Розділ 146 — Еріс на повну

Перекладач і редактор: Näki + Claude

Студентський гуртожиток.

Зазвичай це, як і каже назва, просто місце, де мешкають і відпочивають студенти. Та через сум'яття, спричинене Варіантами, гуртожиток перетворився на пункт евакуації.

Тепер, коли Міо та Шікі — двоє надійних охоронців — пішли, тривога тут помітно зросла.

Джін та інші, які щойно прокинулися, узяли цю роботу на себе замість них, але, як і слід було очікувати, розвіяти всю тривогу не змогли.

Навіть тим, хто бачив їхній бій з Варіантом Ілумґандом, важко було одразу повірити в їхні сили лише після одного поєдинку.

Якби Міо й Шікі не зібрали прикраси, що слугували ключем до перетворення на Варіантів, Варіанти, найімовірніше, уже з'явилися б.

— Що таке, Еріс?

— Акво, лихо. Ректор Академії геть здурів.

— Що ти маєш на увазі? У гуртожитку наче нічого дивного.

— Здається, він хоче скористатися тими дітьми. Довідався, що вони прокинулися… мабуть.

— Ти ж не Вака. Звідки таке передчуття?

— Важко пояснити. Щось на рівні духу? Хай там як, я відчуваю, що ректор Академії вже йде сюди.

— Ха-а…

— І що робитимемо? Якщо студентів заберуть, нам теж доведеться піти. А тоді тут нікого не залишиться.

— Вака наказав захищати саме тих сімох, правда? Інших він, мабуть, вважає просто сторонніми.

— Фу-фу-фу! Тоді я придумала дещо чудове.

Еріс сиділа на даху гуртожитку, обійнявши коліна. Відчувши щось, вона раптом підвела голову.

Аква розпитала напарницю, але, почувши слова про інтуїцію, лише трохи розслабилася.

Про всяк випадок Аква заговорила так, наче передчуття справджується, а Еріс глянула на неї, зловісно всміхнулася й сказала, що має ідею.

— …Ну, кажи.

— Ми «захистимо» весь гуртожиток нашою спільною магією.

— С-спільною магією?! Ти хочеш застосувати ОТЕ?! Н-ні, не хочу! Чуєш?!

Вища на зріст Аква підхопилася й рішуче відмовилася.

На обличчі відбився неприхований страх.

Схоже, попереднього разу їй добряче дісталося.

— Але так усе владнаємо мирно. Я перевірила запаси: їжі в гуртожитку достатньо. Можливо, хтось трохи й посвариться, але бійки не буде. Нічого страшного, якщо вони якийсь час не виходитимуть.

— Я категорично проти!

Аква відвернулася й сіла.

— …Вака точно розсердиться.

— Та де там! Просто я не хочу знову переживати той сором!

— Бу-у… Часу обмаль. Що ж, доведеться робити це самій.

— ?! Стривай, ти можеш і сама?!

— Звичайно, є й одиночна версія. Але моєї сили забракне, тому позич трохи своєї.

— О-о-о! Нечесно?!

— Авжеж! Інакше ти б точно не погодилася. А тепер давай магічну силу!

Аква тремтячим пальцем тицьнула в Еріс і видала дивний вигук, але Еріс, схоже, зрозуміла, що він означає.

Вони ж давно працювали разом.

— Ти ще пошкодуєш…

Аква сердито зиркнула на Еріс, але все-таки погодилася передати їй частину магічної сили.

Це рідкісний прийом, можливий лише тоді, коли сумісність магічної сили обох сторін дуже висока.

Аква й Еріс — грубувата двійця різного зросту, але вони давно разом, тож їм це під силу.

— Попалася, Акво!

— Що?! Моє тіло!

— Фу-фу-фу… Почнімо.

— Н-ні! Еріс, коли ти вивчила такий дурнуватий прийом?!

Магічна сила почала переходити від Акви до Еріс, та раптом тіло Акви сіпнулося й саме підвелося.

Очевидно, зовсім не з її волі.

— А тепер візьмімося за руки-и!

— Не смій! Еріс! Ері-і-іс!

Не зважаючи на крики Акви, Еріс закружляла з нею, немов у танці.

— Сяй, діаманте серця-а!

— Тіло, рухайся! Якщо не тепер, то коли?! Рухайся, рухайся!

— Особливий прийом, Кокі… Га?! Н-невже воно вийшло з-під контролю?!

Аква силоміць вирвала руку з руки Еріс, і долоні, з'єднані наче мушля, роз'єдналися.

Вона опустила голову й люто втупилася в Еріс.

