Розділ 107 — Перед літніми канікулами

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Генерал демонів Рона. Знавчиня таємних відомостей і магії.

Її слава виявилася цілком заслуженою.

Лайм, Аква, Еріс, Шікі та Рона — ці п'ятеро швидко перевірили Академію зсередини й ззовні. Скільки справжніх розвідувальних умінь показала Рона, невідомо, але, схоже, навіть так вона виявила неабияку майстерність — здебільшого з поганого боку.

Під час першої зустрічі з Роною ніхто, крім Шікі, ворожості до неї не мав, але в останніх звітах усі троє були налаштовані вороже — ні, це була радше огида. Мені і хотілося дізнатися чому, і водночас не хотілося.

Рона теж любить набе, тож добре було б, якби вони з Шікі потоваришували на ґрунті набе абощо. Єдиний, хто ставиться до неї як до зарази, — це Шікі.

— Швидко — ще не означає добре.

— Тепер я знаю: краще вже нікчема, ніж покидьок.

— Ця гидота… Я змию її бананом.

— Усе як завжди. Ефективно, але геть нахрапом.

Жодного доброго відгуку. Якщо одного банана досить, щоб вони пробачили все, що так їх обурило, я з радістю їм його дам.

Обман, спокушання, ба навіть убивства. Схоже, це було в прямому сенсі нахабне розслідування, у якому дозволено все. Наче їй було байдуже, викриють її чи ні.

Ще відтоді, як Лайм жив у Ціґе, він уживався в місто й добував відомості, слухаючи балачки знайомих торговців інформацією. Мабуть, тому спосіб дій Рони йому й не сподобався.

Аква й Еріс, яких розвідки навчав Лайм, теж не змогли перейнятися методами Рони й, схоже, тепер ще більше цінують свій нинішній підхід.

Шікі, схоже, теж неабияк вдавався до гіпнозу, але робив це обачно. Рона ж нехтувала і побічними наслідками, і скритністю, тож із нею в нього, видно, не склалося. Зрештою, що буде з г'юманами після її втручання, Рону не обходить. Складне питання. Її метод ставить ефективність понад усе, тож у певному сенсі він правильний.

Те, що за лічені дні вони звузили коло причетних, безперечно доводить, що Рона ефективна й здібна. Не врахувати цього в оцінці я не можу. Тримати пані Еву в компанії надто довго ми не можемо, тож швидке розв'язання справи, чесно кажучи, дуже допомагає. Я подбав і про її молодшу сестру, приставивши до неї Шікі, але й так вічно тривати не може.

Утім, одного з тих, на кого звузилося коло, свавільно вбили. Саме так — свавільно й напоказ. Через це й другий почав поводитися дивно. Зв'язків із кимось ззовні ми поки не виявили, але діяти треба швидко.

Хто б подумав, що закулісну принаду моєї компанії — підземну катівню — я покажу не конкурентові-торговцю, а колезі-викладачеві. Справді, такого я не чекав.

До того ж це людина, яку я знаю і з якою мав справу. Той, хто здобув велику довіру у викладацькій, — викладач Брайт.

Він навіть після встановленого терміну й далі приводив студентів на мій курс. Тож навіть я, хоч і мав його за підозрілого, почав думати, що він, може, справді хороша людина. І ось — такий звіт. Боюся, як би мені не перестати довіряти людям. Ні, радше г'юманам.

Штатний викладач елітної Академії, у якого безліч студентів. Ніколи не скажеш, що він причетний до якоїсь організації.

За два тижні в Академії почнуться літні канікули.

«Хіба ж це не академія, що виховує еліту?» — так і хотілося заперечити. Та Рут розповів, що в минулому сюди потрапляли кілька мандрівників між світами, тож довгі канікули мене не надто дивують.

От тільки в цьому світі є знання, принесені мандрівниками між світами, а рушниць немає. Отже, магія таки перевершує вогнепальну зброю. Хоча я знаю далеко не все про мандрівників між світами, які потрапили сюди, тож це лише здогад. І наміри Імперії мені досі невідомі — це правда.

