Розділ 125 — Чемпіон

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Кохання сліпе, кохання — темрява, а його злети й падіння не роблять різниці між людьми. Ті, хто заважає чужому коханню, мають отримати копняка від коня й здохнути, еге ж.

Добре, що я не пішов утішати Амелію після бою.

Побачивши дівчину, яка обвила обома руками праву руку Шікі, я щиро так подумав.

Найімовірніше, нічого особливого не сталося, але для неї це, без сумніву, був солодкий час.

У Шікі збентежений вираз обличчя, і він думає, як бути з Амелією. Заодно я доручив йому подбати й про Джіна та Сіф.

Коли я сказав йому підтримати й тих, хто програв, Шікі вклонився й пішов разом з Амелією.

Обід, а за ним і пообідній час минули спокійно, і ось уже настала кульмінація індивідуальних матчів. У категорії воїнів Джін переміг Даену, а після цього безтурботно і з легкістю розбив решту суперників та продовжив просування вперед.

Вибивши зброю з рук опонента, він кілька разів завдавав легких ударів, а потім завершував усе атакою, що розбивала дві-три ляльки одразу.

Це було не стільки стримано, скільки так, наче він терпляче щось у собі стримував, просто виконуючи роботу. Неприємний стиль бою. Ляльки коштують чимало грошей, а виглядало так, наче він зовсім не думає про завдані збитки. Від того, що я думаю в такому ключі, мені самому здається, що я стаю дедалі більше схожим на торговця.

Попри те, що в руках у нього лише дерев'яний меч, це справді вражає. Він досить дивно використовує магію посилення тіла: активує її саме в ту мить, коли удар уже влучає.

Може, ефект сильніший, якщо вмикати її лише на мить? З того, що я бачив, сила удару зростала більше, ніж тоді, коли Джін користувався ударами, уже заздалегідь підсиленими магією.

Але до сьогодні він не застосовував це саме так.

…Невже він щось збагнув у своєму бою з Місурою?

Складно повірити, що він просто приховував це як козир спеціально заради цього дня. Якби це було так, він застосував би це в бою з Місурою. Я не бачив такого й у тренувальних боях із туманним ящером.

Мабуть, мені лишається лише віднести це до неймовірно гострого бойового чуття і змиритися.

Сьогодні ввечері спробую й сам перевірити, чи зможу так зробити.

Сама по собі магія посилення — одна з моїх спеціалізацій, тож мені здається, що я зможу більш-менш опанувати це. Серйозно, у мене справді талановиті студенти. Виходить, тепер уже не я навчаю їх усього нового, а сам вчуся в них.

Залишилися фінали в категорії воїнів і магів, а потім чемпіонський бій між переможцями обох категорій. Схоже, переможець отримає той пафосний титул «чемпіона».

…Інакше кажучи, Джін або Сіф.

Хоча, найімовірніше, це буде Сіф.

Залишимо питання, чи сподобається панові Рембрандту, що його дочка отримає такий титул, але як викладач я радий, що переможцями в обох категоріях стануть мої студенти.

Мої студенти просто змітають усіх суперників на турнірі і в категорії воїнів, і в категорії магів, але Сіф, яка вже здобула майже бездоганні перемоги над Амелією та Ідзумо в магічній категорії, справді уособлює саме слово «неперевершена».

Ідзумо теж із самого початку рвонув уперед і, ухиляючись від заклять Сіф, намагався атакувати її короткими аріями. Але Сіф швидко звела навколо себе кам'яну стіну за допомогою магії землі, і тому Ідзумо не залишалося нічого, окрім як спершу зруйнувати цю стіну.

З іншого боку, сама арена повністю зроблена з каменю, тож навіть якщо Сіф не бачить, що відбувається навколо, вона здатна відчувати це через магію духа землі. За таких вигідних для неї умов Сіф могла точно прицілюватися в Ідзумо, навіть не бачачи його.

Можливо, це й просто, але це буквально перевага місцевості.

…Ти добре бився, Ідзумо.

