Розділ 119 — Націлено на різне

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Повернувшись знизу, Сайріцу відокремилася від своєї охорони й повернулася до кімнати для знатних гостей.

У кімнаті був розстелений м'який чорний килим, а гості з різних країн, розбившись на групки, розважалися бесідами або на дальньому балконі спостерігали за подіями в залі. Сайріцу, яка прибула із Союзу Лорел, була однією з осіб найвищого становища. Перед тим як піти із заходу, вона повернулася на своє місце, і до неї заговорили кілька г'юманів. Уміло підтримуючи розмову, вона раптом щось помітила й повернула голову в певний бік.

Очі Сайріцу звузилися. Там, звідки вона відчула погляд, стояла несподівана людина.

(Друга принцеса Імперії Лілі Фронт Ґрітонія. Та, що підтримує героя Імперії. Після появи героя вона, наче тікаючи, відмовилася від усієї своєї політичної влади й служить йому. Тільки от для того, хто бачив, як вона поводилася раніше, такий поворот викликає підозри. Пильність довкола неї навіть посилилася порівняно з часом до появи героя, і з'ясувати її теперішнє становище нам дуже важко. Можна сказати, що така пильність ненормальна. Наразі, щоправда, між мною і нею майже немає жодних стосунків. Ми не вступали в зайвий контакт із героєм на її боці й поки що не плануємо.)

Завершивши один раунд розмов, Сайріцу вибачилася перед людьми довкола й підійшла до Лілі, яка стояла біля балкона. Лілі вже не дивилася на Сайріцу — вона спостерігала за тим, що відбувається внизу.

(Таки прийшли, Лорел. Я вже думала якийсь час їх ігнорувати, адже сила Томокі не подіяла на їхню жрицю, але вони без потреби лише збільшують мені обсяг роботи. І треба ж було їм ще й вийти на контакт із Торговою компанією «Кудзуноха». Не смішіть мене. Попередження тієї жінки на ім'я Томое, хай вона й лише працівниця компанії, на жарт не скидалося. Томокі, який готується до вторгнення, зачарований тією жінкою, тож я не можу повністю ігнорувати Торгову компанію «Кудзуноха». Той негарний на вигляд чоловік, схоже, і є власник, Райдо, але не виключено, що він також господар Томое. Насправді зараз саме той час, коли я мала б діяти разом із Томокі та іншими, але якщо вони ведуть справи так близько, я не можу не цікавитися. Було б краще, якби вони просто сиділи собі в Ціґе. А тепер ви ще хочете сказати, що вони пов'язані з оповитим таємницями Лорелом? Господи, вони справді тільки заважають. Яка ж перешкода, перешкода, перешкода, перешкода!!) — подумала Лілі.

Лілі ж, своєю чергою, знала, що Сайріцу наближається. Вона дивилася вниз не для того, щоб відвести від себе увагу Сайріцу. Вона стежила за Райдо, який уже повернувся до зали.

Для Лілі Торгова компанія «Кудзуноха» та її власник Райдо були однією з причин, чому вона взагалі приїхала до Академмістечка. Томое, сильна мечниця, яку вони зустріли поблизу Королівства Лімія. Саме її існування залишило глибоку тріщину не лише в серці героя, найсильнішої пішаки Імперії, а й у серці принцеси Лілі. Для нього це був перший раз, коли з ним повелися так жорстоко, до того ж у неї був меч, якого він не зміг оголити, хоча здатен користуватися будь-якими магічними інструментами. Лілі серйозно сприйняла попередження Томое, тому звела розслідування щодо Торгової компанії «Кудзуноха» до мінімуму й ніяк не втручалася. Вона стримувала прив'язаність Томокі до Томое, і те, що він досі не перейшов до дій, теж було її заслугою. Існування Томое нині стало для Лілі джерелом тривоги, тож вона не могла не хвилюватися, з якої причини ті, хто завдає їй цього клопоту, прибули аж до Академмістечка.

— Пані Лілі. Як вам вигляд на залу? Знайшли когось, хто вас зацікавив?

