Розділ 116 — Бувають ночі, у яких можна потонути

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Подумати тільки… саке… саке не встигне вчасно!!

— Томое, ти надто галаслива.

— Заспокойся. Усе ж іде гладко, хіба ні? Немає причин поспішати.

Та якщо подумати, якби в нас був соус понзу, варене тофу вийшло б на зовсім інший рівень. Але для цього спершу треба зробити соєвий соус. А врешті-решт нам доведеться заново відтворювати й інші японські ферментовані продукти. Те варене тофу, яке всі зараз їдять, усе ще не можна вважати завершеним. Утім, якщо їсти його з ароматною сіллю, яку зазвичай використовують у цьому світі, воно й так досить смачне. Тепер, коли замислився, тут ще є й сіль із комбу. Може, варто впровадити і її. Не знаю, чи вийде її зробити, але в цьому світі є водорість, дуже схожа на комбу, тож шанс є.

Примітка перекладача: понзу — японський соус із цитрусовим соком і соєвим соусом, яким приправляють, зокрема, страви набе.

Після метушні з роботою вже настав вечір.

Навіть посеред цього шаленого завантаження «Ґотецу» все одно залишив для нас місце. Окрему кімнату для нас одних — це справді розкіш і велика ласка. Надворі вишикувалася черга, якої тут зазвичай не побачиш, і коли ми просто пройшли повз неї та зайшли всередину, мені стало трохи ніяково. Сьогодні в нас застілля з усіма, хто працював у крамниці, а ще з Томое й Міо, які прийшли з Асори. Мабуть, це варто було зробити ще вчора, але з моїм графіком це було неможливо. Єдиний, хто страждає від похмілля, тут я, тож приємно спостерігати, як усі інші бешкетують, не хвилюючись за наслідки.

Томое й Міо попросили щось максимально близьке до японського набе, тож я вибрав кілька видів і замовив їх першими. Також я взяв варене тофу, яке в «Ґотецу» не надто популярне, і так само непопулярне солоне набе з пташиним м'ясом. А в нього я попросив дещо змінити: основу зробити на воді з комбу. За задумом це найближче до мідзутакі. Щоправда, я давно його не їв, тож дещо пам'ятаю непевно.

Шікі й команда працівників роблять, що хочуть, гомонять, веселяться й замовляють усе підряд. Збоку вже стоїть кілька порожніх каструль. Перед Шікі — вершкове набе, а в руці пляшка майонезу, і він, схоже, щось обмірковує. Ні, це я точно їсти не буду.

— Вако, це смачно. Дуже смачно. Варене тофу, мідзутакі — нехай вони й не такі, як оригінали, але образ передають правильно. І саме тому! Я ненавиджу себе за те, що не можу тут приготувати японське саке!

Потопаючи в гіркоті поразки, Томое виголошує палку промову. Закотивши рукави, вона без кінця наливає собі алкоголь у пивний кухоль. Як на мене, бурштиновий напій у пивні кухлі не наливають. Навіть якщо в недалекому майбутньому вона зможе зробити саке японського типу, цікаво, чи справді воно її задовольнить.

— Це… теж набе? Схоже, ця страва має неймовірну кількість варіантів. Риба, м'ясо, овочі, різні приправи, а над усе — бульйон, що є основою. М-м… я вирішила, що це варто як слід вивчити!

Міо, пощипуючи потроху з різних страв, очікувано найбільше зацікавилася вареним тофу та мідзутакі. За смаком мідзутакі вийшло досить близьким, але, на мій погляд, найбільша проблема в тому, що тут немає заміни шюнґіку — їстівній хризантемі. Чи знайдеться щось подібне в Асорі? Та інгредієнт лише для набе не такий уже й корисний, тож гаяти час на пошуки не варто, — подумав я, згадавши одну рослину, але вголос її не назвав.

— Чекайте на мене, чоловіче саке з Нади, що в Хьоґо, і жіноче саке з Фушімі, що в Кіото! Скоро я до вас дістануся, ось побачите!

Примітка перекладача: Нада (префектура Хьоґо) і Фушімі (Кіото) — славетні осередки виробництва японського саке. Саке з Нади, звареному на жорсткій воді, здавна дають прізвисько «чоловіче» (сухіше й міцніше на смак), а саке з Фушімі, де вода м'якша, — «жіноче» (м'якше).

