Розділ 36 — Розділ 36

— ...Це ще не все?

Вузькі кутики очей на мить зсунулися.

— Боргу тут стільки, сті-і-ільки, сті-і-і-ільки, а це ще не все?

— Ви глузуєте з мене?

— Я щиро здивована.

Її байдужа мова здавалася ще більшим глузуванням.

Незвичний вираз недовіри на обличчі, який зовсім їй не личив, лише підлив олії до вогню в душі Еванджелін.

— Це навіть у Менесі ще нікому не відомо, як ти...

Невже вона людина від Леофори?

Еванджелін закусила нижню губу й відступила на крок.

«Я думала, вона звичайна покоївка...»

Тепер, усвідомивши це, їй стало якось не комфортно.

«Якщо згадати, то й раніше було так само».

Та відвага, з якою дівчина стояла на колінах біля ніг графа й палко благала!

Це була вистава, порівняно з якою її власні неумілі хитрощі й близько не стояли.

«Не можна піддаватися».

Ще трохи — і якийсь там покоївці вдасться обвести її довкола пальця.

«Цього разу це вам не якась безглузда гра».

Еванджелін непомітно вдихнула повітря.

Вона просто стояла, але на потилиці вже виступив піт.

— Як ти про це дізналася?

— Викрала й прочитала.

— Що... що-о-о?

На що вона взагалі розраховує...

Червоні губи сіпнулися вбік.

— Якась покоївка наважилася викрасти й прочитати лист гості! Що за нечувана...

— У вас є докази?

Спокійна відповідь змусила Еванджелін заніміти.

«Вона ж на вигляд звичайна покоївка...»

Але атмосфера навколо неї була такою, ніби вона пройшла крізь вогонь і воду, що змушувало мимоволі стишуватися.

— Лист зараз спокійно прямує до Менеса.

— Не... не кажи, що ти наважилася щось зробити з листом...

— Листа я й пальцем не зачепила.

— ...

— І що з того, що я його прочитала? Якщо про це стане відомо, то панянка буде в значно небезпечнішій ситуації, ніж я, хіба ні?

Це була щира правда.

І водночас — дивовижна безсоромність.

Сонет відкинула довге бузкове волосся й виголосила:

— Якщо бракує грошей, треба думати, як їх заробити, а не підпалювати чужу родину.

— Якщо він піддався, то винен той, хто піддався!

— У цьому є частка правди. Хоча не панянці б про це казати.

Кінчики коротко підстрижених нігтів торкнулися волосся Еванджелін.

Знявши нитку, Сонет буденно пробурмотіла:

— Ну звісно. За таких розкладів навіть якщо продати всі органи, грошей не вистачить.

— ...

— Тож ви хотіли вийти заміж за чоловіка, якого навіть не любите, щоб перекрити борги?

— Не люблю? Я просто...

— Ой, ну ми вже дійшли до цього моменту, тож не треба ці зайві хитрощі.

Що за жахлива манера розмовляти...!

«Навіть кредитори не розмовляли зі мною в такому тоні».

Від такої манери спілкування, яку Еванджелін чула лише кілька разів у житті, вона схопилася за скроні.

«Може, зчинити галас?»

Якщо зараз закричати, хтось обов'язково прибіжить.

Особиста покоївка графині зневажила панянку Еванджелін. Якщо так виголосити...

«Ні, не можна».

Еванджелін швидко відмовилася від цієї думки.

«Вона могла вже підпорядкувати собі всіх покоївок».

Тоді кричати — це все одно що кричати в порожній колодязь.

Навіть якщо це й не так...

«Зчиняти з нею сварку тут — це тільки шкодити самій собі».

Еванджелін Менес від початку була далекою від проникливості, але й зовсім дурною не була.

Глибокі темно-фіолетові очі впилися в нерухому покоївку.

Непроникну покоївку, яка монотонно мовила:

— Краще б ви позичили гроші в графині Кеблет. Ви ж наче в гарних стосунках.

— …

— Або ж пояснили ситуацію господарю.

— Дурниці.

Еванджелін фиркала й важко опустилася на диван.

Білий пеньюар злегка розтягнувся.

— Тітка — остання людина, яка б зраділа тому, що наш рід повністю збанкрутує.

— …

— Вона тільки й думає про те, як скористатися моїм становищем. А Карлайл...

Білі повіки повільно заплющилися й розплющилися.

Жінка, яка стала головою роду, що занепадав, згадала потьмянілі дні дитинства.

— Жінка, яка прийшла шукати справжнє кохання, виглядає куди гідніше, ніж подруга, яка з'явилася через стільки років і просить сплатити її борги.

— Справжнє кохання?

На губах покоївки майнула коротка посмішка.

У її глибоких синіх очах не відбивалося світло, тож прочитати емоції було важко.

