Розділ 50 — Ти перший мене спровокував

Сє Ю так і не розплющив очей.

Перед ним було все чорно, але інші його почуття загострилися.

Наприклад, дихання, серцебиття і… переплетені пальці двох людей.

Йому було напрочуд спокійно. Ні попередньої незрозумілої тривоги, ні бажання когось вдарити. Собаче життя Хе Джао поки що можна було пощадити.

Непояснена дратівливість, яка гризла його раніше, наче знайшла вихід – відповідь, що ховалася всередині, нарешті піднялася на поверхню. Можливо, вона вже безліч разів показувала на це, тільки він не хотів бачити.

У машині майже не було чутно жодного звуку, крім сонного бурмотіння Вань Да спереду і шуму транспорту за вікном. Наближався вечір, світло ставало тьмянішим, і машина в’їхала в тунель. Вань Да чмокнув губами, прокинувся й у паніці пробурмотів:

– Де мої диско-вогні? Де світлооператор?

Говорив про музику й танці, а тепер ще й про освітлення. Схоже, в цього хлопця справді була мрія стати міжнародною суперзіркою.

Після слів Вань Да Сє Ю відчув, як рука Хе Джао трохи напружилась. Здавалося, він нервував, навіть дихати почав легше й обережніше.

На щастя, Вань Да сказав лише кілька слів, а потім знову заснув.

Хе Джао поворухнув пальцями, вагаючись, відпустити чи ні. Але після довгої паузи так і не зрушив.

Він просто не міг відпустити.

Світлофор перемкнувся на зелений, машина знову рушила вперед, а лічильник повільно піднімався від початкової суми.

Минуло чимало часу, і краєвид за вікном ставав усе знайомішим. Нарешті вони звернули на вузьку дорогу біля старшої школи №2, де височіла найвища навчальна будівля з викарбуваним на даху шкільним девізом.

– Схоже, це тут, – сказав водій, звертаючи. – Школа виглядає солідно. Ви в якому класі?

– У другому.

– Другий, еге ж. А мій син у третьому, на рік старший за вас, – продовжив водій. – Сучасним учням важко, щовечора допізна сидять над уроками. Я вважаю, що навчання важливе, але й про здоров’я треба дбати.

Сє Ю відчував особливу втому від того, що прикидався сплячим. У нього боліла шия від незручного положення, в якому він сидів, спершись на спинку сидіння.

Хе Джао уривчасто відповідав на балаканину водія. Школа вже була близько, і він вирішив скористатися неуважністю Сє Ю, аби непомітно послабити руку:

– Так, справді виснажує. Бажаю вашому синові успіху на вступних іспитах… – його слова раптово обірвалися на цьому.

Бо щойно він розслабив пальці, здавалося б пасивна й слабка рука Сє Ю раптово стиснула його міцніше, притиснувши долоню до його руки й переплівшись із нею.

…

Цього разу Хе Джао й справді завмер.

Водій і далі розповідав про свого сина:

– Мій син за три роки в старшій школі так схуд. Важко, але всім доводиться це пройти. Ніхто не може втекти від цього. А от вступиш до університету – стане легше. Уся праця буде не марною…

Ніхто насправді не слухав його безладні слова.

Неугасна балаканина водія не доходила до вух пасажирів. Протягом останніх кількох хвилин вони сиділи, тримаючись за руки, не розмовляючи і не дивлячись один на одного. Лише коли машина зупинилася і водій зачекав на оплату, вони зрозуміли, що дісталися місця призначення.

– Це ж старша школа №2? Ми приїхали, – запитав водій, помітивши їхню відсутність реакції.

Сє Ю спокійно дивився на Хе Джао і легенько поворухнув пальцями, змусивши того вийти з заціпеніння і поспішно шукати гроші.

Він навіть не міг нормально порахувати і заплатив двадцять юанів із тридцяти, які коштувала поїздка.

Водій, тримаючи в руках двадцять юанів, був трохи здивований.

– Ти вмієш рахувати?

Сє Ю не втримався й тихо пробурмотів “ідіот”. Легка напруга, що накопичувалася всередині, повністю розвіялася.

