Розділ 143 — Якщо це три дні, то ще не страшно

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Відтоді минуло три дні.

Академмістечко досі охоплене хаосом.

Безлад, спричинений Варіантами, який вважають справою раси демонів, так і не вщух: від першого дня й донині Варіанти продовжують наступ, а їхня мета досі невідома.

Першу ніч я провів в одному з пунктів евакуації — у нетрях напівлюдей.

Увечері ми всі зібралися, щоб обмінятися відомостями, але нічого особливо важливого не дізналися. Хіба що щодо того, як наша компанія переправляє товари: схоже, Рут щось із цим зробить. Так мені сказала Томое.

На другий день ситуація погіршилася.

Виникли дві серйозні проблеми.

Перша — перестала працювати міська мережа зв'язку. Повідомлення із сусідніх міст більше не передаються, а оскільки на наші виклики ніхто не відповідає, невідомо, чи вони взагалі доходять.

Думковий зв'язок усередині міста працює лише на невеликих відстанях. У вправного мага — один-два кілометри, а якщо обидві сторони досвідчені — приблизно три. Ось до чого дійшло.

З огляду на розміри міста це досить важке становище. Навіть подумати про обмін інформацією із сусідніми містами вже складно.

Хоча, якщо в Академії є справді вправні майстри думкового зв'язку, це, можливо, ще реально.

За словами Томое, через це Академія діє значно повільніше, тож глушіння думкового зв'язку дає відчутний результат.

За словами Шікі, причина — чимала кількість магічних пристроїв, розставлених у різних частинах міста.

Він показав мені один — доволі маленький: циліндр завбільшки з пластикову пляшку на 500 мл.

Таких пристроїв безліч у місті й поза ним. Їхнє головне призначення — глушити думковий зв'язок.

Схоже, вони вже давно стояли всередині колон, під підлогою, закопані в землю — у безлічі місць. «До активації вони ніяк себе не виявляли, тож ми не змогли їх помітити», — перепросили Шікі й Лайм.

Якби вони могли виявляти пристрої ще до активації, це вже було б надто вражаюче.

Коли я почув про це, то щиро захопився расою демонів, яка, певно, витратила чимало часу, щоб так ретельно розставити ці пристрої.

Мабуть, вони виконували цю роботу дуже старанно. Які ж працьовиті.

Чомусь я уявив собі величезну лінію доміно.

Мені навіть захотілося знести всі кісточки, але я стримався.

Так само як раса демонів може користуватися своїм думковим зв'язком навіть за цих умов, ми теж можемо нормально користуватися своїм.

Схоже, блокується лише звичайний думковий зв'язок.

Наші повідомлення неможливо перехопити, а важливі відомості ми ще й шифруємо. Можливо, тепер ми єдина сила в місті, що має повноцінний думковий зв'язок.

«Тому, якщо захочете знищити пристрої, прошу зробити це після того, як ми завершимо свої ходи», — сказала Томое.

Другий момент — зросла кількість Варіантів.

Причина в тому, що дехто з причетних до інциденту з Варіантами перетворився просто в пунктах евакуації. Тобто небезпека виникає саме там, де люди шукають порятунку. Погана ситуація.

А це означає, що доволі багато людей вживали наркотик раси демонів.

Невже раса демонів просто розповсюджувала його навмання?

Як би там не було, схоже, їхня мета полягала не стільки в хаосі як такому, скільки в завданні шкоди саме Академмістечку.

Опівдні першого дня я порадився з усіма своїми послідовниками, і ми підрахували всіх, хто носить намисто, схоже на Ілумґандове.

Щоб точніше визначити причину.

Однією з причин може бути те, що в укритті люди опинилися під сильним стресом, їхній дух став нестабільним, і кілька з них перетворилися на Варіантів так само, як Ілумґанд.

Те, що вони не могли користуватися думковим зв'язком, теж, мабуть, мало значення.

Щоб зменшити шкоду, я наказав працівникам конфісковувати ці аксесуари й таким чином скоротив втрати в тих пунктах евакуації, де ми чергували.

Туманні ящери, що супроводжують пана Рембрандта, доповіли мені про безпеку подружжя і в загальних рисах — про стан справ у Гільдії купців.

До другого дня людей, що мали досвід боїв із мамоно, охоронців, найманців і їм подібних зібрали й організували в загони. Схоже, вони почали діяти, щоб усунути загрозу Варіантів.

