Розділ 128 — Турнір, перший день командних боїв

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Кімната очікування учасників —

— Як гадаєш… правила змінять?

— Змінять, навіть не сумнівайся. Якби після вчорашнього матчу Хоупрейз нічого не зробив, це означало б, що він здався. Але такого точно не буде.

Даена відповів Амелії так, наче радив змиритися з неминучим.

Побачивши, з якою впертістю знать втручалася в особисті поєдинки, він зрозумів: і тепер їм не дадуть спокою.

У голосі Даени цього не відчувалося, але власні виступи його розчарували. Перед дружиною, яка прийшла вболівати за нього, було трохи соромно.

Вона хвалила його бій, проте йому як чоловікові хотілося пройти бодай трохи далі.

За благословення Богині бойова сила жінок у цьому світі зростала більше, ніж у чоловіків.

Однак останніми десятиліттями на силу від благословення розраховувати не доводилося, тож у цьому сенсі сильнішими були чоловіки.

До того ж на цьому турнірі користуватися благословенням Богині взагалі заборонено.

Академія зважила на небезпеку таких поєдинків. Це правило діяло ще з тих часів, коли Богиня була активна.

— У командних боях обмежень менше, ніж в особистих. І хай із ким із нас бився б той старшокурсник, результат однаково був би очевидний, — безтурботно зауважила Юно.

— Юно, не розслабляйся. Викладач, мабуть, одразу це помітить, — застерегла Сіф.

— Ой… Я буду обережнішою.

— Я, власне, розумію Юно. З нами чемпіонка і навіть Джін, переможець категорії воїнів. Півфінали й фінал відбудуться завтра, тож сьогодні, може, взагалі буде нудно й обійдеться без жодних неприємностей, — втрутився Ідзумо.

Так Ідзумо долучився до розмови сестер Рембрандт.

Про його власні оцінки ніхто не згадував, але, схоже, він анітрохи через них не переймався.

Ідзумо мав цілком розслаблений вигляд.

— Вибачте, що змусили чекати.

До кімнати, де по-дружньому балакали п'ятеро, повернулися Джін і Місура.

— З поверненням. Правила таки підтасували? — запитала Амелія.

— Ага, як і очікували. Але сталося дещо серйозніше, — відповів Джін.

— Що саме?

Побачивши похмуре обличчя Джіна, Амелія занепокоїлася.

— Схоже… викладач сьогодні не прийде.

…

Обличчя всіх п'ятьох змінилися.

Кожен переживав це по-своєму, проте всіх об'єднували розчарування й пригніченість.

— А пан Шікі?!

Першою відреагувала Амелія.

Райдо для неї цілком відійшов на другий план.

— Пан Шікі та ті дві помічниці, пані Томое й пані Міо, прийдуть подивитися. Сам викладач прийти не зможе, але, схоже, дещо нам переказав.

— Чому він не може прийти? — запитала Сіф.

Юно, Ідзумо й усі інші теж закивали. Мабуть, це запитання хвилювало кожного.

— Його викликали до Гільдії купців.

— Отже, батькові не вдалося нічого зробити… — зітхнула Сіф.

— Виходить, так. Якщо його викликали навіть сьогодні, справа серйозна. А я ж стільки разів просила не створювати проблем панові Райдо… — додала Юно.

В очах сестер Рембрандт зблиснуло щось недобре.

Невдовзі цей блиск згас, але Джін усе одно подумки здригнувся.

— Що поробиш… А які саме зміни внесли до правил? Судячи з Місури, вони досить суворі? — запитала Амелія.

Схоже, вирішивши, що присутності Шікі достатньо, Амелія повернулася до питання правил.

Побачивши незвичний стан Місури, вона вже приготувалася до чергових неприємностей.

— Ні, він поблід не через правила. До командних змагань додали лише одне обмеження. Якщо чесно, я аж розлютився. Невже він справді сподівається перемогти нас такою дрібницею?

Джін самовпевнено всміхнувся.