— Усе залежить від того, як це піднести.

— У будь-якому разі граф усе одно сплатить борги, хіба ні?

Чи стане граф витрачати такі гроші заради «подруги», яку бачив понад десять років тому?

«Він не добряк».

Еванджелін згадала поведінку чоловіка, який завжди залишався виключно ввічливим.

Але вона не мала наміру вести з нею настільки відверті розмови.

— Це питання гордості.

— І вона важливіша за життя?

— Дворянська честь нічим не відрізняється від життя.

— І це в часи, коли простолюдини займають верхні місця в парламенті, а титули купуються й продаються?

— Ти не дворянка, тому й можеш таке казати.

— А, ну та-а-ак...

На її обличчі з'явився неприхований вираз ошелешення, але він миттю зник.

— То скільки всього грошей треба сплатити?

Дівчина, яка все життя пропрацювала покоївкою, мовить у такому зарозумілому тоні.

Еванджелін з насмішкою над цією проклятою реальністю розтулила рот.

Сума мала бути колосальною, але в синіх очах не було й тіні збентеження.

— Чому питаєш, зібралася сплатити за мене?

— Усю суму — не знаю. Але стільки, скільки ми знали спочатку, сплатити можна...

— Сплатити? Ти?

— Якщо борг буде сплачено, ви облишите цю справу?

— Цю справу?

Маска, яку вона ледве утримувала, остаточно тріснула.

Покоївка, яка стояла перед Еванджелін, без жодної посмішки мовила:

— Я про цю роль другорядної персонажки, яка не приносить ні задоволення, ні зворушення.

***

Сонце ранньої осені сліпило очі.

На терасі був розкішно накритий стіл із чаєм та десертами лише для двох осіб.

...І все це я підготувала сама.

— Для мене честь бути запрошеною, пані.

— Ну що ви. Нам варто було зібратися раніше. З багатьох причин ми запізнилися.

Одна господиня, одна гостя, одна служниця.

Я стояла за спиною пані й стежила за ситуацією.

Першою заговорила Еванджелін Менес:

— Більшість статків Еддівеллів належить Карлайлу.

— …

— Пані лише нещодавно взяла на себе ведення господарства, тож навряд чи встигла отримати всю повноту влади.

— Ви це кажете для того, щоб показати, скільки у вас вух та язиків?

— Я чула... що ви можете сплатити борг.

— І що з того?

— Це можливо зробити так, щоб граф Еддівелл про це не дізнався?

— Якщо це так важливо, то так.

Права щока гості запала, ніби вона покусувала щоку зсередини.

— Це... це означає, що у вас є власні статки, а не статки Еддівеллів?

— Хіба не панянка тут у відчайдушному становищі? Ви пропонуєте поділитися звітом про моє майнове становище?

— Перепрошую, якщо це звучить грубо. Але хоч як би сильно мучила спрага, треба знати, що ти п'єш — воду чи соляну кислоту.

— …

— Як узагалі можна... таку суму...

Нерухома шия злегка схилилася.

Господиня мовила без жодного знаку роздратування:

— У моїй власності є кілька шахт.

Я склала руки на грудях і глибоко вдихнула.

«У її власності є кілька шахт».

А в мене є кілька звільнень із роботи.

На відміну від того, що було раніше, здавалося, ніби від потилиці господині випромінювалося яскраве сяйво.

— Отримала їх як подарунок на день народження ще до одруження.

— ...

— Це шахти в Ронді, тож у мене є довірена особа.

Таємниче королівство Ронда.

Те, що воно утримувало свій статус, будучи однією з найменших країн на континенті, було завдяки різноманітним рідкісним мінералам.

Принцеса, яка виросла в королівстві коштовностей, буденно мовила:

— Таку суму я точно можу виділити.

— …

— Хоч зараз.

— Ви це серйозно?

— Це не так уже й складно.

— …

— Але й не те, що я зобов'язана робити.

З кожним словом господині колір обличчя гості змінювався.

Зчеплені руки Еванджелін уже давно побіліли від напруги.

«Усе одно ж зробить це, навіщо так тягнути часу».

Коли це вона навчилася так змушувати серце завмирати?

Я була досить горда тим, як виросла господиня.

— Панянка Еванджелін має дещо зробити для мене.

— …

— Якщо ви зробите все належним чином, я й словом не згадаю про борг роду Менес. І в майбутньому панянці більше не доведеться ламати голову через подібні проблеми.

— Що... що саме я маю зробити?

— Перед цим.

Клац.

Біла чашка зіткнулася з блюдцем.

Господиня ще ніколи не опускала чашку зі звуком.

— Скажи, що зробиш усе, незалежно від того, що це буде.

— ...

— Якщо не можеш — іди.

Її голос, що став нижчим, ніж раніше, пролунав холодно.