Мені доповіли, що вони перейшли радше до наступу, ніж до оборони, і в основному це сталося завдяки впливу подружжя Рембрандтів.

Представник Гільдії, який виступив за наступ, зібрав представників компаній, працівників і всіх, хто мав стосунок до Гільдії, та запропонував створити загони для захисту міста.

Можливо, він зробив це через втрати крамниць, товарів і навіть самих торговців. А може, це і є його справжній характер. Я не знаю.

На жаль, почалися й пограбування крамниць, які ще вціліли.

Можливо, через те, що мою крамницю та навколишні вже знищили, коли я почув цю доповідь, частина мене, хоч і розуміла всю безглуздість такого почуття, відчула полегшення від того, що постраждали не лише ми. Я найгірший.

Увечері другого дня з'ясувалося, що в місті вже близько вісімдесяти Варіантів. А ще — що в кількох пунктах евакуації, які не були під наглядом Торгової компанії «Кудзуноха», з'явилися Варіанти, і ті пункти знищено.

Найімовірніше, там просто не було нікого, хто зміг би битися.

Підтримка Академії спрямовувалася не на самі пункти евакуації, а на винищення Варіантів, тож якщо в такому місці з'являвся новий Варіант і люди не могли оборонятися, укриття руйнувалося зсередини.

Невже Рона справді все це прорахувала, коли піднімала цей безлад?

Передбачити стільки факторів — вражає.

Цілком можливо, що вона серйозно планувала знищити місто.

А з боку Академії Пурпурові Плащі та частина викладачів сформували загони й діють за наказами ректора Академії. Схоже, їм уже вдалося знищити кількох Варіантів.

Кількість ворогів зросла, але оскільки ситуація поступово вирівнюється, це також можна вважати добрим знаком.

Бо щойно з'являється відпрацьований спосіб боротьби з ними, ефективність винищення Варіантів зростає.

У найкращому разі підкріплення інших держав завтра прибудуть до сусідніх міст, а післязавтра — до Ротцґарда.

Щоправда, оскільки ми не можемо підтвердити їхній прихід через думковий зв'язок, це лише за умови, що підкріплення почали готуватися ще з першого дня.

І саме посеред цього галасу важливі шишки покликали Томое й попросили її надати підтримку для транспортування товарів і військ.

Розумію. Після того як їм показали таку зручну телепортацію, це й справді логічне бажання.

Я, мабуть, погодився б, але з гостями говорила Томое, а поруч стояв Рут.

Щодо далекої телепортації вони вигадали щось, що звучало доволі переконливо, і пояснили, що це буде важко.

За їхнім поясненням, коротку катану можна застосовувати обмежену кількість разів. Після активації вона нібито не працює до кінця дня, а примусове використання може її зламати.

Справді, коли накладаєш ефект на предмет, можна вигадати чимало всього.

Подумати тільки, вони змогли на ходу вигадати таке налаштування. Довгоживучі дракони справді вражають.

Дивлячись на те, як широко вони мислять у русі, я усвідомлюю власну недосконалість.

І, за словами Томое, сьогодні ми нарешті починаємо діяти.

Коли все скінчиться, на мене чекатимуть інші проблеми: Гільдія купців і принц Лімії Джошуа.

Але навіть так ці застійні дні все одно кращі, ніж просто чекати.

На відміну від тих, хто ховається в укриттях, ми можемо користуватися думковим зв'язком, тож не відчуваємо загрози, до того ж помірно навідуємося в Асору, і все одно навіть я відчуваю легку напругу в цій замкненій ситуації.

— …«У цій замкненій ситуації». Ось і все. Для триденного щоденника довгувато, але за таких подій інакше, мабуть, не вийде. Однаково нікому його не показуватиму.

Доволі скорочено, але якщо воно працює як нотатка, то цього досить.

Я вийшов із кімнати, яку підготували для мене напівлюди в нетрях.

— А, пане Райдо. Сьогодні тихо. Поки що нічого вартого уваги не сталося.

Коли я вийшов із кімнати, до мене заговорив кіт заввишки майже як г'юман, який ходив на задніх лапах.

Він відповідає за ці нетрі. Завдяки торгівлі ліками нашої компанії ми з ним непогано знайомі.

Здебільшого він спілкується зі мною через Акву та Еріс, але іноді ми говоримо й особисто.

Схоже, він часто заходить до нашої крамниці, тож його навіть можна назвати нашим постійним клієнтом.