Його усмішка стосувалася не самого обмеження, а того, хто вважав, що настільки примітивна витівка забезпечить йому перемогу.

— Хм-м, годі ходити колами. Розповідай уже!

— Обмежили суму рівнів усієї команди. Не більш як 365. Якщо виходить більше, треба замінити учасників, щоб вкластися в межу.

— …Отже, нам дозволили вийти тільки втрьох. Число підібрали явно під нас, — гірко всміхнулася Амелія.

Так воно й було.

Сімох учасників уже зареєстрували й затвердили, але просто в день турніру правила змінили так, що виступати могли лише троє.

І нічого з цим не вдієш.

— Це справді удар саме по нас. Сума рівнів у команді Хоупрейза майже дорівнює цьому обмеженню. Перевищує його тільки наша команда.

— Я вражена. Але, як і сказав Джін, для нас це не проблема. Такої дрібниці замало, щоб нас зупинити. У команді ми ще сильніші. Тільки чому Місура має такий приречений вигляд?

— Річ у тому… — зам'явся Джін.

— …Мені сказали… що тренуватимуть мене, — пробурмотів Місура.

Він був блідий як полотно й говорив зовсім не так, як зазвичай.

— Хто? — запитала Юно.

Вона хотіла уточнити, бо нічого аж такого страшного в цій звістці не почула.

— …Найближча помічниця викладача. Та, що з синім волоссям. Пані Томое.

— Та не може бути!!

Сестри Рембрандт вигукнули це в один голос.

— Це правда. Здається, її вразив його вчорашній бій зі мною, і після фестивалю вона збирається провести для нього особисте тренування зі спарингом, — пояснив Джін.

— Неймовірно!

— Щоб сама пані Томое… Майже жоден авантюрист не привертав її уваги настільки, щоб вона захотіла його тренувати. Пане Місуро, це дивовижно!

Подив сестер був цілком зрозумілим.

Час від часу Томое допомагала авантюристам у Ціґе, проте, як і Міо, майже ніколи не брала учнів і не навчала когось особисто.

Хіба що Лайм, який несподівано залишив Гільдію авантюристів і, здається, буквально обожнював Томое. А ще Міо свого часу опікувалася темноволосою авантюристкою.

— Начебто й честь велика, але Місура так налякався, що тепер геть не свій, — додав Джін.

— Будь-хто злякався б, почувши таке!

— А що саме вона сказала? — з усмішкою запитав Ідзумо.

Здається, наляканий вигляд Місури його неабияк розважав.

— …Вона поклала руку мені на плече… І цілком серйозно сказала: «Тільки не помри, гаразд? Я стримуватимуся, бо не хочу, щоб мене лаяв Вака».

— Ого. То їй на тебе, виходить, майже байдуже.

— От бачите?! Якби вам таке сказав боєць із рівнем аж півтори тисячі, ви б теж зблідли!

— Навіть якщо помреш, пан Шікі обов'язково тебе воскресить. А оскільки Місура зараз не в найкращому стані, залишимо його в запасі на перший матч. До речі, Джіне, нам дозволено міняти склад між поєдинками? — запитала Амелія.

— Га?! Я можу битися! Дайте мені битися! Учора мені так і не вдалося показати себе, тому не виключайте мене!

— …Амеліє, ти безжальна. Склад міняти дозволено. Але якщо команда програє, вилетять усі, навіть ті, хто не виходив на арену.

— Схоже, обирати учасників буде важче, ніж перемагати суперників. Гаразд, вирішуймо швидше!

Зосередивши весь запал зовсім не на майбутніх боях, Джін та інші розпочали запеклу суперечку за місця в команді.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Принцеса Ґрітонії Лілі подумки цокнула язиком.

Вона стежила за командними боями на арені.

Троє проти сімох.

За звичайних обставин сімка мала б без зусиль розгромити трійцю.

Проте виходило навпаки: троє ніби гралися із сімома.

Для г'юманів природним способом бою було пряме зіткнення сил.

Але стиль цих трьох відрізнявся від того, що вважався загальноприйнятим.

