Розділ 0.1 — Екстра 4. Інший світ у той час

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Примітка перекладача: екстри — побічні історії автора, які виходили окремо від основних глав. Ми розставили їх за хронологією подій, тому номер екстри (порядок, у якому їх публікував автор) не збігається з місцем у списку глав.

Біля святилища стояли двоє г'юманів.

Це було усамітнене місце серед найусамітненіших — ані сліду чужої присутності. Перед ними виднілася печера, видовбана всередині гори. Саме святилище містилося в куполоподібному просторі, схожому на кратер, відкритий до неба.

Чоловік і жінка. На їхніх обличчях сяяли щастя й відчуття звершеного — приховати це вони не змогли б, навіть якби захотіли.

До Гільдії авантюристів вони зареєструвалися вже дорослими, набагато пізніше за більшість людей.

Якщо немає якихось виняткових обставин, звичайні люди вступають до гільдій приблизно з десяти років. Винятками бувають члени королівських родин, шляхтичі, чия майбутня роль у державі визначена з дитинства, а інколи й спадкоємці великих торгових домів.

Для дітей у селах і містах спеціальні гільдійні картки — справжній скарб. Вони із задоволенням порівнюють записані на них рівні. Зазвичай діти полюють лише на дрібних тварин, поки безпечно не дістануться приблизно десятого рівня.

Починаючи десь із п'ятнадцятого, подальше зростання вже вимагає ризику й боїв із монстрами, тому самотужки дітям просуватися важко. Усвідомивши, наскільки небезпечним і виснажливим стає підвищення рівня, більшість знаходить інші інтереси й обирає іншу роботу.

Але ці двоє були іншими.

Їхнє походження якраз належало до згаданих «виняткових обставин», тому до гільдії вони вступили лише у вісімнадцять.

Спочатку їм було важко впоратися навіть із малими й слабкими монстрами. Жодного особливого таланту вони не демонстрували. Та поки люди довкола приходили й зникали, змінюючись новими, вони продовжували залишатися авантюристами.

Вони охоче брали замовлення, змінювали місця, наполегливо працювали й зрештою помітили, що оточення дивиться на них уже не зі зневагою, а з повагою та довірою. Це були ветерани, які замінили талант досвідом. Їхні очі, що сяяли непохитною, твердою волею, цінували високо — зовсім інакше, ніж геніїв, які просто зникали один за одним.

Рівень чоловіка біля святилища — 321.

Жінки — 301.

Для людей без бойового таланту це надзвичайно високі показники. Ні, можливо, це взагалі вершина, якої такі люди здатні досягти.

У них не було титулів, особливих характеристик чи унікальних навичок. Не було легендарного меча, благословенного удачею, чи єдиного у світі магічного гримуару.

У них було лише одне.

Тверда мета.

Усе їхнє стрімке зростання існувало тільки заради неї.

— Богине! Ми завершили останнє випробування! — голосно звернувся чоловік до святилища.

Справді, це святилище було присвячене не якомусь духові, а божеству. Місце, через яке можна було спілкуватися з Богинею.

Двоє затамували подих і напружено дивилися, як навколо святилища збирається золотаве світло.

Воно спалахнуло яскравіше — і перед ними раптом з'явилася Богиня.

На кам'яних сходах сиділа білява дівчина. Її очі були глибокого зеленого кольору, а золоте волосся випромінювало велич, якої не міг мати жоден смертний.

Біла, наче порцелянова, шкіра створювала враження, ніби сам погляд на неї порушує недоторканне табу. Губи, кінчики пальців — кожна деталь складалася в абсолютну, довершену красу.

Вона мовчки сиділа з невдоволеним виразом.

— Це ж було останнє з дванадцяти випробувань, так? — запитала жінка.

Її не збентежило невдоволення Богині, і вона прямо попросила підтвердження.

— …Так. Припустімо, що так, — відповіла Богиня.

— Тоді ви виконаєте наше бажання, правда?! — перепитав чоловік.

Бажання.

Так, ці двоє звернулися до божества з проханням виконати їхнє бажання. У відповідь Богиня призначила парі дванадцять випробувань. Надзвичайно важких випробувань. Вона й на мить не припускала, що вони справді зможуть пройти всі.

