Розділ 113 — Кудзуноха — не вівця

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Як же добре, що храм не весь виблискує.

Враження, яке склалося в мене про Богиню: блискуча кімната, її зарозумілість і ще її набридливість. Ми дісталися церковного кварталу, до якого раніше я навіть не намагався наближатися, і невдовзі зміг побачити нашу ціль — велику споруду, яка вже сама по собі була доволі незвичною, але не зробленою з чистого золота чи чогось такого, і це мене заспокоїло. Якби вона справді була такою, я б захотів піти звідти якнайшвидше.

— Пане Райдо? Щось не так?

Шікі зупиняється й стурбовано озирається на мене, бо я задивився на храм.

— Та ні, просто подумав, що як на храм, де шанують Богиню, він має звичайний… ні, навіть доволі урочистий вигляд.

— Така думка виникла через розмову між вами, пане Райдо, і Богинею, так? Через ту одну розмову ви дізналися, яка в неї вдача. Як на мене, розміри можуть бути різні, але всі вони виглядають однаково, — сказав Шікі.

Справді. Дивлячись на синтоїстські святилища й буддійські храми, я ніколи не замислювався, чи збудовані вони за образом божества. Та й про спосіб будівництва особливо не думав.

Ось воно що. Ця думка таки з'явилася через те, що я насправді зустрівся з самим божеством. Дорогою я мимохідь поглядав на храми, де шанують духів (чи так це називається? Не знаю, може, є інша назва), але всі вони здавалися мені однаковими, і я не звертав на це особливої уваги.

— Вдача, кажеш… Якщо я правильно пам'ятаю, Богиня — єдине божество, піднесене й чесне, що любить усіх г'юманів, чиста мати; так це звучить, так?

— Найчастіше її тлумачать саме так. Є й інші приклади: звитяжне божество війни або щось на кшталт великодушної богині-захисниці. Її вважають всемогутньою, тож, гадаю, будь-яка похвала їй пасує.

Звучить як вигадка, але… Коли я шукав у бібліотеці відомості про Богиню, її вдача як божества, її риси — усе було саме так, як сказав Шікі. А коли її описують як божество війни, тими, хто страждає, зазвичай виставляють напівлюдей або мамоно.

Це справді образ всемогутнього божества. Може, наділяти її образом досконалості й нормально, але якби люди побачили справжню, суперечності неодмінно вилізли б.

У моїй голові вона й так уже суцільна суперечність. Як на мене, вона більше схожа на тих чорних створінь.

Примітка перекладача: «ті чорні створіння» — евфемізм, тут ідеться про тарганів.

— Якщо саме церква вважає її всемогутньою і єдиною богинею, то її образ, звісно, стане величним. Ну, людей навколо побільшало, тож я знову перейду на письмове спілкування.

— Якщо ми стоятимемо тут і просто дивитимемося, нас вважатимуть підозрілими, тож заходьмо, — сказав Шікі.

За порадою Шікі ми заходимо до храму. Приємне повітря м'яко овіває мені обличчя. Схоже, тут є кондиціонування — добре придумано. Хоч літо вже минуло, спека ще не спала. Утім, у цьому світі єдиний спосіб — магія кондиціонування. Магія. Інакше кажучи, сила г'юманів. Навіть якщо вхід зовсім відчинений, ця зручна магія дає змогу керувати температурою в межах своєї дії. Для цього потрібна певна кількість людей, і виставити температуру точно не можна. Зрештою все залежить від чуття магів і людей довкола. У нашому домі чоловіків було лише двоє — я та батько, а жінок три. Пам'ятаю, що у вітальні зовсім не було прохолодно. А ще пам'ятаю, що жіноча половина погано переносила холод.

Навіть якщо науковий кондиціонер перетвориться на магічний, температуру все одно диктуватимуть ті, у кого більше сили. Якщо хочеш змінити її сам, знадобляться чималі сила й зусилля. Хоча на роботі такого, звісно, не зробиш.

— У нас домовленість про зустріч зі священником Шінаєм. Ми з Торгової компанії «Кудзуноха». Я — Шікі, а це мій господар, Райдо.

Шікі пояснює черговій служительці церкви, яка до нас підійшла, навіщо ми прийшли. Вона в білому вбранні. Утім, схоже, у храмі носять не лише таку форму. Кількох поглядів досить, щоб зрозуміти: переважно це справді біле, але фасони доволі різноманітні. Несподівано. Я думав, що будуть хіба прості відмінності між чоловічим і жіночим, а все інше — цілком однакове. Я уявляв довгі рукави й закритий одяг аж до щиколоток, але й це залежить від людини. Може, жодних правил, окрім кольору, немає?

— З паном Шінаєм? Так, мене попередили. Прошу, ідіть за мною.