…Мрія Томое й справді лежить десь у захмарних висотах. Якщо це її кінцева мета, то попереду ще дуже довгий шлях. Якщо вже хочеш відтворити і «чоловіче», і «жіноче» саке, то спершу доведеться довести до ладу рис, воду та все інше. У другій половині доби Едо таке саке, мабуть, уже було доволі поширене, але аж так далеко заходити не обов'язково. І взагалі, хоч як подивися, Томое — затята поціновувачка сухого саке.

Відколи я потрапив у цей світ, я дуже добре зрозумів, наскільки великим благом був інтернет. У моєму колишньому світі інформацію дістати було насправді дуже легко.

— Вако, мені здається, що вершки й майонез можуть несподівано добре поєднуватися. У вас є згадка про якусь страву на кшталт цієї?

— Шікі, вибач, але єдине спільне між цими двома речами, що я бачу, — це колір. Не починай моторошні експерименти ще до того, як нап'єшся.

Лише уявивши собі смак цієї суміші, я відчув, як апетит кудись зникає. Сподіваюся, розмова хоча б перейде на набе на соєвому молоці чи щось таке.

— Перепрошую за очікування! Я принесла додаткові інгредієнти й набе!

У кімнату бадьоро увійшла Рурія. Крізь двері за її спиною видно, що діється в залі.

Повний аншлаг. Ні, справжнє пекло. Вражає. Набе ж не та страва, яку з'їв за п'ять хвилин і пішов, тож що там зараз робиться з тими, хто чекає в черзі?

— Руріє, це великий успіх, так? Ти зараз рухаєшся з неймовірною енергією, але чи вистачить тебе на весь тиждень? Перепрацьовувати — це отрута для тіла. Завтра принесу тобі енергетичний напій.

Шікі піднімає голову й природно заговорює до Рурії. От у кого треба вчитися.

— Я в порядку, пане Шікі! До такого натовпу в цей період я вже підготувалася! Старша сестра теж допомагає!

Що? Навіть пані Ева, бібліотекарка? Допомагає Рурії в такій ситуації? Це ж звучить майже неможливо.

[Пані Ева теж уміє обслуговувати гостей? От уже справді талановита.]

— Е-е?! А… е-е… Старша сестра допомагає на кухні: миє посуд і ріже овочі.

…Отже, її все-таки відправили на кухню. Напевно, їй просто сказали: «Іди мити посуд і різати овочі». Який передбачуваний фінал. Добре, що я не спитав напряму.

— Це ж заклад, де я працюю, тому сестра щороку приходить допомогти, але, як і очікувалося, до такого вона не надто пристосована. Вдома саме вона завжди займається миттям, тож і тут допомагає саме з цим.

— Уже тільки з цього можна зрозуміти, яка вона хороша сестра.

— Пане Шікі, тут не треба «можна зрозуміти». Вона й справді хороша сестра. Ой, вибачте, я побіжу назад. Якщо захочете ще щось замовити, не соромтеся кликати!

Рурія, мабуть, здатна робити те саме, що Аква й Еріс: створювати враження, ніби одночасно перебуває в кількох місцях. Обслуговування клієнтів — ціле мистецтво. А може… це одна з найсильніших бойових професій?!

До того ж вона встигла вгадати, що саме зараз скаже Шікі. Недооцінювати її не варто.

…Схоже, я вже трохи напідпитку.

— Ну що ж, сьогодні Рут поводив нас містом, і ми встигли побачити чимало цікавого. Веселий фестиваль. Заради однієї лише святкової події сюди з'їжджається купа високопоставлених осіб із великих держав, дворяни й великі купці приводять із собою свиту, і всі без кінця ходять туди-сюди.

— Так. У Ціґе теж завжди повно яток з їжею, але тут набагато більше різноманіття. Було також багато страв з іншими способами приготування, тож я вже чекаю завтрашнього дня. А, до речі, Вако, в країні під назвою Лорел, здається, є звичай їсти частину риби сирою.

