Розділ 42 — Перше місце вже заброньовано

Тримаючи в руці недопалок, Хе Джао був оповитий запахом диму. Він почувався так, ніби його застукали за чимось поганим, і якийсь час не знаходив слів, перш ніж нарешті запитати:

– Не слухняний… Ще не спиш? – можливо, через те, що він щойно закінчив курити, голос Хе Джао звучав хрипко і тихо, навіть кінці речень зникав.

Сказавши це, він розтиснув руку, і сигарета впала на землю. Він не знав, що ще сказати.

Сє Ю вперше бачив Хе Джао таким. Або, можливо, вперше бачив цю його сторону.

Коли він познайомився з Хе Джао, цей великий дурень уже почав кидати палити, цілими днями жував цукерки й тримав у роті соломинку. Сє Ю відчув запах нікотину в повітрі і раптом зацікавився, яким був відомий бос Східного корпусу в першому класі старшої школи.

Чи був він тоді таким?

Від нього віяло стриманою, але відчутною владністю, навіть із легким присмаком ворожості. Він здавався трохи втомленим і не в найкращому настрої.

– Я спершу піду до туалету, – Сє Ю використав попередній жарт Хе Джао, але це була вдосконалена версія. Він обернувся і сказав: – Ти, сучий сину, залишайся тут і не швендяй.

Хе Джао тихо видав здивований звук, а вже коли Сє Ю пройшов повз нього, згадав:

– А ти чого в туалет тут йдеш?

У Старшій школі № 2 умови проживання були відомі своєю якістю: кондиціонери, приватні ванні кімнати та просторі спальні.

Здалеку долинув голос Сє Ю:

– Труба протікає, я подав заявку на ремонт.

Хе Джао сидів на сходах, не рухаючись. Він дійсно ліг спати рано, прийняв душ і ліг, але йому наснився кошмар, і він прокинувся весь у поту. Потім, у цей прохолодний осінній день, він крутився з боку на бік і не міг заснути. У вухах знов і знов лунав той момент у ресторані, коли Лей Дзюнь раптом нахилився до нього, майже торкнувшись вухом, і прошепотів:

– Хе Джао, це через тебе Ер Лей став таким. Чого б тобі просто не здохнути?

Навіть уві сні це відчувалося так, наче чиясь невидима рука стискала йому горло, не даючи вдихнути й слова вимовити.

Хе Джао опустив голову, бавлячись запальничкою в руці, і з «клацанням» спалахнуло маленьке полум'я. Він не відпускав, і місце під великим пальцем поступово почало обпікати, жар повільно просочувався з кінчиків пальців угору.

Лей Дзюнь, тепер відомий як «Сміття-ґе», був четвертокурсником у Технічному училищі, колись навіть залишався на другий рік. Шкільним забіякою його назвати було важко, але до цього часу всі колишні «старші брати» вже або випустилися, або відійшли в тінь, і весь тягар залишився на його плечах.

Хоча тепер вони ставилися один до одного як вороги щоразу, коли зустрічалися, раніше вони були хорошими друзями. У середній школі Хе Джао мав багато друзів і знав багато людей, але насправді у нього не було багато близьких друзів. Одного дня він зустрів Лей Дзюня в магазині. Лей Дзюнь щойно розійшовся зі своєю дівчиною і пив пляшку кока-коли, наче це був алкоголь, а інший хлопець, що стояв поруч, постійно його втішав:

– Жінки приходять і йдуть, але я завжди буду поруч.

Лей Дзюнь глянув на нього й спитав:

– Ер Лей, я тобі подобаюсь? Але я ж не люблю чоловіків.

Так вони й познайомилися.

Лей Дзюнь і Фан Сяолей були практично залишені напризволяще вчителями через свої погані оцінки. Доки вони не заважали навчанню інших учнів, вчителі закривали на них очі. З іншого боку, Хе Джао колись був надією всього села, його вважали майбутнім видатним випускником. Цей видатний випускник товаришував із двома невдахами, що викликало занепокоєння у всіх вчителів, а особливо у класного керівника:

– Не спілкуйся з ними, ти не такий, як вони.

Як для учнів середньої школи, хіба вони могли бути такими вже поганими? Вони ж ще навіть не почали спілкуватися в суспільстві, просто мали погані оцінки.

– Учителю, дозвольте наведу приклад. Якби я зіпсувався, це не було б провиною когось іншого… це була б моя власна проблема. До того ж, зараз у мене все добре, чи можете ви не бути упередженими до інших учнів? – казав щоразу Хе Джао.

Поринувши у свої думки, Хе Джао раптом відкинувся назад і схрестив руки, підклавши їх під шию замість подушки. Він був одягнений лише в тонкий одяг, і, коли ліг, відчув, як холод просочується крізь тканину і проникає в спину. Незадовго після того, як Хе Джао ліг, Сє Ю помив руки й піднявся сходами, щоб сісти поруч із ним.

