Розділ 121 — Умови та подальші кроки

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Хо-хо, то ось які вони, учні Ваки. О, вас двох я бачила на портретах. Ви, мабуть, доньки Рембрандта, еге ж? — зацікавилася Томое.

— Т-так! Дуже приємно познайомитися. Мене звати Сіф Рембрандт!

— Я молодша сестра, Юно Рембрандт! Дуже приємно познайомитися!

— Гарна відповідь. Як і належить родині Рембрандт. Ми вперше бачимося віч-на-віч, але ми… — почала Томое.

— Ви ж пані Томое й пані Міо з Торгової компанії «Кудзуноха»? Батько розповідав мені про вас. Для мене велика честь із вами познайомитися, — підхопила Сіф.

Ми зайшли до зали, запитали в Шікі, де Джін та інші, і попрямували туди.

Спершу Рут теж збирався піти з нами, але відбувся відмовкою: мовляв, забув про роботу, яку мусив зробити, тож поступається мною Томое та Міо. Навіть мені зрозуміло, що він збрехав. Очевидно, когось помітив і відділився, щоб зустрітися з цією людиною.

У цього типа є якась мета. Без сумніву, це одна з причин, чому він зі мною спілкується. Але явно є й інші причини, про які він мені не казав.

Якщо я зможу спитати прямо про головне, можливо, він і відповість. А от якщо я запитаю, що саме він замишляє, яка в нього мета, або щось таке ж розпливчасте, він точно нічого не скаже.

У будь-якому разі, відокремившись від Рута, я привів Міо, яка була ліворуч від мене, і Томое, яка йшла праворуч, до Шікі та учнів.

І тепер Томое з веселим інтересом розглядала студентів, яких я навчаю.

Усі семеро… ні, якщо не рахувати сестер Рембрандт, то п'ятеро, мабуть, почувалися незатишно під поглядом Томое. Зрештою, вони вперше зустріли Томое й Міо.

— Сподіваюся, він не назвав мене жадібною. Та я рада, що ти знаєш моє ім'я. На відміну від Міо, я буваю в Ціґе не так часто.

— Батько казав, що ви двоє — опори, на яких тримаються викладач Райдо й Торгова компанія «Кудзуноха».

— Цей чоловік таки розуміється на людях. Хоча мене й поставили на один щабель із Томое, він правильно назвав нас обох опорами компанії, тож цього разу пробачу.

Міо, яка ж у тебе показова ворожість. Чи це якийсь новий вид знущання з Шікі? Зрештою, вона чомусь дивиться саме на нього.

— Порівняно з ними обома мені ще багато чого слід навчитися. Саме завдяки тому, що пані Міо керує справами в Ціґе, а пані Томое відповідає за справи за кордоном, я можу навчатися під керівництвом пана Райдо. І я за це вдячний.

Шікі говорить це так, ніби відповідає на погляд Міо, і з усмішкою схиляє голову.

Міо зробила Ціґе своєю базою і щодня курсувала між містом та Асорою, заодно навчаючись готувати. А ще з власної примхи допомагала авантюристам. Власне, я й не чув, щоб вона справді займалася справами компанії.

Томое ж мандрувала сюди й туди в пошуках чотирьох пір року. Ну, вона, звісно, збирає інформацію в різних місцях за допомогою лісових оні, але… закордонні справи?

На мій погляд, коли йдеться про управління компанією та ухвалення рішень, частіше виходить так, що це Шікі вчить мене.

А сказати, що Міо веде справи в Ціґе, Томое відповідає за закордонні операції, а я займаюся навчанням…

Шікі, тобі не треба аж так нас прикривати. Якщо не випустиш увесь цей накопичений стрес, то вибухнеш, як тоді з Лаймом. Треба бути обережнішим.

А, до речі, щодо збору інформації. Крилаті казали, що теж хочуть робити те саме, що й лісові оні. Лісові оні справляються добре, але їх просто замало. До того ж крилаті — як і підказує назва — можуть літати, тож мають перевагу в місцях, куди лісові оні не доберуться.

Якби були самі лише плюси, я б не вагався доручити їм допомогу, але проблема в тому, що за характеристиками вони поступаються лісовим оні. Та й бойова міць у лісових оні зараз вища.

