Розділ 138 — Порятунок гостей

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Перепрошую.

Чіткий голос пролунав серед почесних гостей, охоплених сум'яттям.

Приміщення, відділене від звичайних трибун, було застелене килимом, а вздовж стін стояли ряди крісел.

Отже, ось як виглядає ложа почесних гостей.

Голос Томое пролунав достатньо голосно, щоб привернути увагу впливових гостей із різних держав.

Хоча кілька поглядів дісталося й мені.

— Хто ви такі?! Ви хіба не знаєте, що стороннім сюди заборонено входити?!

На нас прикрикнув чоловік, чиє обличчя я бачив на портретах.

А, це ж ректор Академії.

Я не знав, де він зазвичай перебуває, і ніколи з ним не зустрічався, тому не відразу впізнав.

— Пробачте нам, що потурбували вас за таких обставин. Схоже, почесні гості ще не евакуювалися до безпечного місця. Можливо, ми втручаємося не у свою справу, але вирішили запропонувати допомогу.

Томое анітрохи не розсердилася й спокійно пояснила ректорові Академії, навіщо ми прийшли.

Тоді я помітив дівчину, яка невідривно дивилася на Томое.

Здається, вона була зі знатної родини.

Ще зовсім молода. Можливо, майбутня очільниця якогось роду? Або принцеса якоїсь країни?

Хм, принцеса?

Здається, Томое могла б щось про це знати…

…

Невже це принцеса імперії Ґрітонія Лілі?

Якщо так, перед нами надзвичайно впливова особа.

Проте я чув, що вона супроводжує героя, тож дивно бачити її тут.

Може, я просто помилився.

Відчувши на собі знайомий погляд, я озирнувся й побачив срібноволосого юнака, що стояв біля стіни зі схрещеними руками.

Хтозна, що його так веселило. Він усміхнувся, розвів руки й помахав мені.

Це той збоченець Рут.

Точно, він же теж тут був.

От лихо.

Тоді нам, виходить, взагалі не потрібно було сюди приходити?

Якщо він знову заведеться зі своїми дивними розмовами, мені та компанії буде непереливки.

Але Рут, схоже, не збирався втручатися. Він знову схрестив руки, змінив широку посмішку на стриману й мовчки повернув погляд до Томое.

Зовсім його не розумію.

Його що, не хвилює Гільдія авантюристів?

Адже там теж може бути небезпечно.

— Спершу представтеся! Я вас не знаю.

— Вибачте нашу неввічливість, пане ректоре Академії. Я Томое, одна з працівниць Торгової компанії «Кудзуноха». А це мій господар Райдо. Через ваду він не може говорити, тому представляти його мушу я, його послідовниця. Прошу поставитися з розумінням.

— Томое і Райдо, кажете.

[Радий знайомству, пане ректоре Академії. Я Райдо, тимчасовий викладач. Ми прийшли, бо вважаємо ситуацію надзвичайною й хочемо допомогти. Вибачте за безцеремонність.]

— Письмове спілкування… Зрозуміло, то це ви. Пригадую, у нас працює тимчасовий викладач на ім'я Райдо.

Принаймні він знав, що я спілкуюся письмово. Я також показав посвідчення тимчасового викладача.

Поглянувши на мене, напис і посвідчення, ректор Академії заговорив м'якше.

— Рада, що ви зрозуміли.

— Ви пропонуєте допомогу, але яку саме? Ми знаємо тільки, що в місті з'явилися монстри. Як ви зможете вивести нас у безпечне місце?

— Ви ж знаєте кілька безпечних місць, пане ректоре Академії?

— Звичайно. Ми вже підготували місце на випадок надзвичайних обставин. Мені самому не хотілося б віддавати накази й збирати відомості, залишаючись у небезпеці.

— Тоді скажіть, де воно, і я телепортую всіх туди.

— …Телепортуєте? Телепортуєте, кажете?! Усіх цих людей у місце, де ви навіть не бували?! Неможливо! Ніколи не чув про такі закляття!

Спершу ректор Академії розгубився, але, збагнувши пропозицію, рішуче її відкинув.

Часом мені здається, що ми вже надто звикли безтурботно користуватися телепортацією й думковим зв'язком.

Адже телепортація — магія найвищого рівня, нею не скористаєшся просто між іншим. Звичайний думковий зв'язок теж обмежений відстанню й може бути перехоплений. Він досить зручний і поширений, та наш спосіб зв'язку — зовсім інша справа.

Різниця наче між поганенькою рацією та супутниковим телефоном.

