Розділ 110 — Літні канікули. Частина 2 ~ остання співбесіда щодо переселення ~

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Асора. Місто в тумані.

Це місце не має визначеного розташування. Його справжньої природи не знає ніхто — навіть сам господар Асори, Місумі Макото.

Сюди вже перебралося кілька народів із Пустища. Вони облаштовують поселення, окреме від колишніх домівок.

Та як на розміри Асори, мешканців тут аж надто мало: навіть якщо порахувати всіх, не набереться й тисячі. Причин тому кілька. Раса має відповідати умовам Макото, її мають схвалити його послідовники, а ще запрошена раса може й сама не погодитися на переселення.

Макото вирішив, що не буде жодної біди, якщо мешканців побільшає, і дозволив розсилати посланців, щоб запрошувати раси, насамперед із Пустища, але… до нього так і не доходили звістки, що якась раса бажає переселитися. Підхожі кандидати були, та досі не переселився жоден.

Останнім часом Макото був заклопотаний справами в Академмістечку, тож високогірна орчиха Ема зважала на його становище й певною мірою притримувала звіти, доки не отримає від іншої сторони чіткої відповіді, — щоб уникнути проблем. Вправна секретарка Ема впорядковувала всілякі звіти, перш ніж стисло викласти їх Макото й послідовникам. Вона розуміла, що робочих рук бракує, але доповідати про кожне прохання про переселення означало б лише завдавати Макото клопоту. Мабуть, це й була одна з причин, чому досі нічого не вирішилося. А думала вона так: вибачитися перед кандидатами й попросити їх прийти на повторну співбесіду, коли в Макото з'явиться вільний час.

І ось у Макото з'явився той самий вільний час: в Академмістечку почалися літні канікули (слово, незнайоме Емі), і він став частіше бувати в Асорі. До того ж він проходив якесь тренування й часом лишався тут на цілий день. Кращої нагоди годі було й шукати. Ема розповіла Макото про раси, що просилися на переселення, і повідомила час співбесіди. Усі ці заявки вже схвалили його послідовники — Томое, Міо та Шікі. Лишалося тільки, щоб Макото кивнув, — і переселення буде прийнято. Усього три заявки.

Хоч Ема й довго притримувала звіти, три заявки — не так уже й багато. І річ не в тому, що переселення до Асори не вабило. Навпаки, було чимало випадків, коли самої розповіді вистачало, щоб викликати величезний інтерес, але більшість потім відступала на півдорозі.

Асора з певною метою приймає в себе авантюристів. Це запропонував Макото, а Томое погодилася, але саме через це раси, що здавна жили біля входу в Пустище, відкликали свої кандидатури на переселення. Можливо, тому, що їм часто доводиться битися з г'юманами, магічні звірі, напівлюди та звіролюди, які там живуть, ставляться до г'юманів із надзвичайною ворожістю. Тож самої думки, що в Асорі є авантюристи — хай навіть десь відокремлено, — вистачало, щоб вони відмовлялися від переселення. Це були пересічні раси з сильною ворожістю, тож Ема не надто переймалася. Зрештою, краще не сіяти зерен, з яких можуть прорости проблеми. Спочатку запрошення до них надсилали, але всі вони відмовилися.

Для розвідки глибин Пустища потрібно чимало сил, тож ворожість до г'юманів там зазвичай слабша. Г'юманів, які стали настільки сильними, небагато, до того ж раси, що там живуть, здебільшого дотримуються закону «сильний поїдає слабкого». Тому й мова про запрошення здебільшого починається з рас цих районів. Лісових оні можна назвати вкрай рідкісним винятком. Утім, зараз їх муштрують так по-спартанськи, що зблідли б навіть туманні ящери, та й переселилися вони не повністю.

Із цього етапу починається відбір, який паралельно ведуть Томое та інші послідовники Макото. Зазвичай вивчають харчування раси, її соціальність, особливі здібності тощо. Кожен із послідовників відбирає по-своєму: Міо найпримхливіша й покладається на чуття; Томое обачна й добирає ретельно; Шікі робить наголос на здібностях і відбирає з обережністю. Коротко кажучи, щоб пройти відбір, треба певною мірою сподобатися Міо, витримати прискіпливу перевірку й мати здібності хоча б на мінімальному рівні. Вимоги неймовірно суворі. Лише після цього тій расі пропонують переселитися.

Навіть якщо всі троє послідовників визнають расу придатною, вона може відмовитися, тож… дійти до останньої співбесіди було важко. Це одна з причин, чому в Асорі бракує рук. Приймати будь-кого не можна, і ті, хто проводить перевірку, це знають. Це має бути раса, яку можна поважати, інакше в майбутньому не уникнути труднощів. Ніхто не гарантує, що після переселення не виникне проблем.

