Розділ 135 — Коли я мимохідь озирнувся, переді мною було кілька шляхів

Перекладач і редактор: Näki + Claude

[Ви обидві згодні? Перепитаю востаннє: точно не пошкодуєте?]

— Звісно. Ім'я Ева та прізвище Енсланд. Якщо це ціна, я готова від них відмовитися. Чиніть, як вважаєте за потрібне.

Пані Ева без вагань одразу відповіла на моє останнє запитання.

Я гадав, вона сильніше триматиметься за своє ім'я. Несподівано.

— Я теж не проти. Зрештою, Рурією Енсланд я була не так уже й довго, тому особливої прив'язаності до цього імені не маю.

Услід за старшою сестрою погодилася й Рурія.

Її погляд ковзнув повз мене й зупинився на арені.

А, справді. Ілумґанд чіплявся до неї.

Гадаю, тепер її ім'я згадують хіба що тоді, коли хочуть їй дорікнути. Ім'я, що нічого не варте.

— Викладачу Райдо, ви й Рурію запитали? Який же ви підступний. І що ви робили б, якби одна з нас відмовилася?

— Справді. Ви навіть просили мене приховати це від старшої сестри. На мою думку, це було не надто гарно.

[Якби ваші думки не збіглися, я попросив би вас обох забути про це рішення. Але я радий. Незабаром так чи інакше неодмінно настане «той самий момент». Прошу, не забувайте нашої домовленості. Вона лише усна, та якщо ви порушите слово, пам'ятайте: навіть вашого життя не вистачить, щоб за це розплатитися.]

Пригадавши на мить Рону, я вирішив додати й це.

Цього разу саме я виконуватиму бажання цих дівчат.

Навряд чи варто хвилюватися, але краще перестрахуватися.

— АААЕЕЕООООО!!!

Щойно я ще раз упевнився, що сестри кивнули, над усією ареною пролунав пронизливий крик.

Це кричав Ілумґанд. Ні, те, що колись було Ілумґандом.

Огорнутий небесно-блакитним сяйвом, він час від часу судомно здригався, а всі частини його тіла розпухали.

Його шкіра набула попелясто-сірого, майже бетонного кольору. Він поступово перетворювався на щось людиноподібне.

Зараз це була двометрова м'ясна куля на ногах.

Мабуть, так виглядає проміжна стадія перетворення.

Шия витяглася під неприродним кутом. Видовище було справді моторошне.

— Він поглинає магічну силу тих, хто знепритомнів. Наскільки я можу судити, це намисто — інструмент, що ефективно поглинає магічну силу істот у певному стані.

Шікі говорив спокійно.

— Хм. Наче зачіпає почуття гачком, зв'язує з ними магічну силу, а коли основний носій пробуджується, починає збирати її довкола. Якщо все вийде, він перетвориться на чудовисько з магічною силою шістьох людей. До того ж можна розмістити таких жертв по всій місцевості й, активувавши одного носія, використати решту як поживу. Цікаво, еге ж?

Томое доповнила пояснення Шікі, не виявляючи особливого зацікавлення.

— Я б такого не їла. Він наче в п'яному шаленстві, та ще й на вигляд зовсім неапетитний. І брудний.

Міо відвернулася, наче дивилася на щось огидне.

Джін досі не повернувся.

Вони ж пішли по зброю. Незабаром з'являться.

— Шікі, тепер я зрозумів, як він дійшов до такого стану. А повернути його до норми можна?

Від пані Еви та Рурії я чув, що й місто заполонили перетворені Варіанти.

Про всяк випадок: залежно від того, чи можна повернути їм колишній вигляд, зміняться й мої накази.

— Це буде складно. Уявіть страву, інгредієнтами для якої стали г'юмани. Чи можна повернути готову страву до початкових складників? Іноді це просто неможливо. Навіть якщо спосіб існує, що більше постраждалих, то складнішим він стає. На таке вирішення знадобиться надзвичайно багато часу. Не впевнений, що воно того варте.

Схоже, Шікі така ідея зовсім не подобалася.

Але поки я не впевнений, що подібне не спіткає близьких мені людей, хотів би залишити хоча б якийсь спосіб протидії.

Адже, по суті, союзників у нас немає.

Порівняння з перетворенням готової страви назад на інгредієнти відразу здалося мені безнадійним. Отже, навіть для Шікі це серйозна проблема.

