Розділ 112 — Посланець від Церкви

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Із Церкви?

Поки я живу своїми галасливими буднями, наближається найбільша подія Академмістечка — шкільний фестиваль. Спершу я уявляв його собі як великий фестиваль культури, та тут усе явно зовсім іншого рівня.

Якщо подумати, усе місто перетвориться на один суцільний фестиваль, тож це, без сумніву, буде подія такого масштабу, якого я ще ніколи не бачив.

Ще до фестивалю я отримав повідомлення від Лайма, який наглядав за крамницею: до крамниці прийшов хтось із Церкви, тобто вірянин релігії Богині. Ще перед літніми канікулами Лайм став здатен розмовляти зі мною. Поводився він так природно, що я помітив це не відразу. Утім, сам я розмовляти з г'юманами так і не навчився. Я покликав Томое й розпитав її. Схоже, справа вийшла чимала (принаймні так мені здалося): долучилася навіть Комое. А Лайм провів тут літні канікули з таким виглядом, наче нічого не сталося. Я аж подумав, що Лайм — неабиякий сміливець. Я насварив Томое й сказав, що про спроби експериментів, які впливають на тіло, мене слід повідомляти. Безперечно, мене це безпосередньо не стосувалося, а все було в межах можливостей Томое, тож будь-яку проблему вдалося б залагодити. Та й Асори це не зачіпає. Без сумніву, вона мала повне право так чинити, але…

А, точно, прийшов хтось із Церкви. Я виходжу з кімнати. Про всяк випадок, раптом хтось чує, переходжу на письмове спілкування й відповідаю Лайму, що зрозумів. Такі справи краще владнати особисто, тож я вирішив піти сам. Коли я з'явився в крамниці, люди, що там були, розчаровано зітхнули. Ну, вибачте, що я не Шікі.

— Дякую, що знайшли час прийняти мене, хоча я з'явився без попередження. Я священник Церкви.

Із цими словами він показав мені кулон, що правив за посвідчення. Це був чоловік, але не кремезний, а стрункий, мов жінка. Коли він діставав кулон, мені на мить відкрилася ділянка біля ключиць, і не скидалося на те, що він бодай якось тренується. Найімовірніше, фізичною працею він не займається зовсім. Чи годиться йти на поле бою в такій формі тому, хто не лише лікує, а й володіє безліччю різних технік?

[Не переймайтеся. Якщо у пана священника до нас справа, на мене зважати не варто. Пробачте, що спілкуюся з вами в такий спосіб.]

— Е-е… Це якесь прокляття?

[Гадаю, це різновид хвороби прокляття. Соромно зізнатися, але те, що в нашій крамниці так багато ліків, почасти пов'язано з особистими обставинами.]

Як і очікувалося, він відразу заговорив про мою нездатність спілкуватися. Та відповідь була в мене готова, тому я не розгубився.

— Хвороба прокляття, отже… Яке лихо. Співчуваю. Тож можна вважати, що господар крамниці — ви? Я довідувався в Гільдії купців: Райдо, так?

[Так. Зазвичай я доручаю крамницю людям, яким довіряю, але голова в ній — я, Райдо. То з якою справою ви сьогодні завітали?]

— Угу. Ідеться про різні ліки, якими тут торгують. Вони такі дієві, що чутки дійшли й до Церкви. Ще й ціна низька — зазвичай цьому лише радіють, але з'являються люди, яких це непокоїть. Люди, які сумніваються, чи справді такими ліками можна користуватися.

…

Священник удавав стурбованість і говорив так, ніби співчував нам. Якщо не помиляюся, Церква теж торгує дієвими ліками, окрім звичайних аптек і крамниць магічних препаратів. То вони намагаються створити проблеми конкурентові? Чи просто вирішили висловити претензії? Принаймні схоже, що Богиня тут ні до чого. Це вже полегшення: якби втрутилася вона, навряд чи прислала б лише одного священника.

Тож, як і слід було чекати, у такій ситуації вони спробують вимагати гроші за мовчання чи щось таке? Не виключено, що й те, що він із Церкви, — лише вигадка. Тоді, якщо мета — хабар, зрозуміло, чому прийшла лише одна людина. Не знаю, яку вагу має посада священника, тож за самим лише саном не можу судити, чи бракує їм грошей. Але щоб назватися церковником, потрібна чимала рішучість, тож навряд чи реалістично так ризикувати заради кишенькових грошей. У такому разі…

[Не думав, що про ліки нашої крамниці почують навіть у Церкві. Вибачте, що через нас вам довелося завдати собі клопоту й прийти сюди.]

