Розділ 52 — Сяючи, як промінь світла

– Не рухайся.

– …

– Стій, зараз підніму.

Сє Ю однією рукою тримав у кишені, другою підпирав голову й дивився вниз на ручку, що причепилася до подолу його футболки.

– Чого ти тут розкидаєшся?

– Вона вислизнула, справді, вислизнула, – відповів Хе Джао.

Щойно він нарешті викопав із кутка шкільної парти ручку, яка кілька днів тому кудись зникла. Сє Ю подумав, що виглядав він зараз як якийсь злидар, який не може звести кінці з кінцями, і раптом отримав несподівану удачу, навіть сказавши:

– Бачиш, Старина Сє, у нас тепер є ручка.

Сє Ю лежав на столі, не виспавшись на останньому занятті. Він відповів байдужим “Ооо” і хотів заритися головою і знову заснути. Але в наступну секунду ручка полетіла в його бік. Сє Ю потрібно було лише трохи посунутися, і вона впала б на підлогу.

Хе Джао був дуже близько, його рука торкалася його стегна і викликала легке свербіння. Якби його рука змістилася на кілька сантиметрів вбік, вона торкнулася б місця, якого не повинна була торкатися.

– …

Сє Ю відвернув голову й трохи неприродно буркнув:

– Давай швидше, чорт забирай.

Хе Джао не надав цьому особливого значення. Він дорожив цією ручкою, ніби це була остання вціліла рослина його родини, і тільки коли намацав ковпачок, нарешті відчув полегшення.

Шень Дзє стояв біля вікна, чекаючи, коли Сє Ю перекине стілець свого Джао-ґе і навчить його, що не можна просто так торкатися всього, що заманеться, без наслідків. Але він чекав і чекав, а коли продзвенів дзвінок на урок, Сє Ю все ще не зробив жодного руху.

Бос Західного корпусу дозволив своєму сусідові по парті якийсь час його чіпати – та ще й навіть відповів йому кількома словами.

Це вже нагадувало якусь фантастику.

Шень Дзє волав у душі: “Що ж сталося з цим світом за кілька днів моєї відсутності?!”

Під час останнього уроку фізкультури вранці Лов Веньцян, який досі весь час скаржився на хворобу, раптом схопився на ноги, немов прозрів, і вигукнув, що головний біль минув:

– Друзі, зустрінемося на майданчику!

– Якщо Лао Ву це побачить, він розлютиться, – сказав Хе Джао.

Тільки що на уроці математики Ву Джен попросив Лов Веньцяна вирішити задачу на дошці. Хлопець сказав, що сьогодні він занадто слабкий, щоб тримати крейду, але зараз він був настільки енергійний, що хотів зняти куртку і стрибнути звідси прямо на баскетбольний майданчик.

Лов Веньцян хотів щось сказати, але Сє Ю випередив його, знаючи, яку відмовку він шукає:

– Тільки не починай про спортивний дух.

– Старина Сє, – сказав Хе Джао і встав біля дверей, – ходімо.

– … – Лов Веньцян.

Чому ці двоє сьогодні, здається, об'єдналися?

– Два кола для розминки, – учитель фізкультури ліниво присів біля трибуни зі свистком у зубах, – а далі вільна активність.

Кожного разу, коли Сє Ю бачив цього вчителя, йому відразу згадувались ті злощасні віджимання, а тоді й пози, які Хе Джао демонстрував під час спортивних змагань. Він занурився в ці думки й випадково зустрівся поглядом із Хе Джао.

Вони стояли поруч у кінці черги, ніхто з них не говорив. Сє Ю відвів погляд і дивився на хаотичне футбольне поле. Хтось пройшов повз них, несучи сумку з волейбольними м'ячами, і він помітив, що Хе Джао навмисно чи ненавмисно притиснувся до нього спиною.

Учитель фізкультури примружився й сказав:

– Кому потрібен інвентар – зверніться до представника спортивного комітету. Він піде до приміщення, щоб позичити його. Лов Веньцяне, ти сьогодні все ще граєш в баскетбол?

– Звісно, що граю, – відповів хлопець.

– Я не знаю, чи буде у нас баскетбольний турнір цього семестру. Я чув від вашого директора, що цього року вони хочуть спробувати щось нове.

– А що за нове? – стривожився Льов Цвеньхао, який щойно з великими труднощами записався до баскетбольної команди й давно підлещувався до представника спортивного комітету. – Це через те, що сталося минулого семестру?

Минулого разу під час фінальної гри два класи, що залишилися, мали настільки сильний дух змагання, що ледь не почали битися. Це призвело до того, що два класи ненавиділи один одного протягом усього семестру.

