Розділ 141 — Змагальний майданчик, один край

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Амелія, отже.

Хм… Виходить, саме вона вбила Ілумґанда.

Шікі ж просив її не перенапружуватися. Та й студенти помітно вагалися.

Я помічав їхню нерішучість: вони немов випробовували силу супротивника й не могли вирішити, як далеко готові зайти. Але…

Амелія Хоупрейз.

Хоупрейз.

Невже вона справді ворогує з лімійською родиною Хоупрейз?

Однакове прізвище мене зацікавило, і колись я обережно її розпитав. Вона не відповіла, а змушувати говорити про неприємне я не став.

Зрештою, я для них лише тимчасовий викладач, щось на зразок репетитора.

Не збираюся втручатися в тутешні справи.

Та хай там як, завдяки Амелії вони здолали Ілумґанда. І це добре.

Хоча через це й у мене тепер з'явилися клопоти. Може, усе ж слід було з'ясувати її обставини, навіть якщо розмова вийшла б болісною?

Але тоді я лише без потреби зблизився б із нею.

Мене цілком влаштовують стримані стосунки тимчасового викладача зі студентами.

Знайти правильну відстань між собою та студентами непросто.

Я вже трохи звик до цієї роботи, але саме в такі хвилини особливо відчуваю, наскільки вона складна.

Якби я оцінював сьогоднішній бій Джіна та решти як наставник, то, на жаль, поставив би їм незалік.

Якби від самого початку вони билися з наміром убити, а не витрачали сили на вагання, то не виснажилися б і напевно змогли б завершити бій.

Міо та Шікі були поруч, готові допомогти, тому можливість у них була.

Але вони хотіли врятувати Ілумґанда, і, схоже, саме Джін налаштував так усю команду. Тому бій і виявився настільки важким.

Я, звісно, пояснив королю Лімії, що студенти намагалися достукатися до Ілумґанда. Але сам майже не вірив в успіх.

Якби магія нормально діяла на супротивника, існувало б чимало способів знерухомити його. Та коли діє лише стихія вогню, нинішній команді Джіна залишався хіба що прямий бій.

За таких умов перемогти, не вбивши його, можна було б лише дивом.

Саме тому я й збирався доручити все Шікі, якби студенти зовсім не впоралися.

Звісно, свої думки про незалік залишу при собі.

Це був для них не звичайний навчальний поєдинок. Уже те, що вони пережили справжній бій, — привід радіти.

Немає потреби дорікати їм і псувати цю мить.

Дивлячись то на сіру купу плоті, якою став Ілумґанд, то на студентів, я подумав саме так.

— Вако, одного лицаря вдалося врятувати. Другий уже загинув, і лікування було безсиле, — доповів Шікі.

[Зрозумів. Повернися, будь ласка, до студентів.]

— Як накажете.

Завершивши доповідь, Шікі привітав короля Лімії та повернувся до студентів.

[На жаль, ми не змогли врятувати одного лицаря. Пробачте. І мені бракує слів, щоб вибачитися за те, що сталося з паном Ілумґандом.]

Принаймні одного врятували.

Треба подякувати Шікі.

— Райдо, не переймайся. Згадавши їхні рани, я радію вже тому, що один вижив. І ще раз дякую тобі за порятунок лицаря та принца. Те, як ти здолав того монстра, теж вражає.

Принца…

А, точно.

Я мимоволі пригадав відчуття під долонею.

Чомусь здається, що ця пригода ще обернеться проблемами.

Поки можна хоча б порадіти, що ніхто про це не заговорив.

Адже в принца начебто й грудей не було помітно.

Але її сараші чи щось подібне, чим вона приховувала груди, саме тоді порвалося — і моя рука випадково опинилася просто там. Що за безглуздий збіг?

[Ви мене надто вихваляєте.]

— І твої студенти показали себе чудово. Хай і всімох, але вони перемогли супротивника, якого не здолали наші лицарі. Я навіть хотів би запросити їх усіх до своєї держави. І тебе також, адже ти здолав монстра того самого типу.