Утім, це можна компенсувати поділом обов'язків. Крилаті, в обмін на можливість вільно рухатися в небі, не дуже підходять для моря, берегів чи боліт. Не те щоб вони взагалі не могли туди заходити, але їхні можливості там помітно обмежені. Крім того, у глибині лісу та всередині лабіринтів лісові оні рухаються значно краще. Зате на відкритих просторах, як-от рівнини чи гірські райони, перевага за крилатими.

Щодо крилатих я, щоправда, говорю про їхні середні здібності; якщо призначити лише найкращих, усе, мабуть, буде гаразд. Тільки от розрізнити, в чому сильний кожен, складно. А ділити їх лише за кольором крил — навпаки, незручно. Мабуть, у середовищі, де вони жили, переваги проявляються чітко, але якщо дивитися на здібності лише в тій місцевості, найпевніше, вилізуть розбіжності в тому, до чого вони непридатні… Так. Наступного разу треба докладно з ними поговорити. А заразом і їх прогнати через той тренувальний табір.

[Джіне, Амеліє, Даено, Місуро, Ідзумо. Ви бачите їх уперше. Ті, на кого я покладаюся, як на власні руки, — це Томое й Міо.]

— Я Томое. Рада знайомству.

— Я Міо.

Надто коротко. Міо, це ж навіть не знайомство.

Та попри це учні чемно відповіли їм обом. Можливо, вони просто наслідували Сіф і Юно, які першими представилися. Напевно, вони не можуть зрозуміти, якою силою насправді володіють Томое й Міо. На вигляд у них немає тієї величності, та й приховувати свою силу вони теж уміють.

— Е-е, викладачу… Ви сказали «дві руки», а як же тоді пан Шікі?

Амелія. Можливо, через те, що вона обожнює Шікі, її голос звучить трохи приглушено.

[Як вони й сказали, Шікі ще вчиться. Проте в торгових справах він — один із тих, кому я довіряю найбільше. А от у небезпечних справах — наприклад, під час перевезення й постачання товарів, де особливо важливі бойова сила та вміння захистити себе, — він справді поступається Томое й Міо.]

— Бойова… сила?

— Навіть пан Шікі поступається?

— …Це якийсь кошмар.

Даена й іще троє, схоже, уже уявили собі щось моторошне.

Водночас не схоже, щоб вони особливо сумнівалися в моїх словах. Можливо, це наслідок мого незвичного навчання.

— Можливо, вам із вашим звичним уявленням про світ непросто це збагнути. Але якщо ви навчаєтеся у Ваки, то маєте знати: переможця не визначає сама лише цифра рівня, чи не так? — зауважила Томое.

— …

Усі п'ятеро кивнули. Сестри Рембрандт — на пів подиху швидше за інших. Аха-ха, дивлячись на це, я майже впевнений, що Рембрандт розповів їм про рівні Томое й Міо. У такому разі, можливо, і про мій теж. У Ціґе про це знає майже кожен. Ці дві куди відоміші за мене.

— Навіть із такими рівнями ми з Міо все одно сильніші за Шікі. Але я не про це: не оцінюйте силу тільки за рівнем. На нього не завжди можна покладатися. Наприклад, я бачила г'юмана першого рівня, який легко переміг двох супротивників із рівнями понад тисячу.

— ?!!

— Це чистісінька правда. Фу-фу-фу. Здається, я вже розумію, чому Вака й Шікі так про вас дбають. Які ви милі й цікаві! З нетерпінням чекатиму на ваші поєдинки.

— Ха-а… Зовсім не розумію. Хоч як не дивлюся, це лише пташенята, що ледь висунули голови зі шкаралупи. Як на мене, на їхніх поєдинках хіба що на тіла можна буде подивитися, — зітхнула Міо.

— Ох-ох… І тобі не завадило б пізнати радість навчання. А завтра просто слухняно ходи собі між візками з їжею та їж. І не засмучуй Ваку, — відповіла Томое.

Мені здається, у словах Томое трохи змішалася ще й радість від знущань над лісовими оні. Але я радий, що вона розуміє задоволення від навчання. Людей, які не просто дивляться зверхньо на недосвідчених, не так уже й багато.

— Та я нізащо не зроблю нічого такого!

Міо, можливо, теж щось зрозуміє, коли настане час когось навчати. Поки що ж її саму навчають, і вона зосереджена на тому, щоб удосконалювати власні навички.

