Розділ 46 — Хочу обійняти

Коли Хе Джао пішов, аркуш паперу, який він залишив на столі, все ще лежав там. Вчора ввечері Вань Да роздав його класу, і в кінці всі учні визнали свою поразку. Вони гадали й гадали, але не могли навіть зрозуміти, скільки символів було на папері, не кажучи вже про те, щоб прочитати цей шрифт.

У порівнянні з цим, почерк Хе Джао під час іспитів був вже досить акуратним. Принаймні, вони вважали його лише потворним, а не таким, що його можна сплутати з давньою писемністю.

Сє Ю згадав про це лише тоді, коли побачив папірець, і недбало кинув його назад:

– Що це за нісенітниця, яку ти написав?

– Я не прийду на вечірнє самонавчання, – Хе Джао відкрив його і поглянув, а потім, прочитавши, сказав: – Ти не можеш цього зрозуміти?

– … – Сє Ю дуже хотів приклеїти папірець до його обличчя.

Хе Джао ще трохи помилувався запискою й урочисто сказав:

– Як ти можеш не зрозуміти? Я ж так старався. Подивися на ці ієрогліфи…

Сє Ю, боячись, що він знову почне вигадувати якусь величну історію, перебив його:

– Гаразд, замовкни.

Окрім випадків, коли він чіплявся до Сє Ю, весь ранок Хе Джао провів або сплячи, або гортаючи телефон. Коли Лао Тан викликав його відповідати, він тільки кинув:

– Не знаю.

– Що сьогодні не так з Хе Джао? – Льов Цвеньхао та інші зазвичай з нетерпінням чекали відповідей Хе Джао, оскільки вони завжди були несподіваними сюрпризами. Інакше уроки були б зовсім нудними. – Щось не так.

Вань Да обернувся і подивився на потилицю Хе Джао.

– Можливо, він не спав всю ніч і дуже втомився.

Хе Джао схилився вперед, упершись чолом у край парти.

Тримаючи телефон на колінах, він набрав у чаті: “ Я ходив шукати Ер Лея ”. Але, щойно написавши, почав видаляти по одній літері, доки на екрані не залишилися лише три слова: “ Твій Дідусь Дзюнь ”.

У певному сенсі Лей Дзюнь мав рацію. Байдуже, що він скаже. Усе марно.

Скоєне вже сталося, і це була його вина. Нічого не можна змінити.

***

Відтоді, як Ер Лей кинув школу, від нього не було жодних вістей. Напевно, він сердиться, подумав Хе Джао. Якби це сталося з ним самим, він теж би не зміг цього пережити. Він шукав Ер Лея всюди, розпитував людей у районі, де той раніше мешкав, аж поки нарешті знайшов його домашню адресу. І досі памʼятав кожне слово й навіть кожну розділову позначку, які тоді сказав йому Ер Лей.

– Джао-ґе, в цьому не вся твоя провина, але я все ж трохи виню тебе.

– Але я теж не хочу, щоб ти це робив. Ти... ти повинен повернутися до школи. Кидати навчання – не дуже хороша ідея.

– Я? Я більше не ходжу до школи і не планую шукати іншу... Моя родина знайшла для мене навчальну програму, сподіваючись, що я скоро почну працювати і заробляти гроші.

***

Хе Джао кинув телефон на стіл і заплющив очі.

Під час обідньої перерви Лов Веньцян і Льов Цвеньхао удвох занесли в клас картонну коробку. Від відділу навчальної частини сюди було три корпуси, і поки дісталися, Льов Цвеньхао, який явно не займався спортом, уже ледве дихав і захекано промовив:

– Однокласники, призи вже тут... зі спортивних змагань. Вибачте, пропустіть нас, будь ласка…

У Старшій школі №2 все працювало дуже оперативно: призи видали одразу після закінчення змагань.

– Які призи? – кілька цікавих учнів зібралися навколо, щоб подивитися.

– Ці призи для спортивного фестивалю особисто вибрав завуч Дзян, вони дуже унікальні. Ви точно… – Льов Цвеньхао зробив паузу й продовжив: – …не зрадієте їм.

З цими словами Льов Цвеньхао маленьким ножем розрізав картонну коробку, відкривши акуратно складені підручники для позакласних занять, від «Англійська мова для позакласного читання» до «Поринь у чарівний світ фізики», що охоплювали майже всі предмети.

– Давайте, підходьте і вибирайте на свій смак, – сказав Льов Цвеньхао, – переможець, що посів перше місце, має пріоритет, хто хоче вибрати першим?

– … – спортсмени, які брали участь у спортивних змаганнях.

– Джао-ґе, не спи, ти ж наше перше місце у віджиманнях, йди вибирай, – покликав Льов Цвеньхао.

– Не треба, – пробурмотів Хе Джао, навіть не піднявши голови. – Хто хоче – хай забирає.

