Розділ 127 — Райдо зривається

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Не заходячи до кімнати очікування, я одразу попрямував до дверей із написом «Кабінет представника».

Мене викликав керівник місцевого відділення Гільдії купців.

Мабуть, саме сюди приходять ті, хто реєструє нову торгову компанію.

А може, все навпаки?

Зрештою, назва посади зараз мене зовсім не цікавила.

Хлопець із приймальні, який провів мене сюди, заходити не став. Лише вклонився й пішов.

Усередині стояв розкішний письмовий стіл. За ним, спершись ліктем на стільницю, сидів чоловік, схожий на представника Гільдії. Поруч стояли ще двоє, мабуть, охоронці.

А може, один із них — заступник представника?

Просто він тримався, як справжній охоронець, тож я мимоволі так і вирішив.

Я вже доволі давно перебуваю в цьому місті, але досі жодного разу не зустрічався з верхівкою Гільдії купців.

Зазвичай мені достатньо вирішити всі справи біля стійки приймальні.

Якщо ж потрібна докладніша розмова, нею займається хтось із керівників — переважно одні й ті самі люди.

У внутрішні приміщення Гільдії я потрапив уперше.

Усвідомлення того, що справа стала настільки серйозною, аж мене запросили сюди, лише погіршувало настрій.

— Радий вас вітати, пане Райдо. Прошу, сідайте.

Чоловік підвівся з-за столу й запропонував мені місце.

Ми перейшли до куточка для прийому гостей. Я зачекав, поки він сяде, й лише тоді сів сам.

Один навпроти одного стояли два дивани, а між ними — невеликий столик. На що не поглянь — усе було дорогим.

Звичайне скло в цьому світі виготовляють із рідкісного металу, схожого на кришталь. Якби я застосував технологію зі свого світу, з цього, можливо, вийшов би непоганий бізнес.

У Пустищі скла вистачало, тож раніше я про таке й не замислювався.

Та годі про це.

Можливо, через те, що я мало знайомий із такими речами, ця кімната здавалася мені разюче відмінною від мого робочого кабінету.

У приміщенні, де я приймаю гостей, лише простий стіл та найнеобхідніші меблі. Ні коштовних прикрас, ні дорогого килима.

Заради відвідувачів, напевно, варто було б подбати й про такі речі. Але зараз думати про це зовсім не час.

На мить мої думки звернули в напрочуд мирний бік.

[Мене, здається, викликали. Чим я можу вам допомогти?]

— …А, ви ж не можете говорити. Радий знайомству. Я очолюю ротцґардське відділення Гільдії купців.

[Мене звати Райдо. Для мене честь познайомитися з вами]

— Зазвичай особистій зустрічі зі мною передують певні заслуги перед Гільдією. Проте цього разу виникла прикра справа. Дуже прикра.

Представник насупився й уважно поглянув на мене.

Здається, моя зовнішність викликала в нього певну неприязнь. Та ще більше йому не подобалася проблема, якою для нього став я сам.

Я теж волів би спокійно розвивати компанію й зустрітися з представником лише тоді, коли заслужив би таке становище.

Замість удруге запитувати, навіщо мене викликали, я вирішив дочекатися, поки він сам заговорить.

— До Гільдії надійшло кілька скарг і підозр щодо вас.

[Підозр?]

— Так. Під час академічного фестивалю таких звернень зазвичай меншає, натомість частішають запити щодо контактних даних.

[Отже, скарг стає менше?]

— …Саме так. Але щодо Торгової компанії «Кудзуноха» все інакше: з чотирьох великих держав, окрім Лімії та Союзу Лорел, від решти надійшло кілька звернень. Усі вони — від представників компаній, пов'язаних із цими державами, і всі вимагають перевірити ваші товари та шляхи їх постачання. У деяких зверненнях пролунали навіть небезпечні припущення.

[Небезпечні припущення?]

Нічого доброго це не віщувало.

Представник насупився ще дужче.

Мабуть, не варто було перебивати, та я не втримався від запитання.

