Розділ 139 — Перед Варіантом

Перекладач і редактор: Näki + Claude

— Невже все так добре складеться?

Тихо промовивши це, я сам здивувався, наскільки сприятливо розгорталися події.

У чужих проблемах я збираюся застосовувати власну силу, щоб спрямовувати події в потрібний мені бік і розв'язувати їх.

Хоча я вже ухвалив таке рішення, усередині досі відчував спротив.

Наші сили, може, й не дотягують до армії цілої держави, але для невеликої торгової компанії вони явно непомірні.

Ми могли б знищити загін найманців. Навіть зустрівшись з армією, у найгіршому разі ми, мабуть, зуміли б відступити.

Томое, Міо й, залежно від обставин, Шікі — кожен із них здатен замінити ціле військо.

А якби діяли раптовими нападами, могли б, мабуть, розгромити й чималі сили.

Ось тобі й «один проти тисячі».

Хоч би скільки наших людей зібралося, тисячі не набереться. Можливо, це схоже на вихваляння, але мешканці Асори справді дуже сильні.

І якщо я розглядатиму цю силу як частину нашої торгової справи, то фактично почну керувати нею через компанію.

Якщо не трапиться нічого зовсім непередбаченого, ми навряд чи зазнаємо поразки.

Якщо подумати, ми змогли навчити лісових оні й відправити їх продавати ліки в селах довкола гір саме тому, що вони опанували бойові мистецтва і ми провели їх бездоріжжям.

Я не бачив у цьому нічого дивного, але водночас відвертаюся від власної сили. Суперечність та й годі.

І хоча мені це досі трохи не до вподоби, я, схоже, поступово звикаю.

Це вже не Японія.

Схоже, ці слова стануть моїм головним виправданням перед самим собою.

Я перевів погляд на трибуни.

Там за подіями на арені спостерігали гості з Лімії.

Достатньо забезпечити їхню безпеку — і впливові люди цих держав будуть мені зобов'язані.

Можливо, тоді вдасться обернути проти них самих тиск тих, хто скаржився й стояв за Гільдією.

Я мимоволі всміхнувся.

— Що ж, час і мені йти.

Я пройшов крізь туман до групи гостей.

І все-таки… навіщо Томое залишила мені коротку катану?

Короткий меч може слугувати додатковою зброєю до довгого, іноді його навіть метають. Однак з погляду етикету краще не залишати свій короткий меч комусь іншому.

Я поглянув на катану, яку вони чомусь виставили джерелом телепортації.

Рут, схоже, підіграв Томое, тож у них мала бути якась причина.

Може, вони хотіли приховати саму здатність телепортуватися? Та чи справді підміна джерела магії — замість Томое якийсь предмет — це щось приховає?

Навіщо взагалі приписувати магію телепортації мечеві, а не Томое?

Досі не збагну.

Із цим неясним відчуттям усередині я дивився на коротку катану в руках.

Може, Томое досі не знає, що означає для самурая носити пару мечів?

Примітка перекладача: самураї носили пару мечів — довгий і короткий; короткий, зокрема, слугував для ритуального самогубства сеппуку.

Поговорю з нею про це, коли все трохи вщухне.

Але якщо вони зробили це свідомо, то не наполягатиму.

Якщо її розуміння відрізняється від мого, нехай.

Якщо вона назве все просто дрібною витівкою, мені нічого не залишиться, окрім як дозволити їй розважатися.

Почну розпитувати — а вона скаже, що це її хобі. Якщо їй самій до вподоби, то нехай.

[Вибачте, що затримався.]

— Не переймайся. Телепортація справді дивовижна. Наша держава пишається найкращими серед г'юманів техніками переміщення, але перенесення з однієї точки в іншу такого типу я ще не бачив. Пізніше хотів би розпитати про це докладніше. Зараз же мушу спостерігати за боєм, незалежно від його результату.

— …

Заглибившись у думки, я трохи забарився, тому перепросив короля Лімії.

Я й не думав, що він через це сердитиметься. Так і сталося.

Схоже, король уже готовий до всього, що може статися з Ілумґандом, який став Варіантом.

А от голова родини Хоупрейз від слів короля затремтів і закусив губу. Зважаючи на обставини, я вже приблизно здогадувався, яка доля чекає Ілумґанда.

Навіть Шікі говорив, що повернути такого Варіанта до колишнього стану буде важко.

І навряд чи г'юмани зі своїми обмеженими знаннями знайдуть розв'язання цієї проблеми.

