Розділ 109 — Літні канікули. Частина 1 ~ студент ~

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Це було справжнє пекло.

Джін ніяк не міг повірити в те, що відбувалося просто перед його очима.

Звісно, вони самі попросили тимчасового викладача Райдо проводити тренування під час літніх канікул. Це були останні заняття перед шкільним фестивалем, і Джін був певен, що кращого вибору на літні канікули годі й шукати.

На другому занятті, ближче до вечора, їм таки вдалося перемогти заклятого ворога — Синього Ящера. До того їх чотири рази розбивали вщент, а у вирішальному бою двоє учасників вибули. Перемога висіла на волосині, проте була справжньою.

Досягли вони її тим, що, зазнавши втрат і поранень, стали діяти рішучіше й наступати агресивніше.

Виснажені, але задоволені, студенти вже уявляли, як перейдуть до наступного етапу.

Шікі, асистент Райдо, підвівся, підійшов до ящеролюда й зцілив його. Потім вилікував Джіна, Юно, Амелію та Ідзумо, а на додачу дав усім чотирьом засіб для відновлення магічної сили. Невдовзі вони почувалися майже як на початку заняття. Страшно подумати, яким потужним було його лікування. Лише душевна втома нікуди не поділася.

— Часу лишилося небагато, проте спробуйте побитися із Синім Ящером у другій фазі, поки не зайшло сонце. А я перевірю, як ідуть справи в іншої групи.

Жодного слова привітання з перемогою. Шікі байдужим тоном оголосив нове завдання.

Здавалося, жодного посилення на ящерові не було. Джін став у бойову стійку й подумав: «То що ж означає ця друга фаза?..»

І тієї самої миті Джін ошелешено побачив, що Синій Ящір уже стоїть просто перед ним і вже опускає згори вниз руку з мечем.

Джін, не встигнувши як слід устати в стійку, прийняв діагональний удар. Швидко! І важко, набагато важче за попередні атаки. Якби він був готовий, усе склалося б інакше. Але такого удару зненацька не відбити. Перш ніж Джін оговтався від шоку, земля зникла з-під його ніг.

— Гей, ви що, жартуєте?! Гу… ААААа-а-а!!

Злетівши в повітря, Джін недовірливо втупився в Синього Ящера. Удар відкинув його назад із такою силою, якої раніше цей противник і близько не демонстрував. Просто на Амелію та Ідзумо!

Сила й швидкість стали зовсім іншими. Прийоми начебто ті самі, але більша міць і швидший початок руху повністю змінювали небезпеку кожного удару. Коли навіть звичайні засоби захисту не встигають, уся тактика розвалюється.

— Зачекай, Джіне, забирайся звідти! Летить крижаний спис! Ідзумо, бар'єр! Юно, до мене!

— Зрозумів! — відгукнувся Ідзумо.

— Є! — крикнула Юно.

Амелія теж остовпіла від того, як легко відкинуло Джіна. Та якби вона зараз перестала думати, поразка була б неминучою. Помітивши щит на руці Синього Ящера, вона передбачила наступний напад і миттєво роздала накази. Вони давно підготували порядок дій навіть на випадок вибуття Джіна. Та…

— Д-дивно… Хіба він не користувався стрілами?! Цей вплив на магічну силу навколо… Невже це закляття Карен?!

— Карен?! Крижана стихія? Оце?!

— Стійте, падає…

Але попередження Юно вже нічого не могло змінити.

Усі четверо опинилися всередині величезної брили льоду. Варто було розбити її — і вони б загинули, проте Синій Ящір не рухався. Він чудово знав, що це тренування, а не смертельний бій. Висунувши кінчик червоного язика, ящеролюд устромив великий одноручний меч у землю й сів на валун, підставивши синю луску променям вечірнього сонця. Тепер лишалося дочекатися Макото або Шікі. Він був цілком незворушний, а викривлена усмішка ніби свідчила, що поступ учнів його тішить.

А з іншого боку…

Тим часом Місура, який володів мечем не гірше за Джіна, бив і відступав, поки Даена відвертав увагу ворога. Сіф трималася поблизу передової, проте стежила, щоб не стати мішенню для туманного ящера, й засипала його переважно вогняними закляттями. Так утрьох вони повільно, але впевнено тіснили стійкого противника — Синього Ящера Звай. На щастя, другий ящеролюд, що бив сильними ударами, був для Місури й Даени зручнішим суперником, ніж перший.

