Розділ 9 — Сад усередині туману

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Я зрозумів дві речі.

Відтоді як я потрапив у цей світ, речей, які я по-справжньому «розумію», небагато, тож це досить цінно.

Перша — це моя сила. Сила створювати «зону».

Я створюю сферичну область із собою в центрі й визначаю, які властивості та ефекти діятимуть усередині.

Розмір довільний — можу накрити навіть усе, що бачу. Але що більша зона, то менше ефектів я здатен на неї накласти.

Усе всередині підпадає під дію цих ефектів.

Тобто й я сам теж. Якщо не зможу якось виключити себе, то не зможу застосувати це як атаку. Ні, не зможу.

Я навіть пробувати не хочу. Не хочу померти від власної сили.

У бою з Шіном я активував ефект на кшталт бажання «знайди». Пошукову зону.

Але, як на мене, це аж надто універсальна здібність. Щиро дякую вам, пане Цукуйомі! Щоб користуватися нею, доведеться все ретельно продумувати заздалегідь — інакше можуть бути неприємності. Та користь від неї безсумнівна.

А друга річ — межі місцевості, де я зараз перебуваю.

Це й справді край світу. А я опинився якраз на його північно-західній околиці.

Місце, де жив Шін, було досить близько до самого північно-західного краю.

Дорогою до людського поселення — найкоротшим шляхом — я провів Ему назад до села високогірних орків. Саме там мені й вдалося з'ясувати, де я перебуваю.

Тепер я нарешті зможу вирушити до людського поселення. І як же я радий, що воно не на південному сході чи південному заході світу! Схоже, людське поселення — на північному сході.

Бо мені сказали щось лячне на кшталт: «Ми не знаємо, наскільки далеко на південь тут тягнеться земля».

За їхніми словами, Пустище з усіх боків оточене урвищами. Щоправда, про південні землі їм відомо небагато, тому ці відомості неточні. Коли я спитав, чи не лежить Пустище в улоговині серед гір, мені відповіли: «Ні, воно нижче рівня моря». На мить я навіть не збагнув, що це означає.

Почувши докладніше пояснення, я зрозумів: ідеться про сотню метрів нижче рівня моря.

Коли ж я згодом запитав, чи там, бува, не солона вода, то подумав, що мені зараз витягнуть якісь рукописи Мертвого моря.

Печера була якраз дорогою, тож я завернув туди, де залишалася Ема. Побачивши Шін у цілком новій подобі, Ема ледь не зомліла. Утім, Шін у первісній подобі вона ніколи не бачила, тож усе обійшлося самим подивом.

Якби її побачили ті, хто знає справжній вигляд драконів, навіть не уявляю, скільки з них знепритомніло б.

Щойно пакт було укладено, Шін набула людської подоби. Спершу я навіть подумав: «А це ще хто така?» — хоча все відбулося просто в мене на очах.

Я ж збирався подорожувати далі верхи на драконі! Тож така зміна планів мене просто приголомшила.

Схоже, пакт відрізняється залежно від раси й приносить свої переваги або недоліки.

У рівноправному пакті 50 на 50 — «обітниці» — подоба обох учасників не змінюється. Але якщо сили однобічно нерівні, подобу змінює слабший.

А її балачки про те, що вона найсильніша, певно, були брехнею: наш пакт став «панівним договором» 80 на 20, і перевага була на моєму боці. Хоча вона й після цього поводиться досить зверхньо.

Схоже, на такому рівні пакту зміни подоби бувають просто-таки разючими. Дещо — як-от очі чи ікла — трохи лишилося від колишнього, але загалом Шін мала вигляд майже звичайної людини.

Холодна красуня з блакитним волоссям. Риси обличчя в неї японські — може, тому, що контракт укладав я, японець?

Та її зовнішність, чесно кажучи, перевершувала навіть японців! Фактично — модель. Шкода тільки, що кімоно їй, мабуть, не пасуватиме. Думаю, це тому, що такий одяг шили під японців минулих часів. Щоб воно сиділо на ній, довелося б подовжити торс і вкоротити ноги — мабуть, це непросто.

