Розділ 114 — Ти серйозно просиш мене зробити саме це?

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— З поверненням, Вако. Я якраз збиралася з вами зв'язатися. Дуже вдалий час.

— Томое. Дивно бачити тебе в Асорі в таку пору. Розслідування йде добре?

Томое, яка зазвичай повертається так, ніби просто прослизає до вечері, цього разу з'явилася в Асорі дуже рано. І це справді дивно.

Після того як Томое закінчила справу, яку я їй доручив, вона заговорила про чотири пори року Асори й почала блукати по всьому світу. Пам'ятаю, колись вона сказала, що хоче ту карту світу, яку ми бачили, і я дозволив їй її придбати.

Попри те, що вона щодня літає бозна-де, справи Асори в неї під контролем, і відтворення японської кухні теж просувається гладко. Я мушу зняти перед нею капелюха за такий стиль роботи. Вона настільки ефективна, що могла б навіть у сучасному світі відкрити власну компанію. Карта, можливо, й була дорогою покупкою, але я відчув, що в майбутньому вона нам знадобиться, тож купив її майже не вагаючись.

— Ну, власне, саме про це. Я знайшла дуже перспективного кандидата. Я не проти почати вже після фестивалю, але хотіла отримати схвалення Ваки.

Шкільний фестиваль, еге ж. Коли я про нього заговорив, ним захопилася не лише Міо, а й Томое. Зрештою вийшло так, що розважатися там будуть усі. Я навіть вирішив зробити цей тиждень вихідним і в Асорі. Хоча, навіть якщо це називається вихідним, зрештою всі все одно проведуть його так само, як проводять звичайні дні, — сказала Ема з кривою усмішкою. Які ж вони працьовиті. Я сказав їм, що можна приділити час своїм родинам, але цікаво, скільки з них насправді так і зроблять.

— Перспективний кандидат, кажеш. І що саме ми збираємося робити? Якщо від мене потрібно лише відкрити браму й повернутися, то я можу зробити це хоч зараз.

Це не займе багато часу. Насправді через залишки брам ніхто не проникав, а навіть якщо й з'явиться щось таке, з чим Томое та іншим буде важко впоратися, мені достатньо буде повернутися до Асори й розібратися самому.

— ... Вако. Безперечно, ви власними зусиллями здобули силу, і добре, що стали впевненішим у собі. Але переоцінювати себе не варто. Як кажуть: по той бік світла завжди є пітьма.

— Я не збираюся зазнаватися, але Томое й інші теж це визнали. Це додає мені впевненості. Що? Це настільки небезпечне місце?

Я не думаю, що це вже аж така переоцінка. І поки Богиня раптом не нападе на нас зненацька, в Асорі й так підготовлені засоби захисту.

— Це територія, яка повністю перебуває під контролем раси демонів. Навіть якби г'юмани й далі перемагали та просувалися вперед, їм знадобилося б ще кілька років, щоб дістатися туди.

— ...

Що?

— А неподалік від того місця демони використовують руїни міста г'юманів як фортецю. Залишати рештки брами Асори біля бази демонів, які ще небезпечніші за г'юманів, було б дурним планом.

— ...

Серйозно. І чому місце, яке пропонує Томое, настільки небезпечне? Якби це було десь у Пустищі, ми могли б вирушити туди хоч зараз і не мали б потреби довго думати.

До того ж у мене з'явилося дуже погане передчуття. Що, знову трапиться якесь нещастя? Знову нещастя?

Я теж хочу бодай трохи щастя, знаєш.

— Вако?

— ... До речі, а що саме ти... збираєшся робити? І ще: ти, бува, не виходила на контакт із фортецею раси демонів без мого дозволу?

— Що саме я збираюся робити... ну, просто хочу забезпечити безпеку. Насправді я взагалі не наближалася до самої фортеці. Просто, виходячи з аналізу місцевості та зібраної інформації, вдалося зробити певні висновки.

Сказавши це, Томое показує мені яскраво розмальовану карту. Але це не сама карта кольорова — просто вона зафарбувала різні ділянки, розбиваючи їх за кліматичним дослідженням, тому все й стало таким строкатим. Вона що, розфарбувала дорогу карту? Ні, не так. Це копія карти, яку Томое зробила для особистого користування.

Якщо правильно пам'ятаю... тропіки, субтропіки, помірний пояс, холодний пояс... Тут навіть є розподіл температур повітря й порівняння з чотирма порами року Японії. На ній неймовірна кількість інформації. Це зрозуміло навіть мені, щойно глянув. Відчуття таке, ніби я дивлюся на конспект генія, який уміє стисло й чітко зводити все найважливіше.

— Отже, тут, еге ж. Навіть якщо це лише припущення, але щоб різниця з температурами Японії збігалася на дев'яносто п'ять відсотків... це й справді вражає.

І все ж, скільки б я не дивився на цю карту, вона якась дивна. Якщо це лише збіг чисел — то нехай. Розбіжності все одно залишаються.

