Розділ 105 — Так народилася Гільдія авантюристів

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Перш за все, я — справжній голова Гільдії авантюристів. Точніше, це я її заснував. Тисячу років тому.

— Га?!

— Що?..

Рут цілком серйозно розповів, як заснував Гільдію авантюристів. Ми з Томое не стримали здивованих вигуків, а Міо, схоже, це не надто зацікавило: вона майже ніяк не відреагувала.

— Розумієш, саму ідею мені підказав мандрівник між світами — такий самий, як ти, Макото. Ну, я мав у цьому й власні задуми, але запропонував цю ідею Богині й узяв на себе відповідальність за неї. Богиня вважала гільдію системою, яка зробить г'юманів сильнішими, — мислила дуже просто. Тож відмовляти не стала.

Власні задуми… Цікаві слова. А ще — мандрівник між світами. Як я й думав, ми з героями — не перші жертви тієї Богині.

Тисячу років тому — це ж у Японії тоді була доба Хейан? Може, часи Фуджівари но Мічінаґи? Хм? Щось мені не дає спокою. Що ж це?

Примітка перекладача: доба Хейан — період історії Японії (794–1185). Фуджівара но Мічінаґа (966–1028) — вельможа, за якого рід Фуджівара досяг вершини влади при імператорському дворі.

— У ті часи я старанно обмірковував, як має бути влаштована гільдія. А той мандрівник між світами, що розповів мені загальну ідею… ну, він був моїм першим чоловіком. Я наслухався від нього безлічі історій, і ми, розважаючись, разом вибудовували систему. Так-от, якщо порівнювати, тоді я був приблизно в такому самому стані, як тепер Томое. Хай там як, вивчати його задум, розбиратися в ньому й відтворювати було страшенно цікаво.

Атож, згоден. Коли дивишся на чужий випадок збоку, розумієш його якось аж дивно добре.

Коротше кажучи, як Томое захопилася історичними драмами, так Рут захопився створенням Гільдії авантюристів. Його світ розширився — і в певному сенсі з'явилася небезпечна організація, непідвладна впливу держав. Коли за нею стояли Богиня й Вищий Дракон, г'юманів, які виступили б проти, мабуть, майже не знайшлося. Зрештою, це ж Богиня.

— Мандрівник між світами, що став моїм чоловіком, у ті часи був мечником, якого в Елісіоні оспівували як героя. А я — його дружиною й супутницею. До того ж мені вдалося заручитися підтримкою Богині, тож, коли систему створили, вона неймовірно швидко поширилася в суспільстві г'юманів. А потім я змінював зовнішність і кілька поколінь поспіль очолював гільдію.

Отже, він і засновник, і теперішній голова. Оце так!

— Хіба першим головою гільдії був не твій чоловік?

Здавалося б, саме він мав її очолити. Чи не захотів?

— Такі речі його не цікавили — йому більше до вподоби були жінки й випивка. Здобувши славу героя, він не робив нічого, що хоч трохи нагадувало б роботу. Ну, герой уже сам по собі має значення як кумир, тож у суспільстві, де минула пора війн, мабуть, зручніше, щоб він нічого не робив.

«У мирні часи герої не потрібні» — мабуть, це він і хоче сказати. І справді, навіть в історії, яку я вчив у своєму світі, про героїв після їхніх воєнних звершень пишуть небагато. Якщо пошукати, відомості, певно, знайдуться, але дехто з тих героїв просто доживав віку в спокої. Мабуть, тому, що герої, які притягують загальну увагу, заважали б тим силам, що прагнуть здобути вплив після війни.

І, схоже, Рут ще з давніх часів мав невгамовні любовні апетити. Здається, його не надто бентежило, що чоловік має стосунки з іншими жінками. Хм, чи, може, тоді вже існувало багатоженство?

Відчуваю, що він відповість мені щось зовсім не до теми, тож від запитань утримаюся. Краще мовчки послухаю, що він скаже.

— Гільдія авантюристів є в усьому світі й слугує місцем, де розв'язують людські проблеми. Вона також видає картку, що показує рівень її членів і має ще кілька функцій, а крім того — безліч інших переваг. То що, тобі це не здалося дивним?

— Гм?

— Картка гільдії, що за дієвістю перевершує деякі магічні інструменти, і слово «рівень». Це ж поняття з ігор твого світу, правда? То чому ти так легко прийняв існування такої організації?