Як я чув від Еми, навіть якщо попередню підготовку можна доручити комусь іншому, готування як таке все одно виконує сама людина. Коли вона почне допомагати й навчати, мені здається, Міо знову трохи зміниться.

[Не сваріться тут, ви двоє. Повчіться трохи у Шікі. Шікі, ти вже розповів їм про ту справу?]

Відчувши, що вони от-от щось почнуть, я зупинив і Томое, і Міо, покликавши їх на ім'я. Я прийшов сюди сьогодні здебільшого для того, щоб попередити своїх учнів. Раз я вже сказав Рембрандту, що шанси практично нульові, мушу попередити їх як слід.

— Так. За результатами мого розслідування, той студент — другий син родини Хоупрейз із Лімії. Хоупрейзи мають кровні зв'язки з королівською родиною й входять до трійки найвпливовіших аристократичних родів королівства. Як другий син він зазвичай не став би наступним головою роду, але через війну його розглядають як спадкоємця після старшого брата.

[Отже, справжня велика шишка. Хоча за його поведінкою цього й не скажеш.]

Отже, дім із сильною аристократичною владою в королівстві Лімія, ще й великі вельможі. До того ж другий син. Якщо голова роду й старший син братимуть участь у війні, є шанс, що вони загинуть. І тоді він перестане бути просто інструментом для політичного шлюбу.

Зазвичай для цього достатньо другого, третього сина й так далі, але через гордість, обов'язок і всі ті узи зобов'язань, схоже, вони не можуть так зробити. Герой, який потрапив із демократичної Японії в королівство Лімія, мабуть, і справді має там чимало клопоту. Там звичні речі просто не працюють.

Ось як. Отже, справді важлива персона. Рід Хоупрейз із Лімії… Якщо вони настільки впливові аристократи, виховували б свого нащадка вдома.

…Я думав дозволити Джіну та іншим самостійно розбиратися з тим, що прийде, але, схоже, ситуація трохи змінилася.

Якщо він вдасться до чогось надто серйозного, я втручуся. Наприклад, якщо найме за гроші жорстокого вбивцю чи використає отруту з якоїсь рідкісної рослини.

— Викладач Райдо й справді постійно вплутується в історії з проблемними людьми.

Джіне, може, припиниш дивитися на мене з виразом «я вже й до цього звик»?

[Джіне, твоя незворушність справді вражає. Думаю, ви вже чули: із переслідуваннями та перешкодами вам доведеться впоратися самотужки. До речі, здається, усі пройшли попередній відбір. Сподіваюся, ви не викладалися на повну?]

— Звісно, ні. Усі ми пройшли, використавши лише половину сили.

О. Усі гордо випнули груди. Я й очікував цього, але, схоже, на попередньому етапі їм і справді не довелося битися на межі. Люди, які брали в ньому участь, мали досить високі рівні, але, ну, це очевидно.

[Чудово. Молодці всі.]

— …

[Що таке? Ви не раді?]

— Зазвичай, коли викладач нас хвалить, за цим ховається щось іще.

…

Ого, як же вони мене остерігаються. Мабуть, я надто часто повторював той самий прийом ще від часів Синього Ящера. Але не можу ж я раптом повністю змінитися. Хочу подивитися, як учні виступлять на фестивалі, а потім вирішити, чи брати нових, тому доведеться побути трохи суворішим.

Після похвали займати таку позицію трохи сумно.

[У вас хороша інтуїція. Я, щоправда, не стежив детально за іншими студентами, тож про попередній етап здебільшого чув про вас із чужих слів. І все ж я виразно відчув, що ви занадто вже самовпевнені.]

— …

[Тому я вирішив установити для вас певні обмеження. Шікі згодом передасть кожному за допомогою думкового зв'язку, чого саме слід уникати. Дотримайтеся умов і пройдіть до фіналу.]

На цьому шкільному фестивалі, де зібралося так багато відвідувачів, турнір не починають із відбору всіх охочих взяти участь. Попередні бої провели ще в підготовчий період. Спершу учасники мають показати свої здібності академії, щоб їх узагалі допустили до демонстрації перед глядачами.

І саме на цьому етапі Джін та інші показали достатньо сили й пройшли далі. Як і очікувалося, на першому кроці вони не схибили, тож я навіть не ходив дивитися.

