Розділ 130 — Передісторія одного студента (верхня частина) — Возз'єднання

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Він — один зі студентів Академії Ротцґарда.

Проте звичайним студентом його не назвеш.

Це другий син могутньої шляхетної родини Хоупрейз, добре відомої в усій Лімії.

Він досяг успіху як у науках, так і у військовій справі, та ще й мав загострене почуття справедливості. Справжній аристократ до мозку кісток.

Старший син родини перебував на передовій війни з расою демонів, виконуючи свій обов'язок. Молодший усвідомлював, яка небезпека загрожує братові, тому здобував найкращу освіту в Академії.

Інакше кажучи, його готували на випадок, якщо зі старшим братом щось трапиться. Як запасного спадкоємця.

Для знатних родин це звична справа, й Ілумґанд Хоупрейз чудово розумів та приймав своє становище.

То чи був він слухняним другим сином, який у всьому підкорявся голові родини? Аж ніяк.

Ілумґанд зневажав занепад шляхетства Лімії, мало не ненавидів його. Однак перед батьком удавав покірного сина й виконував його волю.

У глибині душі він мріяв реформувати шляхетний стан.

Відповідальність тих, хто стоїть над іншими.

Саме таким був ідеал Ілумґанда.

Народившись шляхтичем, він мав жити так, щоб не зганьбити свого походження: захищати слабких, стати їхнім мечем і щитом.

Щиро присягнувши королю на вірність, він отримав би землі для управління.

І прагнув правити ними справедливо, щоб піддані поважали й любили своїх володарів за вчинки, а не лише за титули.

Знатне походження саме по собі не робило людину великою.

Серед аристократії Лімії такі погляди траплялися вкрай рідко.

До них Ілумґанда привели двоє людей.

Першою була дівчинка із дружньої їхній родині шляхетної сім'ї.

Коли малий Ілумґанд уперше висловив свої дитячі ідеали, вона щиро всміхнулася, підтримала його й навіть зааплодувала.

Те, що раніше було лише красивими словами й бравадою, тієї миті стало справжньою мрією. Її усмішка та звук оплесків закарбувалися в пам'яті Ілумґанда яскравіше за благословення самої Богині.

Другою була героїня, яка нещодавно прибула до цього світу.

Вона одного дня з'явилася нізвідки.

Вільно висловлювала думки, не обмежені шляхетними догмами й засадничими уявленнями про монархію.

Згодом героїня навчилася обережніше добирати слова, але її переконання залишилися незмінними.

Багатьом шляхтичам її погляди здавалися небезпечними. Натомість Ілумґанд відчув, що саме вона може надати чіткої форми його туманним, надто масштабним мріям про реформи. Після знайомства з героїнею він уперше по-справжньому зрозумів, до чого прагне.

Тому потай відвідував бесіди героїні, хоча вона просила його не втягуватися без потреби в справи, пов'язані з його батьком.

Іноді він допомагав їй настільки, наскільки дозволяло його становище.

Отонаші Хібікі ставала сильнішою з приголомшливою швидкістю й незабаром далеко випередила Ілумґанда. Але він анітрохи не заздрив її неймовірному, майже неземному зростанню.

Замість пропонувати їй власну бойову силу, він здебільшого ділився відомостями й допомагав коштами.

«Коли завершиш навчання, битимемося разом».

Якось Хібікі звернулася до нього з цими щирими словами.

Відверто кажучи, Ілумґанд хотів підтримати її навіть ціною навчання в академії. Йому кортіло ще більше дізнатися про її ідеї.

Він чув, що вони майже ровесники, але Хібікі здавалася набагато зрілішою. Мабуть, тому, що вона вже сформулювала думки, до яких він лише наближався, і бачила на кілька кроків уперед.

Проте Ілумґанд Хоупрейз зважив на наміри родини й вирішив довчитися в академії до випуску.

Війна з расою демонів навряд чи завершиться за кілька років. Якщо колись йому доведеться очолити дім Хоупрейз, він зможе використати це становище, щоб реформувати шляхетство.