Навіть перед стінами каменю, що безперервно відновлювалися, твоя незламна відвага, безперечно, принесла тобі бали.

— Хм-м, правила повністю на боці Сіф. Наче все навмисно підлаштували під неї. Шанси Джіна перемогти тут… — промовила Томое.

— Неможливо. Якби він умів хоч трохи запускати атаку мечем на відстань, у нього ще був би шанс, але навіть якщо він це вміє, за цими правилами це, мабуть, визнали б атакувальною магією і порахували б порушенням. Для боїв поза ареною кам'яне мощення саме по собі недоречне. А ще за умов, коли бої на близькій дистанції для сторони воїнів дуже обмежені, стихія Сіф має просто колосальну перевагу, — сказала Міо.

Томое й Міо теж вважають, що перемога Сіф уже фактично вирішена.

Так само, як і я.

Мати на своєму боці самі обставини — це справді страшна сила, що дістається переможцям.

Сумно, але ніхто вже навіть не думає про суперників Джіна та Сіф у фіналах.

Суперник Сіф — маг-батарея: доволі витривалий і з пристойною вогневою міццю. Інакше кажучи, проблем немає.

Матч закінчиться ще до того, як він устигне накопичити заряд.

Суперник Джіна — це він, той самий самовпевнений «майбутній голова родини Хоупрейз». У нього явно зброя зовсім іншого класу, але і його техніка теж не була вже такою поганою.

Порівняно з учасниками, яких ми бачили досі, його здібності я б навіть назвав досить пристойними. Просто меч, який, схоже, витягли з родинної комори, — це справді чудовий меч, якого не можна навіть порівнювати з дерев'яним, але в його руках такий меч лише марнується.

Стиль бою дворян Лімії, які тримаються за традиції та формальності, теж розкішний… ні, цілком бойовий.

Отже, він не просто якийсь пихатий шмаркач. Але від цього стає тільки прикріше.

Джін, мабуть, має намір розгромити його вщент. Те, що він досі стримував, найімовірніше, вирветься назовні саме в бою з Хоупрейзом. Хоч він і каже, що йому байдуже, що з тим буде, насправді він дбає про своїх товаришів. Людина, яка хоч би що говорила, не здатна покинути тих, хто на неї покладається.

І ось до чого це все дійшло.

На турнірі, де всі так запалилися, втрутився якийсь дворянин, і внаслідок цього їхні оцінки серйозно постраждали.

Думаю, він узяв на себе весь тягар їхнього розчарування.

— Вако? Тебе щось турбує щодо фіналу в категорії воїнів? — спитала Томое.

— Не кажи дурниць. Там навіть дивитися нема на що. Результат очевидний. Вако, краще скажи, може, підемо візьмемо якихось солодощів, поки чекаємо на наступний бій? Може, ще й випити щось принести? — сказала Міо.

— Міо, я їсти не хочу. Якщо хочеш сама — купи. У самому бою мене ніщо не турбує. Я просто подумав: «Отже, таки Хоупрейз», — відповів я.

Я відреагував на звернені до мене слова.

Інші, можливо, не очікували такого розвитку. Але для мене, Томое й решти це був досить очевидний результат.

— А-а… Той хлопець із Лімії. Хто б міг подумати, що якийсь другий син шляхетної родини спробує втрутитися у справи Ваки. Чесно кажучи, мені його навіть шкода, — сказала Томое.

— Ну тоді як Джін із цим розбереться? От чи зможе Хоупрейз завтра взяти участь у командних боях — ось питання… хе-хе, — сказав я.

Я не знаю, чому він так сильно мене ненавидить, але він так уперто до мене чіплявся, що я сподіваюся: хоч покаже пристойний бій. Якби двоє поруч зі мною почули це моє бажання, вони б лише криво всміхнулися.

Я чую голос оголошувача, який представляє учасників фіналу категорії воїнів, і повертаю туди голову.

Залишилося три бої.

Перший день турніру нарешті підходить до кінця.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Переможниця — Сіф Рембрандт!

