Розділ 104 — Небезпечно, небезпечно

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Насправді то був лише привід. Але той хлопець виявився неймовірно сильним. Я аж здивувався — ось, дивіться, навіть трохи порізався, бачите? А ще на тій катані дивовижне зачарування. Клеймо, яке вона мені лишила, я досі не можу зняти, уявляєте? Ну, спершу я збирався лише легенько його зачепити. Але сюди вже йшли інші, і я опинився в скруті. От і ненароком його здолав. Вибаченням це, може, й не назвеш, але я лишив сліди, які легко було відстежити, і наклав на нього захисне закляття, тож його безпеку було гарантовано.

Із якоюсь дивно приязною усмішкою так званий голова гільдії увійшов до приймальні. Була вже глибока ніч, тож я попросив Міо налити чаю, і тепер ми втрьох сиділи навпроти нього. Шікі досі не повернувся. Мабуть, розмова з пані Роною затяглася.

Він прийшов вибачитися перед Лаймом, тож я подумував покликати і його, але гість одразу заявив, що то був лише привід, закотив рукав і, радісно про це розповідаючи, показав ледь помітний слід рани на лікті. А ще він страшенно балакучий. Я просто не можу збагнути, що в нього на думці. Здається, він намагається пояснити, що бій із Лаймом був чимось на кшталт нещасного випадку. Торохтить скоромовкою, не стираючи усмішки з обличчя, тож навіть просто вислухати його — морока.

— Ну, а щодо справжньої причини мого візиту… А, точно. Гей, панянко в кімоно, у вас же тут є якісь особливі фрукти, так? Принесеш і їх до чаю? Я їх іще не куштував, розумієш.

І теми в нього змінюються щохвилини. На вигляд він мій одноліток, але в його манері говорити й поводитися я відчуваю щось жіночне. І, як би це сказати, він просто затягує тебе у свій темп. Не знаю, чи це частина задуму, чи ні, але він вибовкує купу відомостей. Наприклад, слова «катана» і «кімоно».

Сердито примруживши очі, Міо й не думала підводитися з місця — лише свердлила його поглядом. Та він анітрохи не збентежився від її залякування.

Я зітхнув.

[Міо, будь ласка, принеси йому фруктів.]

— …Зрозуміла. Одну хвилинку.

— Ох, чекаю з нетерпінням! І заодно принеси ще чаю, будь ласка. А іншого сорту немає? Якщо є, принеси інший, панянко.

Як ні в чому не бувало. По той бік зачинених дверей, там, де була Міо, я відчував жагу крові. Вона розлютилася не на жарт. Я її розумію. У Томое теж щоразу, як він щось казав, пульсувала набрякла жилка, і вона мовчала з явно невдоволеним виглядом. Мені й самому не хочеться вічно підлаштовуватися під його темп. Треба швидше переходити до справи.

[Отже, пане голово гільдії, чи не розповісте, яка у вас до нас справа?]

— Ой, Райдо! Хоча ні, може, краще Макото? Що це за «пане голово гільдії», не тримайся так відчужено. А, і писати теж не треба. Я ж бо не г'юман.

?!

Е-е, зачекай-но…

[На жаль, я не розумію, про що ви.]

— А-ха-ха-ха, який же ти милий, Макото! Почерк у тебе трохи поплив, знаєш? А ти, виявляється, з тих, хто легко панікує. Просто говори зі мною звичайно. Ти ж можеш, правда?

Я доклав усіх зусиль, щоб відповісти спокійно, а він однаково помітив моє хвилювання. Далеко мені ще до самовладання.

Але що він, у біса, таке?! Навіть якщо він справді голова Гільдії авантюристів, не може бути, щоб хтось знав про мене стільки.

До того ж гільдії — система, що існує в цьому світі здавна. Навіть у книжках, які я читав у бібліотеці, писали, що Гільдія авантюристів виникла в Елісіоні. Тобто вона явно на боці Богині. Тоді виходить, Богиня вже мене викрила?!