Погляд короля переміщався з мене на коротку катану й назад.

Так дивляться люди, звиклі розпоряджатися чужими долями.

«Того самого типу», значить?

Мені так не здалося. Ілумґанд був помітно сильніший та небезпечніший.

Може, його перетворення справді було особливим?

Не знаю, що саме Рона робила в цьому місті, тож причин теж не розумію.

[Пробачте, але Варіант, із яким бився я, був значно слабшим за супротивника моїх студентів. Тому, будь ласка, відзначте передусім їх. Для них це був тяжкий досвід, але вони впоралися. І хоч кожен має власні плани на майбутнє, похвала короля Лімії обов'язково додасть їм упевненості.]

— Угу. Але ж слабшим, кажеш? Я не помітив різниці. Якщо це правда, можливо, з Ілумґандом працювали ретельніше…

Король Лімії замислився.

Це Ротцґард, але Ілумґанд, який став і нападником, і жертвою, — син лімійського шляхтича.

До того ж на шкільний фестиваль з'їхалися люди з усього світу.

Знайти винних серед такої кількості підозрюваних буде надзвичайно складно.

Насамперед підозра впаде на расу демонів, та й між г'юманами вистачає суперечностей.

Хай там як, Джіну та його товаришам випала неабияка нагода.

Слова правителя однієї з чотирьох великих держав — це майже неофіційне запрошення на службу.

Справа не лише в могутності держави: кліматом і географією Лімія не поступається Імперії, і від неї можна багато чого чекати в майбутньому. Якби я обирав, у якій із чотирьох великих держав жити, найімовірніше, зупинився б саме на ній.

А якщо обрати землі, де шляхтичі кращі, жити, думаю, було б легше.

Ці діти, напевно, зраділи б такій звістці.

Для стипендіата Академії вступ до лицарського чи магічного корпусу Лімії — прямий шлях до успішної кар'єри.

Може, цією нагодою скористаються всі, окрім сестер Рембрандт.

— …

Голова родини Хоупрейз стояв навколішки й дивився на безформні рештки.

Хай це був лише другий син, та все ж — його син.

Здається, чоловіка зовсім залишили сили.

— Пане Райдо, мені треба з вами поговорити. Можете приділити мені час пізніше, коли все це скінчиться?

[Звісно, принце Джошуа.]

Нікому не збираюся розповідати про те, що випадково дізнався.

Проблема лише в тому, як переконати в цьому її саму.

Ну що ж…

Тут уже безпечно, отже, слід зв'язатися з Томое та відправити гостей до решти почесних осіб.

А тоді допомогти евакуювати інших глядачів.

Поки ніхто не повідомляв про нову небезпеку, тож варто перевірити обстановку.

Я готувався до безлічі тривожних звісток від туманних ящерів, але нічого не надійшло.

Пан Рембрандт таки надійний.

Мабуть, добре все пояснив.

Хоча пояснити було б простіше, якби я викликав когось схожішого на г'юманів: ґорґон, арків чи, найбезпечніше, лісових оні.

Але варто було показати таких створінь панові Рембрандту, як про їхнє існування рано чи пізно довідалися б і його доньки.

Щоб не пояснювати зайвого, краще хай гадають, що я вмію прикликати лише расу Синіх Ящерів.

[Залишатися тут небезпечно: на нас можуть напасти знову. Будь ласка, перейдіть до укриття, де перебувають інші гості. Небезпеку, пов'язану з вашою державою, уже усунено.]

— Як же я потім дивитимуся в очі мешканцям міста, якщо сам пересиджу лихо в безпеці?

[Голова цього міста, ректор Академії, теж там. Звісно, він, найімовірніше, діє, щоб захистити місто. Якщо ви віддаватимете точніші накази з безпечного місця, заворушення вдасться вгамувати швидше. Ми допоможемо з евакуацією мешканців. Я не маю великого досвіду в таких справах, але зроблю все можливе.]

