Розділ 48 — Джао-ґе

Певна людина, якій Бог закрив вікно, відчувала справжнє розчарування. Розчарування було настільки сильним, що він не міг спати всю ніч, і навіть виконання тренувальних завдань було марним.

Поступово він усвідомив, що відчуття якоїсь “неправильності” накопичується, і перш ніж він зрозумів, воно повністю захопило його. Було безліч моментів, коли серце шалено калатало, але щоразу він не знав, як вчинити. Руки не знаходили собі місця, він не наважувався дивитися на іншу людину, але всередині постійно лунав голос.

Йому подобався Сє Ю.

Не просто подобався, а так, що його серце раптово переповнювали емоції, змушуючи його відчувати і тривогу, і невпевненість, ніби в його почуттях все ще чогось бракувало.

Але що далі робити?

Понад десять років Хе Джао був самотній і покладався лише на власні сили. Але, зіткнувшись із цією історичною дилемою, він відчував себе дикою твариною, яка бігає безцільно і не може знайти свій шлях.

Нарешті дика тварина в його серці зупинилася і зітхнувши сіла. Він замислився, чи не вважатиме його маленький друг... дратівливим?

Як людина, яка часто відвідувала шкільні онлайн-форуми і знала про теорії CP, він мав певне уявлення як про гетеросексуальні, так і про гомосексуальні стосунки.

Але що, якщо Сє Ю був гетеросексуалом?

У цьому віці, коли емоції вирували особливо сильно, він, навпаки, не наважувався діяти бездумно.

Урешті-решт Хе Джао кинув ручку й не знав, що робити далі. Він вирішив відкрити сторінку Сє Ю у соцмережах і почав гортати її пост за постом.

Сторінка Сє Ю в соціальних мережах була ніби роздільною лінією, що відокремлювала його від Сє Ю, якого він знав. Він побачив уривки з минулого життя хлопця, його кола спілкування... і його ніжну сторону, яку той рідко показував.

Пости Сє Ю завжди були простими, зазвичай лише коротке речення. Коли він злився, то писав: «Іди в дупу», а коли був у гарному настрої – викладав фото квітів чи рослин. Найчастіше у його записах фігурував товстий рудий кіт з підписами на кшталт: «Їж, я тебе до смерті відгодую».

Іноді рудий кіт розлягався на спині перед маленьким продуктовим магазином, заплющивши очі й гріючись на сонці. Магазин виглядав занедбаним, а полиці були заповнені дешевими іграшками, які подобалися дітям.

У верхньому лівому кутку одного з фото виднівся вивіска з написом «вулиця Хейшвей». Назва здалася Хе Джао знайомою.

Однак останнім часом дописи про вулицю Хейшвей стали рідшими, і Хе Джао замислився, чи не переїхав Сє Ю?

Переглядаючи фотографії, він натрапив на крупний план помаранчевого кота, чий ніс майже торкався камери. На голові кота лежала рука Сє Ю, і, дивлячись на цю руку, ніхто б не міг уявити, яким лютим він може бути під час бійки.

Сє Ю сидів на сходах біля дороги, а кіт, здавалося, насолоджувався увагою, ліниво заплющивши очі.

Подивившись на фотографію деякий час, Хе Джао тихо зберіг її на своєму телефоні.

На цих фотографіях Сє Ю виглядав трохи інакше, ніж Сє Ю, якого він знав у школі, але він все одно був тим самим маленьким другом, якого він впізнавав. Він завжди тримав навколо себе товстий, непробивний щит, і всі думали, що він непереможний.

– Бляха, – не витримав Хе Джао, перевертаючи телефон, – ...як він може бути таким милим.

Сє Ю закінчив вечірнє самостійне заняття і, прийнявши душ, повернувся до гуртожитку. Там він отримав телефонний дзвінок із дому. Він подумав, що це пані Ґу питає, чи приїде він на вихідні, і вже хотів відмовитися, прикрившись підготовкою до іспитів. Але коли відповів, у слухавці пролунав безпомилково п’яний голос Джон Дзє, що заїкався й бурмотів:

– Сє Ю... я тобі кажу... навіть не думай, блядь… – голос Джон Дзє раптово обірвався, коли Сє Ю рішуче поклав слухавку.

Через дві хвилини Джон Дзє зателефонував знову, його тон був гордовитим:

– Ти лише нікчемний простолюдин, як ти смієш класти слухавку?

Сє Ю слухав, і його скроні пульсували: “Що за фігня, він що, грає роль владного принца за сценарієм, який написав сьогодні вночі, коли був п'яний, і називає мене клятим простолюдином?”