— Ні-ні, не хвилюйтеся. Утім, мабуть, неприємно, коли про вашу крамницю поширюють безпідставні підозри?

[Якщо можливо, хотілося б, щоб ці чутки розвіялися.]

Схоже, таки хабар. Якщо йдеться про кілька золотих, я не проти заплатити.

Однак священникові, схоже, важко перейти до суті, а може, він вагається: тепер він замовк. Який морочливий тип.

— …Чи не так? Тож ось пропозиція від Церкви. Чи не доручите ви продаж протиотрут і ліків для загоєння ран Церкві?

Га?

Думки на мить зупинилися. Що він таке каже? Пропонує, щоб ми постачали ліки Церкві гуртом, а самі їх не продавали?

[Не зовсім розумію, що ви маєте на увазі.]

Якось, ледь-ледь, я спромігся спитати.

— Тц… Я ж їм казав. Що на такий безглуздий крок не підуть. Ох уже ці клопітні старі. Скільки ж їм треба загребти, щоб нарешті вдовольнитися?

Він бурчав майже пошепки, та я чудово почув і цокання язиком, і лайку. Отже, сам розуміє, наскільки безглузда вимога. Від цього навіть трохи полегшало.

— …Будь ласка, забудьте, що я зараз сказав. Щодо чуток: Церква допоможе їх припинити. Але за однієї умови.

[Я вас слухаю.]

— Розкрийте спосіб виготовлення протиотрут і ліків для загоєння ран. Звісно, обіцяю: це лише для перевірки з боку Церкви, і до інших торговців рецепт не потрапить.

Отже, хоче, щоб я розкрив рецепт. Звісно, якщо вони зможуть виготовити те саме, перевірити безпечність буде простіше. Однак, обіцяючи не передавати рецепт іншим торговцям, цей чоловік жодним словом не обмовився, що його не продаватимуть самі церковники. Сумнівно, чи багато важить така обіцянка, але, може, про всяк випадок уточнити? А можна й прикинутися тут вівцею.

[Розкрити рецепт, отже… Але тоді Церква теж зможе відтворити ті самі ліки.]

— …Тут я сподіваюся на ваше розуміння. Я пропоную вам цілком розумний спосіб. Вас щось… не влаштовує? А, шкільний фестиваль уже скоро, і в Церкві теж багато справ, тож відповідь я хотів би почути зараз.

Хм-м. Схоже, він вирішив, що зі мною легко впоратися. Тоді поки що прикинуся вівцею. Перед літніми канікулами ми виявили експерименти над тілом, до яких були причетні люди з Церкви, тож мати там зв'язки непогано. А ще був єпископ, який помер за вочевидь підозрілих обставин, і все ж його смерть оголосили природною. Це мене цікавить. Коли сестри Рембрандт на літніх канікулах їздили до Ціґе, стався дрібний інцидент, у якому згадувалася Церква. Через дії Міо докладніше розібратися не вдалося, але, може, з цього чоловіка мені пощастить витягти якісь відомості про Церкву.

[Мене все влаштовує. Навпаки, якщо ці ліки продаватиме й Церква, їх зможе дістати більше людей. Воістину щасливий результат. Я торговець-початківець, тож справа йде не так, як я розраховував, і розширитися поки не вдається. Рецептом поділюся з радістю.]

— ?!! Ви справді не заперечуєте?

[Так. Назвіть зручний для вас день. Я пришлю мага, і він усе докладно пояснить. Чи потрібно, щоб я теж був присутній?]

— Ц-це дуже допоможе! Тоді, перепрошую, що так раптово, але чи не могли б ваш маг і ви, пане Райдо (можна вас так називати?), прийти завтра до Церкви? Я попереджу приймальню, що у священника Шіная з вами домовлена зустріч.

[Пан Шінай, отже. Гаразд, тоді завтра я до вас завітаю.]

— Гаразд. Перепрошую, що потурбував. Тож чекатиму.

Напевно, через те, що все минуло гладко, священник пішов із крамниці в чудовому настрої.

Шінай, отже. Запам'ятаю це ім'я. Я думав, він справлятиме таке саме враження, як католицький священник, а він виявився вельми пихатим. Може, Церква має тут чималу владу?

