Розділ 108 — Літні канікули в Академії

Перекладач і редактор: Näki + Claude

В Академмістечку настали літні канікули.

У цю пору студентів, які становлять більшість мешканців міста, помітно меншає, тож, здавалося б, і торгівля мала б притихнути. Та насправді це не так.

Особливо це помітно в Ротцґарді, що лежить у самому центрі. Як не дивно, сюди з'їжджаються студенти — з навколишніх містечок, щоб оглянути місто, а ще заради викладачів, які влітку з власної ініціативи проводять заняття.

Звісно, більшість студентів, які навчаються в школах навколишніх містечок, і порівнятися не можуть із тутешніми. Викладачі це враховують і відповідно будують свої заняття. До речі, такі заняття проводять лише тимчасові викладачі. Для них це добра нагода заробити на кишенькові витрати. Чи то штатні викладачі й на канікулах мають роботу, чи то сповна тішаться довгим відпочинком, але влітку занять вони не проводять. Справді жоден. Мабуть, це вже стало своєрідним звичаєм.

— Хоч додаткові заняття й дешевші за звичайні… ходити на навчання посеред літніх канікул — це таки вражає. Я, окрім гуртка, нічого такого не відвідував.

— Мабуть, це означає, що чимало хто прагне скоротити відстань до інших, наздогнати їх. Для нас це щаслива пора: покупців більшає.

— А сестри Рембрандт, схоже, додому не поїхали. Якраз перед канікулами від пана Рембрандта прийшов лист із геть нерозсудливим проханням — привезти його доньок до Ціґе.

— А того ж дня чомусь прийшов лист і від його дружини. Просила не зважати на листа чоловіка. Тобто його прохання вона одразу ж скасувала.

Потім запала коротка тиша.

— А-а-а, літо, еге ж…

— І справді літо…

Ми з Шікі сиділи в бібліотеці Академії й шукали відомості. Зранку читаємо тут книжки, після обіду перевіряємо, як справи в крамниці, а з вечора до ночі я вислуховую звіти з Асори й тренуюся. Був час, коли я ненадовго відчув огиду до самого себе, такого нікчемного, але саме тоді я й вирішив рухатися вперед по-своєму. Думаю, найпевніше, на мене вплинуло відчайдушне завзяття Джіна, Амелії та інших студентів. Ми з ними різні за самою своєю природою, але коли бачиш, як люди з усіх сил намагаються просунутися вперед хоч трохи, це й мене підбадьорює докладати зусиль.

— А, до речі, на минулому занятті Джін ніби хотів щось сказати. Ти нічого про це не знаєш, Шікі?

— Ні. Він мав доволі загнаний вигляд, тож, мабуть, просто не мав змоги сказати це вголос. Але мені й справді здалося, що він чимось збентежений.

———

На останньому перед канікулами занятті в другій половині я влаштував їм тренувальний бій — «розважальне заняття», — але чомусь усі семеро дивилися на мене так, ніби тремтіли від страху, а потім попадали на коліна.

[Сіф, Юно, ви теж спробуйте перевірити в справжньому бою все, чого навчилися досі.]

Із цими словами я долучив сестер до «розважального заняття», яке досі проходила п'ятірка. Мабуть, вони вже цього чекали: студенти злагоджено вишикувалися.

Тож я мовчки кивнув. Викликав Синього Ящера — туманного ящера… А що людей тепер побільшало, покликав двох.

[Знайомтеся. Синій Ящір Звай.]

Примітка перекладача: Zwei — німецькою «два».

Починати бій, навіть не відрекомендувавшись, було б негарно, тож я хоч коротко, але представив Звая. Однак саме тієї миті всі заціпеніли.

Дехто, здається, навіть тремтів. Вони вже зміцнили основи, їхня бойова тактика помітно розширилася, а вони все одно розраховували битися всемеро проти одного? Яке ж г'юманське мислення.

Вони думали, що, як завжди, битимуться лише з одним, тож першим скрикнув Джін.

— Ї-їх більше!!

[Що ти таке очевидне кажеш? Семеро проти одного — це ж зовсім не тренування. Хоча, певно, у твоїх словах є рація. Ви ж і одного не змогли здолати, так? Хм-м, дам вам вибір: або всі семеро проти двох, або розділіться — четверо проти одного й троє проти одного.]