Зі слів і Томое, і Міо очевидно, що фестивалем вони насолоджуються щиро, але дивляться на нього зовсім у різні боки. Хоча вони весь день ходили разом, враження від свята в них абсолютно різні.

— А ще на території Академії, куди звичайним відвідувачам вхід заборонений, студенти дуже жваво тренувалися. Здається, у другій половині будуть турніри з бойових мистецтв і магії. Цікаво, як покажуть себе учні Ваки. Я б хотіла подивитися турнір разом із вами.

— Я скористаюся нагодою, щоб зібрати більше інформації та розширити свої кулінарні вміння! А коли поруч Рут, не треба стояти в довжелезних чергах, що дуже зручно.

Я вже пообіцяв Джіну, що подивлюся його поєдинок, тож не буде жодних проблем, якщо взяти Томое й Міо з собою. Рут теж казав, що хоче піти, але з його становищем його оформлять як почесного гостя, тому йти разом із нами зовсім не вийде.

І все ж за цей день Рут, схоже, добре впорався. Не може бути, щоб вони не створили жодної проблеми. На таких фестивалях дрібні сварки трапляються постійно, тож я не хочу чіплятися до кожної дрібниці. Головне, щоб вони не влізли в неприємності з кимось із тих високопоставлених осіб, про яких щойно згадувала Томое.

— Так. Це ж фестиваль, який буває лише раз на рік. Я буду радий, якщо ви обидві як слід повеселитеся. А на поєдинок підемо всі разом.

Мої послідовники синхронно кивнули у відповідь на мої слова. Судячи з того, як пройшов сьогоднішній день, ми з Шікі зможемо без проблем ходити по фестивалю позмінно. Приблизно до полудня весь товар майже гарантовано буде розпродано. Коли продавати вже нічого, нам лишається тільки вислуховувати тих, хто прийде щось запитати. Засоби зв'язку в нас є.

Якщо я правильно пам'ятаю, завтра опівдні у мене є домовленість із паном Рембрандтом — ми разом підемо на виступ, у якому братимуть участь сестри Рембрандт. За жодних обставин не можна проспати. Потрібно припиняти з алкоголем і просто продовжувати їсти набе.

Навколо все вже теж досягло потрібного градуса. Томое й Лайм весело шумлять і п'ють. Міо виглядає так, ніби веде серйозний поєдинок із каструлею набе, а її щоки трохи почервоніли. Двоє лісових оні й Шікі безперервно штампують порожні миски. Елдви їдять набе з мінімумом бульйону, схоже на якініку, й заливають м'ясо пивом у власні шлунки.

Усі галасують і розважаються від душі. Іноді справді потрібні моменти, коли просто забуваєш про все й дозволяєш собі розслабитися.

Ну що ж, час випробувати обмежене меню!

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Скоро буде штурм фортеці Стелла, а ми при цьому залишаємо країну… у дурості теж має бути межа.

— Якби принцеса імперії не з'явилася тут особисто, нам не довелося б приїжджати. Але ми мусимо з'ясувати її справжні наміри.

— Та я й без тебе це знаю! Проблема саме в герої імперії та принцесі Лілі. Є й сліди того, що вони заходили на територію моєї Лімії без дозволу. Під час війни я не можу дозволити, щоб нас розгойдували зсередини. Мати внутрішні проблеми ще й з такими ж г'юманами, як ми самі, — це вже занадто…

— Пані Хібікі теж героїня, але, схоже, її спосіб мислення дуже відрізняється від Івахаші Томокі з імперії. Її стосунки з ними — не стільки прийняття, скільки взаємне використання. Якщо не будемо обережні, вони можуть стати нашими наступними ворогами.

— Я це теж знаю! Саме тому ти й приїхав сюди — щоб простежити за їхніми рухами й знайти спосіб тримати їх під контролем, так? Клята імперія, що вони задумали?

Ротцґард. Вежа в самому центрі Академмістечка, де збираються найвидатніші студенти. І всередині цього місця є зона прийому почесних гостей. У кімнаті з особливо суворою охороною ведуть розмову чоловік у розквіті сил і юнак років двадцяти.

Король Лімії та другий принц. Попри те, що він лише другий принц, за віком він трохи старший за першого принца Бредду. Уже це свідчить, що всередині Лімії з розподілом влади все дуже непросто. Навіть зі змісту їхньої розмови зрозуміло, що він фактично виконує роль радника короля.