— Я більше не відчуваю в ньому волі. Він лютує, як справжнє мамоно.

Хм.

Принц, га.

У його словах відчувався жаль.

Член королівської родини та впливовий шляхтич.

Вони, напевно, знали одне одного. Не дивно.

— Райдо…

Зі мною раптом заговорив голова родини Хоупрейз.

У погляді чоловіка була неприхована ворожість.

А я ж практично нічого не зробив його синові.

Лише зупинив знущання. І все.

Коли ми знову зустрінемося з цими людьми з Лімії, можна спробувати поговорити й розвіяти непорозуміння.

Хоча все залежить від того, чи захоче він мене слухати.

[Так?]

— Чув, у твоїй крамниці продають чимало ліків.

Власне, він сам уже про це розпитував.

[Так. Переважно ми продаємо ліки.]

— Невже серед них немає еліксиру, який повернув би мого сина?

[Пробачте, але я вперше бачу таке перетворення. Мої ліки навряд чи допоможуть. На перший погляд, тіло г'юмана тут використане як каталізатор надзвичайно складного магічного процесу. Повернути все назад — це наче розкласти готову страву на початкові інгредієнти.]

Я відповів, спираючись на пояснення Шікі.

— !!

Хоупрейз промовчав, та на його обличчі промайнули суперечливі почуття.

Гнів, смуток, каяття… Нічого доброго.

Зрештою, батькові нелегко дивитися, як його син зазнає поразки.

— Чудово б'ються. Вони гідно протистоять Ілумґанду, який так легко розгромив гордість Академії — Пурпурових Плащів, що володіють усіма стихіями.

Хоча, як на мене, кожному володіти всіма стихіями та просто зібрати в загоні магів різних стихій — зовсім не те саме.

— Але їм теж нелегко. Для звичайних студентів цей супротивник, мабуть, надто сильний.

Король і принц напрочуд спокійно спостерігали за боєм.

— Райдо, а ті двоє, які дають вказівки, пов'язані з тобою?

Король Лімії одразу помітив Міо та Шікі.

[Так. Шікі допомагає мені викладати, а Міо здебільшого виконує обов'язки охоронниці. Вони вже давно працюють зі мною, і я повністю їм довіряю.]

— Але в бій вони, здається, не вступають?

[Я хотів, щоб студенти билися самі. Якщо стане надто небезпечно, Міо та Шікі мають їх підстрахувати, але загалом я доручив їм лише давати вказівки. А ще…]

— Мій син — не сходинка для твоїх студентів!!

Раптовий крик поруч змусив мене урвати фразу.

Я чекав на подібне звинувачення й уже обміркував відповідь. Який же він нетерплячий.

[До того ж вони навчаються в одній Академії, тож я трохи сподівався, що вони зможуть повернути пана Ілумґанда до тями. Він чомусь мене ненавидить, тож я подумав, що якщо на арену вийдуть люди нашої компанії, надія стане ще меншою.]

— Кх!!

Хоупрейз, який уже приготувався висловити нове звинувачення, замовк.

Ці слова я спочатку приготував на випадок, якщо спитають король Лімії чи ректор Академії, але, мабуть, і Хоупрейзу не завадить їх почути.

— Хо-о, ти так подбав про шляхтича нашої держави. Мене тішить така увага. Правда ж, Хоупрейзе?

Наприкінці фрази король суворо зиркнув на Хоупрейза.

Схоже, хотів, щоб той перепросив.

Але в цьому немає потреби.

[Я лише залишив усе в руках своїх студентів. Дякувати мені нема за що.]

Поки Хоупрейз тремтів, я повернувся до короля й уклонився.

Зрештою, Джін та інші й самі ледь тримаються. Зовсім не до розмов.

— Бій іде зі змінним успіхом. Я не можу передбачити переможця.

Це сказав принц.

— Джошуа, навіть ти не можеш визначити?

— Так. Але одного я не розумію. Чому вони користуються тільки стихією вогню? І дивно, що всі вони взагалі нею володіють.

Схоже, у магічній справі вони знають небагато.

Зрештою, сильний бік королівської родини та шляхти — політика.

— Хм. Райдо, можеш пояснити? Якщо не важко.

Але чи маю пояснювати саме я?

Тут же стоять двоє лицарів.

Чому спочатку не запитати їх?

Хай про стихію вогню вони й не знають, зате про Ілумґанда напевно мають власну думку.