Боги не можуть просто відмовитися від угод, укладених із тими, хто перебуває під їхнім покровительством. Це одне з численних неписаних правил, які мовчазно визнаються всіма.

Порушити його технічно можливо, але проігнорувати прохання чи раптом передумати означало б створити дуже незручну ситуацію.

— Канарт Іо, Касс Торт. Ваше бажання не змінилося? Ви подолали всі випробування, які я вам дала. Це видатне досягнення. Я виконаю будь-яке ваше бажання, — сказала Богиня.

І відразу почала перелічувати все, що могла дарувати: безсмертя, незрівнянну красу, королівський трон, будь-який священний скарб — матеріальні речі, яких тільки можна прагнути, і чудеса, які були їй під силу.

Однак, навіть розуміючи, що такої нагоди більше не буде ніколи, вони не змінили рішення попри всі її пропозиції.

— Ні. Наше бажання не змінилося, — відповіли вони.

— Чому? Ви ж хочете, щоб ви обоє були щасливими, так? Якщо так, я можу змінити спогади всіх навколо, щоб усе владналося. Навіть те ваше попереднє бажання, — запропонувала Богиня.

— Пані Богине, у такому не буде сенсу. Краще вже зовсім не мати благословення, ніж отримати фальшиве благословення оточення, — відповіла Касс.

Здавалося, жінка заздалегідь очікувала саме такої пропозиції й без вагань знову її відкинула.

— Тоді я просто зроблю так, ніби причина ваших проблем ніколи не існувала. Того демона від початку не було. Я можу стерти його просто зараз. Тоді ви двоє без перешкод зустрінете бажане майбутнє. Усе це почалося лише тому, що я не знала про його вчинки.

— Так, це справді я його покохала. Але майбутнє, якого ми прагнемо, пані Богине, — це майбутнє, що настане після того, як ви виконаєте саме те бажання, з яким ми до вас звернулися, — сказала Касс.

— Касс має рацію. Я… ні, ми стали такими, якими й мали стати. Ми повністю відокремимося від цього світу й підемо за власною волею, — додав Канарт.

— Я ж попереджала від самого початку, що ви можете померти.

— Це не проблема.

— Навіть якщо перенесення завершиться успішно й безпечно, повернутися ви вже ніколи не зможете. Тіло г'юмана не витримає другого перенесення.

— Ми це врахували.

— Там, на відміну від цього світу, немає навіть благословень богів, не кажучи вже про магію. Ваших молитов ніхто не почує.

— Так.

— Там навіть мова й зовнішність людей інші, розумієте?!

— Ми готові.

Після останньої відповіді Богиня вп'ялася поглядом у пару г'юманів.

Чому вони настільки незадоволені?

Їхня логіка була для неї незбагненною.

Канарт народився в державі-сателіті Елісіон і виріс шляхтичем. Йому вже була гарантована спадковість високої політичної посади.

Касс народилася в тій самій країні й піднялася до високого становища однієї зі жриць Елісіону.

Вони зустрілися на релігійній церемонії й покохали одне одного.

Весілля мало бути щасливим, усі довкола його схвалювали, і вони мали прожити життя разом.

Принаймні так усе повинно було скластися.

Богиня знала, що демони здійснюють дивні рухи, але неможливо було стежити за кожним окремим демоном. Вони теж перебували під її покровительством, і колись саме вона їх створила.

Це й обернулося проти неї.

Усе почалося з маленької помилки — такої, яка за інших обставин згодом стала б лише кумедною історією. Скориставшись нагодою, настільки дрібною, що й нагодою її важко назвати, демон, вправний у любовних справах, уміло зблизився з Касс.

До цього жінка не мала справ із жодним чоловіком, окрім свого нареченого. А те, що її новий партнер належав до раси, яку засуджувала її релігія, лише сильніше розпалило пристрасть. Вона глибоко його покохала.

І тоді все почало руйнуватися.

Її зрада з демоном суперечила всьому, чого її навчали, і була аморальним вчинком щодо нареченого.

Коли обидві родини дізналися, заручини з Канартом розірвали, а Касс вигнали з Елісіону. Просто в неї на очах демон розповів про Касс безліч такого, чого її колишній наречений не міг витримати, а після цього помер.