— …Еріс, ти готова до розплати?

— Ну, спробувала б — і тобі сподобалося б. Ні, не це хотіла сказати! Справді часу немає. Краще завершити закляття. Заспокойся.

— Кого це ти розлютила, га?!

— Добре-добре! Цього разу зроблю все сама. Заради Ваки! Акво-о!

— У-у-у!

Аква трохи заспокоїлася, коли зрозуміла: передчуття Еріс справді не було безпідставним.

Бо вона дізналася, що ректор Академії справді особисто прямує до студентського гуртожитку.

Аква ще гарчала, але вже стримувалася, щоб не накинутися на напарницю.

— Ех, так самотньо виконувати одиночну версію.

— ЗАМОВКНИ!

— Почнімо спочатку з новим запалом!

— Серйозно цього разу?

Еріс підійшла до краю даху, звела руки до неба й склала долоні, наче мушлю.

— Найвеличніша техніка роду Шіраторі, передана наставни… Аґх!

Посеред урочистої промови Аква зацідила їй кулаком у живіт.

— Та вже засни, дурепо! Арію ти завершила. Тепер і я зможу накласти це закляття!

— Муґуґу!

— Я зможу! Кокі… ні, «Квіткова крижана в'язниця»!

— Муґу!

З даху студентського гуртожитку вмить розлилася дивна магічна сила й перетворилася на стихію води.

Над головами Акви й Еріс один над одним виникли три магічні кола різних візерунків.

Смарагдове світло з правої руки Акви пройшло крізь усі три кола.

Якийсь час воно здіймалося, потім на мить завмерло і, наче позначивши цим свою вершину, випустило кілька пучків світла.

Пучки світла вп'ялися в землю й укрили все довкола льодом. Студентський гуртожиток опинився в крижаній клітці.

Усе сталося за кілька митей.

Закляття було надзвичайно потужним і масштабним.

Серед доступних Акві й Еріс заклять це одне з найсильніших.

Узагалі-то це не те закляття, яке варто застосовувати проти якихось «звичайних» Варіантів.

Такий вибір — наслідок пустотливої вдачі Еріс, а Аква, якій випало бути головною заклиначкою, аж ніяк не заслужила такої втоми.

Її виснажений вигляд — не поза: вона справді знесилена.

— Ти вдарила мене під час урочистого представлення! Де ж твоє милосердя й почуття прекрасного, Акво?!

— Вака наказав робити саме так, коли ти починаєш молоти дурниці й витворяти казна-що!!

Виснажена Аква сперечалася з невгамовною Еріс.

— До того ж це закляття має не таку нудну назву! Слухай уважно: воно зветься «Аврора»!

— Замовкни, Еріс. Просто замовкни. І ця назва теж якась дивна.

— Не зважай. Одиночні версії багатьох прийомів мають інші назви. Спочатку треба сказати «Кокітос», зробити паузу й урочисто вигукнути: «Квіткова крижана в'язниця»!

Примітка перекладача: Кокітос — Коцит, річка підземного світу (гр. міфологія).

— …Вако, мені самій її вже не спинити…

— Та якщо перекладати дослівно, то це «Квіткова в'язниця холодної води». Акво, ти справжня недоучка, ще й недалекоглядна!

— Ага-ага.

Для Акви ієрогліфи, якими пише Макото, були просто цікавинкою.

Еріс натомість розбиралася в них напрочуд добре.

Якби вона поїхала до Лорела, знавці мови Мудреців високо оцінили б її.

Можливо, вона навчилася цього деінде, але в комічних перепалках із Макото вживає слова, яких Аква ніколи не чула.

Ще до знайомства з Макото й Томое в Еріс була дивакувата вдача.

Хай там як, чи то ієрогліфи, чи горизонтальне письмо, — соромно це Акві чи ні, а вона все одно старалася як могла.

— Гей.

— Так-так.

— …А як ми тепер виберемося?

— …Ой.

Цілком слушне зауваження від Еріс.

Лісові оні Аква й Еріс опинилися замкненими в гуртожитку разом із Джіном та іншими.

Мондо залишалося тільки молитися небесам.

◇◆◇◆◇◆◇◆

Побачивши це видовище здалеку, Мондо кинувся до мене й у стрибку впав у догедзу.

Е-е? Це що, справа рук нашої двійці?

Я розумів, чому він вибачався.

Але чудово знав, що сам Мондо ні в чому не винен.

Ми щойно повністю завершили зачистку північно-західного району й повідомили думковим зв'язком, що збираємося повертатися до Академії.

