Розділ 45 — Стрибай, маленький каліко

– Ти думаєш, що, роблячи це, ти… – Лей Дзюнь зупинився на півслові. Він сягнув рукою до кишені і витягнув коробку сигарет, дістав одну і запалив її, перш ніж вилаявся: – Блядь.

Лей Дзюнь присів навпочіпки, щоб покурити, а потім підвівся і сказав перед тим, як піти:

– Що ти робиш? Намагаєшся підняти собі настрій? Перестань витрачати свій час... це марно. Цього не можна пробачити і неможливо забути. Не дозволяй мені зловити тебе наступного разу, інакше я не втримаюсь і знайду когось, хто поб'є тебе до напівсмерті.

Хе Джао хотів щось сказати, але він не міг нічого вимовити, хоч слова і крутилися на язиці.

Лей Дзюнь теж не збирався більше нічого говорити. Договоривши, він поплескав себе по штанах і пішов геть.

Хе Джао не повернувся одразу до класу. Замість цього він піднявся на шостий поверх навчального корпусу. Хоча дах був замкнений, замок можна було легко відкрити за допомогою шматочка дроту.

Він штовхнув двері і зайшов. Вітер на останньому поверсі був сильний, куйовдив йому волосся і трохи прояснював думки.

Час від часу хтось піднімався на дах, а в кутку стояло кілька розбитих пивних банок, які перекочувалися, коли дмухав вітер.

Хе Джао лежав на даху і кліпав очима, неначе побачивши себе з третього класу середньої школи, а також розумного і хитрого Фан Сяолея.

***

– У цей час в лабораторії не повинно бути нікого.

– Джао-ґе, а цей експеримент же дуже небезпечний? Чи варто нам прокрадатися ось так…

– Я запам'ятав усі етапи з відео, це не проблема.

– А ключі звідки?

– Вкрав.

– …

Незліченні голоси оточували його, тягнучи до бездонної прірви.

Густий чорний дим заважав дихати.

Звук пожежних машин.

І тривожний голос охоронця по телефону.

І, зрештою, жінка суворо запитала їх:

– Хто дозволив вам проводити тут експерименти без дозволу?! Вчителька Льов опинилася в пастці і ледь вибралася назовні. Хто за це відповість?!

Цей інцидент викликав величезний резонанс. Учні вкрали ключ і без дозволу провели хімічний експеримент, спричинивши нещасний випадок, який ледь не коштував комусь життя.

У Середній школі Де Ю хімічна лабораторія була під суворим контролем. У лабораторії була невеличка кімната, що слугувала кабінетом чергового вчителя. Так сталося, що того дня чергувала вчителька Льов. Хто б міг подумати, що вона не пішла додому після роботи, а заснула на робочому столі від перевтоми.

Якби не зауваження охоронця, що він не бачив, як вчителька Льов виходила за шкільні ворота, вони б навіть не здогадалися, що в приміщенні хтось є.

– Що відбувається? Фан Сяолеє, ти щось взагалі нічого не говориш. Хе Джао, відповідай.

– Я вкрав ключ, – Хе Джао почув власний голос, який поступово ставав дедалі гучнішим. Хоча він також був наляканий цією ситуацією, але все ж таки сказав правду: – І я проводив експеримент. Я попросив його піти зі мною, він тут ні до чого.

Жінка сиділа на своєму місці, тримаючи в руках червону ручку. Вона деякий час штовхала ковпачок великим пальцем туди-сюди, перш ніж нарешті заспокоїлася. Насупивши брови, вона сказала:

– Я знаю, що робити. Ви, хлопці, повертайтеся до класу... Нікому про це не кажіть. Не кажіть ні слова, якщо хтось запитає.

Коли вони виходили з кабінету, Фан Сяолей тремтів від страху.

– Учителька сказала, що вона щось придумає, – Хе Джао погладив Сяолея по голові. – Це не має до тебе ніякого відношення. Якщо когось і покарають, то тільки мене.

На той час Хе Джао не знав, що задумав класний керівник. Так званий план полягав у тому, щоб позбутися відстаючого учня і залишити хорошого – поки Фан Сяолея не відрахували зі школи.

З такими оцінками Сяолей навряд чи зміг би скласти вступний іспит до старшої школи. Замість того, щоб знизити прохідний бал до школи, краще було позбутися учня.