Я попросив Шікі по черзі передати учням заборонені пункти. Судячи з того, як скам'яніли їхні обличчя, дехто навіть не стримав вигуку.

Але показувати всі свої карти в місці, яке збирає стільки уваги, — нерозумно, тож цього разу я хочу побачити, як вони б'ються, будучи обмеженими.

— Е-е… Ви серйозно?

[Авжеж. Я зовсім не жартую. Від завтрашнього дня я спостерігатиму за вашими поєдинками. З нетерпінням чекатиму.]

Я зробив те, заради чого прийшов.

Багатозначна усмішка Томое й погляд Міо.

Я залишив учнів під наглядом Шікі, як і раніше. А сам хочу з'ясувати, які карти збирається розіграти той впливовий аристократ.

Спершу Лорел та Айон, а тепер і Лімія? Такими темпами наступною може з'явитися Ґрітонія. Сподіваюся, до цього не дійде.

Я, звісно, чекав на неприємності, але не думав, що вони траплятимуться щодня. Якщо всі чотири великі держави вишикуються в чергу, мій шлунок цього не витримає.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Пане Шікі, зачекайте!

— Викладач Райдо говорив серйозно, правда?

— Цілком серйозно. Так не дивиться людина, яка жартує.

— Страшно… Я так і знав, що він страшна людина!

— Викладач міг би бодай щось сказати про вчорашню вечірку…

— Як і казала матінка: якщо ми самі його не розпитаємо, то, мабуть, так і не почуємо його вражень.

Майже з усім сказаним я згоден. Але ви, дві сестри Рембрандт… Невже зовсім не хвилюєтеся?

Щойно я почав думати, чому той бовдур Хоупрейз раптом оголосив нам війну, викладач, наче між іншим, повідомив, що й сам має з ним проблеми. А потім наказав нам самостійно впоратися з тиском і перешкодами з боку аристократа. Ба більше, ще й заборонив викладатися на повну в основних поєдинках.

Хоча ні, не зовсім так. Він хоче, щоб ми доклали всіх зусиль, але водночас не розкривали всіх козирів. Справді, дивак до самих кісток.

Зазвичай за виступами учнів на турнірі судять і про їхнього викладача. Тому деякі викладачі наказують: «Перемагайте за будь-яку ціну!» — але ніхто не ставить власним учням обмежень.

Це ж турнір! Про його результати можуть говорити ще й наступного року. На кону — оцінки, навчальні кредити й навіть майбутнє працевлаштування.

А раптом рід Хоупрейз уже тисне на викладача й Торгова компанія «Кудзуноха» зазнає утисків? Може, обмеження для нас — теж наслідок витівок того аристократа?

…Ні, навряд. Судячи з того, як викладач говорив про тиск і перешкоди, йому було навіть цікаво, як ми з ними впораємося. Можливо, це справді вирішальний момент. Той самий момент, від якого залежатиме шлях, який я хочу обрати.

— Джіне, що саме тобі заборонили робити?

— Не можна битися двома клинками одночасно. А тобі що, Амеліє?

— Заборонили вдосконалювати мій лук додатковими елементами. А решті?

Почувши мою відповідь і відповідь Амелії, решта заговорили тихими голосами.

— Мені заборонили прийом, який я застосував минулого разу проти пані Звай.

Місура. Та це ж майже його фірмова атака! Яка трагедія. Здається, нездоланній стіні цього разу не судилося опинитися в центрі уваги.

— А мені заборонили «Другу стадію». Хоч плач.

Даена, та це просто жорстоко. Мабуть, у поєдинку сам на сам ми з ним найсильніші серед усіх сімох. А тепер він не зможе використати одну з основ своїх бойових можливостей…

— А мені заборонили «маневрову арію». Я тільки-но довів її до рівня, придатного для бою, і збирався вперше продемонструвати саме тут!

Ідзумо. Викладач і пан Шікі змушували його складати арії на ходу, поки він не навчився користуватися ними в бою. Яке суворе обмеження! Цей новий спосіб складання арій він назвав «маневровою арією» й неабияк ним пишався.

Принаймні йому не заборонили саму мову арій, якої його навчив пан Шікі. Але схоже, навіть Місурі теж доведеться обійтися без маневрової арії. Напевно, це неабияк підриває їхній бойовий дух.