— …Зрозумів. Томое, виклич Мондо з Асори. Нехай разом із Лаймом керує Аквою та рештою й придушить заворушення в місті. Шікі та аркам знадобляться зразки для досліджень, тому дозволяю застосовувати «Покарання Деревом». І, будь ласка, наглянь за перевезенням полонених.

— Як накажете.

Переконавшись, що Томое кивнула й рушила назад, я думковим зв'язком попросив її наказати працівникам у резерві придушити безлад у місті.

Викликати Мондо, а всім іншим підпорядкуватися йому та Лайму.

Схоже, місто охопив хаос, проте наші працівники не втрачають самовладання.

У такі миті на них справді можна покластися.

Коли я зв'язався з ними, вони вже прибрали з вітрин усі товари, активували захисний бар'єр навколо крамниці й чекали всередині.

— Шікі, підтримай студентів. Хоч на яке чудовисько перетвориться Ілумґанд, ти ж упораєшся з ним?

— Звичайно. Це навіть розминкою не назвеш. Однак за теперішньої кількості працівників ми навряд чи зможемо охопити все місто.

Шікі зрозумів, що через мої накази йому доведеться чимало попрацювати. Він мав пригнічений вигляд, проте кивнув і вказав на недолік мого плану.

— …Ясно. Тоді покличу й туманних ящерів. Не хочу, щоб їх сплутали з мамоно, тож… після того, як знешкодимо Ілумґанда, нехай студенти розділяться на три групи й допоможуть.

— На три групи?

— Так. Згодом викличу третього туманного ящера, з яким вони зустрінуться.

— Зрозумів.

— А тоді ми з Міо…

Дізнаємося, скільки чудовиськ з'явилося й де саме, а потім підтримаємо решту.

Висловивши вголос усе, що спало на думку, я раптом замовк.

…

Зачекай.

Що я взагалі роблю?

У пам'яті раптом сплив гіркий присмак учорашньої події, обірвавши мої думки.

Рона справді мене провела.

З її погляду, я ні про що не запитав, тож вона нічого й не сказала. А я гадав, що ми партнери.

Ми від самого початку були по різні боки, а я звернувся до неї з проханням так, наче знав її майбутні задуми. Який же дурень.

Не думаю, що зможу знову так легко довіряти расі демонів. Навіть обіцянка, яку я дав Роні, уже непомітно змінила для мене свій зміст.

Але чи справді мені потрібно кидати всю Торгову компанію «Кудзуноха» на придушення цього хаосу?

Так я стримаю Рону й відплачу їй за обман.

Та, окрім цього, яка нам із того користь?

Так. Слід поміркувати.

Не так, як звик останнім часом — зосередитися й ухвалити рішення самотужки, — а інакше.

Мабуть, через те, що я звик тренуватися з луком наодинці, мені стало природно самому обмірковувати все й самому доходити висновків.

Та після потрапляння сюди такий підхід, схоже, перестав працювати. Можливо, я просто не здатен охопити всього.

Мій погляд надто вузький.

Треба зважувати кілька речей водночас: можливості, наслідки рішень і те, що я справді можу зробити.

Можливо, варто повчитися в представника Гільдії купців: насамперед оцінювати вигоди й втрати.

(Томое, пробач. Можеш повернутися?)

(Так, без проблем. Мондо теж повернути до Асори?)

Мондо вже в крамниці?

Немає потреби його відкликати.

(Ні, нехай залишається. Тільки зачекайте трохи, перш ніж починати діяти.)

Напевно, краще пояснити все особисто.

(Тоді накажу решті залишатися в резерві й повернуся.)

(Дякую. Хочу дещо обговорити.)

Гаразд, цього досить.

— Шікі, попередній наказ скасовується. А вас двох я хотів би дещо запитати.

Ситуація справді нагадувала надзвичайну.

Не для компанії, а для самого міста. Інакше кажучи, це криза для всіх, окрім нас.

А от для нас це, мабуть, неабияка нагода.

Є приказка: «На пожежу збігаються мародери». І зараз — саме така пожежа.

Люди налякані й тікають від чудовиськ.

Звісно, я сам не спричиняв лиха, тож порівняння з підпалом заради грабунку не цілком точне.

Але мені зовсім не обов'язково поспішати.

Хай як далі розгорнуться події, ми зможемо з ними впоратися.

Навіть не вдаючись до грабунку, можна використати обставини на свою користь.

На щастя…

Навколо ставало дедалі просторіше.

Люди один за одним помічали небезпеку й залишали арену та трибуни.

Почалася справжня паніка.

Якщо я знешкоджу те, що колись було Ілумґандом, це місце стане досить безпечним. Хоча нас тут уже й залишилося небагато.