Цього разу три заявки, що були в Еми, з огляду на її власний досвід, обіцяли чимало. Певні ризики були, але шанси, що переселяться всі три раси, теж були. Сама вона в перевірках участі не брала, тож знала ці раси лише з документів, але за цими відомостями оцінила їх саме так.

Якщо переселення відбудеться, клопоту знову побільшає, але для Еми це приємний клопіт. Адже товаришів стане більше. У кожної раси народжуються діти, і це вносить в Асору невеликі зміни, але, як не крути, їм не зрівнятися зі змінами, які приносить переселення нової раси.

— Перепрошую, що турбую.

— А, Емо. Доброго ранку. Сьогодні ж співбесіда, так? Уже починається?

— Доброго ранку. Представників трьох рас уже запросили сюди. Якщо вам зручно, пане Макото, я планую почати одразу після цього.

Макото говорив просто й невимушено, а Ема відповідала йому з усмішкою. Колись він розмовляв із нею дуже чемно, тож був час, коли вона просила його поводитися більш по-володарськи. Тепер він так і робив, але радше в тоні дружньої розмови — саме так він і ставився до Еми. Це було не зовсім те, чого вона прагнула, але все одно тішило її.

— Е? То не ми йдемо до них? Кличемо їх до себе… Як пафосно.

— Пане Макото, переселитися запропонували ми, але вони теж цього бажали, тому справа й дійшла до цього етапу. Тож цілком природно, що приходять саме вони.

Для Еми Макото — месія, що врятував її рідних, високогірних орків. Ба більше, він запросив їх до багатого й чудового світу. Вона вважає його істотою, близькою до божества. Тож хоч яка в нього манера говорити й поводитися, часом його надмірна скромність Ему не тішить. Він пояснював їй, що його так виховали й нічого з цим не вдієш, і вона це зрозуміла, але змиритися не могла. Вона навіть думає, що йому можна було б поводитися трохи зверхніше. Для Макото це, мабуть, було досить непросте прохання.

— Емо, ти щойно була трохи страшнувата. Ясно, вони вже тут? Це Томое їх привела?

— Ні. Вони прибули завдяки тренуванню пані Комое зі створення брам.

— То Комое вже й таке вміє. Хоча Шікі навчився цьому зовсім недавно. Відчуваю, він знову засмутиться.

— Вона ж мов дитина пані Томое. Ну що ж, ходімо до іншої кімнати.

— Зрозумів. Там було три справи, так? Покажеш мені документи?

— Так, ось. Перегляньте їх дорогою.

Ема передала Макото документи, які тримала при собі. Відчинивши двері, вона жестом запропонувала йому йти за нею та рушила попереду. Ема завжди йшла трохи ліворуч від Макото, витримуючи однакову відстань. Було тихо. У коридорі лунав тільки шелест сторінок, які перегортав Макото на ходу. У тій частині, де була його кімната, охорона й у мирній Асорі була досить серйозна. У дні, коли було відомо, що Макото активно пересуватиметься маєтком, вони ховалися з очей, аби не заважати. Сам Макото не надавав цьому особливого значення й зазвичай лише думав: «О, тут сьогодні людей мало».

— Хе-е. Цього разу є раси з доволі великою чисельністю. Якщо переселяться всі, нас стане понад тисячу… ні, мабуть, усе ж не настільки. Але як для тих, хто жив у глибині Пустища, така чисельність вражає.

— Навіть якщо ми кажемо «внутрішні райони», це доволі багата зона. Третя раса, з якою ви сьогодні говоритимете, саме з таких місць. Там постійно йдуть бої за родючі землі, тому їхня чисельність поступово зменшується. До того ж саме вони найактивніше домагалися переселення.

— Ясно. Наче оаза в пустелі. Отже, вони досі захищали своє селище власною силою.

— Саме так. Перші, кого ви зустрінете, — це раса, що завдяки своїм здібностям мешкає в особливому місці. Інша ж раса через свої расові особливості така, що зовнішні вороги й не пробують із нею битися. Обидві мають високу бойову силу і, наскільки відомо зараз, не мають проблем із соціальністю.

— …Справді. До того ж вони згодні жити на рівнині. Фу-фу, мені вже не терпиться з ними зустрітися.

— Ось ця кімната, пане Макото. Спершу я хотіла провести все в залі аудієнцій, але оскільки ви про це просили, ми підготували стіл. Будь ласка, обережніше добирайте слова.

