Розділ 145 — Лайм і Мондо

Перекладач і редактор: Näki + Claude

(Гаразд, ми безпечно завершили одне коло патрулювання. Можливо, десь іще ховається один, але розслідування щодо цього, схоже, візьме на себе Гільдія купців. Наш господар Райдо може продовжувати операцію. Чи будуть від вас нові накази?)

(З-зачекайте хвилинку… Перепрошую за затримку. Тоді вирушайте до північно-західного району й приступайте до придушення. Розпочніть розслідування причин перешкод думковому зв'язку. До заходу сонця поверніться на базу й доповідьте про становище та результати розслідування.)

(Зрозумів. Тоді вирушаємо.)

(Так, регулярні звіти не потрібні — цього завдання не вимагає. Щасти вам.)

Думковий зв'язок урвався.

Я не можу говорити, тому доручив Шікі звітувати про ситуацію та приймати подальші вказівки.

Я теж слухав розмову, тож і без пояснень знав, про що домовилися.

— Отже, наступний пункт — північний захід? Просто рушимо на захід. Це ж один із небагатьох районів, де купці продають товари мешканцям із невисокими доходами й становищем?

— Саме так. Академія, мабуть, насамперед хоче звільнити власні установи й райони, де живуть багатії, щоб заручитися якнайбільшою підтримкою заможних. Становище ректора Академії зараз безперечно стрімко падає. Дивлячись на його метушню, я навіть подумав, що краще вже Вака зайняв би його місце, ніж хтось із тих, хто метить у ректорське крісло. Ректор дивиться лише на цифри, а плеканий загін, який він сам створив, легко зазнав часткового розгрому, і тепер він цілком розгубився. Навіть міжфракційною боротьбою, у якій він, здається, знається найкраще, він не зміг керувати водночас. Межі його здібностей очевидні.

— Значить, він не хоче доручати нам нічого справді важливого.

— Після північно-західного району, найімовірніше, залучить нас до спільної операції з Пурпуровими Плащами.

— Я лише тимчасовий викладач, але все-таки працюю в Академії, тому він розпоряджатиметься мною як своєю власністю. Я час від часу нагадуватиму про Торгову компанію «Кудзуноха», проте не збираюся очорнювати Академію. Насправді ж заслугу за виявлення причини появи Варіантів, судячи з того, як усе йде, найімовірніше припише собі ректор Академії.

— Так, бо якби причину знайшли ми, для нього це мало б великі недоліки. Якби він сам вивів справу з глухого кута, це була б інша річ, але він явно діє не так, як слід. Вистачило б, щоб будь-хто з впливових гостей побачив, як він просить допомоги у Ваки. Я чув від пані Томое, що на вас накричали.

Ми з Шікі тільки гірко всміхалися з наказів ректора Академії.

Ми часом згадували назву компанії, але всюди я як слід представлявся викладачем Академії й зазначав, що дію за наказом ректора Академії.

Не думаю, що репутація Академії постраждає лише через те, що діємо саме ми.

Адже я лише хочу, щоб про Торгову компанію «Кудзуноха» склалося добре враження, і заодно не збираюся чорнити інших.

Найбільше, що я роблю, — дбаю, щоб інші великі компанії не надто виділялися.

Ми розуміємо, що своїми діями представляємо й Академію, і нас це влаштовує.

— Вако, ми зібрали всі прикраси, які, схоже, стали ключем до перетворень.

— Дякую, Томое. Усе минуло добре?

— …Так. Лише трохи подбала, щоб інші компанії не наробили дурниць. Усе завершилося добре.

— Трохи подбала?

— Я передала представникові Гільдії купців, Зарі, воду, їжу та ковдри. Попросила його правильно ними розпорядитися.

— Ти хотіла цим відвернути увагу? До речі, продукти ж не з Асори?

— Якби товари почала роздавати невідома компанія, виникли б запитання. Нехай Гільдія купців роздає їх від власного імені: так буде вигідно всім. А я «попросила» згадати й нашу компанію. Усе це я закупила в кількох віддалених містах, які відвідала за останні дні. Продуктів з Асори не віддавала, хоч запасів вистачає. Лише додала трохи фруктів, щоб усі розуміли, від кого допомога.

