Розділ 137 — Бізнес і бій

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Що відбувається?

Бій ще не почався.

Та все одно дорогою я поставив запитання вголос, ні до кого конкретно не звертаючись.

Ситуація була така.

Те, що колись було Ілумґандом, роздулося майже вдвічі й перетворилося на тьмяно сяючу людиноподібну істоту.

Тіло, яке щойно скидалося на м'ясну кулю, тепер стало дещо стрункішим.

Наче велетень, якого абияк зліпили.

В одній руці страховисько тримало тіло одного з полеглих товаришів по команді.

Тіло було страшенно понівечене. Одного погляду вистачало, щоб зрозуміти: той уже мертвий.

Подивившись на пащу монстра, я приблизно збагнув, що сталося.

— Воно почало рухатися. Поки пожирало когось, студенти спробували його зупинити. От і маємо те, що бачимо.

Воно без жодних вагань пожирає людей.

Гадаю, від волі Ілумґанда вже нічого не залишилося.

Чудовисько навіть не видавало незрозумілих звуків. Чи то виконувало чийсь наказ, чи просто підкорялося жорстоким інстинктам — поки невідомо.

Джін та інші стояли на арені навпроти Ілумґанда, напоготові зустріти напад.

У їхніх рухах відчувалася ледь помітна нерішучість. Ні, радше збентеження.

Мабуть, після того як вони побачили, як Ілумґанд пожирає свого товариша — студента тієї самої Академії, — їх охопило щось схоже на страх.

— Академія не надсилає підкріплення?

— Саме зараз виходять.

Мені відповів Шікі.

Щойно він це сказав, із проходу до кімнати очікування вийшла група людей у фіолетовому.

Ну й смак.

Фіолетовий.

Приблизно десятеро людей спрямували посохи на спину велетня й заходилися проказувати арії.

Їх небагато. Може, зате вони дуже вправні?

Або в інших районах міста втрати виявилися більшими за очікувані й сюди просто не змогли вислати більше людей?

Нехай це з'ясує Томое.

— Томое, оціни збитки в місті й доповідай мені. Достатньо загальної картини. Зможеш?

— Залиште це мені.

Бій розпочався.

Джін та інші все ще стояли осторонь, уважно спостерігаючи.

Вичікували.

Схоже, люди у фіолетовому не наказували їм долучатися. Тому студенти поки лише стежили за розвитком подій.

Усі прибулі були магами.

Посохи та проказування арій не залишали сумнівів.

…Яка ж невдала побудова загону.

— Шікі, допоможи мені.

— Зрозумів.

Шікі кивнув у відповідь на безапеляційний наказ Томое допомогти їй.

Його найсильніша стихія — земля.

І земля, і вітер добре підходять для розвідки.

Якщо вони об'єднають здібності, ми досить швидко зрозуміємо, що відбувається.

Я сів, підперши підборіддя долонею.

Поглядаючи на бій, знову замислився, який шлях обрати.

— Ой-ой, навіщо маги підійшли так близько? Про що вони взагалі думають?

Міо без жодних церемоній висловила свою оцінку.

Не може ж уся бойова сила Академії зводитися до цих людей.

Відверто кажучи, Академмістечко майже не знало справжніх битв.

Тут панував мир. Навіть ходили чутки, що гроші, призначені на оборону, витрачають на інші потреби.

Та бойова міць хоча б рівня тигреняти в них мала бути.

Особливо тепер, коли на шкільний фестиваль приїхали впливові гості з різних держав.

Адже на випадок надзвичайної ситуації мали щось приготувати.

І самі гості, напевно, привезли охоронців та бійців, здатних їх захистити.

Інше питання — чи вистачить цих сил.

Якщо ні, нам усе-таки доведеться втрутитися.

А це ускладнить майбутні переговори з расою демонів.

— Цікаво. Цей монстр нейтралізує три з чотирьох основних стихій. Для невдалої суміші, отриманої з г'юмана, його напрочуд добре створили. Це побічний ефект чи так і задумували?

Хм.

Почувши Міо, я підвів голову.

Чотири основні стихії.

Земля, вода, вогонь і вітер.

Більшість духів належить саме до них, та й магія найчастіше спирається на ці стихії. Тому їх і називають основними.

Попри огидну зовнішність, чудовисько мало неабиякі здібності.

Я помітив, що сила магів у фіолетовому раптом різко зросла.

І сталося це миттєво.

Вони начебто нічого не робили. Невже можна отак просто посилитися?

…А.

Зрозумів.

— Благословення.