Насправді нічого страшного не станеться, навіть якщо я відкрию рецепт.

Ліки, якими торгує «Кудзуноха». Сам рецепт доволі звичайний, але є кілька перешкод. Звичайний — чи, точніше кажучи, виглядає звичайним, коли записаний на папері.

По-перше, складники. До суміші входять рослини, які зазвичай здобувають лише в Пустищі. У Ціґе їх продавали б авантюристи, що їх зібрали. Власне, кілька лікарських рослин у суміші я можу замінити. Хай там як, збирання та змішування забиратимуть час.

По-друге, техніка змішування. Шікі й арки змішують ці ліки без зусиль, але складність доволі висока. До речі, алхімік найвищого рівня з тих, кого я знаю, — супутник пані Тоа — досягає успіху приблизно в п'яти випадках із десяти. Він, щоправда, не фахівець із ліків, але навіть якщо залучити чудових алхіміків-фахівців з Академії, межа, мабуть, буде десь на рівні вісімдесяти відсотків.

Якщо Церква здобуде складники й знайде вправного алхіміка, то в загальних рисах зможе створити схожі ліки. Що ж, ціна на них, гадаю, буде чимала.

Тому загрозою це, мабуть, не стане. Розповім йому все з гордо піднятою головою. Посприяю панові Шінаю як добродушна вівця. А раз уже випала нагода потрапити до Церкви, заразом і огляну її.

— А чи можна було давати таку обіцянку?

…

Я озирнувся на голос і побачив знайому жінку.

Пані Ева, отже. Коли отак раптом окликають, серцю це шкодить. На час шкільного фестивалю бібліотеку, схоже, зачиняють, тож пані Ева тепер нерідко закінчує роботу вже по пів дня. Вона працювала й на літніх канікулах, тож я думав, що бібліотека буде відчинена й під час фестивалю, але відвідувачів так багато, що є ризик крадіжок і злочинів, з якими там не впораються, тому вирішили просто її зачинити.

Сьогодні, значить, вона працювала пів дня. На літніх канікулах вона час від часу заходила до моєї крамниці. Мене особисто тішить, що їй припали до смаку енергетичні напої. А головне — завдяки принесеній нею науковій праці я зміг стати сильнішим.

[Звісно. Не знаю, скільки ви почули, але я не кажу того, на що сам не згоден.]

— Ой, як страшно. Мені вже аж шкода Церкву, яка надумала зазіхнути на Торгову компанію «Кудзуноха».

[Отже, він справді священник Церкви. Я думав, він прийшов просто по хабар, але коли він заговорив про щось на крок далі, я трохи здивувався.]

— Фу-фу-фу. Шкільний фестиваль уже скоро. Сюди прибуде й чимало впливових церковників, тож місцеві, мабуть, хочуть зробити щось, що додасть їм балів. Тут служать здебільшого ті, хто йде кар'єрними сходами вгору. Тобто багато хто жадає підвищення.

А-а, ось воно що! Приїжджає начальство, і підлеглі хочуть, щоб їх запам'ятали. Ось для чого скористалися чутками про крамницю. Виходить, справа не така вже й серйозна.

Хоча, навіть якщо Богиня тут ні до чого, єпископа вбила пані Рона, тож сказати, що я до цього зовсім непричетний, не можу. Може, через це я трохи надто недовірливий. Про всяк випадок, щоб трохи заспокоїтися, попрошу Лайма розвідати.

Ох-ох, фестиваль збурює навіть церковників. Неабияка подія це свято заснування Ротцґарда. Джін та інші теж сповнені запалу й уже дотягли рівні десь до дев'яноста. Власне, зараз вони вже мали б перевищити сотий рівень, але за правилами турніру шкільного фестивалю учасникам із рівнем понад сто брати участь не можна. Схоже, давним-давно тут навчався студент, який перевищив сотий рівень, і правило запровадили через нього, але воно діє й досі.

У навчальних боях із туманними ящерами вони вже дійшли до четвертої фази, тож, гадаю, навіть на турнірі, де змагаються в бойових мистецтвах чи магії, зможуть гідно битися. А в групових боях, де виступають загонами, вони напевно привернуть увагу.

…До речі, якщо подумати, пан Рембрандт звертався до мене з проханням, щоб я зняв його доньок з участі в турнірі.