— Ц-це…

Я справді думав, що цей світ схожий на гру. Але ще до того я зіткнувся з магією, почув терміни «рівень» і «клас» і вирішив, що такі вже засади цього світу. Якщо подумати, я прийняв усе це з якоїсь дивної причини.

— «Бо це ж паралельний світ», — ось що ти подумав, правда? Тому ти й прийняв речі, що зовсім виходять за межі звичного, як-от багатоповерхові дерев'яні будівлі. І тому слова «Гільдія авантюристів» ти прийняв, щойно їх почув.

— …Так.

— Ну, це правда: ти, Макото, та інші люди з паралельних світів чомусь доволі легко приймаєте існування Гільдії авантюристів. Хоча у вашому світі такої організації, ясна річ, немає. Як на мене, це страшенно цікаво.

«Еге ж, еге ж», — Рут зацікавлено кивнув кілька разів.

— Ніяк не збагну, — втрутилася Томое. — Наскільки я почула, ти створив гільдію, узявши за взірець відомості мандрівника між світами, але керувати нею особливо не прагнув, та й авантюристом, схоже, ставати не хотів. Створити таку організацію, як Гільдія авантюристів, лише щоб згаяти час? Як на мене, це надто вже складно.

Он воно що. І справді, тепер, коли вона про це сказала, Рут ані словом не обмовився, що хотів зробити гільдію саме такою чи сам хотів стати авантюристом. Цілком природно думати, що як на спосіб згаяти час, масштаб тут завеликий.

— Та ні, ну, здебільшого це було для розваги. Щоб згаяти час. Я ж бо з тих, хто як захопиться чимось одним, то вже з головою. Обмірковувати, як облаштувати гільдію, і пробувати все по черзі — це справді було варте зусиль.

Здібності в нього до безглуздя високі. Одержимий однією справою, що зробив усе це лише від нудьги, — оце вражає. Аж заздрю.

— Але ж ти казав, що мав і власні задуми, хіба ні? Які саме? — спитала Томое.

— Ну й гострий у тебе слух. Боюся, Макото мене за це зненавидить, тож не дуже хочеться про це казати.

Мабуть, задумав щось уїдливе. Та й узагалі, як на того, хто не хоче говорити, у тебе на обличчі аж написано, як тобі кортить усе розповісти. Напевно, хоче побачити, як я відреагую.

— Якщо все одно збираєшся говорити, кажи вже! І не вирячайся на Ваку. Ще забрудниш його.

Томое, хіба Рут не твій колишній колега? Ні, радше хтось на кшталт начальника? А ти вже поводишся з ним, як із брудом. Чудово, так і продовжуй.

— Гаразд, гаразд. Ну, історія не складна. Богиня здавна прихильна до г'юманів. А мені був дорогий світ. Ото й усе.

— Не второпаю. Кажи коротко й ясно. Ти завжди любив говорити загадками. Тепер у цьому немає потреби.

— …Хоча це дієвий спосіб зацікавити співрозмовника й підштовхнути його до розуміння. Ну гаразд, зрозумів. Тобто Богиня була настільки прихильна до г'юманів, що вони множилися б і дедалі більше пишалися собою, а що з часом це зруйнує рівновагу світу, передбачити було легко. Тож це був один із кроків, які я зробив, щоб це стримати. Як я вже казав, більш ніж наполовину тут ішлося про моє захоплення.

— Стримати зростання числа г'юманів? Але ж гільдія допомагає г'юманам рости, хіба ні? То чи не сприяє вона цьому, навпаки? — спитала Томое.

— Оце й називається «за деревами лісу не бачити». Слухай: коли реєструєшся в гільдії, отримуєш картку. Вона показує твій рівень і ранг, але по суті це лише числове значення, яке позначає твій теперішній стан. А коли г'юманам показують ранг і число, вони прагнуть піднятися ще вище. Як і годиться тим, кого створено на основі людей, — раса вони дуже жадібна.

— …

Ну, перепрошую за нашу жадібність!