— Схоже на те. Тільки посилювати виключно наступальні закляття тут майже марно. Усі вони застосовують магію атаки, а вогнем, єдиною дієвою проти цієї істоти стихією, користуються одиниці. Так чудовисько лише більше розлютиться.

Міо говорила з неприхованим подивом.

І подальший перебіг бою наче підтверджував кожне її слово.

Маги випустили закляття, а Ілумґанд видав пронизливе ревіння. Воно не скидалося на крик ослабленого створіння. Швидше навпаки — здавалося, що воно стало ще сильнішим.

Ілумґанд обернувся до загону у фіолетовому й кинувся на нього.

Рухався він неймовірно швидко.

Ну що ж.

Схоже, моїм студентам доведеться ще трохи зачекати своєї черги.

А я тим часом повернуся до питання, як використати цей безлад.

Успіх цього задуму (хоча я й не знаю, що саме вважатимуть успіхом), мабуть, певною мірою важливий для раси демонів.

Інакше навіщо Роні було приховувати все від мене й усе одно діяти?

Мені потрібен Каленеон, але заплющити очі на всі ці заворушення я теж не можу.

Тож як учинити?

Байдуже спостерігаючи, як розбивають бойовий загін Академії, я дедалі більше дратувався через власні думки, які ніяк не складалися в цілісну картину.

— Вако, я вже приблизно оцінила становище. У всій окрузі з'явилося близько п'ятдесяти таких монстрів. Вони цілеспрямовано руйнують основні та допоміжні телепортаційні формації. У сусідніх містах теж є кілька, і діють вони так само. Перешкоди для думкового зв'язку поки слабкі, але, схоже, це лише початок. Із самого Академмістечка ще не помітно, зате навколишні міста вже відчувають, як кільце поступово змикається.

Нічого собі, Томое, як швидко!

Вона навіть устигла розвідати, що відбувається в навколишніх містах.

Які ж вони все-таки страшні.

— Зрозуміло. А що з боями?

— Справи кепські. Мабуть, захисники звикли до миру більше, ніж ми думали. Вони досі не здолали жодного монстра. Одного, що просувався до внутрішньої телепортаційної формації Академії, ще вдається стримувати. Але в інших місцях руйнування вже значні.

Отакої.

Зрозуміло, як їм важко.

Якщо решта монстрів теж нейтралізує магію, магам і студентам доведеться особливо скрутно.

Це може зруйнувати всі їхні уявлення про силу Академії.

Хоча дивуватися нічому.

Тут так довго панував мир.

Порівняно з Ціґе та нашою базою мешканці цього міста майже не знають напруження.

Після доповіді Шікі я зрозумів: якщо не втрутитися, ситуація лише погіршуватиметься.

— Вако, тих людей уже всіх перебили.

Ого.

Міо повідомила про загибель загону, важко зітхнувши.

Виходить, люди у фіолетовому стали лише поживою для чудовиська… Невже вони були настільки слабкими?

— Джін та інші не допомагали?

— Допомагали, але билися кепсько. Зовсім не так, як на турнірних поєдинках.

Як незвично.

Зі звітів Еріс я знав, що вони добре рухаються в боях із мамоно.

Нічого не вдієш. Схоже, їм потрібні вказівки.

Пригадую, коли моя вчителька вперше відправила мене на справжні тренування, я теж був незграбним, доки не звик.

Вони теж лише студенти. Немає чого соромитися, якщо тіло в справжній битві не слухається.

Звичайно, якщо через це вони загинуть, буде вже не до розмов. Але зараз я поруч.

— От же ж. Щойно я почала думати про них трохи краще, як вони одразу розчарували.

Наче й мене насварили.

— Шікі, чи не надто ти їх балував? Використовувати свою найсильнішу стихію лише одним способом — типова звичка г'юманів. Треба навчити їх ширше дивитися на бій, як тоді, під час командного турніру.

Яка ж Міо сувора.

Чому мені здається, що всі ці докори влучають просто в мене?

Адже я й сам зосереджуюся здебільшого на чомусь одному.

А варто потрапити під тиск — починаю помилятися.

У боях я почуваюся впевнено, та коли справа доходить до переговорів і торгівлі, моя слабкість одразу дається взнаки… Гм?

— …Що?

Користуватися власною сильною стороною, але ширше…

Моя сильна сторона…

Магічна сила й захист. І ще — здатність до мов.

Останню я вже навчився застосовувати в різних обставинах. А як щодо бойової могутності?

Мені не подобається залякувати людей грубою силою, тому я цього не роблю. Але невже немає інших способів її використати?

У торгівлі та в усіх серйозних справах я досі вважав, що слід діяти чесно й відкрито.

Загалом цього переконання не позбувся й зараз. Саме тому не намагався торгувати силою.

