Розділ 123 — Шляхетський спосіб бою

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Глядацькі місця оточували круглу арену.

Хто б міг подумати, що колізей, який я давно мріяв хоч раз побачити, постане переді мною саме так? Ніколи не знаєш, куди занесе доля.

Щоправда, на знаменитий римський Колізей він не схожий.

На околиці Академії для турніру звели величезну арену. Дивно, що така грандіозна споруда, яка цілком могла б увійти в історію, — лише один із навчальних об'єктів. Коли дивишся на поведінку студентів і викладачів Академії Ротцґарда, часом здається, ніби це звичайнісінький другорядний заклад. Але досить окинути поглядом його масштаби й будівлі, щоб згадати: перед тобою найкращий освітній центр г'юманів.

— Про що пан Рембрандт так і не наважився сказати? — запитав Шікі.

— Навряд чи йдеться про безпеку його доньок… Схоже, сьогодні він вирушив до Гільдії купців саме через ту справу. Можливо, проблема серйозна.

— Тиск із боку родини Хоупрейз?

— Можливо.

Я геть недооцінив те, на що здатна знать.

Хоч ідеться лише про одну ніч, про всяк випадок я доручив Шікі охороняти наших студентів. У страви в закладі, куди вони спершу зайшли, підмішали отруту, що порушує рівновагу. Вода, яку їм подав слуга в гуртожитку, містила іншу речовину — від неї починалися біль у животі й пронос. А вночі нагодилися наймані вбивці. Справжній набір засобів, покликаних зірвати участь у турнірі. Я припускав, що таке можливе, але звіт Шікі все одно вразив мене.

Коли настав призначений день, тобто сьогодні, я вже було зітхнув із полегшенням: здавалося, найгірше позаду.

Аж тут мене несподівано покликав пан Рембрандт. Схоже, Гільдія купців повідомила, що сталося щось, пов'язане зі мною. Він пообіцяв піти туди й з'ясувати, що можна зробити. Дружина вирушила разом із ним, тому сьогодні на турнірі їх не буде. І мені здається, що ця історія теж пов'язана з перешкодами, які чинить впливовий шляхтич.

«Невже знать готова зайти аж так далеко?» — подумав я.

Це ж навчальний заклад. Хай би з якої знатної родини походив той хлопець, він усе одно студент. Я вважав, що отрута й наймані вбивці — це вже найгірше з можливого. Але ж мова всього-на-всього про турнір, один із заходів шкільного фестивалю!

— Не думав, що він здатен зайти так далеко…

Я опустив погляд на турнірну сітку, яку тримав у руках.

Це був аркуш із написом «Турнірна сітка» — брошура турніру.

Сітки категорій воїнів і магів побудовані однаково: після кількох етапів обидві категорії в певний момент зійдуться між собою.

Із мого класу в категорії воїнів виступають Джін, Місура, Даена і Юно, а в категорії магів — Амелія, Сіф та Ідзумо.

Загалом попередній відбір пройшли сорок учасників. Після особистих поєдинків відбудуться ще й командні, тож на одиночні бої записалося не так уже й багато студентів.

Мабуть, це означає, що студентів, яким краще даються командні бої, просто більше. Підозрюю, що замість того, щоб зазнати нищівної поразки в особистих поєдинках, а гарний результат показати лише в командних, вигідніше взяти участь тільки в командних і залишити по собі самі гарні результати. Адже гарного результату цілком можна досягти й завдяки здібностям товаришів. А ті, хто не бачив змагань на власні очі, побачать лише підсумок, що залишиться.

Ті, хто виступає лише в командних змаганнях, можуть послатися на ризик травм в особистих боях, щоб відмовитися від участі в них. Як зручно влаштувалися… Ой, щось мене мимоволі понесло в поганий бік.

До речі, Джін та інші мої студенти виступатимуть в обох видах змагань. Як і другий син родини Хоупрейз.

— Спершу Джін проти Місури, Даена проти Юно. Потім переможці цих пар зустрінуться між собою. Серед магів — Амелія проти Сіф, а переможець битиметься з Ідзумо, який проходить до наступного раунду без бою. Отже, він навіть турнірну сітку зумів підтасувати…

— Тобто ми побачимо поєдинки між студентами Ваки. Із нетерпінням чекаю! — пожвавилася Томое.

— Томое… Вражає, як тобі вдається знаходити в усьому щось добре. Тут же буквально все дозволено! Він навіть правила може підлаштувати під себе.

