Розділ 49 — Жар

Сє Ю часто називав його дурнем, ідіотом і всілякими подібними іменами. Єдиним компліментом в його адресу можна було б вважати «Показушник-ґе», але навіть це звучало так собі.

Тож коли Сє Ю вимовив «Джао-ґе» рівним тоном, без жодних коливань, Хе Джао на мить забув язика в роті.

Його рука ледь втримала палички.

Коли він зреагував, Лов Веньцян вже вихопив рукою останній шматок кукурудзяного хліба.

Лов Веньцян тримався однією ногою на стільці, і був надзвичайно зухвалим. Він був готовий зробити все, щоб поїсти, тому відмовився від паличок і накинувся на хліб руками.

– Ха-ха, Джао-ґе, тепер це моє!

– Представнику спортивного комітету, я ніколи не думала, що ти така людина, – сказала Сю Цінцін.

– Я теж ніколи не думав, що можна так далеко піти заради їжі. Ти хочеш сказати, що ти справді пропустив вечерю лише вчора ввечері? Ти, напевно, вчора цілий день нічого не їв, – Льов Цвеньхао похитав головою.

Лов Веньцян надкусив свій кукурудзяний хліб і спробував виправдатися:

– Все не так вже й погано, просто в мене хороший апетит.

Хе Джао прочистив горло, збираючись запитати, чому Сє Ю називав його «Джао-ґе».

Тоді Сє Ю сказав:

– Я не люблю кукурудзяний хліб.

– Я все одно не зміг його вихопити, – сказав Хе Джао. – Тоді що ти хочеш їсти?

Сє Ю вказав на тарілку супу, з якої все ще йшов пар, на іншому кінці столу.

На столі вже панував безлад: тарілка з овочами чомусь була завалена креветками і маленьким шматочком свинини з якоїсь іншої страви.

Хе Джао дивився на цей безлад і думав про себе: "Я зроблю все, що ти попросиш, не кажучи вже про одну тарілку супу!"

Хе Джао простягнув руку, щоб покрутити програвач, але раптом його осяяла думка. Його рука зупинилася, і він недбало сказав:

– Хочеш поїсти? Якщо ти хочеш їсти, ще раз назви мене так.

Сказавши це, Хе Джао подумав, що цей маленький негідник точно не такий вже й слухняний. Напевно, він просто штовхнув би його ногою. Якщо він розсердиться, то може навіть закатати рукава і сказати йому два слова дуже холодним тоном: “Забирайся геть”.

Але малий негідник знову без жодних вагань гукнув:

– Джао-ґе.

– ...

Хе Джао відчув, як йому стиснуло горло.

Майже всі, кого він знав, називали його Джао-ґе.

Але з вуст Сє Ю ці слова звучали по-іншому.

Після цього вигуку його серце пропустило удар.

В голові панував хаос, і, нарешті, тисяча слів зібралися в одне речення: Це проти правил.

У голові Сє Ю також панував хаос.

Він довго дивився на тарілку з супом і нарешті помішав його ложкою. Насправді, немає нічого поганого в кукурудзяному хлібі, а той суп йому не дуже хотілося їсти.

Однак... що він намагався зробити?

Чи це просто раптове бажання покликати його, ні з того ні з сього?

– Може, ще по пиву? – запитав Льов Цвеньхао.

– Так, так, так! Останньої порції навіть не вистачило, щоб застрягти в зубах, – відповів Лов Веньцян.

Ці хлопці рідко кудись вибираються, і, без нагляду, вони поводяться як маленькі “дорослі”, замовляючи їжу та напої. У них дивна одержимість випивкою, наче тільки-но вони починають пити, всі правила та обмеження зникають.

Хе Джао і Льов Цвеньхао вже допили кілька пляшок.

Сє Ю також трохи пригубив, але не наважився випити занадто багато. Він, здавалося, вже був трохи напідпитку.

У готелі, який забронював Льов Цвеньхао, було бездоганне обслуговування. Коли винесли святковий торт, світло в окремій кімнаті автоматично вимкнулося. Сє Ю все ще сьорбав свій суп, коли навколо раптом потемніло.

– Вимкнули світло? – хтось вигукнув.

Наступної секунди двері до кімнати відчинив офіціант, а на візку з їжею лежав великий торт із сімнадцятьма свічками. Свічки випромінювали слабке світло, гойдаючись від вітру, коли візок рухався вперед.

Ніхто не знав, хто перший почав співати «З днем народження», але незабаром всі приєдналися, співаючи в унісон:

– З днем народження тебе!~

Сє Ю також підспівував рядки, але його голос заглушували інші. Він був ближче до Хе Джао, який міг ледь-ледь розчути його спів.