– У тебе ще залишилися цукерки? – запитав він.

Хе Джао подумав, що той хоче собі взяти.

– Здається, ще одна лишилася в моїй кишені, можеш пошукати.

Побачивши, що цей тип навіть не збирається ворушитися, Сє Ю простягнув руку, щоб пошукати.

– З якого боку?

– Мабуть, зліва, – відповів Хе Джао.

На ньому була лише футболка з коротким рукавом, і кишень, звісно, не було. Рука Сє Ю, діставшись до середини шляху, завмерла.

Насправді Хе Джао й сам переплутав спогади. Він думав, що, коли зранку надягав свій худі з написом «Любов і мир», засунув у кишеню жменю цукерок. Лише коли рука Сє Ю торкнулася його стегна крізь тканину, він раптом отямився.

…Він був одягнений у чорні рвані джинси з низькою талією.

Сє Ю нахилив голову, пошукав у кишенях, але нічого не знайшов. Натомість він помітив, що той, хто сидів поруч, напружувався дедалі сильніше.

Хе Джао вже не міг лежати. Він сів і інстинктивно схопив Сє Ю за зап'ястя. Тепло його шкіри й виступаюча кісточка впиралися Хе Джао в долоню.

Він тихо вилаявся подумки: “ дідько ”.

– Я помилився, – сказав Хе Джао. – Тут немає цукерок, вони в гуртожитку. Якщо хочеш, я можу…

Поки Хе Джао ще говорив, він раптом підхопився, спершись руками об підлогу, і звівся на ноги. Трьома кроками й двома стрибками спустився сходами, останні кілька сходинок просто перестрибнув. Його одяг розвівався у вітрі, і здавалося, ніби він летить.

Сє Ю сидів на сходах і думав про себе, що цей хлопець знову збожеволів.

За кілька хвилин Хе Джао повернувся, тримаючи в руках велику бляшанку. Вона була набагато більшою за банку з цукерками, яку Сє Ю бачив у нього на столі в гуртожитку раніше. Схоже, він приніс увесь свій таємний запас.

Усередині були цукерки на будь-який смак.

Хе Джао зняв кришку й простягнув її Сє Ю, сказавши:

– Ось. Це все твоє.

Сє Ю взяв банку й поклав собі на коліна, якийсь час ретельно перебираючи цукерки. Нарешті, на самому дні він знайшов льодяник зі смаком полуниці.

Хе Джао спостерігав, як його крутий маленький друг відкрив обгортку цукерки, а потім раптом почув, як Сє Ю вимовив одне слово, протягнувши його інтонацією:

– А-а-а-а.

– А-а-а-а? – перепитав Хе Джао.

Це було лише односкладове слово, і перш ніж Хе Джао встиг щось сказати, Сє Ю швидко та влучно запхав йому цукерку просто в рот. Солодкий смак, аж нудотний, миттєво розлився по язику, розвіявши гіркоту тютюну, що ще лишалася.

– Їж, маленький друже, – Сє Ю, здавалось, був цілком задоволений, що зміг повернути йому прізвисько «маленький друг». Кутики його вуст трохи піднялися, але тон залишився звично холодним. – Не забудь почистити зуби після цього.

Хе Джао був приголомшений і зреагував лише, коли почув слова «почистити зуби», тримаючи цукерку в роті і кажучи:

– Ти... – він обірвав фразу на півслові й більше нічого не сказав. – Гаразд, цього разу я тебе прощаю.

Датчик руху, що знову засвітився, коли Хе Джао повернувся, раптом згас.

Через деякий час Сє Ю запитав:

– Цей покидьок, твій старий друг?

– Сміття-ґе? Його звати Лей Дзюнь, – сказав Хе Джао. – Ми були однокласниками в середній школі. Він не погана людина, але у нас... є певна історія.

Він це бачив.

Він подумав, що навіть якщо вони дійсно були просто якимись придорожніми ідіотами, то позбутися їх не буде так просто. Вони билися чесно, а потім розійшлися. Він бачив багато ідіотів на вулиці Хейшвей, і всі вони були як собачі шкіряні пластирі, які не відклеювалися, навіть якщо ти просто викликав когось, щоб їх побив. Або вони були більш безжальними, ніж він, або вони були ще більш дурними, ніж він. Ніби він їх боявся.

Сє Ю більше нічого не запитував, а Хе Джао й сам не знав, що сказати.

“ Насправді я супергеній, і мої оцінки зовсім не такі вже й погані ” – якби він сказав таке, його, мабуть, забили б до смерті. Поки Хе Джао розмірковував над цим, кілька речень почали кружляти в його вухах, наче за помахом чарівної палички.

– Хе Джао, вчителька розбереться з цією справою, а ти зосередься на підготовці до іспитів і принеси славу школі, – обличчя класної керівниці було трохи розмитим, але куточки її рота явно посміхалися: – Я розумію тебе, я знаю, що ти хороший хлопчик, це просто випадковість, і ти не хотів... не думай про це занадто багато.

