Розділ 122 — Кроки інтерлюдії

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Який у тебе страшний вираз обличчя, принцесо Лілі. Наче в тебе до мене якась справа. Вгадав? — озвався Рут.

— Пане Фальце, чому голова Гільдії авантюристів водиться з таким торговцем? Чи не поясните? — спитала Лілі.

Розлучившись із Райдо, Рут зустрівся з принцесою Ґрітонії.

Не як очільник Вищих Драконів, а як голова Гільдії авантюристів. Він зустрівся з принцесою Ґрітонії не як дракон «Тисяча Барв» Рут, а як Фальц.

Перекинувшись чимось на кшталт привітання, Лілі, ніби підганяючи Рута, повела його в безлюдне місце, ще й пильно, допитливо придивилася до нього — і лише тоді почалася справжня розмова.

— Хе-е, то ти знаєш, що він торговець? Райдо, очільник компанії, яка відкрила крамницю в цьому місті. Останнім часом це одна з моїх улюблених.

— Я вже не вимагаю, щоб ви змінили свій безцеремонний тон, але це не означає, що я терпітиму брехню. Пане Фальце, які ваші справжні стосунки з тим чоловіком?

Рут говорив так невимушено, що й не скажеш, ніби звертається до принцеси. Лілі, не приховуючи невдоволення, допитувалася про його справжні мотиви. Утім, і її тон заслуговував на догану: так не говорять із тим, хто має силу впливати на цілий світ. Може, вони дозволяли собі таке, бо тут їх ніхто не чув, а може, їхні стосунки такими були від початку — хтозна.

— А це й справді одна з моїх улюблених крамниць.

— Торгова компанія «Кудзуноха» має за спиною Гільдію?

— Та ні. Гільдія авантюристів не належить ані державі, ані можновладцям, ані шляхтичам. Вона допомагає кожному, кого визнають авантюристом.

Рут озвучив одну з основ Гільдії авантюристів. І, звісно, у його словах не було брехні.

— Томое з тієї компанії зацікавила нашого героя. До того ж вона володіє силою, яку не можна ігнорувати, а мені особисто важко відмовити йому в проханні. Цього разу мені вистачить і того, що ви можете розповісти. Ту компанію… потрібно знищити?

— Подумати тільки, твоєю ціллю стала Томое! Герой Імперії теж цікавий хлопчина. Відповідь на твоє запитання — ні, аж ніяк. Принаймні наразі ці люди не цікавляться загальним станом справ у світі. І ще скажу: воювати з Торговою компанією «Кудзуноха» — майже те саме, що опинитися між двома арміями демонів. Навіть такій великій державі, як Ґрітонія, я цього не раджу.

— Вони пов'язані з расою демонів?!

— Це лише образний вислів. Але загрозу вони здатні становити щонайменше таку саму. І ще дещо: для досягнення своєї мети ти вже зібрала достатньо козирів. Не раджу надто відхилятися від обраного шляху.

Рут розкрив Лілі лише дещицю відомостей про Торгову компанію «Кудзуноха». Мабуть, у її словах «те, що ви можете розповісти» він щось відчув.

— Дякую за попередження. Але відвертатися від того, що відбувається просто переді мною, не в моєму характері. Розумію. Отже, бойова міць Кудзунохи, як я й припускала, не обмежується Томое…

Хоч Рут насправді знав про зв'язки компанії з расою демонів, його слова не дали Лілі прямої відповіді на запитання. Та й Лілі не думала, що голова Гільдії авантюристів щиро з нею співпрацює. Вона просто хотіла бодай трохи більше дізнатися.

— До речі, чи варто тобі залишатися тут у такий час? Уже скоро почнеться, правда? Воєнний фестиваль ось-ось підніме завісу.

— …Ви це знаєте, але досі не вчинили жодних дій на підставі цієї інформації й навіть не залишили слідів. Пане Фальце, можливо, ми з вами насправді дуже схожі.

— Аха-ха! Я і принцеса? Я ж не раб помсти, як ти. Просто в мене теж є власна мета. А дорогою до неї наші шляхи колись перетнуться. Ось і все.