Сє Ю було дуже приємно слухати.

Коли пісня закінчилася, всі плескали в долоні і кричали:

– Загадуй бажання! Задувай свічки!

Льов Цвеньхао заплющив очі і загадав бажання, перш ніж задувати свічки. Але не встиг він навіть видихнути, як до нього приєдналися інші, щоб допомогти задути свічки. Тоді Лов Веньцян схвильовано вигукнув:

– Давайте розріжемо торт!

– Хіба ти не наївся? Все, що ти робиш, це їси. Як ти зазвичай виживаєш зі шкільною їдальнею? – з посмішкою дражнив його Льов Цвеньхао.

– Задовольняюся тим, що є, – відповів Лов Веньцян. – ...Я щодня їм дві порції рису. Що ще мені робити?

Всі трохи посміялися і пожартували, перш ніж кожен отримав по шматочку шоколадного торта.

Вань Да вкрав трохи крему із залишків торта на візку з їжею і підкрався ззаду до Льов Цвеньхао, махаючи кремом перед його обличчям і підморгуючи іншим.

Всі зрозуміли невисловлене послання і розділили багатозначну посмішку.

Льов Цвеньхао розпаковував подарунок. Хоча він безсоромно випросив його, але коли він відривав обгортковий папір, зображав здивування, ніби не мав жодного уявлення, що було всередині.

– Ого, Боже мій, хіба це не той подарунок, про який я завжди мріяв? Мій дорогий Да-Да, ти так добре мене розумієш…

Але не встиг він закінчити речення, як його любий Да-Да розмазав збиті вершки по всьому обличчю.

Вань Да розпочав гру в вимазування кремом, і незабаром група ставала все більшою і більшою, ганяючись один за одним по кімнаті.

Сє Ю відкусив лише кілька шматочків торта. Хе Джао відійшов від хаосу, побачив свого маленького друга, який сидів на самоті, і підійшов до нього та поплескав по плечу. Коли Сє Ю подивився на нього, Хе Джао розмазав збиті вершки по його обличчю.

– … – Сє Ю.

– Старина Сє, тобі не втекти, – сказав Хе Джао, – крем має бути на своєму місці.

Потім Льов Цвеньхао та інші спостерігали, як два найсильніші учні їхнього класу знову почали битися.

Але цього разу це була битва через крем.

Сє Ю тримав жменю крему і кинув в голову Хе Джао:

– Ти, засранцю, думаєш, що це весело? Смішно тобі?

Хоча Сю Цінцін всі називали «Цін-ґе», вона все ще була дівчиною і в основному займалася лише тим, що намазувала інших кремом. Коли вона втомилася, то зупинилася відпочити і з посмішкою дістала свій телефон, щоб сфотографуватися.

– Агов, давайте сфотографуємося разом? Давайте порахуємо від трьох і всі скажемо «сир».

Хе Джао мав природне бажання позувати перед камерою. Навіть незважаючи на те, що його обличчя і волосся були вкриті кремом, він все одно обхопив рукою шию Сє Ю і намагався стати в позу.

– Сир! Старина Сє, подивися в камеру.

– Відвали, – Сє Ю явно не хотів йти на контакт.

Сю Цінцін було байдуже, готові вони чи ні, вона сама була готова. Дівчина клацнула на кнопку камери.

Це був 17-й день народження старости.

Обличчя всіх були вимазані до невпізнання, особливо Льов Цвеньхао, у якого було видно лише очі.

А ще були два хлопці в задньому ряду, один в чорному, а інший в білому.

Сю Цінцін раптом подумала: “Як мило”.

Після того, як вона прочитала стільки підліткових романів, навіть якщо її повсякденне життя не було особливо захоплюючим – просто звичайні дні, наповнені турботами про іспити і засиджуванням допізна, щоб зробити домашнє завдання – це все одно було мило.

Після вечері та їхньої битви, Сє Ю витер обличчя кількома серветками і відчув, що липкість не зникає.

Хе Джао запропонував їм піти до ванної кімнати, щоб вмитися. Злякавшись, що там буде багато людей, вони вислизнули через задні двері.

– Ти занадто жорстокий, – Хе Джао нахилив голову під кран і сказав: – Де ж він ще?

Сє Ю швидко вмився, трохи води потрапило на щоки та ніс. Закінчивши, він обережно почав мити руки. Хлопець повернув голову і сказав:

– Позаду на шиї.