До того ж, хоч попередників було кілька, дивно, що про їхнє існування немає чітких відомостей. Нас трьох Богиня викликала першими, а інші потрапили сюди внаслідок випадковостей, і в цьому світі про них не оголошували. Може, замість того щоб зізнатися, що вони мандрівники між світами, усі вирішили, що краще просто влитися в цей світ і так жити? Гадаю, чимало з них через зовнішність зазнали тих самих поневірянь, що і я. А ще, схоже, земляни фізично сильніші за г'юманів, тож когось, можливо, через це й переслідували. Ті кілька, про кого Рут не розповів докладно, мабуть, були в такому самому становищі, як я.

Ті, хто став героєм; ті, хто став лицарем на службі в короля; ті, хто захопився магією й намагався зазирнути в її можливості; ті, хто прославив своє ім'я як авантюрист; ті, кого прозвали шаленими воїнами і хто загинув; і навіть ті, хто все життя досліджував купальні (мабуть, японці).

Кожен прожив життя по-своєму. Але, схоже, повернутися не зміг ніхто.

Розповіді Рута про світи й таке інше я здебільшого не второпав. А коли спитав Томое, вона теж не зрозуміла. Та одне я все ж збагнув: подорож надзвичайно складна, і перш ніж пробувати, мені доведеться наважитися. А ще, перш ніж пробувати, треба зважити на Асору, а також на Томое, Міо й Шікі.

Хай які здібні в мене підлеглі, це не означає, що господар може робити все, що заманеться. Як у родині: коли хтось один чинить як йому заманеться, десь по дорозі накопичується невдоволення, і родина починає викривлятися. Тож мушу потроху надолужувати те, чого мені самому ще бракує.

Я маю мету — завдати удару Богині, але тим часом є й інші справи: розширити крамницю «Кудзуноха», збільшити кількість мешканців Асори, а згодом — розвідати, що робить Імперія. Тепер, коли я про це знаю, хочу зупинити їхні розробки вогнепальної зброї.

Найперше й найголовніше завдання — примусовий виклик Богині. Воно на першому місці. Схоже, Шікі теж допомагає з цим питанням, тож, гадаю, з часом його буде розв'язано. Мені самому, здається, брати в цьому безпосередню участь не доведеться.

Надалі найважливіше — мати запас міцності. Бо мене таки не полишає відчуття, що я відстаю від інших.

Мати довкола видатних людей — це добре. Але зараз я почуваюся наче Лю Бей із «Трицарства», і не в доброму сенсі. Лю Бей має силу, мов тура на шаховій дошці, але не має гострого розуму, як у Чжуге Ляна. Утім, Лю Бей і не обертав усі здібності своїх підлеглих лише собі на користь. Стількох чеснот, як він, я не маю, але цілком досить і того, щоб по-своєму старатися ставати сильнішим.

Чого маю навчитися насамперед, уже вирішено. Я керую Асорою та компанією, тож мушу навчитися ухвалювати рішення й бути обережним, щоб їх захистити. На щастя, ризикувати мені не треба: досить діяти виважено, і Торгова компанія «Кудзуноха» неодмінно розростатиметься. А от чуття, яке зазвичай з'являється в купця, коли він заводить крамницю, я досі не набув. Зрештою, проблем із компанією в мене майже ніколи не було. Слід думати не про те, як здобути більше, ніж маю, а про те, як знищувати проблеми, перш ніж вони завдадуть шкоди.

Наприклад, у нинішній справі Томое, мабуть, дала б викладачеві Брайту ще трохи поплавати, щоб підманити на нього більшу рибу. Але ми схопимо його, щойно почнуться літні канікули, і змусимо виказати все, що він знає. Зрештою, на кону безпека пані Еви й Рурії.

Що ж до розсудливості й обережності, то на переговорах із Роною я, гадаю, заслужив прохідний бал.

У цій справі, щойно подала звіт, Рона, ніби так і треба, покинула Академію — схоже, свої справи вона завершила. Так з Академії зникла особа на ім'я Карен Фрост. Тепер у моєму класі буде семеро студентів, але це, зрештою, не так важливо. Рона попросила мене під час літніх канікул залагодити папери так, ніби вона відрахувалася. Сама вона збиралася просто записати, що Карен померла, але я подумав про решту студентів і попросив прибрати згадку про смерть. Роні, здається, було байдуже, і вона сказала, що дотримуватиметься того, що я напишу в документах Академії.