Хе Джао повільно заплющив очі, а коли знову відкрив їх, побачив, що Сє Ю вже підвівся і збирався йти назад у кімнату спати. Він і сам не знав, що робить: ухопив Сє Ю за край одягу, хотів потягнути, але щойно пальці торкнулися м’якої тканини, одразу схаменувся й відпустив. Нога Сє Ю зісковзнула з краю сходинки, коли його смикнули. Він утратив рівновагу й, упавши, встиг лише випалити:

– …Хе Джао, ти з глузду з’їхав?!

Наступного дня Лов Веньцян підбадьорював решту спортсменів, які ще не виступали. Він навіть передбачив, що їхній клас візьме перше й друге місця у чоловічому забігу на 3000 метрів, ставши одним із найсильніших у паралелі.

– Цього разу наш клас дуже сильний. Хоча наші оцінки найнижчі, але з фізичного виховання ми маємо чудові результати! З Джао-ґе і Ю-ґе, нашими двома бігунами на довгі дистанції… – Лов Веньцян перервав свою розповідь, побачивши, як Хе Джао і Сє Ю входять через задні двері. – ...Ці двоє, е-е, наші бігуни на довгі дистанції… – він ковтнув слова. – Що з вами сталося?

Сє Ю мав пов'язку на щиколотці, а штани були закатані, коли він сперся на Хе Джао. Він вказав на людину поруч із собою і сказав:

– Запитай у нього.

– Я ж і справді не навмисно, – обережно підтримуючи Сє Ю за талію, промовив Хе Джао. – Болить? Може, підемо ще раз до медпункту? Або хочеш повернутися в гуртожиток?

– Я хочу, щоб ти заткнувся, – сказав Сє Ю.

Тож тепер у змаганнях з бігу на довгі дистанції залишився тільки Хе Джао.

Несучи стільці вниз, Лов Веньцян бурмотів:

– Не треба було жартувати, що він – надія всього села. Тепер він справді єдина надія всього села.

Хе Джао тримав у руках два стільці й мав потім повернутися, щоб забрати свого маленького друга.

– Джао-ґе, скажи мені, можу я на тебе покластися? – знову озвався Лов Веньцян.

– Перше місце – це не проблем, – поставивши стілець на місце, відповів Хе Джао. – Цян Цян, не хвилюйся, я не сам біжу. Я несу на спині душу свого сусіда по парті.

– Сьогодні ще залишилося кілька змагань, включаючи фінал у стрибках у довжину, фінал у бігу на 100 метрів, біг на 3000 метрів серед чоловіків, естафету 4х100 метрів, командні змагання, перетягування каната... і, нарешті, біг на 400 метрів для всіх учителів, – почав мотивувати всіх завуч Дзян. – Дивлячись на те, як ви біжите по майданчику, я дуже задоволений. Ось такою й має бути молодь! Вперед, спортсмени!

Сє Ю сидів на своєму місці, дивлячись у свій телефон. На його голові висів великий піджак, який Хе Джао насильно накинув на нього, стверджуючи, що це для захисту від сонця.

Забіг на 3000 метрів завжди був родзинкою змагань і найдовшою дисципліною. Перед тим як піти до трибуни з піднятим прапором, Хе Джао був особливо впевнений:

– Ви тільки подумайте, коли наш клас візьме перше місце, яку промову для нагородження ми скажемо?

– Перше місце вже заброньовано, – заплескав у долоні Вань Да.

– Круто, все залежить від тебе, Джао-ґе, – додав Льов Цвеньхао.

Сє Ю штовхнув його ногою, яка не була поранена, і сказав:

– Не верзи дурниць, швидше йди.

Коли Хе Джао пішов, цифри 4286 на його спині яскраво сяяли під сонцем.

Після його відходу Лов Веньцян та інші зібралися разом, щоб обговорити написання радіоповідомлення для підбадьорення єдиного бігуна на довгі дистанції з 3-го класу. Кілька голів схилилися в купку, радилися довго, і тоді Вань Да обернувся до Сє Ю:

– Ю-ґе, допоможеш нам глянути, чи нормально вийшло?

Сє Ю простягнув руку і взяв папір, але зрозумів, що це була не промова для підбадьорення, а промова для отримання нагороди, яку хотів Хе Джао. На аркуші були криві й перекошені літери Льов Цвеньхао: «Перемога належить Джао-ґе, належить 3-му класу. Дякуємо іншим бігунам на довгі дистанції за участь. На жаль і водночас прикро, що ви приречені залишитися мовчазними другорядними акторами в цій виставі».

– …

– Ну як? Хіба не дуже талановито? – запитав Льов Цвеньхао і кліпнув очима.

– Абсолютно безсоромно. Після спортивних змагань вас можуть ще й побити мішком, – Сє Ю зробив паузу і додав: – Але вашому Джао-ґе це точно сподобається.