До того ж, аби згодом допомагати Хібікі, йому не варто було марнувати ані нагоду здобути освіту, ані корисні знайомства.

Озираючись назад, можна сказати: саме тоді його шлях звернув убік.

—

Тієї весни, на тій землі.

Одного вихідного дня в Академмістечку він несподівано знову зустрів знайому дівчину.

Обоє відтоді дуже змінилися. Але одна примітна прикраса одразу допомогла Ілумґанду впізнати її.

Чорний чокер зі стрічкою та дзвіночком.

У дитинстві й тепер вона носила той самий чокер, хоча він уже справляв зовсім інше враження. Ілумґанд безпомилково впізнав у дівчині перед собою людину зі спогадів.

— Руріє? Це ти, Рурія Енсланд?

Ілумґанд розгублено гукнув дівчину, що саме проходила повз.

Її ім'я він зовсім не сподівався почути знову.

Забути його він не міг, але був певен, що більше ніколи не побачить його власницю.

— …

Почувши своє ім'я, дівчина озирнулася.

Дівчина у формі офіціантки поглянула на Ілумґанда, що прогулювався містом із друзями. Вона впізнала його.

Її очі були холодні, а сам вигляд — безживний, ніби дівчина давно втратила всі надії.

Дзвіночок на чокері не дзвенів — звичайна декоративна прикраса.

— Як ти тут опинилася?..

— Перепрошую, хто ви? Ми раніше зустрічалися?

— Це ж я, Ілумґанд! Із Лімії, з родини Хоупрейз! Ми кілька разів бачилися в Каленеоні, у володіннях Енсландів! Невже ти… не пам'ятаєш?

— !!

Дівчина здригнулася й завмерла, але не від імені Ілумґанда чи назви родини Хоупрейз. Вона відреагувала на слово «Каленеон».

— Пам'ятаю! Ми гралися серед квітників Аґареста. Руріє, що таке?! Чому ти йдеш?

— Я-я погано пам'ятаю вас, пане студенте. Вибачте!

— Зачекай!

Ілумґанд схопив Рурію за руку, не даючи їй піти.

Вона сильно здригнулася й перелякано поглянула на руку, якою він її тримав.

Один із його товаришів замислився, ніби пригадуючи, що це за Каленеон.

— Ем… Ілуме, ти маєш на увазі країну поблизу Елісіону, яка впала ще на початку вторгнення раси демонів? Здається, її згадували на одному із занять.

— Т-так, саме її. Рурія — донька родини Енсланд, шляхтичів, які жили в Каленеоні.

— Дивно. Якщо не помиляюся, країну розгромили майже одразу після вторгнення раси демонів. Отже, і шляхетна родина, що жила там, мала загинути…

— Гей!

Ілумґанд різко обірвав безтактні слова товариша.

Запитання було цілком природним, але Ілумґанд уже майже не сумнівався, що перед ним давня знайома. Тож він подумав про почуття Рурії й не дозволив товаришеві договорити.

— А… Вибачте. Напевно, ви просто сплутали мене з кимось схожим.

— Ти ж Рурія. Цей чокер і дзвіночок, який не дзвенить… Я добре їх пам'ятаю. І ти відреагувала на мої слова. Ти… Рурія, правда?

Ілумґанд говорив невпевнено, що було для нього зовсім незвично.

Він завжди вирізнявся успіхами в навчанні й бою та був сповнений упевненості. Його товариші ще ніколи не бачили його таким збентеженим.

Каленеон був однією з країн, які раса демонів знищила вщент.

Шанс, що Рурія — шляхетна дівчина з тієї країни — залишилася живою, був таким мізерним, що Ілумґанд аж утратив упевненість.

— …Так. Я справді Рурія. Я погано пам'ятаю дитинство, але, гадаю, ми й справді колись зустрічалися.

Не витримавши наполегливого погляду Ілумґанда, Рурія зрештою визнала правду, ніби здаючись.