— Що вищий рівень, то ти сильніший. Звісно, навіть не знаючи цього числа, коли перемагаєш мамоно чи воюєш, числа ти не бачиш, але зміни неодмінно проявляються. Та варто лише перетворити це на просте й зрозуміле число — і завзяття зростає. Тож я, щоб іще дужче розпалити це завзяття, утрутився в систему цього світу. Ну, я лише зробив так, щоб сила, яку вони вбирають від інших, зростала. Словами, які тобі, Макото, зрозуміліші, — це як підвищити кількість отримуваного досвіду.

Коли бачиш числа, завзяття більшає. Думаю, це правда — заперечити не можу. Буває, що людина кидає працювати, бо поступ важко помітити, і це підточує її дух. Але те, що зробив Рут, — це ніби підбадьорювання їхнього зростання. То де ж тут стримувальний ефект?

— Тепер зрозуміло. Який підступний задум.

А от Томое, схоже, зрозуміла, до чого хилить Рут. Може, це й є різниця між людьми й драконами?

— Тоді з'являться г'юмани, які вчепляться в рівень і ранг. Адже рівень показує власну силу, а ранг збільшує переваги в гільдії. І, звісно, знайдуться авантюристи, що прославляться завдяки високому рівню, і молодь, яка захоплюється ними й реєструється в гільдії. Були й такі, що ставали лицарями чи королями та процвітали.

Гарна ж історія. Старайся — і досягнеш успіху. Я й сам думав підвищити ранг, щоб відкрити більше функцій картки. Щоправда, рівень у мене зовсім не збирається рости, а відколи я став купцем, запал трохи охолов.

— …Який же ти щирий, Макото. Мені аж соромно за власну хитрість. У тебе на обличчі написано: «Як добре, коли праця веде до успіху».

— Хіба це погано? Усі так думають, правда?

— Фу-фу, продовжимо. Завзяття до звершень б'є через край, кортить піднятися вище, а тут — поприще, де гроші не обов'язкові й для початку досить фізичної та магічної сили. Авантюристів, що прагнули такого казкового становища, ставало дедалі більше. Стати сильнішим, славетнішим, багатшим. Якби не було Гільдії авантюристів, такі люди, якщо казати м'яко, перебивалися б випадковими заробітками або ставали б головорізами. А якщо казати навпрямки — були б запасним військом для бунтівників. Капіталу в них від початку небагато, вони й так ледве зводили кінці з кінцями, тому й сприйняли гільдію аж надто прихильно.

— Але якщо частину головорізів узяти до гільдії як авантюристів, то тим головорізам, що вперто чинять лихо, буде вже не так легко діяти. Тобто це слугує й зміцненню громадського порядку, хіба ні?

Це ж добре. Не бачу, до чого він хилить.

— Мабуть, був і такий ефект. Зрештою, у гільдії є й знать. Але головне те, що г'юмани, які дивляться лише в майбутнє, самі собою проріджуються.

Проріджуються? Що він має на увазі? Звучить доволі небезпечно.

— Надмірність губить. Головорізи, вільні заробітчани, юні мрійники — так само. Прагнучи успіху, вони стають сильнішими, а десь на півдорозі оступаються. Рівні, ранги, винагороди… Авантюристів, що загинули, виконуючи доручення гільдії, справді безліч. І за тисячу років мало що змінилося. Серед них траплялися й ті, кому пощастило або хто був незвичайно мудрим, і вони змогли піднятися. Це — успішні. Саме їхнє існування слугує рекламою і приваблює ще більше людей. У нинішньому суспільстві успішних не може бути більше, ніж невдах, тож під ногами в успішних — незліченні трупи. Якщо казати гарно — руїни мрій.

— Ну, є люди, які через надмірне завзяття зазнають невдачі, але з часом люди вчаться тримати рівновагу. То чи справді є такий ефект, як проріджування? Бо ж, ну, у державах нині повно г'юманів, хіба ні?

— А частка авантюристів у цьому співвідношенні вкрай мала. Часто досить однієї помилки — і смерть. А якщо зважити на демонів, ворожих споконвіку, то тепер іще й напівлюди виявляють спротив. Це доказ того, що проріджування дає свій ефект. Адже хоч як крути, а чисельність — це сила. Якби не було Гільдії авантюристів, нинішній світ, мабуть, був би мирнішим. Щоправда, ціною того, що зникло б усе, крім г'юманів і підкорених напівлюдей.

— Але ж не можна сказати, що всі сходять з розуму від жадоби. Навіть вони мали б знати, коли час відступити.