Схоже, слова «я передам» не були брехнею. Молода жінка, схожа на студентку, що підробляє храмовою служницею, веде нас. Вона йде попереду, поглядаючи, як швидко ми крокуємо. Іззовні храм теж здавався великим, але всередині, як і слід було чекати, він доволі просторий. А ще в усьому внутрішньому приміщенні відчувається особливий запах. Мабуть, це не дія магії. Певно, тут розпилили багато парфумів. В Академії є місця, схожі на салони, де користуються парфумами, тож мені це знайоме. Просто тут масштаб зовсім інший.

Поки ми йшли, нам трапилося багато людей у білому. Щоразу, як дивлюся, вбрання інше. Невже в усіх різне? Та не може бути, правда ж?

Я жестом підкликаю Шікі й шепочу йому на вухо. Користуватися думковим зв'язком із тим, хто так близько, — просто морока. Схоже, Шікі розпитує жінку про те, що я йому сказав.

— Перепрошую. Ті, хто тут служить, дуже прискіпливо ставляться до одягу, так? У кожного вбрання доволі своєрідного крою. Мене це здивувало.

— Ой, справді? А, якщо я правильно пам'ятаю, Торгова компанія «Кудзуноха» прибула з Ціґе, так? Тоді ви, мабуть, і справді здивовані. У цих краях, крім парадного вбрання та уніформи, для повсякденного одягу немає вимог, окрім кольору, тож кожен носить те, що хоче. Ми вважаємо, що краще служити в одязі, який тобі личить, ніж працювати у визначеній формі.

Чому так? Однакова форма, звісно, чіткіше виявляє відмінності між самими людьми, але тутешні не з тих, кого такі речі хвилюють. Та й те, що всі такі розрізнені, здається недоречним. Слова про те, що краще служити в одязі, який личить, можуть і не мати прихованого наміру, але чомусь мені це не подобається. Питав я, але Шікі кивнув мені й подав знак. Мабуть, Шікі зрозумів, що я відчуваю. Після цього він перевів розмову на якусь буденну тему й завершив бесіду.

Хм, схоже, нам під землю. Отже, тут є підземний поверх. Варто мені лише уявити своє підземне приміщення в крамниці, як у голові виникає лихий образ.

Змінився й тип аромату. Спершу я мав сумніви, але, схоже, парфуми не мають жодної шкідливої дії. Можливо, вони різні залежно від поверху й кімнати.

— Священник чекає тут. Що ж, на цьому дозвольте відкланятися.

— Щиро дякуємо, — сказав Шікі.

[Щиро дякую.]

Вона попросила нас зачекати, а потім щось шепнула біля доволі великих дверей ліворуч. Відбулася коротка розмова, після чого двері відчинилися й дівчина повернулася. Сказавши, що пан Шінай чекає на нас там, вона схилила голову й пішла. Може, тому що ми гості, але вона всю дорогу всміхалася. І дорогою сюди я не відчував на собі жодних дивних поглядів людей усередині. Невже їх так добре вимуштрували? Я чекав поглядів, суворіших за всі, які мені доводилося ловити досі.

— Це люди з Торгової компанії «Кудзуноха». Перепрошуємо, що турбуємо.

— Заходьте.

Мовчки йду слідом за Шікі. Говорити ж я однаково не можу.

Усередині — пан Шінай і ще десь п'ятеро. Приміщення приблизно на вісім татамі, може, трохи більше. Може, тому що воно під землею, тут здається особливо темно.

— Радий, що ви прийшли, пане Райдо. Це ваш алхімік? Його звати Шікі? — спитав Шінай.

[Так, пане Шінаю. Це працівник, на якого я покладаюся найбільше, і мій найближчий помічник. Звати його Шікі. Щодо цьогоразового прохання —]

— Я вдячний, що ви погодилися показати церкві свої методи. Мені хотілося бодай трохи віддячити вам, тож я повідомив свого керівника, і, схоже, він хоче перемовитися з вами кількома словами. Минуло зовсім небагато часу відтоді, як він сюди прибув, але до нас завітав сам єпископ, який згуртовує всіх вірян цих земель.

Єпископ. А, той, хто замінив убитого? Зважаючи на те, де стоїть пан Шінай, решта четверо, схоже, підлеглі. Тоді, виходить, це он та особа? Волосся довге. Обличчя ховається під чимось схожим на каптур, тож роздивитися його як слід не можу, але це жінка? Зрозуміло, їхня релігія ґрунтується на Богині, тож не дивно, якщо нагорі будуть жінки. Навіть якщо спробувати роздивитися фігуру, одяг закритий, тож насправді не зрозуміло, чи це не просто чоловік із довгим волоссям. Якщо заговорить, може, й зрозумію.