— О, та це ж пані Кахара, — мовила Лілі.

— Не треба «пані», можете звертатися до мене просто, без жодних шанобливих слів. Зрештою, ви — принцеса Імперії, що на передовій воює з расою демонів, — сказала Сайріцу.

— Я вже відмовилася від прав на трон. До того ж я лише легковажна особа, що в такий час приїхала на таке свято, — сказала Лілі.

— Уже одна лише ваша підтримка героя свідчить про достатню відданість. Я, ні, ми, Лорел, хотіли б стати для вас… — сказала Сайріцу.

— …Перейдімо до суті, пані Кахара. Чому ви, одна з найвпливовіших осіб Союзу Лорел, завдали собі клопоту спуститися вниз і зустрітися з тим чоловіком? Мені цікаво, — сказала Лілі.

Слова Лілі обірвали лестощі Сайріцу. Нижню половину обличчя Лілі приховувало складане віяло, а її очі лагідно всміхалися. Але Сайріцу відчула, що Лілі сказала таке саме тому, що була невдоволена.

— Тим чоловіком… А, це була моя особиста справа. Я почула від підлеглих, що в цьому місті є крамниця, де продають дієві ліки й незвичайні фрукти. Вони напівжартома сказали: «Господар там настільки своєрідний, що ви впізнаєте його з першого погляду», але коли я щойно його побачила, то справді здивувалася. І справді — з першого погляду, ще й здалеку. Тому я мимоволі пішла поговорити з ним, не замислившись про власне становище. Напевно, я завдала йому клопоту, — сказала Сайріцу.

— Фу-фу-фу, і справді. Навіть звідси одразу видно, що це він, пан Райдо, — сказала Лілі.

Погляд Лілі знайшов Райдо. А коли вона переконалася, що це Райдо, цікавість виявила вже Сайріцу.

— …Пані Лілі теж знає пана Райдо? — запитала Сайріцу.

— Так. З мого боку це переважно лише чутки. Наприклад, що серед його працівників майже всі — напівлюди, і що він працює тимчасовим викладачем в Академії. Схоже, він доволі цікава особа. Я теж хотіла б із ним поговорити, — сказала Лілі.

— …Он як, поговорити. То він іще й тимчасовий викладач? І до того ж близький із напівлюдьми… — сказала Сайріцу.

(…Вона про нього майже нічого не знає? Чи це блеф?)

Побачивши вираз обличчя Сайріцу, ніби та вперше чує про його зв'язки з напівлюдьми й про те, що він тимчасовий викладач, Лілі замислилася.

(Поки що Торгова компанія «Кудзуноха» не має слідів присутності ніде, окрім Ціґе та Ротцґарда. А те, що ця жінка залишила свою країну, — річ і так рідкісна. Тоді виходить, що Лорел і Торгову компанію «Кудзуноха» пов'язує достатньо, щоб вона покинула країну? Хоч ця компанія й лишається невідомою величиною, наразі вона не виявляє до нас особливої ворожості. Можливо, краще дослідити іншу невідому величину — «Диявола». «Диявол» має чималу бойову силу, а до того ж пов'язаний із Богинею. Ба більше, він убиває без розбору — і г'юманів, і демонів. Порівняно з ним Торгова компанія «Кудзуноха» радше нейтральна. Використаю якусь сторонню країну, щоб ретельно їх розвідати. Якщо Імперія вийде на передній план, а тоді з'явиться Томое, усе може обернутися погано.)

— Якщо їхні ліки й справді такі добрі, як кажуть, я якраз думала купити трохи як подарунки, — сказала Лілі.

— О, чудова ідея. Якщо хочете, я можу подбати й про вашу частку, пані Лілі, — сказала Сайріцу.

— Не варто так старатися, — сказала Лілі.

— Ні в кого немає такого публічного становища, як у вас, пані Лілі. До того ж я не можу дозволити принцесі стояти в тій величезній черзі, — сказала Сайріцу.

— …Гаразд. Я прийму вашу люб'язність, — сказала Лілі.