Їхні дії ще були далекими від досконалості, зате від атак Звай вдавалося ухилятися. Його прийоми були менш різноманітними, ніж у першого ящера, і передова трималася. Сіф доводилося уникати сильніших магічних ударів, але завдяки стійкості товаришів вона зберігала спокій. Коли Джінова група вже святкувала перемогу, ця трійка теж була за крок до успіху.

— Є! Перша перемога наша! Сіф, добий цього негідника!

Але слова Даени виявилися помилкою.

Удар, до якого Місура вже приготувався, раптом завмер. А за мить, ще до того, як Сіф завершила арію, на Місуру обрушилася зовсім інша атака.

(Що?.. Щось не так. Він поводиться зовсім інакше…)

Холодок, що пробіг спиною Місури, був ознакою чудової бойової інтуїції.

— Гу?!!

Від страшного удару заніміли обидві руки. Місура мимоволі випустив улюблений меч. А ящеролюд уже завдавав другого удару. Захищатися було нічим.

— Ти… стій!

Даена кинувся на допомогу Місурі. Якщо зараз не зупинити ворога, Місура вибуде, а сам Даена передову не втримає. Рішення було правильним. От тільки…

План був непоганий: кинути запасний кинджал, змусити ящеролюда закритися щитом, а потім ударити клинком.

Проте ящеролюд відбив метальний кинджал хвостом. Щит навіть не знадобився.

І удар клинком не досягнув цілі: вільна рука ящеролюда стала на заваді, а щит остаточно перекрив Даені шлях.

— Ге фу?!

Швидкого Даену відкинули ударом щита, немов настирливого комара. Навіть збоку було зрозуміло, наскільки це боляче.

— Гоох~~!

Місура від удару в груди відлетів на кілька метрів і вже не міг як слід рухатися. Якби він був у повній формі, то перекотився б і одразу підхопився.

За одну мить усю передову знищили.

— …Та ви жартуєте!

Сіф усе ще сподівалася, що влучне закляття врятує їх. Та ящеролюд легко ухилився, а потім рушив до неї. На очах дівчини виступили сльози. Допомогти двом товаришам вона не встигла б. Перервати власне закляття — означало змарнувати всю їхню працю. Навіть за таких обставин вона довела арію до кінця й боролася за перемогу. Це заслуговувало на похвалу, однак…

(Б-будь ласка… тільки не по обличчю…)

Сіф виставила посох назустріч безжальному мечу й мовчки молилася. Вона ж дівчина! На щастя, прохання було почуте: удар припав у груди. Після цього вона знепритомніла.

Повне знищення.

— Фух~~

Причиною поразки другої групи став несподіваний спалах люті Звай.

◇◆◇◆◇◆◇◆

[Гм, цього разу Джін із товаришами переміг Синього Ящера. Вітаю! Добре попрацювали.]

— Дуже дякуємо!!

— …

Джінова четвірка подякувала Райдо за похвалу. А троє переможених стояли, опустивши голови. Їм було нестерпно бачити, що товариші пішли вперед, а вони знову відстали.

[Час, що лишився, використайте на обговорення та базове тренування. Шікі, приглянь за ними.]

— Зрозумів. Тоді ви четверо продовжуйте тут, — сказав Шікі.

Шікі повів переможців тренуватися далі. Райдо трохи проводжав їх поглядом, а тоді повернувся до трьох пригнічених учнів.

[А тепер про ваш бій. Ви, напевно, розгубилися, коли противник раптом став значно сильнішим. Це моя провина. Пробачте.]

Райдо схилив голову. Це, здається, ще більше приголомшило студентів: троє злегка підняли сповнені розгубленості очі, не знаходячи слів.

— Ем, вам не треба перепрошувати. Але чому він раптом став сильнішим? Ви можете пояснити? — спитала Сіф.

Усі троє дістали серйозні поранення через раптове посилення ворога. Шікі вже зцілив їх і назвав це нещасним випадком. Проте Сіф усе одно хотіла знати, чому так сталося.

— Я теж хочу це знати. Чому він не використовував цю силу від самого початку? — спитав Місура.

— Нас що, просто водили за ніс? — обурився Даена.

Місура й Даена, схоже, думали так само. Райдо виглядав так, ніби й сам не зовсім розумів, як усе до цього дійшло, але він тяжко зітхнув, прийняв якесь рішення й почав пояснювати.

[Я збирався тримати це в таємниці, та розповім як вибачення. Чи казати Джіну й іншим — вирішуйте самі. Синій Ящір, із яким ви тренувалися, сильніший за нижчого дракона.]

— ?!

[Я накладав на них одне ослаблення за іншим, давав кепське спорядження й лише тоді приводив до вас. Сьогодні обидва показали менш ніж один відсоток справжньої сили.]