— Якщо тільки це, то жодних проблем. Щоправда, у Королівстві Фоск я все одно оформлю це як смерть. Інакше знайдуться ті, хто почне щось підозрювати. Але раз випала нагода, чи не приділиш мені трохи свого часу?

Говорила вона так, ніби жодної винагороди не хоче, а сама твердо висунула умову обміну. Просто вислухати її — жодної шкоди, а зваблення чи абиякі зілля на мене не діють, тож я кивнув на її пропозицію.

— Ці кілька днів я працювала разом із твоїми розвідниками, але, знаєш, вони таки доволі чисті душею. Здібні, проте не використовують своїх умінь на повну. Я розумію, що зазвичай такі почуття й такий спосіб мислення потрібні, але у світі розвідки, де мета — добувати відомості з найглибших вод, етика й мораль лише заважають. Якщо думаєш про те, що найкраще для твоєї компанії, варто мати серед варіантів і підступні методи.

— Дякую за пораду.

— І ще: схоже, ти й справді не робиш відмінностей щодо напівлюдей. Твої продавці, розвідники — нікого з них раси не турбують. З усіх, кого я бачила, ти поки найсильніший із г'юманів. Якщо забажаєш, я навіть можу влаштувати тобі зустріч віч-на-віч із самим Володарем демонів.

— Із тим самим Володарем демонів, від якого тремтять серця людей? Радий чути таку пропозицію. Колись неодмінно хотів би.

— Однак ті двоє смаглявих напівлюдей і твій послідовник Шікі — істоти, які завдадуть тобі шкоди. Це щире попередження, бо ти мені сподобався. Розірви з ними зв'язки якнайшвидше.

— Аква, Еріс, а ще й Шікі? Та вони ж усі троє мені дуже допомагають.

Що це ще за щире попередження? Рона хоче, щоб я засумнівався у власних друзях?

— Ти, може, не знаєш, але ті двоє — лісові оні, жорстокі напівлюди. Через їхню бойову силу дехто пропонував запросити їх до армії демонів, але ця раса ненавидить комусь підкорятися. Вони нам блискуче відмовили. Мабуть, прослизнули до Ціґе й вийшли на зв'язок із Торговою компанією «Кудзуноха», але колись неодмінно тебе зрадять. А ще Шікі. Уже тому, що він чоловік, Шікі мав би бути послідовником, якому ти можеш довіряти, але ним хтось заволодів. Я нарешті це помітила, коли побачила його разом із лісовими оні.

— Лісові оні. А Шікі, кажеш, хтось заволодів?

А-а, ось воно що. Схоже, вона розгледіла справжню сутність Шікі й дивним чином усе неправильно зрозуміла.

— Імені його не знаю, але це ліч, який не служить ні г'юманам, ні демонам. Зазвичай ліч не може вселятися в інших, але він це вміє. Він здатен будь-коли викрасти кого заманеться, проводити над ним нелюдські досліди чи видавати себе за нього. Демони називають його Лярвою. Хай якою є розвідувальна мережа Торгової компанії «Кудзуноха», мені здавалося надто дивним, що ви знаєте про мене стільки всього, але якщо там є хтось, ким заволоділа Лярва, — тоді інша річ. У минулому я кілька разів із ним зустрічалася: бувало, ми ворогували, а бувало, й діяли спільно. Напевно можу сказати одне: йому ніколи не можна вірити. Те, як ти приймаєш напівлюдей, в очах нас, демонів, — щось неймовірно чудове. Тож, Райдо, стережися їх. Якщо колись знадобиться допомога нас, демонів, — звертайся. Скористаєшся арією, записаною на цьому аркуші, — і зможеш зв'язатися безпосередньо зі мною. Я тобі допоможу.

Із цими словами Рона дала мені аркуш. Арію на ньому сумлінно переклали мовою, яку г'юманам легко читати, і то була своєрідна арія думкового зв'язку.