Цей бовдур Хоупрейз просто виграває час. Можливо, щоб підготувати ще якийсь брудний прийом.

Фінал воїнів мав відбутися першим, але його перенесли, і перед ним пройшов фінал магів.

Перемогла, як щойно й оголосили, Сіф.

Як і очікувалося, за цих правил її сила стає ще помітнішою. Якби земля не була магією духів, шанс дати відсіч ще лишався б, але…

Її суперник — студент на рік старший за нас, і, схоже, після випуску він мав стати дослідником-мечем при імператорському дворі. І от цей самий чоловік зараз стирчить із кам'яної підлоги по саму шию й плаче.

Перед початком бою вони, схоже, обмінялися кількома словами. І зміст цієї розмови, мабуть, добряче вивів Сіф із себе. Причому серйозно.

Невдовзі після початку бою чоловік із зачесаним назад волоссям, який вийшов проти Сіф — той, хто сам себе називав «найбільшою вогневою міццю в історії» — провалився в яму, що розкрилася під ногами. Я саме так і подумав, але ні: над поверхнею лишилася частина вище шиї, а сама яма одразу закрилася.

Вона могла б закінчити все одним цим ходом, але, можливо, Сіф свідомо стримувала тиск, тож використала це закляття лише для знерухомлення.

Утративши і посох, і бар'єр за одну мить, він міг тільки дивитися на наближення її ніг. У полі його зору, мабуть, було усміхнене обличчя Сіф. Вона бере посох у праву руку, трохи повертається боком і легенько постукує кінчиком посоха по лівій долоні — зовсім як учитель, що зараз почне щось пояснювати учневі. Повний спокій і самовладання.

Коли відстань між ними скоротилася приблизно до метра, Сіф навела посох на суперника. Йому слід було одразу здатися, але він, схоже, лише щось вигукував і не здавався.

А він же, між іншим, старшокурсник. Аж смішно.

Кулькою на кінчику посоха вона підчепила його під підборіддя й підняла голову вгору. А потім, дивлячись на нього згори вниз, повернулася до судді.

Її погляд буквально говорив: «Ви досі не збираєтеся оголошувати результат?»

Не було жодної причини вважати, що переможець ще не визначений. Це була очевидна перемога Сіф, тож цілком можна було вже просто це оголосити. Якщо тягнути далі, їй лишалося б тільки добити його фінальним закляттям і ще сильніше розтоптати його гордість.

Сіф зітхнула й звузила очі. Вона тихо проказала коротку арію.

Який же дурень.

Може, він побачив Сіф, що змінилася після повернення, і помилково вирішив, що вона стала лагідною шляхетною панянкою, яка не стане добивати ворога, а може, думав, що в нього ще є якийсь спосіб перемогти. Не знаю. Але байдуже, який варіант правильний — він дурень.

Очі чоловіка широко розплющилися. А потім у ту мить, коли його рот, мабуть, уже збирався оголосити про здачу, червоне світло зібралося в кулю й безшумно вистрілило в підлогу просто перед ним. Я одразу подумав: «А, це воно».

І так, це справді було воно.

Прямо перед ним в одну мить вибухнули жар і полум'я, і це червоне сяйво вогню зробило й без того яскраву арену ще яскравішою.

Я-яка жорстокість.

Миттєво вибухнули три ляльки, і з чоловіка вирвався нестерпний крик. Судячи з масштабу, вона стримувалася. Але навіть цього вистачило, щоб знищити всі ляльки. Якщо говорити про стримування, то магія справді працює інакше, ніж мечовий бій.

Та магія теж. Закляття, яке Сіф створила, щоб протидіяти зближенню пані Звай, — стовп спалаху. Варіація, заснована на заклятті вогняного стовпа.

Точка активації встановлюється трохи нижче під землею, у цій точці накопичується магічна сила, а час дії зменшується — і так підвищується вибухова міць. Косий згусток вогню виривається з-під ніг суперника.

