Розділ 134 — Ворог мого ворога — це?

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Останній прийом здавався досить веселим, — зауважила Міо.

— Угу. Може, й мені якось його спробувати. Цікава задумка, — погодилася Томое.

— …«Шайнінг Візард» і комбінація в повітрі. Тільки не кажіть, що Юно такого ж типу, як Еріс, — пробурмотів я.

Фінал командного турніру завершився.

Ілумґанд продемонстрував несподівано міцний захист і витривалість, однак поєдинок виявився значно менш напруженим, ніж я сподівався. Зрештою він програв.

Посеред бою мене дещо насторожило, але й це скінчилося, щойно я побачив комбінацію в повітрі.

Другий син родини Хоупрейз стільки торочив про владу, а показав бій, зовсім не схожий на його звичні уявлення, і матч скінчився, а він так і не зумів толком себе проявити.

Напевно, його родичі теж прийшли подивитися. Навіть трохи шкода хлопця.

Останній спис влучив йому просто в обличчя.

І хоч спис був дерев'яним, мене вразило, що він зламався.

То Юно так сильно його метнула чи в Ілумґанда настільки тверде обличчя?

Хай там як, гадаю, від цього удару він і знепритомнів.

— Задуми студентів Ваки цікаві. Вони слабенькі, зате видно, що звикли хитрувати, — мовила Томое.

— Авжеж. Фінал був доволі цікавий. І та дівчинка чудово володіє власним тілом, — додала Міо.

Схоже, Томое й Міо залишилися задоволені.

Щоправда, оцінювати сам поєдинок вони наприкінці навіть не збиралися. Ну, нічого не вдієш.

Вони ж узагалі не г'юмани, і з їхнього погляду студенти, чесно кажучи, — не більше ніж пташенята.

Мені ж стало трохи легше на душі.

Якщо вони вже вміють так добре самостійно думати й шукати власний стиль, чітко тримаючи в голові мету, то впораються, хоч би коли скінчилися мої заняття.

Ну що ж, піду до кімнати очікування й привітаю їх.

Заодно перевірю стан Хоупрейза… Ні, краще цього не робити.

Ще бракувало знову втрапити в неприємності.

Я вже підвівся, збираючись іти, коли помітив дещо дивне.

Джін та інші знову приготували зброю. Юно втратила спис, тож стала в бойову стійку з піднятими кулаками.

Її рухи вже нагадували справжнє бойове мистецтво.

Я зовсім не вчив її такого. Та й сам не зміг би навчити, тому рукопашний бій вона, мабуть, опановувала в іншого викладача.

Але суддя ж уже оголосив кінець поєдинку.

Навіщо їм знову готуватися до бою?

Погляди всіх трьох були прикуті до поваленого Ілумґанда.

— Що?..

— Вако, від того шмаркача йде дивна магічна сила. Він випромінює неймовірно зловісну ауру, оповиту почуттями.

Так сказала мені Томое.

Я не використовую «Сакай» для пошуку й аналізу.

Адже зараз він потрібен мені, щоб стримувати власну силу.

А без «Сакаю» я зовсім не можу похвалитися гострим сприйняттям.

— Так, але щось тут не так. До його нинішніх почуттів, здається, домішалися й давні. Огидне відчуття, — сказала Міо.

Міо дивилася на Ілумґанда так, наче перед нею було щось неприродне.

Вивільнена магічна сила, очевидно, зростала. Її забарвлення змінилося на той особливий відтінок, який можна побачити під час вивільнення чи використання величезної кількості магії.

Тепер навіть я міг це ясно розрізнити.

Точніше, його магічна сила стала синьою — кольору, властивого магії Води.

Не скажу, що колір визначає всі слабкі й сильні сторони кожного, однак на вибір шляху він впливає неабияк.

Його м'який синій, майже блакитний, зазвичай трапляється в тих, хто спеціалізується на лікуванні та підтримці.

До речі, у мене він темно-синій, глибокий. Моя спеціалізація… Тьху, не час про це думати.

— Не схоже… що він робить це з власної волі. Може, зупинимо його?

— Хіба це не робота організаторів турніру? Хоча справді відчувається щось недобре, — відгукнулася Томое.

Не встигла Томое договорити, як Ілумґанд підвівся.

Джін та інші миттю вишикувалися для бою, але Амелія, яка залишилася за межами арени, щось вигукнула.

Тоді троє вийшли з бойової стійки й зійшли з арени. Слідом за Амелією вони всі разом рушили до виходу.