— О-одного відсотка?!

— Т-тобто наприкінці ящеролюд бився на повну силу?!

Учні були приголомшені. Тим часом Шікі, мабуть, пояснював четвірці суть другої фази. А ці троє щойно дізналися, що досі билися з противником, який користувався, образно кажучи, одним мізинцем.

[Саме остання частина, так. Я припустив, що сьогодні ви вже зможете пройти першу фазу, тому й підготував для вас другу.]

— Але ж це не була його справжня сила? Навіть із такою потужністю? Але чому? Ми ж іще навіть першої фази не пройшли, а…

[Ось тут моя помилка. Справді вибачте. Звай, підійди.]

На поклик Райдо підбіг менший із двох ящеролюдів. Ставши перед ним, опустився на коліно та схилив голову. У його рухах була дивовижна грація, і троє г'юманів мимоволі задивилися.

[Насправді…]

З дещо винуватим виглядом Райдо озирнувся на трьох студентів.

[Це моя провина: я представив Звай як «Синього Ящера Звай». Звай… ні, пані Звай — жінка.]

— Що?..

[Тому, коли ви назвали її негідником, це могло її зачепити. Будь ласка, звертайтеся до неї «пані Звай» або «панно Звай». Я виявився геть нетактовним.]

— …

Запала така тиша, яку важко передати словами.

[Гаразд. Надалі я хочу, щоб ви билися з нею, пам'ятаючи про це.]

— Викладачу Райдо, — озвалася Сіф.

Для неї було незвично перебивати слова Райдо.

[Що таке, Сіф?]

— У нас ще є час. Дозвольте нам провести реванш із пані Звай! — попросила Сіф.

[Ні, але якщо почати зараз, буде вже зовсім пізно…]

— Будь ласка!!

Райдо чомусь отримав таке палке прохання, що мимоволі поглянув на ящеролюдку. Та кивнула. І справді, тепер, коли придивитися, на її морді можна було помітити доброзичливу жіночну усмішку.

(Ми домовилися після занять повечеряти з учнями в Ґотецу. Якщо ці троє затримаються, їм доведеться заходити туди, де вже пахнутиме солодощами, і це їм не сподобається. Та я сам спровокував непорозуміння, представивши Звай чоловіком. Що ж, доведеться залишитися з ними.)

Вечір давно минув, і темрява ночі вже брала гору…

Райдо зв'язався зі своїм послідовником Шікі й доручив йому першим повести чотирьох учнів до Ґотецу.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Викладачу, дякуємо за частування! Можливо, ще навідаємося до бібліотеки. До зустрічі на наступних заняттях!

— Дякуємо за їжу!

[Будьте обережні, коли повертатиметеся.]

— І нікуди не звертайте, одразу йдіть назад, — додав Шікі.

У Ґотецу вже готувалися зачинятися, коли семеро студентів уклонилися викладачеві. У місті, де студентів зазвичай ставлять вище за інших, це було незвичне видовище.

Усі семеро рушили в бік гуртожитків і невдовзі зникли в темряві. Від Ґотецу до гуртожитків шлях один, і вони йшли разом. На території Академії їм навряд чи щось загрожувало. Райдо подбав про те, щоб відчути будь-яку небезпеку, й лише тоді полегшено видихнув. Можливо, він так хвилювався за учнів, бо бачив у них своїх молодших товаришів із колишнього гуртка.

— Ну що ж, Шікі, повернімось і ми, — сказав Макото.

— Так. Лайм та інші зараз на вечері зі співробітниками Гільдії купців і працівниками сусідніх крамниць, тож, схоже, повернуться ще нескоро. Як щодо того, щоб повернутися в Асору? — запропонував Шікі.

Райдо не відразу відповів на пропозицію Шікі. Стаття, яку принесла йому Ева, допомогла надати тренуванням чітку мету. Відтоді він діставав від занять і задоволення, і відчуття поступу. За інших обставин одразу повернувся б до Асори тренуватися. Шікі це знав, тому вагання господаря його здивувало.

— Гм… Ні, сьогодні повернімося до компанії. Шікі, ти, бува, нічого не нашептав Джіну й решті перед тим, як я повернувся до вас?

— ?!! Що ви маєте на увазі під… «щось»? — відгукнувся Шікі.

Від його реакції було дуже легко все зрозуміти, тож слухати відповідь уже й не було потреби. Райдо озвучив одну зі здогадок, до яких дійшов сам.

— Вони були якісь особливо натхненні. Надто Джін. Сказав, що, може, зайде до бібліотеки, а сам виглядав так, ніби збирався в мандрівку. Він завжди говорить трохи зайве, але сьогодні був аж надто веселий. То що ти їм порадив?