Та навіть тепер пан Рембрандт, напевно, шукатиме мене.

Я сказав йому номер свого місця, тож приблизно він знає, де я сиджу. Залежно від теми розмови це може бути небезпечно.

— А, Томое. Пробач, що передумав. Хочу порадитися з вами трьома. Як нам краще вчинити? Який варіант принесе найбільше користі Торговій компанії «Кудзуноха» й нам самим? Шікі, що скажеш?

Дочекавшись повернення Томое, я спершу звернувся до Шікі.

Зрештою, він найкраще розумів становище Ротцґарда й нашої компанії.

— Як нам діяти?.. Оскільки тут Ева й Рурія, насамперед варто подбати про безпеку цього місця. Якщо ж говорити про користь для компанії, можна обмежитися необхідним мінімумом. Втручатися лише тоді, коли без цього не обійтися.

— Тобто не втручатися?

Почувши Шікі, Ева та Рурія, здається, полегшено зітхнули.

Не заперечую, що вони почують нашу розмову.

Зрештою, я вже уклав із ними домовленість.

Звичайно, це не магічний контракт, а лише обіцянка.

Проте я вже попередив, які наслідки їх чекають за порушення слова.

Нехай розуміють це на власний розсуд. Сумніваюся, що вони сприймають застереження легковажно.

— Так. Якщо зважити на вимоги купців та інші обставини, то що більших збитків завдасть напад, то довше їм буде не до нашої компанії. Гарантій немає, але деякі компанії можуть узагалі зникнути. У будь-якому разі нам вигідніше дочекатися, ніж одразу придушити заворушення й показати свою силу. Якщо необачно візьмемо все на себе, Гільдія та великі компанії, які разом намагалися нас притиснути, можуть почати ставитися до нас як до власного війська. А тоді, як і вимагав той представник, вони здатні зажадати дев'яносто відсотків прибутку й доступ до нашої технології перевезення товарів.

Зрозуміло.

Отже, якщо я піддамся гніву на Рону й зірву її плани, жодної користі це нам не принесе. Спроба стримати Володаря демонів справді небезпечна.

Я й досі не знаю, як поведе себе Гільдія.

І вже бачу, що нічим добрим це не скінчиться. Тому й намагаюся думати, хоча це так нелегко.

— Томое, а ти що скажеш?

— Хм…

Вона замислилася.

Я гадав, що Томое погодиться із Шікі.

У цьому вони схожі: обоє насамперед оцінюють вигоди й втрати.

— Можемо й самі придушити безлад. Як справжні герої справедливості.

— Що ти маєш на увазі?

Герої справедливості?

Знову в Томое прокинулася її погана звичка?

— Торговці, звичайно, побачать нашу бойову силу, і це мінус. Але якщо ми врятуємо життя г'юманів і не вимагатимемо винагороди, то привернемо на свій бік мешканців міста. Тоді вони підтримуватимуть не тільки крамницю, а й нас самих. Як би вороги не намагалися нас укусити, якщо мешканці вважатимуть нас героями, щоб напасти на нас, їм знадобиться неабияка рішучість. Захист городян стане стіною, яка відгородить нас від чужої злоби.

Тобто зіграти певну роль. У такому разі, здавалося б, слід діяти негайно.

— Але ж тоді не можна гаяти часу, правда?

— Ні, ще зарано. Найкраще з'явитися, коли місту вже завдано помітної шкоди, а мешканці майже зневірилися. У виставі важливий розвиток подій. Якщо впоратися за п'ять хвилин, вдячність буде значно меншою.

Я спробував заперечити, але Томое дивилася на це інакше.

…Зрозуміло.

Справді, герой зазвичай приходить не раніше за напад, а тоді, коли жертва вже потрапила в біду. Якщо рятувати ще до небезпеки, ніхто й не подякує.

Отже, Томое хоче домогтися саме вдячності.

Розумію. Краще, щоб вони вже опинилися в скруті.

Отже, часу в нас іще достатньо.

Почекати, поки зруйнують частину міста? Чи поки захисники зійдуться з чудовиськами? Тоді наша поява справила б неабияке враження.

Та нас можуть і зненавидіти за те, що ми не допомогли раніше.

Якщо не знайдемо переконливого пояснення, цей задум обернеться двосічним мечем.

— Міо, у тебе є пропозиції?

Відверто кажучи, особливих сподівань я не мав.

Іноді вона вражає напрочуд точним чуттям, але зазвичай керується радше інстинктами, ніж роздумами.