Вона походила зі шляхетної родини знищеної країни.

І насправді не вдавала, що забула його.

Батьки врятували Рурію та її старшу сестру Еву від полум'я війни, однак після цього дівчатам довелося зазнати жахливого поводження.

Через пережите Рурія підсвідомо витісняла спогади дитинства. Про життя у володіннях Енсландів вона справді майже нічого не пам'ятала.

Та й саме слово «Каленеон» налякало її. Вона хотіла якнайшвидше піти й уникнути розмови про минуле.

— Вибач, але можеш уже відпустити мою руку? Боляче.

Рурія поглянула на руку, яку Ілумґанд стискав аж до болю.

— …Пробач.

— Нічого.

Вони так і не змогли дібрати слів.

Рурія хотіла піти якнайшвидше, а Ілумґанд не знав, як її затримати. Не дивно, що розмова зайшла в глухий кут.

— Руріє, чому ти в цьому місті? Твоя країна ж загинула під час війни з расою демонів.

Вимовлені ним слова дещо розходилися з його справжніми почуттями.

Насправді Ілумґанд хотів лише радіти, що Рурія жива, і віддатися цьому почуттю.

Вона була його першим коханням. Ба більше, саме з нею пов'язаний найпрекрасніший спогад про народження його мрії та ідеалів.

Але поруч були товариші, тому Ілумґанд стримався.

Натомість із нього заговорили засвоєні з дитинства уявлення про те, як належить поводитися шляхтичу, та суперечність, яку він бачив у тому, що Рурія вціліла.

— Мене… врятували батьки. Вони допомогли мені втекти.

— !!!

Ці слова вразили не лише Ілумґанда, а й його товаришів.

Саме перше, ще несміливе кохання Ілумґанда стало підґрунтям його нинішніх ідеалів.

Для нього Рурія була тією, з ким він заприсягся втілити цей ідеал. І він був переконаний: як шляхтянка вона мала пожертвувати собою, захищаючи людей.

Настільки глибоко її образ закарбувався в його серці.

Та перед ним стояла жива Рурія, яка, на його думку, залишила своїх підданих і втекла.

У душі Ілумґанда здійнялася буря суперечливих почуттів. Думки народжувалися, стикалися й розліталися навсібіч.

Що сказати? Він не міг опанувати себе.

«А як же наша давня клятва?»

«Вона жива. І вже одне це робить мене щасливим».

«Для шляхтича рятувати власне життя — ганьба».

«Втрата батьків, мабуть, завдала їй страшного болю».

«Пані героїня зараз в авангарді, захищає людей від смертельних лап раси демонів і бореться з усіх сил, а тим часом…»

«Нічого. Відтепер я буду поряд із тобою».

Ці несумісні думки раз у раз зіштовхувалися в голові Ілумґанда.

— …Ти покинула свою країну й народ та втекла?

Один із його товаришів презирливо кинув Рурії це запитання.

— Ти найгірша! Шляхтич має першим ставати проти ворога з мечем у руках, захищаючи своїх людей!

— Ти навіть стала офіціанткою, аби врятувати власну шкуру? Сором тобі!

Після першої образи на Рурію посипалися нові зневажливі слова.

Жорстокі слова.

Проте й частина душі Ілумґанда погоджувалася з ними. Хай не повністю, але погоджувалася.

Саме тому він не спинив товаришів.

Рурія мала такий вигляд, наче здалася й мовчки дозволяла говорити про себе будь-що.

Вона не заперечувала.

Побачивши це, Ілумґанд теж не втримав емоцій.

— …Ганьба для всіх г'юманів! І родина Енсланд, і ти! Ми щодня навчаємося в академії, щоб здолати расу демонів! Як усі й казали, шляхтич, що лише заради власного життя опустився до вуличного існування, — це справжня ганьба!

— …Ви жодного разу не стояли перед лицем смерті. Ви не знаєте, як я жила весь цей час, тож не говоріть так, ніби вам усе відомо.