– Тридцять, так, тридцять, – Хе Джао пошукав трохи і нарешті знайшов ще десять юанів. – Вибачте, я неправильно почув.

Сє Ю підійшов до пасажирського сидіння, нахилився й поплескав Вань Да по обличчю, витягуючи його назовні.

Вань Да відчував, ніби його ноги наче набиті ватою, і, похитавши головою, запитав:

– Га? Моя черга виходити на сцену?

– Так, суперзірко, – сказав Сє Ю, – твоя черга.

Вань Да був дуже щасливий, дивлячись на кілька вуличних ліхтарів, які ще не запалилися, і відчуваючи себе в центрі сцени:

– Яку пісню ви хочете почути?

Сє Ю смикнув його за комір і потягнув у бік школи:

– Як щодо «Відданості Батьківщині»?

Вань Да одразу насупився.

З тих пір, як «Відданості Батьківщині» була встановлена завучем Дзянем як музика для пробудження, вона стала незгладимим спогадом у серцях усіх учнів гуртожитку.

Після оплати Хе Джао підійшов, щоб допомогти. Вони двоє підтримали Вань Да, один з кожного боку. Незліченну кількість разів вони хотіли щось сказати, але не могли знайти відповідних слів.

Крім того, їм доводилося терпіти періодичне сп'яніння Вань Да. Наприклад, коли вони піднімалися сходами, він раптом вигукнув:

– Друзі в залі, покажіть свої руки!

Коли він не бачив жодних рук, він чіплявся за поручні сходів і відмовлявся рухатися.

– Це сходи, а не сцена. Чому раніше я не відчував, що ти такий дратівливий? – Хе Джао був справді змучений. – Не змушуй мене бити тебе.

Вань Да тримався за поручні сходів, наполягаючи на своїй гідності суперзірки.

Сє Ю сидів на сходах, дивлячись на шоу, ніби це його не стосувалося. А потім побачив, як Хе Джао відступив на кілька кроків і помахав руками, аби задовольнити потреби Вань Да.

Вань Да щасливо замахав йому у відповідь:

– Мій фанат.

Сє Ю прикрив половину обличчя рукою й тихо засміявся:

– Це ти називаєш побиттям?

– Ти ще смієшся, – нагадав йому Хе Джао, – нікому не кажи, я маю репутацію, яку потрібно підтримувати.

Наступного дня починалися заняття, і з полудня всі вже почали повертатися до гуртожитків. Коли вони відвели «суперзірку» до його кімнати, там були всі його сусіди. Сє Ю сперся на дверний косяк і сказав два слова:

– Усього найкращого.

Його двоє сусідів по кімнаті не зрозуміли, що означає «усього найкращого», поки Вань Да не почав танцювати на ліжку:

– Боже мій, скільки він випив?

– Допоможіть трохи подбати про нього, – попросив Хе Джао. – Якщо вже зовсім не витримаєте, то вдарте палицею й відключіть.

Коли вони вийшли з кімнати Вань Да, напружена атмосфера, що панувала раніше, повернулася.

Сє Ю раптом згадав, що коли він був у другому класі середньої школи, Джов Далей залицявся до дівчини, яка йому подобалася. Він чув, що дівчина любила талановитих хлопців, тому сам грав на гітарі та писав пісні. Він цілими днями співав на вулиці, тримаючи в руках свою поламану гітару і співаючи:

– О, кохана, ти – терниста троянда…

Кожного разу, коли він репетирував, він отримував багато дрібних подарунків від мешканців вулиці Хейшвей – каструлі, сковорідки, навіть цеглу. Тільки Да Мей підбадьорював його, кажучи:

– Друже, ти непоганий, повір у себе.

– Справді? Це дійсно непогано?

У пораненому серці Джов Далея явно бракувало розради, тож він повертав погляд на Сє Ю. Юнак витягнув навушники з вух і безжально запитав:

– Ти вже закінчив співати?

Зіштовхнувшись із такою жорсткою прямотою, Джов Далей, тримаючи гітару, похмуро відповів:

– Босе Сє, ти ніколи нікого не кохав, тому не розумієш, що таке любов.