І ще мені цікаво, чому пан Шінай мене перебив. Невже він доповів, що це я сам захотів усе оприлюднити? Хоча здавалося, що він прийшов до нас за наказом когось іншого…

[Це для мене надто велика честь.]

Не знаю, чи це правильний жест, але я стаю на коліна й схиляю голову. Шікі теж повторює. Хоча Шікі, мабуть, просто наслідує мене. Згодом треба буде спитати в нього, як мені поводитися в таких випадках.

— До мене дійшло, що ваша невелика справа торгує рідкісними ліками і що ви розкриєте, як виготовляють деякі з них. Дякую вам за таку довіру. Обіцяю, церква розвіє необачні балачки про вашу крамницю.

Хрипкуватий голос, ба більше — голос звабливої жінки. У мене склалося враження, що це людина, яка любить тютюн і алкоголь. Він приємно відлунює в моєму тілі. Отже, єпископ — жінка.

[Дякую за вашу турботу.]

— Я чула, що хвороба-прокляття відібрала у вас мову. У цьому ми теж надамо вам допомогу. Не знаю, наскільки ми зможемо допомогти, тож не можу сказати, щоб ви не хвилювалися.

Я ж навіть не просив. Доволі добра. Чи можна сприймати її слова за чисту монету? Справді не знаю.

— Ваше преосвященство, час…

— Хм, ясно. Що ж, Райдо, ще зустрінемося. Решту доручаю Шінаю.

— Зрозумів. Дякую, що приділили свій дорогоцінний час, — відповів Шінай.

Хтось із чотирьох позаду тихо підходить до пані єпископки й щось їй каже. Ну, вона, мабуть, зайнята.

Сказавши мені кілька слів, єпископка йде. Пан Шінай схиляє голову на 90°. Чорт, я забув схилити голову.

— Так не годиться, пане Райдо. Її преосвященству слід виявляти найвищу шану. Хоч ви й прибули сюди нещодавно, це не означає, що неповагу до такої особи можна пробачити.

[Я ж із провінції. Перепрошую за невихованість.]

— …Ну, гаразд. Отже, сьогодні ви мали показати нам рецепт ліків. Звісно ж, ви прийшли підготовленими?

[Звісно.]

Шікі за моїм знаком виступає вперед. Він приніс інгредієнти для ліків, які ми сьогодні готуватимемо, а також інструменти. Спосіб виготовлення не потребує великих інструментів, тож це було можливо.

— Бачу. Отже, той маг уже все приготував. Тоді справа піде швидко. Відверто кажучи, я не тямлю у виготовленні ліків, а ще хочу поговорити з вами, пане Райдо, про кілька наших справ. Не хвилюйтеся, це просто невимушена розмова.

Ой, такого я не чекав. Я був певен, що він захоче, щоб я сам пояснив йому процес.

[Зрозумів. Якщо співрозмовником буду я, то прошу.]

— Тоді прошу сідати сюди. А ви, пане магу, готуйте ліки за он тим столом і пояснюйте цим людям.

— Зрозумів. Що ж, прошу всіх сюди, — сказав Шікі.

Шікі підходить до великого столу, на якому лежить кілька інструментів для виготовлення ліків, і розкладає на ньому свій багаж. Схоже, він ретельно пояснює кожен підготовлений інгредієнт. З такою швидкістю виготовлення ліків може тривати десь годину.

Кинувши погляд на свого послідовника, який уже пояснює процес виготовлення, я сідаю навпроти пана Шіная. На маленькому столику між нами нічого немає. Могли б хоч чаю подати. Я ж, принаймні формально, співпрацюю з доброї волі, між іншим.

— Що ж, пане Райдо. Здається, ми вперше можемо спокійно поговорити. Я вже представлявся раніше, але я священник Шінай. Радий знайомству.

[Член гільдії купців, Райдо з Торгової компанії «Кудзуноха». Радий познайомитися з представником церкви. Думаю, надалі ми зможемо допомагати одне одному.]

— Фу-фу-фу, цікаво, наскільки це ваші справжні почуття. Але для торговця й слуги божого перше враження саме таке. Ви доволі молодо виглядаєте. Давно почали свою справу?

[Не минуло й трьох років. Ми новачки.]

Я не сказав ані слова брехні. Хай то три дні, хай два роки — трьох років справді ще не минуло.

— І все ж у вас уже крамниці у двох містах. Це вам так щастить, чи, може, за вами стоїть хтось сильний?

[Покровительством це не назвеш, але в мене добрі стосунки з Компанією Рембрандта.]

— Рембрандт… Хо, той самий…

Пан Шінай, здається, про щось думає, пошепки повторюючи ім'я Рембрандта. Не схоже, що він знайомий із Рембрандтом, але, мабуть, має про нього попередні відомості.

