Розділ 44 — Триматися за руки

Після того, як Хе Джао закінчив говорити, в класі запала тиша.

Скажений пес пропрацював у сфері освіти понад десять років і ще ніколи не стикався з такими учнями. Було очевидно, що ці двоє займалися чимось більшим, ніж просто трималися за руки, але він на мить осліп від витівок Хе Джао й навіть не здогадався заглянути під парту.

– Добре, дуже добре, тримаєтесь за руки, так?

Хе Джао ворухнув губами, ніби збирався сказати щось ще більш провокаційне.

Скориставшись тим, що Скажений пес відволікся, Сє Ю прямо вдарив Хе Джао ногою. Удар Сє Ю був безжальним, і Хе Джао, який тримав юнака за руку, несвідомо стиснув її, скривившись від болю.

– Маленький каліко, такий безжалісний?

– Якби моя срана нога не була травмована, зараз все було б не так, – прошепотів Сє Ю.

Скажений пес не чув, про що вони говорили, але бачив, як двоє однокласників трималися за руки і не тільки не відпускали один одного, а й трималися все міцніше і міцніше.

Немов би навмисно протестували проти нього.

Він відчував, що його вчительський авторитет принижено.

– Раз вам так подобається триматися за руки, тоді тримайтеся! Тримайтеся в мене аж до кінця уроку!

Груди Скаженого пса ходили ходуном, він був страшенно роздратований цими двома й прагнув повернути собі владу. Сказавши це, він різко повернувся до решти учнів:

– Ви, народ, стежте за ними. Якщо дзвінок ще не продзвенів, вони не мають права відпускати руки. Я повернуся пізніше, щоб перевірити.

– … – Хе Джао.

– … – Сє Ю.

– … – інші учні котрим було доручено це важливе завдання.

Після того, як Скажений пес пішов, Льов Цвеньхао штовхнув Вань Да і нерішуче запитав:

– Ми справді будемо за ними стежити?

Скажений пес завжди карає людей дивними і креативними способами. Одного разу Льов Цвеньхао запізнився і переліз через стіну. Інші однокласники сказали йому, що стіну легко перелізти, тож він набрався сміливості і спробував. Однак по той бік стіни Скажений пес снідав і пив соєве молоко. Він спіймав його і змусив перелізти стіну туди-сюди більше 20 разів.

Але цього разу все виглядало ще абсурдніше… Невже вони справді підуть і наглядатимуть? І та ще й наглядатимуть за тим, щоб вони трималися за руки.

У порівнянні з Льов Цвеньхао, Вань Да здавався набагато спокійнішим. Він спокійно відкрив підручник з англійської мови і сказав:

– Насправді, я думаю, що тут нема потреби в нагляді.

Вони сиділи в задньому ряду класу. Хоч одна нога в Сє Ю була й не зовсім у порядку, його бійцівські здібності все одно були доволі вражаючими. Щойно Скажений пес вийшов із класу, 3-й клас одразу пожвавився. З гучним гуркотом стільці Сє Ю та Хе Джао вже перекинулися й упали на підлогу. Ті, хто проходив повз і не розумів, у чому справа, могли подумати, що тут сталася бійка.

– Старина Сє, ти можеш бити мене, але ми мусимо подумати й про інших однокласників. Якщо Скажений пес повернеться перевірити, ми не можемо втягувати їх у неприємності… Ти розумієш, про що я? – говорив Хе Джао, ухиляючись від ударів Сє Ю.

Але як би сильно не злився Сє Ю, Хе Джао не відпускав його руки. Сє Ю не міг вирватися й від цього почав дратуватися аж до головного болю.

– Я, блядь, нічого не розумію, – відрізав він.

Спершу Льов Цвеньхао не збагнув, що мав на увазі Вань Да, коли сказав “нема потреби в нагляді”. Але трохи поспостерігавши, він нарешті зрозумів, поплескав Вань Да по плечу й сказав:

– Ти справді неймовірний… можеш передбачати речі, наче бог.

– Я скромно приймаю вашу похвалу. Просто так сталося, що я багато знаю, – сказав Вань Да й вклонився.

Бій тривав недовго.

Хе Джао був занадто зайнятий, допомагаючи маленькому каліці втримати рівновагу, боячись, що той упаде. Юнак був легко вдягнений, стояв, спершись на стіну, однією рукою підтримував Сє Ю, а другою тримався за власну талію. Він нахилив голову й промовив:

– Гаразд, гаразд, не рухайся. Я не буду ухилятися, ти можеш бити мене, як хочеш.

Його тон був таким, ніби він вмовляв дитину.

І зрештою, як він того й хотів, Хе Джао був притиснутий і побитий.