Можливо, Томое не до кінця розуміла, що це означає, тому й раділа не зовсім доречно. А я ж мав на увазі зовсім інше: для шляхти правила нічого не варті. Навіть будучи лише студентом, цей хлопець уже здатен так тиснути своїм впливом.

Це вже просто неймовірно.

— Схоже, родина Хоупрейз має значно більший вплив, ніж я гадав. І Академія зовсім не така справедлива, як хотілося б… А ще он ті люди…

Я поглянув на почесні місця, розташовані осторонь звичайних трибун.

Там сиділо кілька знайомих облич — іще одне нагадування про те, наскільки заплутаним стало моє життя.

Поруч із ректором Академії, якого я знав хіба що в обличчя, сиділо кілька людей. Мабуть, представники чотирьох великих держав, тобто Лімії чи Ґрітонії. Трохи осторонь влаштувався Рут — голова Гільдії авантюристів. Серед людей, пов'язаних із Церквою, був священник, з яким я вже зустрічався, а ще — Сайріцу, впливова особа з Лорела. Навряд чи хтось із них здогадується, що звичайний студент примудрився підтасувати турнірну сітку. Але мої студенти вже постраждали, тож зараз усі ці поважні гості здавалися мені однаково винними.

Серед них був і той, з ким я через власну необачність змушений був зав'язати стосунки, і той, хто замкнув мене лише через те, що я мандрівник між світами.

…А якщо замислитися, відколи я потрапив сюди, брехати доводиться дедалі частіше. Одна брехня нашаровується на іншу, і це починає обертатися справжніми проблемами. Щоб прикрити одну неправду, доводиться вигадувати наступну. І кінця цьому не видно.

— Вако? — стурбовано озвалася Томое.

— Просто… стільки часу я отак викручувався, а тепер, мабуть, це вже межа. Слухай, Томое…

— Т-так?

Чого це ти раптом заїкаєшся, Томое? Невже мені не можна зробити серйозне обличчя?

— Ти хочеш, щоб в Асорі були всі чотири пори року?

— ! Звісно!

— …Зрозуміло.

— Вако, я знайшла дещо цікаве й вирішила купити! А про всяк випадок узяла одразу на трьох, — радісно повідомила Міо.

— Дякую, Міо.

— Бачу, ти вже навчилася думати й про інших, Міо, — зауважила Томое.

Я взяв у Міо паперовий пакет. Ніздрі залоскотав аромат, схожий на базилік. Цього разу головне — запах? Крізь папір відчувалося тепло: їжа явно була гаряча. Уже кортить скуштувати. Збоку почулося тихе «Нечесно…» — Міо прикусила губу. Я вдав, що нічого не помітив, і повернувся до арени. Джін та інші вже дійшли так далеко, тож тепер їм залишалося показати все, на що вони здатні. Думок у голові вистачало, але я міг лише спостерігати.

Над ареною пролунав голос, що сповіщав про початок турніру.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— А тепер наступний поєдинок між двома учасниками з найвищими рівнями на цьому турнірі! Обидва — дев'яносто сьомого рівня! Перший — Джін Роан! Хоч він лише другокурсник старшого відділення, за практичною майстерністю він — справжній талант, який уже ввійшов до найвищого рейтингу! Особливу увагу привертає його фехтування! А суперник — Місура Каспер! Цього воїна переднього краю найбільше цінують маги. Його захист — справжня неприступна фортеця, а до того ж він уміло користується лікувальною магією. Мечник, що поєднує обидві ці здібності!

Піднесений голос оголошувача лунав чітко над усією ареною.

А от у двох хлопців, які вийшли на арену, були такі обличчя, ніби вони розжували щось гірке. Ну й похмурий у них вигляд. Навіть я розумів чому: і зброя в руках, і сама пара суперників. Не знаю, з якої саме деревини їх зробили, та Джін і Місура тримали по дерев'яному мечу.

Звичайному одноручному дерев'яному мечу.

Інші студенти користувалися металевою зброєю. Кожен, схоже, приніс ту, яка найбільше йому до вподоби. Дехто навіть вигравав завдяки характеристикам своєї зброї.

Я не наказував Джіну й Місурі битися дерев'яними мечами, і навряд чи вони обрали їх самі. Якщо перед боєм тобі раптом підсовують незвичну зброю, такий вираз обличчя цілком зрозумілий.

— Перед початком маю дещо оголосити. Цього року серед учасників є кілька бійців із рівнем понад дев'яносто. Щоб оцінювання було справедливішим щодо решти студентів, ми запровадили низку обмежень.