[Ви з ним знайомі? Нещодавно він надав приміщення мені, людині без зв'язків, а ще він мій благодійник, який навчив мене азів торгівлі.]

— Он як. Схоже, ваше і моє враження про Рембрандта трохи різняться. Якби він хоч трохи більше співпрацював, ми змогли б поширювати віру в інших краях і навіть закріпитися в глибших частинах Пустища.

Ось воно що. Після подій із дружиною та доньками Рембрандт зовсім перестав навідуватися до церкви.

Спершу він, мабуть, покладався на Богиню, але це не допомогло. Тоді він спробував розв'язати все сам, і коли зустрів мене, здавалося, був на межі того, щоб опустити руки. Мабуть, нерозумно вимагати від нього зберегти віру після такого. Адже поштовхом до розв'язання стало прохання, яке він сам подав до гільдії.

[Я прийшов із Пустища, тож мало знаю про вчення церкви і про її стосунки з Рембрандтом. Але принаймні знаю, що пан Рембрандт ставився до мене щиро. Я й досі дуже йому вдячний.]

— Коли становище різне, мабуть, так і буває. І все ж я добре зрозумів. Ось чому доньки пана Рембрандта під вашою опікою.

Ем, він що, наводив про мене довідки? Схоже, він знає, що я працюю тимчасовим викладачем в Академії, і навіть яких студентів навчаю.

Мабуть, він і про те, що я з Пустища, уже знав. Інакше відреагував би трохи сильніше.

[Так. Пан Рембрандт непрямо попросив мене приглянути за його доньками.]

Навіть якби він не допитувався так незграбно, мабуть, сам завів би про це мову. З цією думкою я лише побіжно згадую, що даю уроки його донькам.

— Виходить, він батько, який дбає про своїх доньок. Мушу трохи змінити своє враження про нього. Зі звітів підлеглих я вважав Рембрандта лише скнарою з кволою вірою. Справді, якщо не говорити з людьми іншого становища, народжується багато непорозумінь. Це добрий урок.

«Мушу переглянути свою думку», — ось що каже обличчя пана Шіная. Проглядає в ньому й трохи пихи, але в основі, можливо, він щирий. Я відчуваю в ньому щось від еліти. Це казала пані Ева: схоже, церковники в Академмістечку здебільшого ті, хто піднявся щаблями кар'єри, тож, можливо, він і справді з еліти.

Після цього він розпитав мене про те-се. Поки Шікі завершував другу демонстрацію виготовлення ліків, я розповідав йому біографію персонажа на ім'я Райдо.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Після того як Макото й Шікі пішли —

Двоє прибирали інструменти й матеріали після виготовлення ліків, а решта двоє були з Шінаєм у сусідній кімнаті.

Жінка, яка раніше квапила єпископку словами «час…», зачиняє двері. У кімнаті сидять єпископка й кілька г'юманів, які чекають на них.

— Вони пішли?

Єпископка розтуляє вуста. Голос у неї той самий, звабливий, яким вона говорила з Макото.

— Щойно вони вийшли з церкви. Про всяк випадок ми за ними стежимо, — доповів Шінай.

— Ясно. То ти зробив марну річ.

— ?

— Я сказала, що це марно. Ти, може, й збирався використати Торгову компанію «Кудзуноха», але, мабуть, це ще той супротивник. Надалі будь обережнішим і дій лише тоді, коли я дам згоду.

— …Що ви маєте на увазі? З розмови я гадав, що жодних проблем не буде.

Побачивши непростий вираз обличчя єпископки, Шінай розгубився. Як на нього, зважаючи на зміст сьогоднішньої розмови і їхню поведінку, вони здавалися налаштованими доброзичливо. Він думав, що з ними вдасться налагодити дружню співпрацю.

— Розкажіть йому, — мовила єпископка.

Руда єпископка зітхає й мляво штурхає ліктем. Цей жест не пасує єпископці. Голос у неї той самий, звабливий, а поведінка зовсім інша.

На її заклик один із тих, хто стояв позаду, розтуляє рота.

— Я дослідив їхні думки й магічну силу, а також пов'язаних із ними людей. Про працівника Шікі вдалося знайти трохи відомостей. Однак щодо його господаря Райдо я не зміг зрозуміти зовсім нічого.

— Що це означає? Дослідження думок і магічної сили не вдалося? — спитав Шінай.

— …Спершу Шікі. Мені вдалося встановити, що він, щонайменше, має магічну силу, яка перевершує кількох придворних магів імперії. Можливо, у нього був захист для думок — прочитати їх я не зміг. Щодо Райдо — не те що думки, я не зміг виміряти навіть його магічну силу.

Це був звіт, який майже дорівнював визнанню, що вони нічого не зрозуміли. Шінай вважав це просто неможливим і розгубився. Маг, який за бажання міг би отримати посаду в будь-якій країні, працює в крамниці, яку можна здмухнути одним подихом, та ще й служить хлопчакові. «Та хто таке міг уявити?!» — ось що йому хотілося вигукнути.