Те, що він живе в нетрях, зовсім не означає, що в нього немає грошей. Він небагатий, але на життя все ж якось заробляє.

— Доброго ранку. Чудово, що суперечки з г'юманами потроху вщухають.

— Сутички виявилися не такими страшними, як я думав. Хоча зовні все ще небезпечно.

— Схоже, незабаром і там усе повернеться на свої місця.

— Там досі є монстри, яких важко виявити, тому пильність втрачати не можна. Хочу, щоб ці напружені дні вже закінчилися якнайшвидше.

— Було б добре, якби це стало поштовхом і г'юмани змінили ставлення до вас.

— Це неможливо. Вони — раса, яку любить Богиня, а ми — ті, хто стоїть нижче за них. Думка, яка вкоренилася, так легко не зміниться. Г'юмани, можливо, ще якийсь час приноситимуть нам пожертви, але, думаю, згодом усе повернеться до того, що було раніше.

Кіт на ім'я Бор був ще молодим, але зі своїм зрілим виразом обличчя він лише сумно посміхнувся.

Яка далекоглядна особа.

— «Щойно мине небезпека, про неї забувають», еге ж…

— Хм? — перепитав Бор.

— Ні, нічого. Не зважайте.

— Останнім часом я думаю, чи не спробувати нам використати наші сильні сторони, щоб пов'язати їх із роботою. Якби ми змогли побудувати відносини бодай із частиною г'юманів тут, де вигідно було б обом сторонам, то цей безлад і погані спогади можна було б переписати. Принаймні для нас.

— Так. Сьогодні я вирушаю з Аквою та Еріс. Про всяк випадок кількох наших залишу тут, тож якщо треба буде щось мені передати, кажіть їм.

— …Назовні. Зрозумів. Будьте обережні.

Вуха й вуса кота смикнулися — його здивували мої слова.

Угу, кіт. Приємно.

— Так, і ви теж.

Трохи освіжившись, я вийшов із напівзруйнованої будівлі.

(Акво, Еріс, вирушаємо до Академії.)

Я скористався думковим зв'язком. Це була не розмова, а наказ.

Зі швидкістю, гідною онівабанів, переді мною з'явилися дві тіні.

— Доброго ранку, Вако. Сьогодні починаємо наступ? — запитала Аква.

— Доброго ранку. Поблизу немає Варіантів, усе спокійно, — повідомила Еріс.

Слова Еріс мало не кричали: «Я старанно працювала», але, якщо чесно, звучали трохи сумнівно.

Утім, вона не з тих дівчат, що брехатимуть у таких речах, тож я не сумнівався в змісті.

— Ясно. Дякую за роботу. Ми зустрінемося з ректором Академії й долучимося до придушення.

— Пан Шікі та пані Міо теж будуть, так? — запитала Аква.

— Які розкішні сили, — додала Еріс.

— Вам достатньо ховатися й пильнувати околиці. Якщо щось трапиться, повідомте мені думковим зв'язком.

— Так.

Перш ніж інші країни втрутяться, ми маємо певною мірою показати свою присутність. Схоже, це найважливіший пункт.

Ну, а для мене головне — безпека.

Уникати тих боїв, яких можна уникнути.

Берегти життя.

Якщо я помру, то, можливо, потягну за собою й мешканців Асори. Навіть якщо шанс загинути — один на мільйон, я все одно битимуся, ставлячи оборону на перше місце. Саме так я вирішив.

Коли я чітко зрозумію, наскільки глибокий мій зв'язок з Асорою, можливо, моя поведінка зміниться, але поки що ні.

Двійця лісових оні знову зникла.

Ну що ж, ходімо.

— Господарю «Кудзунохи»!

…

Хто це?

Голос зупинив мене, коли я вже йшов до виходу.

Так мене тут називають багато хто.

Озирнувшись, я побачив жінку, з якою познайомився не так давно.

[А, доброго ранку, пані Естер. Бачу, ви в доброму здоров'ї.]

— Доброго ранку. Навіть якщо це написано, звучить надто вже офіційно, знаєш. Можеш не бути таким формальним із кимось на кшталт мене. А то я теж почну говорити формально.

[Вибачте. Така вже в мене вдача.]

Або, точніше, із г'юманами я майже завжди такий.

Якщо сказати м'яко — ввічливий.

Якщо грубо — відсторонений.

Зрештою, я звик розмовляти з іншими в діловому тоні.

Я думав, що збираюся влитися в суспільство г'юманів, але чомусь починаю втрачати до цього запал.