– Дозвольте мені провести вас у 3-й клас, я ж ваш найулюбленіший староста, – сказав Льов Цвеньхао. Він зробив багато фотографій і коротких відео під час спортивних змагань, навіть узяв із дому фотоапарат. Спершу він наробив кілька селфі, а тоді навів об’єктив на клас, проводячи зліва направо, перш ніж зупинитися на кутку заднього ряду. – …А ось у цьому кутку наш Джао-ґе, якого безперервно б’ють.

Льов Цвеньхао ще не встиг почати знімати, як Вань Да раптом нахилився, заповнивши своїм обличчям весь кадр.

– Привіт усім… – почав він.

Але не встиг Вань Да закінчити речення, як Льов Цвеньхао з огидою відсунув його голову вбік.

– Іди розважайся сам у кутку, – сказав він.

До кінця уроку залишалося ще майже десять хвилин.

Учителі з усіх предметів прийшли й задали домашнє завдання, заповнивши майже половину дошки. Це стало певним перепочинком після скаженого ритму дводенного спортивного свята.

– Так багато домашки…

– Хіба не забагато…

Закінчивши писати на дошці, вчителька англійської поклала крейду назад у коробку й поплескала в долоні, струшуючи з пальців пил.

– Я просто хочу, щоб ви зберегли ясність розуму й не з’їхали з глузду від усіх цих розваг.

Учителька англійської дала ще кілька настанов перед тим, як повернутися до кабінету. Вже на порозі вона раптом згадала про зошити, задані два дні тому, які дехто так і не здав. Зупинившись у дверях, вона спитала:

– Хе Джао, де твоє домашнє завдання?

– Дайте мені ще трохи часу, – крикнув Хе Джао зі свого місця.

Учителька хотіла вже сказати “Тоді краще взагалі не роби”, але її збило з пантелику те, що Хе Джао й Сє Ю трималися за руки.

– ... Що з вами двома відбувається?

Сє Ю залишався беземоційним і лише кашлянув, а Хе Джао мудро промовчав.

– Учителько, вони тримаються за руки. Завуч Дзян попросив їх триматися за руки до кінця уроку, – зрештою заговорив Льов Цвеньхао.

– Чому? Вони закохані? – запитала вчителька англійської.

– Так, так, це показує дух єдності та дружби в нашому класі.

Хоча Хе Джао й швидко здавався в бійці, аж до втрати гідності, та все одно вперто не відпускав руки, тримаючись до останнього.

– Все одно цього Скаженого пса зараз нема, – роздратовано сказав Сє Ю.

– Він з'являється і зникає, як привид, – сказав Хе Джао. – Ми маємо бути готові в будь-який момент.

…

Через мить Сє Ю поворухнув пальцями і знайшов привід:

– Відпусти, я ще не закінчив переписувати вчорашнє домашнє завдання.

Сє Ю сидів ліворуч, його права рука була зайнята, а лівою він не міг писати.

Але Хе Джао на ділі довів йому один принцип: ти навіть не уявляєш, наскільки безсоромним може бути цей Показушник-ґе!

– Я поміняюся з тобою місцями, – сказав Хе Джао. – Сідай сюди.

Зрештою, вони дійсно помінялися місцями.

Сє Ю сів на місце Хе Джао, взяв ручку й почав переписувати кілька прикладів з математики у Вань Да. Закінчивши один, він раптом помітив, що зробив помилку.

Тим часом Хе Джао сидів збоку і лівою рукою бавився своїм телефоном.

Жоден з них не говорив.

Але атмосфера… чому ж така дивна.

Гамір у класі здавалося віддалявся все далі. Сє Ю відчував, що долоня, якою він тримався за Хе Джао, дедалі гарячішає і стає липкою, сам не знаючи, чия рука пітніє.

Він ще трохи подивився на неправильно розв’язану задачу, а тоді просто закрив зошит.

Хе Джао не був у кращому становищі, на екрані його телефону був інтерфейс гри, але він помер через десять секунд після початку і з того часу застряг на екрані «гра закінчена».

Шень Дзє грав із ним у команді, й, побачивши, що той загинув, надіслав кілька приватних повідомлень: “ Джао-ґе, чого ти сьогодні такий слабкий? Ти хочеш залишити мене самого проти цього небезпечного світу? Га? Ти занадто жорстокий ”.

Ніколи ще десять хвилин не здавалися такими довгими, але коли пролунав дзвінок на перерву, Хе Джао відчув, що ці десять хвилин насправді промайнули клято швидко.

Він ще трохи вдивлявся у свою долоню, а потім підвів голову й побачив, що його сусід по парті вже дістався до задніх дверей класу й сперся на стіну.

– Куди йдеш? – запитав він.