— Що Торгова компанія «Кудзуноха»… отримує товари й налагоджує їх постачання за сприяння раси демонів. Іншими словами, натякають, що ви з табору раси демонів і, зраджуючи всіх г'юманів, наживаєтеся. Ось такі припущення.

Яке безглуздя.

Як узагалі можна було дійти такого висновку?

Коли пан Рембрандт попереджав мене про підозри щодо раси демонів, я й гадки не мав, що недовіра аж така глибока.

Демони проникли навіть до Академмістечка, але ніхто з г'юманів, наскільки мені відомо, цього не помітив. Разом із пані Роною я вже контактував із трьома демонами. Проте я пильно стежив за тим, що відбувається довкола, і жодних змін не виявив. Отже, розмови про мої зв'язки з расою демонів — цілковита вигадка.

Навіть для цькування це вже занадто.

[Неймовірно. Ми ведемо справи чесно, і я запевняю вас, що жодної допомоги від раси демонів у діяльності компанії не отримуємо]

— Найімовірніше, так воно і є.

[Що?]

Я здивувався його тихим словам. Що він цим хотів сказати?

— Стосовно товарів ми отримали підтвердження Церкви: і якість матеріалів, і спосіб виготовлення безпечні. Ми повідомили про це компаніям, що висунули претензії, й ті відкликали свої звинувачення.

Не зважаючи на мою реакцію, він повів далі.

Церква.

Ось до чого призвела наша попередня домовленість.

Виходить, єпископка зі спокусливим голосом таки дотримала слова.

Я не довіряю г'юманам, пов'язаним із Богинею, та звістка про виконану обіцянку трохи мене заспокоїла.

— Проблема — в постачанні. Ми дослідили й це питання, але не змогли знайти ані возів Торгової компанії «Кудзуноха», ані інших екіпажів, якими ви могли б перевозити товари.

[Сировину ми переважно закуповуємо на ринку Гільдії]

— Це очевидна брехня. Ми зіставили кількість проданої сировини з обсягами товарів, які ваша компанія продала десь за два місяці. Навіть грубі підрахунки не сходяться. Очевидно, що, крім закупівлі, у вас є ще якийсь спосіб.

Два місяці?

Вони почали перевіряти нас іще тоді?

А я не отримував жодного звіту.

[Я вперше чую, що нас так давно перевіряють]

— Коли надходять скарги, яких не можна ігнорувати, Гільдія мусить діяти. Особливо якщо йдеться про компанію, зареєстровану в нас. Кількість скарг різко зросла лише останнім часом, але докладні документи щодо вас приносили вже давно.

[Якби ви попередили, я б співпрацював]

— Співпрацювали б? Ви? Яка наївність. Ви хочете здаватися відкритим до перевірки, але існує чимало способів розслідування, про які об'єкт перевірки навіть не здогадується. Таємне стеження — далеко не єдиний з них.

[Невже бажання довести свою невинуватість, коли вас підозрюють, — це наївність?]

— …Зрозуміло. Ви ще й умієте налаштовувати людей проти себе. Мислите по-дитячому й зовсім не знаєте, як поводитися. Дивуюся, що ви взагалі можете керувати підлеглими. Просто вражаюче. Безвідповідальне управління компанією ні до чого доброго не доводить.

…

Чому він мусить говорити мені стільки образливого?

Я сказав щось не те?

Мене дратувало, як відверто він дивиться на мене зверхньо.

[Чого саме ви від мене хочете?]

— Зачепив за живе? Гаразд, перейдемо до суті. Я хочу почути, як ви постачаєте товари. І якщо це магія чи особлива техніка, ви повинні пообіцяти поділитися своїми знаннями.

Що за маячня!

І хто з нас після цього поводиться по-дитячому?

Він хоче не просто дізнатися мій спосіб постачання, а ще й забрати його собі?

[А це питання ніяк не можна залагодити грошима?]

Принаймні спробую запитати.

— Золотом? Звичайно, можна. Між купцями немає нічого такого, чого не можна було б залагодити золотом. Проте навіть якщо ми відмовимося від вимоги передати технологію, ви все одно муситимете пояснити, у чому вона полягає. І, боюся, у вас не знайдеться достатньо золота.