— Райдо, я не заперечую. Поясни, будь ласка.

Я поглянув на лицарів, але король, мабуть, зрозумів мій сумнів і повторив прохання.

[Як бачите, пан Ілумґанд перетворився на велетня. Головним чином тому, що бій триває вже довго, я можу сказати, що особливість цього Варіанта здебільшого пов'язана з магією.]

— З магією?

[Так. Нинішній пан Ілумґанд має стійкий опір до землі, води й вітру — до всіх стихій, окрім вогню.]

Пояснювати різницю між поглинанням, опором та повним нівелюванням зараз не варто.

— До трьох стихій?

[На щастя, ці студенти всі навчилися користуватися кількома стихіями, тому й можуть протистояти йому магією вогню — єдиною стихією, дієвою проти нього. Безстихійні закляття теж можуть спрацювати, але користь порівняно з витратами магічної сили надто мала. Тому, гадаю, вони зробили правильний вибір.]

— Усі… володіють кількома стихіями? Тобто ти навчаєш їх також інших стихій, окрім вродженої?

Принц висловлювався так чемно, що більше нагадував дворецького, ніж спадкоємця престолу.

Я ж простолюдин. Мені здавалося, що йому більше пасувала б владність інших високопосадовців.

[Так. Саме це дозволяє їм чинити опір.]

— Тоді чому вони не можуть його подолати?

[Гадаю, головна причина в тому, що обмеженість однією стихією звужує їхні можливості. Стихія вогню від природи має мало прийомів стримування: вона краще підходить для атаки й посилення. До того ж пан Ілумґанд поглинає магічну силу своїх товаришів і г'юманів поблизу. Через те, що його найбільший запас магічної сили зростає, послаблювальні закляття на нього зовсім не діють. Крім того, рани до певної міри загоюються, тож якщо не завершити бій потужним ударом, він може затягнутися.]

Поки я пояснював, голова родини Хоупрейз раптом гірко застогнав.

Я подивився на арену.

Я пропустив сам момент, але, схоже, вони завдали потужного удару.

Велетневі відірвали обидві руки до плечей, і він упав на коліна.

Руки?

Невже вони намагаються тільки знешкодити його, а не добити?

Міо, схоже, вирішила, що вже достатньо порадила, й тепер лише спостерігала.

Шікі, схоже, про всяк випадок готувався до лікування й стежив за перебігом бою.

Усі семеро помітно виснажилися. Це видно навіть звідси.

Їм уже важко підтримувати натиск і водночас намагатися не вбити суперника.

[Схоже, бій трохи зрушив з місця. Утім, здається, їхні голоси до нього не доходять, а самі вони не мають рішучості його добити.]

Витривалістю Ілумґанд явно переважає.

І ще…

Поки я про це думав, сталося саме те, чого боявся.

Руки Ілумґанда почали відростати.

Отакої…

Це, мабуть, зламає їхній бойовий дух.

— Що?! Його руки…

— Відростають…

— Ілум…

Хм?

Перш ніж Джін та інші оговталися від потрясіння, один із них кинувся вперед із мечем.

Місура.

Невже так рветься в бій, бо в командних боях йому майже не дісталося уваги?

Та зараз саме час проявити ініціативу й підбадьорити інших.

Вони вже виснажені, тож не можна дозволити їм утратити ще й бойовий дух.

Місура теж, мабуть, утомився, але все одно відбив жалюгідний великий меч, що вже злився з правою рукою Ілумґанда.

Бій спалахнув із новою силою. Тепер їм доведеться завдати ще одного потужного удару.

Завдяки ініціативі Місури вони сяк-так зуміли піднажати.

(Вако.)

Шікі?

Що таке? Невже проблема?

На щастя, всі гості з Лімії зараз дивилися на арену.

Я міг спокійно переговорити із Шікі думковим зв'язком.

(Що таке? Проблема?)

(Так. Навіть дві.)

(Слухаю.)

(Перша стосується цього Варіанта. Схоже, студентам не вдасться знешкодити його болем. А ще те, що він колись був студентом, не дає їм показати справжню бойову силу, тож…)

(Тобто вони, схоже, не зможуть його здолати?)

(…Так. Якщо йдеться лише про те, щоб його вбити, вони вже намітили довгастий мозок — схоже, його слабке місце, — але й це може виявитися складно.)

(Зрозуміло. Коли стане ясно, що зовсім ніяк, Шікі, заміни їх і знешкодь його. А друга?)