– Тут? – Хе Джао опустив голову і простягнув руку назад

– Ні, – відповів Сє Ю, – трохи нижче.

Хе Джао довго шукав, але так і не знайшов. Він трохи втомився від того, що так довго нахилявся, і сперся на край раковини, недбало сказавши:

– Ти мене дражниш?

Сє Ю простягнув руку – його рука все ще була вологою і холодною, коли він поклав її на шию Хе Джао:

– Ось.

– … – Хе Джао.

Льов Цвеньхао та інші намагалися витертися серветкою, але не змогли. Незабаром вони самі пішли до ванної кімнати.

Побачивши там Хе Джао та Сє Ю, які виглядали трохи дивно, Льов Цвеньхао не міг не запитати з цікавістю:

– Що ви двоє тут робите?

Сє Ю нічого не відповів і відійшов убік, виходячи з ванної кімнати.

Хе Джао кліпнув, краплі води з його волосся потрапили на вії. Він витер обличчя і сказав:

– Нічого... ми закінчили. Можете йти вмиватися.

У Льов Цвеньхао не було багато часу на роздуми, оскільки Вань Да і Лов Веньцян вже підбігли і зайняли два вільних місця. Він поскаржився:

– Може, ви двоє подбаєте про іменинника?

Лов Веньцян похитав головою і, хихикаючи, нахилився над раковиною і абсолютно не влучив у потік води.

Вань Да був не набагато кращим, він почав похитувати стегнами перед дзеркалом і примовляти: “Музика, музика”.

Льов Цвеньхао помітив, що щось не так:

– Ви п'яні чи що?

Вони планували піти поспівати в караоке, але довелося відмовитися, бо кілька членів їхньої компанії були надто п'яні.

– Хао-дзи, ви з Дін-Дін подбайте про представника спортивного комітету, – сказав Хе Джао, допомагаючи Вань Да, – а ми зі стариною Сє подбаємо про цього. Відведемо його назад до школи.

Вань Да спіткнувся і, зібравши останні залишки розуму, попрощався зі старостою після слів «назад до школи»:

– Хао, Хао-дзи, з днем народження.

Льов Цвеньхао з усіх сил намагався втримати Лов Веньцяна:

– Дякую, досить... Ну, серйозно, як ці двоє можуть мати таку погану толерантність до алкоголю?

– Забудь про їхню погану толерантність до алкоголю, – сказав Сє Ю, – вони ще й наважилися так голосно хвалитися за обіднім столом, що можуть випити тисячу чашок і не сп'яніти.

– Ці двоє людей не знають власних меж, – додав Хе Джао.

Вони продовжували пити алкоголь, пляшку за пляшкою, навіть вили: "Що це за дрібка алкоголю? Я нічого не відчуваю. Я, мабуть, як ті з легенд, які можуть випити тисячу чаш і не сп'яніти! Нумо, продовжуймо!”

Вони викликали таксі, і, на щастя, переносимість алкоголю у Вань Да була не такою вже й поганою. Хлопець не наполягав на танцях і заснув, щойно вони сіли в машину.

– Пане, відвезіть нас до старшої школи Ліян №2.

– Добре, – водій перевірив маршрут і зосередився на водінні.

Дорогою вони не розмовляли.

Хе Джао гарно переносив алкоголь, але сьогоднішні посиденьки з Льов Цвеньхао змусили його випити трохи більше. Тепер, коли він заспокоївся, то відчував невеликий жар по всьому тілу.

В животі також був жар.

Хе Джао хотів відчинити вікно та подихати свіжим повітрям, і побачив, що його маленький друг поруч з ним теж спить.

Рука Сє Ю була поруч – рука, яка щойно торкалася його шиї після того, як була намочена водою. Тоді, в перший день нового семестру, він також схопив цю руку і запитав його про «чорний лак для нігтів».

Пейзаж за вікном проносився повз.

Він відчував, що цілий день придушував свої емоції, але зараз, через ці, здавалося б, незначні деталі, вони раптом вирвалися назовні.

Як і казав Шень Дзє, він був готовий вибухнути.

У Сє Ю боліла голова, і він почувався ще гірше після цієї поїздки. Він заплющив очі, щоб перепочити, але раптом хтось схопив його за руку.

Але цього разу все було інакше – їхні пальці були переплетені.

Суглоби пальців хлопця були твердими і грубуватими, через що було незручно тримати. Він тримав його обережно, ніби не бажаючи потривожити, але не міг не докласти певної сили. І його рука була напрочуд гарячою, навіть потроху передавала його серцебиття.

Сє Ю теж відчував жар.