«Ви що? Який у цьому взагалі сенс?»

Саме це ясно казали очі студентів.

Який сенс? Ці двоє — профі в груповому бою, між іншим. Семеро проти двох, звісно, буде складніше. Ну, їм не завадило б навчитися злагоджено діяти, тож це була б непогана думка.

— Е… Е-е, викладачу Райдо? Питаю лише для довідки: цей новий такий самий сильний?

[Звісно. Синій Ящір сильніший у техніці, а Звай — у силі. Обидва — чудові воїни. До речі, їхня спеціалізація — груповий бій.]

Амеліє, хіба це не очевидно? Навіщо б я приводив двох різних за силою?

— Н-ну, я подумала, чи не надто це навантажує ваше тіло — викликати одразу двох, абощо.

[Жодних проблем.]

Насправді це навіть не виклик. Я просто відчиняю браму, тож хай пройде один чи всі — навантаження не зміниться.

Мабуть, у них іще лишалося досить самовладання, щоб тверезо подумати: вони вирішили розділитися. Склад команд був майже такий, як я й очікував.

Джін, Юно, Амелія, Ідзумо.

Даена, Місура, Сіф.

Ну, зрештою жодна з команд не перемогла. Але билися вони значно краще, ніж минулого разу, і на цьому заняття закінчилося.

Джін сказав, що після уроку хоче попросити поради, тож я збирався вислухати, чого він хоче, але…

— Я-я відкладу це на потім.

Це він сказав кволим, задиханим голосом і пішов. Так ми й дійшли до сьогодні. Раз уже настали канікули, мабуть, розмова була не така вже й важлива. Може, він хотів, щоб я пригостив його обідом?

Якщо так, то після такої біганини про це справді важко говорити. Усе ж одразу полізло б назад.

———

— Тоді на підлозі не лежала тільки Сіф, еге ж. Проте, залежно від того, як вони цим скористаються, їхні вміння мали б дозволити ступити ще на крок далі. Чому ж їх так приголомшило?

Висловлюючи своє запитання, Шікі не відривається від книжки. Схоже, він може зосереджуватися на двох речах водночас.

— Може, через звичку? Судячи з них, до наступного разу вони як слід підготують контрзаходи й ступлять на крок уперед. А ще, розумієш, вони всі хороші діти, тож, найпевніше, обережніші, ніж треба.

— Значить, друга фаза. Коли дізнаються, що сила й швидкість зросли, напевно знову нарікатимуть.

— Уже уявляю. Якщо вони діятимуть так само, як у першій фазі, то Синій Ящір — ще пів біди, а от Звай одним ударом відкине будь-кого й виведе з бою.

У бібліотеці, де ледь відчувалася чиясь присутність, ми з Шікі розмовляли про студентів. Туманним ящерам це, схоже, теж подобається, та й для них це тренування — вчитися стримуватися. Хоча чи стане воно колись у пригоді — невідомо.

Якщо студенти зростатимуть надто повільно, це почне дратувати ящерів, тож бажаю Джіну й решті успіху.

— …Пане Райдо, — озвався Шікі.

[Так, хтось іде. Про вовка промовка, еге ж.]

Відчувши, що хтось наближається, я переходжу на письмове спілкування. Ця присутність мені знайома.

Ми обоє вдаємо, ніби читаємо, і чекаємо, поки вони підійдуть.

— Вибачте, що заважаю. Викладачу Райдо, можна вас на хвилинку?

[А, Джін. Що ти хотів?]

Підійшли ті самі студенти, про яких ми з Шікі говорили. Як я й думав, вони досі в Академії, і Сіф з Юно теж тут. Пан Рембрандт, мабуть, плаче. Навіть зважаючи на лист його дружини, я цілком розумію, чому він хоче, щоб вони бодай раз приїхали додому.

— Я хотів би з вами про дещо порадитися.

Чуючи, як чемно говорить Джін, я відчув якусь незручність. І водночас здивувався, що він так уміє.

[Слухаю.]

— Річ у тім, що на цих літніх канікулах… хай навіть лише тоді, коли ви, викладачу, матимете змогу, — чи не могли б ви нас потренувати?