— Ті, хто здатен так чинити, і є успішними, Макото. Нехай навіть королями їм не стати. Уміло користуватися системою гільдії й мати пристойний дохід — це вже цілком достатній успіх. Можеш вірити мені чи ні, але схибити на якийсь крок — така вже вдача г'юманів. Насправді щодня авантюристами реєструється багато людей, а загальна кількість авантюристів не надто зросла. А відтоді, як зникла Богиня, навіть зменшилася. Ті, хто без кінця мріє про Пустище, лабіринти й швидкі гроші, гинуть так, що аж смішно.

Не може бути. Подумати лишень: Гільдія авантюристів, що слугує авантюристам опорою, насправді — система, яка роздмухує їхній запал, щоб їх проріджувати…

— Тільки не зрозумій мене хибно. Якби всі були такі, як ти кажеш, — знали власні межі й скромно росли заради свого майбутнього, — гільдія сприяла б і цьому, а в іншому сенсі, можливо, стала б каталізатором мирного світу. Але насправді так не вийшло, ба більше — вступати почали не лише г'юмани, а й інші раси. Дечого я не передбачив. Якщо казати відверто, Гільдія авантюристів — це організація, що на добре чи на зле підтримує людську жадобу. На щастя, проблеми суспільства г'юманів не зникають, і доручень ніколи не бракує. Ті, хто не стає авантюристом і обирає інший шлях, часом, бачачи небезпеку в меті, якої прагнуть досягти, купують результат за гроші. А Гільдія авантюристів такі доручення приймає. Справді добре влаштовано, правда? А те, що вони проріджуються саме так, як задумано, — це тому, що авантюристи хибно зрозуміли, як користуватися гільдією.

Може, це трохи інше, але, мабуть, сила — це просто сила, і як нею користуватися, залежить від самої людини. Зрештою, упродовж цілої тисячі років авантюристи потрапляли в Рутову пастку, і їх затягувало туди лише для того, щоб вони згоріли.

— …Он воно що. Утрутитися в систему світу. Використати приріст авантюристів загалом, щоб укласти зі світом простий і незвичний пакт. Отже, прискорення зростання починає діяти, коли людина вже якийсь час побуде авантюристом, — мовила Томое.

— Томое, а ти покмітливішала. Саме так. Я ж бо знаюся на пактах. Трохи там підкрутив. Коли вони звикнуть, і зростання, мабуть, прискориться. А ще так їм легше загинути, тож від цього ще цікавіше.

— Тобто з підвищенням рівня зростає базова сила, так? А вміння, досвід і талант — це не ті величини, які враховує рівень, — ось що ти хочеш сказати. Тц, прикро, що я поступаюся Міо, але якщо правда така, то й нема чого морочитися з його підвищенням.

— Ну, так воно й є. Тут багато залежить і від раси, тож це не означає, що ти не можеш перемогти того, в кого рівень вищий. Зрештою, рівень — це лише щось на кшталт нагороди, якою світ винагороджує сильних. Хоч ти святий, хоч лиходій — якщо зумієш убити когось рівного тобі за можливостями, здобудеш рівноцінну силу. Це майже повна протилежність благословенню Богині, тож сліпо вірити рівням не варто. Зневірюватися через слова «талант» та «інстинкт» немає жодної користі, тому я запровадив рівні, ба навіть систему професій, а ще обмеження функцій картки залежно від рангу. Я, знаєш, добряче попрацював. Ну, щоправда, найвищого рівня досі ніхто не досяг. Тож вони й досі танцюють на моїй долоні. До речі, межа рівня — 65 535. Мій чоловік палко доводив, що це, мовляв, чоловіча романтика чи щось таке, от я так і зробив.

Чи вірю я всьому — то інше питання, але що Рут хоче зробити й сказати, я здебільшого зрозумів. Зараз Томое, здається, сперечається з ним, уживаючи спеціальні терміни й слова незрозумілого значення, але в цьому я практично нічого не тямлю.

Якщо ти авантюрист, що вміє тримати себе в руках, то це місце підтримуватиме тебе, як і належить.

А якщо прийдеш туди, сповнений жадоби, то без неймовірного щастя чи таланту це буде дорога просто в могилу.

Принаймні так виходить. Якщо подумати, Пустище — саме таке місце. Хоча той, хто туди дістався, уже безперечно належить до другого типу людей.