— Ти навіть закупила все сама. Вибач.

— Не хвилюйтеся. Я доручила закупівлю розосередженим лісовим оні. Не хотіла, щоб нашу допомогу сприйняли як грубу саморекламу. Але й прагнула, щоб найбільше помітили саме нашу компанію.

— Потім скажеш, скільки це коштувало. Але дивуюся, що Зара погодився на такі умови.

— «Не розпитувати й назвати одну компанію». Лише за це він отримав гору продуктів, води й ковдр, яких їм бракувало для ночівлі. Навіть якби він не був купцем, вибір був би очевидний. Хай він і представник Гільдії купців, але, без сумніву, г'юман.

Томое засміялася своєю звичною усмішкою: «Фу-фу».

Невже все справді так просто?

Представник Зара справляв на мене враження людини, яка в будь-якій пропозиції неодмінно висуне власну умову.

Навіть якщо він ослаб.

Ні, можливо, тут допоміг пан Рембрандт.

У такому разі, почувши слова свого старого друга, Зара, мабуть, і погодився на умови Томое.

— …Вако, усе було не так складно.

— …Ти що, читаєш думки?

— У вас усе було написано на обличчі. Фу-фу, за спиною в нього люди, яких він мусить захистити будь-що, їжі бракує, і ніхто не знає, коли все скінчиться. Навіть якщо становище покращало, що буде, якщо ми запропонуємо йому руку допомоги? Без думкового зв'язку він навіть рішень як слід ухвалити не може. А тепер перед ним — голодні люди, гори їжі та ковдри для тих, хто від початку подій ходить у тому самому одязі. Хоч дамо ми це, хоч ні — така «угода» надзвичайно проста.

— Отже, ось як… Зачекай, ти сказала «їжа перед ним»? Невже ти використала телепортацію просто на очах у представника Зари?!

Хіба це не погано?

Бо, ну, ми ж уже наговорили купу речей про обмеження, навантаження та всяке таке.

— Ви ж самі розповіли йому, що вміємо телепортуватися?

— Але ж це було до того, як ми вигадали стільки обмежень для цього вміння!

— Нічого страшного. Адже ці товари надала Торгова компанія «Кудзуноха», а роздаватиме Гільдія купців. Ми його попросили, і заради мешканців йому не лишалося нічого, крім як співпрацювати. Навіть якщо він заволає про походження телепортованих речей, Гільдія купців однаково вже бере в цьому участь. Запаси на цьому місці складали ящеролюди. Він знає, що туманні ящери досі тут, тож пан представник щиро погодився співпрацювати. Зрештою, це лише усна домовленість, але якщо в майбутньому він наважиться похитати головою й виступити проти нас… можу сказати тільки, що сміливості йому не позичати.

— А-але ж…

Я все ніяк не можу позбутися відчуття, що це було надто безрозсудно.

— До того ж, Вако, приховувати таємницю однаково важко і власникові, і тому, хто мусить берегти чужу.

— Т-так…

Хіба це не очевидно, що люди, які знають таємницю, мають її приховувати?

— Насправді простіше зробити так, щоб хтось інший приховував її за вас.

— …

Я не розумію.

— Рут, мабуть, так само веде дипломатичні справи. Головне — щоб інша сторона повірила: вона не може допустити, аби решта довідалася про таємницю.

— …І?

— Якщо казати гранично, то нехай людина з певним становищем знає те, чого не знають інші; але якщо вона поводиться так, щоб інші про це не дізналися, це все одно що ніхто й не знає.

Хм, навіть якщо вона каже, що знати — це те саме, що не знати, я все одно не можу це до кінця осягнути.

— Тобто замість самостійно приховувати наш секрет, краще зробити його загальновідомою таємницею?

— Не зовсім, але загалом близько. Рут уже добре підготував ґрунт для пояснення нашої телепортації й продовжить цю справу.