Вони зупинилися перед кімнатою, обабіч дверей якої стояли двоє туманних ящерів. Ема відчула, як їхні й без того напружені тіла з наближенням Макото напружилися ще більше. В Асорі не так багато посад, що дозволяють безпосередньо мати справу з Макото. Цих двох, яких сьогодні обрали вартувати двері, мабуть, добряче трусило. Уявивши їхній стан, Ема мимоволі всміхнулася. До речі, у маєтку Макото (який, на його думку, останнім часом дедалі більше скидався на замок) чомусь був просторий зал для аудієнцій, і коли Ема доповіла, що співбесіди проведуть саме там, Макото поспіхом попросив замінити його на звичайну кімнату зі столом. «Не треба було йому казати», — пробурмотіла тоді Ема, і Макото цього не пропустив.

У кімнаті стояли стіл і стільці. Як і завжди, меблі були зроблені майстерно — робота елдвів. Вікна були відчинені, впускаючи свіже повітря, і в кімнаті не відчувалося затхлого запаху, що буває в приміщеннях, якими довго не користувалися. Побачивши два місця навпроти себе, Макото припустив, що представників від кожної раси буде по двоє.

— Будь ласка, сідайте й зачекайте тут. Я приведу гостей.

Ема запросила Макото присісти, а переконавшись, що він сів, вийшла з кімнати. Вона сказала двом ящерам, що йде по запрошених, і попрямувала до сусідньої кімнати.

Тим часом Макото сидів і, чекаючи, поки Ема приведе представників, читав документи про першу расу, з якою мав зустрітися. Звісно, він використовував «Сакай», щоб стежити за довкіллям. Він знав, до якої кімнати пішла Ема, і зрозумів, що там двоє гостей. Коли вони рушать до нього, він збирався сховати документи й зустріти їх стоячи. Саме цього Ема й хотіла уникнути, тому й попросила його чекати в кімнаті сидячи, але він цього зовсім не зрозумів.

(Першими я зустрінуся… з расою під назвою крилаті, так? Ну, ясно, що вони літають. То, може, вони жили на висоті? У них пташині крила чи, може, як у комах? А, тут написано. На спині — пташині або кажанячі крила. І це одна раса. Навіть якщо батьки не змішуються, дитина може народитися з будь-якими. Суспільство в них станове. М-м… мабуть, усе буде гаразд. Якщо вони тут заговорять про стани, буде морока. У нас, по суті, немає вищих і нижчих рас.)

Переглядаючи частину документів, Макото занепокоївся. Але це, можна сказати, було хибне прочитання. Крилаті народжуються з пташиними або кажанячими крилами. Ця відмінність — просто різниця в силі. Відповідно до неї вони й розподіляють роботу за силами, і як для раси Пустища їх доволі багато: громада близько трьохсот. Звісно, сильні отримують важливу роботу й велику владу, але це пов'язано й з небезпекою. Тож це трохи відрізнялося від станового суспільства, яке уявляв собі Макото. А уявляв він похмуру картину суспільства, поділеного на простолюдинів і рабів.

(Хай там як, поки не зустрінуся з ними й не побачу на власні очі, нічого не почнеться. Якщо вони виявляться аж надто жахливими, я відмовлю.)

Відчувши, що всі троє прямують до нього, Макото урвав свої фантазії. Він підвівся і став чекати, поки відчиняться двері.

Невдовзі двері відчинилися. Перед очима Макото постали двоє на зріст як звичайна людина, зі складеними за спиною крилами, і Ема, яка, глянувши на Макото, що стояв, ледь чутно зітхнула. Обоє крилатих мали смагляву шкіру, і це нагадало Макото лісових оні.

— Радий знайомству, і ласкаво просимо до Асори. Мене звати Макото. Тут я обіймаю становище, подібне до феодала.

Макото першим відрекомендувався трійці, що підійшла до столу. Ема зітхнула вдруге. Їй, мабуть, хотілося, щоб він сказав бодай щось на кшталт: «Радий, що ви прибули до нашого світу». Крилаті теж, схоже, були збентежені його поведінкою. Вони вже проходили попередню співбесіду з Шікі. Вони відчули від нього ту густу, гнітючу ауру, тож не могли збагнути поведінки чоловіка перед ними, який мав би стояти ще вище за ту особу.

— …Е? А, будь ласка, сідайте.

Перш ніж сісти самому, він жестом запропонував напруженим гостям зайняти місця.

(У них обох білі кажанячі крила. Прийшли ті, хто стоїть найвище.)

Макото спостерігав за крилатими, маючи в голові трохи хибне уявлення. Окрім типу крил — пташиних чи кажанячих — ще мала значення їхня барва: білі або чорні. Виходило чотири різновиди. Найвищими вважалися білі кажанячі, далі — білі пташині, потім чорні кажанячі, і найнижче стояли чорні пташині.

— …Приємно познайомитися. Дякуємо за пропозицію переселитися до такої прекрасної землі. Я — старійшина крилатого народу, мене звуть Какун. А це моя радниця, Шона.

