Розділ 47 — Бути гарним – марно

– Чи не хоче хтось із друзів допомогти нам? – несамовито натякнув Вань Да. – Ю-ґе, ти зайнятий?

– Я не друг, і я зайнятий, – відповів Сє Ю.

– … – Вань Да.

Холодний, як завжди.

Вань Да подивився на Сє Ю, який сказав своє слово, але все одно підвівся і сів біля вікна. Він не міг зрозуміти, про що думає цей холодний бос.

Він хотів пильнувати за ними чи ні?

Хе Джао посміхнувся і сказав:

– Ви, хлопці, грайте, а він на шухері.

Вань Да був шокований і не зовсім повірив у це.

– Звідки ти знаєш? Чому ти так вирішив?

Сє Ю був самотньою і гордою людиною із вкрай нетовариським і поганим характером – він вибухав за найменшої провокації.

Він був за крок від того, щоб на його обличчі було написано "Не зв'язуйся зі мною".

За часів, коли будівля була розділена на дві частини, лідер західного корпусу, Сє Ю, відлякував незліченну кількість людей чутками про свій чорний лак на нігтях, що зробило йому репутацію похмурого і моторошного дивака.

Коли Вань Да запитав, Хе Джао нічого не відповів.

Він заліз через вікно і ступив на стілець, думаючи про себе: “ Я просто знаю ”.

Сє Ю все ще грався у телефоні, час від часу поглядаючи на вулицю, але не помітивши нічого незвичайного, знову опустив голову.

Хе Джао сів перед партою Сє Ю, відвернувшись від дошки. Він подивився на людей, які грали в «Боротьбу з хазяїном», а потім поглянув на останній малюнок на дошці 3-го класу під назвою «Моя мрія».

Малюнок на дошці був особливо недбалим. Оглянувши весь клас, що налічував понад тридцять учнів, не знайшлося жодного талановитого художника. Оскільки вони все одно не пройшли б відбір, то краще було не витрачати на це час.

Ідея була досить новаторською. Кожен студент написав на аркуші паперу своє бажання і склеїв його скотчем, утворивши криве серце.

Тан Сень поставився до “малюнку” як до скарбу і зробив кілька фотографій на свою камеру.

Хе Джао відвів погляд, а потім знову подивився на людину перед собою.

Лідер Західного корпусу був одягнений у шкільну форму з курткою зверху – мабуть, через те, що ставало холодніше. Його руки були наполовину сховані в рукавах, виднілися лише кінчики пальців, оскільки він зосереджено стукав по екрану свого телефону.

Іноді Сє Ю робив речі, які змушували людей розчулюватися, наприклад, коли він прокидався під час ранкової підготовки, ще сонний, і казав: “ Яке мені до цього діло? ”

Але через деякий час він жестом показував знак питання.

Його тонкі і світлі пальці зігнулися, мізинець злегка зачепився за край рукава.

Він постукав по столу:

– Агов, маленький друже, про що ти мрієш?

Сє Ю перервав свою розмову з Мей-дзє, запитавши її, чи високі останнім часом обсяги продажів у Гуанмао, і запропонувавши найняти більше людей, якщо їм не вистачає робочих рук. Раптом тема розмови змінилася, і він не встиг вчасно відреагувати:

– Га?

Потім він простежив за поглядом Хе Джао і повернувся до дошки.

Папір був заповнений випадковими мріями, які оформили у вигляді серця і виставили на загал. На думку Сє Ю це було занадто банально. До того ж, коли ти старшокласник, весь світ обертався навколо слів "вступний іспит до університету".

Коли Вань Да отримав чистий аркуш паперу, він просто розсміявся:

– Мрія? Фуданський університет – моя мрія!

– Забудь про цей університет, хоча б випий фуданьський чай з молоком, – насміхався над ним Льов Цвеньхао, але потім і сам почав мріяти: – Я от хочу врятувати світ.

– Давай просто вип'ємо зі мною фуданьського молочного чаю, перестань так багато думати, – Вань Да погладив його по голові.

У період дорослішання самоідентифікація ще не є чіткою, а мрії можуть здаватися досить далекими.

Хе Джао продовжував запитувати.

Сє Ю закінчив писати і потім забув про це. Подумавши хвилину, він згадав:

– Мрію розбагатіти.

Хе Джао думав, що сам був нещирим, коли писав про мир у світі, але не очікував, що сидітиме поруч із такою надзвичайною людиною:

– Розбагатіти?

– ...А ти маєш щось проти цього? – запитав Сє Ю.

– Ніяких, це чудова мрія, – сказав Хе Джао. Говорячи це, він згадав, що у нього ще є особиста фотографія, яку він ще не отримав, тому він постукав по столу і запитав: – А де гарна фотографія зі мною?

– Не біси мене. Яка гарна фотографія?