— Мені дозволили користуватися лише однією зброєю. Тут, як не дивно, є лазівки. Хоча я все одно ними не скористаюся.

Юно. Їй фактично заборонили частину прийомів, що роблять її такою універсальною. Так, лазівку можна знайти легко, але чи варто нею користуватися?

Викладач Райдо зазвичай формулює умови прямо й не сваритиме за те, чого явно не заборонив. Але от із його оцінкою все складніше. Тому, на мою думку, краще чесно дотриматися всіх умов і виконати завдання.

— Мені заборонили «комбіновану магію». Поєднувати духа Землі з магією Вогню… А я ж нарешті могла показати, на що здатна стихія Землі!

Т-тобто найсильнішу її атаку теж заборонили. Бідолашна Сіф. Хоча навіть без неї в Сіф вистачає руйнівної сили — і саме це мене в ній вражає.

Отже, нові бойові стилі, які ми всі відпрацьовували під час літніх канікул (щоправда, під керівництвом викладачів), теж потрапили під заборону.

— Може, на викладача справді тисне рід Хоупрейз?

Ідзумо висловив те саме припущення, яке щойно промайнуло й у мене. Судячи з похмурих облич, про це подумали не лише ми вдвох.

— Це неможливо.

— Пане Шікі…

Шікі відповів упевнено. Моє заперечення — лише здогад, без жодної певності. А в запереченні пана Шікі звучала цілковита переконаність.

— Пан Райдо сказав, що останнім часом ви надто самовпевнені. Адже у вас навіть знаходиться час на порожні балачки з нашими працівниками.

Ух. На це мені нічим заперечити. Раз вони бачили нас за цим, нам лишається тільки щиро вибачитися.

— Просто сприйміть це як невеликий тест і підбадьортеся.

Тест? Який дивний спосіб це назвати.

— Е-е, пане Шікі… Що ви маєте на увазі під «тестом»? Ви мене зацікавили.

— …Ой, що ж це я? Здається, випадково проговорився.

Випадково? Навряд чи. Мабуть, вони від самого початку хотіли нам щось пояснити.

Якби не пан Шікі, ми могли б узагалі нічого не помітити.

Пробачте. І надалі балуйте нас своєю добротою.

— То це якось пов'язано з обмеженнями, які встановив викладач для турніру?

Немає гарантії, що він відповість, але я вже не можу не спитати, коли це засіло в мене в голові.

Я вже відчуваю, як мій запал до цього турніру розгорається ще дужче, ніж раніше.

— Ну, нічого не поробиш. Тільки збережіть це в таємниці від пана Райдо, гаразд? Якщо ви зможете добре виступити за встановлених умов, після фестивалю пан Райдо планує набрати нових учнів. Розумієте, що це означає?

Нові учні?

Якщо пам'ять мене не зраджує, до класу викладача Райдо не можна потрапити, хоч скільки подавай заяв. Отже, прийом нових учнів відновиться. А це означає… Невже наші заняття закінчаться?! О ні!

— Е-е… То ви хочете від нас відмовитися?

Даено, навчися ж нарешті відчувати настрій! Що ми робитимемо, якщо він кивне?

— Та ні. Інакше навіщо був би потрібен тест?

— Тоді, може, він вважає, що більше нічого не може нас навчити?

— Це ще менш імовірно. Хм… Схоже, ви так і не зрозуміли. Пан Райдо думає, що настав час перейти до наступного етапу вашого навчання.

Дивуючись із нашої нетямущості, пан Шікі пояснив.

— ?!

— Заради цього він і просить вас не викладати всі козирі, б'ючись на повну силу. Навпаки: ви маєте свідомо обмежити себе й подумати, як у таких умовах удосконалити силу та вміння. Наприклад, навчитися приховувати свій головний козир. Саме так він мені й пояснив.

— …

— Якщо всі семеро як слід виконаєте завдання, ми почнемо приймати нових учнів. Ви ж у межах свого навчання ще раз повторите все, що вже опанували. А потім пан Райдо хоче перейти до наступного етапу занять — саме так він описував свої плани.

Здобути визнання людей, до яких ми навіть наблизитися не можемо, хоч як стараємося…

Хіба може щось бути приємнішим?

Я поволі усвідомлював почуте від пана Шікі.