Тоді виходить, я все-таки мав рацію?

Я постараюся хоча б на один відсоток зрозуміти ту історію, яку вони згодом можуть вигадати.

— …Зрозумів. Поки продовжимо придушення. На тому боці зараз Лайм і Мондо, так?

— Так. Мені вже, мабуть, нікого не залишать. Давно хотіла вихопити катану, але, схоже, краще дочекатися іншої нагоди. Заздрю Міо й Шікі… Га? Міо чомусь якась аж дивно щаслива. Щось сталося?

Томое засмутилася, що так і не доведеться вихопити меч.

Поглянувши в той бік, вона побачила Міо, яка аж світилася від щастя, і здивовано спитала, що сталося.

— А, це. Я влаштував Шікі й Міо змагання: хто знищить більше Варіантів.

— Хо-о? Судячи з її вигляду, перемогла Міо.

— Так. Чотири проти двох, перемогла Міо. Я зробив так, щоб вони не могли заважати одне одному, але змагання вийшло доволі цікаве.

— Ясно… І все ж вона така щаслива, ніби от-от злетить. Не можу збагнути чому.

— Може, тому, що я пообіцяв виконати одне бажання переможця?

— ?!!!!

Обличчя Томое вмить потемніло.

Ой. Мабуть, на це запитання варто було промовчати.

— Щ-що таке, Томое?

— Вако, що це за неймовірна винагорода?! Я про неї навіть не чула!

— Ну, ти ж тоді була в гільдії. А тепер…

Робота, робота.

Нам уже час вирушати далі.

— Зачекайте, Вако! Ми ще не закінчили! Ні, ми щойно почали! Куди це ви зібралися?!

— До північно-західного району. Розповім дорогою. Тільки не кричи!

— Вимагаю переконливого пояснення! Навіть якщо прийму його, це не означає, що погоджуся! Тобто мені теж належить одне бажання, так?! Вако?!

Усе перетворилося на справжній балаган.

Ну, це краще за безперервне напруження.

Лайм і Мондо вже в північно-західному районі, тож там має бути відносно спокійно.

Треба лише йти в такому темпі, щоб повернутися до Академії до заходу сонця.

◇◆◇◆◇◆◇◆

— Гей, туди, Мондо!

— Зрозумів!

Обабіч вулиці без бруківки, де всюди проглядала гола земля, стояли двоє чоловіків: худорлявий із криком відкинув сірого монстра, а туди, куди той летів, уже наближався смаглявий.

Великий одноокий монстр із кулястим тілом був більшим за обох, проте чоловік на ім'я Мондо схопив його однією рукою й погасив розгін.

Тієї ж миті, як схопив монстра, Мондо гепнув його об землю. Спалахнуло бліде світло, і обриси монстра змінилися…

…на одне-єдине дерево.

Мондо — лісовий оні, а лісових оні вважають одними з предків ельфів.

Він застосував свою особливу здатність — «Покарання Деревом».

Техніку, що перетворює жертву на дерево.

Колись ця моторошна здатність налякала навіть господаря Асори Макото.

Перетворений на яскраво-зелене дерево Варіант більше не міг чинити опір.

Поєдинок закінчився миттєво.

— Озеленення просувається чудово.

— Отже, це вже восьмий. Їх іще чимало. Здається… темп у нас не зростає.

— Ми працюємо обережно, щоб не привертати уваги, тож нічого не вдієш. Щойно зв'язалася сестриця Томое. Схоже, бос із рештою йде сюди.

— Ясно… Мої невдалі учениці, мабуть, завдають йому клопоту. Навіть соромно показуватися на очі.

— Дует Акви й Еріс, так? Якщо вважати їх дуетом, відповідальність розділиться, а це несправедливо щодо Акви. Бос може говорити що завгодно, але насправді не надто переймається. Доказ — він же дозволив усім лісовим оні переселитися в Асору, так? Його це не дуже турбує. Насправді йому навіть цікаво.

— Лайме, від твоїх слів мені легшає. Хотілося б показати господареві гідні результати. Попрацюймо ще трохи разом.