Щойно я її побачив, мало не скрикнув від подиву, але якось стримався й мовчки взяв аркуш. Побачивши, як я ховаю папір до кишені, Рона задоволено всміхнулася й вийшла з кімнати. Мабуть, в Академмістечку я її вже не зустріну.

Ця арія думкового зв'язку… можливо, саме та, яку шукала Томое. Якщо дати її перевірити Томое, Міо та Шікі, вони, можливо, щось з'ясують.

Гадаю, Рона намагалася посіяти в мені сумніви щодо лісових оні й Шікі та виставити расу демонів у вигідному світлі. Якщо це справді так, вона страшна особа, з якою не можна втрачати пильності. Цього разу вона помилилася щодо Шікі, тож ризику, що її слова мене поведуть, не було. Але за інших обставин слова Рони звучать для мене неймовірно переконливо. Про лісових оні й Шікі вона домішала кілька справжніх рис і правдивих фактів і повернула розмову туди, куди їй хотілося. Якщо колись іще доведеться з нею розмовляти, треба буде лишатися насторожі.

Так чи інакше, моє становище відрізняється від становища штатних викладачів, тож до Академії я не прив'язаний. Тому, міркуючи, як провести літні канікули, я перевірив запаси крамниці.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Незадовго до літніх канікул.

Академію раптом охопив святковий настрій. Звісно, чимало студентів роз'їдуться по домівках, але ті, в кого вже немає занять, матимуть вільний час.

Літні канікули. Чим би зайнятися?

Такі розмови можна було почути всюди. Що в сучасній Японії, що в школах паралельного світу — однаково. Погуляти з друзями, вирушити в мандрівку, допомогти родині, потренувати власні вміння. Як провести довгі канікули — для студентів справа важлива, і різниці тут небагато.

Діти знаті й купців повертаються до родин і беруть участь у світських зібраннях. Часто для них уже заздалегідь готують якусь особливу подію, тож додому їде чимало. Звісно, у цю пору в гуртожитку для знаті й гуртожитках старших курсів панує неабияка метушня.

Утім, двоє йшли коридорами цілком спокійно. Інші студенти й працівники бігали туди-сюди, а ці двоє, не збиваючись із кроку, прямували до бібліотеки.

— У цю пору стільки народу роз'їжджається, така метушня. Хоча цього року нас це не стосується.

— А тато ж плакав, пам'ятаєш? «Чому ви не повертаєтеся негайно?!» — казав.

Словами обмінювалися сестри Рембрандт, які нещодавно повернулися до навчання. Їхати додому на ці літні канікули вони не збиралися, тож могли нікуди не поспішати.

Дівчата йшли й розмовляли про цілком звичайні речі, але більшість студентів, які так само йшли коридором, побачивши їх, утягували голову в плечі. На обличчях у них був вираз переляканих звіряток, які чекають, доки мине щось неймовірно страшне.

Те, що сестер Рембрандт, попри їхню вроду, так боялися, мало свою причину.

До повернення в Академію ці сестри були студентками найгіршого штибу. На обов'язкові заняття ходили, коли заманеться, на практичних — розчавлювали кожного, хто їм не подобався, а на додачу розмахували впливом, який дають гроші. Здібності в них були на рівні стипендіатів, тож поганий норов впадав у вічі ще дужче. Якщо вони вас помітили — невідомо, що утнуть. Такими були ці двоє. Зрештою, ходили навіть чутки, що їхній батько купив за золото дворянський титул у Королівстві Айон, аби доньки потрапили до першокласного гуртожитку для знаті, — і вони справді жили в гуртожитку для знаті. Не дивно, що вважалося, ніби здоровий глузд на них не діє.

Після повернення вони наче стали зовсім іншими людьми під тими самими іменами. На заняттях поводилися сумлінно, викладачі їх радо приймали, а студенти розгубилися. Таке нині становище сестер. Щоправда, чимало студентів думає, що хтось прибрав їхню подобу, і багато хто тримається від них на відстані.

Ці самі дівчата весь час думали, як віддячити своєму рятівникові й викладачеві Райдо, і, власне, вже віддячили — так, що він про це й не знав.