— Евакуація? З твоєю силою хіба не варто насамперед придушувати ворогів?

[Якщо знадобиться, я втручуся й у бої. Але зараз сили Академії зосереджені на придушенні заворушень, тому ми можемо взяти на себе евакуацію та допомогу постраждалим — там особливо бракує людей.]

— …Схожий… на того, хто щойно зійшов… — пробурмотів король.

Чорт, я не розчув, що він сказав.

Наче щось про схожість.

Це він сам до себе? Краще перепитаю.

[Перепрошую, можете повторити?]

— Ні, нічого важливого. Гадаю, якщо ми залишимося тут, то лише заважатимемо. Угу… Джошуа.

Король не став повторювати.

Проте з моїм планом евакуації погодився.

— Так?

— Не знаю, чи встигнуть, але накажи найближчому вільному загону вирушати до Ротцґарда. Підкріплення нам точно знадобиться. Можеш зробити це вже з укриття: передай повідомлення думковим зв'язком на проміжний пункт, а звідти нехай негайно доповідять королівству. Я домовлюся з ректором Академії про дозвіл увійти в місто.

— Зрозумів. Найближчий — загін родини Хоупрейз, чиї володіння лежать на південному краю королівства. Щойно знайду місце для думкового зв'язку, передам наказ.

Джошуа глянув на голову родини Хоупрейз, але той навіть не відреагував.

Він узагалі при тямі?

Щойно втратив сина. Навряд чи зараз може ухвалювати тверезі рішення.

— Райдо, будь ласка, телепортуй нас. І допоможи отому чоловікові, що зовсім занепав духом.

[З радістю.]

Я уточнив місце в Томое й створив туман, що вів просто до неї.

Перед королем завис густий туман, крізь який нічого не було видно.

Я перевів погляд на Шікі й Міо.

Вони саме допомагали студентам оговтатися після бою.

Я сподівався, що студенти зможуть бути бойовою силою в цій кризі, але, схоже, помилився.

Думка, що ці монстри колись були г'юманами, надто сковує їх.

Не знаю, як просувається евакуація решти студентів. Та цих дітей краще відправити в укриття, і хай там тихенько чекають.

Невідомо, скільки ще буде ворогів. До того ж я дав слово панові Рембрандту.

Не слід змушувати їх битися понад сили.

Трохи розчарований, я подивився на загін у фіолетовому вбранні, забризканому кров'ю.

І це основний бойовий підрозділ, покликаний стримувати Варіантів?

Не знаю їхньої справжньої чисельності та сили, але якщо підготовлених бійців небагато, на придушення заворушень піде кілька днів.

Розмірковуючи над подальшими подіями, я проводжав поглядом одного з лицарів, який ішов похитуючись.

Переконався, що король Лімії та принц Джошуа зникли в тумані.

Ну що ж.

Я підійшов до пана голови родини Хоупрейз, який, учепившись у поруччя, нерухомо дивився на останки сина.

[Пане Хоупрейзе, перепрошую. Дозвольте допомогти вам дістатися укриття.]

— Не торкайся мене!

— !!

Я спробував підтримати його за руку, але він відштовхнув мене й закричав.

Від крику обернулися студенти й мої послідовники.

Я махнув їм рукою, показуючи, що нічого страшного не сталося, і зачекав, поки пан голова сам підведеться.

Мабуть, його можна зрозуміти. Він дивився на мене з ненавистю, але допомоги не прийняв і сам, похитуючись, рушив до туману та зник у ньому.

Не те щоб я хотів зробити всіх своїми боржниками.

Ех…

Чому він так мене ненавидить, якщо навіть на Амелію не глянув?

Не збагну.

Може, просто перейняв ненависть свого сина?

Та я навіть не знаю, за що мене ненавидів сам Ілумґанд.

Шляхтичів мені, мабуть, ніколи не зрозуміти.

Я пригадав слова принца Джошуа.

«Шалений звір, у якому не відчувається й сліду особистості», значить.