Льов Цвеньхао тоді запитав:

– Ю-ґе?

– Вважайте, що я взагалі не брав участі у змаганнях.

Не дарма вони перший і другий з кінця – краще вже «померти», ніж братися читати й робити якісь завдання.

Зрештою, Сю Цінцін вибрала дві відомі книги, а Лов Веньцян зошит з фізики. Всі спортсмени були незадоволені, крім Сюе Сішена, який дивився на них із заздрістю і заздалегідь сказав:

– Члени спортивного комітету, зарахуйте мене до наступних спортивних змагань, я можу брати участь у будь-якому виді спорту.

Коли клас гомонів і шумів, до аудиторії увійшов Ву Джен, тримаючи під пахвою стос контрольних зошитів.

– Не думайте, що це тільки початок навчального року, порахуйте дні на пальцях, час спливає! – Лао Ву поклав тестові роботи, потім витягнув половину крейди з коробки і влучно кинув її в голову учня в задньому ряду, кажучи: – Наближаються проміжні іспити, подивимося, на що ви здатні.

Хе Джао навіть не зреагував, коли в його влучили, він просто поворухнув пальцями і продовжив спати в іншій позі.

Сє Ю побачив, як Лао Ву перевіряє роботи, і штовхнув Хе Джао, нагадуючи:

– Іспит.

Це був контрольний зріз знань – посилена версія місячного тесту, щось на зразок майбутнього семестрового. Столи не можна було пересувати, і тест тривав два уроки поспіль. За кілька хвилин до роздачі робіт Ву попередив:

– Ті, хто хоче в туалет, поспішайте. Не приходьте до мене потім, кажучи, що вам терміново або часто потрібно в туалет. Мені байдуже. Терпіть.

Однокласники неохоче потяглися до вбиральні, пригнічені:

– Ще один іспит? Їм що, мало?

Протягом цих кількох хвилин Сюе Сішен підбіг до них, щоб відчайдушно забити їм голови порадами щодо іспиту, через що Хе Джао не міг заснути.

Сюе Сішен поправив окуляри і серйозно сказав:

– Ви все запамʼятали? На це питання обовʼязково потрібно відповісти. Просто запамʼятайте формулу, яку я щойно вам навчив, і буде дуже легко отримати повну оцінку. Завдяки цьому середній бал нашого класу може підвищитися на 0,5.

– … – Хе Джао.

– … – Сє Ю.

Вони точно не могли більше спати.

Хе Джао сходив до вбиральні вмитися й повернувся, готуючись до тесту. Коли роздали бланки, він зрозумів, що чорна ручка, якою він учора залишав записку, зникла безслідно.

Пошукавши деякий час, він здався і вирішив попросити ручку у свого сусіда по парті:

– Старина Сє, у тебе є зайва ручка?

Відтоді як Сє Ю вивів закономірність, що двієчники завжди приходять на іспит без ручок, він був ладен сам застосувати це «правило» й продемонструвати свій професіоналізм. Нарешті випала нагода – сьогоднішня контрольна. Тож він самовпевнено заявив:

– У мене теж немає.

Ця пара нерозсудливих хлопців, у яких не було жодної ручки, на мить переглянулися, а потім Хе Джао поплескав по плечу однокласника, що сидів перед ними, і запитав:

– Гей, друже, можна позичити дві ручки?

– У мене є тільки одна, – учень, що сидів попереду, порився в пеналі і відповів. У нього було багато запасних стрижнів, але тільки одна ручка.

– Одна теж підійде, цього достатньо, дякую.

– Достатньо? – запитав Сє Ю.

– Ти пиши перший, – Хе Джао простягнув йому ручку, – я все одно ще не бачу тут жодного питання, на яке знав би відповідь.

– … – Сє Ю.

Сє Ю відповідав на питання навмання, думаючи про себе: з рівнем Хе Джао, який бал йому потрібно отримати на проміжному іспиті, щоб витіснити цього ідіота з останнього місця?

Сє Ю слідував за темпом відповідей Хе Джао, але, не знаючи про це, його сусід по парті, який посідав останнє місце в класі, теж таємно спостерігав за ним.

Закінчивши тест, Сє Ю приблизно підрахував свій бал і зрозумів, що його бали з математики не надто відрізняються від балів Хе Джао.

Хе Джао закінчив тест і недбало поклав його під підручник, а потім сперся на парту, щоб таємно спостерігати за Сє Ю.

Відчуваючи незрозуміле відчуття, що на нього дивляться, Сє Ю запитав:

– Що з тобою?

Можливо, через те, що не спав всю ніч, Хе Джао виглядав трохи втомленим. Він затримався, а потім сказав:

– Просто не в гарному настрої.

Коли дивлюся на тебе, мені стає краще.

Якщо можна... я б хотів тебе трохи обійняти.