— Фу-фу-фу, ну й вираз обличчя. Невже ти думаєш, що Богиня вже дізналася і про твоє існування, і все про тебе?

— ?!

Він ще й думки читати вміє?!

— Влучив у яблучко, еге ж? Можеш не хвилюватися. Богиня не знає, що з тобою тепер. Ну, за нею й так чимало гріхів. Зараз вона в такому становищі, що не може особливо діяти. Тож, мабуть, їй ще довго доведеться готувати ґрунт.

— …Що ти таке?

— Хе-е! Макото, то ось який у тебе голос! Гарний. Голос чоловіка, у якому ще лишилося трохи юності. Мені подобається. А, точно, якщо пам'ять мене не зраджує, ти ж був старшокласником. Ти ще вчився, тож тобі, мабуть, нелегко довелося, коли потрапив у цей світ, правда?

Що це… за тип? Серйозно, що він таке?!

Він знає про мене буквально все! Ба більше, точно щось знає і про світ, із якого я прийшов!

Мені стає не по собі від цього хлопця, який від самого початку говорить зі мною з усмішкою на обличчі. Поле зору звужується. Погано. Я відчуваю, як співрозмовник мене поглинає. Щоразу, коли я щось кажу, з його усмішки видно, що він цьому радіє. Від цього мене аж нудить.

— Досить блазнювати, просто відповідай. Що ти таке?

Мій голос тремтить. Прокляття, мені страшно. Я відчуваю, як утрачаю залишки самовладання.

— Коли ти так безцеремонно до мене звертаєшся, мені прикро. Я ж голова гільдії. І тобі не брехав.

— …Інакше я до тебе звертатися не можу. Навіть твого імені не знаю.

А він знає мене до дрібниць. Чи не знайомий він із Богинею? Принаймні, схоже, вони знайомі. І він точно не г'юман — мої слова ж до нього доходять. Отже, той, хто стоїть на чолі гільдії, що керує авантюристами, — не г'юман. Хіба таке можливо в цьому світі, де панують г'юмани?!

— Ах, вибач! І справді, я ж не назвався! Макото, пробач мою неввічливість. Тоді дозволь представитися…

— Припини цю виставу, — урвала його Томое.

— …Перебивати посеред розмови й називати її виставою — якось не дуже миролюбно, пані синьоволоса самурайко.

— Хм! Знаєш моє ім'я, а й далі дурня вдаєш. Казав, що не брехав Ваці? Та ти вже з самого початку обманював його, називаючись головою гільдії!

— Ох-ох… Ти що, так довго проспала в Пустищі, що навіть пристойно говорити розучилася, Шін?

— Та й від тебе колишнього сліду не лишилося. Драконе «Тисяча Барв», Руте.

Га?

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Рут? «Тисяча Барв»? Е-е, то цей тип… дракон?

Отже, так і є? Якщо це каже Томое, то помилки, мабуть, немає. Але я майже… ні, зовсім не відчуваю від нього драконячої присутності.

— Так, Вако. Цей тип — справжнісінький Вищий Дракон. Та ще й із найвищих серед них. Кажуть, він здобув мудрість, відшліфував уміння й жодного разу за все життя не програвав. «Тисяча Барв» означає, що барв у нього десятки тисяч, — це прізвисько Рута.

— А-ах, мало того, що встряла в моє представлення, то ще й сама розкрила моє ім'я, хоч я тут-таки сиджу. Яку ж нудну річ ти втнула. Самурайська ти фанатко.

Найвищий серед Вищих Драконів. Дракон, що не знав поразок. І це — він?

— Кажи що хочеш. Той, хто з незворушним обличчям намагається обдурити Ваку, не має права мені дорікати.

— Ох-ох… Не хочу, щоб ти, яка весь час лише спала й не цікавилася світом, кидалася словами на кшталт «обдурити»: так ще виникнуть непорозуміння.