— А чому б не скористатися хаосом і не вбити всіх, хто заважає? Зараз ми легко можемо позбутися кожного, хто створює нам проблеми. Якщо загинуть лише купці, які дошкуляють Ваці, це викличе підозри. Але якщо вбити значно більше людей, усе можна буде приховати.

Убити всіх, хто заважає. Отже, заодно й тих, кому просто не пощастило опинитися поруч?

Яка прямолінійна думка.

Безперечно, це дало б миттєвий результат. Але такий спосіб — наче зрізати бур'ян, залишивши коріння: головна проблема, здається, нікуди не дінеться.

Можливо, це враження склалося після зустрічі з представником, але купці здаються мені надзвичайно впертими щодо тих, хто досяг успіху. Навіть усунувши теперішніх ворогів, ми навряд чи покладемо край подібним претензіям.

На цьому тлі ще краще розумієш, наскільки рідкісна людина пан Рембрандт.

Хоча я й досі не знаю, яким він був колись.

— А що думаєте ви, Вако? Якщо ви скасували попередній наказ, отже, вже маєте хоча б приблизний план?

Тепер Томое запитала мене.

Так, дещо я вже намітив. І це трохи відрізняється від попереднього наказу.

— …Так. По-перше, навіть без нашого втручання справа може вирішитися сама собою. А по-друге, я замислився, як порятунок Академмістечка вплине на майбутню зустріч із Володарем демонів.

— Хо-о, зустріч із Володарем демонів. Якщо ви справді збираєтеся зустрітися з Володарем раси демонів, придушення цього інциденту, як не крути, стане мінусом.

Томое мала рацію.

Користі від цього явно не буде.

Хоча стривай, я ж уже розповідав тобі про свої плани. Ти мала це знати.

Томое іноді полюбляє плести інтриги. Хто знає, що вона задумала?

Може, її відповідь лише мала показати мені ще один можливий шлях.

Адже Шікі й Міо теж запропонували зовсім різні рішення.

Утім, зараз не час розгадувати справжні наміри Томое.

Я сподівався домовитися з демонами, бо вони не виявляли відкритої ворожості до нас. Але якщо ми втрутимося зараз, усе може зірватися.

У Пустищі мені вже доводилося перемагати кількох демонів, та про це ніхто не знає.

Знаю лише, що серед них були й ті, хто намагався скористатися Томое.

— Принаймні я хочу отримати територію, на яку вказувала Томое, — Каленеон. Він лежить далеко вглибині, не надто великий, а за словами пані Еви, нічого особливого там немає. Природні ресурси теж не надто численні. Навкруги чимало неосвоєних земель, тож для раси демонів його майбутня цінність, мабуть, не така вже й велика. Думаю, домовитися про нього буде не так уже й важко. Але якщо я прийду як г'юман, що зруйнував їхній задум, вимагати щось чи просити стане куди важче. Можливо, вони навіть відмовляться від зустрічі.

— Мабуть, щодо Каленеону ви маєте рацію. У замку, який вони знову пристосували під себе, солдатів було небагато, та й бойової готовності не відчувалося. Це радше база для освоєння нових земель, ніж військова позиція.

Від слів Томое Ева та Рурія аж широко розплющили очі.

І їх можна зрозуміти.

Адже Томое говорила так, наче на власні очі бачила Каленеон.

Для г'юмана повірити в таке непросто.

Каленеон розташований глибоко на території демонів, тож ніхто не знає, у якому він тепер стані.

І саме ця обставина підштовхнула мене до того безглуздого задуму, який виник раніше.

— Якщо ми приборкаємо безлад в Академмістечку, Рона, найімовірніше, здогадається, що це наша робота. Не має значення, наскільки вправно ми все зробимо — чи за пропозицією Томое, чи за порадою Шікі. Якщо ж оберемо шлях Міо, нам доведеться цілком перейти на бік раси демонів. Інакше це загрожує крамницям у Ротцґарді й Ціґе, а також людям, пов'язаним зі мною. Хоча це вже найгірший випадок — коли ми нічого не робимо, щоб розв'язати ситуацію, та ще й наші зв'язки з расою демонів випливають назовні.

Обставин, які слід було врахувати, ставало дедалі більше. Передбачити наслідки дедалі важче. Я відчував, як плутаються думки.

Та все ж міг хоча б приблизно їх упорядкувати.

Не хочу, щоб зі мною знову розмовляли зверхньо, як учора. Тож мушу викластися сповна.