— …Вони були пригнічені після другої фази бою з туманним ящером, і я мимоволі втрутився. У них достатньо грошей на телепортаційні формації, тому я порадив підвищити рівні. Студентів Ротцґарда й так заохочують до цього, а від початку ваших занять вони майже не зросли.

— Справді, я не включав до занять ні походів у лабіринти, ні польової практики. Щоб підвищити рівень, треба здобувати досвід у боях, убиваючи противників. Зосередившись на моїх уроках, вони просто забули про це.

Райдо гірко всміхнувся. Підвищувати майстерність, не покладаючись на рівні, — тепер, коли він про це замислився, такий підхід відрізнявся від звичайного шляху Академії. Усі студенти Ротцґарда зареєстровані в Гільдії авантюристів. Це, звісно, не обов'язково, просто зручно, тож реєстрацію проходять заздалегідь. Через певні обставини в місті, де стоїть головна Академія, немає приймальні відділення гільдії, але картка гільдії є в усіх студентів. Її видають безплатно, у неї розвинені функції зв'язку, тож в Академії нею, схоже, активно користуються. Макото дізнався про це лише нещодавно. Відомостями про викладачів він ще цікавився, а от про студентів — майже ні.

— До того ж є ще результати експериментів із плодами Асори, тож їхні здібності помітно зросли, але підвищення рівнів теж стане для них гарним доповненням, — додав Шікі.

— Доповненням, га. Шікі, насправді ти хочеш навчити їх не сили, а впевненості в собі, правда? Якщо в теперішньому стані вони вийдуть у передмістя й поб'ються з якимось випадковим мамоно, то, мабуть, страшенно здивуються, — зауважив Макото.

— …Тобто ви все-таки розкусили мене. Як і слід було очікувати, — відповів Шікі.

— Та ні, просто я можу зрозуміти подібні речі. Сам я колись уже проходив таким шляхом зі своєю вчителькою, — сказав Макото.

— Це лише моє припущення, можливо, дещо надто оптимістичне, але якщо вони всерйоз попрацюють три дні, то кожен без сумніву зможе перевалити за сімдесятий рівень, — мовив Шікі.

— Непогано, правда? Тут небагато місць для полювання, і Джін, хай який гарячкуватий, не настільки безрозсудний. Якщо за три дні вони піднімуться до сімдесятого рівня, то, певно, наберуться самовпевненості й наступного тижня попросять ще один бій із туманним ящером. Для сестер це буде останнє заняття. До речі, Шікі, ти часом не перейняв манеру говорити в Томое?

— Вона сказала мені вивчати світ пана Райдо й дала кілька документів. Я переглядав їх із великим інтересом, — відповів Шікі.

Райдо з усмішкою уявляв, що робитимуть учні далі. Він нагадував собі старшого товариша, який стежить за розвитком молодших. Передбачати зміни в суспільстві йому ще було надто складно, проте досвід у шкільному гуртку й спогади про власні тренування допомагали хоч трохи розуміти поведінку цих семи.

— Я показав їм місце, з яким вони зараз можуть упоратися. Від завтра нам стане легше рухатися. Ми будемо звільнені від ролі охоронців студентів, — з веселими нотками в голосі сказав Шікі, розповідаючи, яку пораду дав учням.

— …Хто знає, що може статися. Про всяк випадок нехай Еріс непомітно стежить за ними. Пообіцяй їм банан — і ці дівчата вмить погодяться.

— Як накажете, — відгукнувся Шікі.

Замість радіти, що більше не треба охороняти студентів, Макото насамперед подбав про їхню безпеку. Шікі подумав: «Господар теж неабиякий добряк», — але вголос лише погодився.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Надто легко.

Настільки легко, що це навіть не можна було назвати перешкодою.

Мене знову переповнювало відчуття всемогутності, знайоме з рідного села. Там мене називали геніальною дитиною. Меч, лук, магія, рукопашний бій — мені не було рівних. Відтоді як я отримала картку гільдії й змогла підвищувати рівень, мало не щодня ходила на полювання. Зрештою, навіть у сусідніх селах ніхто не міг мене перемогти.

Нестерпне почуття, ніби я здатна на все. До того, як мене покликали до Академії як стипендіатку й я прибула до Ротцґарда, я завжди була номером один.

Але щойно я прибула до Ротцґарда, цю безглузду самовпевненість розбило вщент. У світі завжди знайдеться хтось сильніший. Я ще лише перспективна — просто студентка з невеликою перевагою.