А потім — останній крик Ілумґанда, який злився з гуркотом вибуху.

«Я лише хотів попросити пробачення».

Саме це він вигукнув.

…Тепер уже ніколи не здійснить цього бажання.

Я стільки разів чув голос того Варіанта, але не думав, що справді зрозумію хоч щось із його слів. Та що вдієш, коли вже почув.

Якщо ти так хотів перед кимось перепросити, що закричав про це навіть перед смертю…

То чому не написав листа чи не зв'язався з тією людиною думковим зв'язком, замість дошкуляти мені?

Я навіть на мить відчув до нього співчуття, але тут помітив, що до мене біжить Міо, і відігнав ці думки.

Кому саме призначалися його слова — тепер уже не дізнаюся.

І немає сенсу над цим побиватися.

— Вако, з вами все гаразд?! — вигукнула Міо.

Я кивнув у відповідь.

Томое зараз, напевно, супроводжує людей із Лімії.

Там також Рут, а в почесних гостей свої інтереси. Тож краще, щоб поруч із ними залишалася саме Томое.

[Зі мною все гаразд. А у вас, здається… виникли труднощі.]

Це було очікувано.

Біля студентів панувала не лише радість перемоги. Атмосфера була важка.

Найгірше почувалася Амелія — страшенно виснажена.

І, здається, ще й поранена.

У плече?

Навіть після лікування Шікі її пошкоджене спорядження одразу видавало місце поранення.

Хоч би які в неї були особисті обставини, якщо вона не хоче розповідати про них мені, я не маю права втручатися.

Поруч із нею Шікі, якого вона кохає. На нього й покладуся.

Якщо Шікі вирішить, що мені слід щось знати, він повідомить.

Зараз я нічим їй не допоможу.

— Це було небезпечно. Коли він заревів і бійці переднього ряду завмерли, я вже збиралася втрутитися. Але Амелія впоралася сама. Накласти готове закляття на стрілу — неабияка нерозважливість! Вона й Сіф, мабуть, намагалися повторити прийом Шікі.

[Отже, саме через накладене закляття й стався вибух. Вражає.]

Наслідували Шікі, значить.

Накладення готового закляття на зброю різко посилює її удар.

Але діє зовсім недовго.

Сам Шікі, за його словами, здатен підтримувати такий ефект лише кілька хвилин.

Витрати магії величезні.

Якщо не потрібне особливо потужне влучання, користі майже немає.

Навіть Шікі здебільшого застосовував цей прийом, щоб ворог сплутав його зі звичайним посиленням зброї й відкрився.

Сіф та Амелія впоралися, але їхнє закляття трималося лише кілька секунд.

Отже, справді ризикнули.

Проти Варіанта, майже невразливого до багатьох стихій і захищеного від магії, така техніка ледь-ледь виправдана.

Стріла не втрачає накладеної сили з відстанню, але якщо час дії скінчиться раніше, ніж вона долетить, користі не буде зовсім.

Я підійшов до студентів з авангарду, які сиділи на землі.

— …Викладачу.

[Джіне, ви добре билися.]

— Я… Я мав би не перейматися тим, що з ним сталося. Взагалі-то мені слід було б на нього злитися. Але коли зрозумів, що доведеться вбити… не зміг.

Він розгублений.

Думав, що готовий убити, але так і не наважився.

І тепер не може цього прийняти.

«Адже мамоно я вбиваю без жалю», — напевно, саме так він думає. І решта теж.

[Раніше він був г'юманом. Твої почуття цілком природні. Не картай себе й відпочинь.]

— Що?! Ви хочете сказати, що ми лише заважатимемо?!

[Ні. Ви студенти й не зобов'язані битися на передовій. Для цього є інші люди.]

Відверто кажучи, я й справді трохи вважав їх тягарем. Але казати це й ранити їх ні до чого, тож я назвав головну причину.

Надійні вони чи ні — питання інше, але в Академмістечка теж є власні бойові сили.