Хе Джао ще перебував у стані «мій малюк удома такий, сука, милий», і не міг отямитися. І раптом він почув, як цей “малюк” голосно лаявся в коридорі:

– Бляха, та ти закінчиш уже чи ні?

– … – Хе Джао.

– Так, усі тобі винні, ти в нас найнещасніший, – Сє Ю вийшов, грюкнувши дверима, і попрямував до безлюдного кута в коридорі, щоб продовжити розмову. Його обличчя залишалося незворушним: – Так, я вже давно заглядаюсь на майно твоєї родини. Тож краще стережи його, як собака.

Сє Ю зробив лише кілька кроків, як навпроти відчинилися двері – Хе Джао стояв, обпершися на одвірок, і дивився на нього.

Сє Ю не змінив виразу обличчя і пройшов повз нього, лаючись без перерви. Коли він закінчив лаятися і поклав слухавку, він повернувся, і Хе Джао нарешті запитав:

– Хто це був? Сам напросився, щоб його облаяли.

Навіть не запитавши, що сталося, нормальна людина припустила б, що Сє Ю був тим, хто знущався з інших. Але Хе Джао відразу ж став на бік того, хто так довго лаявся, проявивши крайню упередженість.

Сє Ю не збирався вдаватися в пояснення, але, почувши це, зупинився й став біля дверей своєї кімнати. Мимохідь буркнув:

– Ах, він просто ідіот.

Сє Ю був сповнений розчарування і гніву. Якби Джон Дзє з'явився перед ним зараз і вручив йому палицю, він не вагаючись побив би його до стану тяжкої інвалідності.

– Хочеш зайти і присісти? – сказав Хе Джао і повернувся вбік.

Сє Ю не рухався.

– Я пригощу тебе цукерками, – тоді додав Хе Джао.

Сє Ю пояснив ситуацію дуже стисло – якщо можна було обійтися одним словом, він ніколи не витрачав два.

Уважно вислухавши, Хе Джао нарешті зрозумів і запропонував:

– Твій зведений брат що, справді розумово відсталий? Йому, мабуть, треба до невролога.

– Так, розумово відсталий, – засміявся Сє Ю.

Промовивши це, Хе Джао раптом згадав того рудого кота, якого бачив у соцмережах цього маленького друга, і показав його Сє Ю:

– Як цей кіт так погладшав від їжі?

– Це тому, що всі на вулиці його годують, як він може не бути товстим? – Сє Ю поглянув на нього і запитав: – А ти чого гортав мої соцмережі?

– Я… – Хе Джао на мить завагався, – …просто дивився.

– …

Вони ще трохи поговорили – від «розумово відсталого» до нового обладнання в іграх, і нарешті тема перейшла до дня народження Льов Цвеньхао:

– У Хао-дзи наступних вихідних день народження, ти підеш? – спитав Хе Джао.

– День народження? – трохи подумав Сє Ю.

– Ти що, не помітив, як він останні дні натякає без упину? – Хе Джао підтягнув стілець ближче. – Той підлий хлопець, ну це просто занадто.

Останнім часом Льов Цвеньхао справді сипав натяками направо й наліво, боячись, що хтось не здогадається, який подарунок йому потрібен: “Останнім часом я нічим особливо не цікавлюся. Якщо вже говорити, то, мабуть, новий альбом групи XX... ще можна”. Окрім Вань Да, який вже був з ним близький, тому йому не було потреби так ходити навколо да навколо. Йому надіслали пряме посилання на Taobao…

Завдяки нагадуванню Хе Джао, Сє Ю нарешті зрозумів, що замислив Льов Цвеньхао. Хе Джао відкинувся на спинку стільця і засміявся.

– Це ж очевидно, ти не помітив? Хао-дзи був такий незграбний, чи не так?

Сє Ю згадав про непорозуміння, яке у нього сталося з Льов Цвеньхао кілька днів тому, і не міг стримати посмішки:

– Якби він не пояснив чітко, хто б міг знати?

Вони рідко мали нагоду отак просто поговорити про однокласників. Але розмова раптово обірвалась, і повисла ніякова тиша. Сє Ю без жодної причини відчув неспокій, ніби після цієї паузи в повітрі з’явився якийсь дивний настрій.

Не витримавши, він підвівся:

– Я піду… – він збирався вже сказати “повернусь у кімнату”, та не встиг договорити, бо його зненацька схопили за одяг.

