Розділ 101 — Неповне згоряння

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Зазвичай Лайм приходив ще до відкриття крамниці, щоб прибрати, але досі так і не повернувся.

Ба більше, там, де він мав бути минулої ночі, я знайшов сліди бою.

А от Аква й Еріс повернулися як ні в чому не бувало. Невже в те небезпечне місце пішов лише він? Але мені про таке не доповідали.

Я перевірив разом із Шікі пересування пані Рони, однак минулої ночі вона, схоже, нікуди не ходила.

— Лайм казав, що згодом зазирне до Гільдії купців, а тоді повернеться сюди, — повідомила Еріс.

— Наказу вбивати ворогів не було. І сам бій якийсь неприродний. Лайм спочатку спробував би втекти, а вже потім пішов би за противником по сліду, — зауважила Аква.

Такого наказу я ніколи й не віддавав, Акво. І коментувати такі твої слова я вже навіть не збираюся. Якби вони збиралися воювати, тоді інша річ, але лісові оні, по суті, діють як розвідувальний загін. Місце бою, де, схоже, зник Лайм, справді лежить на шляху до Гільдії купців, куди він подався, розійшовшись із дівчатами. Навіть якби на нього напали зненацька, Лайм не настільки слабкий, щоб так легко програти. Він відбивався б, намагаючись утекти, потім простежив би за ворогом і доповів мені. На таке він цілком здатен.

Отже, хоч у це й важко повірити, Лайму міг трапитися супротивник, який просто не дав йому втекти. Невже останнім часом у ці краї прибув хтось настільки вправний? Якщо його найняв для себе одного якийсь торговець, то в тому, що такі авантюристи приходять у місто, нічого дивного немає.

Залишивши крамницю на гномів, ми зібралися на другому поверсі. Так ми можемо робити лише в разі нагальної справи: не можна ж надовго залишати гномів самих за прилавком. Акву й Еріс я невдовзі відішлю назад. Так чи інакше, якщо Лайма схопили або перемогли, то дівчат із їхніми здібностями, найімовірніше, теж переможуть.

Найкраще нам із Шікі вирушити на пошуки самим.

Я досі зберігаю спокій, хоч Лайм у небезпеці, не тому, що він г'юман і мені до нього байдуже, а тому, що Шікі, оглянувши місце бою, сказав: найімовірніше, Лайм живий. Звісно, сліпо вірити цьому й неквапливо його розшукувати я не збираюся. Треба врятувати його якнайшвидше. Навіть якщо він пережив ту сутичку, це ще не означає, що з ним усе гаразд. Але якщо його викрали, то викрадачам від нього щось потрібно. А отже, в нас ще має бути трохи часу.

— Пане Райдо, схоже, нас таки переграли, — озвався Шікі.

— …Пані Рона минулої ночі точно нікуди не виходила?

— Так. Але ситуація збігається з тим, що мені вже розповідали про глушіння думкового зв'язку й перстень, що пригнічує благословення. Дивний потік сили. Схоже, Лаймові не дали вийти на зв'язок. Гадаю, такими прийомами володіють лише демони.

— А, те саме. Отже, залишилися сліди того, що його застосували. Виходить, окрім пані Рони, сюди проникли й інші, і вона пустила в хід ці приховані козирі, щоб зачепити нас?

— Гадаю, це можливо. Якщо це вона, то цілком здатна на таке: однією рукою потискати вашу, а другою завдавати удару.

— …Є хоч якісь інші зачіпки, де шукати Лайма?

— Я виявив магічну силу однієї цікавої особи. Еви, бібліотекарки Академії. Чомусь на місці бою була саме її магічна сила.

Пані Ева… Справді, кого-кого, а її я не чекав. Бібліотекарці на кшталт неї нема чого ходити там серед ночі.

Ми трохи знайомі. Але від першої зустрічі вона показувала мені тільки одне своє обличчя — бібліотекарки й сестри Рурії. Часом це навіть здається неприродним. Хоча плітки вона, схоже, любить.