— Звісно. Із тобою цікаво битися. Ти чудовий суперник, разом із яким можна піднятися в рейтингу Асори. Допоможу, чим зможу.

— Так. Ненадовго ми мали перевагу в бойовому строю й високе місце в рейтингу, але щойно долучилися ґорґони й крилаті, ми миттю скотилися вниз. Доведеться знову тренуватися.

— Схоже, і скам'яніння, і політ таки мають свої обмеження. Ці здібності майже шахрайські. Хай вони й не обмежені в застосуванні, як твоє «Покарання Деревом», певні правила для них усе ж є. Якщо правила зміняться, ми, мабуть, повернемося майже на колишні позиції. Хоча це лише моя здогадка.

— Мабуть.

Лайм і Мондо вже давно евакуювали мешканців району, а також вивели звідти купців.

На другий день вони зупинили частину Варіантів, що з'явилися в укриттях, і швидко зібрали намиста.

Запал Мондо, який повернувся з Асори, та досвід Лайма чудово доповнювали одне одного.

А потім настав третій день.

Отримавши наказ перейти в наступ, вони без зайвої показухи взялися придушувати Варіантів і забезпечувати спокій в укриттях.

У цьому районі не діяла жодна інша організована сила.

Укриттів було три, і завдяки знайомствам Лайма та гарантованому смертельному прийому Мондо — «Покаранню Деревом» — їх вдалося чудово вберегти.

Вони потай підтримували думковий зв'язок, а запаси підвозили телепортацією. Робота йшла напрочуд добре.

Укриття були розташовані близько одне до одного, тому обороняти їх було простіше.

Крім того, вони були просторішими й менш переповненими за укриття інших районів.

Ця пара вчасно обрала місця, які можна було найкраще захистити.

Якщо врахувати врятованих і тих, хто зумів утекти, становище в північно-західному районі було порівняно спокійним.

На протилежному боці, у північно-східному районі, де розташована Гільдія купців, люди тулилися одне до одного в переповнених укриттях. Напруження там, мабуть, було величезним — це й одна з причин, чому представник Зара опинився в такому скрутному становищі.

Купці й мешканці середнього достатку, яких урятували ці двоє, неабияк на них покладалися. З певного погляду це можна назвати навіть залежністю.

Ім'я Торгової компанії «Кудзуноха» закарбувалося в їхніх серцях набагато сильніше, ніж уявляв Макото.

— Але чого хоче той, хто випустив тут цих створінь? Він знав, що Вака перебуває в цьому місті, і все одно це зробив. Цього вистачить хіба що на безлад. Той, хто здатен вигадати і перешкоди думковому зв'язку, і появу Варіантів, мав би розуміти таку просту річ.

— Хто знає. Я не розумію ходу думок раси демонів. Ну, мені досить бути руками й ногами боса та інших — більше ні про що думати не треба. Коли буде потрібно, нам скажуть. До того ж ці особи нізащо не зроблять нічого, що поставило б під загрозу нас чи Асору. Навпаки, вони навіть зупиняють нас, коли ми, прагнучи допомогти, беремося за щось небезпечне. От і цього разу, коли до справи долучили ящерів, ті аж затремтіли від радості.

— …Так, я це розумію. Бо я й сам відчував те саме, що й ті туманні ящери. Сподіваюся, незабаром настане час, коли ти зможеш висловити своє бажання Ваці, Лайме.

— Це залежить від сестриці Томое. Така вже в нас домовленість. Ну, я терпляче чекатиму — час мені дали. Поспішати нікуди.

Лайм подивився вдалечінь.

— Ну що, приберемо ще одного-двох, напарнику? Нехай брати в Асорі нам заздрять!

— Авжеж!

Вони розширили межі сприйняття й заходилися шукати Варіантів, яких можна безпечно знешкодити, не привертаючи уваги людей в укриттях.

На той час, коли Макото та інші прибули, Лайм із Мондо встигли перетворити на дерева ще кількох Варіантів і вийшли їх зустрічати.