Іншими словами, такого відчуття я не смакувала вже давно.

Зараз наша семірка полює в лісі неподалік Ротцґарда, щоб підвищити рівні. Зазвичай про таке неможливо забути, але відколи ми навчаємося у викладача Райдо, майже не робили цього. І не тільки я, Амелія Хоупрейз: Джін, який очолює передову й обирає цілі, і сестри Рембрандт, що щойно приєдналися до занять, теж, певно, помітили, як мало зросли наші рівні. На заняттях викладача Райдо немає практики для підвищення рівня, а мій власний надовго застряг десь у другій половині сорокових, тож я, мабуть, уже почала непокоїтися.

Але, здається, головна причина в самому викладачеві Райдо. На його заняттях можна ставати сильнішими без підвищення рівня. Ми нікому про це не розповідали. Заняття неймовірно суворі, зате я точно знаю: тепер я набагато сильніша, ніж кілька місяців тому.

Нам наказували думати про сенс кожної атаки й кожного захисту. Він також велів виробити звичку ставити собі запитання. Під час самого уроку, а особливо на тих «приємних» лекціях, де ми билися із Синім Ящером, він говорив речі, яких я тоді не розуміла. Але тепер, після полювання, я зрозуміла все цілком ясно.

Противники ніби сповільнилися. Поки ми вивчали їхні рухи, оцінювали становище й вирішували, як діяти, вони ледве встигали поворухнутися. І все це без помітного збільшення нашої власної швидкості. Страшенно легкі бої!

Уперше в житті.

Навіть коли ворог раптово змінював рухи, ми вже передбачали таку можливість і успішно відповідали. Проти г'юманів чи напівлюдей усе, мабуть, було б інакше. Але ці мамоно більше не скидалися на страшних противників, яких колись доводилося всім гуртом ледве долати.

Усі відчували цю дивовижну легкість. Ми розправлялися з мамоно майже без поранень, стрімко підвищуючи рівні.

— Це неймовірно…

Зараз ми влаштували привал, щоб переночувати на базі.

Ідзумо, який зазвичай майже не виказував емоцій, не стримав захвату. До речі, називати його лише магом вітру вже несправедливо: він навчився застосовувати три стихії на рівні справжнього бою.

Ми всі кивнули. За день наші рівні підвищилися на вісім пунктів, хоча вже мали б зростати повільніше. І ми не відчули незвичності нової сили. Здавалося, ніби вона завжди нам належала. Дивовижно.

— Це результат занять викладача Райдо та Шікі? — пробурмотів Місура.

Зазвичай Місура приймає на себе ворожі удари, тому після цілого дня боїв мав би ледве триматися на ногах. Однак сьогодні він не мав жодної серйозної рани. Не тому, що вороги не влучали, — просто ліки пана Шікі миттєво зцілювали ушкодження. Це дуже полегшило життя всім.

Місура та Сіф могли лікувати союзників закляттями, проте завдяки лікам їм не довелося витрачати на це магічну силу. Увесь запас ішов на підтримку бою, і полювати стало значно легше.

Це відчувалося як зовсім інший світ.

Так, пан Шікі — неймовірна людина. Він веде нас до наступного кроку. Без нього ми навряд чи витримали б уроки викладача Райдо. Я й сама не люблю програвати, а той викладач іноді каже таке, що б'є дуже боляче. Кажуть, він майже наш одноліток, та в це важко повірити. Саме пан Шікі робить демонічні уроки викладача Райдо для мене бодай терпимими.

Якщо чесно, пан Шікі мені дуже подобається. Він — ідеал чоловіка: добрий, чуйний, до того ж має світлу усмішку, що бездоганно пасує до його вроди, і широкі знання, а неприємним не буває. А от у викладача Райдо з привабливістю просто жах. Хотілося б, щоб така людина із самими мінусами не пхалася куди не треба. А вже те, що сестри Рембрандт за ним упадають, — це ще більше… А, досить про це.

Ех… Цікаво, пан Шікі вже одружений? Кохана в нього точно є. Хоча заради нього я погодилася б бути навіть другою чи третьою. Зараз мені й уявити себе поруч із ним важко — настільки я ним захоплююся.

— Коли б'єшся, думаючи, різниця просто шалена!

— Наче швидкість раптом зросла в рази!

— А тоді жахливо було, коли ми бездумно кинулися на Синього Ящера.

— Ага, точно!

Так минув перший вечір. Я ледве вгамувала хвилювання й довго не могла заснути.