— …Мета. Не думаю, що йдеться про прості амбіції. Я не хотіла б ставати ворогом того, хто заздалегідь повідомив мені про зраду Софії та перстень демонів. Мені неприємно це визнавати, але я навіть не знаю, скільки відомостей про Імперію ви маєте. Чи не могли б ви розкрити свою мету? Можливо, я змогла б вам допомогти.

Лілі говорила цілком щиро. Цей голова Гільдії із зухвалими манерами, хоч і проголошував основний принцип Гільдії авантюристів, співпрацював із принцесою Імперії, інколи передаючи важливі відомості чи попередження. Кілька разів це її врятувало. Однак він не був ані підлеглим, ані близьким другом. І доки Лілі не знала його мети, вона не могла позбутися незрозумілої тривоги.

Та відповіддю стало лише похитування головою.

— Коли виникне потреба — розповім. А ти й надалі прагни свого ідеального світу разом із героєм. Доки тебе визнають авантюристкою, я підтримуватиму наші теперішні стосунки.

— Доки мене визнають авантюристкою, так?

— Саме так. Хто б до мене не прийшов і звідки б він не походив, якщо його визнають авантюристом і приймуть до Гільдії, я буду його союзником. Ну що ж, певно, скоро ми знову побачимося. До зустрічі!

Не руйнуючи бар'єра, покликаного відбивати напад навіть кількох порушників одночасно, Рут звичайнісінько пройшов крізь нього. Лілі, яка щойно розмовляла з ним як із головою Гільдії, здивовано дивилася йому вслід.

І слова Рута, і та багатозначна усмішка, яку він залишив після себе, змінили вираз обличчя принцеси.

— Байдуже, хто і звідки, кажете… Отже, ви союзник не тільки Імперії й навіть не тільки г'юманів. Чи то напівлюдина, чи демон — якщо їх визнають авантюристами, ви їм допомагатимете. Це ви хотіли сказати?

Лілі прикусила губу.

Вона була певна, що правильно витлумачила щойно сказане. Мабуть, саме це він і мав на увазі, натякаючи, чому має відомості про різні держави. Але перевірити це було неможливо.

«Хай там як, а клопоту з цим не оберешся», — думала вона.

— …Він від самого початку знав майже всі мої цілі. До того ж розповів про перстень, що пригнічує силу Богині, і про зраду «Вбивці Драконів».

Лілі вважала, що завдяки цим відомостям Імперія змогла вести війну успішніше за інші країни. На перший погляд, передавати відомості про Софію суперечило принципу захисту авантюристів. Але голова Гільдії пояснив: учинок Софії — тяжка зрада Гільдії. Вона підлягає покаранню, а отже, більше не перебуває під його захистом.

І справді, Імперія — точніше, держава під її впливом — провела розслідування й з'ясувала: відколи Фальц дав Лілі ці пояснення, Софія жодного разу не скористалася послугами Гільдії. Отже, принаймні одну опору вона втратила.

Утім, Софія й раніше була непрозорою і, звісно, довіри не заслуговувала.

(Безперечно, наше першочергове завдання зараз — узяти Стеллу. Якщо за час перебування тут я не знайду видатних талантів, то повернуся до Імперії раніше. Наразі знайомство Райдо з Фальцом варто вважати перевагою. Якщо наші інтереси й далі збігатимуться, краще не зачіпати Торгову компанію «Кудзуноха». Саме тому він і дав мені ці відомості. Та й зараз у мене немає змоги воювати ще з кимось, окрім раси демонів.) — подумала Лілі.

Цього разу ми обов'язково атакуємо й переможемо.

У погляді принцеси палала ясна, тверда рішучість.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Гей, уже прокинувся?

Я хлюпнув водою на чоловіка, прив'язаного до стільця, щоб привести його до тями.

У мене ж є така універсальна річ, як магія, тому насправді не потрібно було ні прив'язувати його до стільця, ні будити водою. Але Шікі й Лайм наполягли: мовляв, саме так усе й роблять.

Взагалі я не збирався налагоджувати з ним контакт у такий спосіб, а проте ось як вийшло. Мабуть, я піддаюся їхньому впливу. А може, ще й накопичив чимало стресу.

— !!

— Гадаю, пані Рона вже розповіла тобі про мене. Я Райдо. Приємно познайомитися.

— Це ж… підвал Торгової компанії «Кудзуноха»?

