Розділ 43 — Смерть від надлишку драми

Льов Цвеньхао та його друзі з радістю подали свій рукопис, а на зворотному шляху привітали Хе Джао на біговому треці:

– Уперед, Джао-ґе, ми приготували для тебе сюрприз!

На забіг на довгу дистанцію записалося небагато людей – лише по одному-два з кожного класу – і всіх їх змусили брати участь. Ніхто не хотів бігти стільки кіл. У короткому спринті вони могли показати свою швидкість, але як щодо забігу на 3000 метрів? Вони задихалися і боролися за виживання на очах у всіх.

Хе Джао стояв у кінці лінії – він був найпривабливішою людиною в цьому натовпі.

Почувши, що хтось назвав його ім'я, Хе Джао обернувся і недбало зробив рукою жест "без проблем", а потім голосно запитав:

– Друже, може скажешь, що там за сюрприз?

– Це секрет, – покрутив пальцем Вань Да, – скоро дізнаєшся.

– Не забувайте, що дух Ю-ґе досі з вами! – вигукнув Лов Веньцян.

Хе Джао стояв на місці, дивлячись, як кілька його активних і натхненних однокласників повертаються на свої місця. Його погляд випадково перевівся на того, хто сидів у дальньому кутку.

Сє Ю дивився на свій телефон, прокручуючи стрічку соціальних мереж. Він мимоволі вподобав кілька постів, але Далей одразу ж зробив скріншот і відправив його в груповий чат «Без насильства» з підписом: “Добрий день, зниклий безвісти @СЮ”

Саме тоді Сє Ю зрозумів, що давно не оновлював власні соціальні мережі.

Він не мав звички документувати своє життя; але зараз різні звуки наповнювали його вуха, коли кожен клас вболівав за своїх спортсменів. Лунали крики та слова підтримки: "Все гаразд, ти вже добре справляєшся, головне – участь..."

Сє Ю натиснув на камеру з наміром зробити фотографію до колекції. Коли він підняв телефон і приготувався налаштувати ракурс, то побачив якусь велику шишку на ім’я Хе Джао прямо в центрі об'єктива:

– …

Рухи та вираз обличчя цієї людини були досить гіперболізованими. Стоячи обличчям до камери, він тягнув правою рукою за комір, а на його обліччі була посмішка на всі тридцять два. Було очевидно, що він позує, впевнено і спокійно.

Хлопець був дуже вправним у позуванні.

Палець Сє Ю затремтів, ледь не вимкнувши камеру.

Що за божевільний.

Ця людина дуже любила влаштовувати шоу.

...Хто, бляха, хоче тебе сфотографувати?

Сє Ю зціпив зуби, опираючись бажанню розбити телефон. Але він спостерігав, як Хе Джао нерухомо зберігав цю позу протягом півхвилини – його сила волі була вражаючою. Зрештою, він натиснув на кнопку спуску затвора.

Побоюючись, що Хе Джао стане залежним від позування і продовжуватиме хизуватися ще більшою кількістю поз, Сє Ю швидко поклав телефон назад у кишеню після того, як зробив фотографію.

Через деякий час, коли Хе Джао вишикувався на доріжці, Сє Ю знову дістав телефон, розблокував його, і на екрані з'явилася щойно зроблена ним фотографія.

Освітлення було спрямоване проти нього, що зробило фігуру трохи тьмяною, але юнак у центрі знімка все ще яскраво сяяв.

– Чоловічий забіг на 3000 метрів, приготуватися…

Зі звуком пострілу пролунав сигнал до забігу на 3000 метрів.

Більше десятка бігунів стояли на стартовій лінії, торкаючись пальцями ніг білої лінії, і в момент, коли пролунав постріл, вони кинулися вперед.

– Інші мене не хвилюють, але в сусідньому класі є дуже витривалий хлопець. Він був у тій п’ятій шкільній команді, – з деяким занепокоєнням виглянув Лов Веньцян. – Чому Джао-ґе так швидко розпочав? Йому потрібно контролювати себе.

– Член спортивного комітету, змінимо наше мислення. Це тому, що він сильний, – втрутився Вань Да.

– Моя дупа і то сильніше, – Сє Ю закінчив редагувати свій пост для кола друзів і випадково почув слова Вань Да. Він підняв голову і додав: – Він просто випендрюється.

– Я не можу з цим посперечатися, – сказав Льов Цвеньхао і заплескав у долоні.

Хе Джао біг попереду, випереджаючи інших на півкола. Вся увага школи була прикута до нього, коли він мчав по треку.

Кілька дівчат із сусіднього класу зібралися разом і без упину розмовляли.

– Невже це лише три кілометри? Я хочу подивитися ще кілька кіл. Він такий гарний.

Сє Ю відкинувся на спинку стільця і примружив очі, чомусь почуваючись трохи роздратованим.

...Ну і на що тут взагалі дивитись?