(Схоже, сюди пробрався ще один такий самий. Він може дістатися глядацьких місць. Будьте насторожі.)

(Ясно. Дякую, буду обережний.)

Поки ми спілкувалися думковим зв'язком, нічого особливого не сталося. Ми без перешкод завершили розмову.

Хм-м, отже, сюди йде ще один.

Навіть якщо принцип перетворення однаковий, їхня сила може відрізнятися.

Треба залишатися досить близько, щоб будь-якої миті захистити цих людей.

Я не певен, що Ілумґанда вдасться вилікувати, тож не знаю, чи є сенс його знешкоджувати.

Просто подумав, що з головою родини Хоупрейз буде легше порозумітися, якщо його син не загине.

?!!

Раптом усіх довкола охопило напруження.

Спершу я подумав, що на арені щось сталося, але ні — там усе йшло як раніше.

Король Лімії та голова родини Хоупрейз стояли найближче до арени, біля огорожі глядацьких місць.

За крок позаду них був принц Джошуа.

Та раптом усі рушили зі своїх місць.

— Ваша Величносте, відійдіть!

Один із лицарів закричав, і вони обидва вихопили зброю та помчали назад.

Мабуть, вони стежили за довкіллям магією сприйняття.

Там, куди вони бігли, нічого не було видно, але досить далеко звідси, у проході до виходу з глядацьких місць, з'явилася сіра тінь Варіанта.

Отакої, зовсім не схожий на попереднього!

Його вже майже не можна було назвати людиноподібним.

Наче чиєсь тіло розвинулося в неприродний, жахливо спотворений спосіб.

У нього було дві ноги. А от верхню частину тіла вже не можна було розділити на тулуб, руки й голову.

Там була сама голова.

Рот видавався вперед, наче дзьоб птаха, але всередині виднілися ікла.

Навіть здалеку було видно, наскільки величезна в нього паща.

Очі теж були неприродні — великі, чорні, посаджені обабіч голови, наче в коня.

Загалом видовище було огидне.

Замість волосся звивалися довгі щупальця.

Стало ще гидкіше.

Лицарі, мабуть, кинулися на монстра, щоб не битися поблизу короля.

Розумно. І я з цим згоден.

Тоді мені теж варто ступити вперед…

— А-А-А-А!

Га?

Вони ж були доволі далеко одне від одного! Що сталося?

Крик лицаря змусив мене засумніватися у власних очах.

Схоже, ця тварюка вже до них дісталася.

Отже, ці велетенські ноги не просто для вигляду.

Мабуть, він рвонув уперед із шаленою силою.

Дивлячись, як попелясто-сірий Варіант розтинає лицаря разом з обладунком на шматки, здіймаючи червоні бризки й крики, я чомусь подумав про кулю.

Майже одразу пролунав другий крик.

Не знаю, чи лицар не встиг відреагувати, чи був просто недостатньо вправним. Волів би вірити в перше.

Щупальця загострилися й пронизали тіло другого лицаря.

Найтовстіший обладунок на тулубі вони не пробили, зате вразили решту тіла.

Шию, стегна, суглоби — усі відкриті місця й ті, які обладунок просто не міг захистити.

Такі рани, напевно, смертельні.

Бій відбувався надто далеко, і я не встиг урятувати лицарів.

Міг би вилікувати їх «Сакаєм», але тоді в його радіус потрапив би й Варіант.

До того ж, послабивши стримування магічної сили, я ризикував розкрити те, що приховую.

Тьху.

Але ось цих трьох я точно зможу захистити.

Можливо, це не найкраще рішення, та вибору немає.

Варіант став у низький старт на самих лише ногах, напружив їх і спрямував дзьобоподібну пащу на мене.

А, це вже не простий ривок.

Чомусь я відразу це зрозумів.

Порівняння з кулею виявилося влучним.

Варіант вистрілив усім тілом, наче кулею, і помчав просто до нас.

Гаразд. Зупиню і знищу його.

Щойно я ступив уперед, щоб перехопити його, повз мене промайнула чиясь постать.

?!!

Принц Джошуа?!

— Батьку, тікайте!

Принц вихопив тонкий блискучий меч, який я вважав би хіба що прикрасою, і кинувся на Варіанта, прикриваючи короля!

А!

Він що, збожеволів?!

От халепа.

Якщо принц постраждає, буде зовсім погано.

Ось воно що.