— Приємно познайомитися, пане Макото. Рада знайомству.

Після цих слів крилаті сіли навпроти Макото. Чоловік і жінка. Той, хто назвався старійшиною, — чоловік, а та, що привіталася, не назвавши себе, — жінка.

З трохи суворим виразом обличчя Ема останньою сіла поруч із Макото.

— Я отримав звіт, що ви бажаєте переселитися до Асори. З огляду на це я хотів би поставити вам кілька запитань. Це вас влаштовує?

— Звісно.

— Чудово. Ваші запитання я вислухаю пізніше. Отже, спершу…

Так Макото почав співбесіду з крилатими. Зовсім не помічаючи, що Ема вже твердо вирішила згодом зробити йому зауваження щодо його поведінки.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Здається, він нас добре зрозумів, але… та особа справді правитель цієї землі? Він поводився доволі поблажливо…

— Так, але тобі не здається, що розмова пройшла надто гладко? Я чула від Еми, що пізніше перевірять і наші бойові здібності, тож до того часу не можна втрачати пильність. Пропоную спершу оглянути це місце.

— Я й так це розумію, Шоно. Але коли думаю, що вони звернулися до нашої раси заради нашої сили, а оцінюють, схоже, нашу поведінку як раси, то не можу не розгубитися. Після того як пан Макото сказав, що нас схвалено, а пані Ема додала, що буде ще перевірка здібностей, пан Макото сказав їй, що в цьому немає потреби. Нам дозволяють жити на такій багатій землі, а умови аж ніяк не врівноважують одне одного. Якщо врешті за всім цим справді немає прихованої мети, то я дарма сушив собі голову.

— Вони й справді незвичайні. Жити в такому місці й не воювати між собою… Як на мене, у пана Макото не було злого умислу, коли він зробив нам цю пропозицію, але, гадаю, сумніватися в цьому — важлива частина твоєї роботи. А тепер ходімо, нехай нам тут усе покажуть.

Покинувши кімнату, старійшина й радниця крилатих натрапили на орка, якого Ема призначила їхнім супровідником.

Результат співбесіди — «пройшли». І настільки легко, що це навіть здавалося безглуздим.

«Скільки умов вони висунуть і чого від нас зажадають?» — саме з такими очікуваннями вони прийшли. Але всі відповіді виявилися набагато кращими, ніж вони сподівалися. Найбільше їх здивувало те, наскільки легко їм дозволили зберегти самостійність. Крилаті були готові до безлічі умов в обмін на таке вигідне переселення. Наприклад: компенсація колишнім мешканцям, передача вісімдесяти відсотків народу на фізичні роботи (тобто майже всіх, окрім старих і дітей), а також розподіл саме на ту важку працю, якої зазвичай усі уникають. Вони прийшли з готовністю бути майже рабами. А натомість їм гарантували достаток у повсякденних потребах, можливість обміном отримувати речі, до яких вони ніколи не мали доступу, ще й давали шанс тим, хто бажає, навчатися, а воїнам — проходити високорівневе тренування.

Коли Ема раніше лише в загальних рисах виклала умови, вони сумнівалися, що хоч один відсоток із цього виявиться правдою. Але Макото підтвердив буквально все. Не дивно, що Какун і Шона мимоволі широко розплющили очі й відкрили роти.

Невже для них і справді настане таке майбутнє? Із напіввірою та напівсумнівом двоє крилатих продовжували оглядати Асору, дедалі більше дивуючись.

Крилаті, понад триста мешканців. Схвалено. Переселення через п'ять днів.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Отже, чи не могли б ви зняти пов'язки з очей?

Дві жінки, що сиділи навпроти Макото, помітно здригнулися від цих слів.

Ема теж мимоволі сіпнулася, але, зустрівшись із Макото поглядом, швидко опанувала себе. Вона навіть опустила очі, ніби їй було трохи соромно за власну реакцію.

— Але, як ми вже пояснювали, у нас є проблема з очима.

— Навіть якщо ми не маємо наміру завдати шкоди вам, пане Макото, дія все одно спрацює.

Обличчя обох жінок закривали пов'язки зі складним візерунком. Крилаті, яких Макото зустрів перед тим, справляли враження тендітних, а ці жінки були, в доброму сенсі, повнотілі, з принадними формами. Їхні тіла обгортала тканина, як у німф із грецьких міфів, і вбрання доволі багато відкривало. «Це не одяг, а просто тканина», — пробурмотів Макото, червоніючи.

Ґорґони. Макото простіше було б назвати їх Медузами, але це раса, лише схожа на неї. Хто погляне їм у вічі, кам'яніє — така їхня расова особливість. Попри таку здатність, ця раса не вимерла й досі мирно жила в Пустищі.