Наступного дня бої також проходили без жодних проблем. Ми зайшли глибше в ліс, туди, куди раніше не могли потрапити, і проти перших же мамоно діяли так само злагоджено. Мабуть, одна з головних причин — що в нас двоє чудових магів, здатних протидіяти майже будь-якій стихії. Моя магія поки ледве тягне на вогневу міць, та після повернення до Академії я обов'язково над цим попрацюю. «Це розширює вибір тактики» — ще одне із зауважень викладача Райдо. Хто б подумав, що це настільки посилить нас у бою. Гадаю, Ідзумо та Сіф думають так само. Частина мене вагалася, чи дружити із Сіф через погану репутацію Рембрандтів, але коли довіряєш одне одному життя, виходить ось так злагоджено. Ми вже не раз разом їли й розмовляли, як учора, тож, гадаю, такої товстої стіни між нами тепер немає. І з Юно, звісно, теж. Не знаю, якими сестри Рембрандт були раніше, але тепер вони — надійні товаришки по загону.

— М?

Зараз мені здалося, ніби на тій гілці дерева я побачила маленьку коричневу людину… Чи це була уява?

— Амеліє, що таке? — спитав Джін.

Джін звернув увагу навіть на мою ледь помітну реакцію. Він теж відчайдушний: з тих, хто валить ворогів, перш ніж звалять його, але тепер поволі змінює манеру бою. Він першим кидається на передову і водночас стежить за всією ситуацією. Що й казати, нелегке завдання! Я поглядом відповіла: «Ти перебільшуєш». Як і належить стипендіатові, він неабияк талановитий. Прикро визнавати, але мені поки не вдається бачити всю картину. Є над чим працювати.

— Хм. Мені здалося, що та гілка трохи хитнулася, але, схоже, нічого страшного, — відповіла я.

— Ясно. Якщо так піде й далі, ми ще сьогодні дістанемося до озерного берега. Там і заночуємо, — вирішив Джін.

У глибині лісу є невелике озеро з чистою, дуже цінною водою. Добувати її складно: поряд водиться безліч мамоно, а перевозити повні ємності важко. Тому вода коштує дорого, й попит перевищує пропозицію. Зате там ростуть рідкісні лікарські рослини — їх збирати й продавати куди простіше.

А, точно.

— Слухай, Джіне. Ми вже все одно сюди дісталися, то як тобі ідея назбирати біля озера лікарських рослин як подарунок для викладача й пана Шікі? — запропонувала я.

Яка ж я молодець. Раз ми вже сюди прийшли, слід бодай якось віддячити нашим благодійникам.

— Клас! Воду тягти — морока, тож хоч трави занесемо, — підтримав Даена.

Даена теж погодився. Він навчився не робити зайвих рухів, тож подолав свою слабкість — тепер йому вистачає витривалості до самого вечора. У бою він і досі багато стрибає, а проте зараз іще повен сил. Ці пекельні «приємні» уроки неухильно підвищували нашу майстерність. То були не просто тортури! Добре, що я повірила панові Шікі!

— Тоді рушаймо далі! Я теж добряче підвищила рівень і тепер просто переповнена силою! — вигукнула Юно.

Юно йшла поруч із Джіном, тримаючи спис. Трохи позаду — Даена та Місура. Ми з Ідзумо й Сіф стежили за шляхом, ідучи слідом. Відколи ми відвідуємо заняття викладача Райдо, витривалість зросла, але магам бігати лісом усе одно важко. З часом, може, й вийде, а поки ми йшли там, де зручніше ступати, і ледь встигали за групою. І все ж просувалися напрочуд швидко. Видно, що кожен із нас неабияк старається.

Криво всміхаючись бадьорості передової, ми дісталися берега озера, де на нас уже чекали.

Там був один-єдиний дракон.

Без жартів. Серйозно.

Він що, використовує це озеро як водопій?

Погано. Я дедалі сильніше панікую. Уся моя попередня холоднокровність розвіюється.

Ні, так не повинно було статися! Думай! Напасти, захищатися чи тікати? Треба оцінити всі можливості. Заспокойся, заспокойся!

Ми стояли біля зовнішнього краю озера у формі півмісяця. Дракон був біля півострова, що вдавався в середину. Щойно він пив воду, а тепер завмер і витріщився на нас. Відстань ще чимала, але від цього не легше.

Тіло нагадувало величезну ящірку, проте з чола вперед стирчав гострий ріг. Сіра луска вкривала все тіло. Довжина — близько чотирьох-п'яти метрів.

— Д-Джіне…

Голос Місури зірвався. Усі ми розуміли, що він зараз відчуває. Але ж і ти прийшов сюди в ідеальному стані, тож теж мусиш думати. Я вірю у вас, хлопці.