Синьошкірий чоловік безпомилково визначив, де перебуває. Він знає, що я Райдо, та ще й про існування цієї кімнати знав заздалегідь. Тобто здогад бездоганно влучний, але… розвідка. Для члена такої групи це грубий провал. Мені аж полегшало. Якби всі демонські розвідники були такі, як пані Рона, вони б, мабуть, геть вимотали мені нерви.

— Ти ж демон, правильно?

— Чому… чому ви нам заважаєте? Пані Рона наказала нам вас не чіпати, а за потреби навіть співпрацювати з вами. У вас не повинно бути причин поводитися з нами так!

— Не бійся. Поки я тут, те, чого ти побоюєшся, майже не трапляється.

Щоправда, варто мені піти — і небезпека в цій підвальній кімнаті миттєво зросте. Може, через те, що знав про неї щось небезпечне, молодик — невисокий, але міцної статури — дивився каламутними від страху очима. Хоч він і підлеглий пані Рони, але, видно, новачок. Від нього не віє тим неприємним відчуттям, яке викликає пані Рона. Отже, ось що наказала їм пані Рона.

І це правда. Відтоді як пані Рона покинула Академію, демони нічого проти нас не вчиняли — ані відкрито, ані потайки. Тому, навіть помічаючи поблизу кількох демонів, я терпів їх, бо вони не мали лихих намірів. Не змінив думки й тоді, коли побачив демонів, що під виглядом охоронців проникли в почет поважної особи з Лорела — Сайріцу.

— Що ви збираєтеся зі мною зробити?

— Хочу попросити тебе про послугу. Можна було б покликати пані Рону, але я трохи поспішав. Пробач за грубий спосіб запрошення. Один із наших працівників трохи неправильно зрозумів слово «ввічливо». Вибач.

— Прохання? Прохання про співпрацю?

— На час турніру й до його завершення я хочу, щоб усі демони покинули це місто. Ось і все.

— ?!! Я не можу ухвалити таке рішення сам! До того ж ви сказали «всі», але в місті є демони, які не належать до нашої групи й мають інші погляди. Їх я теж вивести не зможу.

…

Може, це правда, а може, брехня. Якщо брехня — тоді це просто спосіб видати частину своїх товаришів за чужаків, щоб залишити тут кількох своїх агентів.

Поки що достатньо, щоб пішли ті, кого відрядили стежити за нами. За рештою просто пильнуватимемо. Наразі мені важливо, щоб демони, підлеглі Володарю демонів, нічого не робили тут із власної ініціативи.

Я перевів погляд на Лайма. Мабуть, він зрозумів, що я маю на увазі, і глянув на демона у відповідь.

— Вака вважає, що достатньо відкликати тих, кого поставили стежити за нами. За нашими підрахунками, назовні перебувають тринадцять твоїх товаришів. Принаймні цих тринадцятьох ви мусите забрати, — пояснив Лайм.

— ?!!

— Ти кажеш, що не можеш вирішити це сам, але все-таки виріши. Зараз ми не хочемо мати з вами проблем. Що буде потім — не знаю, але наразі це так. Якщо погодишся, ми тебе відпустимо.

Розвідник певний час мовчав, дивлячись на мою поведінку.

І лише трохи згодом здався перед нашим «проханням» та пообіцяв зв'язатися з іншими.

— Погроза силою таки діє, Вако.

— Знав би, що так вийде, краще відразу звернувся б до пані Рони. Та мені не хотілося, щоб вона почала випитувати подробиці, тому я й обрав такий спосіб. Ех… І як усе до цього дійшло?

— Я ненароком запропонував позмагатися, хто найшвидше знешкодить і зв'яже його, а тоді всі аж загорілися. Пробачте, — зізнався Лайм.

Хизування тим, хто краще вистежує? Ні, хто краще захоплює? Отакі в них розмови між розвідниками. Не розумію, як це могло їх так розпалити. Схоже, цього разу переміг Лайм. Ставкою було всього-на-всього частування обідом. Яке мирне змагання.

Раз уже так сталося, варто хоча б повідомити про це пані Рону.

— Шікі, підготовка на тобі. Головне — встигнути до початку турніру. А я поки поговорю з пані Роною.

— Зрозумів, — відповів Шікі.