Зовнішністю вони дуже близькі до г'юманів, але їхнє волосся, можливо, реагуючи на емоції, ворушиться. Волосся цих дівчат має неабияку здатність до перетворень і є справжньою зброєю.

Дівчата не могли контролювати свою силу — вона завжди залишалася активною. На представників власної раси вона не діяла, але щодо всіх інших спрацьовувала безжально. Це вже можна було назвати прокляттям. Лише завдяки спеціальній пов'язці їм якось удавалося стримувати дію своєї сили на інших.

Саме тому вони й жили в Пустищі й трималися відлюдно. До того ж вони поступово перебиралися вглиб і змінювали місця, щоб без потреби не поширювати скам'яніння. Можливо, були й інші обставини, але Макото, принаймні, сприйняв це так і відчув, що це добра раса.

Цього разу вони зацікавилися переселенням, бо сподівалися, що зможуть користуватися своєю силою природніше, а ще через проблему, яку має їхня раса.

Про них сказано «дівчата», бо насправді ґорґони — раса, у якій є лише жінки. Тобто їм потрібні чоловіки з інших народів. Зате вони можуть мати дітей від більшості рас, і всі діти народжуються ґорґонами. Загадкова раса.

Щоб зберегтися як раса, їм необхідно жити серед чоловіків. «Дивно, як вони взагалі не вимерли», — безтактно подумав Макото.

— Зі мною все гаразд. На Томое це ж не подіяло, так? Тож і зі мною має бути все добре. Ему я теж захищу, тож можете зняти.

— Але від вас, пане Макото, ми… е-е… не відчуваємо аж такої магічної сили…

— Нам не здається, що це закінчиться для вас добре.

Макото саме проходив певне тренування. Через нього він більшість часу використовував «Сакай», щоб придушувати свою магічну силу. Ось і зараз, приймаючи гостей, він застосовував його не для того, щоб оглядати довкілля, а щоб придушувати магічну силу. Тож тривога обох ґорґон була цілком зрозуміла.

— Ви обидві, якщо здатність не подіяла на пані Томое, то на пана Макото вона тим паче не подіє. Зі мною теж усе гаразд, тож, будь ласка, знімайте. Зрештою, це бажання пана Макото.

Підштовхнуті словами Еми, обидві ґорґони взялися за пов'язки. Їхнє волосся злегка заворушилося, але Макото, здається, не надав цьому значення й дивився на них. Ема сказала, що все гаразд, але, мабуть, нервувала — тіло в неї напружилося.

— Ну, тоді…

— …

Ґорґони зняли пов'язки. Перед ними були чоловік, який назвався г'юманом, і орчиха. Обоє не закам'яніли й просто дивилися далі.

— Хм-м, схоже, ці очі й справді мають сильну дію. Це різновид демонічного ока? Але ходити із зав'язаними очима, мабуть, незручно, правда?

Макото заговорив до обох як ні в чому не бувало. Ема з полегшенням зітхнула. Її реакція, власне, найприродніша. Ні, те, що з ними все гаразд, мабуть, якраз дуже дивно. І справді, ґорґони широко розплющили очі й дивилися на співрозмовника, який ворушився.

— А… е-е… так. Їжа теж кам'яніє. Ну, ми можемо їсти й скам'янілу їжу. Смаку ніякого, але поживні речовини засвоюємо. Та все ж смачніше їсти, навіть якщо для цього доводиться надягати пов'язку. А ще — ми вже говорили про це на попередній співбесіді — незручно, коли треба отримувати сім'я від чоловіків інших рас, і… коли ти позбавлений зору, це позначається на всьому повсякденному житті.

— Звучить незручно. Хоча я чула, що деяким г'юманам навіть подобається зав'язувати очі…

Ґорґона, що першою трохи отямилася, почала розповідати про свої незручності. Ема кивнула, погоджуючись, а потім чомусь подивилася на Макото. Йому здалося, що її погляд став трохи холоднішим. Здавалося, ніби в другій половині фрази крився якийсь натяк.

— Емо, не дивися на мене, коли таке кажеш. Я й без твоїх підколок чудово розумію, що це незручно. Але, пані ґорґоно, підшукувати вам партнерів для дітей я не стану, тож у цьому питанні — за взаємною згодою. Ви ж не проти?

— Так, тоді все гаразд. Ви ж казали нам, Емо, що з пов'язкою навіть за нашого теперішнього становища все буде гаразд, так?

— Так. Жодних проблем.