Обставини стали відомими великій кількості пов'язаних із ними людей, і, звісно, стосунки пари були розірвані.

Богиня думала про них.

Вона розглядала нещасливий інцидент при дворі й навіть переймалася долею Канарта та Касс.

Та, мабуть, приблизно тоді, коли вона вирішила трохи підштовхнути події й допомогти кожному знайти нового партнера, Канарт і Касс утекли з країни разом.

Канарт любив Касс.

Навіть після того, як інший чоловік забрав її в нього.

Попри все, він кохав її. Кохав настільки, що був готовий заплатити будь-яку ціну й піти на будь-які жертви, аби одружитися з Касс Торт.

Касс справді колись кохала демона, але все одно прагнула бути з Канартом. Страждаючи від каяття, вона знову закохалася в нього, коли після смерті демона Канарт удруге запропонував їй бути разом.

Для них двох цього було достатньо. Можливо, для самої пари вся ця історія була лише чимось на кшталт собачого укусу — прикрою випадковістю, яку краще просто забути.

Але один був шляхтичем, якому належало успадкувати важливу державну посаду, а друга — видатною жрицею. Оточення ніколи не прийняло б їхнього рішення.

Тому втеча, відмова від країни й становища була для них природним вибором.

Та була ще одна істота, яка не могла цього прийняти.

Богиня.

Вона з'явилася перед ними й застерегла їх.

Але замість того, щоб дослухатися, двоє попросили виконати їхнє бажання. Можливо, розлючена тим, що пара не слухає жодних умовлянь, Богиня пообіцяла: якщо вони пройдуть її випробування, вона виконає прохання.

Вона була певна, що пройти їх неможливо.

Та тепер усі випробування вже були подолані, і переконати цих двох відмовитися стало остаточно неможливо.

Як богиня, вона пропонувала змінити пам'ять людей і навіть їхні долі, але вони відмовлялися.

Невже вони так сильно хочуть покинути цей світ?

Невже готові відмовитися від мене, попри всі наслідки?

У серці Богині почали народжуватися темні емоції.

Г'юмани були для неї найулюбленішими дітьми. І двоє цих дітей тепер намагалися покинути її, свою матір, і піти.

Навіть після незліченних пояснень, наскільки небезпечні саме перенесення та світ, куди вони збираються.

Імовірність успішного перенесення одного г'юмана була приблизно один до п'яти. Отже, шанс, що обидва безпечно перейдуть разом, був іще нижчим.

А світ призначення — Богиня навмисно обрала найсуворіший, щоб їх налякати — був місцем, де навіть здібним людям важко жити комфортно. Світ, що покладає величезне навантаження на тіла своїх мешканців.

Чому?

Чому вони все одно хочуть перейти до іншого світу?!

Гнів і нерозуміння Богині зростали, але наміри двох не хитнулися анітрохи.

Переконувати їх марно.

Зрештою Богиня дійшла цього висновку.

Бажання двох її дітей-г'юманів і було відповіддю, до якої вони прийшли самі.

— …Я відкриваю браму.

— Дякуємо вам! — в один голос відповіли вони.

Богиня почала підготовку, закликаючи численних німф — своїх послідовниць. Вона віддавала накази й водночас збирала власну магічну силу.

Двоє г'юманів мовчки дивилися на її спину та роботу послідовниць.

— По той бік справді важкий світ.

— Ми розуміємо. Та саме там ми обоє житимемо й старатимемося з усіх сил, — відповів Канарт.

— …Якщо ви думаєте, що все якось владнається… Хоча так. До цього ж воно якимось чином і справді владнувалося.

Богиня навіть не озирнулася. Дійшовши власного рішення, вона трохи неохоче простягнула ліву руку до пари.

— Ґах! Ґу-у-у-ух! — захрипів Канарт.

— Кя! Угх… у-у-ух! — скрикнула Касс.

У ту ж мить обох кинуло на землю, і вони відчайдушно почали хапати повітря.

— Це тягар світу, до якого ви прямуєте.

На їхніх обличчях проступив шок.

— Все-таки неможливо, правда?

«І це все?» — сказати вони не могли.

Неймовірний, ненормальний тиск не давав навіть підвестися, не те що нормально дихати.

