Розділ 118 — Мудреці та Союз Лорел

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Хм…

Троє демонів, еге ж. Не знаю, яка ця жінка важлива персона і з якої країни прибула, та якщо демони просочилися навіть до її охорони, це вже небезпечно.

Саме так я подумав, дивлячись на жінку, яка раптом заговорила до мене, і на важко озброєну охорону, що супроводжувала її.

Колись я вже зустрічав генерала демонів пані Рону, яка була замаскована. Мабуть, це магія: ці троє, найімовірніше, використовують те саме закляття, щоб видавати себе за г'юманів. Чи діє воно на зір, чи на сприйняття, мені так і не сказали, але хай там як, на мене воно не діє. Ось і цього разу я чудово їх бачу.

Їхня зовнішність повністю відрізняється, тож це очевидно. Уже сам колір шкіри видає різницю.

— Тут, здається, не треба зважати на чужі погляди, тож усе піде гладко.

…

Схоже, ця жінка навіть не помічає, що серед охоронців є демони. Якби вона свідомо використовувала їх, знаючи, хто вони, то принаймні не привела б їх сюди, у місце, наповнене впливовими постатями з різних країн. Це було б усе одно що облитися бензином і піти до багаття.

У цьому світі за зовнішністю важко визначити вік, тож я не можу зрозуміти, скільки років цій жінці, яка вивела мене з головної зали святкування, і яке становище вона посідає. Але за атмосферою навколо видно, що вона важлива персона.

У цьому схожому на салон місці, де ми зараз стоїмо, ще трохи чутно музику із зали. У просторі, де більше нікого немає, залишилися лише я, ця жінка і її охорона.

— Ви всі, вийдіть ненадовго. Так, і якщо хтось захоче сюди зайти, попросіть, будь ласка, не заходити. Якось так.

Сказавши це, вона вказала на вхід. Білосніжна шкіра, аж наче хвороблива, тонкі руки й ноги, до яких аж боязко торкатися. Якби мене спитали, яка вона людина, я б без вагань відповів: «на вигляд дуже слабка». А ще вона чомусь викликає в мене дивну ностальгію. Хоча бачу я її, мабуть, уперше…

[Пробачте. Я вже якийсь час думаю, але ніяк не можу вас пригадати. Ми десь зустрічалися раніше?]

Було б погано, якби поповзли чутки, що викладач учинив галас на заході, тому я хотів владнати все тихо й пішов за нею аж сюди. Схоже, інша сторона знає про мене, але я її не пам'ятаю. Якось це неправильно. Невже вона просто однобічно знає мене як Райдо з компанії? Чи почула про мене від когось іншого? У будь-якому разі, вона явно має до мене діло, якщо навіть розпорядилася всіх вивести заради розмови.

— Письмове спілкування… Ах, ні, ми зустрічаємося вперше, пане Райдо. Ви мене зацікавили, тому я й запросила вас отак. З охороною все виходить надто показно, мені справді дуже прикро. Будь ласка, вибачте мені це: через моє становище інакше не можна.

Одне-єдине слово — і вона вже прийняла письмове спілкування як належне. Ну й ну.

Схоже, інформація про мене витікає далі, ніж я думав. Але, мабуть, краще, коли люди вже знають, ніж пояснювати щоразу заново.

[Тоді, перш ніж питати про причину вашого інтересу, чи не скажете спочатку, яке у вас становище і як вас звати? Стояти ось так віч-на-віч і не знати імені співрозмовника якось неправильно.]

— … Ви маєте рацію. Я з Союзу Лорел, одна з тих, хто опікується пані жрицею та камуро. Мене звуть Сайріцу. А наскільки добре пан Райдо знає наш Союз Лорел?

Жриця й каму… ро?

Якщо пам'ять мене не зраджує, у Лорелі це надзвичайно важливі постаті. Жриця — духовна опора країни, а камуро — одна з кандидаток на це місце. Щоправда, коли я чую «камуро», голова одразу записує це ієрогліфом «лисина», що означає ученицю повії. Але тут, схоже, значення зовсім інше. Це не про повій чи куртизанок, а про тих, хто прагне стати жрицею. Враження зовсім інше. І якщо вже мова зайшла про Лорел…

Примітка перекладача: камуро (禿) — у старій Японії дівчатка-прислужниці при куртизанках вищого рангу; той самий ієрогліф означає «лисина».