– Ось і він! – Лов Веньцян присунув стілець і сів позаду Сє Ю. Щоразу, коли Хе Джао пробігав повз, він підбадьорював і заохочував увесь клас. Лов Веньцян був настільки заряджений, що мимоволі зіскочив зі стільця, присів навпочіпки і розпочав зворотній відлік. – Давайте покажемо дух нашого класу і будемо вболівати разом!

Коли Хе Джао наблизився, Лов Веньцян очолив кричалку:

– 3 клас – найкращий! Хе Джао неперевершений!

Вони вигукнули це тричі.

Коли Хе Джао пробігав повз свій клас, то сповільнив біг і схопив свій одяг. Він пробіг уже чотири кола і ймовірно йому було жарко. Коли він біг, він зняв своє худі, що викликало крики дівчат на трибунах.

Роздягнувшись, Хе Джао вигукнув:

– Старина Сє!

Перш ніж Сє Ю встиг відреагувати, Хе Джао жбурнув йому свій одяг, наче передав пас. Худі приземлилося прямо біля ніг Сє Ю. Хе Джао витер піт тонкою сорочкою і сказав:

– Потримай це для мене.

Худі все ще зберігало тепло тіла Хе Джао і запах прального порошку.

Сє Ю тримав одяг Хе Джао і чекав, поки до кінця забігу на 3000 метрів залишилося лише одне коло. Нарешті було витягнуто сценарій від 3-го класу. Хоча цілком ймовірно, що інших заявок і не було, тому вони не мали іншого вибору, окрім як зачитати цей жахливий сценарій.

– Представлено учнями 2 і 3 класів. Перемога належить Джао-ґе та 3 класу, – дівчина з учнівської ради жваво зачитала сценарій, навмисно імітуючи тон диктора. Тут вона зробила паузу і кілька секунд вагалася, перш ніж продовжити: – Дякуємо іншим бігунам на довгі дистанції за участь. Шкода, що з цим теж нічого не поробиш…

Коли вона дочитала, настала тиша.

Коли Хе Джао почув слова "роль другого плану", він одразу ж зупинився приблизно за 100 метрів від фінішу, прийняв переможну позу і вибачливо помахав рукою натовпу внизу, ідеально синхронізуючись зі сценарієм класу.

Складалося враження, що він хотів влаштувати ще одне шоу. Але оскільки Хе Джао вже був на півкола попереду другого місця, Льов Цвеньхао та інші були раді підіграти йому у виступі.

Тож уся школа спостерігала, як Хе Джао зупинився перед фінішною лінією, склавши руки на колінах, задихаючись, і запитав хрипким голосом:

– Хто на першому місці?

– Хе Джао! – закричали учні 3-го класу

– Гучніше? – попросив він.

– Хе Джао!

– …

Хе Джао повністю занурився у свою роль, і йому навіть вдалося звести з розуму весь 3-й клас, піднявши їхній бойовий дух до небувалих висот і надавши їм майже сліпучої впевненості в своїх силах.

Сє Ю не міг більше дивитися, тому опустив голову і відредагував освітлення на щойно зробленій фотографії. Коли він знову підняв голову, то побачив грізного суперника з сусіднього класу, який скористався божевіллям 3-го класу і біг все швидше і швидше, непомітно оминувши королеву драми і прямуючи прямо до фінішу:

– …

Хоча 3-й клас не посів першого місця, вони все ж зробили собі ім'я і несподівано були записані в історію спортивних змагань Старшої школи Ліян № 2 з цим позорним моментом.

Сє Ю подивився на своє місце і відстань між ним і сусіднім класом, серйозно роздумуючи, чи не пересунути йому своє місце ближче до них... йому дійсно було занадто соромно через цю людину.

Класний керівник 3-го класу, з іншого боку, сприйняв все це спокійно. Тан Сень усміхався протягом усього цього і говорив: “Цікаво, молоді люди, цікаво”.

Ті, хто ще кілька хвилин тому аплодував найгучніше, тепер згорбилися на своїх місцях, сховавши обличчя в коліна, намагаючись приховати сором.

– Що тут цікавого? – вигукнув Лов Веньцян, тримаючись за голову. – О Боже, яка ганьба.

– Як же соромно, я зараз задихнусь, – приглушено пролунав голос Вань Да.

– Замовкни, я і так мертвий, – додав Льов Цвеньхао.

Хе Джао пішов до вбиральні, щоб умитися. Через надмірне потовиділення він також обполоснув голову холодною водою. Краплі води стікали по його шиї, і коли він повернувся, його комір був вже наполовину мокрий. Хе Джао сів і сказав:

– Послухайте мене, це був нещасний випадок. Мої навички…

Сє Ю кинув пляшку мінеральної води прямо в руки Хе Джао і запитав:

– Навички бути позориськом?

Хе Джао взяв пляшку і випив більше половини, після чого почав виправдовуватись:

– Це було дійсно неочікувано, але я ж все одно дуже сильний. Ви бачили, як я випереджав його на півкола? Я був просто непереможний.