Я сам зберігаю спокій, але це зовсім не означає, що всі навколо теж спокійні.

І все-таки цей принц…

Якби мене не було поруч, страшно подумати, чим усе скінчилося б.

(Вибач, Шікі. Тут поранені, можливо, й загиблі. Прийди сюди й надай їм допомогу. Міо, ти залишайся там, доручаю тобі няньчитися з ними. Розраховую на тебе, не дай студентам загинути.)

Ті двоє лицарів… Можливо, вже запізно.

Але Шікі, може, і зуміє їх урятувати.

Часу на подробиці не було, тому я просто віддав накази думковим зв'язком.

Звідси не розбереш, чи дихають вони, але рани виглядають смертельними.

Інших ворогів навколо, здається, немає. Якщо зупиню цього, усе буде гаразд.

Я поспішив наздогнати принца.

Варіант виявився швидким, як і слід було чекати.

Так я… не встигну.

Моє тіло не може миттю розігнатися від нерухомості до найбільшої швидкості.

Зрозумівши, що не встигаю, я створив із магічної сили «невидиму руку» в просторі між принцом і Варіантом, щоб захистити його.

Її приховує «Сакай», тож вона має бути невидимою.

Навіть якщо принца поранять, його можна вилікувати. Але краще, щоб він узагалі не постраждав.

Моя магічна сила схопила Варіанта саме тоді, коли він розігнався до найбільшої швидкості.

Я змахнув цією «рукою» й відкинув Варіанта подалі від принца.

Полегшено зітхнувши, що встиг, я підхопив принца Джошуа й відскочив туди, куди погляд тієї тварюки не сягав.

Прокляття, я трохи віддалився від короля.

Я відкинув Варіанта, тож він не відразу повторить атаку. Але треба швидко його добити.

[Принце, усе сталося дуже раптово. Вибачте за мою безцеремонність. Тепер я розберуся із цим чудовиськом.]

Поки виводив ці слова, раптом відчув під рукою щось дивне.

Га?

— ?!!

Опустивши погляд, я побачив приголомшене обличчя Джошуа.

Мабуть, під час стрибка його одяг зачепився за щось і розірвався…

А моя рука лежала саме там…

Це що… груди?

Га?!

У голові все змішалося.

— …Пізніше я все поясню. А зараз, будь ласка, захистіть батька.

Обличчя принца зашарілося від сорому. Він… ні, вона? — промовила це низьким голосом.

Я миттєво прибрав руку.

Не приховуючи розгубленості, відскочив, наче мене підкинуло пружиною.

Так.

Здається, я зробив щось дуже недоречне. Але спершу треба розібратися з чудовиськом.

Добре, воно все ще не отямилося.

Я зв'язав Варіанта «Брідом» і скоротив відстань.

Я застосував безстихійний «Брід».

Без арії й без стихії. Я сподівався, що цього вистачить для перемоги, але смертельної рани завдати не вдалося.

Проте для стримування сили виявилося достатньо.

Я підскочив ближче, вкрив праву руку магією й ударив чудовисько збоку в морду.

Від мого удару Варіант відлетів, по дорозі вдарившись об кілька сидінь і поручнів.

Чудово.

Король Лімії тепер має бути в безпеці.

Безстихійні закляття зазвичай слабші за стихійні того самого рівня. Але судячи з побаченого, «Бріда» цілком досить, щоб його знищити.

Я коротко проказав арію й, ніби натягуючи тятиву, випустив білу стрілу.

«Брід» влучив просто в дзьоб, але не пробив його відразу: натомість відкинув Варіанта назад, протягнувши крізь кілька рядів глядацьких місць.

Я навмисно зменшив пробивну силу.

Не знав, на що ще здатне чудовисько, тому хотів тримати його на відстані.

Однак мої побоювання виявилися зайвими.

Варіант роздувся, наче всередині лускали бульбашки, а потім розлетівся на шматки й загинув.

А я вже почав хвилюватися.

Помітивши, що Шікі вже лікує одного з лицарів, я полегшено зітхнув.

Схоже, принаймні одного вдасться врятувати.

Одне завдання виконано.

А щодо принца… Сподіваюся, це не спричинить нових проблем. Хоча навряд чи вдасться їх уникнути.

Якби все зводилося лише до бою, наскільки ж простіше було б жити…

Намагаючись не зустрічатися поглядом із принцом, я відвів її назад до короля.

Саме тоді почув крик, зовсім не схожий на попередні.