А ще церковне читання думок, яким вони пишаються, не подіяло, ба більше — навіть магічну силу виміряти не вдалося. Він міг вважати це лише якимось лихим сном.

— Неможливо. Ви хочете сказати, що магічна сила Райдо перевершує силу Шікі? — спитав Шінай.

— Хто знає. Якщо міркувати звичайно, раз Райдо назвав його надійним найближчим помічником, то сам він, може, слабший за Шікі. Але навпаки, це може означати й те, що Райдо сильніший. Принаймні ми знаємо, що Шікі — найближчий помічник тимчасового викладача Райдо і що він надзвичайний маг. А от магічну силу Райдо ми не можемо збагнути зовсім. Річ не в тім, що ми не можемо її виміряти. Наче всю магічну силу навколо нього зафарбували, і ми взагалі не відчуваємо магічної сили, — сказала єпископка.

Відповідальний за дослідження важко киває на слова єпископки. Безперервні заяви про неймовірні речі вкидали Шіная в розгубленість.

— Інакше кажучи, його магічну силу й думки придушували? — спитав Шінай.

— Можна сприйняти й так. Хіба підлеглі зможуть стежити за людьми, здатними на таке? Тому я й сказала, що це марно. Самі ліки теж підозрілі. Ну, як там було? Доповісте?

Єпископка звертається через голову Шіная до тих двох, які від початку до кінця спостерігали за виготовленням ліків.

— …Відверто кажучи, рецепт чудовий. Процес упорядкований, пояснення чіткі. І використані інгредієнти не з тих, які неможливо дістати.

— Хе-е. Несподівано. Тоді ви теж можете їх зробити? — спитала єпископка.

— Мабуть. Думаю, Шікі не приховав жодного етапу й показав нам усе. Але…

Чоловікові, схоже, було важко говорити далі. Єпископка не квапить його й просто чекає, поки він знову заговорить.

— Щодо ціни, думаю, вона буде значно вищою, ніж у Торгової компанії «Кудзуноха».

— …А відсоток успіху? — спитала єпископка.

— І це теж. Схоже, у Торгової компанії «Кудзуноха» майже не буває невдач, але з нашими вміннями, гадаю, п'ять із десяти — це максимум. Він сказав, що два види інгредієнтів вони привезли з Пустища, але повідомив, що тут є рослини, які можуть їх замінити, і справді показав нам і цей процес. Висновок перевірки такий: він зміг створити ліки, практично ідентичні тим, що ми здобули заздалегідь, і брехні не було.

— Як люб'язно з їхнього боку. І? Раз ти сказав «і це теж», то є й інші причини, так? Кажи.

— Собівартість.

— Собівартість? Тобто витрати на інгредієнти? — спитала єпископка.

— І це, і потреба наймати мага, який підвищує відсоток успіху, але ця частина не така вже й велика проблема. Якщо взяти інгредієнти, які назвав Шікі, і їхні ціни на ринку, то вже тільки через це ціна наших ліків разюче відрізнятиметься від ціни Торгової компанії «Кудзуноха». Навіть якщо замовляти їх із Пустища чи взяти ті два види замінників, які він нам запропонував, нам довелося б давати доручення авантюристам, а це компенсація за небезпеку й вартість сировини, тож лише на добування сировини ми вже вдесятеро перевищили б ціну готового продукту Торгової компанії «Кудзуноха». Якщо церква вироблятиме ці ліки й продаватиме в інших місцях, ціна мусила б бути в сто разів вищою, інакше ми нічого не заробимо. А якщо згодом вони відкриють крамницю там, де торгуємо ми, це може похитнути довіру людей до церкви.

— У сто разів, кажеш? Та не може бути. Торгова компанія «Кудзуноха» ж продає їх дешевше, так?

— Усі інгредієнти вони збирають самі, тож отримують їх, не вдаючись до ринку. Він казав, що впевнений у своєму постачанні, і хоч це може здатися неймовірним, але, якщо це вважається товаром, за такою ціною вони, мабуть, мають прибуток.

— Не може бути…

Шінай втручається в розмову. Тоді їхні ліки майже не відрізнятимуться від інших дорогих ліків. Хай який ефект — ціна вийде така, що здивує будь-кого.

— Так я й думала. Інакше кажучи, можна вважати, що Райдо вдає з себе простодушну дитину. Поки ми безтурботно його використовуватимемо, нам до горла може торкнутися холодне лезо. Добре, що й ми були тут, — сказала єпископка.

— Ваше преосвященство? — озвався Шінай.