Отримати таке просто перед собою — я не можу назвати це нічим, крім тортур. Як я й думав, у ту саму мить я знову переконався, що справжня натура тієї жінки зовсім не змінилася.

Схоже, викладач теж щось відчув, бо ніби щось прошепотів.

Час дії був коротким, і ще до того, як зникли крики чоловіка, вогонь теж згас. Вона використала голову чоловіка як орієнтир, а вирване з арени кам'яне покриття — як місце зосередження сили, тож змогла точно контролювати радіус закляття.

Насправді, що далі ціль, то нижча потужність, але враження воно справило більш ніж достатнє.

Гостьові трибуни вибухнули гучними оплесками.

На щоках у чоловіка були опіки, а частина волосся згоріла. Усе його обличчя тремтіло, і від тієї впевненості, що була в нього на початку бою, не лишилося й сліду. Такі опіки легко залікувати, якщо отримати допомогу в кімнаті очікування.

Шрамів лишитися не повинно.

От тільки душевні рани, напевно, все ж залишать слід.

Після того як суддя оголосив перемогу Сіф, вона присіла перед тією «відтятою головою». Її на вигляд слабкі й тендітні руки схопили його за шию, і відразу ж вона підвелася, піднявши чоловіка так, ніби це нічого не важило. Дивна картина: студентка однією рукою підіймає студента.

Чоловік просто застиг із наляканим обличчям, а після цього, не зустрічаючись із ним поглядом, Сіф уклонилася в обидва боки глядачам і покинула арену.

— Чудово впоралася.

Я гукнув Сіф, яка поверталася до кімнати очікування. Побачивши настільки односторонню перемогу, я не міг вигадати жодного контрзаходу. Це було щире захоплення.

Якщо чесно, я б і сам хотів отримати титул чемпіона…

— Дякую, Джіне. Я могла закінчити ще швидше, але той тип, схоже, завтра буде у команді Хоупрейза, тож я його трохи налякала, — сказала Сіф.

— Це було зовсім не трохи. Схоже, навіть Сіф уже злиться через цей турнір, еге ж? — відповів я.

— …Даю тобі самому здогадатися. Але я заздрю тобі, що ти в категорії воїнів. Скажу тільки це. Джіне, гадаю, ти розумієш, про що я, — сказала Сіф.

— Так, звісно, — відповів я.

— Чудово. Коли тобі показують, наскільки багато можуть гроші та влада, мимоволі й сам починаєш замислюватися… Ну що ж, я тоді спокійно подумаю, як здобути титул чемпіона, гаразд? Я дивитимуся, тож бажаю тобі успіху, — сказала Сіф.

Посеред розмови на обличчі Сіф промайнула гірка самоіронія, а закінчивши розмову зі мною, зникла в коридорі, що вів до кімнати очікування.

Можливо, вона відчувала відразу до себе колишньої, такої схожої на Хоупрейза.

…Ну, якщо чесно, великої різниці й справді не було. Тільки от я не можу сказати це вголос.

Мене справді дратують ці безглузді втручання. І водночас я відчуваю вагу перемог над Місурою та Даеною. Я й не бився з нею напряму, але Юно теж.

Це індивідуальні бої на турнірі. Звісно, я був готовий до того, що доведеться битися зі своїми товаришами. Але я не уявляв, що зіткнення відбудуться так рано, і що нам не дадуть як слід показати власну силу глядачам, а головне — тим людям. Хоча, якщо подумати, у боях між собою ми все ж дещо показали. Але по-справжньому продемонструвати себе змогли лише я та Сіф.

Навіть якщо вони говорять байдуже, підбадьорюють нас чи взагалі мовчать — коли я думаю, що відчував би сам на їхньому місці, то мимоволі починаю розуміти їхні почуття.

Ну… увесь цей клопіт пов'язаний із викладачем.

Коли я пов'язав себе з викладачем, то був готовий до певної кількості проблем… але мені зовсім не подобається, що в наші справи втручається якийсь сторонній тип, до якого нікому немає діла.

Мені це просто не подобається.

Ілумґанд Хоупрейз.

