Розділ 103 — Ніч повного аншлагу

Перекладач і редактор: Näki + Claude

У нічній тиші я залишився сам у своїй кімнаті.

Розповідь пані Еви, звіт Лайма, прохання генерала демонів, пані Рони, надати їй відомості…

Усе добряче заплуталося. Інформації побільшало, і справа зрушила з місця, але питань, над якими треба поміркувати, разом навалилося стільки, що зараз у голові суцільний безлад.

З досвіду знаю: такі ситуації не розв'язати, навіть якщо обмірковувати все по черзі. Я ж не детектив, та ще й із тих, хто намагається уникати умовиводів і заплутаних ситуацій.

Коли проблеми надходять по одній, я ще даю раду, але якщо навалюються всі разом, здатність міркувати застигає — чи, точніше, мені хочеться все це просто відкинути. Це одна з моїх слабкостей, яку хотілося б виправити.

Спробував навіть записати все на папері, сподіваючись навести лад у думках. Та нічого путнього з цього не вийшло. От морока.

Якщо вже так, то, може, краще було розібратися з усім одразу, щойно я вислухав пані Еву? Але вона не пов'язана ні з компанією, ні з пані Роною. До того ж немає жодних доказів, що все сказане нею — правда. Ні, я таки думаю, що повернутися до себе й відпочити було правильним рішенням.

Ага, годі. Сам я все одно нічого не вирішу. Ніж думати самотужки й зрештою ухвалити хибне рішення, краще дочекатися повернення Шікі й поміркувати вдвох, навіть якщо доведеться пожертвувати сном.

Тож поки чекаю на Шікі, спробую хоча б упорядкувати те, що розповіла пані Ева.

Пані Ева — г'юманка з маленької країни, яку знищив наступ раси демонів. На мій подив, це та сама країна, звідки походять мої батьки, — Каленеон. Тато був дворянином і обіймав важливу посаду, а мама служила жрицею в храмі Богині. Не знаю, наскільки високий сан у жриці, але якщо батько обіймав важливу посаду, то родина, мабуть, була досить заможною. Якби все склалося інакше, я, можливо, народився б сином дворянина. Ой, зараз не час про це думати. Отже, пані Ева — з тих, хто вцілів, покинувши свої землі, хоч і була знатного роду. Схоже, вона безрозсудно прагне відродити свій рід, але, не маючи нікого, хто допоміг би, впала у відчай — так вона мені розповіла. Моїх батьків особисто вона, здається, не знала.

Є причина, чому пані Ева не вкоротила собі віку, а вирішила гнатися за безрозсудною мрією. Про це вона розповіла згодом. Зазнаючи принижень і думаючи про смерть, вона якийсь час перебувала в нестійкому душевному стані. Гадаю, це цілком природно. Поки вона захищала молодшу сестру Рурію, обом, безперечно, випали гіркі дні. Зрештою Ева Енсланд і її молодша сестра замкнулися у власному світі, сумнівалися в усьому, що приходило ззовні, і все це відкидали.

Я навіть уявити не можу, наскільки все було серйозно, але хай там як, коли пані Ева почала сумніватися навіть у Богині, з нею зв'язалася та організація. Їй сказали, що там чимало вихідців із держав-сателітів Елісіону та вірян Богині з Каленеону, тож я розумію: зректися віри для пані Еви було неабияким кроком. Ох уже ця Богиня — безнадійна навіть щодо г'юманів, які в неї вірять. Якщо не помиляюся, пані Ева казала, що вторгнення раси демонів сталося, поки Богиня дрімала.

Організація. Ось що не давало мені спокою. Схоже, це угруповання ворогує з Богинею, але його масштаби невідомі. Знаю лише, що правила в них, здається, вкрай суворі: за найменшої ознаки зради з тобою розривають зв'язок і тебе ліквідовують. Усе побудовано на таємності, і чимало членів навіть не знають одне одного в обличчя. Схоже, учасники мають лише засоби, щоб зв'язатися, а щось більше — бодай про походження інших — знає тільки обмежене коло членів. Мабуть, щось на кшталт таємного товариства? Але якщо тебе прибирають за саму лише ознаку зради, хіба не трапляються хибні звинувачення? Ой, мої думки знову зійшли з рейок. Назад на колію, назад на колію.