[Посеред літніх канікул?]

— Так. Я чув, що додаткових занять ви не проводите. Звісно, ми як слід заплатимо за кожне заняття, тож дуже просимо.

…

Хоч це й довгі канікули, а завзяття їм таки не бракує. А я ж думав використати цей відпочинок, щоб зосередитися переважно на роботі й тренуваннях.

До того ж прийшли й кажуть, що як слід заплатять за заняття. Вражає. Якби в сучасному світі були старшокласники, які за власні гроші ходять на літні заняття, це було б щось геть незвичайне.

[Це спільне рішення всіх? Чи хтось хоче поїхати додому? Особливо Сіф і Юно. Ви ж мали отримати з дому звістку, щоб повернулися.]

До того ж мені важко сказати панові Рембрандту, що я даю їм двом уроки, тому не можу відпустити їх додому. Не можу я йому такого сказати. Мій тато теж, хоч і дорослий чоловік, улаштовував істерики, що не дозволить моїм сестрам жити окремо. Як на мене, батьківська любов до доньок — це щось зовсім іншого виміру.

У нас удома тато на повну силу трусився над доньками до безглуздя, і мамі завжди доводилося втручатися; мабуть, у пана Рембрандта приблизно так само.

— Ми теж просимо. Думаю, зараз нам, з огляду на майбутнє, ще бракує сили, щоб отримати залік у Ціґе. А не повертатися якихось пів року — у цьому не має бути жодних проблем, — сказала Сіф.

Ні-ні, навіть якщо ваша сила на залік не тягне, родина Рембрандтів — купецька, тож поки є гроші, залік вам однаково поставлять. А Юно ще й киває.

Ух. Які ж рішучі.

Якщо не відправлю їх додому бодай ненадовго, то, здається, пан Рембрандт знову надішле мені листа з прокляттями. Він же надає мені місце для роботи, тож я дуже хочу зберегти з ним добрі стосунки. Мабуть, не варто мені погоджуватися на цю пропозицію.

[Шікі, як там? У нас же розклад уже заповнений, правда?]

— Ні. Якщо раз на тиждень, то, мабуть, вийде.

Гей.

Я ж хотів, щоб ти підіграв мені й допоміг їм відмовити, розумієш?

Тепер усі семеро дивляться на мене очима, повними надії. Возитися зі студентами раз на тиждень — це ж просто…

…

[Зрозумів. Лише раз на тиждень, ясно? І ще: Сіф і Юно в другій половині канікул поїдуть додому. Це обов'язкова умова, гаразд?]

— Е-е-е?! Тільки нас із сестричкою не буде?! — вигукнула Юно.

— Викладачу Райдо! Будь ласка, ставтеся до нас так само, як до інших студентів! — попросила Сіф.

[Ні. Мене просив ваш батько. Ви тільки-но одужали, тож поїдьте додому й заспокойте батьків.]

Ті двоє дивилися на мене з образою, але більшість студентів була вдячна.

А-а-ах. Ну, мабуть, вистачить базових тренувань і викликати ящера.

Усе щодо призначеного дня я лишаю на Шікі, а сам знову повертаюся до книжок. Треба використати ці канікули сповна.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Тим часом, коли студенти напосідали на Райдо, щоб він проводив заняття посеред канікул…

У частині бібліотеки, куди не пускають сторонніх, перебувала одна жінка.

Це бібліотекарка Ева.

Щойно їй сказали, що небезпеки в Академії більше немає, вона невдовзі повернулася до обов'язків бібліотекарки. Хоч це й довгі канікули, науковці, дослідники, а також викладачі, які користуються бібліотекою, однаково не переводяться. Оскільки Ева якийсь час була відсутня і її місце хтось заступав, тепер пані Еві довелося підміняти ту бібліотекарку, поки та у відпустці. Тож цього літа відпочинку в неї, по суті, немає зовсім, але робота дає їй певне відчуття наповненості, та й на ці канікули в неї була справа, яку вона мусила зробити за будь-яку ціну, тому невдоволення вона не відчувала.

Зараз Ева шукала одну статтю.