(Це тому, що вона не хоче, щоб я зустрілася з Райдо? Що ж, поки що поступлюся. У мене ще є речі, які я хочу в неї випитати.)

— Залиште це мені. Я надішлю все вам за кілька днів, — сказала Сайріцу.

— Чекатиму. І, змінюючи тему, чи можу я ще раз скористатися вашою люб'язністю? Насправді я неодмінно хотіла б дещо у вас запитати, пані Кахара, — сказала Лілі.

— У мене? Через моє становище є чимало речей про мою країну, на які я не можу відповісти, але якщо вас це влаштовує… — сказала Сайріцу.

(Що вона хоче спитати? Вона ж і так уже заслала до нас кількох своїх збирачів інформації.) — подумала Сайріцу.

— Звісно. Я знаю, що у вашій країні розвинені сильні й самобутні технології. Насправді останнім часом наша країна зацікавилася порохом. Я хотіла б розпитати вас про те, як у Лорелі поводяться з порохом і як його використовують, — сказала Лілі.

— Порохом, кажете. Чесно кажучи, я вперше чую, що ваша країна зацікавилася такою річчю. Якщо про це, то я можу розповісти стільки, скільки сама знаю, — сказала Сайріцу.

(Порох. Яка несподіванка. Є, звісно, небезпечні способи його використання, але він усе одно значно поступається магам. Хоча справді справляє враження зайво небезпечної речі, але чому… Гаразд, розповім їй те, що не стане для нас перешкодою. Те, що вона, найімовірніше, й так уже чула. І, певно, доведеться попередити відповідальних за це людей, щоб були обережнішими.)

— Так. Як вважаєте за потрібне, — сказала Лілі.

(Інтерес Імперії до пороху, якщо про нього дізнаються, звісно, змусить їх насторожитися. А інколи саме обережність і видає, де шукати інформацію. Не варто недооцінювати нашу розвідку. Я зроблю так, що ти потрапиш під погляд Томокі й станеш такою ж відданою, як наші дівчата.)

Поки Сайріцу розповідала про використання й цінність пороху, які Лілі вже й так знала, їхнє усміхнене протистояння тривало.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Рембрандте, то ти був тут.

— Овва, та це ж пан сьоґун. Якби я знав, що ви прибудете, я б прийшов привітатися. Якщо не помиляюся, до Ротцґарда мали прибути представники дому Рюджін, чи не так? — сказав Рембрандт.

— Еге ж, я не планував сюди приходити. Розумієш, зараз триває похід, пов'язаний зі стратегією щодо фортеці Стелла. Нам якраз по дорозі, та й час збігся зі шкільним фестивалем, тож ми зупинилися тут перепочити під час маршу. І от я побачив тебе. Сьогодні дворецького з тобою немає?

— Так. Я взяв із собою дружину, тому справи крамниці залишив йому, — відповів Рембрандт.

— І без охорони, еге ж. Дону Ціґе таке не личить.

— Та ні, замість неї я взяв із собою надійну людину. Це торговець-початківець із Торгової компанії «Кудзуноха», про якого я вам раніше розповідав. Сьогодні я прийшов разом із ним, — сказав Рембрандт.

Не заперечуючи того, що його вважають головою Ціґе, Рембрандт тепер зрозумів, чому сьоґун раптом вирішив до нього звернутися.

— …Хм, а я якраз хотів дати тобі пораду щодо цього. Он як. То ти вже добре його приборкав. Я чув, що це той хлопець, який зробив це місце своєю базою і не захотів мати справу з моєю країною.

«Ти тримаєш Торгову компанію „Кудзуноха“ в руках?» — Рембрандт вважав, що саме через це сьоґун так раптово до нього підійшов, і, схоже, не помилився.

Тому він не став заперечувати уявлення сьоґуна про нього як про господаря Ціґе, і водночас дав зрозуміти, що привів із собою Райдо, аби сьоґун неправильно зрозумів їхнє співвідношення сил.

Про успіх цього ходу свідчила відповідь сьоґуна Айону.