Коли Сяолей дізнався, що до вступних іспитів залишилося лише кілька днів, було вже надто пізно щось робити.

Хе Джао не зміг зв'язатися з Ер Леєм – сказали, що він повернувся до рідного міста. Оскільки він наважився на таке рішення, ймовірно, його сім'я не покладала на нього великих сподівань, і здобуття професії принесло б більше користі.

Ставлення школи було таким же, як і ставлення класного керівника: відкликати повідомлення про відрахування було б все одно, що вдарити себе по обличчю.

Того, кого мали виключити, всі тримали, а ті, кого не мали виключати, пішли самостійно.

– Хе Джао, у мене тут є пробний варіант вступного іспиту до старших класів. Візьми його, і я окремо поставлю тобі оцінку, – сказала жінка з посмішкою. – Скоро вступні іспити, тож зосередься на навчанні.

Від однієї думки про це Хе Джао знудило. Він підвівся і розгублено витер обличчя.

Незадовго до того, як це сталося, Фан Сяолей приходив до нього і розпитував, цілими днями не випускав його з рук, навіть налякавши Лей Дзюня.

– Я хочу старанно вчитися. Вже час братися за голову, – сказав Фан Сяолей.

Лей Дзюнь погладив його по голові і сказав:

– Ого, Ер Лей, а ти виріс. До якої школи плануєш вступати?

– Хе-хе... Я хочу вступити до школи №2.

" Тому що там найнижчий прохідний бал? " – запитав він себе, щоб полегшити свою провину.

Хе Джао не склав вступних іспитів до старшої школи, зробив перерву на рік і нарешті прийшов до школи № 2. Він посідав останні місця на всіх іспитах... Чи було це з цієї причини?

Здавалося, що не тільки через це.

***

Деякі речі були абсурдними, і незліченні "чому" продовжували спадати на думку. Він не знав, яку ж саме відповідь шукає.

Він не повернувся до класу навіть після вечірньої самостійної роботи.

Коли пролунав дзвінок, Вань Да та його друзі зраділи і групами попрямували вниз зі своїми портфелями.

– Хочеш сьогодні ввечері зайти до мене і подивитися фантастичний бойовик? Я його скачав і чув, що він дуже крутий…

– Ю-ґе, ти йдеш? – запитав він.

– Ні, – відповів Сє Ю. Йому ще треба написати дві екзаменаційні роботи. Який сенс дивитися фільм?

Прийнявши душ, Сє Ю обрав кілька проміжних екзаменаційних робіт з різних університетів міста А і збирався написати їх заздалегідь. Хоча Сє Ю ще не вивчив багато тем, він тихенько гортав підручники під час занять і досить добре запам'ятав основні поняття.

Він думав, що у нього не повинно виникнути жодних проблем з цими складними завданнями.

Однак, коли Сє Ю почав вирішувати завдання, то почав відволікатися.

Тим часом, коли Хе Джао вже збирався вимкнути телефон, він отримав коротке повідомлення від Сє Ю.

Воно було дуже коротким, лише два слова: " Де ти? "

Хе Джао планував зробити вигляд, що не побачив повідомлення, але його рука випадково торкнулася екрану і він надрукував два слова: " Інтернет-кафе ".

[СЮ]: Бар «Вибух»?

[Хе Джао]: Так, прийдеш? Не збираєшся спати?

Поруч зі школою було кілька інтернет-кафе, але «Вибух» був найвідомішим через свою високу безпеку. Якщо вчитель приходив перевірити учнів, вони отримували екстрене сповіщення.

Усі працівники інтернет-кафе навіть впізнавали обличчя тих кількох вчителів, які полюбляли перевіряти учнів, особливо завуча Дзяна. Якби вони зустріли цього Скаженого пса, то негайно забили б на сполох.

Працівники кафе мали намір створити безпечне та надійне онлайн-середовище для учнів.

Сє Ю рідко відвідував ці підпільні інтернет-кафе. Він не любив задушливі і тьмяно освітлені приміщення, коли ти сидиш у них, наче вишуканий підліток з сигаретою в роті і довгим чубчиком, що прикриває сумні очі.

Але коли Сє Ю переліз через стіну, то раптом не зміг зрозуміти себе... Що він робить?

Небо вже зовсім стемніло, і на вулиці лише світили ліхтарі та шелестіло листя.