У словах короля прослизав гнів. Але навіть так він не показує цю ганебну сторону себе на людях. Бо він — король. У підготовці до наступної атаки на фортецю Стелла, ключову позицію, яку г'юмани вже давно не можуть відбити в раси демонів, король зазвичай мав би залишатися у своїй країні й чекати початку бою. Шкільний фестиваль у Ротцґарді, хоч і важливий як місце пошуку талантів для майбутньої підтримки Лімії, усе ж не той захід, на якому король мав би бути присутнім у воєнний час. Тоді чому він у цьому місті?

Причина — принцеса імперії Лілі.

Саме про неї Хібікі застерегла їх після повернення з битви за фортецю Стелла. Хоч Лілі й називають принцесою, вона вже зреклася прав на імператорський трон і відійшла від справ підприємств, якими керувала. Дівчина, яка намагається зникнути з центру уваги. Навіть без попередження героїні Лімія стежила за її пересуваннями, але після відмови від прав на трон її пріоритет у спостереженні впав.

Та тепер, коли поруч із героєм імперії стоїть принцеса Лілі, яка його підтримує, довкола неї знову почала вирувати тривога, і увага до неї повернулася. У результаті було підтверджено кілька дивних переміщень із незрозумілою метою. Нещодавно навіть надійшла доповідь, що їх бачили біля озера, створеного таємничою силою — «Дияволом». Принцесі великої держави не личить так поводитися щодо своєї союзниці Лімії. І от тепер, у момент, коли бій уже зовсім близько, ця дівчина відокремилася від героя й прибула до Академмістечка на шкільний фестиваль. Офіційна мета — візит ввічливості до Академмістечка та пошук талантів. Звісно, Лімія чудово розуміє, що це лише прикриття. Саме тому вони не можуть лишити це без уваги.

І тут виникає інша проблема. Хто в Лімії займатиметься цією підозрілою принцесою імперії, яку цілком можна назвати хитрою лисицею?

Велика частина міністрів у кабінеті Лімії — це дворяни, які просто успадкували посади. Якщо сказати прямо, некомпетентних серед них чимало. На офіційні призначення впливають статус дому та його сила. Як король, він вважає це однією з найбільших проблем, які хотів би виправити, але на такі зміни не підеш із половинчастою рішучістю. Це реформа надто великого масштабу, щоб проводити її посеред війни з расою демонів.

Отже, коли йдеться про контроль над складною особою на кшталт Лілі, у короля Лімії надто мало людей, яким він може по-справжньому довіряти і які здатні виявити її справжні наміри. А ті, хто підходять, уже й без того завантажені важливими справами. До того ж тепер у них є ще й великий опорний стовп війни на ім'я Хібікі. Король, який не цурається й сам вирушити в дорогу, подався до Академмістечка, куди з Королівства Лімія зазвичай тиждень шляху, а таємною телепортаційною формацією дістався лише за півтора дня. Так король Лімії прибув до Ротцґарда саме під час шкільного фестивалю. Хоч він і налаштований повернутися, щойно почнеться бій, рішення це доволі відчайдушне.

Саме тому присутність короля Лімії — правителя однієї з найсильніших держав г'юманів — на шкільному фестивалі відбилася на багатьох речах. У підсумку цьогорічний фестиваль у Ротцґарді за своїм складом вийшов набагато розкішнішим, ніж минулого року. Коли свято ввійде в другу половину й набере обертів, відвідуваність заходів іще більше зросте, але, окрім цього, більшість подій тут перетвориться на дипломатичний майданчик для різних країн.

— Я ще не говорив із принцесою Лілі, тому досі не знаю намірів імперії. Ваша Величносте, скоро час для нашої наступної зустрічі.

— Союз Лорел, так? Якщо вже мріяти, я б хотів, щоб вони розробили в Лімії гарячі джерела, які вважаються особливою гордістю їхньої країни. Ось такі дипломатичні розмови мені до душі.

— Фу-фу, це й справді було б непогано, але я не думаю, що таке можна просто взяти й експортувати. До речі, якщо вже згадали, здається, пані героїня теж знає про гарячі джерела. Старший брат ніби міркував, як би їм вибратися до Лорела.