Саме тоді з гуртожитком щось сталося.

Будівлю миттєво скувало льодом, до якого неможливо було доторкнутися.

Ми не знали, що відбувається всередині, й не могли ні відправити туди когось із загонів, ні дістати відповіді.

Мондо спершу не збирався йти з нами, та, довідавшись про подію, попросив узяти його.

Варіантів там уже не лишилося, тож, щоб стримувати наплив Варіантів з інших секторів, вистачить і самого Лайма.

Я погодився, адже й Мондо був тієї ж думки.

Ясно.

Отже, у нього було якесь передчуття.

Я пригадав знайому крижану піраміду.

Я спробував зв'язатися із Джіном, але думковий зв'язок, як і очікувалося, не працював.

І з Аквою та Еріс теж.

З того, що колись розповідала мені Еріс, це має бути бар'єр цілковитої ізоляції.

Він справді надзвичайно міцний. Зламати його силою чи магією непросто.

Навіть проти Томое та Міо цей бар'єр протримається якийсь час, тож це неабияке закляття.

Утім, наступного дня я зрозумів, що він далеко не бездоганний.

Має одну неймовірно слабку точку.

Не вистачило духу сказати Акві про цей недолік. Вона й так пережила чимало: безглуздий танок Еріс, сороміцьке мереживне вбрання й промову про особливу техніку.

Як там називалося? Кокітос?

Грубувата двійця лісових оні показувала мені цю бар'єрну магію: одна — червона від сорому, друга — сповнена запалу.

Звісно, вищій Акві було особливо ніяково присідати, щоб зрівнятися з нижчою напарницею. Але зараз не про це.

— Мондо, це не твоя провина. Напевно, в Акви й Еріс були на те причини. Я про всяк випадок перевірю, що там сталося, та зараз навіть зручно, що студенти всередині цієї штуки. Шікі, їжа в них є?

— Так. На кілька днів вистачить. Навіть якщо нерозумно витратять запаси, від одного-двох днів без їжі не помруть.

— У нас тут є людина, яка після трьох днів голоду та скромного обіду примудрилася ще й битися з драконом.

— Томое, не нагадуй. Ось як, Мондо. Не переймайся, підводься.

— Вако… Щиро перепрошую! Я потім суворо покараю тих дуреп.

— Це на твій розсуд. Хай там як, нам треба повертатися до Академії. З ними зараз не поговориш, тож що робитимеш, Мондо? Повернешся до Лайма? Із цією штукою ми щось придумаємо.

— Але ж…!

— Ми ще не вирішили, руйнувати бар'єр чи залишити. Він помітний здалеку. Може, Рут теж зараз десь хапається за голову.

— Хе-хе, твоя правда. Він і справді може неабияк здивуватися. Мондо, якщо так і є, я згодом нагороджу лісових оні. Покарання, як сказав Вака, — на твій розсуд, а нагороду можна дати всім. Хоча це ще не вирішено.

Томое говорила з винуватим Мондо так весело, наче все це її неабияк розважало.

Після тренувального табору й поєдинків із Томое, Міо, Шікі та мною Мондо дуже змінився.

Серед лісових оні й Акву можна вважати однією з тих, хто змінився на краще, але Мондо змінився надзвичайно.

Колись він був упертим забіякою, а тепер поводився мало не як ніндзя.

Схоже, він неабияк покладався на свою силу — «Покарання Деревом», і коли цю силу вщент розбили, у ньому, мабуть, щось змінилося.

Але, зрештою, всю правду знає лише він сам. Я лише будую здогадки.

— Щиро дякую за великодушність, пані Томое.

— Угу. Повертайся до Лайма. Залиш це нам. Відпочиньте перед завтрашнім днем.

— Тоді дозвольте відкланятися.

— Так, добре відпочинь.

Мондо ще раз уклонився й рушив назад.

Сьогодні Лайм і Мондо не мали повертатися до Асори зі звітом, тож ми більше не побачимося.

У сутінках ми рушили далі, поглядаючи на крижане «мистецтво», що сяяло в останніх променях сонця.

— І що робитимемо? Руйнуватимемо чи залишимо?

— Може, краще не чіпати? Ця штука така міцна, що зламати її страшенно клопітно.

— Я теж так вважаю. Залежно від становища Академії студентів можуть навіть залучити до бою.

— Згодна. Залишмо все так, наче цей бар'єр неможливо зруйнувати за день-два.

Міо, Шікі й Томое одностайно виступили за те, щоб не чіпати бар'єр.