Я повернувся до своєї кімнати й закінчив перевдягатися.

Учора ввечері я ліг рано, а сьогодні прокинувся ще затемна, тож голова ясна. Легенько поснідаю хлібом — і тоді поговорю з пані Роною, думав я, вагаючись і згаюючи час.

Та годі! Зараз не час скаржитися, що мені важко з нею розмовляти.

Удосконалена й проаналізована система думкового зв'язку Торгової компанії «Кудзуноха» вже працювала, але цього разу я скористався контактом, який пані Рона залишила мені в записці. Доки зв'язок установлювався, довелося чекати в тиші. До речі, у нашій версії думкового зв'язку під час очікування лунає щось на кшталт «пуруруру». Можна сказати, своєрідна деталь оформлення. До безпеки вона майже не має стосунку.

(Райдо, яка я рада твоєму виклику! Можемо чимось допомогти? А може… ти просто хотів зі мною побалакати?)

(Хотів би сказати, що і те, й інше, але цього разу в мене прохання.)

«Тобі потрібна моя допомога в якійсь справі, так?» Мабуть, вона вже одержала донесення від підлеглих. І все одно вдає, ніби нічого не знає.

(Я слухаю. Кажи!)

(Ненадовго — до кінця турніру буде досить. Я хочу, пані Роно, щоб підлеглі, яких ти сховала в Ротцґарді, відійшли. Досі я терпів їх без жодних проблем, але…)

(Можна спитати чому?)

Звісно, вона спитала б. Але що відповісти? Якщо згадаю аристократа з Лімії, пані Рона, можливо, вирішить втрутитися. Хоча припускати, що вона діятиме через мої слова, мабуть, трохи самовпевнено з мого боку.

(Будь ласка, якщо можна, не розпитуй.)

(Розумію. Але зробити це вже сьогодні буде складно…)

(Подробиць розкрити не можу, але почасти це заради Джіна й Амелії.)

(Ой, ми ж хоч і недовго, але навчалися разом! Якщо заради них, я постараюся. А платою буде одна зустріч із Володарем демонів. Як тобі?)

(…Домовилися. Колись потім, коли тобі буде зручно.)

(Уфу-фу, спробую викроїти для цього час, гаразд? Тоді всіх моїх підлеглих у Ротцґарді… е-е, здається, їх там із десяток? Відправлю у відпустку до кінця шкільного фестивалю.)

(Тринадцять. Покладаюся на тебе.)

(Помилитися в кількості людей — ганебно для начальниці. Тільки не розповідай про це моїм підлеглим, гаразд, па-не Рай-до?)

(Зрозумів. Тоді на цьому…)

(Звертайся знову будь-коли, гаразд? Я чекатиму.)

…Ех, як я й думав, це виснажує. Щойно думковий зв'язок обірвався, на мене навалилася втома.

Навіть підозріло легкий перебіг розмови виявився неприємним. Наче Рона навмисно показувала: «Бачиш, яка я доброзичлива», — а сама намагалася вивідати мої наміри. Не люблю такого.

Зате тепер можу зосередитися на підтримці студентів. Я не знав, чим обернеться згадка про Джіна й Амелію, та все пройшло краще, ніж я сподівався. Можливо, демони й не планували нічого на цей час?

Якщо плата — лише зустріч із Володарем демонів, це цілком прийнятно. Якщо ця особа виявиться напрочуд доброзичливою, я навіть не захочу ворогувати.

Залишилася родина Хоупрейз. Лімія — країна, у якій є герой, тому необережних кроків робити не можна. На щастя, сюди прибув сам король, тож хочеться вірити, що вони не утнуть нічого божевільного. Сподіваюся, усе обмежиться тим, що ще можна владнати мирно. Хоупрейз… Десь я вже чув це прізвище.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Оце так — підвестися й піти просто посеред стратегічної наради. Дедалі більше нагадуєш Софію, Роно.

— Не жартуй так. Не став мене в один ряд із тією зрадницею та схибленою на битвах жінкою. Краще скажи: з твого боку підготовка триває за планом?

Важлива стратегічна нарада тривала весь ранок. Останнім часом для фортеці Стелла це стало звичним.