— Той дурень. Вибач. Через його егоїзм тобі тільки додається роботи.

— Ні. Насправді його спосіб мислення й здатність діяти — це якраз те, чого бракує мені, і я навіть трохи йому заздрю. Старший брат точно стане королем, який відповідатиме своїй ролі. У цьому я впевнений.

Другий принц, який досі зберігав складний вираз обличчя, трохи пом'якшав. Він виглядає як людина, на яку постійно звалюються головні болі й клопоти, але коли мова заходить про його сім'ю, це, здається, справді заспокоює його.

Коротку тишу порушує стукіт у двері. Почувши його, обидва вмить змінюють настрій і повертаються до офіційних облич.

Після того як їм повідомили ім'я візитера, з-за дверей пролунало прохання дозволити ввійти.

— Заходьте.

Голосом, сповненим величі, король дає дозвіл.

Після формального повідомлення, привітань, лестощів і належних чемностей король запропонував чоловікам і жінкам, які увійшли, сідати на дивани, розставлені в приймальній частині кімнати.

— Ми тут у неформальній обстановці, тож не треба так напружуватися. Отже, перш за все — скажіть, чого ви хочете від нашої Лімії.

Якщо рахувати формально, Королівство Лімія та Союз Лорел входять до однієї категорії чотирьох великих держав. Але насправді національна міць Лімії значно вища. І без того сильні Ґрітонія та Лімія ще й отримали героїв, тож тепер розклад такий: серед чотирьох великих держав є дві сильніші й дві слабші. У результаті Лорел вважають нижчим рангом і поводяться з ним відповідно.

— …Що ж, скажу прямо. Будь ласка, поверніть нам пані жрицю.

Можливо, на це вплинула манера короля, але саме чоловік, який сидів у центрі й виглядав представником делегації, заговорив без жодних обхідних формулювань.

— Ого? Пані жрицю? Вона супроводжує пані Хібікі, героїню, що з'явилася в Лімії. Вона подорожує з нею і воює поруч із нею з власної волі. Якщо я правильно пам'ятаю, у вашій країні є правило, за яким ніхто не може суперечити волі пані жриці і ніхто не має права їй перешкоджати, чи не так?

На це король Лімії відповів байдужим тоном. Усередині ж він думав: «Ви тільки це й умієте повторювати?», уже зовсім утомившись. Розмову про жрицю вони піднімали далеко не вперше.

— Ми вдячні вам за допомогу, яку ви надали пані жриці, коли вона прибула до вашої країни. Ми також готові висловити належну подяку героїні, пані Хібікі. І ще — ми можемо навчити вас технік нашого Лорела в тій мірі, у якій ви забажаєте.

(Ага, звісно. Кажуть красиво, але нічого конкретного пояснювати не збираються.)

Король подумав саме так, але не змінивши виразу обличчя, проковтнув ці слова.

— Хм. Я вже обговорював це й із пані Хібікі, але, як і говорив раніше, пані Хібікі потребує допомоги жриці вашої країни, пані Чії. І сама жриця погодилася. Тут навіть нема про що думати: ми вже вважаємо, що ваша країна висловила свою вдячність. Тож не хвилюйтеся.

— …Щоб велика держава, яку г'юмани називають непереможною, викрала важливу особу іншої країни, а потім ще й змушувала її воювати на небезпечному полі бою… Ви ж розумієте, що це може стати великою проблемою?

— Прикро це чути. Я не можу пропустити повз вуха відверту неправду та перекручення поточного становища пані жриці. Ми не викрадали вашу жрицю. Вона сама вирішила стати підтримкою героїні. Лімія разом із Ґрітонією стоїть на передовій війни проти раси демонів, тож небезпека, звісно, велика. Але пані жриця це прекрасно розуміє й усе одно сама так вирішила. Більше того, можна сказати, що вона, підтримуючи героїню на передовій, надає тилову допомогу і вашій країні. Хіба це не те, чим ваша держава мала б пишатися? Хіба раса демонів не є спільним ворогом усіх г'юманів?

Наголошуючи на різниці між передовою та тиловою підтримкою, король Лімії притискає співрозмовників до стіни.