До речі, на мені кімоно сидить без проблем. Мабуть, дивно, що я сам про це кажу, але я вже знаю: воно мені чудово пасує.

А в неї блакитне волосся, та й вона напівдракон, тож… ага, не пасуватиме.

У неї просто ідеальні пропорції: підтягнуте тіло без найменшого зайвого жиру. І це без жодних тренувань! Хіба не несправедливо?

З огляду на властивості її сил я розумію, чому її вважають непереможною. Ілюзії в неї були бездоганні, а з її стилем бою вона й справді не програє.

Після укладення панівного договору в мене ще лишалося майже 60% вільної енергії. Хоч вона й казала, що такий пакт буває лише раз, усе раптом обернулося зовсім інакше.

Простіше кажучи, я можу укласти ще один контракт із мамоно рівня Шін. Обернулося воно на краще, тож я готовий їй пробачити.

Ніхто не вчив мене, як саме це все підраховується, тож мені страшно укладати ще один пакт. Поки що краще мати резерв.

Я також почув про її особливу здатність під назвою «Асора», але, здається, через ефект пакту вона повністю змінилася.

Тепер це родюча земля, вся в зелені. Після схожого на пустелю Пустища мені вистачило одного вдиху цієї зелені, щоб відчути, як оживає все тіло.

Розлога рівнина, де трава сягала мені колін. Трохи далі де-не-де виднілися дерева й кущі. Можливо, тому, що тут було так мало помітних об'єктів, але хоч як я вдивлявся вдалечінь, жодної рукотворної споруди не побачив.

У межах того, що я оглянув, не було жодної річки чи ставка. Але інколи вітер, що хвилював траву, приносив запах зелені — і в ньому відчувалася волога. Зелень простягалася, скільки сягало око. Десь має бути джерело води.

У темряві лісу й серед трави відчувалися незвичні рухи — ознаки живих істот. Тут мають бути тварини. Я їх ще не бачив, але якщо є знайомі мені рослини, то й тварини можуть бути схожими на тих, яких я знав.

Схоже, розміри тут чималі. Але є одна особливість, що впадає в очі: «межа». Не певен, чи правильно так називати, та куди б я не дивився, вдалині всюди стояла стіна туману. Я ще не перевіряв, що за нею. Хоч я й міг би спробувати перевірити це здобутою силою, але вирішив на цьому дослідження завершити.

Хоч я й кажу «стіна», насправді це лише те, що видно здалеку. Відчуття замкненості вона не створює.

Можливо, приклад не найкращий, але колись давно я піднявся на невисоку гору й оглянув місто, де жив. Відчуття масштабу було схожим.

А якщо врахувати, що я тут один, то простору навколо аж надто багато.

Що взагалі таке ця Асора?

Не встиг я спитати, що це за місце, як вона сама запитала мене: «Де це ми?»

Наче я можу знати!

Простір, який мав бути тимчасовим, перетворився на цілий світ. І, схоже, стабільний до ненормальності.

Тут росли знайомі мені рослини. Деякі я навіть скуштував — їхній смак був таким, як удома. Як же мені цього бракувало. Сосна, кипарис. Дерева, чий запах я знав, нагадали мені рідні краї.

Схоже, і для Шін, що перетворилася на красуню, цей простір лишався загадкою. І це при тому, що потрапити сюди можна тільки через її туман… Ну й ненадійна ж вона.

Вона ще й сказала щось тривожне: що відчуває, ніби простір поступово збільшується. Мабуть, та стіна повільно відступає.

За словами Шін, повітря тут бідне на магічну силу, зате рослини самі містять її й віддають у повітря. Вона так пояснювала, але я, зовсім не знаючись на цьому світі, нічого не втямив.

Судячи з усього, у цьому світі не буває, щоб усе повітря було таким бідним на магічну силу. Шін із цікавістю в очах узяла в руку травинку й почала її розглядати.