То чому від самого початку не розділити учасників за рівнями, як у дзюдо чи боксі, а вже потім проводити турнір?

Якщо вже патякати про різницю рівнів і таке інше, то слід було одразу продумати й обмеження на зброю та спорядження.

Ех, у мене вже голова обертом іде.

— Учасники можуть битися лише тим спорядженням, яке ви бачите. Так ми врахували можливості інших бійців. А тепер нагадаю правила! Поєдинок триває десять хвилин. Уся завдана шкода переноситься на спеціальних ляльок, які приймають поранення замість бійців. Якщо ляльку знищено, учасника вважають нездатним продовжувати бій і поєдинок припиняють. Крім того, у категорії воїнів заборонена атакувальна та лікувальна магія. Дозволяються лише закляття, що посилюють власне тіло. За вихід за межі арени зніматимуть бали, а якщо за відведений час переможця не визначать, це істотно вплине на рішення суддів.

Лялька, про яку йдеться, — зручний магічний предмет, що після попередньої підготовки приймає шкоду, призначену бійцеві. Вона схожа на метрову матрьошку. На подібних турнірах такі речі іноді використовують, хоча коштують вони неймовірно дорого.

Спершу я подумав, що така річ стане у пригоді й на справжньому полі бою. Але для її роботи потрібно спеціально підготувати місце, та й час дії обмежений. Тож у реальному бою лялька практично непридатна.

Тут дорогу ляльку спершу пов'язують з ареною, а потім установлюють зв'язок між нею та самим учасником. Завдяки цьому вона може приймати на себе шкоду приблизно від п'ятнадцяти до тридцяти хвилин.

Якщо удар завдасть більше шкоди, ніж лялька здатна витримати, надлишок усе одно дістанеться бійцеві. Тому про всяк випадок для кожного учасника на кожен поєдинок готують по три ляльки. Одразу видно: академія для заможних. Інакше кажучи, досить знищити бодай одну — і ти програв.

Хай як дивися, ці правила немов навмисно вигадали проти Місури. Не можна лікуватися, треба завершити поєдинок якнайшвидше — обидві вимоги сильно обмежують його можливості. Натомість Джіна майже ніщо не стримує. А він не з тих, хто жаліє суперника: атакуватиме до самого кінця. Та й судді, вочевидь, віддадуть перевагу йому.

— Отже, Джін Роан проти Місури Каспера! Починайте!

На трибунах на мить запанувала тиша, але щойно пролунав сигнал, юрба вибухнула вигуками.

Завдяки зору, про який у колишньому житті я не міг навіть мріяти, я помітив, що хлопці перекинулися кількома словами.

Джін миттю скоротив відстань і завдав удару згори. Місура зупинив його, хоча тримав у руках ненадійний дерев'яний меч, у кілька разів тонший за звичну зброю. Як і личить бійцеві з найміцнішим захистом, навіть несподіваний удар не порушив його стійки. Та далі Джін обрушив на нього безперервну серію атак. Між ударами майже не було пауз, і Місура, не знаходячи нагоди для дієвого контрудару, мусив зосередитися на обороні.

Мабуть, вони обмінялися чимось на кшталт: «Така вже удача, не тримай зла» — «Хай там що, піддаватися я не збираюся».

— Що й казати, поєдинок доволі простий та однобічний, — зауважила Томое.

Томое спостерігала за боєм із відверто нудьгуючим виглядом. Справді, захопливим видовищем це не назвеш. Та знавцям фехтування й рукопашного бою було на що дивитися: послідовність ударів, способи блокування, ледь помітні відмінності в техніці.

— Щодо рухів бійців я беру свої слова назад… Та все ж не розумію, заради чого збирати на таке видовище стільки людей, — зітхнула Міо.

На жаль, Міо все ще бачила в поєдинку нудну показуху. Стиль Місури тримався насамперед на захисті — непоказна манера, яку радше оцінять фахівці. І все ж те, що Міо частково змінила думку, означало: їхня техніка справила на неї певне враження.

Відколи Джін і Місура почали відвідувати мої заняття, вони стали мислити значно чіткіше й битися набагато виваженіше. Особисто мені за ними було справді цікаво спостерігати.

Зміщення корпусу, контроль дистанції… Обидва бійці весь час думали над кожним рухом. Можливо, у миттєвих рішеннях вони вже навіть перевершили мене. Кмітливості їм не позичати.