А-а.

Пішли забрати зброю з кімнати очікування?

Отже…

— Вако, схоже, справа набула небезпечного оберту. А точніше, він уже чимало поглинув, — озвався Шікі.

Як я й думав, заговорив Шікі.

— Джін та інші пішли по свою зброю?

— Так. Я сказав, що це нагорода від Ваки за перемогу в турнірі. Про всяк випадок наказав повернутися по неї: із такою зброєю вони, можливо, зможуть бодай ненадовго його стримати.

— Що взагалі відбувається з тим… шляхтичем?

— Він у вкрай небезпечному стані. Ні, боюся, рятувати вже запізно. Щонайменше кілька місяців він приймав препарати, привчаючи тіло до цього неприродного стану. І тепер настав час.

— Настав… час?

Отже, він справді змінюється не з власної волі.

Але дивно, що це пройшло повз усі перевірки Академії.

Він уживав допінг кілька місяців?

— Так. Це вже не г'юман. Він уже починає перетворюватися на Варіанта.

— …Що таке Варіант?

— Назва говорить сама за себе. Це г'юман, який перетворюється на істоту, що вже не є г'юманом. Я теж певною мірою Варіант, але став таким із власної волі, тож наші обставини різні. Свого часу я цікавився межею між г'юманами й нег'юманами і навіть проводив досліди. Гадаю, я не помиляюся.

— Але заради чого? Чи заради кого? Хоупрейз — могутня шляхетна родина, правда? Невже хтось свідомо вирішив нажити собі таких ворогів? З твоїх слів усе це виглядає ретельно спланованим. Моторошно.

— …Вако, ви справді не здогадуєтеся? Складна магія, препарати, характер самого задуму… Мішенню є г'юмани. За таких обставин лише одна сила могла б влаштувати щось подібне.

— Га? Але ж раса демонів тут ні до чого, правда? Пані Рона вивела свої загони й сказала, що співпрацюватиме заради Джіна та Амелії.

Саме так.

Я попросив пані Рону якнайшвидше вивести демонів із Ротцґарда. Не могла ж вона влаштувати таке.

— Та хіба та жінка казала, що нічого не робитиме в Ротцґарді? — запитав Шікі.

— Ні. Вона лише вислухала моє прохання, а я пообіцяв згодом зустрітися з Володарем демонів. І все.

— Отже, навіть якщо це її рук справа, формально вона не порушила обіцянки, даної Ваці. Принаймні сама Рона сказала б саме так.

Хіба це не звичайна гра словами? Софістика!

Я ж не хотів, щоб раса демонів влаштовувала заворушення під час шкільного фестивалю.

Коли раптово виникла проблема з Хоупрейзом, я попросив Рону тимчасово вивести демонів, бо в мене бракувало людей.

І вона погодилася.

Хіба це не означало, що вона не збирається тут нічого влаштовувати?

Я ж саме так зрозумів її згоду!

— Це ж звичайна софістика!

— Це була лише усна обіцянка. Навіть якщо Рона поводиться доброзичливо, Вака для неї все одно г'юман. Вона навряд чи розкрила б вам усі свої плани. До того ж вона бачила частину вашої сили й довідалася про моє існування. Можливо, вирішила, що ми переживемо будь-які заворушення, які вони влаштують, і тому промовчала. А може, боялася, що, попередивши нас, наразить свій задум на небезпеку, адже ви могли б утрутитися.

Раса демонів…

Я гадав, що принаймні раса демонів буде…!

Установити зв'язки, домовитися. Я думав, що демони стануть непоганими партнерами, а тепер…

Мабуть, сподіватися на щирого союзника від самого початку було помилкою.

Вигода й збитки, формулювання, дипломатія.

Скільки ж із цим мороки.

— Судячи з почутого, з расою демонів теж не вийде мати справу звичайними методами.

— Усі до одного обманюють Ваку… Думають тільки про себе! Яка мерзота! Не пробачу їм цього!! — обурилася Міо.

Правду кажучи, я не почувався впевнено, маючи справу з г'юманами, тому й хотів спробувати поговорити з расою демонів. Невже сама ця думка була наївною?

Чи мені слід проковтнути навіть такий обман і все одно вести з ними переговори?

— …

Я лише видихнув. Більше нічого не міг зробити: жаль, якому не було куди вихлюпнутися, і приниження, якого не передати словами, вирвалися одним зітханням.