Поки що я не розумію, де саме розташована Асора, але, по суті, це місце, куди можна потрапити лише через туман. Не знаю напевне, але воно, мабуть, досить безпечне. Принаймні тут немає Богині.

Я жартома сказав Шін, що якщо збудувати тут місто, то вийде справжнє «міражне місто», але чомусь вона почала серйозно це обдумувати.

Невже я знову заклав міну й сам же на неї наступив?

Як би там не було, на сьогодні відпочинемо. Повернувшись до села орків, я вирішив хоча б один день ні про що інше не думати.

Уперше відтоді, як я потрапив у цей світ, мені вдалося переночувати під справжнім дахом. Завтра я покину село й вирушу далі до земель г'юманів, ночуючи просто неба.

Дорогою я пройду повз кілька поселень мамоно, але Шін зі мною. Якось воно владнається.

— Час спати.

— Отже… Шін, що це, в біса, таке?

— Хо-хо~, невже ви не розумієте, господарю?

— Усі орки з села нас проводжають?

— Ні! Вони переїжджають!

Я розумію все менше й менше.

Чого це Шін — красуня на зріст понад метр вісімдесят — так гордовито випинає груди?

Для мене, зі своїми 160 см, це вже схоже на знущання.

Та ще й переїзд — тут, у Пустищі?

Про що вона думає?

Місць, де можна жити, небагато. До того ж їх чимало, тож перенести село буде нелегко.

Але тепер, коли вона це сказала, я бачу, що вони мають при собі домашній скарб. Тож коли вона каже, що вони переїжджають, мені лишається тільки кивнути: зрозуміло.

Вони планували це з самого початку?

— Віддаємося під вашу опіку.

Староста схиляє переді мною голову.

Що? Шін щось йому сказала?

Ну, вони дали мені дах і їжу, тож у відповідь я можу провести їх до нового місця. Мені не складно.

І я якраз хотів перевірити дію своєї сили. Особливо — як вона впливає на інших.

Якщо це все, то я не проти супроводити їх трохи по дорозі.

— Куди ви збираєтеся переїжджати? Якщо потрібен тільки супровід, я залюбки допоможу.

Та староста подивився на мене трохи збентежено.

Вирази облич у них складно читати, але, здається, йому й справді було ніяково. Шін дивилася на старосту, ніби щось йому кажучи, і кивала головою.

— Господарю.

— Так?

— Цей край світу жорстокий, правда?

— Авжеж.

— Цим оркам нікуди переселити село, та й дорогою на них може чекати безліч небезпек.

— Це правда. Тутешні землі й справді суворі.

Що ця дівчина хоче сказати? Я ніяк не придумаю тобі ім'я, то ти вирішила погратися в загадки?

— Тому я думаю запросити їх у наш світ!

— Га?

Наш світ?

— Ну й тугодум! Асора ж, Асора! Місце, що стало родючим після пакту з вами, господарю. Воно цілком заслуговує називатися світом!

Шін продовжила пояснювати.

Асора стала стабільною, і тепер у ній можна жити. Отже, там зможуть оселитися й орки. Тому вони й збираються туди переїхати.

Стривай, Шін. Хто взагалі вирішив, що вони мають стати першими мешканцями?

Шін, здається, не мала нічого проти того, щоб хтось оселився в Асорі. Тож коли вона запропонувала це оркам, ті погодилися.

Принаймні так вона сказала, але…

— Це план «Міражне місто», отак-то!

То ти таки сприйняла мій жарт серйозно! Зрештою твої справжні наміри вилізли назовні.

Збудувати місто всередині Асори. Подумати тільки, вона й справді збирається це зробити.

— Слухай, а це точно нормально — селити в Асорі інших живих істот?

Це місце, де незрозуміло, що може статися. Принаймні вже був випадок, коли хтось раптово звідти вибрався. Немає гарантії, що воно не зникне.

— Звісно! Рослинність росте сама, вода, повітря — без проблем. Учора вночі я все як слід перевірила! А заразом випустила туди кілька тварин! Разом із тими, що вже були, з природою все гаразд! Це, можна сказати, першокласне місце!