Якщо перетворити бойові здібності на товар, нам найвигідніше було б стати загоном найманців. А з Асорою як базою ми дістали б у цій справі величезну перевагу.

Проте обмінювати життя на гроші видавалося мені дещо неправильним. Переважно через це я й не брався за таке, але…

Тоді що ж означає вести справи чесно?

Здається, я починаю щось розуміти…

Адже й насильство — один із моїх козирів.

Ні, я не збираюся нікому відкрито погрожувати.

Та якщо я й не планую постійно ним користуватися, то навіщо взагалі боятися його наявності?

Варто навколишнім дізнатися, що ми вміємо не лише торгувати, — і нас, звісно, можуть сприйняти як загрозу.

Але ж великі купці теж заручаються підтримкою держави й тиснуть на конкурентів.

Використовують уже здобуте становище, щоб ускладнити життя новачкам.

І я справді вважаю це звичайним прийомом у торгівлі.

То хіба застосування власних можливостей в іншій сфері так сильно відрізняється?

Зв'язки, майно, вплив — ось їхні козирі.

Пускати в хід усе, що маєш, не дивно.

А навмисно відмовлятися від сили — хіба це не дивніше?

Так, від цього може постраждати репутація. Але силу можна використати не лише для того, щоб завдати комусь болю.

Саме так. Наприклад, коли постає загроза, що тією самою силою завдає шкоди?

Я поглянув на почесні трибуни.

Там усе ще залишалося чимало гостей.

Мабуть, там був і ректор Академії, який роздавав накази думковим зв'язком.

Те, як легко розгромили його бійців, напевно, добряче вдарило по ньому.

…Так.

Спробуймо.

— Вако, що сталося? Ваші студенти, здається, зараз вступлять у бій.

— …Міо, і ти, Шікі. Будь ласка, скеровуйте Джіна та інших. Якщо вони опиняться на межі поразки, можете й допомогти.

— Га?

— Що?

— Ви мене не почули?

— Ні, не в тому річ! Зрозуміла!

— Наказ прийнято. Я даватиму їм настанови й подбаю, щоб вони здобули бойовий досвід.

Я повторив наказ, і Міо з Шікі побігли вперед.

Діставшись краю глядацьких місць, вони перестрибнули через огорожу й опинилися просто на арені.

Я дав панові Рембрандту обіцянку.

І не дозволю загинути жодному зі своїх студентів.

До того ж, як сказала його дружина, пережити мить, коли тебе ледь не вбили, — досвід, який неодмінно знадобиться їм у майбутньому.

Зовсім не те саме, що раптовий напад нижчого дракона. Відкритий бій має навчити їх чогось іншого.

Хоча мені самому від початку перебування в цьому світі бої давалися переважно легко. Чи можу я взагалі про це судити?

— Томое, ходімо зі мною.

— Як накажете. Здається, ви вже вирішили, що робити.

— Так. Поки що я захищатиму місто непомітно. Нехай Лайм і Мондо починають діяти. Допомагати мешканцям можна. Якщо після цього заворушення не вщухнуть, ти сама вирішиш, коли їх придушити. А ще захопи одного-двох як зразки й доправ до Асори. Подробиці наказів залишаю тобі.

— Дозвольте уточнити: я можу відкрито втрутитися, щойно вважатиму це за потрібне?

— Так, вирішуй сама. Решту поясню після того, як тут усе буде під контролем.

— Як накажете. І куди ми тепер?

— Допоможемо людям на почесній трибуні. Тут зіграємо роль героїв справедливості.

— …Зрозуміло. Тобто не пересічним мешканцям, а людям, які обіймають високі посади в державах.

— …Думай, як знаєш.

Томое, мабуть, чудово розуміла мої наміри.

Для того щоб вивести гостей у безпечне місце, кращої помічниці за неї не знайти.

Я купець, а вона — моя охоронниця й найближча помічниця.

Якщо хочу, щоб високопосадовці помітили Торгову компанію «Кудзуноха», найпростіше продемонструвати їм силу Томое та Міо.

Я все ще мислю надто просто, та Томое підтримує навіть цей задум.

Можливо, йому бракує витонченості, але я їй вдячний.

Мій план простий.

Батіг і пряник.

Допомога й залякування.

Саме так можна скористатися нашою силою.

Я починав розуміти, скільки можливостей ми насправді маємо.

Наче раптом побачив набагато ширшу картину.

Можливо, не надто чемно обирати наляканих гостей для першої перевірки нового підходу.

Чи справить це на них добре враження?

Задум до смішного простий.

Я попрямував до почесних трибун із таким відчуттям, ніби йду на іспит після безсонної ночі.