Що це взагалі за почуття?

— Хм-м. А, власне, чому я тебе зупинила. Ті аксесуари, які ти вчора наказав збирати, якщо побачимо їх і сьогодні, теж краще вилучати?

[Так. Можливо, це одна з причин цього безладу, але напевно буде відомо лише після того, як Академія все детально розслідує.]

— Зрозуміла. Ми так і зробимо. І… сьогодні ти виходиш назовні?

[Тут уже спокійніше. Піду до Академії — хочу дізнатися про ситуацію в місті й перевірити студентів.]

— Вражає, що ти так легко можеш це сказати. Може, мені й не треба тобі це говорити, але життя лише одне. Гордість і самовпевненість лише скорочують його. Будь обережний.

[Дякую за турботу. Залишаю все на вас.]

— А ще, коли все щасливо скінчиться, я розповім про тебе своєму керівництву. Думаю, це піде тобі на користь.

[Ми невелика компанія, але буду вдячний, якщо ви про нас розповісте.]

Керівництво борделів… Одразу згадуються якудза чи мафія.

Чи справді нормально знайомити мене з настільки тіньовою особою?

Хоча якщо поруч будуть Томое чи Шікі, то нічого страшного не станеться.

Схиливши голову, я завершив розмову з Естер.

Коли я попрямував до виходу з нетрів, то пояснив напівлюдям у простих обладунках, чому виходжу назовні, і ступив на вулицю.

Минуло лише кілька днів, а буря тут стояла ще та.

Якщо прислухатися, чути звуки бою й крики.

Мабуть, через те, що це стало майже щоденною картиною, на третій день я вже почав до цього звикати.

Тривога, яка охопила мешканців, здебільшого виникла через те, що вони не розуміли ситуації й не знали, коли саме на них можуть напасти.

Я ж можу нормально користуватися думковим зв'язком, а ще Аква й Еріс доповідають мені, тому я здатен уникати і Варіантів, і загонів Академії.

Саме тому в цій ситуації я майже не відчуваю тривоги.

Це результат покращення думкового зв'язку, який не працював, коли мене покликала Богиня. Добре, що ми його вдосконалили.

Якщо подумати, у сучасному світі надзвичайна ситуація, за якої не працюють мобільні телефони, теж викликала б паніку.

Або, точніше, я навіть не тривожуся — у мене настрій доволі бадьорий.

Шікі вже передав студентам слова похвали від короля Лімії, тож мені хочеться на власні очі побачити, як вони цьому радіють.

Орієнтуючись на інформацію від Акви та Еріс, я обходжу Варіантів і г'юманів та продовжую шлях до Академії.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Тимчасовий викладачу Райдо! Негіднику, чому тебе не було в Академії в такій надзвичайній ситуації?!

[Перепрошую. Від свого послідовника я почув, що ректор Академії вже придушує Варіантів, тож зібрав працівників, які були в безпеці, і евакуював мешканців.]

— Дурню! Якщо знищити Варіантів, про мешканців і дбати не доведеться! Навіщо тобі, викладачеві — хай і тимчасовому, — допомагати з евакуацією?! Ти ж мусиш виконувати мої накази, хіба ні?!

[Так. Це було моє самовільне рішення. Думковим зв'язком зараз як слід не скористаєшся, тож я, хоч і запізно, прибув до Академії особисто.]

Місце, де перебував ректор Академії.

Підвал внутрішнього двору Академії. Надійне укриття.

Воно не надто просторе, щоб умістити багато людей, зате тут встановлено різноманітне обладнання для відстеження ситуації назовні.

Справжній командний пункт на випадок надзвичайної ситуації.

Схоже, усі евакуйовані важливі гості знаходяться тут.

Тут навіть є кілька кімнат для проживання, і, здається, вони тимчасово мешкають саме в них.

У приміщенні також були інші викладачі й необхідний для керування цим місцем персонал.

Як і слід було чекати, тут знайшлися кілька досвідчених майстрів думкового зв'язку, які підтримували контакт із загонами. Обмін інформацією не припинявся ні на мить.

І саме посеред усього цього зараз кричали на мене.

Ректор Академії так гарячкував, що в мене навіть виникла думка: а чи не лусне в нього судина? Він не збирався заспокоюватися й дивився на мене згори вниз, мов представник Гільдії купців.

Але цього разу я не розгубився, як тоді, і просто давав його гніву пройти повз.