— Не думаю, що Шінай схибив у своїй оцінці. Та все ж поки не зв'язуйся з ними. І не розголошуй цих відомостей іншим фракціям. Залежно від того, як ми зіграємо, вони можуть стати козирем, який допоможе нам у майбутньому. Незвичайний г'юман, що наймає багато напівлюдей, так… Обережно перекажи всім: хай нашорошують вуха, щойно почують назву Торгової компанії «Кудзуноха». Поки що, принаймні доки інші єпископи та люди з Лімії не покинуть Академмістечко, прошу вас подбати, щоб вони не помітили нашого інтересу до Кудзунохи. І ще: поки що не думайте про ціну — спробуйте виготовити близько сотні ліків для загоєння ран. Немає потреби силувати себе змагатися з ними. Цей товар корисний. В іншому місті, де є наші однодумці, чи на передовій війни — лише змінивши місце, його можна застосувати багатьма способами.

— Зрозуміло.

Разом зі священником усі в кімнаті мовчки кивають на слова єпископки.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Я тихо прислухаюся.

Чую розмову, яку ведуть не надто стримано. У цей час покупців небагато. Бо в цей час більшість нашого товару вже розпродано. Найчастіше приходять панянки, що працюють допізна вночі в провулках, — купують у нас енергетичні напої. Ці дівчата вже стали постійними клієнтками нашої крамниці, і тепер звична річ, що їхня представниця приходить і купує кілька десятків. Ремонт зброї останнім часом став популярнішим, але зброю зазвичай забирають удень. Вибачте раптовим покупцям, але вночі в нас є лише ліки від застуди та енергетичні напої. Сподіваюся, ви теж невдовзі станете популярними.

Якщо спитаєте, до чого я веду, то в цей час легше байдикувати.

Коли я повернувся до крамниці звичним шляхом постачання, почув, як звична маленька лісова оні й молодий балакучий елдва розмовляють із кимось. Ох, ну скільки можна, навіть якщо ви продавці й говорите з клієнтом, не треба ж говорити так голосно. Від тієї дівчини навіть літери «к» від «каяття» не дочекаєшся.

Аква, яка втомлено спостерігала за цим, раптом озирнулася від каси, біля якої стояла. Тобто помітила, що ми з Шікі прийшли. На мить вона широко розплющила очі, а потім затулила рот руками. Цього разу Аква їх не зупиняла, але й не байдикувала. Що ж, визнаймо її «невинною».

Я жестом кличу її до себе.

— Я повернувся. Бачу, вам тут дуже весело.

— Акво, коли нас немає, тут завжди так? — спитав Шікі.

Тон Шікі теж нижчий, ніж зазвичай. Звісно, не тому, що він говорить тихо.

— З-з поверненням… — пролепетала Аква.

— А клієнти… о, то це Джін та інші. Ці теж… мають купу вільного часу, еге ж.

— Вони байдикують. Може, варто трохи їх підтягнути. Хоча тоді вони, можливо, не зможуть узяти участь у шкільному фестивалі, — сказав Шікі.

Мій помічник Шікі мружить очі. У таких речах він суворий. А найбільша проблема — працівники, які втяглися й почали теревенити зопалу.

Аква зазвичай не бере участі в розмовах? Чи це випадково вона не встряла? Те, як бігають її очі, підозріло.

— Це вже ти перегинаєш. Отже, Акво, відколи вони так?

— Е… ем… не так давно, — відповіла Аква.

— Якщо відповіси чесно, дам тобі скуштувати нове бананове меню.

— Десь дві години. Сьогодні фрукти розпродали рано, а згодом скінчилися й ліки для загоєння ран та протиотрути, тож руки звільнилися.

Тобто невдовзі після того, як ми пішли. Оце так… А люди ж хвалять нас за обслуговування й майстерність. Від цього їхня самовпевненість роздувається ще більше. Якби хтось побачив цю сцену, репутація крамниці впала б. Дурні продавці й шкідливі постійні клієнти.

І яке ж дієве зізнання. У тебе очі сяють, Акво.

Еріс і молодий елдва. На жаль, тут потрібне покарання. Ви навіть не помітили, що я вже тут.

Я веду на кухню цуценя, що чекає на винагороду, — тобто Акву. Кухня тільки називається кухнею й має лише найпростіше обладнання, але я збираюся приготувати щось зовсім звичайне, тож цього досить.

— Шікі, вже охололо?

— Так, ось.

Шікі дістає з холодильника пляшку з білою речовиною й один банан. А ще маленьку пляшечку з чимось бурштинового кольору. Як і слід було чекати від пана Шікі. Схоже, лише за словами «нове меню» він зрозумів, що я хочу приготувати. Томое, Міо, Шікі й Комое його вже куштували.

До речі, якщо перелічити їх у зворотному порядку, вийде порядок того, кому воно сподобалося найбільше. Як і слід було чекати, найбільше банани любить Комое.