Серйозних підозр щодо неї в мене не було. Хіба що дещо насторожило під час нашого першого знайомства…

— Пані Ева, значить… Не думаю, що вона змогла б заскочити Лайма зненацька. Та якщо вона не причетна до цієї справи й загинула через власну цікавість, це буде дуже прикро.

Узагалі ця дівчина, що любить мовчки читати книжки, має дивну пристрасть до пліток. Утім, такі дівчата були й у моїй старшій школі. Ті, хто весь час тримає вуха нашорошені. Ті, кого рано чи пізно неодмінно в щось утягнуть.

Щиро кажучи, важко повірити, щоб пані Рона вже зробила хід, поки ми ще не розкрили перед нею жодного зі своїх козирів…

— Як і слід було чекати, робити висновки ще зарано. Хоча я теж не можу позбутися думки, що тут доклали рук демони. Нехай Аква й Еріс повертаються до крамниці, а ми з вами, пане Райдо, спробуємо ще раз навідатися на місце подій.

— …Маєш рацію. Спробуймо навідатися й до покинутої частини Академії.

Коли Шікі це запропонував, мені згадався вислів «На місце злочину повертайся хоч сто разів». Тобто шукай сліди винуватця.

Лайм зник на вулиці, що тягнеться від території Академії до Гільдії купців. Ця ділянка й раніше пустувала, вулицею майже ніхто не користувався, тож людей там практично не буває.

Але розслідував Лайм територію самої Академії. Так званий покинутий корпус, яким більше не користуються. Точніше кажучи, ділянку, яку збираються перебудовувати і куди заборонено заходити. Якщо вже щось розслідувати, то йти треба саме туди.

— Спершу огляньмо саме місце бою. Може, знайдемо щось нове.

— Зрозумів. Тоді Аква й Еріс повертаються до крамниці. Ми, мабуть, затримаємося, тож якщо хтось прийде, вислухайте, у якій справі, і скажіть, що ми зв'яжемося пізніше.

— Щасливої дороги.

Проведені поглядами двох працівниць, ми з Шікі вирушили на пошуки зниклого товариша.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— …Ти як, сестрице?

— Не тобі питати: ти ж щойно прийшов до тями. Але поки я в порядку.

— Радий чути. То, може, розкажеш, що тут відбувається?

— Я збиралася звільнити тебе, коли той тип тебе переміг. Але слідом з'явилися інші, прийняли мене за твою спільницю — і ось як усе обернулося. Напевно, вже ранок. Прогул без попередження… От халепа.

— А, ви ж бібліотекарка? Якщо не помиляюся, пані Ева? Та не переживайте ви так через день-другий прогулу.

— …

— Я-я добряче напартачив, еге ж? Програти — яка ганьба. І катани моєї немає. Як мені тепер дивитися в очі сестриці й босові?

— …Стривай, — сказала Ева.

— Га?

— Звідки ти знаєш моє ім'я? І навіть де я працюю?

— А, я Лайм Латте, працівник Торгової компанії «Кудзуноха». Ви ж знайомі з паном Райдо? От я вас в обличчя й знаю. Робота така.

Поки я коротко представлявся, очі вже встигли обстежити все довкола. Камера. Судячи із затхлого повітря — підземна. Кислуватий запах, і звідусіль відчувається присутність дрібних живих істот. Мабуть, тут повзають комахи. У камері лише я та ця бібліотекарка. Саме її бос про всяк випадок просив перевірити. Певних доказів у мене поки немає, але інтуїція підказує: ця жінка щось замишляє. Чому вчора вночі вона опинилася там, теж незрозуміло. Принаймні вночі тією дорогою люди не ходять. Вона намагається приховати тривогу за спокійним обличчям, але не така вже вона й незворушна. Схоже, ця жінка боїться комах. І все ж вона лише напружено прислухається і, навіть відчуваючи їхню присутність, не відволікається. Огиди на обличчі теж не видно. Але я бачу, що в душі вона неабияк тривожиться.