Від слів Ілумґанда брови Рурії ледь здригнулися, і вона нарешті заперечила.

Тихим, слабким голосом.

Проте промовила все до кінця, не затинаючись.

Вона не просто втекла й почала безтурботно жити.

У цьому місті Рурія працювала офіціанткою, а до того, як змогла влаштувати своє життя, пережила жорстоке поводження й багато страждань. Навіть тепер минуле переслідувало її, і вона не знала, скільки ще протримається.

Коли люди, що жили в достатку й безпечно навчалися в академії, ось так судили її, Рурія зрештою не змогла стримати власних почуттів.

— Що?!

— Ця зрадлива боягузлива шляхтянка ще й нас ображає?!

— Та я нізащо не втік би з бою, чіпляючись за життя, як ти!

— Я готовий загинути з честю!

— Люди, що говорять такі високі слова, тільки й уміють, що знущатися зі слабких! Ви сидите далеко від справжньої війни й спокійно вчитеся. І після цього думаєте, що знаєте, як воювати?

— Замовкни!

Товариші Ілумґанда не витримали відповіді Рурії й штовхнули її в плече.

Рурія похитнулася й відступила, але вогонь у її очах не згас.

— Руріє… Як же ти змінилася… І все ж…

— Гей, скажи щось!

Ілумґанда приголомшили зміни Рурії. Саме її існування сколихнуло щось у глибині його душі.

Його перше кохання.

Вона жива.

Дівчина, яка, на його думку, поділяла його ідеали, зазнала падіння й жила в ганьбі.

За таких обставин зберігати спокій він уже не міг.

«Треба щось сказати», — подумав Ілумґанд, уже розтуляючи рота.

— Може, досить?

Між ними стали двоє людей.

Обидва були одягнені як маги.

Та найдужче впадало в око обличчя невисокого чоловіка.

На погляд Ілумґанда, воно було надзвичайно потворним.

За мірками г'юманів цього світу — чи не найпотворнішим з усіх, що він бачив.

Чоловік скидався на звіролюда. Точніше, на напівлюдину-мавпу.

Та водночас ніби ледве залишався по цей бік межі між г'юманами та напівлюдьми. За весь час навчання в академії Ілумґанд іще ніколи не відчував такої зневаги до чиєїсь зовнішності.

Утім, зараз це було неважливо.

— …Хто ви такі?

— Гей-гей, невже не бачите нашої форми? Ви що, дурні?

Один із товаришів Ілумґанда вказав на форму Академії Ротцґарда й спробував прогнати непроханих гостей.

Він іще не охолов після суперечки, тому заговорив із двома незнайомцями, які, здавалося, не мали стосунку до академії, грубо й різко.

Ілумґанд і сам розумів, що так не годиться поводитися г'юману, який має стояти над іншими.

Однак усі його думки зараз були про Рурію.

«Хай там що, я хочу поговорити з нею віч-на-віч».

Лише це його й хвилювало.

Проте…

Райдо й Шікі не дали його бажанню здійснитися. Незабаром вони перетворяться на величезну перепону на його шляху.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Приголомшлива сила.

Саме таку міць продемонстрували Райдо та Шікі.

У пам'яті Ілумґанда цей день закарбувався надзвичайно яскраво.

Згодом йому вдалося з'ясувати, де працює Рурія.

«Ґотецу» — ресторан, що водночас був і баром.

Проте після того, як Райдо та його послідовник Шікі розбили їхню компанію, хтось невпинно заважав Ілумґанду зустрітися з Рурією.

Точніше, на заваді ставала Торгова компанія «Кудзуноха».

Самого Райдо він більше не бачив, та варто було наблизитися до Рурії, як перед ним неодмінно з'являвся хтось із працівників компанії.

Іноді діяли хитрощами.

Іноді — силою.

Принизливе становище.

У серці Ілумґанда накопичувалися нетерпіння й досада.