Аква стежить за моїми рухами очима, що вже не сяють, а палають. Я відчуваю сильний погляд, прикутий до моїх рук.

Утім, нічого особливого я тут не готую. Просто ріжу банани, розминаю їх і все перемішую.

Бурштинова рідина — це нектар. Не з Асори, а такий, який зазвичай можна дістати в цих краях. Як і кленовий сироп, він має своєрідний смак, і додають його здебільшого не для солодкості, а для аромату.

Біла речовина — молоко. Воно з Асори. Доволі густе. Начебто коров'яче, але надзвичайно густе й смачне. Коли я його випив, трохи хвилювався, чи витримає мій шлунок, але ж не помру. І відтоді, як випив, жодних проблем зі здоров'ям не відчував. Інші теж, здається, сприйняли його без проблем, і мешканці Асори вже його п'ють.

Готово. Вийшло бананове молоко.

Я розливаю з великої посудини білу рідину, змішану з жовтком, у три склянки. Шікі киває. Аква, затамувавши подих, дивиться, як ллється рідина.

— Ось, пийте.

Я подав склянки Шікі та Акві. Переконавшись, що обоє взяли свої, я теж підношу свою до рота. Один ковток. У роті розливаються насичена солодкість банана й аромат сиропу з іншого світу. Наостанок лишається смак молока, густого, як вершки. Загалом це можна назвати гідним десертом. Я й сам іноді його п'ю, і мені подобається. На мить я відставляю склянку. Переконавшись, що я випив, Шікі теж підносить склянку до рота, а слідом за ним і Аква, яка дбайливо тримала свою.

Шікі вже пив це раніше, тож, переконавшись у смаку, усміхнувся. Із дуже приємною усмішкою він випив усе одним духом. От солодкоїжка.

Аква зробила один ковток — і все її тіло здригнулося. Наче в неї влучила блискавка. Хоча я й не бачив насправді, як у людину влучає блискавка.

Я думав, що потім вона вип'є все одним махом, але вона, тремтячи, пила ковток за ковтком. Їй і справді подобається. Я мимоволі криво всміхнувся.

— Ха-а… хочу потонути в цьому навіки… — протягла Аква.

Повільно, смакуючи, допивши, Аква з напіврозтуленим ротом і зашарілими щоками ділиться враженнями. Її слова вже перейшли межу «смачно».

Невже вона уявляє себе у ванні з бананового молока? Я б від такого точно відмовився. Навіть якби вона просила з екстатичним обличчям, я б не погодився.

— Було смачно, — сказав Шікі.

— Радий, що сподобалося. Ну що ж, час покарання. М? Що таке, Акво?

— …

Вона пильно дивиться на… а, на склянку, з якої я відпив лише ковток.

Хоче її випити, ага. Вона лише дивиться, а мені вже все ясно.

— Акво, я віддам тобі й цю, тож поки що просто ходімо.

— Т-так!

Цуценя, що гризе свою кісточку, — тобто Аква зі склянкою в руці — прямує вглиб крамниці.

— Неймовірно! То Еріс може перемогти Синього Ящера?!

— Звісно. Якби я не могла бодай цього, то не змогла б працювати тут продавчинею. Навіть уночі тут безпечно. Бо тут я, — сказала Еріс.

— Як і слід було чекати! А днями ти ще показувала, як читаєш арії на ходу, так? Як тобі вдається читати арії, стрибаючи, мов розвідник?

— Це теж основи. Спершу я вибираю зі стародавніх мов, призначених лише для магії, ту арію, яка мені найбільше пасує, а потім, рухаючись, ділю арію закляття на частини й нашіптую, доки не завершу.

— Як я й думав, важко використовувати арії загальною мовою більш ніж у половині закляття. Тому, якщо я опаную цю арію, то зможу зробити з неї козир, але…

— Козирі ховай. Так мене навчив Вака. Козирі прийнято показувати лише супротивникам, яких збираєшся вбити. До речі, Ваку й Шікі ти однаково не вб'єш, тож їм показувати можна. Вони особливі.

— Але я справді тебе поважаю. Змогти перемогти того Синього Ящера! Де ж ти билася з таким гарним синьолуским ящеролюдом?

— Хмф, вони жили в глибинах Пустища. Тепер Вака дозволяє мені битися з ними на тренуваннях.

— У глибинах Пустища. Хе-е, он як. Вода й вітер — уміти користуватися двома стихіями… мабуть, це мамоно доволі високого рівня?

— Звісно. Вони — туманні…?!

— ?!!

Ідіотка.

Еріс справді велика ідіотка. Наскільки ж їй кортить хизуватися? Вчилася б у Мондо, який уже став цілком сумлінним. Принаймні перестань ловити всяку дивину й подумай над своєю поведінкою.