Головна причина в тому, що я вже розумію, що маю робити, і знаю: метушня нічого не дасть.

У мене навіть вистачало холоднокровності подумати: якщо вже кричиш на мене, то зроби це в іншій кімнаті. Хіба це не заважає іншим?

— Два сусідні міста зовсім замовкли. Ми не знаємо, чи загинули там усі, хто володів думковим зв'язком, чи міста взагалі знищено. Слухай, це найгірша ситуація за всю історію Академмістечка від самого заснування! А ти… ти, негіднику, просто!!

Скільки ж цей старий взагалі очікує від тимчасового викладача?

Звісно, я вважаюся частиною сил Академії, раз уже тимчасово тут викладаю, але щоб так через це шаленити.

Може, він вирішив, що раз мої студенти так добре билися з Варіантом, то й я досить сильний, щоб самотужки змести всіх Варіантів? Хоча не думаю, що він заходить у своїх думках так далеко.

Якщо він і справді очікує, що я сильніший за своїх студентів, і саме тому так сердиться через те, що я не був у його розпорядженні, то, може, причина в тому, що його Пурпурові Плащі зазнають значно більше втрат, ніж здобувають військових успіхів?

Я ще не чув усіх деталей, тож пізніше запитаю.

Серед викладачів, певно, є й ті, хто навіть не зміг дістатися Академії й загинув дорогою, а є й такі, хто втік ще на самому початку. Якщо інших просто звільнять, їм не буде на що скаржитися, але тих, хто загинув, цей тип, здається, ладен копнути навіть мертвими.

Добре, що тут я лишив лише Томое.

Якби я привів сюди Міо, потім довелося б її заспокоювати, а це надзвичайно важко.

Я й сам хотів побачити студентів, тому попросив Міо та Шікі передати їм, що зайду пізніше, а самих їх залишив напоготові в одному зі студентських гуртожитків.

Схоже, там уже кілька разів ставалися нові спалахи появи Варіантів, але я отримав звіти, що вони таємно розібралися з ними без жодних проблем.

Також частину відправили в Асору як зразки.

Їх уже п'ять, тож цього має вистачити.

— Пане ректоре Академії, він допоміг нам евакуюватися, а потім ще й пройшов сюди через небезпечний внутрішній двір. Будь ласка, припиніть докоряти йому, — попросила Лілі.

— ?!! О, принцесо Лілі, та ще й пані Сайріцу… Оце несподіванка.

Крики ректора нарешті стихли.

Коли я глянув у той бік, поряд стояли двоє знайомих мені людей.

— Я випадково зустріла принцесу. Пане ректоре Академії, я теж прошу вас: зараз важливіше скористатися допомогою Райдо, ніж дорікати йому, — підтримала Сайріцу.

— Звісно, я й сам це розумію. Але як людина, відповідальна за Академію, я не міг заплющити очі на його безрозсудні дії.

Коли ви самі евакуювалися, вам було зовсім не до мене.

Вас більше хвилювало, як урятуватися, чи не так?

Зараз її тут немає, але ви навіть змусили власну секретарку підставляти вам плече.

Може, причина в тому, що бойові дії йдуть невдало? Ректор Академії сьогодні особливо дратівливий.

Якби він був таким із самого початку, я б не зміг побачити в ньому людину, здатну керувати елітною Академією. Якщо ж у нього лише влада й авторитет, а посада йому не відповідає, тоді він уже здавався б мені значно знайомішим… хоча ні, не зовсім.

Напевно, він належить до тих, хто зневажає інші раси. Принаймні я зовсім не відчуваю в собі бажання йому допомагати.

— Будь ласка, не могли б ви зробити це заради нас?

— Прошу вас.

— …Якщо вже ви двоє просите настільки щиро, добре. Тимчасовий викладачу Райдо.

[Так.]

— Доручаю тобі та працівникам твоєї компанії північно-східний сектор Ротцґарда. Ясно? Доведи, що здатен відновити свою честь.

[Я неодмінно виправдаю ваші очікування.]

— А студентів, які від того бою тільки сплять і жодної користі не приносять, теж можеш залучити, якщо вони вже прокинулися.

[…Зрозумів.]

Він справді з тих людей, які завжди говорять зайве.

Це трохи роздратувало мене.

З Джіном та іншими ж не сталося нічого страшного.

Навіть Амелію Шікі повністю вилікував того самого дня.

Після одного дня відпочинку сил у них має бути більш ніж достатньо.