— Зрештою, він ще молодий. До того ж зараз він орендує місце в моїй компанії, а Торгова компанія «Кудзуноха» теж у Ціґе, тож можете бути спокійні. А, до речі, сьоґуне, ви ж любите випити, так? Там он є жінка, яка приносить дуже смачне спиртне. Ну ж бо, побудьте трохи зі мною. Ходімо, ходімо, — сказав Рембрандт.

— О-о. Рембрандте, не підганяй так. Перепрошую, мадам. Я ненадовго позичу у вас чоловіка.

— Не турбуйтеся. А потім, будь ласка, складіть мені компанію хоча б на один танець, добре? Я чекатиму, — сказала Ліза.

Дружина Рембрандта, Ліза, проводила поглядом двох чоловіків, що зникали в натовпі. З широкою усмішкою вона дивилася вслід сьоґуну Айону, доки той не зник із поля зору. З її уст тихо зірвалося зітхання. Настільки тихе, що люди поруч його не помітили б. Тепер перед нею були тільки інші гості, і вона вже не бачила, куди поділися її чоловік і той чоловік, який його покликав.

(Добре його приборкав, кажеш? Який же дурень, навіть не розуміє, кого тут насправді приборкали. Він ще й удавав, ніби мене не помітив. Напевно, навіть не усвідомив, що його відвели лише для того, щоб він не витріщався своїм хтивим поглядом на наших доньок.)

Ліза не обмінялася з чоловіком жодним словом, але зрозуміла і розмову, що відбулася мить тому, і причину вчинків свого чоловіка. Попри те що сьоґун посідає одну з найвищих посад в Айоні, насправді він дурень, який дістав свою посаду в спадок. До того ж він знаходить жінок то тут, то там і бере їх собі за дружин.

(Я впевнена у своєму вмінні приховувати почуття на обличчі, але тоді навіть у мене був ошелешений вигляд. Побачивши, як його син залицяється до Сіф, він і сам спробував залицятися до неї та зробити своєю дружиною. Я була просто вражена. Батько й син, які борються за одну жінку — як же це огидно.)

Ліза пригадала подію з минулого. Коли її доньки Сіф і Юно ще були здорові, шлюбних пропозицій надходило дуже багато. Коли вони вступили до Академії, їх стало ще більше. Син того чоловіка, який щойно покликав її чоловіка, теж був серед претендентів. Це один зі спогадів, які вона хотіла б забути.

— Е? Тут тільки мама? А де тато?

— Юно, кажи «матінко» або «мати». Стеж за тим, як ти говориш. Якщо не зможеш, мені доведеться взятися за твоє виховання й удома, зрозуміла? — сказала Ліза.

— Ой! Я буду обережною, матінко, — сказала Юно.

— Добре, — сказала Ліза.

— Матінко, той чоловік щойно — якщо я правильно пам'ятаю, це ж із Айону…

— Саме так, Сіф. Це ті батько й син, що сваталися до тебе. Здається, він зупинився тут перепочити під час маршу до Стелли. Поки його тримають подалі, усе гаразд, але будьте обережні, — сказала Ліза.

— …Так. До речі, а де викладач Райдо? — запитала Сіф.

— Його повела туди одна… мабуть, важлива особа з Лорела, пов'язана з пані жрицею, але, швидше за все, він уже повернувся. Шкода, ви так старалися вбратися. Схоже, пан Райдо просто не звик до таких місць, — сказала Ліза.

— Так. Викладача Райдо ж і справді не вчили ні етикету, ні танців, — сказала Юно з кривою усмішкою.

Навіть Юно, яка зазвичай поводилася жваво, тепер була у сукні, з укладеним волоссям і відкритою шиєю, повністю змінивши атмосферу навколо себе. Її невимушена манера говорити через це, навпаки, здавалася трохи недоречною.

— Фу-фу-фу, він же вас бачив, тож потім спитайте, яке враження ви на нього справили. З такими чоловіками це вже певний крок до зближення. І ще дещо, Юно й Сіф, — сказала Ліза.