Юнак у сорочці, з безтурботним виразом обличчя, наче й справді у світі було чимало приводів для радості, сидів і все ще посміхався.

Горло Хе Джао ледь помітно сіпнулося.

– Ці справи минуть, – не було зрозуміло, чи він говорив це собі, чи Сє Ю.

Все налагодиться.

Навіть якщо ти зараз застряг у рутині, просто доклади трохи зусиль і, якщо потрібно, застосуй трохи більше сили, і ти зможеш вийти з неї.

Життя і відповіді, яких ти прагнеш... будуть чекати на тебе.

– Повертайся, – сказав Хе Джао, відпускаючи його руку і посміхаючись. – На добраніч, маленький друже.

Сє Ю завмер на мить, потім усе ж відповів “на добраніч” і пішов.

Наступного дня той хлопець, якого всі вже вважали божевільним, нарешті офіційно запросив усіх на свій день народження наступних вихідних, причому ще й вручив акуратно написані запрошення.

Сє Ю також отримав одне, в якому було вказано час і місце зустрічі на Центральній алеї о 9-й ранку наступної неділі.

Хе Джао зробив вигляд, що вагається:

– Гей, Хао-дзи, е-е… а з подарунком як?..

Льов Цвеньхао махнув рукою, раптом ставши праведним, ніби це не він кілька днів тому божевільно натякав.

– Подарунок не важливий. Важливе почуття, яке за ним стоїть. Перед нашою дружбою матеріальні речі – лише швидкоплинні хмари.

– ...Тобі не соромно? – сказав Сє Ю.

Після того, як Льов Цвеньхао закінчив говорити, Сю Цінцін і Вань Да не витримали і підняли свої речі, щоб вдарити його.

– Ти говориш нісенітниці! Які швидкоплинні хмари?! Ти безсоромний, що говориш такі речі!

– Хочеш, щоб я нагадав тобі про посилання на Taobao, яке ти мені дав? Хао-дзи, клацни на своє посилання, перш ніж говорити.

Льов Цвеньхао прикрив голову руками й відскакував убік:

– Які ви грубі! Особливо ти, Цін-ґе, – так ти точно ніколи не вийдеш заміж!

Сю Цінцін дівчина, але вони називають її “Цін-ґе” по приколу і далі в розділах буде пояснення.

Хе Джао ще й підлив масла у вогонь:

– Хао-дзи, як ти можеш таке говорити про Цін-ґе?

Сю Цінцін збиралася піти до кабінету вчителя, щоб взяти домашнє завдання з англійської, після того як вдарила його, і коли вона це почула, вона засукала рукави і зціпила зуби:

– Підійди сюди, якщо наважишся.

Льов Цвеньхао вибіг з класу:

– Я дурень, якщо піду туди.

На день народження Льов Цвеньхао запросив усіх разом піти поїсти.

Сє Ю йти не хотів, але, бачачи захопленість Льов Цвеньхао, ще не встиг придумати, як відмовитись, коли Хе Джао поплескав його по голові й тоном, наче все вже давно вирішено, сказав:

– Йде, він йде.

Сє Ю подумав: “На біса мені туди йти”.

На день народження цього однокласника пані Ґу була навіть більш схвильована, ніж Льов Цвеньхао. Сє Ю раніше знав людей на вулиці Хвейшвей, але після переїзду він не завів нових друзів.

Щоб зблизитися з Джов Далеєм та іншими, знадобився час. Адже з дитинства, коли в сім’ї почалися проблеми, їх усі відштовхнули: родичі й друзі відвернулися. Пані Ґу тепер думає, що тоді Сє Ю нічого не розумів, коли, бігаючи з тими хлопцями, терпів зневагу. Але насправді дитина все бачила.

Тому з часом він майже перестав говорити і, зустрічаючись із людьми, інстинктивно замикався в собі. Захисні мури навколо його серця були високі й важкі.

– Твій однокласник, староста класу, – посміхнулася Ґу Сюелань. – Ти купив подарунок? Будь ввічливим, привітай його з днем народження і будь милим. Так добре частіше виходити погратися з однокласниками, робити більше фотографій... У тебе вистачить грошей?

Сє Ю, трохи роздратований, вислухав усе це перед тим, як вийти. Він взув черевики і вийшов, сказавши:

– Досить, мамо, я йду.

Зазвичай у школі всі носять шкільну форму, і навіть зачіски мають суворі правила. Вони розмовляють тільки про домашні завдання та іспити.