— Але ви ж повинні розуміти, наскільки важлива для нас пані жриця! Невже ви думаєте, що ми можемо просто заплющити очі, знаючи, що її життю загрожує небезпека?!

Жінка, яка досі мовчала збоку, різко підвелася й заговорила тоном, який без сумніву можна було вважати грубим стосовно короля. Принц уже повернув голову, щоб зробити їй зауваження, але король одним лише поглядом показав, що сам розбереться.

— Якщо переходити на емоції, обговорення не вийде. Подумайте як слід. Зараз за діями героїні стежить увесь світ. І якщо в такій ситуації ви заберете свою жрицю, односторонньо знехтувавши її волею і силоміць відтягнувши її від героїні, що, по-вашому, тоді станеться? Ви ж можете уявити, як відреагують люди світу, так? Якщо ваша країна все одно наполягає на цьому, надішліть посланця. Ми обов'язково повернемо вам вашу жрицю. Але в цьому питанні ми не надамо жодної підтримки. Якщо боїтеся — приводьте найкращих із найкращих. Я обіцяю, що ми безпечно передамо вам пані жрицю. Хоча поки пані жриця сама хоче залишатися поруч із пані героїнею, мені здається, що вашій країні варто було б її підтримати.

— Лімія… бере заручників?

— Досить.

Ці слова прозвучали, сповнені гніву. Стороні Лімії навіть не довелося нічого казати: чоловік, що сидів у центрі, сам її зупинив.

— Ці слова я забуду.

— …Я вдячний. Те, що ви кажете, звучить розумно. Але для нас пані жриця — незамінна особа. Якщо все триватиме так і далі, це погано вплине на відносини між нашими країнами. Тому, якщо можливо, ми просимо бодай якогось прогресу під час вашого перебування в Академмістечку.

— Я матиму це на увазі. Ми також хочемо, щоб це питання зрушило у сприятливий бік.

Холодні й мовчазні очі чоловіка в центрі випромінювали сильну волю. Він підвівся, і його супутники теж піднялися слідом. У їхніх поглядах був уже не спокій, а щось близьке до ненависті. Саме так можна було зрозуміти, наскільки велике значення для Лорела має існування жриці.

Не обертаючись, вони виходять із кімнати. Лише коли їхні кроки стихли, принц нарешті відкрив рота.

— Груба поведінка й відверта зневага. Ми маємо офіційно подати протест Союзу.

— Не варто. Ну, не сказати, що я зовсім не розумію їхніх почуттів. Це приблизно те саме, якби пані Хібікі не повернулася з імперії.

— Це…

— До того ж зараз здіймати бурю у відносинах з іншими країнами — погана ідея. Щоб стримувати імперію, наша країна сама має бути в найкращому стані, інакше ми не зможемо діяти так, як хочемо. Воля жриці пані Чії не містить брехні, і вона справді стоїть поруч із пані Хібікі. Навіть якщо це займе багато часу, нам не лишається нічого, крім як сподіватися на їхнє розуміння.

Король Лімії тяжко зітхає.

Якби люди й справді могли діяти так, як їм заманеться, хіба світ перебував би в такому хаосі? Усвідомлюючи, що це, можливо, надто по-дитячому, король усе одно думає саме так. Це почуття він давно забув, але герой його королівства — саме така істота, що змушує згадати подібні наївні прагнення. Десь глибоко в ньому жевріє відчуття, що, можливо, саме вона й здатна втілити таке нереальне бажання. Чи стане це солодкою отрутою, яка принесе загибель королівству, чи вибухівкою, що реформує до кісток прогнилу монархію Лімії?

Так само, як і війна з расою демонів, доля королівства Лімія теж починає різко зрушувати з місця — принаймні таке передчуття охопило короля в його розквіті.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Та хіба не чудово, не чудово~! Ти мені до вподоби, як там тебе — Руріє! Хочеш стати моєю нареченою?! Добре, тоді йди сюди!

— П-п-п-пані Томое~?! Зупиніться. Ах… будь ласка, не мацайте мене~!

— Ого!! Сестрице Томое, яка ж ви мужня!

— А? Баніана майонез, кажеш?