— Що таке? — запитала Сіф.

— Що? — озвалася Юно.

— Схоже, в Академії ви поводилися досить гучно й зухвало, еге ж? Знаєте, ім'я Рембрандтів тут має не надто добру репутацію, — сказала Ліза.

— ?! В-ви розслідували?

— Звісно. За самими лише оцінками я не можу зрозуміти, як ви тут живете. Схоже, відколи ви повернулися, стали слухняними, але раніше з вас була ще та парочка, — сказала Ліза.

— Уу…

Дівчата, до яких були прикуті погляди людей, зіщулилися й наче поменшали.

— …Може, мені розповісти про це панові Райдо, — сказала Ліза.

— Не треба!

Голоси Сіф і Юно чудово злилися в один. Навіть їхні похмурі вирази облич повністю збіглися.

— Тоді до випуску змініть цю погану репутацію на хорошу. Зрозуміли? Саме змініть її. Перетворіть погану славу на добру. Це дуже важко зробити. Люди ж бо охочіше дивляться на інших зверхньо, ніж цінують їх. Це точно допоможе вам і в майбутньому, тож постарайтеся з усіх сил. А тепер, якщо зрозуміли, швидше повертайтеся назад! — сказала Ліза.

— Т-так!

Слова матері підштовхнули Сіф і Юно в спину, і вони повернулися до яскраво освітленого місця. Обидві дівчини відчували одне й те саме. По-перше, сором від думки, що Райдо дізнається про їхню поведінку в минулому. А по-друге, страх, що, дізнавшись про це, Райдо зробить із ними щось по-справжньому страшне, аби їх виправити. Чомусь у їхніх головах зовсім не виникало думок, що він від них відвернеться, почне зневажати чи щось подібне. Навпаки, страх перед тим, що він щось із ними зробить, можливо, і був доказом їхньої довіри до нього. А може, його заняття просто притупили щось у них усередині.

Ліза поглянула на Райдо, який невимушено спирався на стіну. Наче щось обмірковував, а водночас — ні про що особливо не думав. Побачивши постать свого непередбачуваного благодійника, мадам мимоволі широко усміхнулася.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Дякую за сьогодні, пане Райдо. Завдяки вам я зміг досхочу помилуватися своїми ошатно вбраними доньками, — сказав Рембрандт із усмішкою.

На зворотному шляху ніч іще тільки починалася. Можна було сказати, що фестивальна ніч лише стартувала. Десь у цей час студенти, які брали участь, мабуть, уже слухали свої оцінки й або раділи, або впадали у відчай. Те, що вони можуть спокійно повертатися з усмішкою, — привілей запрошених гостей. А щодо його доньок, то батьки дали їм нове завдання, і тепер повертатися з усмішкою вони точно не могли.

[І я, зі свого боку, зміг познайомитися з багатьма людьми. Щиро вам дякую.]

— І як вам мої доньки? Вони порадували ваші очі? — запитала Ліза, прохаючи Райдо оцінити зовнішність її доньок.

[Вони були неймовірно гарні. Зовсім не такі, як на моїх заняттях, тож я не так милувався, як дивувався.]

— Ха-ха-ха! Краса, що дивує. Пан Райдо справді знається! — сказав Рембрандт.

Як надто поблажливий батько, Рембрандт вклав у слова Райдо більше сенсу, ніж там було, і почав вихваляти своїх доньок.

— Любий… І дівчата, і пан Райдо мали це бачити, тож я дуже ретельно добирала вбрання. Як мати, я відчуваю полегшення, — сказала Ліза.

[Такі слова — занадто щедрі для мене, мадам.]

— До речі, пане Райдо, я вас йому не представив, але насправді тут був сьоґун Королівства Айон, — сказав Рембрандт.

Усмішка зникла з обличчя Рембрандта, а з голосу — веселість, коли він звернувся до Райдо, який ішов попереду.

[Пан сьоґун Королівства Айон?]