Всі почали бурхливу дискусію.

Ніхто не звернув уваги на двох у задніх рядах, які зробили тонкий і потаємний рух.

Їхні спини торкалися одна одної, і вони залишалися так деякий час, мовчки розуміючи один одного.

– Старина Сє, – почав Хе Джао.

– Що таке?

– Ти будеш грати в баскетбол пізніше?

– Ні.

Лов Веньцян вибіг уперед, очоливши колону, й побіг задки, тримаючи руки високо:

– Дівчата, тримайтеся за нашим Цін-ґе! Слідкуйте за строєм і не відставайте!

Хе Джао спочатку біг позаду, скориставшись неуважністю вчителя фізкультури та ігноруючи строй, він кинувся вперед і підбіг до Сє Ю, шепочучи:

– Бігати можеш? Нога загоїлася?

Вона вже давно зажила. Взагалі-то, це було не надто серйозно: після кількох днів лежання майже повернулася до нормального стану.

Ще до того, як Сє Ю встиг відповісти «так», він почув, як Лов Веньцян кричить спереду:

– Що ти робиш, Джао-ґе? Стрій! Стрій! Сміливий який!

Хе Джао помахав Лов Веньцяну і повернувся назад.

Після двох повільних кіл вони перетнули фінішну лінію, і всі розбіглися в різні боки. За майданчиком для занять спортом, біля приміщення для інвентарю, була смуга зелені, де зазвичай сиділи і розмовляли ті, хто не займався спортом.

Сє Ю спершу теж хотів там присісти, але згадав минулий раз, коли його впіймав представник класу Сюе Сішен, який умів з’являтися будь-де. Він витяг кишеньковий словничок і підійшов, мовивши:

– Сє Ю, дозволь мені розповісти тобі про словотвір. Метод асоціацій для англійських коренів дуже ефективний. Сподіваюся, твої оцінки з англійської покращаться на проміжному іспиті…

Тож Сє Ю вирішив піти на баскетбольний майданчик і знайти місце, де можна сховатися.

Коли він з'явився на майданчику, очі Лов Веньцяна засяяли, і він вигукнув:

– Ю-ґе!

Як один з гравців, на якого з самого початку звернув увагу представник спортивного комітету, він досі не показував справжньої сили. Завжди відчувалося, що він буде дуже сильним. Тільки Вань Да мовчки тримав м'яч, згадуючи сцену гри з Сє Ю, а потім зневірено похитав головою.

Він дійсно не міг уявити, як буде виглядати гра одинокого вовка в командній грі.

Хе Джао знімав одяг під баскетбольним кільцем, залишивши на собі лише сорочку з короткими рукавами, а потім недбало кинув куртку вбік. Почувши крик Лов Веньцяна, він озирнувся.

– Ю-ґе, ти прийшов…

– Ні, я просто прийшов подивитися, як ви граєте.

– …

Лов Веньцян хотів сказати ще щось, але Сю Цінцін стояла біля баскетбольного майданчика і крикнула йому:

– Представнику спортивного комітету, у тебе є ще ракетки для бадмінтону? Нам не вистачає.

Лов Веньцян почухав голову й підбіг.

– Хіба не вистачає? Я ж позичав за кількістю людей у нашому класі.

Хе Джао сперся на баскетбольне кільце, просто стоячи там і нічого не роблячи, вже привертав достатньо уваги. Коли Лов Веньцян відійшов, він трохи нахилився і прошепотів Сє Ю в вухо:

– Ти прийшов подивитися на нас... чи на мене?.

Сє Ю подумав про себе: “Ні те, ні інше, я тут, щоб уникнути представника класного комітету”.

Але коли Хе Джао заговорив, його гаряче дихання в вусі Сє Ю і сповнений надії, мерехтливий і божевільно провокативний погляд його очей майже говорили: скажи, що ти тут, щоб побачити мене.

– Побачити тебе, – Сє Ю вирішив дати цій людині трохи поваги і зітхнув: – Побачити мого хлопця.

– Джао-ґе, – підштовхнув Вань Да з боку, – ти вже закінчив?

– Зараз піду, – з посмішкою відповів Хе Джао, а потім погладив Сє Ю по голові, перш ніж піти, і сказав: – Дивись уважно, я покажу тобі, з яким красенем ти зустрічаєшся.

– ...

Краса красою, але ця безсоромність була цілком реальною.