Я обмацав себе. Катану, дорожчу мені за життя, і майже все спорядження відібрали. Вирішивши будь-що повернути втрачене, перевірив, що залишилося. Деякі речі, які для мене зробили брати-гноми, вціліли.

Вочевидь, їх не вважали небезпечними. А може, просто прийняли за прикраси. Проте назвати викрадачів недбалими не можна: раніше й сам не побачив би в цих речах зброї. Їхня магічна сила майже зовсім прихована, хоча я спеціально нічого не маскував.

На правому зап'ястку в мене браслет. Насправді це зброя, яку зробили гноми. Я тихо вимовив коротку фразу-ключ.

Ледь помітне тьмяне світло огорнуло браслет і мою праву руку. Наступної миті я відчув вагу в долоні. У правій руці матеріалізувався меч.

— Що?! Це ще що таке?! — не втрималася Ева.

— Тс-с… Тихіше.

Її подив я розумію. Але ж можна бодай трішки зважати на наше становище! Зараз у нас спільна мета — вибратися звідси.

— Ти брешеш, що звичайний працівник, так?

Мабуть, вона щось відчула в тому, як я змахнув мечем. Бібліотекарка дивиться на мене з підозрою. Ох-ох, до того покидька, що схопив її, мені ще далеко. Щоправда, останнім часом я вже частіше перемагаю Мондо. Закінчиться ця історія — треба знову взятися за тренування.

— Та в Торговій компанії «Кудзуноха» таких, як я, повно. Про всяк випадок спитаю: пані Ево, ви ж хочете звідси вибратися?

Гм? Дивно. Вона вагається? Що це означає? Невже ця жінка пов'язана з тими, хто мене тут ув'язнив? Якщо це внутрішня чвара, тоді інша річ, але…

— …Ми в покинутій частині Академії. А ті, хто влаштував тут свою базу… Це чимала організація.

— Хе-е, ці слова важать більше, ніж прості здогади. Що саме ви хочете сказати?

— У них є спільники і всередині Академії. Навіть якщо я втечу, то залишуся звичайною бібліотекаркою. Від цього ситуація майже не зміниться.

Навіть коли твоє життя під загрозою, говориш на диво спокійно. Хоча в Академії Ротцґарда справді вештається чимало підозрілих людей. Без спільників усередині тут, мабуть, не обійтися. Ну що ж, тепер ми з'ясуємо, хто з них на тому боці. Заодно заберу назад катану.

— У ваших словах є сенс. За кілька днів вони можуть знову вас упіймати.

— До того ж тебе переміг той тип. Навіть мені, зовсім не досвідченій у боях, було видно, що бій ішов в одні ворота. Ти не зміг його не те що перемогти — навіть утекти не зміг. Хіба ні?

Влучила в найболючіше. Що правда, то правда. Коли я зрозумів, що втекти не вдасться, то стиснув зуби, бився — і програв. Його сила була не такою половинчастою, щоб я міг сказати: «Наступного разу переможу». Такий самий відчай я відчув, коли мене колись розгромили сестриця й бос.

Той шмаркач був трохи старший за боса. Мабуть, одноліток пана Шікі? Та з такою силою він мав би бути знаменитим. Чому ж я про нього нічого не чув?

— Як ви й кажете, якщо те страховисько тут, нам кінець. Але не хвилюйтеся. Його тут немає. Я й сам уже розіграв кілька своїх козирів. І дію тому, що бачу шанс на успіх.

Я не з тих, хто після поразки просто махне рукою. Якщо зараз можна щось зробити, я боротимуся. Так вирішив нинішній я. А той покидьок зараз далеко звідси, тож для того, щоб діяти, становище вигідне.

— Навіть якщо я тобі повірю, загроза для мене нікуди не зникне. Якщо вже кажеш, що виведеш мене звідси, то, будь ласка, завдай собі клопоту й вимети заразом тих, хто звив собі гніздо в Академії.

Який же в неї неприємний погляд — наче товар оцінює. Мимоволі думаю, що в бібліотекарки Еви забагато невідповідностей. Невже це її справжнє обличчя? Тоді працювати там, де збирається стільки людей… Принаймні на бібліотекарку вона не схожа. Ця жінка приховує своє знатне походження чи вона зі збіднілої знаті? Щось одне з двох, мабуть.