— Але це справді можливо. Хоча розумію: ви можете запідозрити пастку. Хм…

Ось чому пояснювати цю складну телепортацію так клопітно.

Але Томое аж ніяк не виглядала розгубленою.

Можливо, вона вже придумала, як їх переконати.

Мені на думку спало лише показати телепортацію на одному добровольці.

Та знайти такого буде непросто.

Тут же самі високопосадовці.

Чи є серед них хоч один знайомий, який міг би допомогти?

Звісно, крім того збоченця…

— Ха-ха-ха! Який ви цікавий, пане ректоре Академії! Надзвичайно цікавий! Справді, я ще не чув про мага, який володіє таким дивовижним закляттям.

— Пане Фальце…

— Пані на ім'я Томое, може, спробуєте спочатку на мені? Перенесіть мене он на ті гостьові місця. Досить, щоб я уявив їх собі, правда?

Рут.

Удаючи, що бачить Томое вперше, він сам запропонував стати добровольцем.

Томое, мабуть, цього й чекала: анітрохи не здивувалася.

Утім, хоч би яким дивним він був, він усе-таки очолює Гільдію авантюристів.

Тож певна довіра до нього має бути.

— Вас звуть Фальц, так? Тоді, будь ласка, ступіть у цей туман.

— Ого, туман з'явився й на другому боці! Ну що ж, перевірмо, чи справді така зручна магія існує.

Там, куди вказав Рут, теж виник туман. Він, продовжуючи вдавати дурника, зник у тумані й за мить вийшов у місці, яке сам обрав.

Повернувшись до гостей, він помахав рукою.

Томое краєм ока поглянула на ймовірну принцесу, що прикрила рота долонями й широко розплющила очі.

Схоже, та була неабияк вражена.

Рут знову пройшов крізь туман і повернувся.

— Приголомшливо! Уперше бачу таке дивовижне закляття! Якщо я правильно зрозумів, його сила походить від меча у вас на поясі, так?

Що за маячню він верзе?

Томое щойно скористалася власною телепортацією.

Ця сила належить їй самій.

Він же чудово знає, як ми користуємося просторовим переміщенням.

Ніколи не зрозумію, що в нього на думці.

— Викрили мене. Пане Фальце, ви страшенно проникливі. Саме так, це особлива сила мого меча. Без арій він дозволяє миттєво переміщатися з одного місця в інше.

…Що?

Томое йому підіграє?

Поки я дивувався, Томое й Рут обмінялися поглядами та ледь усміхнулися.

Чому?

Звичайно, відразу після цього всі погляди прикипіли до меча Томое.

До короткої катани, на яку вона вказала.

А.

Я помітив і кілька знайомих облич.

Священник і та, що з Лорела… пані Сайріцу, здається?

Отже, і вони прийшли подивитися турнір.

Поруч зі священником стояло кілька людей, схожих на ще вищих посадовців, тож помітив я його не відразу.

Той священник посідав одну з найвищих посад у церкві Ротцґарда. Отже, інші могли мати ще більше повноважень, а то й приїхати з центральної церкви Лімії.

Гостей із Лорела я не відразу побачив, бо вони стояли в кутку.

Пані Сайріцу теж була там, і не сама.

Більшість присутніх поруч із нею мали смагляву шкіру.

Цікаво, у них там більшість людей має такий колір шкіри?

Мабуть, пані Сайріцу відчула мій погляд і на мить усміхнулася.

Та одразу знову перевела увагу на меч Томое.

— Не можу повірити…

Ректор Академії аж утратив дар мови.

Телепортація — настільки складна магія, що навіть за саме володіння нею людину дуже поважатимуть.

Саме тому, щоб якомога полегшити цю складну магію, точно відтворюють телепортаційну формацію, а ще є допоміжні формації, які зменшують навантаження.

І раптом йому заявляють, що все це можна зробити силою одного меча, ще й перенести людину точно в потрібне місце! Не дивно, що в таке важко повірити.

Для звичних уявлень Академії це взагалі щось немислиме.

І це свідчило, наскільки рідкісна така здатність.

Впливові гості з різних держав не зводили очей із тієї катани.

Сподіваюся, це не стане новим приводом для неприємностей.

— Ну що, панове? Ці люди спеціально прийшли нам допомогти. Може, довіримося їм?

Рут озирнувся до всіх гостей.

Схоже, він вирішив нам посприяти.

Не знаю, ворог він чи друг, але зараз принаймні діяв як союзник.