— Так, схоже, він зараз посеред маршу до фортеці Стелла. Він питав мене про вас, тож я сказав, що добре вас приборкав. Ви, виявляється, популярна людина. Схоже, і Союз Лорел теж проявив до вас інтерес, — сказав Рембрандт.

[Дякую. Ви це помітили. Схоже, вони почули, що мої ліки мають успіх, і спитали, чи не хочу я відкрити крамницю в Лорелі. Але зараз у мене повно справ і в Ціґе, і тут, тому я відмовився.]

— Вражає. Уже сам факт, що вам пропонують відкрити наступну крамницю, багато про що говорить. Але в таких випадках будьте обережні — під ногами може ховатися пастка, — сказав Рембрандт.

[Дякую за пораду.]

— Любий, у пана Райдо є пані Томое, пані Міо, а ще й пан Шікі, — сказала Ліза.

— А, точно. Я мимоволі сказав зайве. Перепрошую, що так лізу не в своє діло, пане Райдо, — сказав Рембрандт.

[Ні, не переймайтеся. Я щиро радий вашій турботі.]

— …Пане Райдо, розумієте, останнім часом я щодня бачу, як розвивається Ціґе. І те, що зараз скажу, — не просто подяка. У майбутньому, хоч би яких ворогів ви нажили, я буду на вашому боці. І тому, що ви наш благодійник, і як торговець. Таке моє рішення. Тож якщо у вас виникнуть труднощі, не вагайтеся звернутися до мене. Я стану вам опорою, — сказав Рембрандт.

Коли Рембрандт закінчив, Райдо, який ішов попереду, раптом зупинився.

Причин було дві. Перша — вдячність, яку він відчув від слів Рембрандта. А друга — те, що з'явилося перед його очима. Кілька студентів у формі. Вони явно випромінювали ворожість. І була вона спрямована саме на Райдо.

Рембрандт також помітив цю дивину й зупинився.

— Гей, Райдо.

[Не пригадую, щоб я дозволяв комусь зі студентів звертатися до мене без шанобливого звертання. Так, я Райдо, але ти говориш це, чудово знаючи, що я тимчасовий викладач?]

— Звісно. І не дам тобі сказати, що ти мене забув. Я, якого ти ледь не вбив.

Райдо нахилив голову набік. Бо цього студента він узагалі не пам'ятав.

Якщо той каже «ледь не вбив», Райдо спершу подумав, що, можливо, це хтось зі студентів, які брали участь у його заняттях. Але коли він перебрав у пам'яті і теперішніх учнів свого курсу, і тих, хто колись травмувався на його уроках, ніхто не мав до нього такої люті.

[Пробач. Я тебе не знаю.]

— ?!! Не жартуй!

[Я не жартую. Я справді не маю жодного уявлення. Але якщо я щось зробив, дозволь вибачитися. Пробач. Як бачиш, зараз я не сам. Якщо маєш до мене претензії, я вислухаю тебе завтра в крамниці. А тепер бувай.]

— Ти!! Ти справді мене не пам'ятаєш?!

[Ти студент, який приходив на мої заняття? Але я не думаю, що ти там був.]

— Та я б нізащо не пішов на твої уроки!! Ага, уроки, значить, уроки! На твоєму курсі зараз лишилося тільки семеро, так? І заявок на вступ більше немає, так? Це тому, що я тисну на всіх, тож це очевидно!

Райдо розгубився.

Чоловік перед ним аж піну пускав, настільки завзято це підкреслював. Якби він справді був на межі смерті, Райдо нізащо не забув би його. Але водночас не можна сказати, що він зовсім його не пам'ятає. Навпаки, у нього навіть було відчуття, що це не перша їхня зустріч.

І ще щодо курсу — зараз він отримував величезну кількість заявок. Просто не приймав нових людей. Він думав згодом доручити цим сімом навчати новачків, коли ті стануть трохи сильнішими, але в довгостроковій перспективі це потребувало часу, тож збільшувати число учнів він не збирався. І тому учнів залишалося семеро. Що далі, то менше він розумів цього чоловіка.