Я не очікував, що ректор Академії скаже мені це прямо, але насправді я заздалегідь доручив Шікі й Міо стежити за настроями і присипляти Джіна та інших щоразу, коли хтось зі студентів чи викладачів починав шаленіти, аби вони не встрявали в бійку.

До речі, я сам дав на це дозвіл.

Про всяк випадок — якщо раптом ті діти або хтось інший захоче вирватися назовні й приєднатися до бою.

Після цього я якраз збирався піти до них і розбудити.

Я схилив голову перед ректором Академії, який уже збирався йти.

Північний схід.

Одразу Гільдія купців, отже.

Здається, це досить важлива зона.

Якщо він доручає нам саме цей район, то це радше не знущання й не спроба відправити нас у найнебезпечніше місце, а ознака того, що в нього вже майже не залишилося інших можливостей.

Академія, схоже, й так має повні руки клопоту зі звільненням пов'язаних із нею об'єктів, яким надає пріоритет.

Схоже, становище й справді дуже погане.

Томое теж чекала досить довго.

Коли я глянув на неї, вона помітила мій погляд і мовчки схилила голову.

І все.

З її характером я думав, що вона підійде й відмочить якусь дурничку. А, це тому, що тут стоять оці двоє.

[Принцесо Лілі, пані Сайріцу, щиро вам дякую.]

— Не треба дякувати. Ви й самі нам допомогли. Я хотіла б розповісти про це героєві Імперії, але зв'язок не працює. Мені соромно, що я нічим не можу допомогти містянам. Тоді думковий зв'язок ще працював, але що там зараз — не знаю, — відповіла Лілі.

— Пан Райдо нам допоміг, тож не переймайтеся. У нас теж: якби ж тільки думковий зв'язок працював… Підкріплення драконячого загону й припаси мали б прибути до завтра, але… — додала Сайріцу.

…Розумію.

Отже, причина цього очікування ось-ось дасть плоди.

Тепер зрозуміло, чому Томое вирішила діяти саме сьогодні: найімовірніше, через драконячий загін пані Сайріцу, який має прибути завтра.

[Я зроблю все можливе, щоб ви обидві не постраждали в Ротцґарді. Не хвилюйтеся.]

— Мені приємні твої слова, Райдо. Я б хотіла одного разу поговорити з тобою перед поверненням в Імперію. Коли все трохи заспокоїться, зможеш? — запитала Лілі.

Принцеса країни, де перебуває герой, так?

Манера мовлення короля Лімії справляла враження, ніби на нього сильно вплинув герой.

А ця принцеса така сама?

Її ввічливий стиль звертання до мене чомусь нагадує японський, але… якщо доведеться зустрітися з нею наодинці, не думаю, що витримаю.

А, точно.

[Звісно. На зустріч із вами, принцесо, я прийду разом зі своєю найближчою помічницею Томое.]

— …Так… чекатиму з нетерпінням, — відповіла Лілі.

Чудово.

Якщо я приведу когось, кого вона вже знає, наприклад Томое, можна буде не боятися ніякових пауз.

— Пане Райдо, ці так звані Варіанти — страшні супротивники: навіть еліта Академії ледве дає їм раду. Будьте обережні, — попередила Сайріцу.

[Не хвилюйтеся. Томое надзвичайно сильна й буде зі мною. Дякую за турботу, пані Сайріцу.]

— Ви берете й її?

[Ректор Академії сказав мені залучити й працівників. Томое — надійна підлегла.]

— Це правда. Завдяки їй ми змогли прожити ці кілька днів без тривоги. Тримати її тут довше було б недобре. Я молитимуся за ваше благополучне повернення, пане Райдо.

[Ходімо, Томое.]

— Так, — відповіла Томое.

Коли я вийшов із підвалу, яскраве світло на мить засліпило мене.

Унизу теж було освітлення, але, як і слід було чекати, це зовсім не те саме, що світло зовні.

Поки очі звикали, я швидким кроком попрямував до студентського гуртожитку, який використовували як укриття.

— Початок непоганий. Ну що ж, покличмо Міо та Шікі й нехай вони все впорядкують, — сказала Томое.

[Так.]

— І ще, ти був дуже спокійний під час розмови з ректором Академії. Несподівано з'явився рятувальний човен, але ти тримався прекрасно. І я теж думаю, що було правильно взяти мене з собою на зустріч із принцесою Імперії.