Глядачі теж бачили, що темп цього поєдинку в кілька разів вищий, ніж у попередніх, а рухи обох бійців плавні й різноманітні. Спочатку трибуни голосно підбадьорювали їх, але натиск Джіна не припинявся, й овації поступово змінилися свистом на адресу Місури. Яке жалюгідне видовище.

Місура здатен тримати оборону навіть проти Джіна з двома мечами. До того ж він постійно проводить тренувальні бої — і на заняттях, і у вільний час. За відчуттям меча Місура безперечно перевершує Джіна. Саме накопичений досвід зробив його захист таким надійним.

Наприклад, коли на нього сиплеться серія з трьох чи більше ударів, Місура безпомилково обирає один і відводить його вбік. Він уміє розгледіти суть атаки — це одна з його найсильніших рис. А в тренувальних боях з пані Звай навчився відбивати навіть потужні удари. Непомітне, але певне зростання.

Рухами корпусу й правильною дистанцією Місура гасив силу ударів Джіна. І навіть після цього атаки не припинялися — мабуть, лише тому, що його суперником був саме Джін. У того звірина кмітливість та інстинкти, які він уміло поєднує з тонким чуттям меча. Та якби я оцінював лише сам поєдинок, то похвалив би радше Місуру.

Жоден не міг завдати вирішального удару, і їм залишалося раз у раз сходитися знову.

Свист на адресу Місури посилювався. Але цей поєдинок давно перестав бути звичайним змаганням за перемогу: тепер він нагадував військове тренування, на якому бійці перевіряють рухи, силу та прийоми один одного. Дехто вже це помітив.

Коли до Томое дійшло, що відбувається, вона примружила очі й захоплено видихнула: «Хо-о…» Отже, теж зрозуміла. Бій був справді майстерним, але в ньому відчувалося щось незвичне. Для більшості глядачів усе виглядало просто як поєдинок. А от злагоджені рухи, що нагадували бойове тренування, могли розпізнати лише ті, хто вже бачив серйозні військові вправи, або такі знавці техніки, як Томое. Я, до речі, належав до перших: мені не раз доводилося спостерігати справжні тренування з мечем. І зараз Джін з Місурою створювали ту саму атмосферу.

Мені здавалося, що Міо теж усе розуміє, хоча й дивилася на арену з нудьгою. Їжа в її руці та поєдинок ділили увагу приблизно вісімдесят на двадцять — звісно, на користь їжі. Однак варто було б її про щось запитати, і, гадаю, вона відповіла б найточніше. Інтуїція Міо часом лякає своєю влучністю.

— Гм, схоже, поєдинок добігає кінця. Якщо судити з бою, переміг Місура, — мовив я.

— Так. По-справжньому дієвих ударів майже не було. За рішенням суддів виграє Джін — він увесь час атакував. Але з погляду майстерності Місура здобув перемогу.

— Виграв турнірний бій, але програв справжній поєдинок, еге ж? А трибуни тим часом вважають Місуру боягузом. Аха-ха, у Джіна все на обличчі написано. Зате Місура явно задоволений собою.

— Ну, порівняно з усіма тими безглуздими боями, я значно більше насолодилася цим. Як і личить студентам Ваки! Раніше все зводилося до одного: стійка, удар, блок або ухилення, знову стійка, контратака. Кожен наступний рух був настільки передбачуваний, що аж смішно. За такого рівня майстерності достатньо кращої зброї, щоб вирішити результат. Правду кажучи, мені навіть неприємно було на це дивитися, — зізналася Томое.

— Саме так. Джін та інші казали, що останнім часом їм усе важче приховувати свою силу на решті занять. Тепер я розумію чому. Якби вони й там рухалися так само, то неодмінно… вирізнялися б. Виходить, вони думали й про мене. Добре мати таких студентів.

— І справді чудово. Хм-хм, що ж, поки що придумаю Місурі винагороду. Поєдинок, поєдинок, поєдинок… Кого б йому обрати? — замислилася Томое.

…Ти що, хочеш нагородити його добрячим ляпасом?

Як і очікувалося, за рішенням суддів переміг Джін. Однак, усупереч результату, Місура залишав арену з цілком задоволеним виглядом. Поєдинок вийшов незабутній. Навіть якщо тепер Місурі доведеться битися з Томое, це неодмінно стане для нього корисним досвідом. Коли шкільний фестиваль завершиться, треба буде знайти для цього час.

Наступні поєдинки за участю моїх студентів відбудуться в категорії магів, а потім — у наступному раунді серед воїнів.

Схоже, чекати доведеться недовго. Може, так і залишитися тут і подивитися далі?