Прокляття.

Прокляття, прокляття, прокляття! ПРОКЛЯТТЯ!

Я знаю!

Я вже й сам помітив!

Це місце виявилося набагато більшим, ніж я уявляв.

Я й Торгова компанія «Кудзуноха» вже привернули чимало уваги, і тепер у наші справи почали втручатися.

Ротцґард не належить жодній державі. Я вважав, що через це до нього прикуто менше уваги, але виявилося все навпаки.

Нами цікавляться не лише чотири великі держави — на нас уже поклала око й раса демонів.

Г'юмани, Гільдія купців, раса демонів — кожен смикає нас у свій бік. Не те що вільно торгувати, я вже навіть не розумію, як мені діяти.

Я надто довго не усвідомлював, наскільки великою є сцена, на якій опинився.

Чи зможу тепер щось виправити? Невже вже запізно?

Скористатися Каленеоном, заховатися подалі від усіх цих проблем, де нас ніхто не знайде…

Але раз я вже поговорив із сестрами Енсланд, відмовитися від задуму просто не можу!

— В-викладачу Райдо, жах! У місті лютують кілька монстрів!

— …

— І біля «Ґотецу», і поблизу Торгової компанії «Кудзуноха»! Усюди страшенний хаос! Поки, здається, обійшлося без великих руйнувань, але…

Це були голоси Еви та Рурії.

Обернувшись, я побачив обох сестер: вони стояли, важко переводячи подих.

Справді вчасно.

Варто було мені про них подумати, як вони вже тут.

Отже, монстри з'явилися ще й у місті.

Мабуть, пережите раніше допомогло мені зберегти холодну голову.

Томое казала, що мені не слід зазнаватися, але літні канікули стали для мене справді цінним досвідом.

Зрозуміло.

Ілумґанд перетворюється на Варіанта. Схоже, щось подібне відбувається ще в кількох місцях.

Пані Рона… Рона.

Прокляття.

Ти ж… обдурила мене, так?

«Я не брехала» чи «ти не питав» — мені байдуже до таких виправдань.

Якщо саме так я сприйняв результат твоїх дій…

Ти ж не заперечуватимеш, якщо і я зіграю нечесно?

Я можу вважати, що ви не причетні до цього, і діяти, виходячи саме з такого припущення. Правда ж?

Розумію: довіра була односторонньою.

Та відчуття, що мене обманули, і неприязнь до Рони невпинно зростали.

— Якщо ми негайно не втечемо або нічого не зробимо, тут теж стане небезпечно, викладачу!

[Пані Ево, Руріє, заспокойтеся]

— Але ж!

— Це справді страшенно небезпечно!

[Так. Будь ласка, розкажіть мені все, що знаєте. І ще: можливо, зарано, але я хотів би почути вашу відповідь. Ту саму, на моє запитання кілька днів тому]

— ?!

Я помітив, як обидві сестри схвильовано затамували подих.

Дивно: що сильніше вони хвилювалися, то спокійнішим ставав я.

Глядачі навколо побачили неприродний стан Ілумґанда, а дехто, мабуть, почув і новини з міста. Люди стрімко запанікували, здійнявся дедалі гучніший галас.

Спокійними серед усього цього залишалися лише ми.

…І через це я ще дужче ненавидів власну наївність.

Я не бачив від раси демонів нічого поганого, отже, вирішив, що вони хороші. Що за дитяча логіка.

Я ідіот, який навіть основ переговорів не розуміє.

«Ворог мого ворога — мій союзник».

Ще в Японії я думав: «Та де там!» — а сам, потрапивши сюди, мимоволі повірив у це.

Дурень. Я справжній дурень.

Навіть самому собі здаюся безнадійним.

— Але…

Навіть якщо хтось дурний, це не означає, що з ним дозволено робити будь-що.

Хай навіть він найбільший дурень.

Хоч куди мене занесе, я не зміню свого переконання: «Не той винен, кого обдурили, а той, хто обдурив».

За жодних обставин.

Якби це були справжні ділові переговори, я, обдурений, просто програв би.

Але зараз інша справа.

Перед нами поле бою, де все вирішує сила.

І в такому разі я… ми здатні зробити чимало.

Спершу я вислухаю Еву та Рурію.

А тоді вирішу, як діяти.

Не показуючи, який безлад панував у мене всередині, я зберіг звичний незворушний вираз обличчя Райдо й чекав на відповідь двох сестер.