Тримайся. Тримайся.

Наодинці мені легко доходити висновків. Та варто іншим висловити власну думку, як усе починає змішуватися, наче до моїх роздумів домішують щось чуже.

Коли я жив у сучасному світі, мені ніколи не доводилося замислюватися над чимось настільки серйозним.

Навіть про майбутнє я думав просто: «Було б добре, якби я міг жити, займаючись лише стрільбою з лука».

— Під близькими вам людьми ви маєте на увазі компанію Рембрандта й студентів? А ще, мабуть, кількох авантюристів у Ціґе, так, Вако?

Шікі доповнив мої слова.

Щодо авантюристів, із ними більше спілкувалися Томое та Міо, але вони також пов'язані з Торговою компанією «Кудзуноха».

Сам я безпосередньо мав справу хіба що з пані Тоа та її загоном.

А з Лаймом я зблизився радше через Томое.

Він уже знає про Асору, тож фактично на нашому боці.

Що ж робити з паном Рембрандтом і студентами?

Судячи зі слів представника, якщо створити враження, що пан Рембрандт лише використовував мене, до нього буде менше претензій.

Поки вся раса г'юманів не знає, що я на боці раси демонів, особливих підстав для тривоги, здається, немає.

Ні, навіть так неможливо знати наперед, що станеться.

У найгіршому разі, може, доведеться забрати їх із собою.

Щодо студентів… Зрештою, вони ж не мої працівники.

Чи можуть і вони постраждати через мене?

Якщо з'ясується, що тимчасовий викладач підтримував зв'язок із расою демонів, більше претензій, напевно, буде до Академії, а не до студентів.

Зрештою, я не застосовував небезпечних препаратів, як той Ілумґанд, що зараз горлає щось незрозуміле. Та й фрукти з Асори пройшли перевірку без проблем.

…Хоча те, що вони не змогли виявити препарат, який перетворює людей на Варіантів, теж викликає запитання.

До того ж Джін та інші вже продемонстрували свої здібності. Це бачило багато людей.

Навряд чи після такого хтось стане їх засуджувати.

З огляду на поведінку г'юманів, радше знайдуться охочі взяти їх під опіку й використати.

Гадаю, навіть якщо я не втручуся, зі студентами все буде гаразд.

Якщо оцінювати вигоди й втрати, їхнє зростання справді вражає, але зараз вони ще недостатньо сильні, щоб вважатися вагомою бойовою силою.

У найгіршому разі я можу забрати їх із собою. Це гарантувало б їм безпеку, але навряд чи принесло б щось добре.

…

Так.

Якщо на першому місці вигоди й втрати, хвилюватися про студентів немає потреби.

Ба більше, якщо я перейду на бік раси демонів, цей зв'язок доведеться обірвати.

Студенти пішли на мої заняття, спокусившись можливістю стати сильнішими. Вони й справді виросли, але якщо з'ясується, що їхній тимчасовий викладач був пов'язаний із сумнівними силами, це стане плямою на їхній репутації.

Ось і все.

Але…

Якщо міркувати так, то, пристати я до поради Міо, не довелося б зберігати стосунки й із паном Рембрандтом…

Проте як людина я вагаюся.

— Вако, схоже, сюди йде Рембрандт, — повідомила Томое.

Пан Рембрандт. Отже, він і справді йде.

Спочатку нас звели обставини, це правда.

Але згодом я захотів піти його шляхом і теж стати купцем.

І тепер теж прив'язався до нього.

Чи варто відкинути всі набуті зв'язки й почати життя заново на боці демонів?

Навіть якщо близьких людей небагато, хіба не слід дорожити тими, з ким я встиг зблизитися?

Моя нинішня наївність заважатиме мені у майбутніх стосунках із людьми.

Та чи можу я просто перекреслити все?

Не виходить відмахнутися від цієї тривоги.

Прокляття.

Часу майже немає.

Треба вирішувати зараз.

Ні, і це неправильно.

Не можна поспішати з таким рішенням.

Ще кілька хвилин тому довкола панував галас, а тепер наче стало тихіше.

Не тому, що небезпека минула. Просто понад половина глядачів уже втекла.

Спершу зустрінуся з паном Рембрандтом і ще раз усе обміркую.

Гаразд.

Подружжя Рембрандтів помітило нас і пришвидшило крок. Побачивши це, я спробував стримати власне нетерпіння.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Примітка автора:

Думки Макото зараз переплутані.

Можливо, тому цей розділ важко читати. Прошу поставитися до цього з розумінням.