– Я так старанно позувати, чому ти не сфотографував?

Фраза «так старанно позував» повернула Сє Ю до того незручного моменту, коли Хе Джао намагався виглядати круто, але зазнав нищівної поразки.

– Ти що, жартуєш? – обурився він.

– Як це я жартую? – відповів Хе Джао. – Ти не зміг втриматися, щоб не сфотографувати мене.

Сє Ю подумав про себе: “ Іди ти нахуй, хто не зміг втриматися від чого? ”

Він опублікував фото у своєму колі друзів, і Хе Джао наполягав, щоб подивитися на нього.

Сє Ю показав йому фото, і Хе Джао висловив комплімент:

– Непогано, у тебе є талант. Звичайно, це в першу чергу тому, що я фотогенічний....

Слова Хе Джао обірвалися, коли він випадково прокрутив сторінку вниз до розділу коментарів. На його подив, Сє Ю, який зазвичай тримався осторонь, мав понад п'ятдесят коментарів під своїм фото.

Дивлячись на імена, там були тітки і матері, бабусі і навіть одна, позначена як «Мати Ван з сусідньої крамниці, де продають сніданки».

[Мей-дзє]: Синку, хто той гарний хлопець посередині?

[СЮ]: Він ідіот.

[Далей]: Ой, чому цей хлопець здається мені таким знайомим?!

[СЮ]: Просто звичайне обличчя.

…

Прокрутивши сторінку вниз, Хе Джао зрозумів, що його друг з радістю його ображає.

– Нехай там обличчя звичайне, але ти ще й мамі сказав, що я ідіот?

Сє Ю, здавалося, забув про ці коментарі і спокійно сказав:

– Це моя хрещена мати.

Сє Ю рідко говорив про свою сім'ю, тому раптова згадка про хрещену матір у цих понад п'ятдесяти коментарях показала, що його коло друзів у соціальних мережах доволі незвичне.

– У тебе теж є хрещена мати? – запитав Хе Джао.

– Вона моя хрещена мати, місцевий бос і вулична бандитка, – коротко представив її Сє Ю.

Хе Джао вказав на хлопця на ім'я Далей і запитав:

– А це хто?

– Ти вже зустрічав його в поліцейському відділку, – відповів Сє Ю.

Зрештою, це дуже дратувало. Сє Ю не знав, як пояснити свої стосунки з продавчинею сніданків на сусідній вулиці. Він просто сказав кілька поверхневих слів на кшталт: " Ти гарний, у тебе незвичайне обличчя ", – і на цьому питання було вирішено.

Перш ніж повернути телефон Сє Ю, Хе Джао швидко додав свій акаунт у WeChat:

– Я помітив, що ти навіть не дивишся, що там у тебе. Додаси мене в друзі?

– Ти вже додав мене, нащо запитувати? – відповів Сє Ю.

– Я просто ввічливий, – Хе Джао.

Сє Ю і Далей звикли користуватися WeChat після того, як ним почали користуватися Мей-дзє та інші.

Так чи інакше, не було багато однокласників, з якими потрібно було б контактувати. У перший рік навчання в старших класах він був з тих людей, які повністю втрачають зв'язок з рештою, як тільки закінчують школу. Він завжди був офлайн і навіть не отримував сповіщень від вчителів.

Але зараз дещо... здається іншим.

Наприклад, у його списку контактів з'являється все більше і більше друзів.

А ще Сє Ю ніколи не думав, що одного дня сидітиме біля вікна, спостерігаючи за однокласниками, аби вони могли безтурботно грати в «Боротьбу з хазяїном».

Сє Ю подумав: “ Чорт, невже мій характер покращився? ”

Самооцінка Вань Да не була перебільшенням. Йому не тільки не щастило, але й його навички гри в карти були жахливими.

– Я дійсно захоплююся тим, що ти такий нуб, – сказала Сю Цінцін, миттєво відігравши всі гроші. Вона була задоволена і сказала: – Наша дружба може тривати вічно.

Вань Да не зважав на такий великий програш і відповів:

– Для мене це честь, пані Сю.

Хе Джао сидів за столом біля вікна, також допомагаючи пильнувати. Він запитав:

– Скільки ви ще будете грати?

– Ще один раунд, Джао-ґе. Скоро… – Вань Да був дуже схвильований, але подивився на паршиві карти в своїй руці і додав: – Скоро я програю.

– Ти, здається, дуже задоволений цим? – клацнув язиком Хе Джао.

– Програвати кожен раунд теж треба вміти, – недбало зауважив Сє Ю.

– Так, – кивнув Вань Да, – я відчуваю, що маю до цього хист.