– Показушник-ґе, – сказав Сє Ю, – може, замовкнеш?

Зрештою, це був загальношкільний конкурс вчителів.

Більшість людей прийшли просто подивитися на шоу, оскільки зазвичай вони бачили лише вчителів з кожного предмета, які читали лекції за кафедрою.

– Це теж зараховується до балів класу, – Хе Джао стиснув пляшку і нахилився до Сє Ю, – якщо Лао Тан зможе посісти перше місце, то наш клас може мати шанс…

Можливо, надія є.

– Згадай, як Лао Ву грає з м'ячем, і візьми це до уваги, – сказав Сє Ю.

– … – Хе Джао змінив свою думку. – Забудьте, я нічого не казав.

Учні 3-го класу не мали завищених очікувань від Тан Сеня.

Коли інші вчителі закінчили свій 400-метровий забіг, Лао Тан з їхнього класу подолав лише половину дистанції. Але ніхто, здавалося, не думав, що щось не так.

Збентеження прийшло і швидко минуло, особливо для Хе Джао, який не мав сорому і занурив увесь клас у вибіркову амнезію, підбадьорюючи Лао Тана:

– Давайте! Фінішувати в гонці – це перемога!

Зрештою, Лао Тан виправдав усі очікування і посів останнє місце.

З завершенням навчального дня всі змагання добігли кінця.

Льов Цвеньхао підвівся і вигукнув:

– Усі, не забудьте прибрати все сміття навколо себе!

Лов Веньцян нагадав усім, що потрібно здати свої номерки.

Звук стільців, які тягнули назад до аудиторій, відлунював навколо них.

Слово "кінець" часто викликає у людей сильне відчуття дереалізації. Сє Ю сидів на своєму місці, спостерігаючи, як люди навколо нього виходили, а стільці відсувалися назад, залишаючи кімнату все порожнішою і порожнішою.

Було таке відчуття, що спортивні змагання щойно розпочалися, але водночас здавалося, що вони взагалі ніколи не починалися.

Хе Джао поплескав Сє Ю по потилиці, поки той занурився у роздуми.

– Ходімо, маленький друже, – Хе Джао підняв однією рукою стілець, а іншу простягнув перед собою, – повертаймося до класу.

– Насправді наш клас цього разу добре впорався, ми посіли третє або четверте місце, – сказав Лов Веньцян, збираючи спортивні картки в класі. – Коли я повертався, член спортивного комітету сусіднього класу насміхався з мене, бо ми не посіли перше місце.

Спортивні змагання закінчилися, і тепер усі тільки сміялися, коли говорили про них. Ніхто не знав, хто це почав, але весь клас вибухнув сміхом.

Хе Джао не втримався і закрив обличчя рукою, відкинувся на спинку стільця і довго сміявся.

Вань Да почав ностальгічно згадувати минуле:

– Та сцена... Боже мій, я не можу навіть думати про це. Я дуже, дуже хвилювався. Я заплющив очі і почав кричати, щоб Джао-ґе прийшов першим. Але коли я розплющив очі, хлопець із сусіднього класу вже перетнув фінішну лінію…

Сє Ю намагався стримати сміх, занурившись з головою в домашнє завдання, але його руки трохи тремтіли, що відобразилося на почерку.

Завуч Дзян почув галас і підійшов до них. У вікні було видно лише половину його обличчя, але його вираз був серйозним, а погляд – гострим. Хе Джао швидко зреагував і схопив Сє Ю за руку, тягнучи його разом із зошитом з домашнім завданням:

– Скажений Пес.

Скажений Пес увійшов і кілька разів обійшов клас.

– Я знав, що ви не можете себе контролювати. Ви граєте, коли маєте вчитися, і не маєте жодної самодисципліни. Я стільки разів наголошував на важливості дисципліни. Вам дійсно весело? Якщо так, то розкажіть мені чому і дозвольте розділити разом вашу радість.

Хе Джао притиснув руки Сє Ю та його домашнє завдання до парти. Оскільки весь клас сидів нерухомо, а Скажений Пес опинився поруч, Хе Джао теж не міг поворухнутися.

Долоні Сє Ю були притиснуті до зошита, а тильна сторона його долонь почала нагріватися.

Можливо, тому, що їхній вигляд був дивним, а можливо, тому, що Скажений Пес нарешті помітив двох учнів на задній парті, які сиділи з притиснутими руками і не бачили, що роблять, втупившись у свої парти.

Розмова про дисципліну припинилася, коли Скажений Пес запитав:

– Що ви двоє робите?

Хе Джао не знав, що на нього найшло, але, щоб прикрити свого сусіда по парті, який списував домашнє завдання, він витягнув їхні переплетені руки з-під столу на поверхню і сказав перед усіма:

– Ми... тримаємося за руки.

Настала тиша.