Її вона хотіла дати прочитати Райдо. Колись Ева була дворянкою, і все ж обов'язки бібліотекарки виконує бездоганно. Відколи вона взяла Райдо на замітку, запам'ятовувала всі книжки, які той читав, простежувала їхні тенденції й передбачала, що він хоче знати — що він неодмінно мав би хотіти знати. Райдо читав доволі різноманітні книжки, проте Ева все одно змогла виокремити кілька напрямів. Справді взірцева бібліотекарка.

— Хм-м, такі методичні вказівки до досліджень мені не потрібні. І того, що до них, теж не треба…

Дослідження й наукові праці, визнані важливими, зазвичай збирають в окремій частині бібліотеки. Звісно, там є й праці, написані в Академії в минулому, більшість яких так і не оприлюднили, і чимало досліджень з однаковим змістом, — усе це зібрано докупи, тож кількість величезна. І, правду кажучи, навіть фахівчині Еві важко знайти потрібну статтю. Вона шукає її, уся вкрита пилом. Безперечно, стаття була не з відомих.

— Пан Райдо ж урятував мені життя. А ще так делікатно сказав: «Грошей не треба, краще порадьте мені книжки», — тож як я можу цього не зробити! Я неодмінно покажу викладачеві Райдо щось таке, на що він аж накинеться!

Величезною винагородою, яку Ева запропонувала Лаймові, були статки Енсланд — те, що лежить на відібраних землях. Райдо вислухав це зі складним виразом обличчя й попросив Еву замість грошей поділитися знаннями. Замість статків, існування яких під сумнівом, він волів реальнішу винагороду.

— Здавалося, він читає що завгодно, але найбільше його цікавила магія. А саме — застосування магічної сили й виклик. Окрім того, він цікавився й Каленеоном. І, схоже, хотів дізнатися ще й про географію. Але спершу — та стаття.

Ева шукає дисертацію, на дослідження для якої один професор поклав усе життя, а дійшовши висновку, зневірився; праця не привернула особливої уваги — звичайнісінька наукова розвідка. Проте Ева мала сильну здогадку, що це може бути одне з того, що шукає Райдо. Вона також склала перелік книжок, які можуть йому знадобитися. Знайти їх не так уже й важко. Важче було те, що під час пошуків траплялося так багато посередніх праць нікому не відомих дослідників.

— Я віддячу йому, і надалі мушу підтримувати з ним добрі стосунки. Мені вже нема на кого покластися, крім нього й Торгової компанії «Кудзуноха».

Здібності працівників Торгової компанії «Кудзуноха», а також самого Райдо й Шікі. І ще інших здібних людей, які, схоже, теж існують.

В очах Еви Торгова компанія «Кудзуноха» надзвичайно приваблива. Незалежна компанія з ненормальними можливостями. Як і обіцяли, вони розгромили сили організації, що звили собі гніздо в Академії. Те, що лагідний викладач Брайт був одним із них, неабияк її вразило. До того ж Рурії не загрожувала жодна небезпека. Цих результатів було цілком досить, щоб визнати їхні здібності.

Наразі компанія невелика, але, може, тому, що поки не може взятися за щось велике. А як щодо майбутнього?

Безрозсудна бібліотекарка, що прагне відродити свої землі, досі від цього не відмовилася.

Тому вона й хоче зблизитися з Райдо. Він має силу, і характер у нього непоганий. Справи компанії йдуть добре, та й на здібних людей йому щастить. Обличчя в нього, звісно, негарне, але до зовнішності, якщо бачиш її багато разів, звикаєш — так вважає Ева. Навіть якщо перше враження від нього було дещо погане, то й що? Безглуздо судити про внутрішнє за зовнішністю. Якщо сила Богині ні на що не придатна, то чого варта зовнішність? Такі тепер цінності в Еви й Рурії.

Не покладатися на Богиню. Її віра, що похитнулася й зникла. Такі люди, мабуть, схильні втрачати прив'язаність до зовнішності й раси.

Таку ситуацію спричинило мовчання Богині. І нинішній стан речей, можливо, стане — бодай трохи — попутним вітром для Райдо, для Місумі Макото.

Згодом настане шкільний фестиваль Ротцґарду, а ще — іскри війни, що спалахнуть із великою силою.

Літні канікули в Академії минали мирно. Немов затишшя перед бурею.

Для трьох мандрівників між світами наближалася друга осінь.