— Тоді пов'язку цілком можна буде замінити чимось на зразок окулярів чи контактних лінз із такою самою дією. Так, мабуть, і розв'яжемо. Ви вже прийняли всі умови: ділитися знаннями, брати участь у бойових тренуваннях і допомагати облаштовувати землю. Тож єдине, що викликає занепокоєння, — це питання народження дітей. Якщо в цьому поводитиметеся як слід, усе буде гаразд. Наскільки сильно діють ваші очі, ми ще перевіримо в Асорі. Але щодо переселення — я вітаю вас із розпростертими обіймами.

— Справді?!

Обидві ґорґони підвелися з місць і так втупилися в Макото, ніби хотіли продивитися його наскрізь. Вони весь час думали, що врешті їм неодмінно відмовлять, тому така відповідь здавалася неймовірною.

— Тоді всі ґорґони згодні на переселення, так?

— Ну, ми дуже раді, але…

— Це справді, спра-авді нормально? Бо, розумієте, ми — раса, яка може обертати інших на камінь, але повернути назад не може.

— А, ось воно що. Скам'яніння, мабуть, можна вилікувати, тож проблем немає.

— Е?!

Схоже, Макото про щось згадав і поклав руку на стіл. Той самий стіл, що миттю закам'янів, щойно ґорґони зняли пов'язки. Макото влив у нього магічну силу.

— Е-е… отак… а потім, якщо зробити так…

Стіл, що став холодно-сірим, швидко повернув собі світло-коричневий колір… але одразу ж знову закам'янів. Ну звісно. На нього ж дивляться очі ґорґон. Предмет безперервно обертається на камінь, тож самі дівчата вже давно облишили думки, як цьому зарадити.

— А! Чорт! Отже, не вийде, поки не дам йому стійкості до самого скам'яніння. А якщо ось так?!

На мить замислившись, Макото знову поклав руку на стіл і влив у нього магічну силу.

Обидві ґорґони дивилися не відриваючись. Хоч на мить, але стіл повернувся до звичайного стану, і цього вистачило, щоб вони втратили дар мови. Ема ж не дуже хвилювалася й дивилася на Макото. Та дівчина, що щоразу дивувалася Макото, лишилася в минулому.

Тепер, коли Макото закінчив, стіл повернувся до стану дерева — і більше не перетворився на камінь.

Навіть через певний час із ним нічого не сталося.

— Неймовірно…

— Я вже думала, що нам доведеться носити ці пов'язки все життя…

— Розумієте, колись я мав справу з дуже клопітним аномальним станом. Як побічний результат, тепер можу впоратися з чималою кількістю різних аномалій.

Макото ніяково засміявся під захопленими поглядами обох. Шікі, Макото та інші колись мали справу з аномальним станом. «Покарання Деревом» було аномальним станом, що в рази перевершував силу скам'яніння ґорґон. Тому Макото й зміг так спокійно протистояти їхній силі. «Покарання Деревом» втручається в саме існування й спричиняє страхітливі зміни. Навіть найрозумнішим мешканцям Асори знадобилося кілька місяців, щоб знайти, як зняти це прокляття.

— Пане Макото, будь ласка, дайте нам притулок у цьому світі.

— Ми виконаємо будь-який ваш наказ.

— Притулок, кажете… Після розмови з вами я не побачив жодних проблем у вашій соціальності. Якщо не влізете в аморальні стосунки, любовні трикутники чи ще якусь брудну історію — усе буде гаразд. Здається, ви не дуже звикли приймати «батька», тож у крайньому разі, якщо заблукалі г'юмани відповідатимуть вашим потребам, можете діяти. Е-е… знаю, звучить не дуже, але… щось на кшталт зв'язку на одну ніч.

Після цього співбесіда Макото з ґорґонами пішла гладко, і переселення дівчат було остаточно вирішено.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Це було вражаюче. Мене здивувала ще пані Томое, але щоб і пан Макото, і решта після погляду на нас лишилися неушкодженими…

— А ще він сказав, що допоможе зробити так, щоб наша сила більше нас не обтяжувала. Мені здається, ніби це сон.

— Досі максимум, що ми могли носити на собі, — це хустки для волосся, але, можливо, тепер ми зможемо одягати звичайний одяг. Це неймовірно. Я така схвильована.

Макото вибачився, що їм доведеться знову надягти пов'язки, і дві ґорґони з пов'язками на очах повернулися до відведеної їм кімнати очікування, де завели приємну розмову. Хоч це й кімната очікування, меблі там були добрі, і для прийому гостей її було більш ніж досить.

— Навіть із закритим полем зору ми могли більш-менш орієнтуватися завдяки волоссю, тож якось жили. Але якщо можна буде просто дивитися — це ж узагалі чудово. Я б хотіла спробувати одягатися красиво.

— А ще бойові тренування звучать цікаво. Я хочу переселитися якнайшвидше.