Але карта цього світу, як не глянь...

Справляє враження, ніби хтось зробив нечітку карту Японії, спираючись лише на підручник історії. Масштаб перекручений, і в багатьох місцях так і хочеться заперечити, прямо як на старовинних картах.

Наприклад, Кюшю, або принаймні місце, яке я вважаю Кюшю, унизу розходиться віялом, і нижню частину там взагалі не домалювали. Саме ця зона позначає Пустище. Межі Ціґе розташовані там, де мала б бути протока Канмон. Золотий шлях, яким ми користувалися, проходить через район Сан'йо, ніби новий Мейшін, і тягнеться аж до середини Чюо, мов автострада. Далі на захід лежить королівство Лімія, на схід — імперія Ґрітонія, а на півночі, десь на половині Канто, — територія раси демонів. Зруйнована країна Елісіон, схоже, зображена не дуже точно. У районі Хоккайдо не намальовано взагалі нічого. Це тому, що його не існує, чи тому, що його просто ще не відкрили? Оскільки подібність настільки сильна, я схиляюся до другого.

На місці Внутрішнього моря тут простягається гірський хребет від району Хірошіми до району Шікоку. Поряд немає жодного озера, але поблизу Ротцґарда є одне, і воно приблизно там, де в Японії озеро Біва. Точну відстань я сказати не можу, бо переміщався телепортацією, але розташування надто схоже на японську географію, і тому його легко запам'ятати. Схоже, обидва «Японські моря» тут уже підтверджено, але за жодним із них нічого не намальовано. То там нічого немає? Чи вони просто ще не знають, наскільки далеко простягається світ? Якщо подібність стосується не лише Японії, тоді всі інші землі теж мали б збігатися. Але, можливо, відомостей із самого океану просто дуже мало? Я взагалі нічого про це не чув. Можливо, Рут щось знає.

Дивлячись на місце, яке показала Томое, я пригадав ще деякі думки, що вже спадали мені щодо цієї карти. У всякому разі, це місце, якщо я правильно пам'ятаю...

— Я хочу, якщо вийде, закріпити його за нами. Не заперечуєте?

До гіпервентиляції не доходить, але Томое явно не терпиться.

— Чи не заперечую, кажеш? Ми ж не зможемо його закріпити, так? Це територія раси демонів.

— Без проблем. Якщо я отримаю дозвіл, то миттю все там зачищу.

Зачищу... Отже, ти твердо налаштована битися.

— Це ж фортеця, знаєш? І як саме ти збираєшся це зробити?

— Напролом. Поки все не зруйную. Жодних проблем.

Вона... збирається воювати? Не пропонуй це так, ніби йдеться просто про прогулянку. Як і думав, вирішити таке з ходу я не можу. Так і хочеться сказати: «Та ні, тут повно проблем». У неї справді дивна манера говорити.

— ... Дай мені трохи подумати.

— Нічого не вдієш. Зрозуміло. Чекатиму на гарну відповідь.

Томое відходить із трохи незадоволеним виглядом. Річ не в тому, що я їй не довіряю. Але нападати на фортецю — це все-таки занадто серйозно, щоб вирішувати відразу. І що саме Томое думає про їхню військову силу? Якщо вона затіє бійку з расою демонів, то ті без жодних сумнівів стануть до нас ворожими. А це може назавжди визначити наше становище в майбутньому.

— Вибач. Ну, поки ми будемо насолоджуватися шкільним фестивалем, чи не могла б ти спокійно продовжити роботу над створенням інгредієнтів?

— Так і зроблю. Завдяки тому, чого Вака навчив мене днями, я більш-менш зрозуміла, що таке рисовий кодзі, тож думаю, зможу просунутися в кількох речах. Якщо все піде добре, то, гадаю, навіть зможу доповісти про саке, яке зможе використовувати й компанія. Тоді я пішла.

Примітка перекладача: рисовий кодзі — пропарений рис, на якому вирощено пліснявий грибок кодзі; його використовують для приготування саке.

— Гаразд. Побачимося за вечерею.

Томое пішла. Зрозуміла, що таке рисовий кодзі, еге ж... А я й сам половини цього не розумію. Попри те, що я пояснював усе вкрай туманно, Томое й Шікі, схоже, все ж щось із цього винесли. Від їхнього захоплення мені тоді аж ніяково стало. Я ж справді не говорив нічого аж такого надзвичайного.

Я ж не лише про плісняву розповідав. Я просто загалом пояснив, що таке ферментація. Що невидимі неозброєним оком мікроорганізми споживають цукор і крохмаль, унаслідок чого утворюється алкоголь і з'являється смак. Потім, коли дехто, скуштувавши алкоголь, захотів ще й вина, я сказав, що тоді краще окремо обговорити місце для виготовлення саке й місце для виготовлення вина. Пам'ятаю, це була така собі купа безладних уривчастих знань.