Відверто кажучи, він нагадував бойовий стиль раси демонів.

Злагоджені дії, техніка й хитрість дозволяли їм долати невигідне становище.

Саме так раса демонів воювала проти г'юманів.

Лілі, яка давно воювала з демонами, відразу помітила цю подібність.

Це була тактика слабших, які змушені протистояти сильнішим.

Хитрість, розрахунок і вміння компенсувати різницю сил.

Г'юмани або не знали цього підходу, або давно його забули. Але він справді дієвий. Саме такої тактики зараз намагалася навчитися й імперська армія.

А ці троє не просто вміло скористалися нею — вони й без хитрощів могли перемогти суперника.

Під час особистих боїв Лілі вже переконалася, що ці учні незвичайні. Але такого рівня командної взаємодії вона не очікувала.

Аж до того, що їй здалося: ці бої будуть навіть одностороннішими, ніж особисті.

Наскільки Лілі пам'ятала, зараз билися переможець категорії воїнів Джін, вправна списоносиця Юно Рембрандт та Амелія Хоупрейз, яка вчора виступала в категорії магів.

Сьогодні Амелія тримала не посох, а лук.

Якби всі г'юмани володіли такою координацією й стратегією, це стало б живим утіленням бойового стилю демонів.

Для Лілі це було б справжнім щастям. Якби г'юмани поєднали власну силу з такою ж продуманою тактикою, як у раси демонів, вони легко здолали б демонів.

За інших обставин вона спробувала б залучити цих талановитих учнів на свій бік, не шкодуючи нічого.

Але зараз не могла.

На них уже вплинув Райдо.

І це дратувало Лілі найдужче.

Навіть суперників, у яких була дівчина — спеціалізована призивачка драконів, вони просто розгромили. Без сумніву, до цього причетна Торгова компанія «Кудзуноха», де служить Томое.

(Наче дивлюся, як на тренуванні ламають дерев'яних ляльок та опудала…) — подумала Лілі.

Це вже важко було назвати поєдинком.

Як і подумала Лілі, видовище скидалося на тренування з побиттям нерухомих опудал.

Боєць передньої лінії стрімко проривався вперед, ламав бойовий порядок ворожого авангарду, змушував супротивників прикривати центр, а водночас тиснув і на тил.

У прогалини в обороні врізався спис, а щойно ворожий стрій розсипався, ударів завдавала магія.

Навіть намагаючись контратакувати, студенти в тилу, яких засипали стрілами та закляттями, не могли як слід ні проказати арії, ні стати в стійку.

Ці троє явно мали досвід командних боїв. І при цьому відверто гралися із супротивником.

Ні, у Лілі складалося враження, що вони показують комусь свої прийоми й тому навмисно затягують поєдинок.

На її думку, за бажання переможець категорії воїнів міг би здолати всю команду противника й сам.

Та учні не стали цього робити: вони діяли злагоджено, атакуючи й тиснучи на суперника.

Це був не просто бій — демонстрація вмінь.

Навіть принцеса зрозуміла їхній намір.

Саме через обрану тактику вони розтягнули бій, який могли завершити за кілька хвилин, приблизно до п'яти.

Результат був закономірний: усю команду супротивника розгромили.

Не завдавши жодного дієвого удару, суперники зазнали поразки.

Учні Райдо навіть не спітніли.

Троє зійшли з арени й приєдналися до решти товаришів. Усі семеро щось обговорили й поверталися з напрочуд бадьорими обличчями.

Чому ці діти, ще будучи студентами, настільки добре володіють тактикою командного бою?

Як вони здатні зберігати холодний розум у запалі битви, попри свій вік?

Лілі поринула в роздуми.

Наскільки суворо їй слід дотримуватися попередження Томое?

Ці учні справді її зацікавили.

Можливо, якби вона вдала, що не має жодного стосунку до «Кудзунохи», їй вдалося б з ними зблизитися.

І все ж їй конче хотілося дізнатися:

як саме Райдо їх навчав;

якими були їхні справжні здібності.