— Джіне. Джіне Роане! Фінал починається. Поквапся!

Мене окликає один із турнірних службовців.

Зрозуміло. Час настав.

Я нарешті зможу битися з ним.

— …Я вже йду, — відповів я.

Розвернувшись, я поспішив коридором, який вів до мого виходу.

Ідучи прямим коридором, я відчував кілька знайомих присутностей. Останнім часом таке трапляється все частіше.

У моменти, коли я зосереджуюся на межі, я можу трохи вловлювати ситуацію довкола. Непогано. Це означає, що мій стан зараз ідеальний.

Пан Шікі, Амелія, Місура, Даена, Юно, Ідзумо. Напевно, вони стежать навколо, щоб не допустити якихось брудних прийомів. Ось чому вони не показувалися.

Нагорі — викладач і, схоже, дві його найближчі супутниці. Я якось відчуваю, що вони божевільно сильні. От тільки чи реально взагалі коли-небудь дістатися хоча б до їхніх спин, навіть якщо поставити це собі за мету?

…Цікаво.

Щодо викладача — я нічого не можу як слід зрозуміти.

Можливо, я просто ще не на тому рівні, щоб відчути від нього бодай щось. Його присутність тонша, ніж навіть у звичайних г'юманів.

— Викладачу, прошу, дивіться, — прошепотів я.

Так я тихо висловив свою рішучість. Це не було зверненням до когось конкретного — просто тихий шепіт.

Я дістався виходу з коридору.

Поле зору вмить стало яскравішим. Попереду простягалася арена. Можливо, захват після магічного фіналу ще не вщух, тож настрій глядачів уже досяг піку.

Кожен крок я робив твердо, один за одним, і нарешті піднявся на арену.

— Джіне Роане, прошу дотримуватися встановленого часу початку матчу. Для учасника цього турніру ваша поведінка є неналежною. За це ми знімемо бали.

— …Перепрошую. Надалі буду обережнішим, — відповів я.

Я прийшов одразу, як мене покликали, і все одно отримую ось це.

Але неважливо.

Штрафні бали матимуть значення лише для рішення суддів. У цьому бою байдуже, на чий бік стане арбітр.

Я зустрічаюся з поглядом того покидька.

Ось він. Нахаба, який втрутився в наші справи.

Не хвилюйся. Я не залишу тобі на тілі ран, які завадили б завтра брати участь у командних боях. У ті два дні, що почнуться завтра, ми ще змусимо тебе попрацювати на нашу користь у командному турнірі.

Слухай уважно: зупинися, щойно будуть знищені ляльки.

Я не знаю, що цей тип скаже, якщо після руйнування трьох ляльок ушкодження перекинеться вже на нього самого.

Усі попередні бої вже були для мене тренуванням.

Я знищу рівно дві ляльки й на цьому зупинюся.

— Ей-ей, це історичний обладунок, що передається в нашій родині. І на таких урочистих подіях, і на полі бою родина Хоупрейз завжди виступає в цьому спорядженні. Навіть якщо ти дорікаєш мені таким поглядом, мені від цього лише клопіт. Правила ж це дозволяють.

З пихатим виразом другий син щось говорив мені.

Серйозно, яке ж недоречне непорозуміння.

Мені байдуже, що твоє спорядження стало ще сильнішим, ніж у півфіналі. І мені байдуже, що матч перенесли через твою підготовку спорядження.

Я думаю лише про те, як завершити цей бій з тобою.

— Я тут не скаржуся. Цілком очевидно, що слід викладатися на повну. Тож давай зробимо це хорошим боєм, — сказав я.

— …Мені не подобається такий твій тон. Тільки не здавайся надто рано й не змушуй публіку нудьгувати, ясно? Просто вважай це невдачею за те, що ти взяв заняття Райдо, і відчайдушно пручайся.

Публіка.

А, точно. Тут же ще й вони були.

Якби це був я минулого року, я б переживав через погляди вербувальників, яких навіть не знаю, і бився б, зважаючи на них.