[Чомусь я сам напрочуд спокійно все сприйняв. Коли почнемо зачистку північно-східного сектору, нагадаєш подробиці легенди про телепортацію? Хочу, щоб наші пояснення повністю збігалися.]

— Зрозуміла.

Бо якщо щось і піде не так, то, швидше за все, саме з мого боку.

Я маю переглянути все, що тільки можна.

[З нетерпінням чекаю, яку історію ви разом із Рутом вигадали.]

Я впевнений, що там буде чимало страшних моментів, які навряд чи зіграють мені в плюс.

Якщо я збираюся користуватися силою, доведеться прийняти й такі речі.

— Залиш це мені. А поки подумай, як поводитимешся з Гільдією купців. Я чекатиму від тебе взаємодії на кшталт тієї, що була щойно, — сказала Томое.

[Я постараюся.]

Я прямую на північний схід, тож уникнути цього не зможу.

Я знову зустрінуся з представником… ні, цього разу — з паном Рембрандтом. Спробую думати про це позитивно.

Коли я виходив із нетрів, думав і про те, щоб побачити студентів, і про те, щоб навідатися до подружжя Рембрандтів. Обидва бажання здійсняться, тож це добрий знак.

Контратака починається не на четвертий день, коли прибуде підкріплення, а вже на третій. Інакше кажучи — поворотний момент.

Закарбуймо в пам'яті людей цього міста Торгову компанію «Кудзуноха».

◇◆◇◆◇◆◇◆

Атмосфера в студентському гуртожитку майже не відрізнялася від інших пунктів евакуації.

У просторому вестибюлі зібралося чимало студентів.

Частина працювала назовні неподалік, але в усьому приміщенні відчувалася втома.

Окрім Джіна та інших, які ще спали, тут були Шікі й Міо — в приміщенні, що слугувало місцем для догляду за пораненими та їхнього лікування.

Я зупинив їх, коли вони хотіли підійти до мене, і разом із Томое сам підійшов до них.

[Шікі, Міо, добре попрацювали. Студенти, мабуть, страшенно виснажені.]

— Вако, вчора кілька людей перетворилися на Варіантів, тож студенти не змогли повернутися до своїх кімнат. Сьогодні всі, схоже, на нервах, — доповів Шікі.

— А мені нудно. Вони повторюють те саме, наче зламані іграшки: «З нами все буде гаразд?» — невдоволено озвалася Міо.

[Міо, добирай слова обережніше. Для них таке вперше, тому хвилювання цілком природне.]

— П-пробач, — відповіла Міо.

Я трохи насварив її за гіркі слова.

Схоже, тут мало хто мав сили навіть на скарги, але я хотів уникнути зайвої ворожості.

— Сьогодні з цим покінчимо. Ви двоє готові? — втрутилася Томое.

Обидва кивнули на її слова.

[Розбудіть Джіна та інших. Хочу з ними поговорити.]

— Вони вже прокинулися деякий час тому. Тіло в них ще трохи важке, але було б клопітно, якби вони зустрічали Вако напівсонними, — відповів Шікі.

Шікі, ти працюєш швидко.

Тепер, коли я замислився, значно ефективніше, якщо вони вже прокинулися, а не якщо я будитиму їх після приходу.

І все ж я прийшов туди, де перебували ці двоє, але облич своїх студентів не бачу.

[Тоді де вони?]

— Он там. Їхній стан перевіряють. Думаю, незабаром вони повернуться, — пояснив Шікі.

[Залишайтеся тут і приготуйтеся виходити. Я тим часом поговорю зі студентами.]

Сказавши це, я дочекався згоди від усіх своїх послідовників.

Перемовившись із людьми в білих халатах, я рушив туди, де були знайомі обличчя.

[Давно не бачилися, Джіне. Як ви всі?]

— Викладачу!

Ого, як синхронно.

Вони всі відповіли в один голос.

[Чув, ви проспали три дні. Як почуваєтеся?]

— Ми вже в нормі. Не можу повірити, що ми спали аж три дні.

— Яка зараз ситуація? Здається, усе геть не так, як завжди.

— Я не можу зв'язатися з родиною. Викладачу, ви щось про це знаєте?

На мене відразу посипалися запитання від усіх студентів.

Перш ніж пояснювати їм ситуацію, я маю чітко розставити те, що потрібно зробити.

Або, точніше, у Даени ж є дружина й дитина.

Вони в порядку?

Я зовсім про це забув.