І все ж Томое та Шікі вислухали мене до самого кінця. «То рисовий кодзі — це якісь особливі ліки чи каталізатор?» — питали вони з якимось дивним захватом. Іноді мені навіть хочеться спитати, чи не виникає в них дивних непорозумінь, коли вони заглядають у мої спогади. Я ж не вивчав цього глибоко, а знайти в моїй пам'яті саме той уривок і витягти з нього інформацію, якої я сам лише мимохідь торкнувся, — це ж, мабуть, доволі складно. Але ці двоє настільки здібні, що змогли щось робити навіть із такою поверхневою інформацією.

Шікі все бурмотів про мікроорганізми цього світу, які працюють так само, як і в моєму, і роздумував, чи можна використати їх у цьому процесі. Він методично будував свої припущення. Останнім часом Шікі, схоже, ще й почав краще розбиратися в садівництві та дослідженнях їжі. Добре це чи погано — вже інше питання.

Після того як Томое пішла, я рушив туди, де живуть лісові оні, щоб зустрітися з Мондо. А, до речі, тепер згадав: він просив мене дозволити переїхати й решті лісових оні. Він хотів, щоб переїхали всі. Один зі старійшин на ім'я Нірґісторі побачив, що молодь, яка вже переселилася сюди, виросла до якогось ненормального рівня, і, здається, переконав раду. Хоча, можливо, старших привабила й їжа з обладнанням, які молоді привезли, коли знову навідалися до свого села. Тепер, коли від «Покарання Деревом» можна оговтатися, їм уже нічого боятися. Якщо вони самі цього хочуть, я не проти. Проблема тільки в лісі й частині луків у Пустищі, які вони зараз контролюють. Що вони збираються з цим робити? Питання ще зависло, але фактично вже вирішено, що майже всі переселяться.

— В-Вако?!

Мабуть, відчувши, що хтось наближається, лісові оні поспішили до мене й здивовано вигукнули. Це правда, я рідко приходжу до їхніх осель сам, тож їхня реакція зрозуміла. Хоча я просто не бачив потреби брати із собою Томое, Міо зараз наспівує, готуючи їжу, а Шікі має зустріч з Емою, тож я не хотів заважати. Комое в цей час зазвичай дрімає, тож і цей варіант відпадав.

— Давно не бачились. Мондо тут?

— Т-так! Я зараз же його покличу!

— Не треба. Я сам піду. Це ж у мене до нього справа.

— Тоді я проведу вас до капітана. Будь ласка, сюди!

По його тілу було видно, що він нервує, але він усе одно зібрано взявся за справу й повів мене до Мондо. Їхня реакція зовсім не така, як при нашій першій зустрічі. Я ще раз переконався, що катува... тобто тренувальна програма Томое досить ефективна.

— Як і думав. Порівняно з іншими расами, ваша житлова зона тут замала. Коли вирішиться питання з переселенням усіх, хочете переїхати в інше місце?

Бо зараз це більше схоже на бараки, ніж на село. Декілька жител тут є, але масштаби не тягнуть на щось, що можна назвати селом. Швидше виглядає як тимчасове поселення.

— Ви справді дозволите переселитися всім?!

— Це ще не остаточно, але практично вже вирішено. Здається, старійшини з вашого боку справді зацікавилися. До того ж, думаю, з часом ви ще зможете допомогти нам у дослідженні «Покарання Деревом». Ви всі чудово попрацювали. Так вважають усі, включно зі мною.

— ?!! Дуже вам дякуємо!! І надалі ми будемо сумлінно виконувати завдання та гідно приймати тренування!!

Який же старанний. Еріс варто було б у нього повчитися. Як вона взагалі виживає після того пекельного тренування, отримує найвищі оцінки й при цьому зберігає такий характер? Навіть така, вона, мабуть, теж геній — у багатьох сенсах. Навіть Аква, хоч спочатку теж була проблемною, все ж втратила свої колючки пихи й почала поводитися щиро, у хорошому значенні. А от особистість Еріс, схоже, не змінюється зовсім. А, ще ж треба буде запитати в Мондо, як він збирається її карати. Попри все це, вона все ще популярна серед клієнтів і є важливою працівницею Торгової компанії «Кудзуноха». Поки вона не вчиняє чогось зовсім безглуздого, міняти її я не збираюся. Хоч, можливо, я тут і занадто м'який.

Не схоже, що їх хтось попереджав заздалегідь, а Мондо вже стояв біля входу до свого будинку. Лісових оні не можна недооцінювати. Я підняв руку, даючи знак про свій прихід. У відповідь він низько вклонився. До речі, днями я так і не пригостив лісових оні банановим молоком, тож після розмови варто буде пригостити їх ним за вечерею. Коли я підійшов до Мондо, то розповів йому про переселення, про роботу в Ротцґарді та ще про нове меню. Ми поговорили ще про різні речі.

Час минув справді змістовно. За винятком одного.

Мондо...

— Удар кулаком для роздумів і стусан ногою для повчання.

Саме я спитав у нього, як він збирається карати Еріс. Але що, по-твоєму, я мав робити після такої відповіді?