Голова гільдії — ні, Вищий Дракон Рут — говорив із Томое куди суворіше, ніж зі мною.

Вищий Дракон — створіння, якого більшість г'юманів і напівлюдей за все життя так і не побачать. Набираючись знань у бібліотеці, я зрозумів, наскільки рідкісні істоти, що звуться Вищими Драконами.

Вершина драконячого роду. Час над ними не владний, а постарівши, вони можуть знову народити самих себе й існувати далі.

Якщо не помиляюся, у бібліотеці були записані такі імена: «Міцуруґі», «Бакуфу» («Водоспад»), «Сазанамі» («Піщана Хвиля»), «Акарі» («Багряне Сяйво»), «Йоматої» («Нічний Покров») — ці п'ять. Про «Тисячу Барв» я чую вперше. І про «непереможну» Шін теж нічого не знайшов.

З г'юманами вони майже ніколи не мають справ, але траплялися окремі дракони, що жили поблизу земель г'юманів. Зрідка бувало, що вони ділилися своєю силою. Коли силою діляться опосередковано, це називають благословенням дракона.

Зараз благословення Сазанамі мають лицарі імператорської гвардії Ґрітонії.

Уже зустріти трьох таких надзвичайно рідкісних драконів — що ж це в мене за везіння? «Непереможна», «Святий Меча» і «Тисяча Барв». Томое, Лансер і Рут! Якби я повівся необачно, такі зустрічі могли б мене вбити. Натрапити на ворога рівня боса, поки ховаєшся в місті, — за таку гру гравці неодмінно засиплють розробника прокльонами. Ось і нагадування, що реальність не така ласкава, як ігри.

— Ти покинув своє лігво? Коли я його бачила, там уже були самі руїни.

— Еге ж, давно. Мабуть, уже з тисячу років воно таке. Ну що, закінчила? Я хочу поговорити з Макото. Через Шін виникли непорозуміння, тож хочу їх розвіяти.

…Масштаби геть не ті. Тисяча років, каже. А ще мені він так широко всміхався, а до Томое ледь підіймає кутики губ, і очі в нього анітрохи не сміються. Ставлення разюче різне.

— Яке ще непорозуміння? У мене до тебе ще кілька запитань. І ще: від імені Шін я вже відмовилася. Тепер я Томое, запам'ятай.

— Яка ж ти галаслива. Тільки тому, що тут Макото, корчиш із себе сильну, еге ж? Так-так, Томо-е, правильно?

— ТО-МО-Е!! Ще раз помилишся — зітну тобі голову!

— Вибач, Макото. Ця дівиця хоч і дракон, але з дивацтвами. Напевно, вічно завдає тобі клопоту, так?

— Слухай, Руте!..

Ні, ну, ти й сам неабиякий дивак, хіба ні? Я просто… чомусь у цьому цілком певен.

Чи, радше, він не зважає на Томое й невимушено балакає зі мною — ото вже дракон, що чинить як заманеться. Якщо він вершина драконів, то, виходить, щось на кшталт начальника Томое?

— Я тобі не брехав, Макото. Дуже прошу, повір мені, Макото.

— Х-ха-а…

— Думати, що я тебе обманюю, — жахливе непорозуміння. Мої почуття значно чистіші!

Щойно пролунали ці небезпечні слова, між моїм обличчям і обличчям Рута, що вже наблизилося до мого, просунулося гостре лезо. Гострий бік однолезового клинка був звернутий до Рута. Томое, це ж короткий меч. Не вихоплюй його так легко. Якщо вже вихоплюєш, то вихоплюй довгий.

— …Покидьку, ти страшенно змінився. Від колишнього тебе, який без упину торочив про правила й дисципліну, не лишилося й сліду.

Правила? Дисципліна? Ці слова зовсім не пасують Рутові. Та й драконам загалом, як на мене, теж.