В-вона без жодної причини аж надто збуджена.

І ще й так легковажно змішала завезені види з місцевими — що ж ти наробила?! Якщо там від початку були вовки, кабани чи олені, а ти випустила туди монстрів із цього Пустища, хіба їх не винищать до ноги? Здається, екосистему вже зруйновано.

А… якщо там є вовки, то, може, й вовк Хоншю теж є. Якби так — я б хотів хоч раз його побачити. Бажано до того, як його з'їдять.

Примітка перекладача: вовк Хоншю, або японський вовк, — вимерлий підвид вовка, що мешкав на японських островах Хоншю, Шікоку й Кюшю.

— Оселитися у священних володіннях пані Шін — щаслива нагода. Я вирішив шанобливо прийняти цю пропозицію.

Примітка перекладача: японське «шін'ікі» означає священну територію, зокрема простір навколо синтоїстського святилища.

Староста звернувся до мене з цілковитою серйозністю й рішучістю.

Розумію, залежно від поглядів це й справді можна назвати священним місцем. Для села, яке раз у раз відправляло жертви, нова пропозиція, мабуть, означала, що тепер до них ставляться значно краще.

Спочатку вона й не знала ні про жертви, ні про те, що навколо неї існує релігія!

До того ж Шін — дракон, а не божество. Чи можна взагалі називати це священним місцем? Та байдуже. Якби йшлося про святиню, де з'явиться Богиня, — тоді інша річ. Але якщо це лише назва, яку вони йому дали, то проблем бути не повинно.

— Ви всі певні, що таке важливе рішення можна ухвалювати за одну ніч?

Виходить, я один хропів у сні.

Виглядаю тут якимсь ледацюгою.

Усі побожні орки, здається, не мали жодних заперечень.

Ну, якщо в них було бажання перебратися в більш родюче місце, то таке рішення очікуване.

— Отак-от. Вам, господарю, це нічим не шкодить. Ви ж не проти?

Шін сяє незвичайною усмішкою.

— Твоя правда. Але де вони житимуть? Там же немає будинків.

Вони збираються таборувати? Їх близько сотні. Це трохи… важкувато.

— Будинки? Жодних проблем. Я просто «проковтну» все село.

— Що-о-о?!

Тобто все село просто зникне?! Що це за страшилка? Чутки про село, що зникло за одну ніч? Та ні, чуток не буде. Поблизу все одно немає жодних сусідніх сіл.

— Я перенесу його крізь туман. Жодних проблем! В Асорі ще вдосталь місця. Про всяк випадок я наказала їм забрати всі важливі речі. Навіть меблі вже винесли.

У мене дуже~ погане передчуття. «Там ще купа місця»?

— Не кажи, що в найближчому майбутньому ти плануєш запрошувати туди ще когось?

— А хіба це не очевидно? Звісно, запрошуватиму! Проте тих, хто не має сили чи особливих здібностей, я не прийму. Під час подорожі оцінюватиму всіх, кого зустрінемо.

Ця дівчина нібито пов'язана зі мною панівним договором — по суті, вона мій фамільяр. І все ж…

У цьому світі що, настільки повна свобода?! Господар тут, по суті, ніщо. Я що, господар лише на словах?!

І це панівний договір? То в «рівноправному» пакті мене часом не тримали б за раба?

— Мирне співіснування та спільне процвітання. Чудово, просто чудово! Збудуймо власне місто, господарю!

Збудувати місто на краю світу… Це що, початок якоїсь гри-симулятора?!

Що це за жарти?

— Я вже зовсім нічого не розумію.

— Зараз нам потрібна раса, яка вміє шити. А ще — кувати.

— Шиття і ковальство настільки важливі?

Шін можна назвати моєю партнеркою, але…

Але відчуття в нас помітно різняться. Мені здається, що ці дві речі не такі вже й потрібні. Та й узагалі, якщо йдеться про звичайне шиття, орки напевно вміють — вони ж носять одяг.