Та, якщо вже він на це вказав, то так воно й є. У цьому світі Гільдія авантюристів сприймається як щось давно вкорінене, і вона справді існує вже тисячу років. Вона старша за деякі держави. Навряд чи в Японії є посередницькі контори чи підприємства, що існують від доби Хейан, тож я можу уявити, наскільки могутня Гільдія авантюристів. Багатоповерхова дерев'яна будівля, еге ж… Справді дивно.

Наприклад, передавання відомостей у Гільдії купців щодня вдосконалюють, але до рівня Гільдії авантюристів їй дуже далеко. Пам'ятаю, я читав, що якийсь купець, побачивши Гільдію авантюристів, задумав створити подібну організацію для співпраці — так і з'явилася Гільдія купців. І справді, Гільдія купців, на яку впливають держави, міста й можновладці, якраз і «справляє враження» організації, створеної г'юманами.

Незвичайна швидкість, з якою Гільдія авантюристів передає відомості, змушує засумніватися, чи не існує в цьому світі справжньої поштової системи. Якби відділення Гільдії авантюристів у Пустищі не було лише філією, про Томое й Міо за лічені дні дізнався б увесь світ. У Ціґе пан Рембрандт допоміг, потай посмикавши за ниточки. Його дружина й доньки тоді самі були в скрутному становищі, а він однаково зробив усе це. Мені справді бракує слів, щоб висловити вдячність. А згодом і Гільдія авантюристів, побачивши досягнення Томое й Міо, які без жодних проблем виконували доручення в Пустищі, і зрозумівши, наскільки важливі ці двоє, допомагала, щоб відомості не просочилися назовні. Ну, дракон, що сидить перед нами, мабуть, добре знає і про Томое з Міо, і про мій рівень. Серйозно, він так невимушено говорить про речі з мого світу. Скількох же мандрівників між світами він зустрів?

…Гм?

А-а-а-а!!

Ось воно!! Ось що не давало мені спокою!!

— Руте!

— М? Що таке, Макото? Захотів укласти зі мною пакт? Я такий радий!

— Та ні! Я про твого першого чоловіка! Ти ж казав, що це було тисячу років тому, правда?

— Так, казав. А що?

— Звідки людина, яка жила тисячу років тому, знала про Гільдію авантюристів?! У ті часи не було не те що відеоігор — навіть творів із такими світами не існувало!

Я ж навіть думав про добу Хейан і Фуджівару но Мічінаґу, то чому не помітив саме цього?!

— Хм-м, то ось що тебе турбувало. Пояснити можу, але простіше буде думати про це як про щось на кшталт історії Урашіми Таро.

Примітка перекладача: Урашіма Таро — герой японської казки, рибалка, який погостював у підводному палаці, а повернувшись додому, з'ясував, що на землі тим часом минули сотні років.

— Тобто як? Для мене це дуже важлива справа, тож розкажи, будь ласка, докладно!

— Руте, Вака просить пояснити. Якщо це можливо, почни із самого початку.

Можливо — лише можливо, — одна з імовірностей, про які я думав, відпаде. Це вирішальна мить. Сказати мені «думай про це, як про Урашіму» й чекати, що я вдовольнюся таким поясненням? Ні, на таке я ніяк не погоджуся!

— Гаразд. Якщо вже ти так кажеш… Томое, ти ж теж просила, тож принеси, будь ласка, щось на кшталт класної дошки. Знаєш же — дошку.

— Не тримай мене за дурепу! Тобі потрібна дошка для пояснень і чим писати. Зараз принесу.

— Дякую. І ще: хай бодай хтось один дослухає до кінця, добре? Якщо ви обоє не витримаєте, я нападу на Макото-куна… в інтимному розумінні. Це обіцянка!

Що за страшні речі він каже. Але так недооцінювати цих двох… На нашому боці є пані Міо, геній інтуїтивного типу…

Вона, чорт забирай, заснула. То ось чому мовчала. Дивлячись на Міо, яка солодко спить, я зітхнув.

Одна вже вибула…

Гірше не придумаєш. Утім, із Томое, яка щойно говорила про складні речі, проблем бути не повинно. Та й Шікі може повернутися будь-якої миті.

Поки ми чекали на Томое, Рут хвалив чай і фрукти, а ми перемовлялися про дрібниці. Я ж чекав, що він скаже про цю часову невідповідність.