— …Справді. Пан Фальц має рацію. Пане Райдо, дякую за вашу сміливість. Я обіцяю неодмінно віддячити вам — ім'ям Лілі з імперії Ґрітонія. А що скажуть інші?

Лілі з Ґрітонії.

Отже, це справді була принцеса.

І навіть на шкільний фестиваль приїхала. Нічого собі.

Можливо, вона й сама колись тут навчалася?

Мені здалося, що вона на мить глянула на Томое, але з якою метою — не знаю.

За словами Томое, вони майже не мали спільних справ і тоді просто розійшлися.

Після слів Лілі заговорили й інші: «Я також!» — «І я!». Дедалі більше гостей погоджувалися на нашу допомогу.

Нарешті вони наважилися.

Серед них були представники Церкви, Союзу Лорел та шляхтичі, схоже, з Айону. Погодився навіть ректор Академії, якого підтримувала жінка, схожа на секретарку.

Та й узагалі, старий, чого це в тебе ноги так підкошуються, що без чужого плеча не встоїш?

Чи це часом не домагання?

— А ви там, будь ласка, теж визначайтеся швидше.

Томое поквапила останніх п'ятьох, але вони так і не зрушили.

Що таке?

Не розумію, навіщо гостям залишатися тут.

— …Я залишуся. Мій обов'язок — спостерігати за всім.

«Я»? Він ужив напрочуд урочисту форму, властиву володарям.

Він що, король?

Каже, що мусить спостерігати, і не зводить погляду з арени.

З поєдинку студентів із монстром.

— Батьку, але…

— Ви всі, повертайтеся.

— Ваша Величносте, ми не можемо цього зробити. На арені мій син.

…Отже, це люди з Лімії.

Тут батько Ілумґанда й король Лімії, а той, хто сказав «батьку», — мабуть, принц.

Судячи з вигляду решти двох, це лицарі.

Отже, ці гості безпосередньо пов'язані з подіями.

Що робити?

Мабуть, спершу варто евакуювати решту.

— Вако, я відведу всіх охочих до безпечного місця, яке знає ректор Академії.

Я саме збирався наказати це Томое, але вона мене випередила.

Саме цього я й хотів, тож кивнув.

З'явився туман, значно більший за той, крізь який проходив Рут.

Туман нагадував серпанок, але був таким густим, що крізь нього не було видно іншого боку.

З вигляду відразу було зрозуміло: це магія.

— Тоді залишаю коротку катану Ваці. Тут усе у ваших руках.

— ?!

Гей!

Навіщо ти залишаєш мені свою катану?

Я машинально взяв короткий меч, який Томое простягнула мені, й глянув на неї.

Вона багатозначно всміхнулася й зникла в тумані.

От лихо.

Тож мені тепер переконувати решту людей із Лімії?

Я ж навіть не знаю, як належить розмовляти з королем.

…Може, спочатку перепросити за брак церемонності?

[Уперше зустрічаю настільки високопоставлену особу, як ви, Ваша Величносте. Боюся, можу припуститися неввічливості. Прошу наперед пробачити мені.]

— Тебе звати Райдо, так? Ти напрочуд вправно спілкуєшся письмово. Мабуть, і магією володієш не гірше.

[Так. Я не можу розмовляти спільною мовою, тому пишу. Ще раз представлюся: я Райдо, очільник Торгової компанії «Кудзуноха».]

— Знаю.

[Он як? Ви знаєте й про мою крамницю?]

Звідки королю Лімії відомо про таку маленьку крамницю в Ротцґарді?

— Чи не так, Хоупрейзе?

— ?!

— Якщо не помиляюся, компанія, яку ти розслідував, — «Кудзуноха», а тимчасового викладача звуть Райдо. Так?

— Ці відомості вже підтверджені, пане Хоупрейзе.

Що?

Схоже, розмова повернула зовсім не туди, куди я очікував.

Худорлявий чоловік, мабуть принц, підтвердив слова короля, звертаючись до Хоупрейза.

Хоупрейз, отже.

Виходить, витівки Ілумґанда вже стали відомі.

— Хоупрейзе, я вимагаю пояснень. Щодо твого другого сина Ілумґанда, який перетворився, і щодо лиха, що спіткало все Академмістечко.

— …Ваша Величносте, я справді виконав прохання сина й розпитував про цього викладача. І справді витратив гроші, щоб підлаштувати правила турніру. Але до теперішніх подій я точно не причетний! Ілумґанд — мій син, важливий син, який у ці воєнні часи може стати головою родини. Перетворити його на такого… такого монстра заради якоїсь змови — я б ніколи цього не зробив!