Сє Ю завжди був байдужим до сердечних справ.

Але те, що він не висловлював своїх почуттів, не означало, що він їх не розумів.

Він не любив ходити колами. Коли є що сказати, то слід говорити прямо, щоб уникнути неприємностей.

У минулому теж була одна людина, яка потай його любила, але не наважувалася зізнатися. І з того чомусь здійнявся великий галас, ніби між ними справді щось було. Навіть Далей підійшов і підморгнув:

– Чув, там хтось… ви двоє, га?..

Наступного дня Сє Ю пішов прямо до тієї людини й сказав лише дві фрази.

– Я тобі подобаюся? Вибач, ти мені не подобаєшся.

Хе Джао теж був тягарем. І то ще яким – величезним, який тільки тягнув його вниз.

На цьому етапі вони вже не могли обидва робити вигляд, що нічого не розуміють.

Думки Сє Ю були прості: якщо щось є — то скажи прямо, що думаєш і чого хочеш.

Підійшовши до дверей своєї кімнати в гуртожитку, Хе Джао все ще відчував вибух феєрверків у голові, так само, як раніше, коли він не міг порахувати тридцять юанів. Коли він усвідомив, що відбувається, він уже відкрив двері, зайшов і зачинив їх за собою.

Сє Ю, який побачив цього ідіота, що пройшов увесь процес заходу в кімнату:

– …

У цього хлопця щось не так з головою?

Сє Ю підійшов, збираючись постукати в двері. Але перш ніж він встиг це зробити, двері знову відчинилися.

На порозі стояв Хе Джао й почав:

– Я…

Сє Ю його перебив:

– Ти що, п’яний?

– Ні, – Хе Джао був трохи здивований, але швидко зрозумів, що мав на увазі Сє Ю. Він затримався і запитав: – То ти... п'яний?

– Ти ідіот, а сам як думаєш? – відповів Сє Ю.

Він не був п'яний.

Це не було через алкоголь.

Це не було раптовим поривом.

– Раніше ти ще називав мене «Джао-ґе», як це знову стало «ідіотом»?

– Тому що ти ідіот.

– …

У коридорі лунали звуки багажних коліс, і кілька людей галасливо спускалися з верхнього поверху.

Вони по-дитячому перекинулися ще кількома образами, а тоді Сє Ю, стоячи посеред цього шуму, тихо сказав:

– Хе Джао, це ж ти перший мене спровокував.

Це ти мене першим спровокував.

Вторгся в життя з таким галасом.

Наполягав на тому, щоб прорвати всі захисні бар'єри.

Щойно Сє Ю договорив, Хе Джао схопив його за зап’ясток і рвучко втягнув до кімнати. Спина Сє Ю вдарилась об дверну панель, і це навіть трохи заболіло.

– Блядь, ти що робиш?

Вони стояли дуже близько, рука Хе Джао вперлася в двері біля самого вуха Сє Ю. Він більше не міг стримуватися. Навіть якщо його поб'ють до півсмерті після того, як він це скаже, він все одно готовий.

– Я... ніколи нікого не любив.

– Цей маленький друг на ім'я Сє Ю, що стоїть переді мною, – перший.

Хе Джао не знав, як висловити свої почуття, і не мав великого досвіду у зізнаннях. Як сказав би Шень Дзє, він мав низький емоційний інтелект. Він затримався на мить і продовжив:

– Хоч у нього й поганий характер, і він часто б’є людей, але мені він усе одно дуже подобається.

– …

– Я серйозно його люблю, щоразу, коли бачу його, я відчуваю щастя і хочу з ним зустрічатися. Я люблю його так сильно, що аж боляче, – закінчив Хе Джао і запитав: – Почув мене цей маленький друг із поганим характером?

Маленький друг з поганим характером дуже хотів когось вдарити прямо зараз.

Хто так говорить?

Він просить, щоб його побили?

– Я ніколи раніше нікого не любив, – сказав Сє Ю, стримуючи бажання когось вдарити.

– Ідіот на ім'я Хе Джао, що стоїть переді мною, – перший.