— Томое, ти теж змінилася. Ні до чого не виявляла інтересу, жодного сліду по собі не лишала — дракон, що тільки спав. Але, ніж отак грубіянити, могла б спершу бодай чогось навчитися, як гадаєш?

— Мені до твого свавілля далеко. Мене давно дещо муляє… спершу скажи мені ось що. Відколи це ти «став чоловіком»?

???

— Років триста тому, мабуть. Набридло весь час бути жінкою, от і спробував стати чоловіком. Досить зручно, до речі! А коли вперше обійняв жінку, був просто вражений.

Набридло? Власна стать? Га?!

Я вже нічого не розумію. Ти ж, зрештою, Вищий Дракон, тож усілякі там діти для тебе взагалі не мають сенсу. А отже, й обіймати чи бути в обіймах теж мало б бути безглуздо, хіба ні?

— «Спробував стати»… кажеш? Не можна ж стати ним просто тому, що захотілося. Та й узагалі, я ніколи не чула, щоб Вищий Дракон заводив дітей.

Ось саме, Томое. Хоч він і розповідає про це, ніби про зміну іграшок, нам цього нізащо не зрозуміти.

— Я зміг, тож прийми це. До того ж я перестав перероджуватися. Уповільнив старіння до самої межі й збираюся тішитися цим світом. Але, знаєш, жінкою отримуєш значно сильнішу насолоду. Тому чоловіком бути мені досить швидко набридло, проте того доленосного дня мій світ перевернувся!

Чого ти все про насолоду? Чи, радше, це правда? Отже, жінки відчувають це сильніше за чоловіків. Дізнався дещо… непотрібне. Як подумаю, так і хочеться спитати: «І що з того?» Серйозно, хоч ти й розповідаєш про це, як про улюблений спорт, мені однаково ніяково.

— Якщо можна, я не хочу знати, як саме змінювалися твої смаки в таких справах…

Я теж, Томое. Мене так приголомшило, що й словами не передати, але я з тобою цілком згоден.

— Якось, розумієш, мені випала нагода зав'язати стосунки з чоловіком. Як би це сказати? Наповненість для серця, дурман для тіла, мабуть? Хай там як, я відчув глибоко всередині щастя, якого ніколи досі не знав! Ні, ну, згодом я знову став жінкою й спробував із жінками, але, як і слід було чекати, з тодішнім потрясінням це й близько не зрівнялося.

…Рут захоплено розповідає те, чого я геть не розумію. Чоловіки, жінки… Я остаточно загубив нитку розмови. Хто-небудь, поясніть мені, що тут відбувається!

— Найвище відчуття, яке дарує хтось тієї самої статі, — ось вона, любов! Я аж тремтів від захвату! Коли йдеться про близькість тіл, ніщо не зрівняється з близькістю між чоловіками!

Можеш уже… припинити? У мене від цієї промови вуха в'януть. І мозок от-от відмовить.

— Здається, Макото-кун іще не має досвіду, правда? Не хвилюйся, мені такі також подобаються. Якщо хочеш, щоб уперше це було з жінкою, я можу знову стати жінкою! У будь-якому тілі здатен зачарувати тебе за один день, певен!

Що ти верзеш?! І не треба так червоніти на тій неприродно білій шкірі! Я тебе зовсім не розумію! Не напосідай, мене аж нудить! Я не недосвідчений! Тобто… недосвідчений? Це ж означає, що досвіду немає? А-а… Виходить, він має рацію.

— Відмовляюся!

Я підвівся з дивана й відступив подалі. На щастя, Рут не кинувся за мною: лише відкинувся на спинку, глибше вмостився на сидінні й сплів пальці перед животом.

— Макото-куне, упередженість — це погано! У моєму серці є і чоловік, і жінка, розумієш? Спробуй хоча б раз. Не сподобається — я відступлю.

І він ще може таке казати після обіцянки зачарувати мене за один день?! І перестань так блищати очима!