— Що ви таке кажете?! Якщо не буде вправних кравців, я не зможу носити кімоно, а якщо не буде вправних ковалів — не зробимо катан! — обурилася Шін.

Супер-мега серйозно.

І з почуттям.

Отже, вона з тих, хто готовий харчуватися самою скоринкою хліба, аби купити гру, про яку мріє.

— Отже, господарю, ми вже дали першій расі — високогірним оркам — житло в нашій Асорі, тож…

Вже?!

Ого, вона серйозно це зробила!

Коли вона встигла всіх перенести?!

— Я вже залишила там свою копію, щоб показати оркам нове місце. Не турбуйтеся. Вранці рухатимемося вперед, удень відпочиватимемо в Асорі, а ввечері знову долатимемо шлях!

Вона аж сяє від захвату. То вона ще й уміє створювати власні копії? Про свої здібності слід розповідати господареві!

А, точно. Ця дівчина зацікавилась мною. Тож коли я зруйнував туманну завісу, вона привітала мене круглими очима й… показала живіт — мене аж нудити потягнуло.

Кімоно і катана.

Так, ця дівчина — це…

— Господарю, може, це й несподівано, але…! Яке воно — повсякденне життя самурая?

У цієї дівчини серйозна…

— Ах… як і очікувалось. Меґумі має лицарську ауру, правда?

Примітка перекладача: схоже, «Меґумі» тут — це «Ме-ґумі» (め組), одна з пожежних бригад старого Едо; в історичних драмах її показують утіленням молодецтва й лицарського духу.

На її простягнутій долоні клубочився туман, у якому з'являлися уривки якоїсь телевізійної передачі. Усе — з моїх спогадів.

Туман — неймовірно універсальна штука. Я почав ставитися до нього з більшою повагою. Раніше думав, що він придатний лише для того, щоб псувати речі. І ще — яка ж несмачна ілюзія.

— Уфуфуфу ♫

У неї — маніакальна любов до історичних драм.

Я вже подумав, що вона натрапила на мої чоловічі мрії… Ні, вона, певно, і про них знає. Вона ж бачила мої спогади.

Але історичні драми… я справді їх любив, та…

Рішення я ухвалив швидко.

— Господарю, під час перепочинків покажіть мені ваші спогади ще раз ♫

— Ти вже їх бачила!

— Переглядати записи й дивитися, коли тобі показують, — це ж зовсім різні речі. Благаю вас~ господарю~

Чим вони різняться — я взагалі не розумію! І припини тим тягучим тоном, який тобі не пасує!

— І все-таки я хочу дивитися історичні драми на справжньому телевізорі!

— Хочеш упиратися — роби це в Асорі. І не лізь у мої спогади.

Та скільки можна терпіти, що ти нишпориш у моїй голові. І ще й заради старих серіалів!

— Н-ні, як жорстоко! Це вже стало сенсом мого життя!

— Ми знайомі всього кілька днів! До того ж ти вже їх записала!

— Уву~ одних спогадів замало~

— Чим саме «замало» — поясни так, щоб я зрозумів. Якщо зможеш мене переконати, тоді я дозволю тобі хоча б дивитися історичні драми.

Через те, що між нами тепер панівний договір, вона може без дозволу зазирати в мої спогади. Це одна з його «переваг».

— Це так само різниться, як дивитися лише CG і дивитися саму сцену!

Примітка перекладача: CG — тут окремі ілюстрації з візуальних новел та еротичних ігор, які можна переглядати поза самою сценою. Шін натякає саме на такі ігри.

Гуааааааааа!!

Ц-ця дівчина!

Я все чудово зрозумів, але!!

І мені навіть здалося, що в цих словах причаїлася погроза.

«Я ж розповім їм про те, господарю~»

Так, ніби вона саме це мені й каже!!!

— Гх… добре. Я зрозумів. Дозволяю.

— О-о~ як і личить господареві! Яке ж у вас широке серце! От би сонце скоріше піднялося й настала спека!

Мені здається, я припустився жахливої помилки, обравши партнера для пакту.