Але зараз мені байдуже, хто й з якої країни на мене дивиться.

— Давай обидва зробимо все, що можемо.

Приховуючи свою справжню сутність, він говорить слова, у які сам не вкладає жодного сенсу, і лише намагається зберегти маску шляхетності.

Мабуть, відчувши, що обмін словами завершено, він сильніше стиснув руків'я меча в правій руці.

Суддя, кивнувши на знак другого сина, високо підняв руку.

Ха-ха-ха, його ж повністю підкупили.

— Отже! Ілумґанд Хоупрейз проти Джіна Роана! Фінальний матч категорії воїнів турніру шкільного фестивалю Академії Ротцґарда — починається!!

Дивно.

Переді мною стоїть обдарований старшокурсник, повністю закутий у спорядження такого рівня, яке я, можливо, за все життя й не побачив би зблизька. І все ж я, молодший за нього, лише з одним дерев'яним мечем у руці, зовсім не відчуваю страху.

Можливо, мене таким викували дні боїв із синьолускатим ящеролюдом. А може, справа в тому, що порівняно з Хоупрейзом, у якого сімдесятий рівень, я сам уже перевалив за дев'яносто.

Я виставляю вперед праву руку, що тримає меч, і стаю у верхню бойову стійку.

Старшокурсник легкими рухами, яких ніяк не очікуєш від людини в пластинчастому обладунку, скорочує дистанцію. І ці рухи відразу видають, що все його спорядження зачароване на зменшення ваги, посилення тіла чи іншу підтримувальну магію.

Але його рухи надто очевидні.

Я без зусиль розумію, що він збирається зверху вниз обрушити на мене свій великий меч, який тримає обома руками.

Надто повільно.

Таке відчуття, ніби я дивлюся кадри по одному.

Якби захотів, я б устиг завдати йому кількох ударів ще до того, як його меч почав би опускатися.

Разом із бойовим криком він змахнув униз величезним сяйливим мечем.

Я вже думав просто ухилитися, але відразу змінив рішення й зробив крок уперед.

Його ліва рука лише підтримує хват, тож я змахнув дерев'яним мечем знизу й влучив по його правій руці, закутій у надто показну латну рукавицю. Як і очікувалося, Ілумґанд випустив із рук велетенський меч, який тримав переважно правою рукою.

На арені запанувала тиша.

Я повернувся до нього спиною й трохи відійшов. Потім знову розвернувся до нього обличчям, виставивши свій дерев'яний меч у стійці.

Він не переслідує. І не стане цього робити.

Я зірву з нього цю показну виставу «чесного й шляхетного» бою.

Мабуть, він зрозумів, що саме я намагаюся зробити. Він знову підняв меч.

Його обличчя одразу перекосило від люті.

Ей-ей, що ж ти робиш, коли так відкрито показуєш противнику, що втратив холоднокровність?

Спробуй приховати це… так само, як я.

— …

Схоже, він не хоче зовсім уже зганьбитися.

На цей бій, мабуть, дивляться і король його країни, і його родичі.

Я чекаю, поки мій суперник завершить своє повільне посилення тіла.

Що? Це вже час для твого козирного прийому?

Який же ти квапливий.

А, точно. Шкода ляльки від попереднього удару… схоже, незначна. Якщо щось і є, то лише десь дрібна тріщина.

Він справді приніс обладунок із дуже високим захистом.

Після посилення тіла він рвонув уперед у низькій стійці. Щойно супротивник потрапляє в зону досяжності меча, він запускає свій особливий прийом — горизонтальний змах.

Ілумґанд рветься вперед саме так, як і казали зібрані мною відомості.

Я не так уже й багато про нього дізнавався, а все одно встиг почути і про його особливий удар, і про шаблони його виконання.

Хоча це очевидний наслідок того, що він сам і не намагається цього приховати.

Оскільки зближення і сама атака відбуваються як дві окремі дії, між ними лишається занадто багато часу, щоб у це втрутитися. Якщо використати посилення тіла саме в паузі перед ударом і відступити на крок назад, цього можна уникнути.