— Так. Я дуже хочу якомога швидше перевезти сюди всіх.

Обидві ґорґони розмовляли з широкими усмішками, і навколо них ніби розквітали квіти. Ні самі дівчата, ні Макото ще не помітили, але з переселенням цих дівчат пов'язана одна невелика передбачувана проблема.

Досі ці дівчата не мали змоги обирати чоловіків за зовнішністю, а тепер вони переселяться до Асори. Дівчата, яким байдуже до раси чоловіка, аби тільки він був чоловіком.

Яким чином вони віддячать Макото за величезну ласку, яку він подарував усій їхній расі? Вільне кохання, взаємні поступки — те розмите формулювання, яке вжив Макото, не створить проблем лише в тому разі, якщо його не витлумачать якось інакше. Якщо ж щось таки станеться… що ж, тоді Макото просто пожне плоди власних слів. Це буде його провина — він сам забув, що теж належить до чоловіків Асори.

Ґорґони, понад двісті мешканок. Схвалено. Переселення через десять днів.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Наша спеціальність — збір нектару!

— А ще ми можемо зв'язатися з усіма!

З одного боку столу сиділи Макото з Емою, а навпроти них, здавалося, не було нікого.

Насправді ж на столі лежали дві маленькі подушки, а на них сиділи — а точніше, то сиділи, то стояли, то літали туди-сюди — двоє маленьких гостей.

(Точнісінько такі, як я й уявляв цих дітлахів… ні, цих осіб. Що довше дивлюся, то більше вони скидаються на фей.)

Останніми співбесідниками виявилися крихітні феєподібні створіння. Образ фей у голові Макото був простий: легковажні, жваві, люблять пустувати. Маленька корона на голові одного з них нагадала йому іграшкові аксесуари для дітей, і це виглядало навіть мило. «Це доказ того, що він король, треба бути ввічливим», — продовжував переконувати себе Макото, але думки про старі книжки, які він колись читав, не давали спокою.

— Отже, ваш ліс, у якому ви жили, знайшли зовнішні вороги, і тому ви просите притулку, так?

— Ми не феї! Ми — Аль-Елемера! Ми набагато поважніші за тих дрібних комах!

Вони кажуть, що вони Аль-Елемера. Тобто, так би мовити, істоти, вищі за фей. Але, як на Макото, вони мали точнісінько ті самі риси, що й феї. А що назву важко запам'ятати, він мимоволі й назвав їх феями.

І насправді, навіть якби поряд поставили тих фей-комах, про яких вони говорили, не факт, що Макото зміг би одразу відрізнити їх між собою.

— Ми — щось середнє між феями й духами, щоб ви знали! Нижчими духами ми можемо керувати й користуватися!

Вони літали по всій кімнаті, пірнали в подушки, зависали просто перед обличчям Макото, розмовляючи з ним, і не виявляли жодної ознаки, що заспокоїться. Ема, схоже, з останніх сил терпіла їхні витівки. Її аж потроху трусило.

— …Чому… чому пані Міо пропустила таких? Перед самим паном Макото вони…

Ема пробурмотіла це собі під ніс. Якби це була не офіційна співбесіда, а звичайна розмова, вона, мабуть, не дратувалася б аж так.

— М-м… Ну, їх багато, але вони маленькі, тож проблем я не бачу. А якщо вони можуть зв'язатися з усіма, то, коли щось станеться, зможуть одразу нам повідомити. Ви ж допомагатимете в розвідці, так?

— Покладіться на нас! Ми — відважні Аль-Елемера!

— Тоді приготуйтеся, і після пере…

— Я проти, пане Макото!

— Хя!

— Ува?!

Від раптового крику «відважні» Аль-Елемера сховалися під стіл. Макото теж здивувався раптовому крикові поруч, але нічого особливого не зробив і так і сидів на місці.

— Які ж вони невгамовні! Поводяться, мов діти. Якщо впустити їх до Асори, тут запанує суцільний хаос! Може, нехай їхній ліс захоплять? Тоді бодай навчаться думати!

— Е-Емо…

— Це ж співбесіда! Від її результату залежить доля цілого народу! А вони так поводяться… Невже це гідна поведінка короля?!

Схоже, гнів Еми сягнув межі. Макото підвів погляд. Справді. Якщо порівняти з двома попередніми расами, у поведінці Аль-Елемера чимало проблем. Макото сприймав їх як дітей і ставився до них м'яко, але хоч вони маленькі й милі на вигляд, це дорослі істоти, а на співбесіду прийшов сам король. Ема бачила в них зрілу расу, тому й розгнівалася через таку неввічливість. До того ж, подумала вона, якщо такий король, то решта раси ще гірша, — тож висловилася, хай навіть мусила заперечити Макото. Для тих, хто й дорослим лишається дитиною за вдачею, це, може, суворі вимоги, але Ема ніяк не могла з цим змиритися.