Він почав думати, що під час тієї зустрічі, можливо, наговорив зайвого.

«Отже, треба зустрітися з нею ще раз і вибачитися».

У будь-якому разі він прагнув залагодити непорозуміння.

Адже він справді був щасливий, що Рурія жива.

Але навіть цього йому не вдавалося досягти.

Ілумґанд отримував гроші від родини, просив допомоги, наймав людей — та все марно.

«Хоч би як я шкодував про сказане, вони однаково стоятимуть на заваді?»

Обурення Ілумґанда Торговою компанією «Кудзуноха» поволі переростало в ненависть.

Насправді Райдо й Шікі не мали до цієї справи жодного стосунку.

Коли працівники «Кудзунохи» заходили поїсти до «Ґотецу», Рурія натякала їм, що Ілумґанд переслідує її, й просила не підпускати його.

Першим був Лайм Латте. Потім долучилися лісові оні, Аква й Еріс, а також елдва.

Вони хвилювалися за Рурію. До того ж Райдо раніше доручив їм захищати її від іншої небезпеки, тому працівники водночас відганяли Ілумґанда та його людей.

Ілумґанд не знав про це.

Тому його ненависть однаково поширилася і на Торгову компанію «Кудзуноха», і на Райдо.

— Пан Ілумґанд Хоупрейз, чи не так?

— Хто ти?

— Хіба вам не потрібна сила? Наскільки я чув, останнім часом справи у вас ідуть не надто добре.

Саме тоді до Ілумґанда звернувся незнайомий студент.

Ілумґанд відповів насторожено.

Академія Ротцґарда величезна.

Тут навчалося безліч незнайомих йому студентів.

Нічого дивного, що один із них заговорив із ним.

Та Ілумґанд насторожився: незнайомець підступив саме тоді, коли він був сам у безлюдному місці.

— Сила? Ти так говориш, ніби знаєш, на що я здатен.

— Авжеж. Я знаю і вашу силу, і серце, яке прагне ще більшої могутності.

— ?!!

— Можливо, це прозвучить грубо, але такими темпами ви навряд чи зможете допомогти пані героїні. Адже зараз ви навіть із однією перепоною впоратися не здатні. Хіба ви самі так не думаєте?

— Ти… Хто ти такий?!

— Ваш союзник. У нас є дещо, що зараз розробляють в академії: магічні пігулки, які посилюють фізичні й магічні здібності. Справжній прорив! Випробування на звичайних студентах уже дали помітні результати. Думаю, ви знаєте цих студентів, пане Ілумґанде.

Незнайомець назвав кілька знайомих Ілумґанду імен.

Це були студенти, чиє зростання сили стало настільки незвичайним, що його неможливо було не помітити.

Ілумґанд завагався.

— Побічних ефектів немає. Крім того, препарат схвалений академією, тож жодна перевірка не виявить проблем. Щойно з'ясується, наскільки він дієвий для такого здібного студента, як ви, академія планує поширити його. Що скажете? Вибачте за прямоту, але чи погодитеся взяти участь у випробуванні?

— Схвалений академією… Засіб, що зробить мене сильнішим…

— Так. Ви отримаєте силу, необхідну для здійснення ваших бажань.

— …Гаразд, я погоджуюся. Які умови?

— Вам потрібно лише повідомляти керівництву й відповідальним особам про свій стан.

Студент дістав пляшечку з пігулками, затиснув між великим і вказівним пальцями й простягнув Ілумґанду.

Другий син Хоупрейз простягнув праву руку й розкрив долоню.

— Приймайте по одній пігулці щодня. Від більшої кількості шкоди не буде, але й додаткового ефекту теж. Тому краще не перевищувати дозу. Коли пігулки закінчуватимуться, повідомте керівництву — я принесу ще.

Ілумґанд замислено дивився на отриману пляшечку, вислуховуючи настанови студента.

Якийсь час він ще дивився на неї, а коли знову підвів голову, незнайомець уже зник.