Я зовсім не збираюся засуджувати гомосексуальність. Не збираюся, але силоміць нав'язувати її тому, кому це байдуже, — цього я не приймаю! Мене такі речі анітрохи не цікавлять!

— …Що це ти таке кажеш?

Ох.

Не обов'язково було повертатися саме зараз…

Міо, оце ти вчасно… Чи, навпаки, зовсім невчасно?

— А, панянка в чорному! Дякую за чай і фрукти.

Рут, як і належить Рутові, просто радіє, розглядаючи, що лежить на таці в Міо.

— …Що ти збирався зробити з Вакою?

— Га? Та я лише трохи його зваблював!

— Сварка між закоханими?!

— Він же вільний. Тож нічого поганого, якщо я висуну свою кандидатуру, правда?

— …

Міо мовчки поставила тацю осторонь. На ній були чай для всіх і тарілка нарізаних фруктів.

— Е-е? Якщо поставиш так далеко, я ж не дотягнуся!

— Томое, ця штука, здається, дракон. Не заперечуєш, якщо я його прикінчу?

Мене вразило, що Міо відразу розпізнала дракона. Коли я дізнався про це й зосередився, то також відчув слабку драконячу присутність. Але збагнути це миттєво… Інстинкти Міо просто лякають.

— Мова про цнотливість Ваки. Ми не можемо цього дозволити. Міо, звісно, треба його прибрати.

— Ой-ой? Стривайте, і навіть Макото?!

Я відчуваю, як ці двоє стають у бойову стійку. І я теж. Цього типа я мушу відбити. На всі сто — заради самого себе.

— Руте, твоє останнє бажання я хоча б вислухаю, — мовила Томое. — Від тебе навіть кісток не лишиться, тож викарбую його на надгробку.

— М'ясо Вищого Дракона, може, й смачне, — додала Міо. — Хоч якусь користь із тебе матиму.

— Загроза, якій немає рівних. Вибач, але я викладуся на повну, щоб тебе знищити, — сказав я.

— З-зачекайте! Утрьох проти одного — це неможливо. Та й узагалі я сьогодні прийшов не битися! Ну ж бо, заспокойтеся, усі троє. Вибачте, я надто захопився. Дозвольте мені серйозно пояснити непорозуміння. Благаю, прошу вас.

Рут підняв обидві руки на знак капітуляції.

Наскільки ж він узагалі серйозний?

Уперше зустрічаю когось настільки дивного. Справжніх його намірів ніяк не розгадати. І навіть коли він робить серйозне обличчя, вірити йому не виходить.

— Якщо мова про твої ненормальні вподобання, то ми вже наслухалися досить, — відрізала Томое. — Пояснювати не треба.

— Ти намагався прищепити Ваці такі сумнівні вподобання — тож прояснювати вже нічого, — підхопила Міо. — Мені байдуже. Тебе вже вирішено знищити.

— Та то був лише невеличкий дружній дотик! Мені й цього досить, більше не чіпатиму цієї теми. Я хочу поговорити з Макото-куном, який прийшов з іншого світу, про Гільдію авантюристів і пов'язані з нею справи.

— …Про гільдію?

А, знову його жарти про те, що він голова гільдії? Не може ж такий збоченець справді очолювати організацію. Хоча, якщо й бреше, можливо, за цим щось є?

Ми з Томое й Міо зареєструвалися там про всяк випадок. Тоа та її товариші теж належать до гільдії. Якщо Рут хоче щось розповісти, бодай вислухаю.

— Саме так. Про гільдію.

— Добре. Якщо припиниш дуркувати, я тебе вислухаю.

— Вако! — обурилася Томое.

— Вако… — сумно озвалася Міо.

— Міо, не біда, якщо чай уже охолов. Принеси його сюди. Послухаємо, що Рут хоче сказати.

Ми знову сіли в приймальні: нас троє проти одного.

Рут, і далі зберігаючи серйозний вираз обличчя, заговорив про Гільдію авантюристів.