Тоді й ім'я, найпевніше, несправжнє. Ну й клопітна ж знайома в боса. Такі історії любить сестриця Томое, тож розбиратися з цим одразу, мабуть, не варто. До того ж вона знайома боса, і від цього все ще складніше.

— «Завдай собі клопоту», значить… Ну, віддячити їм я й так збираюся. Але який мені зиск аж так старатися?

Хоч я й покинув ремесло авантюриста, задарма працювати не люблю. Тепер я служу в компанії. Якщо вже братися за роботу, за неї має бути винагорода, інакше згодом буде морока.

— …Якщо ти справді працівник Торгової компанії «Кудзуноха», я можу надати твоєму господареві корисні відомості. А якщо ти справді знищиш організацію, що простягла свої руки до Академії…

Значить, організація. Ця жінка явно щось про них знає. Бос розсердився б, та, мабуть, доведеться попросити пана Шікі потай зазирнути їй у голову. Не знаю, що її з ними пов'язує, але видно, що знає вона досить, аби їх боятися.

То ось кого бос велів розслідувати! Звичайна бібліотекарка ніяк не знала б про таку нелюдську зграю. Ева, значить… Схоже, доведеться ретельніше перевірити і її молодшу сестру Рурію.

Та зараз не можна просто відмовити їй і нажити собі ворога, який згодом ударить у спину.

— …Простягла руки до Академії — і що далі?

— Обіцяю тобі величезну винагороду.

Як же це підозріло! Відверто підозріло. За часів мого авантюристського життя саме такі обіцянки викликали найбільше недовіри.

— Зрозуміло. Про зиск поговоримо згодом. Вашу безпеку я гарантую й відведу вас до боса. Але перед тим вам, швидше за все, доведеться побачити неприємні речі. Ви ж, звісно, до цього готові?

— Цілком.

Отож розберімося з усім одним махом і повернімося до боса зі звітом. Хай йому грець, як же незручно, що той шмаркач заблокував думковий зв'язок!

Гаразд. Чари мені досі підвладні, зброя теж знайшлася. Щоб розібратися з тутешньою бандою, цього вистачить.

Бос наказував насамперед доповідати. Але залежно від того, що зараз побачу, я можу не стриматися. Та кого дурю — точно не стримаюся. Може, і на краще, що думковий зв'язок не працює.

Перш за все — катана. Як вони посміли відібрати в мене бойового товариша, подарованого сестрицею?! Я вже знаю, де вона: я попросив наділити цю зброю особливою здатністю, тож можу й таке. Зброя з такими здатностями коштує шалені гроші, залежно від якості. Може, сестриця з босом умовили братів-гномів, але моє замовлення вони відтворили майже точно. Як вони посміли торкатися мого напарника брудними руками!

Тим цікавіше, що ж за спорядження вони роблять для боса, якщо навіть у них із ним стільки мороки.

Перед нами були новенькі металеві ґратчасті двері, які геть не пасували до старовинної атмосфери цього місця. Я змахнув мечем і розтяв їх на шматки. Та це було неважко: зброя настільки добра, що дозволяла й не таке.

Разом із супутницею я розпочав контратаку.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Що… тут сталося?

На місці сутички ми з Шікі спантеличено завмерли.

Тут з'явився виразний слід, якого під час нашого першого огляду не було.

І це відчуття… Точнісінько таке саме, як тоді, з Томое й Лансером.

— Пане Райдо, цей слід тягнеться до покинутої частини Академії, — зауважив Шікі.

— Раніше його тут не було, правда?

— Так. І ще… Я відчуваю в ньому присутність дракона.

Отже, мені не здалося. Коли йдеться про драконів, я мимоволі згадую Томое й Лансера.

Томое може зі мною зв'язатися, отже… Лансер? Якщо це він, немає нічого дивного, що Лайм програв.