Здавалося, мене переповнює сила. Я мовчки дедалі міцніше стискав щелепи. У грудях зародилося тремтіння, яке поволі охопило все тіло. А усмішку, що сама розпливлася на обличчі, вже не міг стримати.

— …Звісно, я теж покладаю на вас великі надії. Щодо заяв на відвідування занять — я впорядкую це у викладацькій. А тепер вам іще треба готуватися, тому я піду. О, до речі: якщо у когось після цього буде час, запрошую пообідати разом.

Сказавши це, пан Шікі пішов, не втрачаючи лагідної усмішки.

Тепер мені вже байдуже до обмежень. У нашого навчання є наступний етап. Значить, ми стали достатньо вправними, щоб отримати нове випробування.

Показати гідний бій. Зробити все, що можу. Абсолютно все.

— Я-я дарма про це запитав. Тепер я нервую ще дужче… Мене аж нудить.

Поки всі інші розпалювалися бойовим запалом, Місура сказав щось зовсім невеселе. Хоча ні, напруга в ньому є, просто виявляється інакше…

— Місуро, я тебе розумію. Схоже, на нас чекають і переслідування, і тиск, тому твій біль у животі мені цілком зрозумілий. Після такої розмови вже не вдасться ні відбутися напівзаходами, ні просто махнути рукою. Жорстоко, нічого не скажеш.

Попри похмурі слова Амелії, на її обличчі сяяла усмішка людини, готової до бою.

— Ми не маємо права осоромитися. Може, після обіду з паном Шікі зберемося всі разом?

Даена має рацію. Мені теж хочеться докласти всіх зусиль. На шкільному фестивалі повно безтурботних студентів, а ми, мабуть, належимо до надто серйозних. Та саме відчайдушне прагнення дотягнутися до тих, хто набагато сильніший за нас, робить нас сильнішими. Мало що зрівняється із цим п'янким задоволенням. Тож нічого дивного, що ми ставимося до всього так серйозно.

— Сестричко, за нами ж спостерігатиме не тільки викладач, а й пані Томое та пані Міо! Батько й інші теж прийдуть. Хіба це не неймовірно?! У мене аж голова йде обертом!

— Хай там як, нам лишається зробити все, на що ми здатні. У певному сенсі ми вже стали на шлях, із якого немає вороття.

Схоже, присутність численних глядачів неабияк хвилює сестер Рембрандт. До приходу викладача Райдо вони ще могли хоч трохи розслабитися.

Впливовий аристократ із Лімії, мабуть, не має особливої влади в Ціґе. Тож ці двоє, які після випуску не планують їхати до Лімії, не відчувають такого тиску, як решта.

Якщо подумати, наша компанія стипендіатів, які не мають зв'язків із лімійською знаттю, можливо, навіть опинилася у вигіднішому становищі.

А, точно.

— Гей, Сіф, Юно! Я хотіла дещо спитати.

— Що таке, старша Амеліє?

— Що саме?

— Ті пані Томое й Міо, яких представив нам викладач, справді сильніші за пана Шікі? Розумію, може, не варто питати, адже я навіть не знаю, наскільки сильний сам пан Шікі. Але ж людей із такою силою, мабуть, зовсім небагато?

Саме це я й хотів спитати.

У відповідь на запитання Амелії, яке напевне хвилювало всіх, сестри мовчки кивнули.

— Якщо так сказав викладач Райдо, значить, це правда. Пан Шікі не зареєстрований у Гільдії авантюристів, тож його рівня я не знаю. Але ті двоє…

Погляд Сіф став розгубленим і поплив кудись удалечінь.

— Батько лише наказав нам поводитися з ними шанобливо. Але ж у Ціґе їх знає кожен, вони справжні знаменитості…

Юно говорила з майже побожним захватом. Що це за почуття? Може, щось на кшталт захоплення Ейсом із далекого містечка?

Як на мене, стосовно найближчих помічниць викладача Райдо навіть такого захвату замало.

Попросивши всіх тримати це в найсуворішій таємниці, сестри переглянулися й рішуче кивнули одна одній.

— Їхній рівень — понад півтори тисячі, — прошепотіли сестри одночасно.

— …

Сестри вимовили ці слова точно в один голос. Запала тиша.

Вони прошепотіли це так, щоб почули лише присутні, звичною для нас спільною мовою. Та ми все одно не змогли одразу осмислити почуте.

Що вона щойно сказала?