– У туалет, – відповів Сє Ю.

Хе Джао вже відкрив рота, щоб сказати “Я піду з тобою”, але той урвав його на півслові:

– Не треба.

Холодний, як завжди.

Хе Джао сидів, схрестивши ноги, дивився на нього і недбало запитав:

– Тобі зручно ходити в туалет?

– Хочеш потримати за мене? – Сє Ю так само недбало відповів.

– …

Жоден з них не замислювався над тим, що говорив, поки не закінчив розмову і не зрозумів, що тема була дещо дивною.

Хе Джао й сам не знав, що з ним відбувається: раптом відчув сухість у горлі. Він відкрив рота й тільки після паузи видав:

– Тоді… ти йди.

Через деякий час Хе Джао вийшов з гри і відкрив QQ. Він довго розмірковував над рядком «ааа» у своєму особистому підписі і вирішив додати ще кілька «а» після нього. Він натиснув кнопку редагування і опублікував свій новий підпис. Після цього він повернувся до списку друзів і помітив маленьку червону крапку в розділі контактів. Він натиснув на неї, і з'явилося повідомлення —

― «Твій Дідусь Дзюнь» надіслав запит на додавання в друзі.

Палець Хе Джао завмер на екрані.

Тим часом, після відвідування туалету, Сє Ю пішов до їдальні, щоб поїсти. Хоча його травма ноги не була настільки серйозною, щоб заважати йому ходити, він все одно ходив повільніше, ніж зазвичай. Він не хотів бачити обличчя Хе Джао протягом деякого часу, оскільки воно його чомусь дратувало. Він не міг точно сказати, чому, але це дратування змушувало його хотіти когось вдарити. Заради безпеки Хе Джао, Сє Ю вирішив негайно покинути будівлю.

Коли він повернувся, на місці Хе Джао нікого не було.

– О, Джао-ґе отримав дзвінок і вийшов, – сказав Вань Да, який повернувся раніше, тримаючи в руках чай з молоком. Він побачив, що Сє Ю дивиться на місце Хе Джао, і пояснив: – Він сказав, що залишив тобі записку.

Сє Ю поглянув на стіл і побачив аркуш паперу, притиснутий до краю підручника.

Вань Да спостерігав, як велика шишка їхнього класу витягнув записку і довго дивився на неї, кажучи:

– А мені що?

– Що там написано? – запитав Вань Да, нахилившись.

Сє Ю поклав записку і подумав: “ Що це, в біса, таке? Краще б нічого не залишав ”.

Побачивши, що Вань Да дійсно зацікавився, Сє Ю склав записку і сказав:

– Не знаю, я не можу її зрозуміти.

– … – Вань Да.

Сє Ю не зміг стримати посмішку:

– Що це за нісенітниця.

«Твій дідусь Дзюнь» – це псевдонім Лей Дзюня в Інтернеті, невеликий персонаж, який серфить в Інтернеті та подорожує світом. Він не змінювався протягом багатьох років. Після того, як Ер Лей покинув школу, Лей Дзюнь також заблокував його, і вони не спілкувалися протягом трьох років. Додавши його в друзі, Лей Дзюнь надіслав лише одне речення:

Який у тебе номер телефону?

Потім пролунав дзвінок.

– Я біля чорного ходу твоєї школи, того, що зовсім занедбаний, – Лей Дзюнь, мабуть, курив: у слухавці чулося важке дихання, голос був хрипкий, – вийди ненадовго.

У Старшій школі №2 було два чорні входи. Один завжди закритий і занедбаний, а залізні ворота поступово іржавіють. Оскільки він сказав, що це особливо занедбане місце, то це, мабуть, саме цей вхід.

Лей Дзюнь прийшов один.

Він присів біля задньої двері і тільки коли побачив, що наближається Хе Джао, притиснув сигарету до землі і двічі розчавив її.

– Чому ти домовився про зустріч саме тут? – Хе Джао підійшов і запитав.

Тут ані вийти, ані зайти… ще й битися незручно.

Лей Дзюнь все ще сидів навпочіпки на землі, його очі були трохи червоними. Дивлячись на нього крізь залізну огорожу, він сказав:

– Я тут не для того, щоб битися з тобою, Хе Джао. Я просто хочу задати два питання, а потім піду.

Потім Лей Дзюнь задав перше питання:

– Чому ти прийшов у Старшу школу №2?

Тіло Хе Джао напружилося, і якийсь час він мовчав.

Лей Дзюнь опустив голову, провів руками по волоссю й знову притис недопалок до землі.

— Ти зараз… у другому класі старшої школи? – знову запитав він.

Цього разу Хе Джао не став відмовчуватися й тихо підтвердив.