— …Два роки. Лише два роки я захищатиму вас своєю божественною силою. Використайте цей час, щоб тренувати тіла так, ніби від цього залежить ваше життя. Бо ви справді помрете, зрозуміло? У тому світі магією користуватися не можна, тому навіть не думайте на неї покладатися.

Щойно Богиня закінчила, дивний тиск зник.

Двоє подивилися на неї так, ніби зовсім не чекали такого. Її спина раптом здалася самотньою. Це ніяк не пасувало до атмосфери, яку вона створювала досі.

— І ще. У місці, куди я вас відправляю, багато людей із чорним волоссям і очима. Ви ж хочете жити спокійно, правда? Ви мене чуєте?

— А! Так!

Пара мовчки дивувалася раптовій зміні поведінки Богині, та Канарт усе-таки зумів відповісти.

— Тоді я зміню колір вашого волосся та очей на чорний. Так у тому світі вас не приймуть за демонів.

— Дуже… дякуємо.

— І ще мова. Буде клопіт, якщо ви не знатимете ні слів, ні письма. Можуть бути помилки, тож пробачте.

Німфи передали їй якийсь звіт.

Богиня підняла голову й крізь широкий отвір кратера подивилася на небо.

— Усе готово.

— О Богине, наша велика Богине, ми вічно будемо вам вдячні, — сказав Канарт.

— Мені не потрібна така вдячність. Я не прийматиму подяк від тих, хто кидає мене й цей світ.

Богиня вже не відчувала тепла співчуття. Ніби на обличчя ліг товстий і важкий шар маски.

— Не помиляйтеся. Шанс, що ви двоє разом успішно дістанетеся іншого світу, менший за один до десяти. Імовірність, що ви зможете натренувати тіла настільки, аби там нормально жити, теж менша за один до десяти. Бо таланту у вас немає.

— …

— Те, що я зараз роблю, так само безглуздо, як наносити макіяж на мерця. Я просто жалію вас, бо ви, швидше за все, помрете. Думаєте, я дам усе це безкоштовно? Я — вам?!

— …

— Я візьму плату. Так… якщо ви справді зможете жити в новому світі.

Богиня продовжила, а двоє г'юманів тихо чекали кінця.

— Одну річ, яку ви отримаєте в тому світі й яка стане для вас дорогоцінною. Віддасте її мені. Такою буде моя ціна.

— Що б це не було, — відповів Канарт.

— Обіцяємо, — додала Касс.

Канарт Іо й Касс Торт слухняно прийняли її умову.

Це була їхня остання угода з Богинею.

Вони вірили, що завдяки їй навіть після відходу з цього світу їхній зв'язок із ним не буде повністю обірвано.

— Коли справа дійшла до цього, ви раптом стали такими слухняними… Іо й Торт, га. Іо означає «глибокий», а Торт — «прозорий», правильно? Хм. Такому божеству, як я, взагалі не личить подібним займатися.

Богиня раптом замовкла.

Але коли чоловік і жінка ступили в центр магічної формації, заговорила знову.

— Місумі. Якщо ви відчуваєте переді мною бодай трохи провини, користуйтеся цим прізвищем. У ньому є значення і «глибини», і «прозорості».

Світ наповнився шумом, і г'юмани, оточені світлом, що здіймалося з магічної формації, почали зникати.

— …Пішли, га. Чого вам бракувало? Що такого поганого у світі, який я створила?! Та мені байдуже, що буде далі! Якщо все пройде добре й ви справді назветеся Місумі, я обов'язково змушу вас виконати угоду. Тож готуйтеся!

Богиня бурчала, відходячи геть, а німфам залишила прибрати всі сліди міжсвітового перенесення, щоб ніхто не зміг зрозуміти, який ритуал тут відбувся.

Прибирання тривало майже стільки ж, скільки саме перенесення. Коли німфи нарешті закінчили й уже збиралися йти, Богиня їх зупинила.

— Я спатиму. Не будіть мене, хай що станеться.

Це сталося за тринадцять років до світового хаосу, спричиненого демонами.

До моменту, коли Богиня прокинеться від свого сердитого сну й почнеться її історія з Макото, залишалося ще двадцять три роки.

Чи дізнається Макото колись про те, що сталося тут?

Це ще не вирішено.