Якби поруч був Томокі, вона могла б скористатися його очима, щоб зачарувати цих учнів.

Але Райдо міг би це помітити — і тоді все пропало б. А якби довідалася Томое, їй самій міг настати кінець.

Озирнувшись, Лілі помітила, що король Лімії, прибічники жриці Лорела, архієпископ Церкви, елітні викладачі, запрошені до Академії коментувати змагання, і керівництво Академії жадібно стежать за матчем — і за цими студентами.

Тепер їх уже ніяк не можна було назвати безіменними учнями.

Учора вони лише привернули увагу, а сьогодні закріпили її. Дехто з присутніх уже мав відомості про Торгову компанію «Кудзуноха» та Райдо.

У Ґрітонії вже є козир — герой.

Після зустрічі з Томое Томокі ніби став іншою людиною: наполегливо тренувався й дедалі посилювався.

Він був надійним союзником, однак і від Райдо з його учнями відмовлятися не хотілося.

Яким би надійним не був герой, він лише один.

Герой мислить гнучкіше за г'юманів, які звикли покладатися на грубу силу. У майбутньому потрібні будуть й інші люди з таким підходом.

Лілі вбачала в Джіні та його товаришах напрочуд цінні таланти.

(Тоді спершу подякую Райдо, а вже потім спробую поговорити з ним виключно про учнів. Цікаво, чи так я дотримаю обіцянки, яку дала Томое? Райдо. Називає себе купцем, але має такий хист виховувати учнів. Я хочу не тільки Томое — він теж мені потрібен. Віддати його іншій державі було б надто марнотратно.) — подумала Лілі.

Поки командні поєдинки тривали, Лілі намагалася вигадати спосіб налагодити вигідні для себе стосунки з Торговою компанією «Кудзуноха».

◇◆◇◆◇◆◇◆

— У світі трапляються справді видатні люди.

— Так, батьку.

— Дивлячись на пані Хібікі, я іноді думаю саме так. Та щоб зустріти подібних людей у Ротцґарді, де так цінують традиційну освіту… Цього я зовсім не очікував.

— Ми вже зібрали про них стільки відомостей, скільки змогли.

Перший день командних боїв завершився.

Оголосили чотири команди, що пройшли до наступного раунду, й на цьому змагання на сьогодні закінчилися. Проте в розмові другого принца з королем Лімії йшлося лише про одну команду.

Хоча в турнірі брала участь і команда другого сина родини Хоупрейз, що походила з самої Лімії.

— Так… Не заперечую, вони чудові бійці. Проте насамперед потрібно звернути увагу не на них, а на вчителя, який навчив їх так діяти, — мовив король.

— Що ви маєте на увазі? Ще вчора ми почали з'ясовувати, які заняття вони відвідують і які предмети в них спільні. До речі, з невідомої причини родина Хоупрейз уже вивчала одного з викладачів. Я додав відомості про нього до документів.

— Га? Родина Хоупрейз? Я знав, що вони ведуть якісь справи з Академією за лаштунками, але не думав, що це пов'язано саме з тим викладачем. Мене підвело чуття. Ці юнаки та дівчата, безперечно, дуже кмітливі, однак найбільше дивує той, хто навчив їх усього цього.

— Ви хочете сказати… що існує людина, яка виховує таких видатних учнів?

Побачивши, до чого хилить король, принц злегка насупився.

Його самого вразила чітка взаємодія бійців, що нагадувала стиль героїні їхнього королівства.

Проте якщо є викладач, здатний навчати таких студентів, то саме з ним слід встановити зв'язок насамперед.

Навіть якщо Королівству Лімія не вдасться залучити до себе цих підлітків, достатньо буде заручитися підтримкою їхнього наставника.

— Судячи з поведінки другого сина Хоупрейз, він, можливо, накоїв чогось недоброго.

— За таких здібностей не дивно було б трохи вирівняти шанси. Але правило, яке додали до командних боїв, виглядає так, наче створене виключно проти них.