Якби дівчата хотіли просто захистити гуртожиток, зробили б це ще тоді, коли ми тільки-но пішли. Отже, щось змусило їх удатися до закляття пізніше.

З'ясуймо лише це, а решту залишимо як є.

Зрештою, ці двоє всередині впораються.

— Тоді розпитаємо їх, а бар'єр поки залишимо.

— Гаразд. Завтра звільнимо решту секторів і передамо справи підкріпленню з інших держав. Не знаю, хто прибуде першим, але на цьому наша робота завершиться.

— А відбудова?

— Це можна доручити місцевим лісовим оні, елдвам і загону Лайма. Головне — що вигадає Рут. Мабуть, змусить держави змагатися між собою за заслуги.

— Тоді виклик до Гільдії купців — найнагальніша проблема?

— …Хтозна. Рембрандт, схоже, не збирається особливо діяти, а от із тим Зарою може бути несподівано легко впоратися.

— Пан Зара, кажеш… Зараз він виснажений, але насправді це дуже грізна людина. Не думаю, що з ним усе так просто, як тобі здається.

— Він зіткнувся з такою кризою. Якщо він «звідкись» чітко дізнається, що це справа рук раси демонів, то, можливо, захоче якось забезпечити собі телепортаційні перевезення Торгової компанії «Кудзуноха» на випадок надзвичайних ситуацій. Не знаю, хто проговорився, але він, схоже, вже знав, на що здатні ми з Міо. Цікаво, як той чоловік діятиме?

Томое, ніби пригадуючи щось, розсміялася від щирого серця.

Отже, Томое припускає, що Зара захоче користуватися нами як постачальниками під час надзвичайних ситуацій?

Справді, представник Зара казав, що в нього є золото, але немає на що його витратити.

Може, це тому, що я просто не вмію з ним спілкуватися, але мені весь час здається, що він не настільки вже простий. У Томое, схоже, інша думка.

— …Якщо й після всього він спробує нас притиснути, Вако, краще відрубати йому голову.

— Міо, це вже надто…

— Хто бере простягнуту руку, а іншою тримає ножа, не вартий жалю. На добро відповідай добром, на зло — злом.

Це теж один зі способів дивитися на речі.

— Тепер це місто усвідомить, що й воно перебуває у стані війни з расою демонів. Ні Академія, ні Гільдія купців уже не зможуть лишатися такими, як раніше. Думаю, для нас це бажана зміна, Вако.

Шікі.

Після всього, що сталося, цілком можливо, що вони й справді це зрозуміють.

Хм?

У такому разі…

— Знайдемо слушний момент і викриємо, що це справа рук раси демонів?

— Ні. Академія має дійти цього висновку сама. Я трохи змінив зібрані прикраси, щоб вони стали доказами.

— Тобто ти полегшив їм роботу. Хоч би якими нездарними були ті, хто розслідує, днів за два вони, мабуть, зрозуміють і доповідять.

Міо й Шікі відповідають на мої слова з усмішками.

Отже, модифікація справді ефективна.

Але в такому разі…

— Якщо вони дізнаються, що це справа рук раси демонів, хіба нам не буде гірше? Представник казав, що Торгову компанію «Кудзуноха» підозрюють у зв'язках із расою демонів.

Я ж справді особисто знаю пані Рону, тож це не зовсім брехня.

— Вако, цікаво, скільки мешканців повірять у ті безцеремонні слова? Хіба це взагалі не звинувачення без доказів? Думаю, ті злісні плітки вже зійшли нанівець. Якщо їх і далі бездумно ширитимуть, сусіди лише косо дивитимуться на пліткарів. Зрештою, ми ризикували собою, допомагаючи евакуювати мешканців, і стали силою Академії в придушенні Варіантів. Ми — герої.

— …Зрозумів.

Ну, одне діло — сподіватися, що вони так зблизяться з нами, але чи справді це змусить усі чутки зникнути?

— Якщо якась компанія й після всього цього захоче щось утнути, можна навіть дозволити цьому розійтися містом. Буде цікаво подивитися, хе-хе-хе.

Який же зловісний сміх.

Оце Томое в ролі продажного урядовця? Чи, може, оптового торговця?

Видно, що вона обмірковує дуже багато всього.

Як не глянь, а виглядає вона напрочуд жвавою.

Коли на них можна покластися, ці троє справді неймовірно надійні.

О.

Академія.

Сьогодні ми вже зачистили половину Варіантів.

Цікаво, ким у цьому місті завтра й післязавтра вважатимуть Торгову компанію «Кудзуноха» та мене.

Думаю, відповідь не змусить себе довго чекати.