[Заспокойтеся. Ви прокинулися, але проспали три дні. Рватися сьогодні в бій — те саме, що самогубство. Назовні досі з'являються Варіанти. Ситуація поки що патова.]

— …

[Каральні загони Академії зараз просуваються вперед. Тобто студентам і далі заборонено виходити назовні. Ви вибралися живими, тож слухняно залишайтеся тут.]

Хм…

Даена та сестри Рембрандт виглядають украй похмуро.

По їхніх обличчях видно, що їм кортить вибігти назовні.

[Вам трьом — не можна.]

— ?!

[Сіф, Юно, з вашою родиною все гаразд. Не хвилюйтеся й залишайтеся тут, відновлюйте сили. Даено, я дізнаюся, як твоя сім'я. Не дійте на власний розсуд. Вас похвалив сам король Лімії. Спробуйте трохи заспокоїтися.]

Спитати «Ви раді?» у такій атмосфері я, звісно, не міг.

Я просто хотів, щоб вони трохи заспокоїлися, згадавши про похвалу короля.

— Але ж… місто досі руйнують ці тварюки, так?! — підскочив Джін.

Джін.

Серйозно… Варто мені втихомирити одного, як підводиться інший.

Це проблема.

Спочатку я думав залишити студентів тут як охорону просто для вигляду, але відчуваю, що це лише додасть роботи Акві та Еріс.

Я планував залишити тут тільки одну з них, але, можливо, доведеться лишити обох.

[Хочеш знову піти битися?]

— …Так. Навіть ми можемо хоч трохи стати в пригоді. Ми ж змогли битися з Ілумґандом, — сказав Джін.

[Тоді, якщо за цей час на це місце нападуть або з'явиться новий Варіант, усіх тут переб'ють. Учора один студент перетворився на Варіанта, знаєш?]

— !!

[За наказом ректора Академії я маю вирушити в північно-східний сектор. Джіне, ти й після цього хочеш піти?]

— …Я залишуся, — видушив Джін.

[Гм?]

— Я залишуся! Якщо ми всі разом візьмемося, то якось… ні, точно впораємося! — заявив він.

[Чудово. Розраховую на тебе. Якщо добре захистите укриття, повідомлю королю Лімії про ваші заслуги. До зустрічі.]

(Акво, Еріс, вибачте, але, будь ласка, охороняйте цей гуртожиток. Якщо Джін та інші підуть, байдуже хто з вас, нехай одна їх супроводжує.)

(Зрозуміла.)

(Є.)

Сприйняття ситуації я лишу Шікі.

Я повернувся туди, де чекали Томое, Міо та Шікі.

[Перепрошую за очікування. Ходімо. Шікі, наглядай за околицями.]

(Шікі, ще дещо: перевір, будь ласка, чи в безпеці дружина й дитина Даени. Я про них зовсім забув.)

Першу частину я повідомив письмово, а другу передав думковим зв'язком.

— Зрозумів, — відповів Шікі.

(Я вже перевірив. Вони переховуються на арені, яку таємно захищають арки, разом з Евою та Рурією.)

…Неймовірно.

Він усе ще мислить у межах культу сили, тож до ідеалу ще далеко, але його ставлення до слабших уже змінюється.

Незалежно від сили, усі люди рівні та мають права.

Саме так я думав дотепер.

Звісно, я не збираюся звинувачувати людей у безсиллі перед насильством. Просто коли людей, які все життя шліфують якісь уміння, відмінні від сили, топчуть грубою силою, я почав думати, що з цим, мабуть, нічого не вдієш.

Це нерозумно.

Сила, яку я отримав від бога, й міцне тіло, яке здобув, витримавши суворе середовище.

Я сам був хлопцем, у якого, крім стрільби з лука, не було жодної іншої переваги, і все ж тепер думаю ось так.

Моя сила теж була дана мені кимось іншим.

Але я все одно не можу перестати так думати.

Іноді мене бентежать власні думки.

Тому я щиро вдячний і навіть вражений тим, що Шікі по-людськи підстрахував мене, коли я сам не згадав про сім'ю свого студента.

Справді вдячний.

[Ну що ж, ходімо. Спершу — до Гільдії купців.]

Схоже, пан Рембрандт так і не використав туманних ящерів для атаки.

За ці три дні подружжя Рембрандтів залишалося неушкодженим. Туманні ящери добре виконують свою роботу, охороняючи їх.

Дивлячись на руйнування, яких завдали Варіанти, я попрямував до місця, де на мене чекали гіркі спогади.