Усе сталося кілька днів тому.

Натовп студенток, які приходили зізнатися Райдо, теж відступав, щойно з'являлися ці двоє. Але якщо Райдо це не було неприємно й він навіть радів, що йому зізнаються дівчата-ровесниці, сестри лише заважали б, тож, щоб не схибити, вони терпіли. Та кілька разів пообідавши з Райдо, вони дізналися, що ці набридливі зізнання його мучать, і, з'ясувавши його почуття, кивнули одна одній і взялися до діла.

Кільком студенткам, які зізналися й дістали відмову, Сіф і Юно прошепотіли таке:

— Якщо думаєте вийти за нього, вам доведеться ладнати й із нами, інакше буде клопіт. Ви ж до цього готові, правда? І, звісно, невірності — навіть найменшого сліду — ми не пробачимо.

— Якщо хочете вийти за пана Райдо, будьте обережні. Якщо ваша родина якась нікчемна, тато може її розчавити, а вас зробити служницями. Тож бодай познайомити наші родини треба, правда?

Наслідки були величезні. Ці слова казали не витончена Сіф і не життєрадісна Юно, а ті двоє, яких оповивала та сама аура, що й у часи їхньої колишньої слави. Це, певно, дуже вплинуло на те, як повелися студентки.

Ширше ця чутка не розійшлася, але серед студенток, які думали зізнатися Райдо, розлетілася неймовірно швидко. Досі зізнання Райдо нічим не загрожувало, а тепер миттю стало небезпечним.

Зізнань ставало дедалі менше. Бачачи полегшення на обличчі Райдо, сестри щиро й просто раділи. Сам він гадає, що це через якісь плітки, і не помітив, що то справа рук сестер.

І ось тепер Сіф і Юно йшли до бібліотеки саме через Райдо.

Не збиваючись із дороги, вони дісталися домовленого місця — великої бібліотеки — й знайшли стіл, довкола якого зібрався цілий гурт.

— Виходить, ми останні. Вибачте, хоч ми тут і новенькі, — сказала Сіф.

— Наступного разу прийдемо раніше, гаразд, старші? — підхопила Юно.

Обидві вже знали, що всі зберуться тут, і перепросили. Цього теж не чекав би ніхто, хто знав їхню колишню славу, але ті, хто вчився з сестрами в одному класі, вже звикли й підвелися з місць, щоб привітати їх.

— Не переймайтеся, всі щойно прийшли. Вибачте, що покликали вас сюди.

Озвався Джін. Тут зібралося семеро — студенти з класу Райдо. Крім Сіф і Юно, решта — стипендіати, і цього року додому вони їхати не збиралися.

Сьогодні семеро зібралися отак, звісно, через заняття Райдо, спільне для всіх.

— Я зовсім не проти. Ми й самі хвилюємося, відколи почули про наступне заняття, — сказала Сіф.

Юно кивнула на слова Сіф. Заняття Райдо виявилися несподівано жорсткими, і якщо є нагода до них підготуватися, гріх нею не скористатися, — так вони міркували.

— На наступному занятті Сіф і Юно, найпевніше, теж візьмуть участь у «приємному» практикумі. Ви ж обидві сильні, хоч щойно й одужали. Тренувалися в Ціґе, щоб повернути форму, так? Чого й слід було чекати.

Пропонуючи їм сісти, розмову почала Амелія. Ці збори запропонувала вона після натяків Райдо й Шікі, і всі погодилися.

— «Приємний» практикум…

Сіф і Юно криво всміхнулися. На їхніх обличчях було очікування, а в ньому — неприхований страх.

— Катування, що лише так зветься. Ось, погляньте. Це звіт, який ми подали викладачеві. Ми не витягли з нього й половини. Бо, знаєте, той ящеролюд, Синій Ящір, узагалі не викладався всерйоз. Тож результат цілком очікуваний.

— Мабуть, він неймовірно сильний. Подумати лишень — навіть уп'ятьох ви йому не рівня.

— Ті ящери всі високого рівня. Фізичною силою ми з ними навіть рівнятися не можемо, а арії в них до неможливого короткі. Від стріл він ухиляється, наче бачить майбутнє.