Крізь одяг пробирався холодок, і саме тоді, коли Сє Ю зібрався стрибнути вниз, він почув голос неподалік, який сказав йому:

– Тобі вже не потрібні ноги? Хм… а ти досить вправний, все ще можеш перелізти через стіну ось так.

– ...

Він побачив Хе Джао, що йшов з протилежної сторони вулиці, але освітлення було надто слабким, щоб розгледіти його вираз обличчя. Він повільно підійшов, став під стіною і запитав:

– Чому ти перелазиш через стіну?

– Хочу пограти, – відповів Сє Ю.

Зважаючи на звичайну поведінку Сє Ю, ця причина була цілком правдоподібною. Для учня другого класу старшої школи цілком нормально мати проблеми зі сном вночі і приходити в інтернет-кафе, щоб скоротати час.

Хе Джао не дозволив йому стрибнути прямо вниз, натомість вирішив зловити його, коли він приземлиться.

– Маленький каліко, – Хе Джао розкрив руки і подивився на нього, – стрибай.

– Сам ти, блядь, каліка, – Сє Ю.

Бар «Вибух» знаходився навпроти ресторану «Дзінь Бан» – за кілька кроків від бокових дверей магазину одягу, на другому поверсі.

Хе Джао зсутулено сидів з навушниками на шиї і вистукував пальцями по клавіатурі. Поки інші курили, він тримав у роті цукерку.

Хлопець все ще був одягнений у шкільну форму і не перевдягнувся.

Було вже пізно, проте у барі «Вибух» було досить багато людей. Трохи розміркувавши, Сє Ю впізнав кілька облич, які він бачив останнього разу на щомісячному іспиті.

У Хе Джао не було жодної конкретної гри, в яку він хотів би пограти, тому він просто натиснув на першу-ліпшу іконку на робочому столі, що потрапила йому на очі. Він неуважно грав, коли раптом чиясь рука простяглася до нього і постукала по столу зігнутим вказівним пальцем.

Хе Джао озирнувся і побачив маленького друга в білому худі з не зовсім сухим волоссям, який запитав його:

– І часто ти приходиш сюди, аби не спати всю ніч?

– Не дуже, – відповів Хе Джао, – можливо... кілька разів на місяць.

Сє Ю кивнув і зрозумів, що отримав нове уявлення про світ двієчників. Раніше він ніколи не замислювався про це. Потім він опустив голову і надрукував рядок у нотатках свого телефону: Не спати всю ніч в інтернет-кафе, двічі на місяць.

Вони вдвох об'єдналися і зіграли в кілька ігор. Під кінець Сє Ю так втомився, що заснув на своєму місці.

Хе Джао зняв навушники і припинив грати. Він повернув голову, щоб подивитися на свого сусіда по парті. Хлопець зрозумів, що божевільне бажання закурити, яке він відчув в інтернет-кафе, потроху згладилося з тих пір, як він обійняв цю людину, коли та стрибнула зі стіни.

Приглушене світло інтернет-кафе освітлювало обличчя Сє Ю разом зі світлом з екрану комп'ютера.

Він деякий час дивився на нього, не в змозі відвести очей, і вкусив цукерку в роті.

Наступного дня Хе Джао та Сє Ю прийшли в школу з темними колами під очима.

– Що з вами обома? – здивовано вигукнув Вань Да. – Що ви робили минулої ночі? Наш староста змусив вас засидітися допізна?

Сюе Сішен ніколи не здавався. Зручні записки з різними формулами та словами, іноді навіть з кількома заохоченнями, часто з'являлися на столах Хе Джао та Сє Ю. На них були написані фрази на кшталт «Якщо ти не будеш наполегливо працювати в молодості, то пошкодуєш про це в старості», «Ніколи не пізно вчитися», «Не зупиняйся, до успіху залишилося зовсім трохи».

Якби Сюе Сішен мав більше кишенькових грошей, він купив би їм купу додаткових матеріалів.

Щойно Хе Джао прийшов, він упав на парту:

– Ні, ми всю ніч були в інтернет-кафе.

– Ю-ґе теж був з тобою? Мені цікаво, чому ви вчора не дивилися з нами фільм? – запитав Вань Да.

– Який фільм? – голова Хе Джао трохи боліла після безсонної ночі, і він не знав, куди подіти свої думки. Хлопець сказав: – Мій сусід по парті не така людина, не розбещуй його.