[Насправді я там ніколи не був і знаю небагато, але мені відомо, що це союз трьох регіонів, які об'єдналися в одну державу, і що особа, яку називають жрицею, — це жінка з великою силою, здатна взаємодіяти з кількома вищими духами. Я чув, що слова жриці мають вагу навіть у політиці, тож у Лорелі це дуже високий статус. Крім того, через близькість до духів там віра сильніше спрямована до духів, ніж до Богині. І ще, наскільки я знаю… у них доволі своєрідна культура й вони особливо вправні в ремеслах.]

Добре відомо, що Лорел володіє кількома унікальними техніками. Хоч вони й шанують духів, це все одно зрештою належить до сфери Богині, тож я не надто в це заглиблювався.

Їхні техніки дуже розвинені, і є в них символ — жриця. Мої враження приблизно на цьому рівні.

— … Я вражена. Ви й справді добре знаєте. Напевно, ви старанно вчилися. Чи не думали ви відкрити справу і в нашій країні? — запитала Сайріцу.

[Звісно, якщо мені це дозволять, з часом я б хотів. Я лише щойно почав свою справу, але мрії в мене великі.]

— Розумію. Коли настане той час, будь ласка, дайте мені знати. Я вам допоможу.

[Дуже вам дякую.]

Розмова обривається. Усміхаючись, жінка обіцяє мені свою підтримку. Зберігаючи м'яку усмішку, вона дивиться на мене примруженими очима, наче оцінює. Відчуття таке, ніби мене тут оглядають. Схоже, моя зовнішність її не бентежить, тож, можливо, вона намагається вичитати з мене бодай щось. Наче перевіряє мене всього, з ніг до голови.

Союз Лорел.

Це одна з чотирьох великих держав, у якій я жодного разу не бував. На відміну від решти трьох, Союз Лорел — це кілька сил, об'єднаних в одну країну: схоже, три невеликі країни об'єдналися під іменем жриці. На карті він лежить на південь від Золотого шляху, який ми перетнули, за високим гірським хребтом, там, де мало б бути Внутрішнє море. Можна сміливо вважати його Шікоку.

Ще одна риса — у них, здається, дуже своєрідна культура, але, можливо, через закритий характер країни інформації про неї мало. Саме тому їхні особливі техніки й існування жриці так виділяються.

Культура, жриця, високорозвинені техніки. Якщо слухати лише про характерні риси, це чимось нагадує Японію. Якби замість жриці поставити щось на кшталт Його Величності Імператора, усе взагалі лягло б ідеально.

Можливо, через об'єднання трьох держав населення там різноманітне. Колір шкіри й волосся помітно відрізняється, але, схоже, це мало кого бентежить. Шкода, що відомостей так мало. Хотів би побувати там хоча б раз.

Ой. Зараз річ не в цьому. Питання в тому, чому вона зацікавилася мною. Мною самим чи моїм магазином? Це перше, що спадає мені на думку.

— Але ж бувають і справді цікаві речі.

Саме жінка першою порушила мовчанку. Вона вся усміхається, і я не можу зрозуміти, про що вона насправді думає. От якби в такі моменти спрацьовувала здатність читати пам'ять, це було б надзвичайно корисно!

[Що саме ви хочете сказати?]

— Ви кажете, що ніколи не бували в Союзі Лорел, і все ж чомусь користуєтеся тим, чого навчають лише небагатьох обраних.

Щось? Я чимось користуюся? Лорел славиться високорозвиненими техніками. Може, справа в елдвах?

— На вивісці Торгової компанії «Кудзуноха» написано два знаки, чи не так? — сказала Сайріцу.

Ах, ну… я й справді написав на дерев'яній вивісці кандзі.

— Це письмо Мудреців. Серед чотирьох великих держав, ні, у всьому цьому світі його знають лише кілька людей у Лорелі. Цікаво, чому ж воно використане в назві вашого магазину? — запитала Сайріцу.

Письмо Мудреців? Це ж кандзі, якими користуємося ми, японці.

[Це одне з письмен, якими я користуюся змалку. Справді загадково. Я прийшов із Пустища на краю світу, тож, може, хтось із вашої країни колись дістався туди й навчив цього письма? Я, знаєте, не всі знаки знаю досконало. А назву «письмо Мудреців» чую вперше.]