— Амеліє, ти щось знаєш про оте там? — спитав Джін.

Джін повільно оголив меч і став у бойову стійку. Мабуть, вирішив, що без бою не обійтися. Я кивнула: зараз моєю найбільшою перевагою були знання.

— Так. Це один із найслабших різновидів драконів. Назви не пам'ятаю, але, наскільки знаю, вони живуть поодинці й вразливі до льодової магії. Найкраще атакувати здалеку, щойно помітиш, і швидко добити. А якщо вже битися, найкраще — загоном із десяти бійців із рівнем понад дев'яносто.

— Які в нас зараз рівні? У мене сімдесят п'ятий, — сказав Джін.

— У мене теж, — відповіла я.

— У мене сімдесят четвертий.

— У мене теж сімдесят четвертий.

— У мене сімдесят сьомий, — сказала Сіф.

— У мене теж сімдесят сьомий, — кивнула Юно.

— …У мене сімдесят третій.

Самих рівнів замало. Нам краще тікати. Але дракон уже помітив нас і сприйняв як ворогів! Якби ми побачили його першими, втеча була б реальним варіантом. До того ж погано, що його слабкість — саме лід. Краще б це був вітер. Або вогонь чи земля. Якби можна було розтрощити його потужною магією, у нас ще був би шанс.

— Я прикриватиму тил. Ідзумо, наклади на всіх підсилення вітром, щоб збільшити швидкість, — наказав Джін.

У його словах ясно відчувався намір відступати. Можливо, це й правильно. Але тоді Джін залишиться прикривати нас сам…

— ГІІІІЄЕЕЕЕЕЕ!!

Мої думки обірвалися посередині.

Тієї миті, коли неповороткий дракон розкрив пащу в наш бік, по всій місцевості прокотився рев абсолютно божевільної гучності!

Ось він, той страшний драконячий рев, що паралізує супротивників! Як я могла забути таку важливу відомість? Спробувала здаватися спокійною — і тепер не можу навіть ворухнутися!

Хвиля жалю накочувала знову й знову, але тіло не слухалося. Я відчувала, що цілком скута страхом. Це був перший раз, коли я сама потрапила під такий рев, і він справді виявився страшенно ефективним!

Перебираючи лапами, дракон наближався до нас напрочуд швидко для такого масивного тіла. Страх, що охопив мене після його реву, ще не розвіявся. До того ж від важких кроків здригалася земля, і мене трусило разом із нею.

Хай навіть це найслабший різновид драконів, нам із ним аж ніяк не зрівнятися!!

Хто завгодно, хоч хтось, якщо можете рухатися — біжіть!

Коли до мене повернулася ясність зору, я побачила товаришів. Усі завмерли, зціпивши зуби, із перекошеними від страху обличчями. Джіне! Ну ж бо, закричи у відповідь, поворухнися, зроби хоч щось! Невже ми просто чекатимемо, поки нас з'їдять?!

Мої думки, вже майже готові перекласти провину на когось іншого, виявилися марними — дракон продовжував наближатися. Усього одна мить неуважності. Одна-єдина помилка. І за це нас чекає такий кінець?..

— …Обу… Зеїруно… Джуна…

А-рія?

Звідки? Згори?! З гілки дерева?!

На гілці сиділа незнайома дівчинка в білій парці.

У руках у неї був жовтий фрукт, і, здається, вона саме перекушувала?

Тут, між іншим, дракон! А вона сидить собі й перекушує?! Серйозно?!

У голові все змішалося. Я намагалася пригадати настанови викладача Райдо, але не могла опанувати себе. Як же прикро усвідомлювати, що навіть тепер я не здатна зберігати спокій за будь-яких обставин!

Що це за парка? На капюшоні щось стирчить… Га? Котячі вушка?

І саме тоді, коли я подумала про таку безглузду дрібницю…

Із лісу вирвалися незліченні ліани. Вони ринули до озера — ні, просто на дракона! Той ненадовго сповільнився, здивований, та ліани вже обплели його з усіх боків, не давши навіть оговтатися.

Ліани? Ні, це гілки дерев! І стовбурці саджанців, і трави, і кущі — усе потягнулося до дракона й стало міцними путами. Поміж коричневого дерева виднілася зелень. Ніколи не бачила такої магії!

— …

Голос не виходив. Це теж через драконячий рев? Отже, він сковує ще й можливість виголошувати арії? Яка ж страшна здібність. Якщо всі дракони володіють таким, у мене спина холоне.

Тук.

Пролунав легкий звук.