Знову битися із Софією? Ще чого! Я досі не хочу ні битися з нею, ні навіть бачити її. До того ж ті двоє взагалі нікого не слухають.

Зараз поруч Шікі, а я вже дещо знаю про козирі тієї парочки. Тож, мабуть, цього разу зміг би чинити їм пристойніший опір. Однак якщо вже битися, то хотілося б мати перевагу. У двобій із невідомим результатом лізти не хочу.

— Здається, хтось намагався приховати цей слід. Щоправда, не надто старанно.

— Найімовірніше, це пастка. Але якщо тут замішаний дракон, причетність демонів уже менш очевидна. Біля Рони жодного дракона бути не повинно.

— Це може бути Лансер. Схоже, вони на боці демонів.

— Той Лансер, що супроводжував «Вбивцю Драконів»? Хм-м. Тоді вагатися нема чого. Ходімо, пане Райдо.

— Га?!

Ні-ні, якраз вагатися й треба! Якщо ще й Шікі стане маніяком битв, у мене від стресу шлунок не витримає!

— Якщо цей шлях веде до Лансера й «Вбивці Драконів», хіба це не чудова нагода? Змушу їх каятися в пролитій крові мого господаря аж до самої смерті.

— Ш-Шікі…

— Фу-ху-ху… А Лайм таки добре попрацював. За звичаєм, треба було б покликати пані Томое й пані Міо, але в таких надзвичайних обставинах можна виправдатися тим, що вибору не було. «Вбивця Драконів» чи «Святий Меча» — мені байдуже. Подумати тільки: цей шанс дістався саме мені… Чудово. Просто чудово. Прекрасно.

Мені здавалося, що, слухаючи розповідь про ту битву, Шікі зберіг найбільше самовладання. А він, виявляється, весь час мовчки стримувався. С-страшно!

Його очі стали такими, якими були під час нашої першої зустрічі. Тільки в червоних зіницях тепер палало ще більше божевілля. А тихенький сміх робив його вигляд іще моторошнішим.

— Гей, вони справді дуже сильні! Шікі, ти мене взагалі слухаєш?

— …Звісно. А значить, я можу завдавати їм страждань скільки завгодно, так? Не хвилюйтеся, стримуватися не збираюся. Ні на крихту. Якщо мене раптом виявиться замало, покличемо тих двох. Я покажу цим дурням, що таке справжній відчай.

Усе, пропав Шікі. Схоже, у повторному бою із Софією мені навіть не дадуть узяти участь. Прикро, що останнє слово так і залишиться за моєю поразкою, але Шікі зараз ось такий. Бажання стримувати своїх послідовників у мене вже зникло. Ні, якщо чесно, коли бачу, як вони гніваються через мене, просто не хочеться їх зупиняти.

Шікі аж палає бажанням битися. Я піду разом із ним, тож, якщо не станеться чогось надзвичайного, упораємося. Принаймні я впевнений, що минулий результат не повториться.

Пастка, так?

Цікаво. Відколи Шікі став моїм послідовником, я жодного разу не бачив його на всі сто. Зі мною він здебільшого відпрацьовує контрзакляття. Після укладання пакту він багато чого навчився, але в бою я його так і не бачив. Навіть до тренувань лісових оні Шікі не долучається.

Ні. Якщо говорити саме про бої з ворогами, справа не лише в Шікі: я взагалі ще не бачив, щоб хтось із моїх послідовників бився всерйоз.

Не знаю, що нас там чекає, але ми з Шікі рушили до покинутої частини Академії.

Шікі вже огортала зловісна аура. Він щось бурмотів собі під ніс — зараз із ним просто неможливо було розмовляти.

(Босе, пробачте, що схибив. Це Лайм. Я разом із бібліотекаркою Академії пані Евою. Зараз я в покинутій частині Академії й підтвердив існування об'єкта. Подбавши насамперед про безпеку пані Еви, я вже зупинив роботу об'єкта й знищив ворогів.)

Га?

Л-Лайм?!