Піддалася на лестощі й вибовкує відомості. Про Асору вона нічого не видала, але це справді небезпечно. Ці діти навіть загрозою не стануть, але відомості можуть поширитися, тож треба бути обережними.

Ми з Аквою спостерігали за цим від каси, і коли Еріс захопилася розмовою й уже збиралася бовкнути щось погане, втрутився Шікі.

Наче кошеня, він підняв Еріс, схопивши за спинку її своєрідної парки. Вона легка, як і можна судити з її зросту, але підняти її однією рукою все одно непросто. Студенти, мабуть, зрозуміли, що Шікі напрочуд сильний. Ні, сьогодні вони дізнаються, що Шікі страшний у гніві. Елдва теж розмовляв зі студентами про зброю, але в його словах нічого проблемного не було. Але лише за змістом. Його покарання я доручу майстрам-елдвам і старійшині. Відверто кажучи, вони набагато суворіші за мене, тож він, мабуть, ще прийде благати мене про милість.

— Еріс, ти стала доволі поважною, еге ж? Відколи ти так загордилася, що вже навчаєш інших своїх прийомів? Нам треба про це поговорити, правда? — сказав Шікі.

— П-пане Шікі?! А, Ма… Вака теж тут?!

«Ма…»? Стривай, Еріс. Ти збиралася сказати «Макото»? Її поведінка стає дедалі сумнівнішою.

[Фух… і що ж робить Еріс, яка мала б старатися щосили?]

— Т-ти мене підставила, Акво, так?.. А?! Що це ти п'єш?!

Підставила? Ах ти ж…

А ще: її тримає Шікі, вона помітила мене, а увага все одно прикута до напою Акви?

— …Бананове молоко. Це винагорода.

— Я так і знала! Пахло бананом! А я ж вважала Акву близькою подругою, і подумати тільки, що ти продаси дружбу за їжу, як прикро. Відтепер ми просто товаришки по службі.

— …Половину дам тобі потім. Якщо Вака тебе пробачить, — сказала Аква.

— Акво, я так і знала, ми справді подруги, що разом пройшли крізь життя і смерть. Вако, Еріс схаменулася. Тепер усе гаразд. Моя відданість більше не похитнеться, і зазнаватися я теж не буду. Тож благаю ласкавого пана урядовця про помилування.

Шікі важко зітхає. Чесно, я відчуваю те саме. Хіба ця дівчина взагалі здатна схаменутися? Яка ненадійна відданість.

[Ти ж нещодавно казала, що будеш віддана мені до смерті?]

— …

[Повернімо її ще раз до табору. Хочеш знову зустрітися з Комое?]

— ?!?!?!?!?!?! Не треба. Я вже отримала досить компонента принцеси. Я й без зустрічі з нею якийсь час чудово проживу. Я здорова. Т-точно. Я присягаю на вірність і після смерті. Ага, так має бути гаразд.

[Після смерті? Яке спонтанне рішення. Ти що, збираєшся стати нежиттю?]

— Саме так. Даруватиму прохолоду спекотного літа.

Ах, у мене відмирають нейрони. Еріс — страхітлива істота. У мене ж мав би бути захист від негативних ефектів, а вона все одно спромоглася так мене виснажити.

Може, покликати її учителя Мондо, щоб він її вичитав? Поки що доручу її розлюченому Шікі. Я вже просто не знаю, як на неї сердитися.

[Шікі, решту доручаю тобі. Я йду. І ще, Джіне, це стосується й інших: якщо збираєтеся шахраювати, можете більше не приходити на мої заняття. Це справді дурість у багатьох сенсах.]

Серйозно.

Мало того, що в церкві на мене дивилися дивними поглядами й кидали в мене чудні закляття, так ще й пан Шінай послав за мною стеження. Хоча зараз я використовую «Сакай» не щоб відчувати присутність, а щоб приховувати магічну силу навколо себе, тож про це мені сказав Шікі, коли ми повернулися до крамниці.

А доти я взагалі нічого не помічав.

— Що ж, Еріс. І всі інші. Схоже, у вас чимало вільного часу, тож сьогодні трохи потренуємося, — сказав Шікі.

Не чекаючи нічиєї відповіді, кілька присутностей зникли з крамниці. Коли ситуація змінюється миттєво, нинішній я здатен зрозуміти, що відбувається.

Акво, схоже, ти збиралася поділитися банановим молоком, але чи витерпиш, доки Шікі не закінчить вичавлювати Еріс? Ну, навіть якщо вип'єш усе сама, я тебе не звинувачуватиму. Схоже, воно тобі дуже сподобалося.

Повернуся до Асори й познайомлю з банановим молоком інших лісових оні. Треба сказати Міо, щоб ми підготували інгредієнти.