Коли я озирнулася, дівчинка, яка, здається, щойно нас урятувала, уже стояла між Ідзумо та Сіф. Як їй удалося так легко спуститися з такої висоти? Невже вона напівлюдина?

Через глибоко насунутий капюшон парки я бачила лише коричневу шкіру. І ще те, що вона маленька.

Дівчинка поплескала Ідзумо по животу й похитала головою.

— Як прикро, — зітхнула незнайомка.

— ?!

Після цього вона обома руками схопила груди Сіф і безсоромно їх потерла. Ого!

— Епоха великих грудей не вічна.

— !#$!&?! — вирвалося в Сіф.

Сіф аж заціпеніла від сорому. А я, дівчина зі скромними формами, подумки похвалила незнайомку: «Молодець». Стривай, та про що я думаю?!

Отже, за порядком тепер я наступна?

Моя здогадка, мабуть, була правильна: мала (здається, дитина) мило підтюпцем підбігла до мене й щосили наступила мені на пальці ноги!

— Я не маленька! — обурилася дівчинка.

— &&!!

Б-боляче! І звідки вона знає, про що я думала?!

Після цього вона побігла далі, звертаючись до кожного по черзі, аж поки не дісталася дракона.

Порівнявши Юно із Сіф, вона сказала першій лише: «Готуйся».

Даені вона побажала: «Тримайся, пікміне».

Примітка перекладача: пікміни — маленькі рослиноподібні істоти з однойменної серії відеоігор; звернення до Даени — жартівлива відсилка.

Місурі дісталося: «Попереду павук. У тебе ще є шанс, невдахо».

А Джіну дівчинка сказала: «Минулого разу я помилилася зі здачею», — і поклала йому в кишеню кілька монет.

Я-я взагалі нічого не розумію.

— Пам'ятайте: екскурсія закінчується тільки після повернення додому…

Дівчинка озирнулася на всіх і наставила вказівний палець вільної руки.

— До речі, банани не вважаються перекусом. А в мене ще два! Уфу-фу-фу!

…Чому я взагалі нічого не розумію з її слів, а напруги в повітрі майже не лишилося?

Дракон смикався, намагаючись звільнитися, але деревні пута тримали міцно. Не знаю, скільки дерев його обплутало, але так довго стримувати дракона — це магія надзвичайного рівня! Ця дівчинка — безперечно магиня.

Мабуть, вона щось надумала. Особа в парці з котячими вушками доїла жовтий фрукт і кинула щось схоже на шкірку дракону під лапи.

Звичайно ж, шкірку безжально розчавило.

Маленька постать виглядала жахливо розчарованою.

Е? Що вона взагалі намагалася зробити?

Тепер говорити стало трохи легше. Хоч раз, але так кортіло їй щось уїдливо відповісти!

— Ми ж казали!

Особа в парці рішуче заявила це, показуючи на нижню половину дракона. Схоже, засмучуватися вона поки перестала. Другу руку вперла в бік і стала в позу. Може, завдяки своїй силі вона така незворушна перед драконом. А-ах, я теж хочу стати сильнішою…

— Буде небезпечно, якщо розсердити принцесу Комое.

Принцесу Комое? Вона, виходить, підпорядкована якійсь країні?

— Бо ось що з ним сталося, — без жодної інтонації додала вона.

Під ногами дівчинки сяйнула магічна формація. На кінчику її пальця крутився тонесенький жезл, майже як письмове приладдя. Невже це її магічний посередник? Такий крихітний!

Такі самі магічні формації з'явилися й у кількох місцях на поверхні озера. Незліченна кількість однакових візерунків засвітилася на воді, і…

Дракона жбурнуло в бік озера. Деревні пута відпустили його, і тіло зависло в повітрі — до того ж над поверхнею води, де тьмяно світилися незліченні магічні формації.

Здавалося, він ось-ось знову зареве. Дракон широко розкрив пащу.

Що станеться раніше — він упаде у воду чи встигне видати другий рев? Я саме про це думала, але не сталося ні того, ні іншого.

З незліченних магічних формацій одночасно вирвалися велетенські крижані списи й прошили дракона в повітрі.

Ця нереальна картина навіть здалася мені трохи кумедною.

— Шкода. Якби ти зміг ухилитися від кожного з них, почалася б справжня вистава.

Її байдужі слова мали сенс, який я навіть не могла збагнути.

Тіло дракона розсипалося на порох.

Дівчинка в парці з котячими вушками зникла так непомітно, що я й оком не змигнула.

Цього літа нам не забути ніколи. Ми досі не могли до ладу поворухнутися, але подумки вже одностайно визнали цю істину.