[Я ж сказав, що вислухаю тебе завтра. І ще дещо скажу. Ці люди — почесні гості. Якщо студенти піднімуть на них руку, ти ж розумієш, що станеться, так?]

Перезирнувшись із Рембрандтом, Райдо став поруч із ним. Можливо, попередження подіяло — вони не виявили ознак, що спробують торкнутися подружжя.

— …Я не пробачу тобі! Я змушу тебе пошкодувати, що зробив мене ворогом! Завтра на турнірі я спочатку розчавлю тих, хто ходить на твої заняття. Яким завгодно способом! І тоді миттю розійдеться чутка, що ти ні на що не здатний!

[Зрозуміло. Роби як знаєш.]

Райдо, навіть не обертаючись, продовжив писати відповідь чоловікові, який усе ще верещав. Той і далі сипав образами, але Райдо вже не слухав його.

— П-пане Райдо. Мені здалося, що ті студенти щойно говорили щось про те, щоб завдати шкоди моїм донькам, — сказав Рембрандт.

[Так, схоже на те. Будь ласка, не хвилюйтеся. Насправді для них це навіть стане хорошим тренуванням. І шансу, що вони постраждають, немає й одного на мільйон.]

Заспокоївши подружжя, Райдо провів їх до місця, де вони зупинилися.

Як він не силкувався, так і не міг згадати, хто ж це був. Безсумнівно, вони зустрічалися вже тут, в Академмістечку, тож, повернувшись до компанії, Райдо поговорив про це з Шікі.

Короткий час Шікі мовчки думав.

— Вако, може, це той випадок? — сказав Шікі.

— Ти щось пригадав? Я зовсім не пам'ятаю, — сказав Макото.

— Так. Це сталося невдовзі після того, як ми сюди прибули. Студенти, які чіплялися до Рурії з «Ґотецу», і ми їх покарали, — сказав Шікі.

— О, тепер, коли ти сказав, пригадую. Я тоді врятував її знічев'я. Але він сказав, що я його ледь не вбив, так? Мені здається, ми їх просто трохи налякали, — сказав Макото.

— Вони падали з такої висоти, а внизу була кам'яна бруківка, тож шанс померти був невеликий, але був. І найголовніше — ніхто з них не вмів левітувати, — сказав Шікі.

— …Точно. Отже, це було саме тоді. Оце, значить, і є «ледь не вбив», — сказав Макото.

Райдо важко опустив плечі й зітхнув. Усвідомлення того, що той галасував і здіймав такий шум через свою «майже смерть», просто виснажувало. Яке перебільшення. Порівняно з тим, що довелося пережити йому самому, коли він потрапив до цього світу, це було ніщо.

— Про всяк випадок завтра я наведу довідки про цих студентів. Я ж пообіцяв Джіну піти з ним, — сказав Шікі.

— Он як. Жеребкування турніру, так? Я теж зазирну туди разом із Рутом. А ти тоді, будь ласка, знайди хвилину для Джіна та інших. Мені треба попередити їх, що до них можуть чіплятися, — сказав Макото.

— Попередити? — перепитав Шікі.

— Так, попередити. Якщо вони не зможуть самі впоратися з подібними речами, на них не можна буде покластися. У викладацькій мені вже кілька разів казали, чи не хочу я збільшити кількість учнів. Я не зобов'язаний на це погоджуватися, але становище виходить незручне, і мені навіть трохи шкода працівників Академії. Коли ті семеро достатньо виростуть, я планую використовувати їх для навчання інших, і це полегшить частину клопоту, — сказав Макото.

Шікі мовчки кивнув у відповідь на слова Райдо.

(Ну що ж, ходімо до крамниці, де на мене чекають Томое й Міо, а ще цей зайвий додаток, Рут. Треба ж розпитати їх, що вони встигли накоїти сьогодні. Напевно, вони вже збираються пити без міри, а завтра мені ще й доведеться бути разом із Рутом. Попереду ще багато всього, тож зберуся з духом!)

День видався довгим. Райдо залишив компанію, криво всміхаючись.