А найдивніше, що серед членів цієї організації є і г'юмани, і напівлюди, і демони. Раса не має значення. Вони обмінюються найрізноманітнішими відомостями й, судячи з усього, мають неабиякий вплив. Достеменно зрозуміло лише одне: публічно вони не виступають. Чи то не пов'язані з жодною силою, чи то мають зв'язки з усіма — неясно. Не виключено, що у війні між г'юманами й демонами ця організація втрутиться як третя сила.

Он як. Якщо маєш зв'язок із такою організацією, не дивно плекати мрію-другу. Пані Ева мені про це не казала, але, мабуть, якось бачила силу тієї організації. Принаймні бачила щось таке, що змусило її повірити: її землі, які нині під владою демонів, можна відродити. Що сила в них є, я розумію, але оскільки конкретних її проявів немає, вони здаються мені навіть клопітнішими за державу.

…У моєму колишньому світі політика зсередини теж була доволі брудною, але й у цьому паралельному світі людська суть, схоже, не змінюється. Якщо міркувати за звичними уявленнями цього світу, г'юмани й демони, між якими давня історія чвар, просто не можуть об'єднатися — хіба що за принципом «ворог мого ворога — мій союзник». У цьому разі ворог — Богиня. Адже це, схоже, організація, що ненавидить Богиню. Та хоч досягнуть вони мети, хоч розпадуться — потім, гадаю, знову повернуться до взаємної ненависті. Позичати силу такої небезпечної організації… Пані Ево, хоч ви й здаєтеся спокійною, може, насправді вас уже поглинуло божевілля?

А цього разу, коли пані Еву побачили разом із Лаймом, її збиралися ліквідувати. Відчувши загрозу життю, вона попросила нас про захист.

Що ж до нинішньої справи, пані Рона сказала мені, що через нелюдські дослідження г'юманів постраждали й напівлюди, й демони, тож вона хоче все розслідувати та врятувати тих, кого ще можна врятувати. Це лише припущення, але, мабуть, вона показала мені ту нелюдську картину, щоб схилити мої почуття на бік демонів і так мною керувати. Адже якщо тобі показують лише добрий бік однієї зі сторін війни, не дивно стати упередженим. Потім вони можуть заявити, що Володар демонів послав генерала, щоб припинити ці нелюдські діяння, і змусити мене повірити, що вони щирі й доброзичливі. Зрештою, зі слів Шікі, пані Рона — особа, яка вдається до хитрощів.

?!!

Хтось наближається. Я саме намагався впорядкувати розповідь пані Еви, коли відчув сильний відгук.

Колись, коли мене кинули на поле бою, де довелося битися з «Вбивцею Драконів» і я навіть дістав тяжкі поранення, я на власному досвіді навчився приблизно оцінювати чужу силу за допомогою «Сакаю», який розгортаю. Зараз мірилом слугує Шікі. Якщо звузити коло цілей, «Сакай» можна певною мірою розширити, і тепер я запускаю його майже несвідомо. У місцях на кшталт Пустища, де людей мало, умови можна звузити ще більше й користуватися ним зручніше, але тут — Академмістечко. Людей тут сила-силенна. Послаблювальний «Сакай», який я застосовую на заняттях, використовувати легко, бо поблизу немає сторонніх. Це доказ того, що я ще не опанував цієї навички, тож мені й самому трохи прикро.

— Босе, це він! Той шмаркач, що зробив із мене боксерську грушу, наближається!

Лайм розчахнув двері без стуку й на одному подиху попередив про небезпеку. Поки що схоже, що той хлопчисько якось пов'язаний із тією організацією. На вигляд він мого віку, тож, гадаю, хлопчиськом його назвати можна. Зріст — сто сімдесят сантиметрів… Заздрю. Ні-ні, зараз не про те. У будь-якому разі силою він щонайменше не поступається Шікі.