Серйозно? Лайм вийшов на зв'язок, хоча я вважав його повністю відрізаним! Добре, що я не закривав зв'язок зі свого боку. Це чудово, тільки от…

(Лайме, ти цілий?! І пані Ева з тобою?! Е-е… той… а дракона там не було?)

(Дракона? Ні, дракона не було. Я просто трохи поговорив із об'єктом… Ми обоє цілком здорові. Подробиці доповім пізніше. Тільки от пані Ева, схоже, хоче про щось поговорити з босом. Зараз вирушаємо до вас. Ви ж десь біля місця, де на мене напали?)

(Т-так…)

От же ж у нього чудове орієнтування на місцевості! Став справжнім професійним розвідником.

(Ну, тоді до зустрічі.)

«Тоді до зустрічі»?!

Тобто він прямує сюди?!

Кепські справи, Шікі! Треба повернути Шікі до тями! Буде біда, якщо пані Ева побачить його в такому стані! Хоча стоп, у мене в голові повна каша?!

— Шікі, Лайм повертається! Схоже, він уже з усім розібрався! Гей, отямся, Шікі! Вимикайся! Сто-о-оп! Прибери вже цю зловісну магічну силу! Усміхнися! Усміхнися!

— …Лайм. Цей тип… цей ти-и-ип!

— Ти мене взагалі чуєш?! Перемикайся!!

— Розпалив мене до такого, а тепер раптом: «Я повертаюся»! Та ким він себе вважає?! Чому не міг чемно зачекати, га?!

— Та ні-ні-ні! Жодного дракона там не було! Це помилка! Просто помилка!

До повернення Лайма я відчайдушно намагався заспокоїти Шікі й повернути його до звичного викладацького вигляду. Давненько мені не випадало настільки складного завдання.

◇◆◇◆◇◆◇◆

(Райдо… Його слова про те, що він торговець, я всерйоз не сприйматиму. Та безсумнівно одне: я не відчула в ньому ані краплі ненависті до демонів. І не помітила жодної мети, як у «Вбивці Драконів», що приєдналася до нас. Він поводився… звичайно. Неймовірно звичайно. Невже той хлопець спілкується з демонами так, ніби розмовляє з г'юманом з іншої країни?)

Рона мовчки лежала на ліжку в кімнаті, яку надали Карен Фрост. Очі були заплющені, але в думках вона намагалася впорядкувати величезну кількість несподіваних відомостей.

Головне завдання Рони як генерала демонів — збирати інформацію й використовувати її на практиці. Інколи вона також розробляє плани й тактику. Серед чотирьох генералів за бойовою силою Рона посідала третє місце, але її це мало хвилювало. Головне — бути корисною своєму володареві саме в тій справі, яку вона знає найкраще. Тому навіть якщо за свої методи її зненавидять чи зневажатимуть, вона не похитнеться. Навпаки, вважатиме це доказом відданості обов'язку — і пишатиметься собою.

(Для викладача г'юманської академії його здібності надто виняткові. Навіть в академіях, де є кілька викладачів високого рівня, він дещо іншого ґатунку. А якщо виховані ним г'юмани згодом почнуть з'являтися один за одним, це завдасть нам певного клопоту. Його підхід чимось нагадує наш: проти супротивника, що переважає числом, потрібна противага. Отже, ним слід непомітно зайнятися. Проблема в тому, скільки він знає і як мислить. Йому відоме моє ім'я, яке знає лише вузьке коло. Треба якось зламати його мережу збору інформації. Хоч думки Райдо мене й дивують, насправді вони можуть бути надзвичайно вигідними. Мені здалося, що ним доволі легко керувати, і він міг би стати корисним пішаком. Але поруч із тим, кому відоме моє ім'я, розслаблятися не можна. Найкраще усунути Шікі й перетягти Райдо на наш бік. Це дало б демонам величезну перевагу.)

Рона вже наказала шпигунам, які потай проникли до міста, збирати відомості про Торгову компанію «Кудзуноха» та Райдо. Місцевість вона вважала не надто небезпечною, тож узяла з собою не найздібніших підлеглих. Хоч демонам і без того бракує здібних кадрів, згодом про це рішення вона ще пошкодує.