— …Тоді чому Ілумґанд зацікавився Райдо?

— …Не знаю. Справді нічого не знаю!

Сам би хотів це з'ясувати.

Чому мене зненавиділи настільки, що почали стежити й фактично оголосили війну?

Адже я лише заступився за Рурію. Невже через це можна так затято вчепитися?

Чи Ілумґанд просто не терпів приниження?

Не будучи шляхтичем, я не можу повністю зрозуміти їхні думки.

Голова родини Хоупрейз знову й знову перепрошував перед королем.

— Коли ми впораємося з лихом і повернемося до Лімії, я вислухаю подробиці. Але за ганьбу, якої ти завдав нам перед іншими державами, доведеться дорого заплатити.

— Ух…

— А тепер, Райдо. Ти купець і тимчасовий викладач у цій Академії, який навчає практичних навичок, так? Ті студенти, що б'ються на арені, — твої?

[Так. Вони навчаються на моєму курсі, хоча відвідують його ще недовго.]

— Хо-о. І скільки ж?

[Менше ніж пів року.]

— Пів року… Вони й раніше були такими сильними?

[Ні. Я розпочинав торгівлю в Ціґе й багато спостерігав за тамтешніми авантюристами. Навчив студентів частини їхніх прийомів, і, схоже, цей стиль їм підійшов: їхня майстерність росте.]

Отже, король Лімії теж зацікавився ними.

Не відводячи погляду від арени, він продовжував розпитувати.

— Ціґе, кажеш? Так. Авантюристи, яких пані героїня привела звідти, билися схожим чином. Отже, ти не вигадуєш.

Авантюристи з Ціґе в Лімії?

Ого.

Виходить, там тепер служать напрочуд сильні авантюристи.

Якщо героїня залучила людей, які можуть вільно заходити в Пустище й повертатися, Лімія отримала серйозну бойову силу.

Героїня.

Я не знав подробиць, але вона дісталася навіть такого віддаленого місця, як Ціґе.

Мабуть, вирушала туди тренуватися?

[Ваша Величносте, будь ласка, дозвольте провести вас у безпечне місце. Ніхто не гарантує, що сюди не проберуться інші вороги.]

— Якщо поруч зі мною викладач таких чудових студентів, то я можу не хвилюватися. До речі, Райдо, ти вмієш користуватися тим мечем?

Король Лімії поглянув на коротку катану в моїй руці.

От же ж, вигадка про телепортацію силою меча.

Томое, ти мені справжню халепу влаштувала!

[Так. І я, і Томое, яка щойно була тут, можемо ним користуватися.]

— Тоді перенесеш нас ближче до арени? Можливо, побачивши мене та свого батька, Ілумґанд опам'ятається.

— Ваша Величносте, так не можна. Це занадто небезпечно!

— Шляхтич Лімії завдає шкоди Академії. Я теж мушу допомогти покласти цьому край, інакше не зможу дивитися людям у вічі. Правда, Хоупрейзе?

Відкинувши заперечення принца, король поглянув на Хоупрейза.

Той здригнувся й ледь помітно кивнув.

Мабуть, йому зовсім не хочеться дивитися на перетвореного сина.

— Звичайно, наражати себе на небезпеку — не найкращий спосіб допомогти. Але часом важливо показати, що ти готовий це зробити. Якщо таким людям належить бути мені та Хоупрейзу, нічого не вдієш. Досить грубий і неприродний хід, визнаю.

— …Пане Райдо, можете перенести нас туди?

Здається, принц поступився.

Я, загалом, не заперечував.

Отже, на якийсь час стану їхнім охоронцем?

[Звісно. Усіх п'ятьох, так? Можу перенести вас приблизно он до тих місць?]

Кажучи це, я вказав приблизне місце.

Принц кивнув.

Лицарі промовчали.

Мабуть, для них це означає покірно виконати наказ. Їм теж нелегко.

Якщо все мине добре, вони зароблять собі чимало поваги.

Там уже були Шікі й Міо.

Я підняв коротку катану.

Треба ж бодай трохи підтримати виставу.

Створив такий самий туман, як Томое.

Туман з'явився й у вказаному місці.

Усе готове.

— Я неодмінно віддячу тобі, Райдо.

Це сказав король Лімії.

Випустити катану з рук зараз виглядало б дивно, тож я просто вклонився.

У лівій руці тримав піхви, у правій — катану. Напевно, мав досить незграбний вигляд.

Спочатку лицарі, за ними Хоупрейз, принц і нарешті король — усі по черзі зникли в тумані.