Ну, у моєму випадку я можу уникнути цього й без посилення.

Навіть якщо окремий кадр трохи прискориться, це все одно нічого не змінює.

Насправді різниця в швидкості між мною та Ілумґандом не така вже велика. Але, можливо, через те, що мій мозок постійно обробляє інформацію, рухи суперника здаються мені повільними.

Може, це завдяки тому, що я постійно думаю, як зробити так чи інакше, щоб зменшити затримку у власних рухах.

— ?!!

До мене наближається горизонтальний змах.

Я з усієї сили вдаряю по центру того велетенського меча.

І знову меч падає на землю.

Хай це й добрий меч, але якщо його тримає такий тип, то все марно.

Він вивернув догори обидві руки, якими тримав меч, і вони затремтіли.

Ха-ха-ха. Тобто його фізична сила приблизно на рівні мене самого в той час, коли я вперше бився з пані Звай.

Досить сильно стримуючись, я вдаряю дерев'яним мечем по його незахищеному обличчю.

Лялька сильно здригається й тріскається.

Бій іще не закінчено.

Я знову відходжу на дистанцію, займаю стійку й чекаю.

— ??!! Суддя!!

Він кличе суддю й, тримаючись за обличчя, другою рукою тицяє в мене пальцем, вигукуючи щось на кшталт: «Що це взагалі таке?!»

Якщо ти мечник, то бодай підніми свій меч.

Суддя кілька разів киває.

Може, зараз скаже щось на кшталт «бийся кулаками»?

Хоча мені абсолютно байдуже, навіть якби довелося битися голими руками.

— Джіне Роане, я бачу, що ви лише чекаєте, доки суперник сам піде в атаку. Використовуйте всю свою силу й бийтеся активніше.

— Зрозумів. Тоді я вже закінчу це, — відповів я.

— ?!!

Ілумґанд знову хапається за меч.

Його гордовита біла шкіра вже стала червоною, мов у п'яного.

Ну що ж, час для першої й останньої атаки.

Час, коли я залишу тебе повністю побитим, настане вже в командному бою. В індивідуальних боях я тебе пошкодую, щоб ти осоромився і тут, і в командних боях.

Та й узагалі, якщо тільки я сам його винесу, не знаю, що мені потім зроблять усі інші.

— Тебе звати Джін, так?! Джін Роан! Ти, покидьку… Покидьку, я тобі цього не пробачу! Я-…

Правила туди, правила сюди — який же це надокучливий турнір.

Щойно я переконався, що суддя подав сигнал продовження, то вперше сам рвонув уперед, стрімко скорочуючи дистанцію.

Мабуть, він навіть не очікував такого прямолінійного кроку: Ілумґанд перервав свої погрози чи що там він ще збирався сказати, і лише вирвав із себе голос здивування.

Побачивши, як Ілумґанд поспіхом піднімає меч, я скоротив дистанцію ще більше — ближче, ніж на довжину мого меча, — і вдарив ногою в його захищений бронею живіт.

Оскільки його прикривали обладунки, тілесних ушкоджень не було, але поштовх усе одно передався, тож його відкинуло назад, і він гепнувся на зад.

Я вже рубав униз по його голові, але меч Ілумґанда все ж устиг поставити блок, і моя лінія атаки на голову була перехоплена. Якби я продовжив так само, дерев'яний меч просто розламався б навпіл.

Я відвів верхню частину тіла назад і змінив траєкторію удару, не давши своєму мечу врізатися в його.

Оминувши велетенський меч, дерев'яний клинок пішов нижче, а я одразу перевів рух у висхідний удар.

Удар, спрямований у його обличчя, чисто влучив, і голова Ілумґанда сильно відкинулася назад. Після цього потилиця глухо вдарилася об кам'яне покриття.

Але, незважаючи на це, я вдарив ще й кулаком тією рукою, яку до кінця так і не випрямив.

І щойно мені здалося, що від того удару обличчя Ілумґанда втиснулося всередину, кам'яна підлога видала глухий тріск і пішла тріщинами, а звук розлетівся по всій арені.