Генерал демонів Рона залишила своє місце — що було для неї нетипово — і так і не повернулася на засідання. Тепер вона, спершись ліктем на фортечний мур, замислено вдивлялася вдалину.

На верхньому ярусі фортечної стіни, звідки лучники й маги атакують ворога, солдати зазвичай також відпочивають. Однак нині, коли тривали навчання, там нікого не було.

Рона перебувала тут уже досить довго. А чоловік, який останнім часом майже жив із нею в цій фортеці, чудово знав, де її шукати.

Це був Іо — другий генерал демонів, розквартирований у фортеці Стелла.

Дочекавшись завершення наради, він піднявся сюди й озвався за спиною Рони.

— Авжеж. А ти, здається, щойно з кимось говорила через думковий зв'язок?

— Який же ти спостережливий. Знаєш, жінки не люблять чоловіків, які пхають носа в їхні розмови через думковий зв'язок. Це був Райдо, той, про кого я раніше доповідала. Я гадала, що в Ротцґарді він матиме трохи клопоту, але, схоже, ні. І Ротцґард, і самого Райдо я не могла просто проігнорувати.

— Я присвятив своє життя Володарю демонів і державі. Мені байдуже, що про мене думають жінки. Це вплине на нашу стратегію?

Почувши назви Ротцґарда й ім'я Райдо, Іо насупився. Це був саме той чоловік, остерігатися якого Рона радила у своїй доповіді. Серед демонського керівництва про Райдо вже чули. Оскільки він міг виявитися могутнім союзником, вони швидко ухвалили рішення не виявляти до нього ворожості.

— Ні. Хіба що мене дещо роздратувало, що він точно знає кількість наших таємних спостерігачів. А ще — недбалість власних підлеглих. Я вже зробила все необхідне, тож їхній відступ ні на що не вплине.

Рона повернулася до Іо й сперлася спиною на той самий мур, на якому щойно тримала лікоть.

— Отже, він попросив вивести людей із Ротцґарда. Невже справді щось помітив? І все ж ти погодилася. Якщо події розвиватимуться далі, це ж суперечитиме його проханню, хіба ні?

— У того хлопця немає способів дізнатися, що діється в таборі демонів. Та й попросив він лише вивести моїх підлеглих. Якщо я сама щось тут зроблю, хіба порушу дану йому обіцянку?

Примружившись, Рона хитро всміхнулася. Декому така посмішка жінки, що плете інтриги, могла б здатися чарівною. Та для солдата на кшталт Іо вона була відверто неприємною.

— …Яка ж ти неприємна жінка. Мені навіть шкода того юнака Райдо.

— Сприйму це як комплімент. Гадаю, ти й сам уже розумієш: саме зараз усе вирішиться.

— Можеш не пояснювати. Минуло лише пів року, і я не збираюся їх недооцінювати. Хоч би як зміцніла Хібікі, героїня Лімії, я все одно її розчавлю.

Чотирирукий велетень мав такий вигляд, наче вже передчував нову зустріч із ворогинею, яку не бачив пів року, і хотів перевірити, наскільки вона зросла в силі.

— А як перстень?

— Звісно, ми вже перейшли від ранніх прототипів до проміжних. Усе через ту Богиню. Тепер ми зможемо знову запечатати божественні сили. А ще кілька кроків — і…

— Г'юмани неодмінно триматимуться подалі від Пустища. Так задумав Володар демонів. А коли ми здобудемо божественний захист духів і родючі землі, то нарешті зможемо радісно зустріти весну цього світу.

Демони вже розробили перстень, який пригнічує силу Богині. Однак після його першого застосування не було гарантії, що прихильники Богині не вигадають протидії. Тому спершу створили невеликий прототип, щоб перевірити, чи можна взагалі запечатати її силу. Переконавшись у результаті, Володар демонів повідомив генералів і схвалив створення проміжного прототипу, покликаного обійти захист проти ранньої моделі. Цей задум спирався на відомості про контрзаходи Богині проти перших перснів, які демонам надали вищі духи Вогню й Землі.

Ба більше, щоб супротивники підготували захист саме від ранньої моделі, демони заздалегідь передали частину відомостей про перстень кільком г'юманам і подбали, щоб чутки дійшли й до самої Богині.

Ретельно спланована пастка демонів ось-ось мала показати ікла.