— Емо, заспокойся! Стоп!

— Ні, не заспокоюся, пане Макото! Ви занадто м'які з ними! Що це за «Аль-Елемера», що за «середнє між феями й духами»?! Якщо так, ідіть і проженіть зграю Різів, що підступає до вашого лісу! Отож! Тоді й повертайтеся сюди, коли зможете це зробити!

Уперше побачивши, як Ема зірвалася, Макото відчайдушно намагався хоч якось її заспокоїти, а тоді покликав ящерів і наказав їм відвести представників Аль-Елемера до їхньої кімнати. Ема несамовито махала руками на фей, що кинулися тікати. Справді незвичайне видовище.

Ящери теж були приголомшені лютою Емою. Проте вони виконали наказ свого господаря й вийшли разом із маленькими гостями, що й так рвалися втекти.

— Посаджу вас у пташину клітку й викину в ліс! Куди ви втекли, комахи?!

— Емо, я зрозумів. Вони самі винні, тож поки що просто заспокойся!!!

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Що то була за орчиха?! Вона зовсім не розуміє, які ми сильні!

— Якихось там Різів ми не боїмося, але якщо битися, наші товариші постраждають, тож ми й подумали, що можна прийняти їхню пропозицію переселитися!

— Тепер ми проженемо тих Різів і змусимо ту жінку вибачитися!

— Чудово! Королю, ви такий мудрий! А як же переселення?

— Тут квіти дають смачний нектар, тож я хочу жити тут більше, ніж у тому лісі! Я король, отже, мушу поділитися цим нектаром з усіма!

— Тоді доведеться повернутися й готуватися до війни!

— Точно! Ми покажемо панові Макото нашу силу!

Аль-Елемера, приблизно триста осіб. Рішення відкладено.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Того вечора після трапези Макото з послідовниками сиділи разом. Обмінюючись підсумками сьогоднішніх співбесід, вони відпочивали.

— Отже, рас побільшає на дві. Щодо ґорґон — я поговорю з гномами, нехай виготовлять на пробу і окуляри, і контактні лінзи, — мовив Шікі.

— Отже, ґорґонами займеться Шікі. Тоді я візьмуся за крилатих. Треба й програму тренувань обміркувати. Та й чотири різновиди крил і відмінності в їхніх нахилах мене цікавлять. А з думковим зв'язком ми вже розібралися завдяки арії, яку дав нам Вака і яку ми проаналізували, — сказала Томое.

— Розраховую на вас обох.

— Хай там як, Міо, не пропускай дивних рас. Ти мене слухаєш, Міо?!

Томое й Шікі обговорювали свої плани, а Міо, зовсім не слухаючи догани, підійшла до Макото з мисочкою різнобарвних овочевих паличок.

— Вако, Вако! Скуштуйте ось це, будь ласка, — попросила Міо.

— Овочеві палички? Зачекай… Це майонез?! Міо, ти сама його приготувала?!

— Так! Я дуже старалася!

— Хе-е! Тоді скуштую. Так, який рідний смак!! А овочі тут набагато смачніші. Це просто найкраще, Міо!

— У-фу-фу-фу.

Міо була в цілковитому захваті, тож Томое не слухала — ні, мабуть, слова Томое просто не долітали до її вух.

— О-о, то це і є майонез. Пані Міо, можна й мені скуштувати?

— Ваці вже сподобалося, тож можна. Шікі, їж і скуштуй як слід.

— Що ж. Це… кислувато, густо, смачно. Який складний смак! І до овочів чудово пасує. Хм-м, чи можна якось додати його й до набе…

Шікі, здається, щиро захопився майонезом і не шкодував похвал.

Він продовжував куштувати його з різними овочами й водночас уже думав, як можна було б використати його в набе.

— Хмф, так, це, безперечно, смачно, але з місо, яке скоро буде готове, не зрівняється!

— Саме тому, що ти досі не можеш зробити місо, я й відтворюю тут стільки всього іншого, чи не так? Будь ласка, швидше зроби місо-суп, Томое! І соєвий соус теж, чуєш?!

— Скоро буде, дуже скоро! Хм, як же дратує, що воно несподівано смачне!

Попри свої слова, Томое хрумтіла морквою й огірками. Найбільше їй до смаку припали огірки. Макото подумав, що японські огірки їй теж сподобалися б.

— Томое, у майонезу є дуже віддані прихильники. Не варто говорити про нього необережно.

Макото хрумтів селерою й усміхався, слухаючи перепалку Томое та Міо.

Отримавши нових мешканців, Асора наближалася до свого другого року.