Мабуть, якийсь мандрівник між світами потрапив сюди й у дивний спосіб навчив їх кандзі. Зате в мене є всемогутнє й зручне слово — Пустище. З мого досвіду, тут ним можна пояснити майже будь-що. У певному сенсі Пустище мене рятує.

— Цікава думка. Але це неможливо. Якщо люди, які знають письмо Мудреців, вирушають за межі країни, відомості про це обов'язково записують. Серед тих, хто робив це в минулому, не було жодного, хто подорожував би до Пустища.

Що?! Уперше вона мені заперечила. І ще й говорить про записи? У цьому світі, де майже все робиться абияк? Мене дивує, що вона так упевнена в їхній достовірності.

Тоді — наступний хід.

[Але я справді знаю це письмо й користуюся ним. Отже, у Пустищі таки побував хтось, про кого ви не знаєте. У всьому насамперед слід виходити з фактів. А раз такий факт є, значить, хтось цього письма навчив.]

— Слушно. Мені слід як належить визнати факти. Як ви й сказали, не виключено, що письма Мудреців навчили в Пустищі. Але в мене є трохи інша думка.

[Слухаю вас.]

— Письмо Мудреців, як і випливає з назви, — це письмо, яким володіють Мудреці. Інакше кажучи, якщо людина розумна й мудра, немає нічого дивного в тому, що вона знала його від самого початку.

Мудрець, каже вона? Невже в сенсі «мудра людина»?

[Ви мене переоцінюєте. Я не настільки розумний, щоб мене називали мудрецем. Я лише звичайна людина, яка відкрила магазин.]

— … Пане Райдо, Мудрець — це дещо інше, ніж просто мудра людина. Мудреці володіють неймовірними знаннями, які шанують. Ми лише так їх називаємо.

Е? Щось розмова пішла в дивний бік.

[Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі.]

— Мудреці — це загальна назва для людей, які навіть не з цього світу, а прийшли з далекого краю. Я думаю, що ви теж Мудрець. Хіба не так? — сказала Сайріцу.

Отже, Мудрецями вони називають мандрівників між світами. Ну й клопітну назву вигадали. Це закрита країна, тож лише з документів усіх подробиць не зрозумієш — що ж, нічого не вдієш.

Виходить, кандзі — це письмо Мудреців. Я хотів використати таку назву магазину як зачіпку для розмови на той випадок, якщо герої почують про неї з чуток, і не надто замислювався. Хто ж знав, що кандзі тут уже існують, та ще й вважаються досить засекреченою інформацією. Я, звісно, думаю, що кандзі — своєрідне письмо, але аж ніяк не настільки важливе, щоб його засекречувати. Бо, зрештою, це ж просто письмо. У світі, де майже всюди користуються спільною мовою й цифрами, мені важко повірити, що воно має аж таку цінність.

У будь-якому разі, зараз мене, схоже, підозрюють у тому, що я Мудрець. Хоча сумніватися тут нема чого — це й справді так.

Що робити? Визнати це чи вдавати незнання? Поки я не знаю мети цієї жінки, удавати незнання, мабуть, безпечніше.

— Ой, то відповіді не буде? Є ще одна причина, чому я вважаю вас Мудрецем. Це ваше ім'я. Мене звати Сайріцу, а точне написання мого імені ось таке.

Я продовжував мовчати (хоча насправді просто думав, як на це реагувати), а жінка на ім'я Сайріцу, не підганяючи мене, підвелася, підійшла до мене і торкнулася пальцем столу.

Тонкий палець засвітився, і на столі з'явилися кандзі «сай» («колір») і «ріцу». Чорнила вона не брала, знаки просто лишалися слідом за її пальцем. О, написано правильно. Таке ім'я, мабуть, більше пасувало б Китаю, ніж Японії.

— А моє прізвище пишеться ось так. Може, це й зайве пояснення, але читається воно як «Кахара». Кахара Сайріцу — ось моє повне ім'я. У Лорелі Мудреців надзвичайно шанують, тому більшість людей мають подібні імена. Імена дають у Духовному храмі, який ми називаємо Яшіро. Туди приходять багато батьків після народження дитини й просять дати ім'я. Їм пропонують кілька варіантів, що пасують дитині, а батьки вже вибирають один. Такий у нас звичай.