— Можливо, ми вже запізнилися, та все одно заборони голові родини надалі втручатися. До речі… Ти знаєш ім'я того викладача?

— Так. Усі семеро відвідують його заняття. Крім того, ним зацікавився й пан Ілумґанд. Ім'я цього викладача — Райдо. Він також очолює недавно створену Торгову компанію «Кудзуноха».

— Райдо… Райдо з Торгової компанії «Кудзуноха»? Чи зможеш домовитися про зустріч із ним?

— Спробую. Але є ще одне питання.

— Яке?

Промовивши ім'я Райдо, принц помітно спохмурнів і повернувся до короля із запитальним поглядом.

Король не образився на його тон, лише запропонував продовжити.

— Йдеться про другого сина Хоупрейз, пана Ілумґанда. Наскільки я пам'ятаю, ще до прибуття пані Хібікі в нашу країну він ставив під сумнів поведінку знаті, а зустрівши героїню та почувши її погляди, щиро ними захопився. Він навіть перестав миритися з роллю запасного спадкоємця після старшого сина, пана Вокена, й наполегливо розвивав свої здібності в Академії. Чому ж тепер він чинить так само, як продажні шляхтичі нашої країни?

— …Цього я теж не знаю. Якби Вокен, який зараз на фронті, загинув, Ілумґанд став би спадкоємцем. Я покладав на нього такі самі надії, як і на пані Хібікі.

Король із принцом не впізнавали Ілумґанда: його ставлення до Райдо, Джіна та решти змінилося так сильно, ніби перед ними була зовсім інша людина.

— Його навчили цього купці, з якими він зв'язався? Чи він просто сп'янів від власної влади? Хай там що, пані Хібікі буде розчарована.

— Наказати провести розслідування?

— Ні, цим має зайнятися сама родина Хоупрейз. До того ж вони навряд чи все нам розкажуть. Наразі наш пріоритет — Торгова компанія «Кудзуноха». Щоправда, діяти зможемо вже після того, як візьмемо фортецю Стелла.

— …Нарешті, — озвався принц.

— Пані Хібікі зараз як ніколи сповнена рішучості. Таємна поїздка до Ціґе її дуже змінила, до того ж вона знайшла там надійних товаришів.

— Авантюристів. Вони помітно відрізняються від людей нашого королівства. Згодом я хочу доручити пані Хібікі окремий загін і надати їй право самостійно ним командувати.

— Гарна думка.

Король Лімії замислено дивився в далеке майбутнє.

Героїня Отонаші Хібікі, яка з'явилася в королівстві, уже принесла чимало змін. Часом вона висловлювала ідеї, що ставили під сумнів саму монархію, тож серед знаті Лімії ходили чутки про можливий розлад між нею та королем.

Багато представників великих родів вважали її погляди небезпечними.

Насправді король лише вдавав, ніби чинить опір змінам, а в душі приймав їх.

Саме тому він не раз допомагав Хібікі.

Саме підтримка короля багато в чому дала змогу Хібікі вирушити до Ціґе й без перешкод прийняти до війська авантюристів, яких вона звідти привела.

Посередником у цих справах був другий принц.

Король повідомляв принцові про свої наміри, а принц передавав їх Хібікі. Стосунки між ними були добрі.

— Лілі з Ґрітонії, жриця Лорела, край світу, що простягається від Айону, Гільдія авантюристів, яка зберігає нейтралітет… Ми хотіли б, щоб пані Хібікі займалася винятково війною з расою демонів, але все не так просто.

— Адже навіть перемога над демонами не принесе світові миттєвого миру. Схоже, вона теж це розуміє.

— Та немає нічого поганого в тому, щоб зменшити людські страждання. Джошуа, це буде нелегко, але я на тебе покладаюся.

— Так, батьку. Я виконаю вашу волю.

Другий принц Лімії Джошуа лагідно всміхнувся у відповідь на слова батька.

Торгова компанія «Кудзуноха».

Тепер і вони знали це ім'я.