Хлопець, що б'ється кинджалом зблизька й накладає закляття негативних станів, — Даена — підняв обидві руки, мовляв, надії вже немає. Серед зібраних тут студентів одружений лише він.

— До того ж він по-своєму б'ється ще й хвостом, і зброєю володіє бездоганно. Наші атаки майже жодного разу як слід не влучили. Поки що нам нічого не лишається, як атакувати разом — я, Джін і Даена, але…

Спокійно розбирав ситуацію Місура, який, як і Джін, бився одноручним мечем. Він сильний у магії підтримки, а в бою на мечах спеціалізується на стилі, що тримається на самозахисті. Він теж мечник, як і Джін, але стиль, до якого прагне, зовсім інший. Якщо меч Джіна — гострий і точний, то меч Місури — наче щит із шипами.

— Його стихії — поєднання води й вітру. Хоч я ніколи не чув про такого ящеролюда. І він справді застосовував атакувальну магію і води, і вітру. Ознак того, що він користується лікувальною чи підтримувальною магією, поки не було. Хоча, можливо, ми просто ще не загнали його настільки в кут.

Стихії визначив Ідзумо — єдиний тут, хто йде шляхом магії. Він маг, що спеціалізується на вітрі, але, відвідуючи заняття Райдо, навчився користуватися кількома стихіями й почав розуміти, наскільки це важливо.

По суті, курс Райдо розрахований на магів, але самі закляття на ньому можна вважати другорядними. Це разюче відрізняється від підходу інших викладачів магії й від того здорового глузду, до якого звикли студенти, і головна причина, мабуть, у тому, що Райдо, хоч сам і маг, фізично в рази перевершує воїна. Ідзумо відвідував заняття і в інших навчальних закладах, але вперше почув, що арію треба складати, коли тебе атакують. Зазвичай маг ставить бар'єр і блокує удари, поки завершує закляття. Райдо теж користується бар'єрами. Але він сказав, що навіть магові буває потрібно зводити атаки нанівець щитом і рухами тіла, складаючи при цьому арію. І звелів Ідзумо тренуватися, уявляючи саме таку ситуацію. Складність висока, але Райдо справді так уміє. Ба більше, він знижує рівень до такого, щоб навіть Ідзумо міг устежити, і показує, як це робиться. Гордість Ідзумо було вражено, і тепер він відчайдушно чіпляється за ці заняття.

Джін, Амелія, Даена, Місура та Ідзумо.

Сестер Рембрандт покликали тому, що, як вважали, вони теж мусять узяти участь у реванші із синім ящером. Щоб підготувати контрзаходи — і ще заради однієї мети.

— Вода й вітер. Тоді я, мабуть, зможу взяти участь у бою як вогнева міць, — сказала Сіф.

— Якщо на передовій буде троє, найкраще, мабуть, лук, — додала Юно.

— Так, ми спершу теж так подумали. Але тоді задній лінії доведеться самотужки ухилятися від атак ящера, хіба ні? Тому, на мою думку, варто відвести Даену чи Місуру назад, щоб вони прикривали магів…

Семеро завзято складали план. Посеред палкої суперечки кілька викладачів зупинялися й із задоволенням дивилися на це. «Ось що значить стипендіати — завзяття зовсім іншого рівня», — думали вони й виходили з бібліотеки.

Таке повторилося вже бозна скільки разів. Нарешті обговорення сімох стихло.

— …Гаразд, поки що цього досить. Слухайте, хай там як, головне — не допустити, щоб нашу команду розгромили вщент. Шукаймо схеми, за яких зможемо влучати і зброєю, і магією. Битимемося так, ніби від цього залежить наше життя, — сказав Джін.

— Зрозуміло.

Джін підбив підсумок, і решта шестеро погодилися. Мабуть, контрзаходів проти Райдо вони вигадали достатньо. Вигляд у всіх був задоволений.

— А тепер — хоч на це й пішов час — сьогодні в нас є ще одна тема. Послухайте уважно. Ідеться про літні канікули…

Під вечір нарада сімох усе ще тривала.