— Еріс, молока, молока.

— Олії, олії замало!! Руріє, ще того, від чого в мене в горлі пече!

— …Олія, точно, олія! Якщо взяти запашну олію, це набе можна буде довести до досконалості!

— Ага, а тоді ще дрібно порізати жирне м'ясо, а потім додати локшину… хррр…

…

Я стояв біля входу до окремої кімнати й тверезими очима дивився на ту пекельну, абсолютно неконтрольовану картину.

Чи це веселий настрій так на всіх подіяв, чи причина була ще якась — не знаю. Але якщо коротко, то в кімнаті, включно з моїми послідовниками, єдиним тверезим залишився я.

Особливо міцний алкоголь пили Томое, Міо й Шікі, а стиль їхнього пиття інакше як диким не назвеш. І чому це мало статися саме сьогодні з усіх можливих днів?

На вигляд у самому алкоголі не було нічого підозрілого. Яка загадка.

Ніч уже глибока, інгредієнти в «Ґотецу» закінчуються. Серед решти клієнтів здебільшого залишилися любителі випивки, але навіть вони вже почали розходитися, зате почали з'являтися типи, які чіплялися до офіціанток.

І саме в цей момент із приватної кімнати вискочила п'яна армія Торгової компанії «Кудзуноха» та миттю придушила ту погану атмосферу, яка починала наростати в залі.

Томое першою винюхала безлад і розігнала покидьків у всі боки. Якби на цьому все закінчилося, це навіть виглядало б круто. Але цього разу увага почала зосереджуватися вже на ній самій. І саме так народилася та пекельна картина.

На щастя, меблі поки що цілі, але якщо все залишити як є, це лише питання часу. От же ж морока.

І тоді сталося те, чого я найбільше боявся.

— Пане Райдо, навіть для мене це вже проблема.

Господар закладу. Ну авжеж. У мені теж є трохи алкоголю, але порівняно з тими, хто там верещить, я все ще абсолютно нормальний.

[Дуже перепрошую. Зазвичай вони не доходять до такого стану.]

— Лише тому, що це ви, пане Райдо, я не кажу, що вам відтепер заборонено сюди заходити. Але чи не могли б ви вже забрати їх із собою? Інакше я не зможу навіть закрити заклад, а решта клієнтів не матимуть змоги піти.

[Зрозумів. Дякую за частування.]

Скільки я не рахував, а підбити суму так і не зміг, тож просто дав йому чималу купу грошей.

— Дуже допомагає, що ви завжди платите готівкою, пане Райдо. Тоді я швидко принесу вам решту, тож, будь ласка, зачекайте тут хвилинку.

[Не треба. Ми завдали вам клопоту, тож залиште це собі. Інакше мені буде важко наступного разу сюди прийти.]

Можливо, це й не ми пошкодили меблі, але я вже бачив кілька зламаних столів і стільців. Та й узагалі, навіть одного погляду на це видовище вистачало, щоб зрозуміти його хаотичність.

— …М? Хоч ви так і кажете, а ви ж і так нас добряче підтримуєте. А, точно! Наступного разу, коли прийдете, я надам вам обслуговування відповідно до цієї надбавки.

[Щиро дякую. Ну що ж, на сьогодні дякую за все.]

— А-ха-ха! Це взагалі-то моя фраза. Фестиваль ще триває, тож купуйте, продавайте, пийте й їжте! Приходьте знову. Ми завжди чекатимемо на вас!

Слова господаря закладу трохи зцілили мою душу, і, покликавши тих, хто сп'янів не так сильно, ми почали збиратися й виходити.

Я ніс на собі явно більших за мене Міо та Шікі й вийшов із закладу. Коли ми опинилися надворі, холодний нічний вітер одразу пронизав мене. Добре хоч Томое ще якось може йти сама. Лайм підставив їй плече, і вона ледве-ледве пересувається. Хоча ні, схоже, там вони просто підтримують одне одного. Справжня парочка п'яниць.

Цікаво, ми завтра взагалі зможемо нормально прокинутися?

Тільки б не сталося так, що єдиним, хто прокинеться як слід, знову буду я.

Із легким відчуттям тривоги перший день шкільного фестивалю добіг кінця.