[На жаль, поділитися цим способом я не можу. Тому волів би заплатити]

— …Вас звати Райдо, так? Із вас таки нікудишній купець.

…

Почувши зневажливий тон представника, я мимоволі ковтнув слину.

Він раптом цілковито змінив манеру розмови. Тепер уже не приховував, що насміхається з мене.

— Ви щойно самі визнали, що існує інший спосіб постачання, який ви спочатку приховували. Отже, тепер вашому першому поясненню немає віри. Жодної користі, самі збитки. А пропозиція залагодити все золотом? Ще одна груба помилка. Послухайте: ви хоч уявляєте, які компанії скаржаться на вас? Я ж сказав — пов'язані з державами. Їхні масштаби незрівнянні з вашими. І ви хочете відкупитися від них грошима? Ви керуєте компанією, якій навіть року немає! Це майже пряме зізнання, що у вас більше грошей, ніж могло б бути в компанії ваших розмірів. Вам бракує і розважливості, і здатності приймати рішення. Ви що, уособлення бездарності? Звичайнісінький щасливий шмаркач!

Я онімів.

Почувши таке, я просто не знав, що й думати.

Атмосфера змінилася вмить. Представник уже відкрито поводився грубо й агресивно, а на його обличчі з'явилася неприємна посмішка.

— Чого завмерли? Навіть я можу вдати люб'язність, коли треба. Думаєте, якби не вмів, то вижив би у світі торгівлі? Мені було цікаво, кого ж такого прийшов захищати сам Рембрандт, а виявилося — якийсь неотесаний хлопчисько. Розчарування має свої межі. А тепер швиденько поясніть, як ви перевозите товари. Можете розповісти просто тут, а тоді йти.

Розповісти… і піти?

Як же ця людина мене дратує!

Я відчував, як гнів виривається назовні.

— Ви навіть гнів і жагу вбивства приховати не здатні? Ви ще більша дитина, ніж здається на перший погляд. Щодо зовнішності мені не личить засуджувати інших, але принаймні я знаю, як поводитися на людях. А ви виглядаєте огидно. Тож дам пораду: якщо вже обличчям вам пощастило ще менше, ніж мені, спробуйте бодай внутрішньо стати кращим.

Навіть цей представник з екзотичною зовнішністю — і той заговорив про мій вигляд.

Та що в тобі самого поганого? Ти ж доволі вродливий!

Навіть ця трохи смаглява шкіра виглядає привабливо.

Здається, я вже десь бачив схожу людину.

Де ж це було?

Ні, зараз не до того.

Розповісти — й піти. Та ще й просто тут?

Адже він зовсім мені не довіряє. Дивно.

[Що ви маєте на увазі — «піти»?]

— Саме те, що й кажу. Вам і Торговій компанії «Кудзуноха» кінець. Тож навіщо мені витрачати на вас іще час?

[Кінець?]

— Досить запитань. Поясніть усе — і на цьому розмова завершиться.

[Чи можна дізнатися причину?]

— …Ви ж однаково платитимете гроші, правда? Тоді я просто доб'юся, щоб інші сторони відкликали свої претензії, — ось що я маю на увазі.

[Перепрошую, але скільки саме я маю заплатити?]

— Зараз нічого готувати не потрібно.

[Не потрібно?]

— Так. Віддаватимете дев'яносто відсотків виручки — і ніхто більше не скаржитиметься. Торгова компанія «Кудзуноха» вже нікому не загрожуватиме. Що більше ви продаватимете, то більше зароблятимуть вони, а отже, байдуже, як саме ви перевозите товари. Навіть якщо тут причетна раса демонів. Головне, щоб ті, хто сумнівається у вашому способі постачання, щомісяця отримували гроші. Тоді вони навряд чи нарікатимуть. Постраждаєте тільки ви. Бачите? Ніхто нічого не втрачає.

[Дев'яносто відсотків наших продажів?!]

І ще й щомісяця?!

І доки це триватиме?