Поки він тонув у цих думках, його раптом пройняло бажання спитати в цього маленького каліки поряд: “ Ти сьогодні вночі знову потайки підеш у інтернет-кафе? ”.

Хе Джао почав усвідомлювати, що його думки про цього маленького друга стають дедалі більш недоречними, і сама ідея «хотіти обійняти» злякала його.

Пролунав дзвоник на кінець уроку, і Ву Джен гукнув з кафедри:

– Припиняйте писати, покладіть ручки, не роззирайтесь… не встигли – значить, здавайте як є!

– Показушник-ґе, твій тест.

Він хотів ще раз прикинути свою оцінку, тому нахилився й простягнув руку до Хе Джао по його роботу. Але минуло кілька секунд і жодної реакції. Сє Ю підняв голову:

– На що ти витріщаєшся?

Оцінивши результати, Сє Ю виявив, що Хе Джао вже вислизнув через задні двері й без жодних вагань прогуляв наступні два уроки.

Натомість Шень Дзє був щасливий на уроці, коли отримав дивне текстове повідомлення від свого Джао-ґе. Повідомлення складалося з трьох незрозумілих слів: « Ти колись кохав? ».

Шень Дзє деякий час думав, але не міг зрозуміти, що це означає, тому відповів: « А закоханість рахується? ».

Після цього Хе Джао не відповів.

Шень Дзє все ще не розумів і почухав голову. Він відчував, що не може осягнути світ великих людей.

Тим часом Хе Джао повернувся до свого гуртожитку, маючи намір подрімати, але не міг заснути. Він не спав до вечірнього самонавчання і вирішив повернутися до класу. Піднімаючись сходами, він побачив Вань Да, який причаївся біля вікна і підозріло оглядався навколо. Він виглядав дуже моторошно.

Хе Джао підійшов і зупинився перед вікном. Він зігнув пальці і постукав по підвіконню, запитавши:

– Що ти робиш?

– Вогонь стережу, крадіїв стережу і Скаженого пса стережу. Цін-дзє та інші грають у «Боротьбу з хазяїном», попросили мене пильнувати.

Хе Джао подивився у вікно і побачив, що маленький друг, про якого він думав, також грав у «Боротьбу з хазяїном» всередині.

– Ю-ґе просто якийсь бог азарту, виграє майже кожну партію. Вже підняв тридцять тисяч юанів, а Цін-дзє от-от заплаче, – Вань Да коротко розповів про ситуацію.

Хоч вони й грали в «Боротьбу з хазяїном», але замість справжньої колоди використали аркуші А4, нарізані на картки з грубими малюнками черв і пік. Невелика стопка карток була тонкою і її було важко тасувати.

Схоже, ідея зіграти зʼявилася раптово. Після того як учні 3-го класу ближче познайомилися, вони стали значно бешкетнішими.

Хе Джао стояв у коридорі, спершись на підвіконня, і з великим інтересом спостерігав за грою.

Одна з гравчинь, Сю Цінцін, вже не знала, як їй далі грати. Грати в карти з Сє Ю було зовсім не весело – вона почувалася пригніченою й жалюгідною. Якби можна було повернутися на пів години назад, у той момент, коли Вань Да запросив Сє Ю сісти за стіл, вона б одразу задушила Вань Да на місці.

Тримаючи в руці решту карт, вона озирнулася і побачила Хе Джао за вікном. Її очі засяяли, і вона вигукнула:

– Джао-ґе, забирай свого сусіда по парті!

– … – Сє Ю.

Слово «забирай» після всіх нещодавніх подій стало для нього надто чутливим, і він навіть не міг пояснити, що саме відчуває.

Хе Джао не одразу зрозумів, у чому справа.

– Твій сусід по парті, як ходячий шахрай у «Боротьбі з хазяїном», – продовжила Сю Цінцін. – Грати взагалі неможливо.

Сє Ю поклав карти і хотів врятувати свою гідність перед тим, як піти.

– Це тому, що всі ваші навички занадто погані.

Сю Цінцін неохоче погодилася визнати власну безпорадність у картах, аби тільки попрощатися з цим “Буддою”.

– Так, ми справді жахливо граємо, – сказала вона.

– Отже, вам усе одно бракує ще одного гравця, – втрутився Хе Джао.

– Я! – підняв руку Вань Да. – Я теж хочу грати.

Тепер Сю Цінцін уже боялася, що щойно вони позбудуться одного, на його місце одразу сяде інший. Вона обережно запитала:

– А ти сам як у карти граєш?

– Дуже погано. Я ніколи в житті не вигравав грошей, – сказав Вань Да. – Я наважуюся грати тільки в ігри з низькими ставками у «Боротьбі з хазяїном». Я навіть не наважуюся думати про гру проти когось такого, як Ю-ґе, який є королем цієї гри.