Хоча б тих людей у фіолетовому.

Відомості поступово збиратимуть, тож впливові люди Академії на чолі з ректором, найімовірніше, сплянують заходи проти Варіантів.

Принаймні до того, щоб посилати на передову студентів, які ще навчаються, справа точно не дійшла.

— Та ми можемо битися! — заперечив Джін.

[Занадто голосні слова для тих, хто втомився після єдиного бою. Амелія теж дістала серйозну рану, хоча Шікі вже її вилікував.]

Якби до них тоді дістався другий Варіант, хтось міг би загинути.

Вони навіть не згадали другого Варіанта. Мабуть, не помітили його.

Отже, зараз їм потрібен не новий бій, а відпочинок.

Із кількома Варіантами водночас їм не впоратися.

Хай я й сказав, що другий був слабшим за Ілумґанда, але залежно від сили супротивника вони можуть загинути.

До того ж усі вони колись були г'юманами. Студенти знову можуть завагатися.

Тому поки я не готовий покладатися на них як на бойову силу.

— Ух… це…

[«Я хотів повернути його до колишнього стану».]

— ?!!

[Саме цього ти насправді хотів, так?]

— Хіба це було не заради вас, викладачу? Я що… наївний?

Його слабкий голос лише підтвердив: до самого кінця Джін не хотів убивати Ілумґанда.

[Я краще втратив би Ілумґанда, ніж когось із вас. Ви важливіші для мене. Амелія, певно, думала так само, коли наважилася на свій удар. Якщо шкодуєш про свою наївність, просто працюй над собою той час, що лишився тобі в Академії. На мою думку, ця твоя риса — сильна сторона й важлива частина тебе.]

Цього разу вона, щоправда, не допомогла.

Та це справді одна з найпривабливіших його рис.

Холодна розважливість і безсердечність йому зовсім не пасують.

— Через мою наївність усі опинилися в небезпеці. Хіба це можна назвати перевагою…

Ого. Не звик бачити Джіна настільки пригніченим.

Зараз йому краще відкласти ці думки й просто відпочити.

[Про це подумаєш пізніше. А тепер відпочивай. Це наказ викладача. Мені повідомили, що Варіанти з'явилися не лише тут, а й у сусідніх містах. Лихо триватиме ще якийсь час.]

— Не може бути… Що ж це коїться?

[Сьогодні ви підете до укриття разом з іншими студентами. Навіть якщо хочеш битися, виснажене тіло тебе підведе. І ще дещо…]

[Сіф, Юно.]

Я покликав сестер Рембрандт.

— Викладачу Райдо.

— Викладачу.

[Ваші батьки в безпеці. Я приставив до них надійних охоронців. Тож ви слухняно підете в укриття, так?]

— …Гаразд.

— …Я піду. Але лише на сьогодні.

Із Юно завжди непросто.

Вона що, збирається й завтра битися?

Сіф також відповіла так, наче їй є що сказати.

Я вже казав це Джінові, але ж вони студенти — нема чого так рватися в бій.

Тіла в них ледве трималися, а очі все ще горіли.

Невже бойовий запал ніяк не вщухне?

Хай там як, зараз потрібен відпочинок.

Вдячні слова короля Лімії передам їм пізніше.

Із принцом теж залишилися невирішені питання.

Буде клопіт, якщо вона з гарячки наробить дурниць.

Особливо коли йдеться про захист близької людини.

Я щойно сам у цьому переконався.

[Шікі, Міо, відведіть студентів до місця евакуації. Якщо буде потрібно, можете залишитися охороняти його.]

— Га?! А ви, Вако?

[Я поговорю з Томое. Цих дітей залишаю на вас.]

Я створив туман, що вів до того самого місця, що й раніше.

Томое, скільки ж ти ще збираєшся спостерігати й чекати?

Не хотів, щоб почесні гості мене перехопили. Тому тихенько навідаюся до Томое, вислухаю її доповідь, а потім перевірю крамницю.