Цього разу всі збожеволіли…

Сю Цінцін одягла комбінезон, її довге волосся спадало на плечі, і вона несла невелику сумку через плече. Коли вона з'явилася, всі були здивовані:

– Ого, хто це? У нас у класі була така людина?

Сю Цінцін усміхнулася й відповіла:

– Це я, ваша Цін-дзє.

Хе Джао прийшов раніше і сидів навпочіпки на узбіччі вулиці, граючись зі своїм телефоном.

Льов Цвеньхао та інші швидко зрозуміли: брати цього хлопця з собою означає привертати надто багато уваги. Майже кожна дівчина, що проходила повз, обов’язково кидала на нього кілька поглядів. І вони навіть не могли уявити, що буде, коли з’явиться Сє Ю.

Сє Ю ще навіть не вийшов з метро, а цей хлопець вже закидав його текстовими повідомленнями.

[Хе Джао]: Ти вже приїхав?

[Хе Джао]: Ми біля входу в метро, північного.

[Хе Джао]: А ти де?

Сє Ю опустив голову і відповів, виходячи зі станції:

[СЮ]: Припини мене турбувати, інакше я тебе заблокую.

Хе Джао більше нічого не сказав.

Але через кілька кроків цей хлопець надіслав ще одне повідомлення:

[Хе Джао]: Сьогодні я особливо гарний. Ти побачиш мене, щойно вийдеш зі станції. Я буду найпомітнішим у натовпі.

– …

Вань Да зробив нову зачіску і підстрибував на сходах. Коли він підстрибнув, то побачив Сє Ю:

– Я бачу Ю-ґе! Вау, Джао-ґе, ви сьогодні пасуєте один одному – чорний і білий!

Коли Вань Да це сказав, всі повернулися, щоб подивитися на вхід до метро.

Сьогодні Хе Джао був одягнений у чорну куртку, а Сє Ю – у білу. Він дивився вниз, і ніхто не міг зрозуміти, що він робить.

Палець Сє Ю завис над опцією «заблокувати друга», але перш ніж він встиг натиснути, він почув вигуки зпереду. Він підвів погляд і побачив своїх однокласників, які махали йому:

– Сє Ю, сюди!

Хе Джао стояв попереду, з посмішкою вигукуючи “Старина Сє”, і він, безперечно, був найпомітнішим у натовпі.

Не всі з 3-го класу були там, прийшли лише дванадцять осіб. Інші однокласники або відвідували додаткові заняття, або не змогли прийти.

– Може, після їжі підемо в караоке? – сказав Льов Цвеньхао, приймаючи подарунки, його руки були майже повні, щоб тримати ще щось. – Гей, ще нічого мені не давайте. Почекаємо, поки не будемо їсти торт. Це додасть урочистості, а я не хочу зараз нічого нести.

Ця трапеза була схожа на битву.

Вони мусили боротися за кожну страву, що подавали, і Лов Веньцян навіть не намагався приховати, що пропустив вечерю минулої ночі, аби підготуватися до цього бенкету.

Сє Ю скривився, дивлячись на все це, й не встрявав у «битву», а натомість витягнув телефон, щоб зробити знімок…

– …Гей, ви вже занадто, – сказав Хе Джао, відвойовуючи шматок риби й ледь не забруднивши рукав олією. Нарешті він вирвав шматок і поклав його в миску Сє Ю. – Ви що, хочете мого сусіда по парті голодом заморити?

…Але щойно Сє Ю натиснув на кнопку, рука здригнулася, і фото вийшло розмитим. На знімку не було видно облич, лише хаотичне переплетіння шести-семи пар паличок і тарілка з бідолашною на вигляд паровою рибою, яка геть не викликала апетиту.

– …

Хе Джао поводився, наче вовк, який затягує здобич у лігво, тільки цим «лігвом» була миска Сє Ю. Незрозуміло, звідки він ухопив шматок свинини в кисло-солодкому соусі, але, кидаючи його в миску до Сє Ю, промовив:

– Старина Сє, не тримайся за цей імідж айдола. Бо так можна й голодним залишитися, – після цього він підкреслив: – Мої палички чисті... швидше їжте, хіба ти не бачиш, як представник спортивного комітету дивиться на нас, наче вовк?

Сє Ю відкрив рота, не знаючи, що сказати, і врешті-решт лише покликав іншого:

– Хе Джао.

Хе Джао все ще змагався з Лов Веньцянем за останній шматок кукурудзяного хліба і не звернув особливої уваги, тому розсіяно запитав:

– Гм?

Сє Ю затримався на мить, а потім знову покликав:

– Джао-ґе.