— Ви ж платитимете, так? Золотом — тим, хто хоче дізнатися ваш спосіб постачання. Кільком компаніям, які заробляють у десятки, а то й у сотні разів більше за вашу. Навряд чи вони назвуть конкретну суму. Принаймні доки не знатимуть, скільки у вас є.

[І як довго доведеться платити?]

— Поки Торгова компанія «Кудзуноха» не зникне.

[Це ж відверто несправедлива вимога. Невже Гільдія це дозволить?]

— Несправедлива? Ви самі запропонували платити золотом, хіба ні? І майте на увазі: я лише припускаю, як усе складеться. Можливо, буде трохи інакше, хоча навряд чи я сильно помиляюся. А Гільдія? Це навіть не питання дозволу — звичайні переговори між купцями. Коли слабкий потрапляє на очі сильному, його розчавлюють. Гільдія не нянька. Ми допомагаємо вести справи, але діяти правильно ви мусите навчитися самі.

[Тоді нові купці ніколи не зможуть досягти успіху]

— Яка наївність! А, до речі, у вас працює багато напівлюдей, так? То чому б не обслуговувати лише їх і взагалі припинити торгівлю в містах г'юманів? З огляду на ваші міркування, це вам якраз підійде.

Представник повчав мене, дивлячись зі співчуттям.

І це навіть не був сарказм. Він справді радив мені саме так учинити.

[Ви так і не відповіли на моє запитання]

— Я вже пояснив. Якщо хтось хоче стати купцем, хай спершу здобуде прихильність усталених компаній, опанує основи справи, заведе зв'язки, дістане схвалення місцевого представника — і лише тоді відкриває власну крамницю. «У мене є гроші, тож я торгуватиму!» Якби все було так просто, будь-який авантюрист, що трохи заробив і чогось навчився, міг би стати купцем. Але таких миттєво розчавлюють. Сила авантюристів годиться тільки для бійок. Як ви й сказали, Гільдія карає за неправомірні дії. Скажімо, я посварився з іншим купцем і силою усунув його, залишивши напівживим. А вбивство — тим паче беззаперечний злочин. Принаймні у світі купців.

[Ви…]

— Рембрандт казав, що у вас сильні послідовники, та й ви самі досить могутні, так? Отже, розумієте, чому не можна вдаватися до сили у торгових справах? Якби зробили це зараз, усі миттю оголосили б Торгову компанію «Кудзуноха» союзницею раси демонів.

[Яке безглуздя]

— Ні, це ви наївні. Повертайтеся до Ціґе, Райдо. Для вас ще зарано вести справи в цьому місті. Повчіться заново у свого покровителя. А щодо золота — я тихенько включу до виплат і частку для Ротцґарда. Тож можете не хвилюватися.

[Як на людину, що досі мене висміювала, ви напрочуд охоче йдете мені назустріч]

— …Ви-висміював? Той, кому ви припали до душі, — мій грізний суперник, з яким мені нелегко впоратися. Якщо він неправильно мене зрозуміє, а потім опиниться в мене в боргу, це буде мені тільки на користь.

[Пан Рембрандт…]

— Я чув, що він став поступливішим, але навіть не здогадувався, що завів таку слабкість. Кумедно. Вам, утім, це може зіграти на руку. А тепер — найімовірніше, це телепортація чи щось подібне, — просто розкажіть про свій спосіб перевезення товарів.

Зіграти на руку?

Він натякає, що я опинюся в безпеці ціною того, що пан Рембрандт потрапить у невигідне становище?

Я повідомив представникові, що для перевезення товарів користуюся телепортацією. Про Асору змовчав, а натомість пояснив, що один із моїх послідовників має достатньо магічної сили для телепортації на великі відстані.

Після цього мене відпустили.

Слова представника про ставлення інших компаній пригнітили мене ще дужче.

Я завдав клопоту панові Рембрандту.

Щоб приховати Асору, довелося збрехати ще раз.

Я…

Що ж мені тепер робити?

Я… мушу порадитися з усіма.

Усвідомлюючи, що мене загнали в кут, я повільно йшов назад.

Зараз мені зовсім не до командних боїв моїх студентів.