«Дослідження, виступи на заняттях, співи й танці — якщо змагання такого штибу, то гаразд, із цим я змирюся. Але турніри, де змагаються бойовими техніками, — ні, я категорично не хочу, щоб вони брали участь! Пане Райдо, хіба це потрібно донькам купця? Ні, аж ніяк!!»

У пам'яті спливають ці слова, сказані з притиском. Коли ми із сестрами приїхали до Ціґе, Рембрандт перехопив мене й висловив мені це.

Як і було сказано в листі, його дружина, що стояла поруч, лагідно всміхнулася, порадила мені не зважати на чоловіка й просто відтягла його геть. Яка ж чарівна жінка! Тепер розумію, чому пан Рембрандт не заводить коханок.

А ще мені розповіли, що він (а мабуть, і його дружина) віддав доньок до Академії Ротцґарда, щоб ті навчилися етикету, набули знайомств і здобули навички світського життя. Оскільки в Академмістечку я викладаю бойові техніки, поруч зі мною неминуче опиняються саме такі люди, але, схоже, в Академії є і заняття з етикету та загальні дисципліни, і курси, пов'язані зі світським життям. Колись я й справді дивувався, чому сестри Рембрандт навчаються саме тут.

[Заробити бали, отже. Церкві теж непросто.]

Ще розмірковуючи, я відповів пані Еві.

— За винятком небагатьох людей з особливими талантами, у Церкві за підвищення змагаються родоводи й угруповання, інакше двері в майбутнє для них зачиняться. Усі, мабуть, зі шкіри пнуться.

[А хто програє, того відправляють до Ціґе чи в Пустище, так? Розумію.]

— Тих, хто тут, якщо вони не накоять чогось украй безглуздого, так низько не понизять, але й піднятися знову вже не вийде. Їхня найзаповітніша мрія — дістатися до Великої Церкви Лімії. Хоча, як на мене, хай хто це буде і з якої церкви, різниці майже немає.

[Інакше кажучи, ви не бачите в них жодної цінності.]

— Так, саме так. Тепер для мене кандидат у боги — це пан Райдо.

[Кандидат у боги? Я волів би, щоб ви понизили мене до сусіда.]

Вона намагається пожартувати? Чи якоюсь мірою говорить серйозно? Доволі моторошні речі каже.

Схоже, вона досі не відмовилася від бажання повернути Каленеон. Єдина втіха — це далеко. Навіть якщо впаде фортеця Стелла, він лежить іще далі. І навіть відвоювати лише ту місцевість було б безглуздо. Можливо, тому, що пані Ева це розуміє, вона й не робить нічого необачного.

Її зв'язок із тією організацією повністю обірвався. На щастя, організація була настільки засекреченою, що людей у ній було доволі мало. Я думав, що якийсь час доведеться мати справу з клопотами на зразок найманих убивць, але нічого не сталося. Мабуть, тому, що вона перебувала в зовнішньому колі організації.

Тепер вона лише дає зрозуміти, що чогось сподівається від Торгової компанії «Кудзуноха». Злого наміру в ній, схоже, немає. Ба більше, це бажана гостя: приносить мені різні книжки, які радить почитати.

— До речі, пане Райдо, щодо шкільного фестивалю… Якщо ви не проти, може, підемо туди разом?

[Дуже приємне запрошення, але в мене вже є домовленості. Перепрошую.]

— Ваш розклад уже заповнений? Шкода. Я думала, дивитися турнір буде цікавіше, якби поруч був пан Райдо й коментував.

[Вибачте.]

Чомусь на шкільний фестиваль мене запрошує багато хто: Рут, сестри Рембрандт, пані Ева, юрба студенток.

Та я давно чекав цього свята й хочу пройтися ним разом із послідовниками, тож усім відмовив. Хоча трохи незручно.

Джін теж із серйозним поглядом попросив мене обов'язково подивитися турнір. Я й без його прохання збирався піти, бо це велика подія. Мабуть, він хоче показати мені плоди своїх тренувань. Якщо так, у нього є доволі мила риса.

Коли Томое й Міо почули про фестиваль, по них було видно, що вони чекають на нього з нетерпінням. Трохи непокоюся, чи поводитимуться вони смирно, але ж це місце, де я живу, тож, гадаю, нічого безрозсудного вони не втнуть.

Проводжаючи поглядом пані Еву, яка, закінчивши покупки, пішла, я повертаюся до своєї кімнати й думаю, скільки днів лишилося до шкільного фестивалю.