Упродовж гри Хе Джао грав так, ніби намагався спіймати погляди всіх дівчат: різко, запекло, з напором. Особливо коли виходив у трисекундну зону й ішов на кидок – здавалося, він зневажає гравітацію, стрибаючи й закручуючи корпус у повітрі.

Він шалено боровся за м'яч, а коли його отримав, пробіг з ним по майданчику, іноді навіть обходячи... повітря.

– Чудово, ось ми знову бачимо, як Джао-ґе дриблює в повітрі. Це ідеальний дриблінг у повітрі, з вражаючими і видовищними рухами, ніби там дійсно стоїть людина, – прокоментував Льов Цвеньхао, запасний гравець, сидячи на лаві, не маючи що робити. – Занадто дивовижно, давайте поаплодуємо Джао-ґе.

Сє Ю засміявся і сказав, що він божевільний.

Після того, як кинув м'яч, Хе Джао повернувся, щоб подивитися в бік Сє Ю, піт стікав йому з чола. Він підніс вказівний і середній пальці до губ і послав поцілунок.

Натовп людей, які довго спостерігали за цим, одночасно вигукнули “Ах!”.

Навколо стояли люди, що обговорювали і гадали, кому призначений цей поцілунок, особливо ті, хто стояв у тому напрямку, дивлячись один на одного, намагаючись знайти підказку.

Однак справжній адресат поцілунку здавався абсолютно байдужим.

Сє Ю сперся на клумбу і подумав про себе: “Він досить гарний”.

Після паузи він знову подумав: “Забудь, буду добрим і приберу слово «досить»”.

Він гарний.

Був один “король драми”, який справді засліплював, сяючи, як промінь світла.

Погравши деякий час, товариші по команді Хе Джао більше не могли цього витримати, особливо Вань Да. Він відчував себе марним на майданчику і навіть міг зняти свою футболку і сісти поруч з Льов Цвеньхао, щоб перепочити. Хе Джао ніс на собі всю команду і навіть не потребував ніякої допомоги. Більше того, його вигадливі рухи і фальшиві дії були настільки заплутаними, що навіть його товариші по команді не могли зрозуміти, що він збирається робити далі.

– Тобі слід відпочити, Джао-ґе, – порадив Лов Веньцян. Не дочекавшись відповіді від Хе Джао, він помахав рукою запасному гравцеві і сказав: – Хао-дзи, давай!

– ...Ви взагалі люди? Хто мене взагалі просив сюди приходити?

– А я не можу вибачитися? Я нарешті зрозумів, чому ти казав, що ти занадто сильний, щоб приходити і заважати нам раніше. Ти добре розумієш себе, – сказав Лов Веньцян.

Ціною виступу Хе Джао стало те, що представник спортивного комітету назавжди виключив його з баскетбольної команди 3-го класу. Це також дало представнику спортивного комітету чітко і глибоко усвідомити, що два великих гравці зі східного і західного корпусів не були людьми, якими він міг керувати.

Хе Джао вийшов з майданчика, відчуваючи себе трохи втомленим:

– Вони не люди.

– Ти теж не людина. Тобі подобається дриблювати в повітрі?

Майданчик знову пожвавився, Льов Цвеньхао спробував обіграти суперника, але миттєво втратив м’яч.

– Хіба я не був гарним? – повернув голову Хе Джао і запитав.

– Ти виглядав як ідіот.

– …

Вони обоє сіли на узбіччі і деякий час дивилися гру. Хе Джао зробив кілька ковтків і недбало простягнув пляшку Сє Ю:

– Хочеш?

Сє Ю не хотів пити, але жест Хе Джао був настільки природним, що він взяв пляшку, не замислюючись. Коли його губи торкнулися пляшки, він відчув прохолоду крижаної води і зрозумів, що Хе Джао щойно торкнувся того самого місця.

Обидва одночасно подумали: “Бляха. Непрямий поцілунок”.

Хе Джао раптом відчув, що півпляшки води, яку він щойно випив, була марною, і його горло безпричинно стало сухим. Особливо з губами Сє Ю, які все ще були вологими, це виглядало... спокусливо. Ні, краще не дивитися.

Хе Джао прочистив горло і змусив себе продовжувати дивитися, як Хао-дзи та решта грають у баскетбол.

Сє Ю теж не почувався краще. Він довго тримав пляшку в руці, аж поки кінчики пальців не стали холодними, і тільки тоді згадав, що треба віддати її Хе Джао.

Хе Джао відчайдушно намагався закрутити кришку на пляшку, але пальці не могли її втримати. Після кількох хвилин боротьби кришка вислизнула з його рук і впала прямо вниз, покотившись по трав'янистому газону.