Вони пильнували деякий час, а Скажений пес так і не з'явився. Однак вчитель, який залишив Шень Дзє, щоб відчитати його, читав хлопцю лекцію з кінця уроку і до цього часу. Нарешті, коли вчитель вийшов з кабінету і проходив повз 3-й клас, він зупинився, щоб поспостерігати, і запитав:

– Що ви, хлопці, робите?

Шень Дзє стояв біля вікна, заглядаючи всередину, і був шокований, почувши, як Сюй Цінцін з великим ентузіазмом вигукує "Чотири з трьома".

– Боже мій, притон азартних ігор? – промовив Шень Дзє, вражений талантом своїх однокласників з 3-го класу.

– Що ти робиш? – запитав Хе Джао у відповідь. – Не збираєшся повертатися?

– Хіба сьогодні не було тесту з математики? У мене... сталася невеличка халепа, – відповів Шень Дзє.

У Вань Да не було жодної карти, і він відволікся:

– Я знаю, його спіймали на списуванні на тесті з математики сьогодні вдень.

Шень Дзє планував змінити тему, але Вань Да прямо вказав йому на це. Хлопець безпорадно запитав:

– Звідки ти все знаєш?

– У цьому світі немає нічого, чого б я не знав, – посміхнувся Вань Да.

– Та годі, припини. У тебе такий самовдоволений голос, ніби ти підслуховуєш під стіною, – сказав Шень Дзє перед тим, як піти. – До речі, Джао-ґе, ти щось казав про... закоханість…

Шень Дзє не міг позбутися відчуття, що щось було не так з тим повідомленням про "закоханість", яке надіслав йому Хе Джао. Він випадково зустрівся з ним і хотів запитати його про це особисто. Але не встиг Шень Дзє навіть вимовити слово "кохання", як побачив, що Джао-ґе застиг. Ніби його зачепили за живе, він ледь не підскочив, виставивши половину свого тіла у вікно.

– Замовкни.

– Ні, я просто хотів запитати тебе, – розгубився Шень Дзє, – про, ну... ну оце…

Сє Ю нахилив голову, не розуміючи, про що ці двоє говорять.

– Ну?

Хе Джао прямо вистрибнув з вікна, виглядаючи дуже знервованим. Його спина була напружена, коли він нахилився з наміром стрибнути. Як тільки хлопець приземлився, то закрив Шень Дзє рот і перейняв розмову на себе:

– Давай поговоримо, ти ж хотів поговорити зі мною, так?

Шень Дзє хотів сказати, що мова не про це, а про кохання. Однак з його рота виходили лише приглушені звуки.

Тож Хе Джао потягнув його геть, продовжуючи видавати звуки всю дорогу.

– … – Сє Ю.

– Що вони роблять? – хвалькуватість Вань Да була одразу ж розбита вщент. – Я чую, що щось відбувається.

– Просто зосередься на своїх картах, король пліток, – сказала Сю Цінцін.

Хе Джао не знав, куди відвести Шень Дзє. Він відчував, що ніде не можна говорити про це. Зрештою, він просто відвів його назад до гуртожитку.

Шень Дзє сидів на стільці і задихався. Мало того, що його рот був закритий всю дорогу, так ще й Хе Джао силоміць затулив йому ніс.

– ...Джао-ґе, ти знаєш, що я мало не задихнувся?

Все ще намагаючись віддихатися, Шень Дзє почув питання Хе Джао:

– Значить, закоханість – це теж нормально? Розкажеш докладніше?

– Що тут розповідати про закоханість? – відповів Шень Дзє. – Це як банка "Фанти", вся шипуча і роздута. Або бляшанка, яку занадто сильно трясли, і вона готова вибухнути будь-якої миті. І коли хтось нарешті відкриває її, ця фанта розбризкується по всьому обличчю.

– … – Хе Джао.

Доволі яскрава метафора.

Але він не міг позбутися відчуття, що його власна бляшанка з газованою водою ось-ось лопне, і нікому навіть не доведеться її відкривати.

Шень Дзє вийшов з чоловічого гуртожитку і попрямував до автобусної зупинки на протилежному боці. Осінній вітер змусив його чхати, але він так і не зміг збагнути, в яку гру грає Хе Джао. Натомість йому захотілося випити.

Подумавши про це, Шень Дзє зрозумів, що, незважаючи на те, що знав Хе Джао так довго, він ніколи не бачив його у стосунках.

Такому вродливому хлопцеві, як Хе Джао, було б легко знайти собі пару, але він був самотнім уже багато років.

Шень Дзє навіть був свідком того, як дівчата підходили до Хе Джао на вулиці, але він просто відмахувався від них короткою відповіддю: " Ви щось продаєте? Я не купую ".

– Щоразу, коли Бог відкриває комусь двері, Він завжди закриває вікно, – зітхнув Шень Дзє. Якраз під'їхав автобус, і він дістав свій проїзний, пробурмотівши: – Бути красивим – марно.