— Лайме, відійди. Ні, краще поклич сюди Шікі.

— …Ні. Хай я й небагато важу, але дозвольте мені взяти уча…

— Вако!

— Вако!

— Ува?!!

Раптом до кімнати влетіли дві жінки. Обидві мені знайомі — мої послідовниці Томое й Міо. Ч-чому вони так раптово з'явилися в Академмістечку? Та ще й чомусь страшенно поспішають.

Чи не надто вже вчасно вони з'явилися? Невже за мною стежать?

— Томое?! І Міо теж?! Що сталося?

— …Отже, з вами все гаразд. Тоді поки що можна відітхнути, — мовила Томое.

— …Фух, — видихнула Міо.

Обидві явно відчули полегшення. Невже вся справа в тому, хто сюди наближається? Він уже зовсім близько. Але нападати начебто не збирається. Навіть магічної сили не застосовує.

— Це через того, хто зараз наближається?

— Так. Чого він від нас хоче, я не знаю, але він трохи клопітний, — відповіла Томое.

Аж Томое каже «клопітний»… Тоді Лаймові з ним буде непереливки. Чи, точніше, вона знає, хто він такий?

— Лайме, йди звідси, — звеліла Міо.

— Сестрице Міо, ну це вже трохи занадто…

— У кожного своя роль, Лайме. Тут ти лише заважатимеш. Якщо тебе це ображає — тренуйся ще старанніше. А зараз відступи, — сказала Томое.

— Сестрице…

— Томое й Міо вже тут, Лайме. Не хвилюйся. Та й не факт, що нам узагалі доведеться битися.

— Босе… Зрозумів. Будьте обережні. Я піду.

Він прикусив губу — хоча зазвичай майже не виказує почуттів. Схоже, слова Томое неабияк зачепили його гордість. У Лайма значно більше таланту й чуття, ніж у мене. Мабуть, після такого він знову стане сильнішим.

А той, про кого йдеться… стоїть біля входу до крамниці. Чому?

Трохи постоявши, він знову рушив.

У крамниці залунало «дінь-дон». Навіть коли ми зачинені, біля дверей є кнопка дзвінка для термінових випадків. Ось її і натиснули.

Звісно, для жартівників, які полюбляють дзвонити без потреби, я передбачив відповідне покарання.

…

Е-е… Я ж був певен, що він одразу увірветься. Що це взагалі таке?

Що робити? Не схоже, що він прийшов купити ліки. Я вже уявляв, як вітринне скло розлетиться на друзки. А тут таке…

— Вако, не втрачайте пильності, — застерегла Томое.

Вона досі трималася насторожено. Та хто ж це такий?

Що ж, іншого виходу немає. Доведеться подивитися.

— Томое, Міо, ходімо зі мною.

Обидві мовчки кивнули. Ми спустилися з другого поверху на перший, і я відчинив двері.

На порозі стояв срібноволосий хлопець, якого Лайм описав у звіті. На вигляд — приблизно мого віку. Зріст, як і сказано у звіті, — десь сто сімдесят сантиметрів. У цьому світі середній зріст сягає ста вісімдесяти. Якщо цей хлопець справді такий молодий, як здається, то ще встигне підрости.

На ньому була біла сорочка й штани, схожі на джинси. Сорочку він носив недбало, розстебнувши чимало ґудзиків. Видно було груди з такою білою шкірою, що вона здавалася трохи хворобливою.

[Ви щось хотіли такої пізньої пори?]

Я вирішив просто запитати про причину візиту.

— Так, радий знайомству. Я… голова Гільдії авантюристів. Так вийшло, що я грубо повівся з Лаймом Латте, який працює у вас, тож прийшов вибачитися. Можна зайти?

— Га?

Дивна річ: ми з Томое та Міо вигукнули це в один голос. Голова Гільдії — якщо він і справді голова — примружив чорні очі й широко всміхнувся, тримаючи руки за спиною. Від нього не відчувалося ані краплі ворожості.

У мене й без того голова пухне від інформації, а тут іще одна новина. Схоже, мені безжально підкидають дедалі більше того, що треба впорядкувати.