

А, невже.

Хоч у такій ситуації висновок може бути лише один.

І все ж.

Невже.

Не……

— Ви всі звіль…

— Н-ні, не можна!

Я з усієї сили схопила пані за тендітне передпліччя.