Отже, «хана» і «хара» разом дають «Кахара». Навіть читання починається з прізвища. Майже як у Японії. Настільки, що ім'я Ая Тадаші взагалі не звучить по-жіночому. Кандзі поширені не широко, тому, коли дають імена, це довіряють людям, пов'язаним із храмом. Вона сказала, що той називається Яшіро, тож, мабуть, цим займається хтось на зразок синтоїстського священника, який має відповідні знання і пропонує варіанти. Хоча вони служать духам і Богині, невже священнослужителям Лорела дозволено вивчати кандзі? Вона казала, що це доступно лише кільком обраним, тож, може, й ні, але клопоту це має додавати чимало.

— Буває також, що імена Мудреців використовують точнісінько так само. Це свідчить про те, наскільки народ шанує й обожнює цих осіб. І ім'я пана Райдо теж, як на мене, нагадує імена нашої країни.

…

— І ще ваші риси обличчя. Вважається, що Мудреці походять від іншого кореня, ніж ми, г'юмани. У Мудреців важливіше не зовнішність, а те, що всередині. Є записи, що більшість Мудреців не вирізнялися вродою.

Гей-гей, та невже це правда? Тут є країна, яка справді контактувала з мандрівниками між світами. Тому вона така закрита? Лореле, хіба чесно отак усе приховувати? Може, і ваші техніки виросли з уявлень нашого світу? А те, що вони знають, що г'юмани й люди походять від різного кореня, звучить доволі переконливо. Залишмо вже осторонь оте, що внутрішнє важливіше за зовнішність.

[Чи нормально розповідати такі важливі речі комусь на кшталт мене? Я ж, знаєте, не Мудрець.]

— Пане Райдо, ви нас неправильно зрозуміли? Ми хочемо дати прихисток нещасним Мудрецям, які зазнають у цьому світі несправедливої дискримінації.

Нещасним, отже. Судячи з того, що я чув від Рута, люди з нашого світу потрапляють сюди переважно через нещасні випадки. Схоже, вони знають досить багато.

— Можливо, зараз усе добре, але з часом ви зіткнетеся з проблемами. У Лорелі ми приймемо вас із розпростертими обіймами. Ми маємо намір зробити для вас усе, що зможемо.

[Ну й клопіт. Здається, у мене справді немає причин шукати у вас притулку. Якщо я зустріну Мудреця, то пораджу йому поїхати до вашої країни.]

— … Схоже, ви нам не довіряєте. Гаразд. Поки що залишимо це так. У таких справах не варто поспішати.

Можливо, вона відчула, що я насторожився, а може, вирішила, що далі справа не зрушить. Відступила вона напрочуд легко.

— До речі, пане Райдо, я хотіла б почути вашу думку про одну річ. Можна? — запитала Сайріцу.

[Якщо вас влаштовує думка когось на кшталт мене.]

— Двоє героїв, якими користується Богиня. Ми вважаємо, що вони теж Мудреці. Пане Райдо, що ви думаєте про героїв? — сказала Сайріцу.

[На це запитання я не можу відповісти. Перепрошую, але моя думка тут, мабуть, не буде корисною. Я ніколи їх не зустрічав, тож мені нічого про них сказати.]

Не виказавши жодного невдоволення моєю відповіддю, пані Сайріцу мовчки підвелася зі стільця. Уклонившись, вона розвернулася й попрямувала до входу в салон.

— Розумію. Ах, так, так.

Після того як я з полегшенням видихнув, звільнившись від напруги, пані Сайріцу знову звернулася до мене. Не чекаючи моєї відповіді, вона продовжила:

— Вивіска вашої крамниці, пане Райдо, чудова. «Кудзу» вказує на ліки, а «ха» — на рослини. Ваша сильна сторона нині — ліки?

[Це назва рослини, а не знак «ліки». Хоча, якщо сказати, що я прагну поширювати ліки, це не буде хибою.]

— … Як я й думала, ви добре знаєте письмо Мудреців. Перш ніж повернутися до своєї країни, я хотіла б іще раз із вами зустрітися. Що ж, тоді дозвольте попрощатися.

Ах.

Чому так? У мене таке відчуття, ніби я в чомусь програв.

Немає сенсу залишатися в салоні, де тепер нікого, крім мене. Повернуся до зали.