Викриття шпигунів не лише зірвало б завдання, а й обернулося б проти неї. Тому Рона суворо наказала за жодних обставин не потрапляти на очі. Це сповільнювало збір інформації та зменшувало його ефективність, але зараз важливіше було бодай трохи краще вивчити супротивника. Заради цього вона погодилася пожертвувати швидкістю.

(Поки що в Академії не видно жодних помітних дій Торгової компанії «Кудзуноха». Їхній товар перевірю пізніше, хоча це крамниця всякої всячини — не знаю, чи знайдеться там щось примітне. У відомостях гільдії компанію записано як «крамницю будь-яких послуг». З огляду на час реєстрації та вибір роду діяльності, Райдо, схоже, не надто вправний торговець. Сам він особливими здібностями не вирізняється, і все ж навколо нього самі здібні люди. Дивина. Мабуть, у нього якийсь особливий талант. Ну, бойова сила в нього доволі висока: я навіть на мить подумала, чи не битися з ним по-справжньому. Та й асистент Шікі, здається, неабияк сильний… Чи досить назвати це просто вмінням збирати довкола себе здібних людей?)

Рона ніяк не могла дійти певного висновку й дедалі більше дратувалася: думки не складалися в цілісну картину. Поки інша сторона не зробить ходу, їй бракуватиме відомостей. Отже, треба придумати власний план. Та коли не розумієш ні можливостей супротивника, ні того, скільки він знає, важко визначити, як далеко можна зайти. Рона ніяк не наважувалася діяти.

(Для початку нехай покажуть, як швидко можуть зібрати сили і як уміють битися в «тій справі». Початкової мети свого приїзду я вже досягла, тож не варто даремно ризикувати. Якщо до цього не причетні люди з храму, то після «тієї справи» він аж ніяк не матиме доброї думки про г'юманів. Несправедливість щодо напівлюдей можна буде поставити г'юманам у провину. А якщо врахувати, що я тут, він, можливо, почне навіть краще ставитися до демонів. Хоч як повернеться справа, для мене це непогано. Якщо Райдо попросить про допомогу, то навіть якщо я вирішу допомогти особисто, це не завадить. Ба більше, стане підґрунтям для майбутніх планів. Словом, така ситуація — чудова нагода.)

Рона розплющила очі. Тепер вона продумала можливі варіанти розвитку подій і була готова до несподіванок. Отже, нарешті вдалося впорядкувати думки.

За вікном уже опускалися сутінки. Зрозумівши, скільки часу минуло, Рона криво всміхнулася.

Найближчим часом, найімовірніше, спалахне війна між г'юманами та демонами. Рона вже розраховувала, що сама в ній братиме участь, а до того ще потрібно зробити безліч справ. Ось тільки поява Райдо дещо порушила її розклад.

(Хай там як, поки Іо в Стеллі, з більшістю непередбачених обставин можна впоратися. І в командуванні на полі бою, і за бойовою силою важко знайти когось, кому я довіряла б настільки. А зважаючи на теперішній масштаб бойових дій, у нас є ще й Софія — г'юманка, що очолює список найсильніших. Поки вона в наших руках, атак із того боку, безсумнівно, поменшає. А ще було б ідеально встановити особу Диявола й оцінити його силу. Події розгортаються саме так, як задумав наш володар. Якби Дияволом виявився Райдо, усе було б простіше, та навряд чи все піде так гладко. Бойові здібності, масштаби магії… Відомості не надто надійні, але ми зібрали дещо й про його зовнішність. Якщо не зважати на стать Райдо, збігається хіба що те пальто. Червоно-синє вбрання. Якщо зіставляти схожі риси, спільне тільки це. Ха-а… Якщо я вже підозрюю його через одне лише синє пальто, моя інтуїція геть притупилася. А я ж думала, що не піддамся цій безглуздо мирній атмосфері Академії… Ет, на сьогодні годі, відпочину.)

Мине ще чимало часу, перш ніж Рона дізнається, що Райдо та Диявол — одна й та сама особа.