Я відкинув убік дерев'яний меч, який, зрештою, навіть не був моїм, у хмару пилу від потрісканого каменю й відступив до місця, де стояв суддя.

— Суддя, здається, всі три ляльки вже зруйновано, — сказав я.

Я перестарався.

Я лише швидко глянув, але, схоже, не лише всі ляльки були знищені — я ще й трохи розбив йому обличчя.

Я бачу, що в нього йде кров.

Ну, це не рана, яку неможливо вилікувати.

Якщо з такими дрібницями він не братиме участі в командному бою, ми просто дорозберемося з цим поза ареною.

Але ж він братиме участь, так?

Його ж так сильно принизили.

Він же ще збирається використати якісь брудні трюки, щоб помститися, так?

Після того як я повністю придушив Ілумґанда Хоупрейза й осоромив його, я переміг.

Своєю перемогою я не завдав йому аж таких серйозних травм. Думаю, своєї мети я досяг.

Я буду радий, якщо пан Шікі й викладач поділяться своїми враженнями.

Коли оголосили моє ім'я як переможця, я думав саме про це й залишав арену.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Отже, чемпіонкою цього року стала Сіф.

Якщо всю арену перетворити на болото, нинішній Джін уже нічого не зможе зробити. А Сіф до того ж ще й ковзала по поверхні, рухаючись так, ніби каталася на дошці.

У той момент, коли він відбив той вибуховий промінь, у мене мимоволі вирвався вигук. Яскраві моменти Джіна теж були дуже ефектними.

Щоправда, мені це зовсім не стало в пригоді як орієнтир.

Бо, знаєте, такі речі, які є суцільною масою інстинкту й чуття, я ніяк не зможу скопіювати.

З моєї точки зору маневр Амелії, коли вона змінила траєкторію закляття, виглядає набагато реалістичнішою ціллю.

Томое й Міо сказали, що це було цікаво.

Для цих двох техніка, яку показав Джін, мабуть, належить до тих, яких реально можна досягти.

Схоже, для стовпа спалаху, який Сіф показала в попередньому матчі, цього разу не знайшлося нагоди. Якщо ніхто не зближується, приводів його використовувати не так уже й багато.

Я потай назвав це закляття «Потужний гейзер».

Примітка перекладача: Power Geyser — суперприйом Террі Боґарда з файтингів Fatal Fury від SNK: удар кулаком об землю, з якої вибухає стовп енергії.

Коли вона вперше активувала це закляття, я рефлекторно тихо прошепотів: «П-потужний гейзер…» Пам'ятне закляття.

Це вже не просто закляття проти зближення, а радше техніка, що розчавлює саме зближення.

Оскільки це магічне закляття, вона може змінювати точку активації або час дії, тож застосувань тут має бути чимало, але, на щастя, схоже, Сіф ще не продумала все аж так далеко.

З такою вогневою силою воно впливає ще й на місцевість, а якщо поєднати це з мінами, то Сіф стане справжньою фортецею.

І цього разу я теж пошепки сказав: «Потужний гейзер? Ну й жорстокість…»

У тих двох, що були зі мною, дуже гострий слух, і вони, запам'ятовуючи назву закляття, повторили:

— …Потужний… гейзер.

І їхні очі засвітилися. У мене з'явилося дуже погане передчуття.

Не думаю, що це закляття підходить саме вам двом.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Темна кімната.

Жалюгідний на вигляд чоловік, який сидить на дивані, щось безперервно бурмоче собі під ніс.

Нещодавно до нього заходив посланець із доповіддю, але щойно закінчив говорити, відразу залишив кімнату.

— Я розумію. Я не хитаюся. Я все розумію. Ти взагалі знаєш, хто я такий?

Голос, що помітно підвищився, рознісся по кімнаті.

Гомін нічного фестивалю взагалі не долітав до цього місця.

Голос чоловіка, який сидів, опустивши голову, не затихав упродовж усієї ночі.